«Броня міцна». Художники намагалися декомунізувати «коктейлями Молотова» радянський танк у Чернігові, а потрапили до суду

Підпал монумента «Танк» у Чернігові. Фото: фейсбук арт-колективу «Воїни Добра-і-Світла»
Підпал монумента «Танк» у Чернігові. Фото: фейсбук арт-колективу «Воїни Добра-і-Світла»

Конфлікти навколо радянських пам’ятників не припиняються: радикальні прихильники декомунізації вважають, що їх потрібно зносити, інші — оберігають їх як пам’ять про історію й колишню славу. Закон про декомунізацію не говорить чітко, які пам’ятники підлягають демонтажу.

Своє ставлення до політики національної пам’яті вирішив висловити арт-колектив «Воїни Добра-і-Світла», закидавши радянський танк у Чернігові «коктейлями Молотова». «Ґрати» розповідають історію художників, які потрапили до суду за акцію проти «символу окупанта» або пам’ятника «воїнам-визволителям».

 

Пізно ввечері 12 липня на площі Перемоги в Чернігові загорівся «Пам’ятник визволителям Чернігова від німецько-фашистських загарбників» — танк Т-34 на постаменті. Двоє невідомих кинули в нього «коктейлі Молотова».

Місцеві жителі, які гуляли в цей час у парку, зреагували миттєво й затримали паліїв. Ними виявилися учасники арт-колективу «Воїни Добра-і-Світла» Олександр Андріяш, Юрій Сидоренко і Ярослав Приходько. Вони спробували пояснити мимовільним свідкам події, що охоплений вогнем танк — акт політичного мистецтва й декомунізація, але громадяни передали їх до рук поліції.

 

Поетичний жест, «який рішуче дискредитує»

Монумент «Танк» у Чернігові. Фото: Вікіпедія, автор Honolula

2015 року президент Петро Порошенко підписав Закон про декомунізацію, що засуджує комуністичний і нацистський тоталітарні режими в Україні. Відповідно до закону, з 1917 року по 1991 в Україні правив комуністичний тоталітарний режим, який здійснював політику державного терору. Його пропаганда — наруга над пам’яттю жертв і заборонена законом. Закон, крім іншого, приписує владі зайнятися перейменуванням вулиць та інших топонімів, у назвах яких згадуються значущі фігури і події, пов’язані з тоталітарними режимами, і демонтувати пам’ятники на честь тих, хто здійснював Голодомор або займав керівні посади в СРСР.

У 2019 році Конституційний суд вирішив, що Закон про декомунізацію не суперечить головному закону України. У коментарі до рішення в КС відзначили, що «символи комуністичного режиму активно застосовувалися 2014 року для штучної дестабілізації обстановки в Україні, для виправдання анексії Російською Федерацією Криму, а також збройної агресії й тимчасової окупації Російською Федерацією частини Донецької і Луганської областей».

Нова хвиля декомунізації почалася ще до ухвалення закону, під час революції на Майдані. Вона зачепила й Чернігів — у 2014 році в центрі міста повалили пам’ятник Леніну. При цьому між комуністами й націоналістами відбулися сутички.

Охоплений вогнем танк у Чернігові арт-колектив «Воїни Добра-і-Світла» позиціонує як продовження процесу позбавлення від радянської спадщини, а також як свою рефлексію на політику національної пам’яті.

«Своїм поетичним жестом ми заявляємо, що закон (про декомунізацію — Ґ) хуйовий і лицемірний, політика національної пам’яті лицемірна й хуйова. Однобокість висвітлення української історії, замовчування незручних запитань, небажання визнавати помилки і злочини співгромадян у минулому може зіграти з нами злий жарт у майбутньому», — йдеться в маніфесті арт-колективу «Воїни Добра-і-Світла».

Чернігів для акції обрали навмисно — через близькість із російським кордоном.

Олександр Андріяш. Фото: фейсбук арт-колективу «Воїни Добра-і-Світла»

«Танк, крім того, що він радянський, він ще й російський, так як Росія оголосила себе правонаступницею Радянського Союзу. Тобто це символ окупанта як минулого, так і нинішнього. Ми вважаємо, що цей пам’ятник — наруга над пам’яттю людей, які постраждали від радянського режиму», — пояснює Олександр Андріяш назву акції — «деокупація» (десакралізація)».

В Інституті національної пам’яті, який курирує процес декомунізації в країні — стежить за виконанням приписів закону, складає списки і звіти — жест не оцінили.

