«Позбавлення волі на певний строк — недостатнє покарання». Як у Фінляндії засудили до довічного заступника командира російського неонацистського угруповання «Русич»
Обвинувачений у воєнних злочинах заступник командира російського воєнізованого угруповання «Русич» Воїслав Торден (Ян Петровський). Фото: Wikimedia
Окружний суд Гельсінкі засудив 38-річного громадянина РФ Воїслава Тордена, одного з лідерів неонацистського воєнізованого угруповання «Русич», до довічного ув’язнення за воєнні злочини, вчинені на Луганщині у 2014 році. Однак виправдав його за обвинуваченням у влаштуванні засідки на «Айдар» на блокпосту під Цвітними Пісками 5 вересня 2014 року.
Українське розслідування щодо обставин бою не було оприлюднено, тож факти, встановлені Окружним судом Гельсінкі, дають можливість відтворити чіткішу картину тих подій.
«Ґрати» вивчили текст вироку та розповідають про бій, в якому було жорстоко вбито 22 айдарівці та поранено чотирьох, а також чому суд виніс таке рішення та що говорив росіянин на свій захист.
Пʼять епізодів обвинувачення та цивільні позови
Засідання у справі проти росіянина Воїслава Тордена тривали до кінця січня. Її розглядала колегія Окружного суду Гельсинки: судді Теро Міккола, Юха Хартікайнен і Ану Юхо. Вирок оголосили 14 березня 2025 року.
Генпрокуратура Фінляндії висунула Тордену обвинувачення 31 жовтня 2024-го й доводила у суді, що росіянин як заступник командира десантно-штурмової розвідгрупи «Русич», яка з квітня 2014 року по липень 2015 рік воювала на Луганщині та Донеччині проти українських сил АТО, причетний до пʼятьох воєнних злочинів.
У той період він мав інше імʼя — Ян Петровський, позивний Славян. Саме за цим імʼям він внесений до санкційних списків Євросоюзу та США у зʼвязку з участю у бойових діях в Україні у 2014 році та у російському вторгненні в Україну у 2022-му.
Торден опинився за ґратами у Фінляндії після його затримання у липні 2023 року в аеропорту Гельсінкі за порушення заборони вʼїзду в країну: попри нове імʼя та прізвище його викрила прикордонна служба.
Україна вимагала його екстрадувати, адже ще у 2016 році СБУ оголосила росіянина у розшук за підозрою у тероризмі. А Торден добивався депортації до РФ — йому в цьому допомагала російська адвокатка Наталія Мальгіна.
Верховний суд Фінляндії відмовив українській прокуратурі, пояснивши, що, на його думку, Тордену в Україні загрожує небезпека: утримання в умовах, які не відповідають вимогам гуманного поводження згідно з Європейською конвенцією з прав людини.
Однак повернутись до РФ Тордену теж не дозволили. Фінська прокуратура і поліція вирішили розпочати своє розслідування щодо його причетності до воєнних злочинів.
Розслідування стосувалось подій 5 вересня 2014 року, коли бійці 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» потрапили у засідку бойовиків «ЛНР» на дорозі біля села Цвітні Піски. Українське слідство, яке також розслідувало цю подію, але за статтею «тероризм», співпрацювало із фінським та передавало докази проти Тордена, зокрема, допомагало з допитами потерпілих і свідків та провело додаткові судово-медичні експертизи.
У грудні 2024 року заступник генпрокуратура Фінляндії Юкка Раппе оголосив в суді обвинувальний акт з пʼяти епізодів.
За першим, Воїслав Торден як заступник командира групи «Русич» причетний до організації засідки з українським прапором, щоб обманути та знищити супротивника. За нормами міжнародного гуманітарного права такі дії вважаються віроломством і заборонені.
Так 5 вересня 2014 року бойовики вбили 21 українського військовослужбовця — бійців «Айдара»: Андрія Атаманчука, Олександра Білоуса, Андрія Богуша, Дмитра та Володимира Хомяків, Сергія Грибкова, Юрія Короля, Федіра Коломийця, Віктора Кумецького, Сергія Пархоменка, Дмитра Рожкова, Вадима Шалатовського, Олександра Скибу, Володимира Сльота, Олексія Стулова, Олега Вишневського, Назара Якубовського, Владислава Якимчука, Леоніда Єрьомина, Андрія Юркевича.
Ще одного військовослужбовця — Івана Ісика — важко поранили під час засідки, але він помер пізніше, у полоні, 14 вересня 2014 року.
Четверо бійців було поранено, але трьом вдалось втекти, й одного повернули з полону внаслідок обміну. Вони дали покази у справі як потерпілі. Це Микола Аніщенко, Олексій Батура, Олександр Гриненко, Дмитро Грозовський.
За другим епізодом Тордена вважають відповідальним за вбивство його підлеглими щонайменше четверих поранених айдарівців. Серед вбитих вдалось ідентифікувати Олексія Стулова.
Торден, як заступник командира, також причетний до каліцтва пораненого бійця Івана Ісика — це третій епізод обвинувачення. Прокуратура доводила в суді, що бойовики вирізали на щоці українського військового знак «Русича» — коловрат, а Торден їм не завадив.
Ще в одному, четвертому, епізоді обвинувачення, росіянину інкримінують приниження честі загиблого українського воїна — за фотосесію на фоні вбитого та згорілого бійця «Айдару». Торден сам позував для фото, а також сфотографував свого командира Олексія Мільчакова, а потім виклав ці фото в інтернеті.
Матеріали фінського слідства щодо обвинувачення у воєнних злочинах заступника командира російського воєнізованого угруповання “Русич” Воїслава Тордена (Яна Петровського). Фото з матеріалів слідства
Пʼятий і останній епізод обвинувачення стосується заяв Тордена в інтервʼю та у соцмережах, які він, за версією обвинувачення, робив протягом 2014-2015 років з метою навмисного залякування противника та реалізації політики угруповання. Торден заявляв, що «Русич» не бере полонених і що від його бійців супротивнику не буде пощади.
