«За законом ви повинні мене звільнити». Як засуджений за вбивство Георгія Гонгадзе колишній міліцейський генерал намагався вийти на волю

Олексій Пукач під час засідання Верховного суду 27 травня 2021 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Олексій Пукач під час засідання Верховного суду 27 травня 2021 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного суду 2 липня залишив в ув’язненні колишнього генерала МВС Олексія Пукача.

29 січня 2013 року Печерський районний суд Києва визнав його винним в умисному вбивстві журналіста Георгія Гонгадзе та засудив до довічного ув’язнення. У 2016-му Пукач програв апеляцію і п’ять років писав скарги на вирок до Верховного суду. 3 червня суд нарешті почав їх розглядати. Пукач домагався скасування вироку в умисному вбивстві або хоча б повторного розгляду справи в апеляційному суді.

У найсприятливішому для нього варіанті Пукач сподівався, що одразу ж вийде на волю, якщо Верховний суд скасує вирок. У 2017 році йому зарахували шість з половиною років у СІЗО як 13 років в’язниці за «законом Савченко». Ще п’ять років Пукач відсидів після того, як вирок набув чинності. Разом виходить 18 років — це більше ніж терміни, до яких суд засудив колишнього генерала за інші злочини — перевищення службових повноважень та зловживання владою.

Вирок колишньому генералу оскаржив і Олексій Подольський — журналіст, якого Пукач із підлеглими викрали та залякували в лісі у липні 2000. До вбивства Ґонґадзе. Несподівано, Подольський теж захотів, щоби справу Пукача повернули на повторний розгляд в апеляцію. Там, сподівався журналіст, розберуться чи були в його викрадення і вбивства Гонгадзе замовники.

Натомість прокуратура наполягала — суд має відмовити Пукачу та Подольському й залишити вирок генералу чинним. Така ж позиція у вдови співзасновника «Української правди» Мирослави Гонгадзе.

Журналіст «Ґрат» Максим Камєнєв спостерігав за засіданнями суду й розповідає, як колишній міліцейський генерал намагався переконати суд скасувати його вирок і чи розкаявся він за цих обставин у своїх злочинах.

 

Ув’язнений

На засідання суду Олексія Пукача приводять п’ять конвоїрів. Кремезний чоловік із залисиною в одноразовій медичній масці, смугастій сорочці та підгорнутих джинсах заходить до «акваріуму» з портфелем та чорним поліетиленовим пакетом. Зараз йому 68 років, останні 12 — він провів за ґратами.

Перед початком засідань Пукач робить одне й те ж: дістає з пакета пластикову пляшку з водою, а з портфеля — ксерокопії документів. Це фрагменти 119 томів його кримінальної справи. Пукач педантично стосами розкладає їх на лавці. Зазвичай колишній генерал також має зі собою списані від руки зошити та Кримінальний кодекс УРСР у редакції 1960 року. За ним вісім років тому він отримав довічний вирок і втратив звання.

Пукач відбуває покарання в Чортківської колонії, що в Тернопільській області. Але віднедавна, коли суд почав засідати раз на тиждень, його знову перемістили до СІЗО СБУ в Аскольдовому провулку в Києві. Саме тут він сидів до вироку.

Конвоїри не заважають Пукачу спілкуватися з усіма охочими. Зазвичай перед засіданням він перемовляється кількома репліками зі своїми захисниками — Григорієм Демиденком та Володимиром Нестераком, які почергово підходять до віконця «акваріума». Віконце відкрите впродовж усього засідання — Пукач скаржиться на поганий слух. Суддю та людей, які виступають він слухає, повернувшись до віконця лівим вухом.

Олексій Пукач під час засідання Верховного суду 27 травня 2021 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Григорій Демиденко захищає Пукача вже в третьому процесі. Адвокат за призначенням він ще пам’ятає закриті засідання Печерського суду. Володимир Нестерак — колишній співробітник прокуратури пише про Пукача книгу. Адвокатської ліцензії в нього немає, але Кримінальний кодекс у редакції 1960 року дає змогу бути захисником будь-якому громадянину.