Головний спеціаліст інституту в Чернігівській області Сергій Бутко пояснив у коментарі виданню 0462.ua, що танк недоторканний одразу за двома законами України: про декомунізацію і про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років.

«Ми рішуче засуджуємо такі кроки, адже це — вандалізм у чистому вигляді. Якщо їх чимось не влаштовує цей пам’ятник, то для вирішення подібних питань є безліч методів у правовому полі», — заявив Бутко й зазначив, що відповідно до закону про декомунізацію пам’ятник не є комуністичним символом.

«Єдине, що ми обговорювали з департаментом культури Чернігівської ОДА, — це перейменування цього пам’ятника. На ньому самому ніяких змін не буде, а ось в офіційних документах ітиметься про вигнання нацистів із Чернігова, а не звільнення міста, тому що жодних звільнень у той час так і не відбулося», — пояснив регіональний фахівець Інституту пам’яті.

На його думку, художники вчинили акт вандалізму, який «рішуче дискредитує будь-які дії щодо приведення України до сучасного устрою і її деколонізації від впливу Російської Федерації».

 

Анарховодевіль на вулиці

Перфоманс «Традиції предків» арт-колективу «Воїни Добра-і-Світла». Фото з Фейсбук групи

Арт-колектив «Воїни Добра-і-Світла» з’явився шість років тому як реакція на події в Україні — революцію, війну і їхні наслідки. Назва — іронічна, а група, що працює в стилі «анарховодевіля», не зараховує себе ні до правих, ні до лівих.

«Ми художники, але самі по собі, — пояснює Олександр Андріяш. — Була ідея, що мистецтво повинно відбуватися не в галереях, а вийшло на вулицю. Ті, хто були готові — художники, поети, філософи — підписалися».

Поезію жестів Андріяш, який раніше займався літературою, називає «більш дієвою, ніж писати віршики».

Арт-колектив заявляє, що бореться з реальністю, з догмами, які нав’язуються суспільством. Наприклад, після того як у 2015 році народний депутат Ігор Мосійчук ініціював закон про заборону абортів, «Воїни Світла-і-Добра» роздавали в київській Лаврі дротові вішалки — символ і реальний інструмент нелегальних абортів. На проблему відсутності адекватної інтеграції ветеранів, які повертаються з АТО, використання їх політичними силами, художники відреагували перформансом «Герої не вмирають» — влаштували самоповішання.

Перфоманс «Герої не вмирають» арт-колективу «Воїни Добра-і-Світла». Фото з Фейсбук групи

До перфомансу з танком у них тільки один раз виникали проблеми з правоохоронцями — під час акції під СБУ «Непорочне рукостискання (соски патріархату)». Андріяша, який із голим торсом молився з іконою біля дверей служби безпеки в Києві, тоді затримали, але швидко відпустили, а через кілька днів до нього додому приходила поліція, «пропонували зустрітися». Після цього ніхто художників не турбував.

 

Кримінальна десакралізація

 Підпал монумента «Танк» у Чернігові. Фото: Нацполіція України

За фактом підпалу танка в липні 2019 року поліція відкрила справу про наругу над пам’ятником, спорудженим на честь тих, хто боровся проти нацизму в роки Другої світової війни (частина 3 статті 297 Кримінального кодексу України). Санкція статті передбачає обмеження волі від 4 до 5 років або позбавлення волі від чотирьох до семи років. Обвинувачення висунули двом учасникам — Олександру Андріяшу і Юрію Сидоренку. Ярослав Приходько став свідком.

Акціоністи не очікували такого обвинувачення і зізнаються, що розраховували максимум на «хуліганку».

«Люди з відкритими обличчями валили пам’ятники Леніна, і їм нічого не було, а нам шиють за квадратний метр танка важкий кримінальний злочин. Або нас і їх пакуйте, або нікого», — каже Андріяш.

У 2014 році в країні почався «ленінопад» — пам’ятники Леніну валили з постаментів спочатку націоналісти, а вже з ухваленням закону про декомунізацію процес став офіційним: пам’ятники, пов’язані з комуністичним режимом, демонтувала місцева влада.

