Суддя Верховного суду Іван Міщенко з початку війни вступив до одного із загонів оборони столиці.
«Ґрати» зустрілися з ним, аби обговорити, що відбувається з судовою системою під час війни і як він вирішив взяти до рук зброю.
Судова система, як і всі, намагається підлаштуватись і працювати в умовах воєнного стану. Для цього керівництво Верховного суду ініціювало термінові законопроєкти, щоб голова Верховного суду міг визначати, які суди повинні працювати. Якщо якийсь суд припиняє свою роботу, то найближчий до нього суд має працювати, і це має визначатися або головою Верховного суду, або Вищою радою правосуддя — за поданням когось із них, щоб правосуддя продовжувало здійснюватись. Я знаю, що багато судів першої інстанції продовжують працювати. Особливо щодо кримінальних проваджень: тримання під вартою, звільнення з-під варти, продовження строку тримання під вартою тощо. Я чув інтерв’ю Лариси Гольник (судді Октябрьского райсуду Полтави — Ґ), що люди продовжуть приходити на засідання навіть щодо розлучення, аліментів і так далі. Тобто, незважаючи на війну, люди намагаються вирішувати ще якісь побутові питання, і суди більш-менш працюють.
Кожен на своєму місці робить те, що може, те, що потрібно для перемоги. Я вирішив, що тут [у загоні самооборони] я буду більш корисний. Якось так.
Слава Богу, сім’я — у безпеці. В мене особисто думок поїхати не було ніколи. Хотів лише убезпечити сім’ю і повернувся до Києва, привіз гуманітарну допомогу: ліки, одяг, їжу. Зброю — ні…
Колись я, наскільки міг, брав участь у Майдані. І взагалі, судова реформа, яка почалась на Майдані, і те, що я потрапив у Верховний суд — це логічне продовження того, що сталось на Майдані.
Мені складно це коментувати [рішення про мобілізацію ув’язнених, яких звільняють з умови, що вони воюватимуть проти російських військ], тому що кримінальне право — не моя спеціалізація, це краще звернутися до того, хто в цьому розбирається. Але наскільки я знаю, відбувались наради голови Верховного суду, голови Кримінального касаційного суду, Генерального прокурора, міністра юстиції, і це питання ретельно опрацьовувалось. Яким чином це зробити правильно, — випускати умовно, на яких умовах і так далі. Це питання підготовлене і обговорене.

Суддя Верховного суду Іван Міщенко. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Верховний Суд неодноразово звертався і до своїх колег із верховних судів [за кордоном] з проханням про допомогу, про сприяння протидії російській агресії. Європейський суд з прав людини вже заборонив Російській Федерації здійснювати агресивні дії стосовно цивільного населення і об’єктів цивільної інфраструктури. І ці заходи суд увів лише стосовно однієї сторони, стосовно Російської Федерації — це взагалі вперше в історії. Наскільки мені відомо, Верховний суд Польші наразі допомагає нам отримати бронежилети, які вони закупили і зараз вони чи на кордоні, чи перетнули кордон. Тобто ми працюємо і на цьому міжнародному фронті.
Ідей щодо фіксування військових злочинів — дуже багато, ця інформація опрацьовується, систематизується, докази збираються. Але окрім того, ми починаємо роботу в напрямку конфіскації активів Російської Федерації як на території України, так і за кордоном з метою хоч якось відновити те, що вони тут наробили. Тому ми зараз думаємо, яким чином це робити, у яких юрисдикціях. Найбільш вдала, мабуть, конструкція — це колективний позов у тій юрисдикції, де є активи Російської Федерації чи [російських] олігархів. Щоб забирати кошти та спрямовувати сюди, як до бюджету, так і людям, які постраждали від російської агресії — два основні напрямки.
У мирний час ми займалися реформою Вищої кваліфікаційної комісії суддів — органу, який набирає суддів. На жаль, цей орган не працював майже три роки, набір нових суддів не здійснювався, і через це виник колосальний дефіцит у системі. Тобто не вистачало приблизно 2500 суддів, і це одна з причин, чому розгляд справ тривав так довго. Просто не вистачало суддів. Це природно, тому що судді, які досягали певного віку, або за обставинами здоров’я, або з інших причин йшли у відставку. Кількість суддів зменшувалась, а набрати нових суддів можливості не було, бо не працює ВККС.
І я разом з українськими суддями та іноземними колегами входив до складу комісії, яка мала відібрати нових членів ВККС, які б у свою чергу набрали нових суддів. Я думаю, що ми свою роботу обов’язково продовжимо, коли переможемо. Але всі ці процедури потрібно буде максимально скоротити, щоб система якнайшвидше отримала нових суддів, які зможуть ефективно працювати та вирішувати всі проблеми, які у нас будуть після перемоги.
А зараз, я думаю, немає різниці — хто адвокат, хто прокурор, хто суддя, а хто звичайний громадянин — усі ми об’єдналися заради перемоги і задля того, щоб зупинити агресора. З питаннями відводів та самовідводів розбиратимемося вже у мирний час.
Хочу сказати, що, з одного боку, судова система працює навіть за таких тяжких умов, у яких ми перебуваємо. Багато суддів та працівників апарату суду приєдналися як до Збройних сил України, так і до сил територіальної оборони та інших формувань та зі зброєю в руках захищають Україну. Але ті судді, які здійснюють судове провадження або шукають шляхи вирішення проблем, виконують важливу функцію. Я їм за це вдячний. Я пишаюся своїми колегами, вони молодці!