Засідання суду відкриті, але на них майже не ходять журналісти. Іноді хтось із них підходить до віконця і ставить Пукачу питання. Колегам Георгія Гонгадзе він зазвичай повторює одне й те ж: він чесна людина, генерал, який любив свою роботу й жив нею. Згадує своїх родичів, які жили в злиднях і майже всі померли, поки він сидить. Дітей, які рано посивіли. При згадці про Георгія Гонгадзе колишній генерал зазвичай кричить, що той шпигун і злочинець. Потім уважно дивиться в очі та починає грубіянити:

«Звідки ти? З якого продажного медіа? Хочеш сенсацію? А я хочу істини!».

Олексій Пукач під час засідання Верховного суду 27 травня 2021 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Діти Пукача, дві дочки-близнючки до суду до батька не ходять. Нестерак каже, що вони багато років тому змінили прізвище та живуть своїм життям. Група підтримки Пукача — два непоказних чоловіки передпенсійного віку. Вони не пропускають засідань, але з Пукачем практично не спілкуються. Тільки після того, як він 10 червня годину виступав у суді, один із них після засідання підійшов до віконця й підбадьорив колишнього генерала.

 

Провина

За майже 21 рік із моменту вбивства Георгія Гонгадзе Олексій Пукач повністю так і не визнав свою провину в цьому злочині. У 2013 році в Печерському суді він стверджував, що вбити журналіста його змусив міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко Очільник МВС в 1995-2001 роках . Для цього той нібито навіть побив Пукача у своєму кабінеті, а потім телефоном доповів президенту Леоніду Кучмі Президент України у 1994-2005 роках , що виконає завдання вбити журналіста.

Нагадування. Частина 3. Яку роль розмови в кабінеті Леоніда Кучми зіграли у вбивстві Георгія Гонгадзе

Суд словам Пукача повірив частково — визнав його винним в умисному вбивстві за дорученням Кравченка. 29 січня 2013 року Андрій Мельник запитав Пукача чи згоден він із вироком. Колишній генерал відповів, що погодиться, коли на лаву підсудних сядуть Леонід Кучма та Володимир Литвин Голова Адміністрації президента України у 1999-2002 роках .

«Про мотиви і про умисел запитаєте Литвина та Кучму», — сказав Пукач.

Леонід Кучма та Володимир Литвин провину в убивстві Гонгадзе заперечують. У 2011 році прокуратура відкрила справу проти Кучми — його підозрювали в «незаконних діях щодо журналіста Гонгадзе». Але Печерський райсуд Києва зобов’язав обвинувачення закрити справу за браком законних доказів його провини.

Через два роки після вироку 15 грудня 2015 року, заперечуючи вердикт у Київському апеляційному суді, Пукач змінив свідчення. Він заявив, що вбивство Гонгадзе — випадковість. Колишній генерал не заперечував, що разом із підлеглими — Олександром Поповичем, Миколою Протасовим та Валерієм Костенком 16 вересня 2000 року викрав журналіста та вивіз його до лісу неподалік від села Сухоліси в Білоцерківському районі Київської області.

Але цього разу Пукач стверджував, що лише хотів змусити Гонгадзе співпрацювати, щоб із його допомогою розкрити чи то організоване злочинне угруповання, чи то шпигунську мережу. За новою версією Пукача співзасновника «Української правди» випадково вбив його водій Олександр Попович. Той нібито вдарив журналіста каблуком черевика в шию та зламав йому кадик.