Усі ці дії порушують Женевські конвенції та Римський статут. Заступник генпрокурора Фінляндії вимагав для росіянина довічного терміна увʼязнення.
Троє вцілілих українських бійців та родини загиблих військовослужбовців подали цивільні позови із вимогою компенсації.
По першому епізоду обвинувачення — влаштування засідки — троє з поранених просили від 5,5 тисяч євро до 13,8 тисячі євро із відсотками за період з дати вчинення правопорушення.
У рамках того ж обвинувачення родини 21 загиблого воїна просили компенсувати суми від 3 до 5 тисяч євро із відсотками кожному члену родини: матері, батькові, дружині, сестрам та братам, дітям, — та додаткову компенсацію дітям, які були неповнолітні на момент смерті їхнього батька, у розмірі 200 євро за місяць до настання 18-річчя. Мати та сестра Олексія Стулова вимагали компенсації в рамках не тільки першого, а і другого епізодів обвинувачення: 4 та 3 тисячі євро відповідно.
Росіянина судили у Фінляндії за правилами універсальної юрисдикції, відповідно до міжнародних договорів про закони війни, обов’язкових для країни. Фінський суд встановив, посилаючись на експертний висновок майора Юхи Кукколи, доктора військових наук, та на рішення Окружного суду Гааги у справі МН17, що з весни 2014 року на сході України триває міжнародний збройний конфлікт.
Бій під Цвітними Пісками
Окружний суд Гельсінкі встановлював хронологію подій, базуючись на відео, які зняв і публікував в інтернеті «Русич», зображеннях з супутника, офіційних повідомлень «Айдару», свідченнях потерпілих та свідків, наданих у тому числі під час слідства в Україні, а також показах Воїслава Тордена у суді.
Супутниковий знімок місця засідки “Русіча”. Матеріали фінського слідства щодо обвинувачення у воєнних злочинах заступника командира російського воєнізованого угруповання “Русич” Воїслава Тордена (Яна Петровського). Фото з матеріалів слідства
Події розгортались на фоні перемовин про перемирʼя. 5 вересня 2014 року у Мінську була запланована зустріч за участю другого президента України Леоніда Кучми, посла Росії в Україні Михайла Зурабова, спецпредставника ОБСЄ Хайді Тальявіні, лідерів угруповань «Л/ДНР» Олександра Захарченка та Ігоря Плотницького, які мали домовитись про припинення вогню на Донеччині та Луганщині. За протоколом, який підписали за результатами тристоронньої зустрічі, — він отримав назву «Мінськ-1» — перемирʼя мало наступити з 6 вечора цього ж дня.
Бійці 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» — серед них були учасники протестів на Майдані та добровольці з Луганщини — повертались з завдання трасою Н21 на свою базу у Щасті.
Це місто було бойовики «ЛНР» захопили у квітні 2014 року та у середині червня його звільнили силами «Айдару» і 8-го окремого полку спецпризначення. Повідомлялося, що під час боїв було знищено понад пів сотні бойовиків, близько ста — поранено.
З кінця липня трасою від Металіста до Щастя сили АТО забезпечували гуманітарний коридор для виїзду мирних мешканців з захопленого бойовиками Луганська. У Щасті також був фільтраційний пункт, щоб разом із цивільними не допустити проникненню «ЛНРівців».
У перших числах вересня російські сили, зокрема, концентрувались на підступах до Щастя, місто обстрілювали.
5 вересня місія «Айдару» полягала у підтримці 80-ї десантно-штурмової бригади ЗСУ біля селища Металіст, на півночі від підконтрольного бойовикам Луганська. Вранці айдарівці їхали тією ж дорогою повз блокпост в районі села Цвітні Піски, і він був під контролем українських сил. Повертаючись пообіді, бійці не підозрювали, що блокпост вже захопив ворог.
Траса мала дві смуги, розділені низькою рослинністю. Обабіч дороги росли дерева та високі кущі, а за ними було велике поле. Село Цвітні Піски відносно руху колони розташоване південніше і західніше. Північніше — перехрестя, за ним, на сході від дороги, було поле для гольфу. Біля цього гольф-клубу 17 червня 2014 року потрапила у полон «ЛНРівців» льотчиця Надія Савченко, яка воювала у складі батальйону «Айдар».
Колона «Айдару» складалась із вантажівки ЗІЛ з відкритим кузовом, яка їхала попереду, та легкової автівки позаду. Крім людей, у вантажівці везли ящики з боєприпасами.
Машини встали перед автобусною зупинкою. На узбіччі поряд з нею, паралельно дорозі, стояв танк, повернутий у бік, з якого підʼїжджала вантажівка та легковик. На лівому боці танка, зі сторони дороги, білою фарбою було написано «ЛНР», але щоб побачити цей напис, треба було впритул підʼїхати до зупинки, тому ймовірно його не було видно з вантажівки. Навпроти зупинки на узбіччі стояв по діагоналі БТР, задню частину якого приховували кущі. Тож айдарівцям повністю його не було видно. Так само вони не бачили кілька авто, що стояли за перехрестям.
У колоні «Айдару» були військові з різних груп, і не всі солдати знали один одного. Однією групою командував старший сержант Олександр Скіба з позивним Термінатор, іншою — Андрій Грізлі Юркевич.
Ті, хто вціліли після перестрілки, під час слідства та в суді засвідчили, що у кожній групі було 10-15 солдатів, всього ж у кузові вантажівки було до 25 бійців. Ще троє айдарівців сиділи в кабіні, а в легковому автомобілі позаду — четверо чи пʼятеро їх побратимів.
