«Донька запитувала: це Росія послала нам чорний дим?». Репортаж зі Львова після обстрілу нафтобази й оборонного заводу

Увечері 26 березня Львів пережив другий ракетний обстріл від початку війни. Російські снаряди влучили у місцеву нафтобазу і завод. Через вибухи над містом піднявся дим, а у будівлях поруч, у тому числі школі, з вікон повилітало скло. 

За інформацією «Ґрат», з боку Чорного моря росіяни запустили близько 50 ракет, але майже всіх їх збили під час польоту — потрапили у ціль менше, ніж десять. За даними видання «Інсайдер», ще 18 ракет в той самий час випустили з боку Білорусі. Їх також збивала система протиповітряної оборони. 

Журналісти «Ґрат» побували на місці обох ударів, поговорили з місцевими меканцями і розповідають, як для них минув цей вечір. 

Нафтобаза

Після обіду 26 березня львів’янка Любов поралася на городі у себе в дворі. Вона живе на першому поверсі багатоповерхівки, яку у 60-ті збудували для працівників місцевої нафтобази. О 16:40 Любов почула сигнал повітряної тривоги і пішла в дім попередити про сирену чоловіка. 

«Прийшла на кухню, і мені здалося, що у вікні пташка пролетіла. І тільки я усвідомила, що то не пташка, сталася ця біда — прогримів вибух», — згадує Любов. 

Разом із чоловіком вони вискочили на вулицю, і в цей момент пролунав другий вибух. Від ударної хвилі на кухні посипалось скло, а над нафтобазою, до якої було метрів 300, піднявся великий чорний стовп диму.

Трохи згодом очільник Львівської обласної військової адміністрації Максим Козицький повідомив, що російські військові випустили з Севастополя по львівській нафтобазі дві ракети. За його словами, ніхто не загинув, але п’ятеро людей звернулись по медичну допомогу. Козицький не уточнив, наскільки важко вони поранені.

Рятівники гасять пожежу на розбомбленій львівській нафтобазі. Фото: Держслужба з надзвичайних ситуацій

Після удару над Львовом довго стояв дим. На базі загорілися сховища з соляркою — пожежники загасили вогонь тільки під ранок. За словами Козицького, база повністю знищена. 

Під час удару в сусідній Польщі перебував президент США Джо Байден. У Варшаві він виступив з промовою про війну в Україні і зустрівся з прем’єр-міністром Денисом Шмигалем. Мер Львова Андрій Садовий вважає, що ракетний удар по його місту — це «привіт Байдену від російського агресора».

Наступного дня після вибухів у Любові на подвір’ї досі запах диму. Вікна на якийсь час вона перетягнула поліетиленом. На дворі майорить великий жовто-блакитний прапор. Його повісив сусідський хлопчина, чий батько пішов воювати. 

«Я його питаю: «Що робиш, коли сирена?». Він мені розповідає: «Я лізу під диван, беру подушку, вмикаю ліхтарик і там сиджу». Прикольний такий малий», — сміється Любов. 

У будинку навпроти розбомбленої нафтобази випало скло. Жителі перетягнули їх поліетиленом. Фото: Олексій Арунян, Ґрати

По подвір’ї ганяють дві собаки: вівчарка і дворовий пес. За словами їх власниці, собаки теж сильно перелякалися під час вибухів, притиснулись до неї і не відходили ні на крок. Любов говорить, що через дим було важко дихати. Щоб захиститися від гару, разом із чоловіком вони одягли респіратори. 

«Ми на заході України інші. Ми з Росією, з тою владою боролися з 1939 року, ми з нею не змирилися. Останній упівець Партизан Української партизанської армії вийшов із карпатських лісів у 1960 році, — розмірковує Любов. — Путін що, може змусити мене стати іншою?! Він може змусити мене говорити не українською?! Такого просто бути не може! Якщо вони, не дай Бог, сюди зайдуть, у мене два варіанти: або їхати закордон, або кулемет».

У сотні метрів від дому Любові ударна хвиля пошкодила приміщення складу, обшите сірим пластиком. Скло вибите, у стінах діри, на землі розкидані шматки обшивки. Робітники, які ремонтують будівлю, розповіли «Ґратам», що знайшли на даху й довкола будинку багато уламків ракети. 

Біля самої бази чергують медики та пожежники. Двоє поліцейських відганяють журналістів від входу на підприємство.

Біля розбомбленої нафтобази у Львові. Фото: Олексій Арунян, Ґрати

Дорога і огорожа неподалік вкриті масляними плямами. Місцева мешканка Ольга везе тротуаром у візку чотирирічну доньку. Під час вибуху вона з дитиною та чоловіком були вдома. Після першої ракети сховались у ванній, після другої побігли в укриття — у підвал сусідського будинку. 

За словами Ольги, після вибуху донька сильно злякалася, але в укритті почала гратися з іншими дітьми і трохи заспокоїлася. 