Нагадування. Співавтор фільму про вбивство Георгія Гонгадзе про те, як вбивали журналіста. Частина 1

Попович — один із ключових свідків у справі Гонгадзе. Його, Протасова та Костенка судили у 2006–2008 роках. Усі троє свідчили: Гонгадзе вбив Пукач — саме він зламав кадик журналісту, коли душив його ременем. Поповича та Костенка суд засудив до 12 років позбавлення волі, Протасов отримав 13 років. Він помер у в’язниці у 2015 році. Попович та Костенко відбули покарання і вже вийшли на свободу.

В Апеляційному суді Києва Пукач підтвердив, що викрадав Гонгадзе за командою Кравченка, але відмовився уточнити, якою саме вона була. Зміну свідчень колишній генерал пояснив просто — обмовити себе та Кравченка під час першого процесу його змусили співробітники Генеральної прокуратури. Нібито його днями тримали в підвалі будівлі генпрокуратури на вулиці Різницькій та змушували підписувати заздалегідь написані протоколи допитів. Тиснули правоохоронці нібито й на його дітей.

«У мене діти у 20 років посивіли», — повторював Пукач.

Він стверджував, що в Печерському суді обмовив себе, щоби не обмовляти деяких впливових політиків, вказати на яких, як на учасників убивства Гонгадзе від нього вимагали прокурори. Чи обмовив він Кравченка, Литвина та Кучму, назвавши їх замовниками злочину Пукач не уточнив.

Суд новій версії Пукача не повірив та 6 січня 2016 року залишила вирок чинним. Пукач назвав рішення «політичним».

У Верховному суді Пукач знову заявив, що Гонгадзе вбив Попович та попросив колегію суддів на чолі зі Станіславом Голобуцьким скасувати йому вирок в умисному вбивстві. Він визнав себе винним тільки в перевищенні службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки (частина 2 статті 166 Кримінального кодексу).

«Оскаржений вирок містить неприпустимі докази, зібрані з порушенням вимог закону», — сказав Пукач.

Перекладає провину на своїх підлеглих також в історії з викраденням Олексія Подольського. У Верховному суді він визнав, що разом із двома своїми співробітниками — Олегом Мариняком та Миколою Наумцевим викрав журналіста. Зробити це Пукачу доручив голова апарату МВС Едуард Фере. А ось побив журналіста й забрав його гроші — Наумець, поки Пукач та Мариняк прогулювалися неподалік. У Печерському суді Пукач зізнався, що особисто бив Подольського гумовим кийком.

Представитель Алексея Подольского Александр Дубинский на заседании Верховного суда 27 мая 2021 года. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

За нинішньою версією колишнього генерала рапорти стеження за Ґонґадзе його підлеглі знищили без його відома. У Верховному суді він сказав, що в липні 2003 року був у відрядженні в Криму, а коли повернувся — документів уже не було. Але в цьому випадку Пукач вважає, що міліціонери діяли законно — знищувати матеріали їх зобов’язував якийсь секретний указ 1992 року. Документ нібито встановлював, що матеріали спостереження потрібно зберігати два роки, після чого знищувати.Печерський суд встановив, що Пукач особисто розпорядився знищити три томи матеріалів стеження за Гонгадзе.

Прокуратура вважає, що провина Пукача доведена. Прокурор Олег Троян 17 червня заявив, що провина Пукача, як у викраденні та побитті Подольського, так і вбивстві Гонгадзе, і знищенні матеріалів стеження повністю підтверджена. Зокрема свідченнями Подольського та міліціонерів, які разом зі своїм колишнім начальником скоювали злочини.

 

Докази

Колишній генерал вважає, що слідство та суд, розслідуючи та розглядаючи його справу, порушили понад 10 статей Кримінально-процесуального кодексу. Зокрема законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення стаття 370 КПК , порядок перевірки обставин справи доказами стаття 363 КПК , порядок дослідження речових доказів стаття 357 КПК та інші.

«В процесі досудового розслідування не проведені очні ставки та не досліджений механізм ушкоджень», — говорив Пукач у Верховному суді 10 червня, і додав, що неодноразово писав звернення та вимагав встановити, від чого саме помер Георгій Гонгадзе.