Засідка на «Айдар» на блокпосту під Цвітними Пісками 5 вересня 2014 року. Скріншот з відео російських медіа
Микола Аніщенко був з групи Грізлі. Він сідав у вантажівку останнім, і йому не вистачило місця, тож довелось їхати стоячи на рамі між кабіною водія і кузовом з правого боку вантажівки. За кермом був Дмитро Грозовський з групи Термінатора. З ним у кабіні біля вікна сидів командир, а між ними — ще один солдат. Олексій Батура з групи Грізлі їхав в кузові, ззаду. Десь посередині у кузові, дивлячись у напрямку руху, сидів Олександр Гріненко з групи Термінатора. Їхні свідчення розглядали у фінському суді.
Коли колона підʼїхала до блокпоста, водій Дмитро Грозовський побачив з лівого боку дороги на автобусній зупинці танк, але не звернув на нього особливої уваги, оскільки був упевнений, що блокпост контролюють українські сили. До того ж він чув, як хтось з бійців сказав, що побачив український прапор. Олександр Гріненко також бачив український прапор на блокпосту.
З узбіччя праворуч на дорогу вийшов чоловік. Солдати з вантажівки гукнули йому, що вони з «Айдару», але у відповідь той відкрив вогонь. Кулі пробили лобове скло та поранили бійців в кабіні. Далі у правий бік вантажівки влучив снаряд з реактивного вогнемета «Джміль», вантажівка вибухнула та запалала. Колону почали інтенсивно обстрілювати, переважно з правого боку дороги.
Водія Грозовського викинуло з кабіни через двері. Поранений, він відповз під обстрілом убік лісосмуги, ліворуч від дороги. Там він побачив двох загиблих побратимів.
Після вибуху вантажівки Олександр Гріненко, який був у кузові, впав на дорогу. Він отримав опіки голови, рук та живота. Під щільним вогнем йому вдалося дістатися лісосмуги і навіть вести вогонь по бойовиках, доки не закінчилися набої.
Коли стрілянина припинилася, Гріненко, який все ще знаходився поблизу дороги, почув звук одиночних пострілів. За його словами, в солдатів «Айдару», які лежали на землі, стріляли Мільчаков і Петровський. Він їх тоді не знав, але опізнав пізніше.
Грозовський з відстані теж чув, як затихла стрілянина, далі були окремі постріли, однак, що саме відбувалось на дорозі, він вже не бачив.
Грозовський та Гріненко дісталися посадкою до села неподалік. Там Гріненку допомогли місцеві жителі. Наступного дня він зміг повернутися до Щастя — його відвезли на машині місцеві. Їм довелося проїхати через той самий блокпост, де напередодні розстріляли колону. Коли вони під’їжджали до блокпоста, Гріненко побачив обгорілі тіла солдатів «Айдару» з розрізаними сорочками та розпоротими животами. Вантажівку, що згоріла під час перестрілки напередодні, відтягнули з проїжджої частини на місце, де раніше стояв танк.
На блокпосту до машини підійшов бойовик та заглянув усередину через задні двері. Гріненко пояснив, що він місцевий і отримав поранення під час артилерійського обстрілу, після чого їм дали проїхати. Тоді Гриненко ще не знав, що це був Петровський, але згодом впізнав його на відеозаписах. Також на блокпосту він бачив Мільчакова, якого згодом впізнав із постів у соцмережах. У дописах Мільчаков хвалився вбивствами українських військових.
Грозовський пішки дістався до Щастя наступного ранку. Згодом, вже у шпиталі він побачив відеозапис, з якого дізнався, що бойовики, які влаштували засідку та перестрілку, були з групи «Русич» та загону «Бетмен» . Грозовський припускав, що людина яка розпочала стрілянину на дорозі, могла бути командиром «Бетмена».
Микола Анищенко, який їхав стоячи на рамі вантажівки, помітив на блокпосту двох людей у камуфляжі, які перебігали дорогу. Малюнок камуфляжу був йому незнайомий, тож він подумав, що це військові якихось інших підрозділів. Анищенко постукав у кабіну, запитав про це командира. Той відповів, що теж помітив чужу форму. Однак айдарівці й далі були впевнені, що на блокпосту — українські військові. Коли вантажівка наблизилась до автобусної зупинки, Анищенко побачив двох людей, які лежали і дивилися в їхній бік. На зупинці стояв танк. Анищенко також помітив український прапор на БТРі.
Засідка на «Айдар» на блокпосту під Цвітними Пісками 5 вересня 2014 року. Скріншот з відео російських медіа
Чоловіки, що лежали на землі, запитали айдарівців, хто вони. Термінатор через пасажирське вікно помахав їм і сказав, що з батальйону «Айдар». Чоловіки закричали «Айдар!», після чого почалась стрілянина.
Після вибуху вантажівки Анищенко перестрибнув її на лівий бік і впав на дорогу. Його одяг горів. Обстріл тривав. Солдати, які стрибали з кузова, намагалися сховатися у деревах та кущах, на які вже перекинувся вогонь. Аніщенко чув, як поранені та обгорілі кричали про допомогу, але не бачив, що відбувалось далі.
Він доповз до кущів, щоб обійти автобусну зупинку ззаду та втекти. Біля зупинки його побачили. Один з бойовиків вистрілив йому в плече і бронежилет. Поранений Аніщенко впав на спину.
Коли стрілянина припинилася, той самий бойовик з ще одним, який назвався Комуністом, відтягнули Аніщенка на автобусну зупинку і почали перев’язувати йому плече. Комуніст сказав Аніщенку, що варто взяти його в полон, щоб можна було обміняти на полоненого бойовика. Аніщенко припустив, що, Комуніст був ватажком ворожої групи.
