«Архів — розграбований, але не повністю». Монолог директорки Херсонського архіву про те, як росіяни вивезли документи під час окупації міста

Ірина Лопушинська. Скріншот відео Суспільне Херсон
Ірина Лопушинська. Скріншот відео Суспільне Херсон

Наприкінці січня голова Державного комітету у справах архівів російського уряду в Криму Олег Лобов визнав, що працівники кримських архівів — державних і муніципальних допомагали вивозити документи з Херсона. Він виправдовував це тим, що «з ними могло статися будь-що — їх могли спалити, затопити».

«Ми допомогли евакуювати архівні документи із Херсонської області. Сьогодні документи перебувають у Криму», — сказав Лобов в ефірі кримського телеканалу «Міллет».

Під час окупації Херсона росіяни пограбували не лише музеї і вивезли не лише історичні пам’ятки, а й архівні документи. До Державного архіву Херсонської області військова та окупаційна влада приходила кілька разів, щоб викрасти документи XVIII-XIX століття, періоду становлення Радянської влади на Херсонщині, частково документи районних, міських та обласного виконкомів, документи періоду окупації у роки Другої світової війни.

Як працював архів під час окупації та як переживає її наслідки, — у монолозі директорки архіву Ірини Лопушинської.

 

«Росіяни спочатку архівом не цікавилися»

Я працюю в Державному архіві Херсонської області вже 12 років. Починала з посади головного спеціаліста відділу використання документів. На посаді директора — з березня 2020-го.

Нашому архіву — понад сто років. Офіційно він був створений, коли прийшла радянська влада. Хоча архіви працювали й раніше — при різноманітних установах, наприклад, земствах, органах місцевого самоврядування, військового, губернського врядування. Документи були зібрані в одному місці. Потім до нашого архіву додавали документи окупаційного періоду — під час Другої світової війни, потім — повоєнного. До нинішнього часу була створена величезна колекція документів. Навіть перед повномасштабним вторгненням ми прийняли велику кількість документів на зберігання від установ, які були ліквідовані або перейменовані в області. 

Війна для мене почалася, як і для всіх, — з вибухів. У районі аеропорту (у Чорнобаївці — Ґ)… Вранці ми пішли на роботу, ще не до кінця усвідомивши, що це — війна. Всі були шоковані, ніхто в це не вірив. Але нам дзвонили з районів і повідомляли про переміщення [російської] техніки в бік Херсону. Вже до обіду ми чули вибухи в районі Антонівського мосту. 

Майже весь робочий день 24 лютого ми відпрацювали, а потім були переведені на дистанційну роботу. Державний архів — це структурний підрозділ Херсонської обласної державної адміністрації. З облдержадміністрації отримали рекомендації і почали працювати з дому. В архіві залишалася цілодобова охорона, час від часу приходили працівники. 

Росіяни спочатку архівом не цікавилися. А на початку червня приїхали в адміністративний корпус (архів має два корпуси) представники російських фейкових органів — місцеві колаборанти, і забрали частину виборчої документації. Хто саме, — сказати не можу. У присутності охорони вони провели нібито обшук, залишили якусь розписку, і з коробками поїхали. 

Це були документи з попередніх виборів президента України. Що саме вивозили в коробках, нам невідомо, тому що ми приймаємо документи на зберігання від виборчих комісій в опечатаних мішках. Ми їх не відкриваємо. Це документи, які зберігаються п’ять років, а потім мають бути утилізовані. 

Поясню детальніше: є документи національного архівного фонду, вони мають постійний термін зберігання. Тобто ми їх зберігаємо скільки можемо — сто років, двісті і більше. А є документи тимчасового строку зберігання, наприклад бухгалтерські документи — три роки, п’ять. Документи особового складу, зарплатні відомості зберігаються 75 років. 

Є, звісно, виборчі документи постійного зберігання. Вони залишилися в архіві. 

Була людина, яка  координувала їхню роботу — співробітники розповідали. Це був хтось чужий — з характерним російським акцентом, у регіоні так не розмовляють. 