Олексій Пукач під час засідання Верховного суду 27 травня 2021 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

— Мені інкримінують, що я накинув ремінь. Але його ніхто ніколи не бачив, його не було… Як лежав той чоловік (Гонгадзе — Ґ)? Він лежав на животі. Я застосовував фізичну силу, щоб отримати надзвичайно важливу інформацію, — переходив на крик Пукач.

— Тобто ви не накидали ремінь і не душили? Або це була необережність із вашого боку? — уточнив суддя Голобуцький.

— Так ременя не було, — відповідав колишній генерал.

— А що було? — питав суддя.

— Був удар ногою (Поповича — Ґ) і мої залякування. Через п’ять років, коли хлопців почали судити, придумали пряжку. Так я на очній ставці хотів запитати, а який розмір ременя? А який колір? А який малюнок? — пояснював Пукач.

Суддя Станіслав Голобуцький нагадав Пукачу: суд касаційної інстанції не переоцінює докази.

«Ми лише перевіряємо рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо їхньої законності вимогам Кримінально-процесуального кодексу. Якщо ви вважаєте, що ці рішення незаконні з погляду КПК, поясніть, у чому, на вашу думку, полягає незаконність цих рішень», — сказав Голобуцький.

Після зауваження судді колишній генерал перерахував порушення, які, на його думку, допустили слідство та суд: слідчі не провели йому очну ставку з поплічниками й не проводили слідчий експеримент за участю всієї «четвірки» міліціонерів.

«Слідчий експеримент був із ними, але без мене, а потім зі мною, але без них. Експеримент проводили вдень взимку, а події були вночі (восени — Ґ)», — говорив Пукач.

Прокурор Олег Троян виступав у суді через тиждень після нього. 17 червня він заявив, що, на думку обвинувачення, істотних порушень норм Кримінально-процесуального кодексу під час слухань справи в попередніх інстанціях не було. Троян зазначив, що при розгляді апеляції Пукач міг вимагати, щоби суд провів повне або часткове слідство з викликом свідків та вивченням доказів. Але у 2015 році Пукач із такими клопотаннями до суду не звертався.

 

Умисел

Як і в апеляції Пукач спробував довести суду, що він із підлеглими не збирався вбивати Гонгадзе, вивозячи його до лісу. Журналіста він знову назвав агентом іноземних спецслужб.

«Протягом досудового слідства я неодноразово вказував про те, що виконував свої службові обов’язки, документував його (Гонгадзе — Ґ) протиправну діяльність, яка загрожувала національній безпеці», — стверджував у суді Пукач.

За його версією, журналіст передавав за кордон неправдиве, необ’єктивне оцінювання суспільно-політичного та економічного життя країни. Робив це Гонгадзе, щоби підірвати авторитет країни. Пукач стверджує, що до таких висновків дійшли і співробітники СБУ, які також стежили за Гонгадзе. Але відповідні матеріали, за його словами, зникли з кримінальної справи.

Олексій Пукач під час засідання Верховного суду 27 травня 2021 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

За день до викрадення, 15 вересня 2000 року, Гонгадзе ходив до прес-центру посольства США, щоби позичити у свого знайомого — прес-аташе Пітера Савчина грошей. Той дав Гонгадзе в борг 400 доларів. Співзасновник «Української правди» постійно шукав гроші для фінансування свого дітища — потрібно було платити зарплату собі та чотирьом співробітникам видання.

У нинішній інтерпретації Пукача прес-центр посольства перетворився в «конспіративну контору іноземної спецслужби».

— А це ваші повноваження? Боротьба зі шпигунами та іншими агентами — це ж повноваження СБУ, — уточнював суддя Голобуцький.