Потім айдарівець побачив на протилежному боці дороги групу з п’яти чи семи чоловіків, які рухались від солдата до солдата, що лежали поранені або мертві на дорозі. В цих солдатів стріляли, їхні тіла обшукували та забирали речі. Члени групи також переносили солдатів на узбіччя. Там обговорювали між собою, які речі слід забрати з тіл, що вони можуть стати в пригоді.
Анищенко бачив, як учасники групи розстріляли щонайменше трьох — чотирьох солдатів, які лежали на землі, але він не бачив, кого саме і чи були вони на той момент живі. Проте він чув крики кількох поранених, що після пострілів вони затихли. Після того, як група зникла з його поля зору, праворуч, він продовжував чути звуки пострілів.
Потім ця ж група перегрупувалася на дорозі й підійшла до Аніщенка. Йому досі надавали першу допомогу, і спочатку група вважала, що це свій. Він впізнав із групи двох бойовиків: Мільчакова та Славяна, — українська військова розвідка показувала айдарівцям їхні зображення під час навчань у Щасті влітку 2014 року та називала їхні імена, щоб ті впізнали учасників диверсійної групи. Також під час навчання розвідники зазначили, що Мільчаков та Славян належать до угруповання «Русич», яке в свою чергу входило до батальйону «Зоря» угруповання «ЛНР» .
Далі Аніщенка перевели через дорогу та почали допитувати на відео. Після цього айдарівця посадили на заднє сидіння легкового автомобіля і повезли до штабу, а згодом — до лікарні в Луганську. Дорогою до штабу він втратив свідомість.
У лікарні ліжко Аніщенко було поряд з ліжком ще одного айдарівця — Івана Ісика, і вони коротко поговорили. Ісик мав сильні опіки і був майже повністю забинтований. Незабаром Ісика вивели з палати, а пізніше прийшла медсестра і повідомила Анищенку, що Ісик помер. Що саме сталося із товаришем, Анищенко дізнатися так і не зміг.
У лікарні Анищенка знову допитував бойовик з позивним Комуніст. Він представився командиром і сказав, що відповідає за операцію з обміну полоненими.
Під’їжджаючи до блокпоста у вантажівці, Олексій Батура побачив український прапор: за його словами, це було ліворуч, на узбіччі дороги. Він також, які і інші, припустив, що блокпост перебуває в руках українських військ. Але потім почалася стрілянина, у вантажівку влучив снаряд. Батура та солдати поряд зістрибнули з кузова, решта — за ними. Вантажівка та автівка позаду горіли. Частина айдарівців була на дорозі, спробували відступити. Батура, поранений у живіт, сховався у посадці вздовж дороги, його захистив густий дим від пожежі. Він, ховаючись, йшов у бік Металіста. Батура все ще чув окремі постріли і крики з дороги, але вже не розрізняв голоси і не бачив, що сталося на дорозі в той час. Коли він дістався 80-ї бригади, доповів про засідку командиру загону. На місці йому надали медичну допомогу.
Підрозділу загрожувало оточення, тож десантники на бронетехніці пішли на прорив через той самий блокпост. Олексій Батура був разом із ними. В одному з транспортних засобів колони був також Андрій Яцола. Він пригадував, що тоді минуло близько трьох годин з часу нападу на колону айдарівців.
Третім у колоні їхав автомобіль Яцоли. Коли колона прибула на місце події, знищеної техніки «Айдару» на проїжджій частині вже не було. Ліворуч біля зупинки стояв ворожий танк. Крім того, до стійки чи стовпа на зупинці був прикріплений український прапор.
На дорозі були міни, які солдати колони намагалися знешкодити пострілами. У цей час їх почали запекло обстрілювати з обох посадок вздовж дороги. Нападники пошкодили кілька машин в колоні та вивели їх з ладу. Вцілілі бійці намагався перенести поранених і полеглих побратимів у справні машини.
Через інтенсивний вогонь Яцола не зміг зробити більш точні спостереження за ворожими солдатами чи їхньою кількістю, але, виходячи з кількості та інтенсивності вогню, зрозумів, що це була велика озброєна група, що засіла у посадках вздовж дороги.
Командири російської неонацистської групи “Русич” Олексій Мільчаков (ліворуч) та Ян Петровський (праворуч) під час засідки на «Айдар» на блокпосту під Цвітними Пісками 5 вересня 2014 року. Фото з соцмереж “Русича”
У правий бік автомобіля, в якому перебував Яцола, влучив бронебійний снаряд. Четверо солдатів загинуло одразу, натомість він отримав осколкові поранення. Попри все десантникам вдалося прорватися до Щастя.
Бойовики «Русича» опублікували кілька відео, змонтованих з нарізок зйомок з місця нападу. На них зафіксовано, що після того, як перший бій затих, важкопоранених, але ще живих Івана Ісика та Олексія Стулова відтягнули з дороги. Ісика допитували на місці, у нього на лівій щоці було видно вирізаний коловрат — знак групи «Русич». Стулова пізніше застрелили — експертиза встановила, що на тілі бійця було вогнепальне поранення. Бійці «Русича», доводило обвинувачення, вбили щонайменше чотирьох поранених українських військових.
Торден і командир Олексій Мільчаков зробили собі фото на фоні одного з загиблих айдарівців. Пізніше Торден розповсюдив ці фото в інтернеті, а в інтерв’ю та у соцмережах протягом 2014-2015 років він заявляв, що політика ДШРГ «Русич» — не брати полонених.
Зокрема, в одному з інтервʼю десятирічної давності Торден у повному екіпіруванні, озброєний кулеметом, на позиціях розповідає про те, як «Русич» біля Щастя підбив БТР з українськими військовими — йдеться про події 5 вересня.
«Водій цього БТРа був уражений із протитанкової рушниці, внаслідок чого БТР влетів у кювет, де знаходилися я та ще кілька людей з нашого відділення «Русич». Ну, ми відповідного його впритул зрешетили, розстріляли, закидали гранатами. І всіх, хто там перебував, було вбито», — казав Петровський.