Пам’ятник Леніну на Бесарабській площі в Києві скинули першим члени партії «Свобода» у грудні 2013 року. У 2009 році п’ятеро активістів організацій «Конгрес українських націоналістів» і «Тризуб» імені Степана Бандери відбили цьому ж пам’ятнику ніс і кисть лівої руки. Правоохоронці порушили щодо них кримінальну справу, звинувативши в хуліганстві й пошкодженні монумента національного значення. Пізніше Шевченківський суд зняв друге обвинувачення, після того як Кабмін виключив пам’ятник зі списку національного значення. Справу розглядали понад чотири роки, й тільки в червні 2013 року суд виніс обвинувальний вирок — організатору акції Миколі Коханівському дали 3 роки обмеження волі умовно, іншим — по два.

Знесення пам’ятника Леніну в Хмельницькому. Фото: Вікіпедія, Volodymyr_D-k

Націоналісти заявляли, що діяли законно й виконували указ президента «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні», виданий Віктором Ющенком у 2007 році. У третьому пункті указу наказувалося «Вжити в установленому порядку заходи щодо демонтажу пам’ятників та пам’ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення Голодомору 1932-1933 років в Україні та політичних репресій». У 2008 і 2009 роках Ющенко видав ще два укази, закликаючи «активізувати» роботу з демонтажу.

Були й інші спроби «десакралізувати радянську спадщину». У 2011 році учасниці мистецького об’єднання «Братство Святого Луки», яке було пов’язане з праворадикалами Дмитра Корчинського, смажили яєчню з сосисками на Вічному вогні в парку Слави в Києві. Так вони висловили свій протест проти «безцільного спалювання тисяч кубометрів газу на Вічному вогні».

«Вже 53 роки біля Обеліска Слави в Києві безцільно спалюється дорогоцінний природний газ. Платникам податків це задоволення коштує близько 300 тисяч гривень на місяць. І це лише одне язичницьке капище вічного вогню, яких по всій Україні сотні, а то й тисячі», — йшлося в повідомленні організації. Замість цього активістки порадили компартії України підтримувати вогонь дровами.

Печерський суд, який розглядав справу, визнав активістку Ганну Сінькову винною в оскверненні могили Невідомого солдата й засудив до трьох років умовно. Три місяці Сінькова провела в СІЗО попри те, що одразу після її арешту кілька депутатів і громадських діячів зголосилися взяти її на поруки. За це ЄСПЛ зобов’язав Україну виплатити їй компенсацію у 4 тисячі євро.

 

Осквернили чи декомунізували

Підпал монумента «Танк» у Чернігові. Фото: Нацполіція України

Справу танка розглядав Новозаводський райсуд Чернігівської області 8 місяців.

15 липня Деснянський райсуд Чернігова призначив Олександру Андріяшу домашній арешт. Через два місяці вже Новозаводський райсуд міста пом’якшив запобіжний захід — на особисте зобов’язання. Юрій Сидоренко перебував під особистим зобов’язанням — суд врахував, крім іншого, його молодий вік і «повноцінну сім’ю, яка піклується про нього». Після закінчення термінів запобіжного заходу їх не стали продовжувати.

5 вересня прокурор Сергій Хамайко зачитав у суді обвинувальний акт. Андріяш і Сидоренко, за версією держобвинувачення, діяли «на виконання спільного умислу з хуліганських спонукань, нехтуючи моральними засадами суспільства щодо поваги до тих, хто боровся проти нацизму в роки Другої Світової війни». Кинувши в танк заздалегідь приготовлені запальні суміші, художники осквернили пам’ятник на честь воїнів-визволителів Чернігова.

Ні Андріяш, ні Сидоренко не визнали провини, і кваліфікацію злочину вважали помилковою, так як у них не було мотиву осквернення пам’ятника.

Учасники групи заявили, що «актом політичного мистецтва» вони не хотіли образити пам’ять людей, які звільняли Чернігів, а навпаки.

«Сам танк встановлений без волі українського народу. Він встановлений радянською владою, яку Україна вважає злочинним тоталітарним режимом», — сказав Андріяш у суді.

У довідці від управління культури і туризму Чернігівської міськради №336, яку пред’явив суду прокурор Хамайко, зазначено, що танк, переданий міськраді у 2018 році, входить до переліку культурної спадщини як пам’ятник історії місцевого значення: «пам’ятний знак на честь воїнів-визволителів, охоронний номер 41, згідно з рішенням виконкому Чернігівської облради депутатів-трудящих №286 від 31.05.1971 року».