— Мої повноваження. Відповідно до Конституції кожен громадянин, не тільки офіцер спецслужб, зобов’язаний займатися безпекою. Він зобов’язаний йти та доповідати, — переконував суддю Пукач, хоча в Конституції України немає такого обов’язку, але був у Конституції СРСР стаття 32 Конституції СРСР 1977 року .

Цього разу колишній генерал переповів свою розмову з міністром Кравченком, після якої наважився викрасти журналіста. Він стверджував, що після того, як Гонгадзе вийшов із «конспіративної контори», він міським телефоном зателефонував міністру, якому регулярно звітував про спостереження за співзасновником «Української правди».

«Я телефоную Юрію Федоровичу Кравченку щодо Києва. Дзвоню й доповідаю… Він мені: «Ти зможеш втерти носа чекістам?», — розповідав Пукач у Верховному суді. За його словами, саме після цієї розмови він наважився викрасти журналіста.

Тепер Пукач стверджує, що співробітники зовнішнього спостереження СБУ не лише стежили за Гонгадзе, а й прослуховували його телефон, як і телефони Юрія Кравченка. Втім, це не зупинило його від дзвінка міністру за міським номером. Нібито контррозвідники, які стежили за Гонгадзе, були свідками цієї розмови, і в СБУ залишився запис його дзвінка міністру. За словами Пукача, свідками його дзвінка міністру були Протасов та Попович.

Факт стеження за Георгієм Гонгадзе СБУ визнала ще у 2005 році. Олександр Турчинов, який тоді очолював спецслужбу, підтвердив, що у 2000 році СБУ робила це в рамках операції «Провокатор». Але, запевняв Турчинов, за кілька тижнів до вбивства журналіста зовнішнє спостереження з нього зняли.

Описуючи день вбивства Гонгадзе, Пукач розповів, що 16 вересня 2000 року він зібрав співробітників главку та провів інструктаж. Підлеглим він заявив: затримуватимуть мародера, найманця та людину, яка співпрацює з іноземними спецслужбами.

«Якщо людина йде на злочин, на квартирну крадіжку, навіть у тролейбус заходить, хіба вона каже: «Громадяни, дивіться, зараз буду обкрадати ваші кишені»? У мене ж усе в порядку з головою. Що ж я розповів про наміри? У мене було стільки свідків», — говорив Пукач.

З вердикту Печерського суду зрозуміло, що вперше журналіста спробували викрасти 15 вересня. Тоді група Пукача чатувала на журналіста біля будинку на бульварі Лесі Українки. Там жила його колега Олена Притула. Того вечора Гонгадзе пощастило — він зловив таксі та дістався додому. Наступного дня колишній генерал та його підлеглі ретельніше спланували операцію, як наслідок, журналіст потрапив до їхніх рук.

Поплічники Пукача наполягали — керівник хотів саме смерті журналіста. Він душив Георгія спочатку руками, а коли той набрав повітря й затамував подих, наказав Поповичу вдарити того в груди, і накинув на шию журналіста ремінь.

Нагадування. Частина 2. Що відбувалося з тілом Георгія Гонгадзе

Прокурор Олег Троян у суді зауважив, що жодних доказів того, що Гонгадзе працював на іноземні спецслужби слідство не встановило.

Проте обвинувачення встановило мотив Пукача для вчинення злочинів — просування на службі та генеральські звання. Троян зазначив, що через два місяці після викрадення й побиття Подольського, отримав підвищення на службі. Його призначили начальником головного управління кримінального розшуку МВС і присвоїли звання генерал-майора міліції. До цього Пукач був першим заступником начальника цього управління. А через два роки після вбивства Гонгадзе, 10 липня 2002 року, достроково отримав звання генерал-лейтенанта міліції.

Про Леоніда Кучму і Володимира Литвина Пукач у суді більше не згадував. Після одного із засідань журналіст «Ґрат» запитав його — чи відмовляється він від слів, на їхню адресу, сказаних у Печерському суді.