На питання іншого військового, чи наказували вони військовим здаватися, той відповів:
«Цей крик [здаватися] швидше за все був як для забави. Ми нікого полонених не беремо. Наказ нашого командира — не брати в полон».
Важкопоранених, за словами Петровського, вони добивають.
«Якщо хтось вижив, поранений є, звичайно, якщо він у такій більш-менш нормальній формі, то його можна передати до шпиталю. Якщо вже важко поранений, що неможливо його туди транспортувати, природно ми не знущатимемося, ми їх просто доб’ємо, щоб вони не мучилися», — пояснював він.
У тому ж інтервʼю Славʼян розповів, що приїхав в Україну воювати наприкінці червня 2014 року.
«Я вирішив приїхати і допомогти руським людям. Ми з хлопцями зібралися, купили спорядження і вирушили. Це було наприкінці червня. Ми приїхали туди якраз у розпал подій. Можна сказати, прямо в пекло», — казав він.
У суді розглядали лише епізод із засідкою, в яку потрапив «Айдар». Прорив десантників 80-ї бригади, в якому також загинуло два десятки бійців, не вивчали.
Тільки четверо з 26 айдарівців тоді вижили. Бойовики не віддавали тіла одразу — вони лежали на полі бою принаймні ще три дні. У батальйоні тоді повідомили, що на них були сліди знущань. Більшість загиблих могли встановити лише за ДНК.
«Не стріляв і навіть не бачив ворога»
Воїслав Торден повністю відкидає звинувачення. У суді він заявив, що Україна переслідує його за політичними мотивами через підтримку незалежності «Луганської народної республіки». Конфлікт, розповідав він, в якому група «Русич» брала участь на боці сепаратистів, був виключно внутрішнім. Як аргумент своєї невинуватості Торден наводив і те, що влада «ЛНР» не підозрює його у скоєнні жодних злочинів.
Торден наполягав, що група «Русич» була геть маленькою, складалась лише з чотирьох осіб, включно з ним, й це не був російський підрозділ, а частина сил «ЛНР».
За його словами, група «Русич» була створена ще до його приїзду в Луганськ — у квітні 2014 року. Очолював групу Олексій Мільчаков з позивним Серб, який заснував її разом з ще двома людьми — бійцями з позивними Монах і Хохол. Торден знав лише Мільчакова, з яким познайомився в Санкт-Петербурзі у 2012 році.
Мільчаков, який мав попередній військовий вишкіл і досвід служби в російських збройних силах — у Псковській десантно-штурмовій дивізії, був одноосібним лідером групи, відповідав за фінансування її діяльності і забезпечення спорядженням. Заступника як такого не було, але, казав Торден, у разі необхідності ним був би боєць з позивним Монах.
Торден, за його словами, приїхав до Луганська з Норвегії в кінці червня 2014 року із гуманітарною допомогою місцевому цивільному населенню. Лише потім він дізнався про «Русич» і приєднався до групи на запрошення Мільчакова — той запропонував йому займатися вербуванням.
Матеріали фінського слідства щодо обвинувачення у воєнних злочинах заступника командира російського воєнізованого угруповання “Русич” Воїслава Тордена (Яна Петровського). Фото з матеріалів слідства
Торден розповідав, що восени 2014 року члени групи мешкали в гуртожитку в Луганську: в них була одна кімната з чотирма ліжками. Там же зберігалося все спорядження групи. Пересувались вони власним мікроавтобусом. Інших транспортних засобів та важкого озброєння у «Русича» не було.
Оскільки у Тордена, за його словами, не було військового досвіду, його завданням в групі було, зокрема, створення пропагандистських і вербувальних відеороликів.
Торден запевняв суд, що не знав, що на блокпосту на трасі Металіст — Щастя готували засідку. Росіянин стверджував, що, за день до бою, 4 вересня, він з місцевим журналістом, який писав для Луганського медіацентру, об’їжджав східні околиці Луганська. Він переночував у журналіста, а наступного дня опівдні разом з ним приїхав на блокпост. Мільчаков, Хохол та Монах вже були там.
У сюжеті про бій «за дві години до перемирʼя», який вийшов в ефір російського пропагандистського телеканалу Lifenews, журналіст каже, що разом із «ополченням» на місці події перебував оператор знімальної групи Роман Нікіфоров.
Блокпост, за словами Тордена, і транспортну розвʼязку контролював батальйон «Зоря» під керівництвом командира із позивним Комуніст. Група «Русич» приїхала на блокпост після дзвінка з батальйону. Крім того, прибули інші бойові групи, зокрема «Патріот» та «Бетмен». Загалом на блокпосту, розповідав Торден, налічувалось пів сотні бойовиків «ЛНР». БТР і танк на блокпосту належали батальйону «Зоря», крім того, у «Зорі» були ракети, гранатомети і вогнемети. «Русич» же був озброєний лише стрілковою зброєю.
Журналіст, який був з Торденом, відзняв усіх бійців на блокпосту. Вони мали схожу форму. І з метою агітації на відео перебільшили кількість солдатів «Русича», й внаслідок цього, коли відео розповсюдили в інтернеті, стали вважати, що засідку на «Айдар» влаштувала група «Русич», хоча, запевняв Торден, це було не так.
За словами росіянина, він розмовляв з іншими членами групи та репортером, стоячи спиною до перехрестя та дороги, коли раптом почув позаду дуже гучний вибух. Коли він повернувся в напрямку звуку, то побачив лише вогняну кулю, що підіймалася над дорогою з-за кущів і дерев. Він не бачив, що відбувається. Почалася стрілянина. Дим вкрив усе навколо. Мільчаков, розповідав Торден, також не знав, що сталося. Репортер перебував позаду них та знімав все на камеру.
