У невеликому приміщенні колишнього Печерського районного суду Києва по вулиці Хрещатик у вересні 2019 року розмістилися слідчі судді Вищого антикорупційного суду. З тих пір приміщення змінилося хіба що косметичним ремонтом. Робота цього суду постійно привертає увагу громадськості — ВАКС розглядає корупційні справи топ-чиновників. А слідчі судді вирішують: заарештовувати їх (їхнє майно і т.д.) чи ні впродовж розслідування.

На другому поверсі розташований кабінет судді Катерини Широкої. Вона отримала його «у спадок» від одного з суддів Печерського суду, ім’я якого просить не публікувати, посилаючись на суддівську етику. 

Широка стала суддею десять років тому. До розгляду корупційних справ працювала в Луганському окружному адміністративному суді. Катерина Широка розповіла «Ґратам» про те, як вона «втратила все» в Луганську і плакала після призначення в адміністративний суд, як в суддівській спільноті ставляться до реформ влади і що змінилося з часу створення антикорупційного суду.

«Має пройти три роки, щоб відчути себе суддею»

Суддя Вищого антикорупційного суда Катерина Широка у свому кабінеті. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Я стала суддею Луганського окружного адмінсуду 18 червня 2010 року, мені тоді було 26. Якщо чесно, посада судді для мене не була самоціллю. Я і друзям не розповідала, що готуюся стати суддею.

До цього я працювала два роки слідчою, пізніше — юристом кількох приватних компаній. У мене не було жаги до влади, але було цікаво, як влаштована робота судів, і бажання отримати досвід прийняття складних рішень. Я говорила собі, що завжди зможу піти, зовсім не боялася, і зараз не боюся, втратити цю посаду.

Півтора року я готувалася до відбору на посаду судді. Подала документи до Вищого адміністративного суду України (він був ліквідований в результаті судової реформи 2014-2019 років — Ґ), писала реферат на тему адміністративного процесу і захищала його. Практично, як в університеті. Після цього проходила співбесіду — комісія була сформована в цьому ж суді. Я успішно її пройшла, потім була співбесіда у Вищій раді юстиції, а згодом документи про моє призначення були направлені до Адміністрації президента. У порівнянні з деякими своїми колегами, мене дуже швидко призначили. Досить часто кандидати на посаду суддів можуть чекати указів про призначення півроку і довше. Мені в цьому плані пощастило. Навіть не встигла злякатися, як мене призначили.

У липні 2010 року — я вийшла на роботу до Луганського окружного адміністративного суду. Робота була нова, складна, і її було багато. Пам’ятаю, як однієї суботи вийшла на роботу, щоб підготуватися до наступного тижня. У мене не було помічників, тільки секретар. У маленькому кабінеті всюди стояли стоси справ. Автоматичний розподіл документів тоді тільки почали впроваджувати, всі матеріали були в паперовому вигляді.

Я перебрала їх, позначивши різними кольорами стікерів ступінь складності. Якраз почалася виборча кампанія з місцевих виборів (суди адміністративної юрисдикції розглядають, в тому числі, виборчі позови, а також спори, однією стороною в яких виступають державні органи — Ґ). Мені стало так сумно. Я сіла, поплакала, поскаржилася подрузі по телефону, зібралася і продовжила вивчати справи. А в понеділок прийшла працювати.

Мені пощастило, що багато колег в нашому суді допомагали один одному. Було важко перший період. Один зі старших колег якось сказав мені, що має пройти три роки, поки відчуєш себе суддею. Так і було.

«Ми втратили все»

Суддя Вищого антикорупційного суда Катерина Широка у свому кабінеті. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Влітку 2014-го ситуація в Луганську загострилася. 22 червня я поїхала у відпустку, так і не повернулася в місто. Всі правоохоронні органи на той момент вийшли з Луганська. Продовжували працювати тільки суди. Доводилося закривати зали під час засідань, щоб ніхто не увірвався. Озброєні чоловіки кілька разів заходили подивитися, як ми працюємо. На щастя, конфліктів з ними не було.

У 20-х числах липня суд призупинив роботу. У місті вже сильно стріляли. У Луганську активна фаза бойових дій почалася раніше, ніж в Донецьку. Через два дні після цього в будівлю влетів снаряд — у прийомну однієї з колегій суддів. Добре, що нікого не було всередині.

Ми втратили все, там все залишилося… Всі судді йшли на два тижні, щоб перечекати… Я їхала у відпустку перед своїм днем народження, взяла з собою одну валізу з речами. Навіть у своєму кабінеті залишила робочу обстановку — мені здавалося, що якщо так залишу, то все буде добре. Іноді жартуємо з колегами з Луганська чи Донецька, що тепер туфлі і помаду в кабінетах не залишаємо.