У суді допитали п’ятьох свідків, свідчення яких задокументувала група громадських спостерігачів «ОЗОН»: учасника арт-колективу Приходька, який фотографував те, що відбувається; двох подруг Бабич і Сиско, — вони того вечора прогулювалися біля танка й бачили «трьох чоловіків, які сміялися і привертали увагу, поводились підозріло»; Демиденко, яка була там із двома дітьми — вони перелякалися і плакали, коли танк загорівся; і Мартуся — разом із другом він прогулювався біля танка і, коли вони побачили полум’я і почули жіночий крик, затримали втікачів «двох молодиків», а потім викликали поліцію.

 

Перформанс у суді

Олександр Андріяш (ліворуч) і Юрій Сидоренко в залі суду. Фото з Фейсбук Олександра Андріяша

«На місці події Андріяш розповідав про мотиви вчинку як про декомунізацію», — повідомив суду Мартусь.

Дискусія про декомунізацію між художниками і жителями Чернігова продовжилася в залі суду. Арт-колектив документував весь процес на відео — пізніше хочуть зробити фільм.

Описуючи в суді свої почуття з приводу перфомансу Мартусь сказав, що йому «було прикро за тих людей, які віддали свої життя за те, щоб у країні все було нормально». Коли Андріяш уточнив у нього, за яку країну воювали ці люди і з ким, Мартусь відповів, що вони «боролися з німецькими загарбниками за тоді ще Радянський Союз».

Адвокатка Андріяша Людмила Пиріг нагадала чоловікові, що танк виготовили вже після Другої світової і, таким чином, він не міг звільняти Чернігів. Мартусь відповів, що немає ніякої різниці — це «обеліск», пам’ять про війну. І негативу й агресії від того, що в центрі Чернігові стоїть зброя, він не відчуває.

Юрій Сидоренко. Фото з фейсбук сторінки

Свідок Демиденко — мати двох дітей — сприйняла підпал танка як особисту образу: вона живе в цьому районі все життя, ходила до цього пам’ятника разом із подругою і її бабусею-учасницею Другої світової війни, і їй незрозуміло, що «хтось може приїхати і вирішити декомунізувати».

При цьому жінка зауважила, що до знесення пам’ятників у 2014 році, в тому числі в Чернігові, поставилася спокійно — «через якийсь період ще щось знищать, оскільки змінюється влада». Якщо тоді танк не прибрали, значить вирішили за необхідне його залишити», — припустила Демиденко. Монумент для неї — символ пам’яті про учасників Другої Світової.

Андріяш запитав у жінки, чому пам’ять про людей, учасників Другої світової війни символізує танк, бойова машина, а не, наприклад, пам’ятник людині, пам’ятник подвигу людини, його жертовності. Свідок відповіла, що, напевно, це було нав’язано. Андріяш тоді уточнив, чи була це радянська пропаганда. Але Демиденко не стала відповідати.

Прокурор, виступаючи з промовою в суді, цитував українського поета Сергія Жадана та іспанського письменника Мігеля де Сервантеса.

«Як сказав український поет-сучасник Сергій Жадан «Всі ж ми розуміємо, з чого робиться наша історія. Історія — це тінь, яку відкидають живі. І тінь, яку відкидають загиблі». Сервантес сказав, що історія — це скарбниця наших діянь, свідок минулого, приклад і повчання для сьогодення, застереження для майбутнього».

Від себе прокурор Хамайко додав: «Відкинути комусь неугодну частину історії — не маємо ніякого морального права. Люди, діти, нове покоління, що підростає, мають право знати свою історію, в тому числі історію визволення міста Чернігова. Танк, який був встановлений на честь цих воїнів, не є символом Радянського Союзу, а є символом боротьби, в тому числі наших земляків за свободу українського землі».

Прокурор зазначив, що підпал у громадському місці, взагалі-то, вже правопорушення.

«А тут правопорушення направлене проти пам’ятника, який встановлений на честь воїнів-визволителів», — резюмував Хамайко та заявив, що вина обвинувачених доведена. Для Андріяша він попросив 4 роки і 6 місяців обмеження волі, а для Сидоренка — 4 роки обмеження волі.

26 березня суддя Світлана Ченцова зачитала вирок. Обидва отримали по три роки умовно.

Олександр Андріяш (ліворуч) і Юрій Сидоренко (праворуч) під будівлею суду. Фото з Фейсбук Олександра Андріяша

«Хороший результат — коли знімуть усі танки. Ми хотіли створити прецедент», — говорив ще до вироку Андріяш. Акціоністи вже заявили, що оскаржуватимуть рішення суду в апеляції.