Тож, доводив Торден, засідку організувала «Зоря», а «Русич» зіграв другорядну роль у подіях.
Зокрема, він розповів, що надавав першу медичну допомогу двом бійцям «ЛНР». Один із них отримав поранення в руку. Деякий час він був поряд з рештою групи «Русич». Далі на прохання журналіста він підійшов ближче до транспортного засобу бригади на перехресті. Дим і рослинність все ще не дозволяли побачити, що відбувалось на дорозі.
Торден припустив, що український прапор теж був у бійців батальйону «Зоря». Разом з тим, він зазначив, що прапора немає на відео під час бою та після, й про нього згадують лише свідки, які надавали свідчення під час нового слідства.
Воїслав Торден у суді. Фото: Outi Pyhäranta, Helsingin Sanomat
В українському розслідуванні про прапор зовсім не йшлося.
«У цьому бою, про який тут йдеться, я не брав участі, не стріляв і навіть не бачив ворога», — цитували слова Тордена під час слухань фінські медіа.
Росіянин наголошував, що у Фінляндії його судять по тій же справі, за якою він заочно заарештований в Україні, але в Україні його звинувачують не у воєнних злочинах, за які передбачене довічне покарання, а в участі у терористичній організації та сприянні у терористичної діяльності — це від 8 до 15 років позбавлення волі. Нове обвинувачення базується на допитах нових свідків та повторних допитів свідків, які вже надавали свої покази українському слідству. Їхні дані тепер суттєво відрізняються від того, що було встановлено раніше — зʼявились нові факти. Досудове розслідування, проведене українською владою у 2016-2017 роках, за словами Тордена, не включало показів про те, що він розстрілював солдатів, які здалися в полон, або про поранених 5 вересня 2014 року, або про те, що поранених взагалі тоді розстрілювали.
Обвинувачений наполягав, що звинувачення в тероризмі, висунуті в Україні ще у 2016 році, а також маркування його як терориста і воєнного злочинця з «української точки зору» в публікаціях медіа і соціальних мережах, а також кампанії ненависті проти групи «Русич» з 2014 року підривають достовірність показів свідків обвинувачення.
На переконання Тордена, ці змінені та викривальні звинувачення, які з’явилися через десять років після подій, слід вважати неправдоподібними, в тому числі з огляду на те, що ситуація у світі змінилася.
Під час перестрілки, за показами росіянина в фінському суді, десять бійців батальйону «Айдар» загинули одразу, один боєць згодом помер у лікарні від поранень, отриманих внаслідок обстрілу. Він сам жодним чином не брав участі у страті пораненого солдата Стулова, як і ще трьох айдарівців, і не бачив, щоб на полі бою таке робив хтось інший. Торден доводив, що він не причетний до каліцтва пораненого солдата Івана Ісика, яке йому також інкримінує слідство, і загалом не бачив такого інциденту. «Русич» його не допитував, це робили інші бійці.
Росіянин зауважив, що Аніщенко, який перебував разом з Ісиком у лікарні, у своїх показах не згадував, що Ісика катували. Й немає жодних відео чи фото, які б підтверджували версію про те, що на щоці Ісика вирізали коловрат — видно, як він каже, що на щоці налипло багно, якби там щось вирізали, то було б видно кров.
Так саме, доводив у суді обвинувачений, він не принижував честі загиблого солдата і не мав такого наміру. На фото, яке йому інкримінують, він не позував, а «просто стояв», а померлий знаходиться на задньому плані, на фото його не впізнати. Він не фотографував Мільчакова біля тіла — це фото є фейком. Загалом, фотографії, отримані з відкритих джерел, на думку Тордена, явно підроблені. Оскільки оригінальних зображень немає, автентичність зображень неможливо перевірити.
Щодо останнього звинувачення, що він нібито поширював заяви про те, що «Русич» не братиме полонених і від його бійців не буде пощади, — ці публікації не мали нічого спільного з реальністю, казав обвинувачений. Торден заявив, що це була лише зухвала пропаганда з метою посіяти страх і паралізувати волю противника до боротьби.
На відео у матеріалах слідства, вказував росіянин, він говорив не від себе, а передавав слова командира. Крім того, він також заявляє на відео, що тих, хто має незначні травми, доставляють до лікарні, що суперечить думці про те, що «пощади не буде». Зокрема Аніщенку та Ісику надали першу медичну допомогу на місці події, а потім доставили до лікарні, що каже на користь того, що зазначені в обвинувальному акті заяви Тордена були лише пропагандою, а не реальною політикою групи.
Торден просив виправдати його за всіма обвинуваченнями, а також відмовити рідним загиблих та потерпілим у компенсації, бо він не причетний до злочинів, які йому інкримінують.
Причетність «Русича» до організації засідки — не доведена
Тордена визнали винним за чотирма пунктами обвинувачення: вбивстві одного пораненого військового, каліцтві пораненого, паплюження честі солдата та проголошенні, що пощади не буде. Від обвинувачення у влаштуванні засідки з використанням прапора супротивника його виправдали за недостатністю доказів. Суд також визнав недоведеним те, що бійці «Русича» причетні до ще трьох вбивств поранених військовослужбовців «Айдару».
У рішенні суду зазначається, що події 5 вересня 2014 не очевидні, якщо судити лише по відео та фото, які надали сторони процесу. Оскільки ці матеріали не є хронологічними та послідовними і лише частково відображають перебіг подій, адже здебільшого є змонтованими компіляціями подій за триваліший період часу.
З відеозаписів вдалося відтворити лише частину подій, зокрема, що відбувалося на трасі до прибуття колони «Айдару», під час нападу на перехресті та на схід від дороги за кущами та деревами, як затихла стрілянина, як оглядали тіла бійців «Айдару» на дорозі та у лісосмузі на узбіччі, як переміщували та допитували Олексія Стулова з Іваном Ісиком, як Миколу Аніщенка вели до перехрестя та допитували.