У листопаді 2014-го суд перевели в Сєвєродонецьк. Трохи пізніше суддів зібрали, оголосили, що починаємо роботу. Як зараз пам’ятаю: я їхала з Києва в холодному плацкартному вагоні. У будівлі суду теж було дуже холодно — це колишнє приміщення, здається, школи. Потім почався ремонт, зробили опалення, зали засідань, в першу чергу, потім якось нас розмістили по кабінетах.

Почалася процедура відновлення справ. Оскільки на розгляді залишилися в основному податкові справи, які не складно було відновити — в тому числі за допомогою реєстру судових рішень, куди вносили всі матеріали, — це питання вдалося вирішити.

У 2015 році у мене закінчилися п’ятирічні повноваження судді. Я написала заяву про призначення безстроково, але цілих два роки фактично не здійснювала правосуддя. Кожен день я приходила до суду і займалася аналізом судової практики. Звичайно, в якийсь момент було бажання піти, був дуже важкий період: вчора вже немає, а завтра — ще не настало. Планів не було, та й дому у мене не було. Куди йти, як жити далі…

Після оголошення конкурсу до Вищого антикорупційний суд багато моїх друзів вирішили подаватися. Мені також стало цікаво, я все ж азартна людина.

«Судова система не дуже любить реформи»

Суддя Вищого антикорупційного суда Катерина Широка у свому кабінеті. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Судова система не дуже любить реформи, та й українське суспільство не дуже їх любить. Особливість нашої нації — щоб все отримати відразу. Я часто кажу: українці не люблять бігти марафон, біжать спринт. Ми б хотіли, щоб через півроку після зміни президента, прем’єра чи будь-якого іншого посадовця, все кардинально змінилося. Але щоб чогось досягти, потрібна планомірна робота. Це — дуже довгий процес.

Нещодавно мене питали під час одного з вебінарів: як побороти корупцію? Напевно, потрібно побороти її в собі. Будь-які зміни важко даються, але звичка, як то кажуть, живе місяць. Тобто потрібно всього місяць, щоб «запрограмувати» свій організм на новий режим роботи.

До нас — суддів, як і до суду в цілому, спочатку суспільство якось скептично було налаштоване. Хотіли, і в якійсь мірі вимагали, швидких результатів роботи. Але швидко — не означає якісно…

Що означає «швидких»?.. Є Кримінально-процесуальний кодекс, який передбачає всі стадії розгляду справи, права обвинувачених та захисту. І суддя не може їх порушити, інакше її можуть притягнути до дисциплінарної відповідальності, а скарга матиме великі перспективи в Європейському суді з прав людини.

Та й хто сказав, що цього дійсно очікує суспільство? Це всього лише гучна фраза, якою часто маніпулюють. Серед психологів є думка, що якщо хтось чогось чекає, то це проблема його самого. Не треба багато очікувати, інакше буде сильне розчарування. Плюс — такі заяви погано впливають на роботу судів.

«Професійні скаржники»

Суддя Вищого антикорупційного суда Катерина Широка у свому кабінеті. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Суди перевантажені зайвою роботою. Наприклад, простежується маніпулювання 214 статтею Кримінального кодексу (про внесення заяви про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань — Ґ). Спочатку вона задумувалась правильно — якщо органи слідства відмовляються почати розслідування, то через суд їх можна зобов’язати. Але потрібно було подумати про практичну сторону. Зараз ця норма використовується, щоб ті, кому нудно, писали скарги на президента, інших представників влади, прокурорів і будь-яку людину, яка не сподобалася. Є професійні скаржники, робота яких зводиться до того, щоб подати скаргу, через суд зобов’язати її зареєструвати, оскільки іншого варіанту закон не передбачає, і повідомити про це в фейсбук.

Фактично написати скаргу і почати розслідування можна щодо будь-кого. Це — дуже небезпечно для суспільства. Воно не може постійно перебувати в стані тривоги.

Такою ж маніпулятивною є 375 стаття Кримінального кодексу — постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови, яка 12 червня визнана неконституційною. Її використовували для того, щоб намагатися тиснути на суддю. Але є правові механізми — перша інстанція, апеляція, касація — можна оскаржити рішення суду у вищих інстанціях. До Вищої ради правосуддя будь-яка сторона процесу може поскаржитися на процесуальні порушення судді. Але приймаючи рішення, суд враховує матеріали справи, а також керується своїм внутрішнім переконанням. Як можна через це притягати суддю до кримінальної відповідальності?

Частина скарг, які надходять до суду, можна розглядати в порядку письмового провадження, оскільки проведення засідання призводить до зайвого навантаження не тільки на суддів, але й на прокурорів та адвокатів. Я вже чую їх заяви про недовіру до суддів… Та якщо ми хочемо привчити всіх до порядку, то потрібно переходити на формат письмового провадження в деяких випадках. Особиста присутність не завжди обов’язкова.