«Вона запитувала: «Це Росія послала нам чорний дим? А чому вона до нас прийшла? Коли вони від нас підуть?». Діти дуже налякані, але надіємся, що на них це ніяк не вплине», — говорить львів’янка. 

Ольга зізнається: до вчорашнього дня вона розраховувала, що росіяни не чіпатимуть їхній район. 

«Ми думали, що ті бочки всі пусті. Говорили, що це перевалочна база і там тільки переливають той бензин чи нафту. А виявилось так, як виявилось», — зітхає вона. 

Завод

Після двох з половиною години після вибухів на нафтобазі Львів потрапив під повторний обстріл. Міська влада півдня не повідомляла, куди саме потрапили ракети, і закликала мешканців та журналістів не розповсюджувати фото та відео з місця вибуху, щоб не розкривати ворогу координати. Це не завадило представникам іноземних ЗМІ, які від початку війни базуються у Львові, виходити у прямий ефір на фоні спалахнулої нафтобази. 

Наступного дня Львівська обласна військова адміністрація все ж повідомила, що вдруге ракети вдарили по території бронетанкового заводу. 

Ударна хвиля вибила скло у будинку поряд із оборонним заводом у Львові. Фото: Олексій Арунян, Ґрати

Пенсіонерка Ольга, яка живе біля підприємства, згадує, що, коли в місті оголосили повітряну тривогу, вона їхала у маршрутці. 

«Після першого вибуху по місту було багато пожежних машин і машин «швидкої допомоги», в далині я бачила багато чорного диму», — розповідає Ольга. 

Вона живе у панельній багатоповерхівці неподалік від заводу. Діставшись додому, Ольга пішла у церкву, помолилася і спитала, де знайти бомбосховище. Люди порадили їй йти у школу неподалік, але вона повернулася додому. 

«Коли був другий вибух, я була у квартирі, дім затрусило, я вийшла на вулицю і пішла у бомбосховище в школі. Там були люди, звичайно, всім було страшно, але чого ви хочете, війна», — говорить пенсіонерка. Їй та іншим мешканцям будинку пощастило, від вибуху ніхто не постраждав. 

У неділю зранку у греко-католицькій церкві, в яку напередодні ходила молитися Ольга, меса. Завершуючи службу, священник звертається до вірян з проповіддю: 

«Закликаємо чоловіків, які мають добру та невимушену волю, допомогти нам з чергуваннями у храмі. Закликаю вас приходити і записуватися у паламаря й обирати час, коли вам буде зручно прийти на чергування з сьомої вечора до сьомої ранку».

Роман Стефанів, парух настоятель парафії Церкви Успіння Пресвятої Богородиці говорить, що під час повітряної тривоги люди приходять у храм не тільки молитися, але й шукати прихистку — як правило, там є підвал. Але у церкві біля заводу підвалу немає — через високий рівень ґрунтових вод його довелося засипати. Священник згадує, що під час удару він був у церкві. 

«У нашій церкві великі пластикові вікна, вони витримали, просто вібрували, — говорить він і додає, що не боявся після того, як 30 років тому служив у армії. — Я розумію, що слід дотримуватись правил безпеки, але також розумію, що нічого боятися, потрібно просто робити те, що ти робиш».

Робітник заміняє скло в домі біля розбомбленого заводу у Львові. Фото: Олексій Арунян, Ґрати

Від удару по заводу в навколишніх дев’ятиповерхівках частково повибивало скло. Зранку, не дочекавшись працівників комунальних служб, мешканці самостійно прибрали у подвір’ях бите скло. До обіду неділі працівник комунального підприємства Степан прийшов до під’їзду одного з будинків із новим склом. 

«Зараз важливо замінити скло в отворах на сходовій клітці, особливо внизу, щоб, не дай Боже, діти не повипадали», — пояснює він. 

Поки комунальники вставляють скло, на сходову клітку виходить Ірина — жінка середнього віку. Вона розповідає, що разом із мамою похилого віку живе у кутовій квартирі на восьмому поверсі. Під час тривоги вони не спускалися у бомбосховище — матері складно щоразу спускатися надвір. Небезпеку вони перечекали у коридорі квартири. 

Від вибуху постраждали не лише навколишні багатоповерхівки, але й школа поблизу — на першому поверсі будівлі вибуховою хвилею вибило три вікна — єдині у школі з дерев’яними рамами. Директор школи Андрій (він попросив не вказувати прізвище, щоб не можна було визначити номер школи) розповідає, що з початком війни міська влада розмістила у школі тимчасових переселенців, але обстрілу вони не застали. Буквально за кілька годин до атаки їх переселили в інше місце, і ніхто не постраждав. 

«Всі ж розуміють, біля якого об’єкту ми перебуваємо, — пояснює директор. — Дай Боже, щоб це було найгіршим, що з нами трапилось».