Обвинувачений у воєнних злочинах заступник командира російського воєнізованого угруповання «Русич» Воїслав Торден (Ян Петровський). Фото: зі соціальних сторінок “Русича”
Однак на відео не зафіксований підʼїзд вантажівки «Айдару» до блокпоста, початок перестрілки, загоряння машин, як бійці «Айдару» виходили з машин або падали з них на дорогу, як їх обстрілювали і, частково події після бою. Таким чином, докази на підтримку обвинувачення ґрунтувалися й на свідченнях потерпілих.
На спогади потерпілих і свідка, зауважувалось у рішенні суду, безсумнівно, вплинув час та той факт, що протягом усього часу вони бачили відео або інші матеріали про ці події та про угруповання «Русич», а також інтерв’ю з його бійцями. Свідки також чули про ці події або пов’язані з ними факти від інших людей протягом багатьох років. З цих причин вони могли ненавмисно переплутати факти або розповіді, про які дізналися пізніше, з тим, що тепер пам’ятають як власні спостереження за подіями.
Потерпілі та свідки були допитані щодо тих самих подій кілька разів: спершу українським слідством під час розслідування терористичного злочину, а потім знову у 2024 році вже під час слідства у Фінляндії про воєнні злочини. Під час нового розслідування дійсно виникли факти, про які свідки та потерпілі не згадували під час розслідування в Україні. Однак, зауважив суд, це можна пояснити тими факторами, що згадуються вище, які ймовірно вплинули на спогади, а по-друге, предмет і мета допитів були іншими, тому під час допитів могли ставити інші питання ніж під час цього судового процесу.
Судді враховували усі ці фактори при оцінці доказів. Вони встановили, що на період злочину, який інкримінується Тордену, той був заступником командира добровольчого формування «Русич», що у складі групи «Бетмен» брало участь в її діяльності. У цих висновках суд базувався на відео і фото групи «Русич» та інтервʼю самого Тордена, його командира Олексія Мільчакова, опублікованих як у 2014 році, так і пізніше. В них Торден або сам представлявся як заступник командира, або його так представляють. Він також заявляв про те, що приїхав на Луганщину воювати.
Суд постановив, що на основі заслуханих у залі суду доказів неможливо з достатньою впевненістю зробити висновок, коли бойовики «Русича» вбили трьох українських солдатів: під час бою чи вже після. Однак як один з керівників групи Торден причетний до розстрілу військовополоненого Олексія Стулова. Він мав знати, що з чоловіком роблять його підлеглі, інші бійці, але не втрутився та не перешкодив їм.
Це найсерйозніший злочин, який, як зазначив суд, за своєю жорстокістю прирівнюється до вбивства, з огляду на спосіб його вчинення та виявлену жорстокість. Враховуючи, що його вину за чотирма пунктами обвинувачення доведено, то сукупний вирок — довічне ув’язнення.
«Виходячи з цього, а також беручи до уваги тяжкість інших злочинів, позбавлення волі на певний строк не є достатнім покаранням за злочини», — зазначив суд у рішенні.
Суд також визнав Тордена винуватим у заподіянні шкоди пораненому Івану Ісику. Бійці «Русича» понівечили айдарівця, зробивши йому на обличчі символіку угруповання — коловрат. Тордена було засуджено за цим обвинуваченням, тому що він не запобіг або не втрутився, попри його вищий ранг у групі.
За рішенням суду, Торден робив і поширював фотографії, що ображали честь загиблого солдата. Суд не повірив заявам обвинуваченого, що фото підроблені.
Суд також постановив, що заяви Тордена у кількох інтервʼю про те, що «Русич» не бере полонених, є воєнним злочином. Судді врахували, що в інтервʼю про бій 5 вересня, де Торден таке заявляв, обговорювався контекст фактичного застосування збройної сили, в якому група «Русич» брала участь у знищенні супротивника. Аргументи Тордена про те, що він лише цитував командира, а не говорив від себе, на думку суду, не мають значення: у будь-якому випадку заява стосувалась усієї групи «Русич». Той факт, що айдарівців Аніщенка та Ісика взяли у полон, і що за словами Тордена, полонених за певних умов все ж таки брали, також не звільняє його від відповідальності за цим обвинуваченням.
Щодо обвинувачення у засідці, суд встановив, що Торден, як заступник командира, очолював групу військових, коли ті організували та влаштували засідку та перестрілку з неправомірним використанням українського прапора. Однак, на думку суду, з представлених доказів не можна зробити висновок, що ця група відповідальна за влаштування засідки та перестрілки, як стверджується в обвинувальному акті.
Згідно з відео та фотоматеріалами подій, група «Русич» під час бою 5 вересня 2014 року, ймовірно, мала у складі лише чотири людини, як і стверджував Торден. Судячи з доказів, на місці події було кілька інших груп або груп та осіб, які належали до них. Група «Русич» діяла як частина цих інших сил.
На відеозаписах не видно, чи Торден, Мільчаков або інші бійці, з якими вони перебували в кущах і за деревами на східному узбіччі дороги в тому ж місці, якимось чином брали участь захопленні вантажівки і легкового автомобіля, і початку перестрілки. На той момент на відеозаписах видно на задньому плані, що на дорозі вже горять автомобілі, а стрілянина вже почалася і триває безперервно. На відео немає нічого, що підтверджувало б ідею про те, що Торден і Мільчаков або будь-які інші члени групи «Русич» керували діями інших людей, присутніх на місці перестрілки. А інтервʼю Мільчакова про бій на місці події розходиться зі словами журналіста у тому ж сюжеті, який зокрема сказав, що засідку влаштувала ДШРГ «Русич».