Мені здається, потрібно запозичити практику інших країн, де є обмеження на проведення судових засідань, суддя може обмежити час виступу сторін під час дебатів і так далі. Іноді учасники процесу наполягають на проведенні засідання заради того, щоб тиснути, повторюючи одне й те саме по кілька разів, цитуючи норми законодавства без потреби, але це не впливає на кінцеве рішення. Лише забирає час. Проблема XXI століття — популізм — притаманна і сторонам судових процесів.

«Люди хочуть посадок»? Ні. Суспільство хоче справедливості»

Судья Высшего антикоррупционного суда Екатерина Широкая в своем кабинете. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

«Люди хочуть посадок»? Ні. Суспільство хоче справедливості. І в кожного поняття справедливості — різне.

Чомусь часто звучить фраза про те, що якщо хтось скоїв злочин, а суд відпускає його під заставу, то це «зрада». Але потрібно почитати рішення — чим мотивована така позиція суддів. І не важливо, хто на лаві підсудних, потрібно дотримуватися закону.

КПК передбачає безальтернативний арешт тільки у випадку вчинення насильницького злочину. В інших випадках суд не може призначити запобіжний захід без застави, якщо справа — на стадії досудового розслідування. Ми ж не в XVII столітті живемо, щоб керуватися бажанням помсти. В Україні смертна кара скасована в 1996 році. А скільки було судових помилок, через які людей позбавляли життя.

Система залучення до відповідальності потрібна для відшкодування збитку, кимось заподіяного, а не для того, щоб усіх заарештовувати. Більш того, люди повинні розуміти, що на кожного ув’язненого держава витрачає кошти з держбюджету, а отже — з кишень платників податків.

Дуже часто в соцмережах поширюють коментарі з приводу того чи іншого судового рішення, але найчастіше їх автори пишуть неграмотно, з юридичної точки зору. Можливо, намагаються хайпанути на певній темі, але так не повинно бути в правовій державі. Потрібно включати критичне мислення, відрізняти фейки від достовірної інформації, багато читати і спілкуватися з фахівцями.

«За рік роботи в ВАКС на мене вже двічі скаржилися»

Суддя Вищого антикорупційного суда Катерина Широка у свому кабінеті. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

На роботу в ВАКС мені було не складно переключитися, з урахуванням роботи в слідчих органах, досвіду ведення судових процесів та прийняття складних рішень, який я отримала Луганському окружному адмінсуді.

Як тоді, так і тепер, у мене є свої принципи: я не ґуґлю учасників судового засідання, щоб не було упередженості під час прийняття рішення.

Єдине, в чому помічала деякий дискомфорт, — це велика кількість присутніх на засіданнях щодо гучних справ, багато журналістів. Іноді не вистачало повітря, оскільки зали засідань — невеликі. А сторонам процесу і суддям, в тому числі, потрібно ще працювати з матеріалами — тут і зараз. 5 хвилин і ти вже не помічаєш присутніх. Але те, що влаштовують у місцевих судах (акції протесту, викрикування і т.д. — Ґ) — неприпустимо. І так важко працювати… Так на суддів ВАКС вплинути неможливо, мені здається. Сюди відібрали таких, хто може витримати тиск з різних сторін.

За рік роботи в ВАКС на мене вже двічі скаржилися до Вищої ради правосуддя. За попередні дев’ять років роботи судді — лише раз, тоді ВРП навіть не відкрила провадження. Скарги часто використовують щодо тих рішень, які не можуть оскаржити в апеляції. І, як правило, коли якась сторона не згодна з рішенням, — як інструмент тиску.

Після одного рішення (за даними «Ґрат», мова йде про відмову в арешті колишнього народного депутата Максима Микитася після того, як він не вніс 100 тис гривень застави — Ґ) у мене з’явилася особиста охорона. Мені надійшли погрози в повідомленні в фейсбук із незгодою, так скажімо, з рішенням. Я повідомила про це голові суду, Вищій раді правосуддя і прокуратурі, що зобов’язана зробити, відповідно до законодавства. І після цього мені надали особисту охорону.

Судову владу звинувачують у всіх проблемах суспільства: міст обвалився, ями на дорогах тощо. І намагаються розказати, як працювати суддям. Я думаю, що таке сприйняття погано позначається на формуванні державності. Незалежні гілки влади — це один із запобіжників для побудови демократичної влади. А інші гілки влади користуються тим, що в силу етичності судді не можуть так зухвало їм відповідати.

Мені здається, що робота Антикорупційного суду, в першу чергу, вплинула на судову практику, на форму написання судових рішень. Ми більш відкрито говоримо про порушення з боку адвокатів, прокурорів, активно слухаємо справи, і всі, хто зацікавлений, може спостерігати за роботою суду. Одне з основних завдань ВАКС — показати правосуддя на належному рівні. ВАКС — суд, який росте. Він виросте і стане сильнішим. І хоч нас іноді закидують камінням, але я вважаю, що це якраз показник хорошої роботи. Важливо тільки, щоб в необхідний момент суспільство змогло нас відстояти.