За яким принципом росіяни вибирали документи для вивезення, мені поки не зрозуміло. Деякі дуже цінні документи залишили, слава Богу. Наразі можу сказати, що судячи з того, як розграбовували музеї, бібліотеки, вони обирали найдавніші документи — із дореволюційних фондів, XVIII-XIX століття. 

Документи з фондів Херсонського обласного архіву. Скріншот відео Суспільне Херсон

У нас з Росією завжди був різний підхід до вивчення і бачення історії. Українські архіви завжди були досить відкриті — їх цифралізували, пускали дослідників для їх вивчення, дуже багато є розсекречених документів. Навіть у порівнянні з європейським архівами в Україні була одна з найбільших відкритих архівних систем. Російські дослідники про таке навіть не можуть мріяти. У них все зашорено, дуже важко отримати доступ простому користувачеві. Про цифровізацію, сканування і вільне викладення архівних документів в мережу взагалі не йдеться. 

Про вивезення документів я дізналася від співробітників. На той момент вже поїхала з Херсону, а в місті відключили українських мобільних операторів. Тому повідомити мені про це змогли десь через півтора тижня. Я подала заяву в поліцію про викрадення документів, правоохоронці зареєстрували кримінальне провадження.

Порожні полиці Херсонського обласного архіву після того, як росіяни вивезли документи в Крим. Скріншот відео Суспільне Херсон

Після цього про архів забули майже на два місяці. І знову прийшли у центральний корпус 29 липня. Забрали ключі в охорони і вигнали її. Так ми втратили доступ до адміністративного корпусу. 

Деякі наші працівники бачили, як вивозять документи, їм навіть вдалося сфотографувати, як росіяни носили архівні коробки у вантажні автомобілі. Це тривало кілька днів. Але протистояти озброєним людям було небезпечно, звісно.

30 жовтня і на початку листопада у другий корпус приїжджали озброєні люди, вони забрали ключі в охорони і ходили по архівних сховищах, також виносили певні архівні документи, а потім вантажили їх у машини і забрали. 

 

«Ніч провели у «сірій зоні», над головами щось літало і вибухало»

До мене росіяни не приходили, не знаю, чи шукали. Я жила у селі за 17 кілометрів від Херсона. 2 серпня виїхала на підконтрольну територію. Потім поїхала в Київ. Коли отримала повідомлення від працівників про захоплення адміністративного корпусу, — також подала заяву в правоохоронні органи. Тобто є дві кримінальні справи.

У перші тижні після вторгнення ситуація з продуктами, крамницями, аптеками була вкрай поганою, тому що багато чого одразу зачинилося. А там, де працювали, буквально за три дні залишились пусті полиці. Доводилось стояти в чергах по кілька годин. Після окупації почали завозити продукти з інших окупованих територій — Бердянська, Мелітополя, Каховки. Потім почали привозити кримські товари, але я їх не купувала. Я намагаюсь згадати, єдине що купили цукерки але їх ніхто не їв, ми їх викинули. Жахливі… 

Ми виїжджали через перевізника, якого знайшли в інтернеті. Їхали на свій страх та ризик, за власні кошти, досить великі — 5000 гривень з людини. Суму обговорювали по телефону. 

Виїжджали через Василівку. На той час це був єдиний пункт, через який можна було виїхати. Їхати через Крим для мене було неприйнятно, я — держслужбовець. І це було значно дорожче, довше і дуже небезпечно. Я знаю, що були волонтери, які вивозили людей безкоштовно, але в першу чергу допомагали малозабезпеченим, багатодітним родинам, матерям-одиночкам. В мене повна родина, тому забирати шанс у людей, яким це конче необхідно, я не хотіла. Ми зібрали гроші і виїхали.

Ірина Лопушинська. Скріншот відео Суспільне Херсон

Блокпости, огляди, кілька разів переглядали речі. Начитавшись пабліків і слухаючи розповіді тих, хто виїхав, ми добре підготувалися — брали лише необхідні речі: одяг, взуття, засоби гігієни — нічого цінного чи дорогого, бо це все могли забрати.  Їхати було страшно — на шляху постійно бачили колони з військовими,  танки, БТРи. Вони нас обганяли або ми чекали, поки вони проїдуть. 