Також неможливо зробити чіткий висновок про те, що для засідки використали український прапор, тому що потерпілі надавали суперечливі свідчення про те, чи бачили вони самі цей прапор, коли почався обстріл, або де вони бачили його у той момент. На відео з місця подій не видно прапора на автобусній зупинці чи біля неї, коли почалась стрілянина або пізніше. Немає прапора на БТРі.
На допиті у травні минулого року водій вантажівки «Айдару» Грозовський сказав, що український прапор був на правому узбіччі дороги, де був блокпост з піщано-гравійної суміші. Пізніше він сказав, що не пам’ятає, щоб сам бачив прапор, але про це йому тоді говорили інші. Коли він під’їхав до блокпоста, то більше зосередився на лівому узбіччі дороги, оскільки був за кермом. Інші солдати в кабіні спостерігали більше за правим боком дороги. У будь-якому випадку, за його словами, коли вони прибули на блокпост, вони були впевнені, що блокпост все ще перебуває в руках їхніх власних військ.
Анищенко під час допиту у 2023 році розповів про те, що, можливо, бачив український прапор на блокпосту. З іншого боку, під час того допиту його про це не запитували. Допит був зосереджений на тому, які спостереження він зробив щодо сил противника на місці вчинення терористичного акту 5 вересня 2014 року та хто з військовослужбовців батальйону «Айдар» був об’єктом злочину разом з ним. Пізніше він розповів про прапор на допиті у травні 2024 року, а також у судовому процесі: він бачив прапор, який лежав на правому узбіччі дороги перед БТРом.
Під час допитів у 2016 та 2023 роках Батура також не розповідав про прапор на блокпосту. З іншого боку, питання, пов’язані з блокпостом, не були предметом допитів, але стосувалися атаки на бійців батальйону «Айдар». На допиті у 2024 році та під час суду Батура сказав, що прапор був на лівому боці дороги. Але він не зміг уточнити, чи був прапор на жердині, чи був десь прикріплений, чи десь лежав. Він не звернув на це уваги. Пам’ятає лише, що бачив прапор.
Потерпілі також не встигли зробити докладніших спостережень за військами в районі блокпоста і їхніми діями, пов’язаними з початком стрілянини та знищенням транспортних засобів.
Через те, що Тордена виправдали за першим епізодом обвинувачення, цивільні позови від найближчих родичів 22 загиблих військовослужбовців і чотирьох поранених були відхилені.
Що стосується другого епізоду обвинувачення, суд наказав виплатити матері вбитого Олексія Стулова — Тетяні Стуловій 4 тисячи євро, його сестрі Анастасії Стуловій 3 тисячи євро з нарахуванням п’ятикратної облікової ставки відсотків, починаючи з дати вчинення правопорушення 5 вересня 2014 року, як компенсацію за втрату заробітку, спричинену смертю Олексія Стулова.
Водночас суд постановив компенсувати за рахунок держави витрати за роботу адвокатів Тордена, у тому числі російської адвокатки Наталії Мальгіної, а також представника потерпілих.
Справа розглядалася колегією з трьох районних суддів. Рішення було прийнято одноголосно.
«Кінцевий результат нас здивував»
Одразу після оголошення рішення районного суду адвокат Тордена Хейккі Лампела заявив, що його підзахисний оскаржуватиме вирок в Апеляційному суді.
Воїслав Торден (ліворуч), адвокат Хейккі Лампела (праворч) у суді. Фото: Outi Pyhäranta, Helsingin Sanomat
У коментарі місцевому порталу Yle адвокат розповів, що його клієнт збентежений і шокований вироком, бо вважає, що надав незаперечні докази того, що він не вбивав поранених і не віддавав такі накази.
«Здавалося, все йшло дуже і дуже добре. Він був дуже щасливий, і я був дуже щасливий, але кінцевий результат нас здивував», — цитувало Yle адвоката після завершення слухання.
За його словами, Торден вважає, що Фінляндія є стороною у війні в Україні, оскільки фінансує вбивства росіян. Тому на думку обвинуваченого, казав Лампела, суд повинен був проходити не у Фінляндії, а в якісь нейтральній країні.
У Росії спостерігали за судовим процесом та прокоментували вирок своєму громадянину — його сприйняли з «обуренням». Посольство РФ у Фінляндії опублікувало заяву із цього приводу на своєму сайті.
«Упередженість окружного суду міста Гельсінкі, який ухвалив відверто політизований вирок російському громадянину, очевидна. Ганебне судилище, влаштоване фінським правосуддям, логічно вписується у загальну картину активної участі Фінляндії у гібридній війні, розв’язаній Заходом проти Росії в Україні, є прямим наслідком нагнітання у країні атмосфери русофобії та військового психозу», — йдеться у заяві посольства.
Російське представництво чекає, що апеляція скасує вирок.
Заступник генерального прокурора Юкка Раппе після засідання в коментарі виданню Yle повідомив, що задоволений довічним увʼязненням обвинуваченому.
На його думку, це приголомшливо, що поліція зібрала такі докази злочинів десятирічної давності.
«Тут було багато достовірного відеоматеріалу, і вдалося зв’язатися для допиту з кількома людьми, які пережили напад», — пояснив Раппе фінському порталу.
Кількома днями пізніше, стало відомо, що прокуратура все ж таки подала апеляцію. Дата її розгляду наразі не призначена.
Представник потерпілих адвокат Маркку Якобссон, до якого звернулись «Ґрати», утримався від коментаря до рішення апеляції.
В Українській прокуратурі заявили, що вирок Воїславу Тордену є важливим кроком у притягненні до відповідальності осіб, причетних до серйозних порушень міжнародного гуманітарного права.
Цей журналістський матеріал створено в рамках проєкту «Важлива інформація для місцевих громад в Україні», реалізованого Fondation Hirondelle та IRMI за підтримки Swiss Solidarity. Висловлені думки належать виключно автору
Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