Ми ще й застрягли, коли на блокпосту у Василівці перестали пропускати. Дорога була розмита, ніч провели у «сірій зоні», над головами щось літало і вибухало. На щастя, проїхали за два дні. У нашому автобусі були люди, які потребували лікування, було дуже багато маленьких дітей. А дехто зі знайомих вибирався 5-6 днів. 

У всіх історії схожі — очікування на сонці, в чергах, змучені люди, страх, нерозуміння того, чому це відбувається. І велике бажання не бачити озброєних людей, які ходять по твоїх вулицях, не бачити російські прапори. Мені сльози наверталися, коли я їхала по місту і на наших адміністративних будівлях бачила ці російські ганчірки. Просто не хотілося це бачити.

 

«Відбуваються перемовини про вивезення архіву. Але остаточного рішення поки немає»

Частина працівників [архіву] також виїхала з Херсона. Деякі перебували за місцем розташування держадміністрації — то в Миколаєві, то в Кривому Розі. Лише троє виїхали за кордон. Наскільки могли, — ми працювали. Працювали над покажчиками, перекладали описи з російської на українську, сканували документи — у другий корпус колеги тривалий час могли ходити, але не афішували це.

Ми спілкувалися з користувачами через фейсбук. Якщо хтось ставив питання, я відповідала у месенджері, але ми припинили давати відповіді на запити, тому що Херсон був тоді окупованим і перевірити легітимність наших довідок ніхто не міг. Тому якщо є якісь довідки архіву, видані після 25 лютого, то це —  підробка. 

Після звільнення Херсона і розмінування приміщень архіву ми зайшли всередину — це було 3 грудня. Ми побачили, що архів — розграбований, але не на сто відсотків. 

Створили комісію, яка має скласти списки втрачених фондів, фондів, які залишились, та які залишились частково.

Крім архівних документів, росіяни вивезли описи фондів. Та, на щастя, за останні два роки ми активно цифрували свої документи, тому деякі вивезені фонди є на сайті, якісь — навіть в повному обсязі. Мені також вдалося вивезти частину оцифрованих фондів на флеш-накопичувачах — у перші дні після вторгнення ми скопіювали бази даних із серверів. 

Зараз — після деокупації — ми поступово відновили роботу. Частина співробітників залишилася у Херсоні. Частина приїжджає на кілька днів, набирає роботу і їде — працює у більш безпечних регіонах.

Корпус Херсонського обласного архіву після обстрілу міста російськими військами у ніч на 3 лютого 2023 року. Фото: сторінка Державного архіву Херсонської області у Фейсбуці

Зважаючи на те, що Херсон активно обстрілюють, відбуваються перемовини про вивезення архіву. Але остаточного рішення поки немає. 

Часом у Херсоні зникає світло, але його швидко лагодять. Один із благодійних фондів передав нам генератор, ноутбуки і системні блоки. І ми продовжуємо процес сканування документів. Але архіви працюють з оригіналами документів. Для нас важливий оригінал, тому що цифрові копії не є офіційним архівним документом. Те, що ми оцифровуємо, відображається як фотознімок. Тобто не потрібно з Канади їхати до Херсону, щоб подивитись якусь справу. Користувачі можуть бачити дані про архівну справу на сайті. Але все таки дослідники працюють з оригіналами. Коли починали оцифрування,  ніхто не думав, що таким чином будемо рятувати наші фонди. 

Є ще один аспект — деякі документи не можуть бути зараз оцифровані, оскільки містять персональні дані з обмеженням до 75 років. 

У грудні 2022 року архів завершив складання пофондових списків викраденого російськими окупантами. Це документи XVIII-XIX століття, періоду становлення радянської влади на Херсонщині, частково документи районних, міських та обласного виконавчого комітетів, документи періоду окупації у роки Другої світової війни. З січня ми розпочали роботу з повної перевірки наявності архівних справ. Ця робота триватиме до кінця року.