«Якщо суд запитає мене про це, то я відповім», — сказав Пукач. Але суд про це не запитав.

 

Терміни

Пукач вважає довічний вирок незаконним не лише через необґрунтоване застосування до нього статті 93 Кримінального кодексу про навмисне вбивство, але й із прозаїчнішої причини — закінчення строків давності за цією статтею до моменту набуття чинності вироку.

Аргументує це Пукач таким чином: на момент вбивства Георгія Гонгадзе — 17 вересень 2000 року — умисне вбивство за обтяжуючих обставин кваліфікували як тяжкий злочин. Згідно 48 статті Кримінального кодексу в редакції 1960 року громадянина не можна притягнути до відповідальності, якщо з моменту скоєння такого злочину минуло 10 років. Вирок Пукачу Печерський суд виніс у 2013 році, тобто більш ніж через 12 років із моменту вбивства.

 

Адвокат Григорій Демиденко під час засідання Верховного суду 27 травня 2021 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Захисник Пукача Григорій Демиденко звернув увагу суддів, на ту ж статтю 48 Кримінального кодексу в редакції 1960 року — громадянина не можна притягнути до відповідальності, якщо з моменту скоєння злочину пройшло 15 років.

«Якщо брати 15-річний термін давності, то він закінчився 17 вересня 2015 року. Я вважаю, що апеляційний суд неправильно застосував норми, які регулюють зупинку й переривання строків давності», — говорив Демиденко.

Адвокат зазначив, що вирок його підзахисному набрав чинності 6 січня 2016 року, коли Апеляційний суд Києва залишив чинним рішення суду першої інстанції.

«Порушення норм кримінально-процесуального законодавства — це підстава для скасування будь-якого рішення», — підсумував захисник.

Він попросив суд направити справу на повторний розгляд до апеляційного суду, для того, щоби він вирішив питання про застосування строків давності.

«Якби суд застосував терміни давності, то цього судового засідання не було б», — сказав Демиденко.

Обвинувачення з аргументами Пукача та його захисників не погодилося. Прокурор Олег Троян доводив суду, що статті про терміни давності не можуть бути застосовані щодо Пукач. За його словами, з 24 січня 2005 до 21 липня 2009 року Пукач перебував у розшуку і знав про це. Адже шукати його почали, щоби доправити до суду на засідання з обрання запобіжного заходу. У результаті влітку 2009 року співробітники служби безпеки затримали Пукача у 230 кілометрах від Києва — у селі Молочки Житомирської області. Під виглядом селянина на ім’я Петро він жив у будинку на околиці села та господарював разом зі співмешканкою. Колишній генерал косив траву, пас корів і розводив качок та кроликів.

Пукач стверджував, що від слідства не переховувався, з Києва втік, оскільки побоювався за своє життя, але потім бував у будівлі МВС, а про те, що він живе в Молочках знали і в СБУ, і в міліції.

Прокурор Олег Троян під час засідання Верховного суду 27 травня 2021 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Прокурор підрахував, що Пукач переховувався від слідства чотири з половиною роки. Крім того, наполягав Троян, терміни давності щодо Пукача треба рахувати з липня 2003 року — моменту, коли він вчинив останній доведений у суді злочин — знищив дані спостереження за Гонгадзе.

Троян наполягав — до моменту оголошення рішення Апеляційного суду Києва, термін давності становив 7 років та 11 місяців.

«Навіть 10 років не пройшло, не кажучи вже про 15. Тому апеляційний суд не був зобов’язаний вирішувати питання про застосування до засудженого положень статті про терміни давності», — доводив прокурор, виступаючи в суді 17 червня.

Він побачив у скаргах Пукача непрямий доказ його провини. Адже з одного боку Пукач просив суд прийняти рішення про незаконне застосування до нього статті про умисне вбивство, а з іншого — застосувати статтю про терміни давності.

«Звертаю увагу суду, що стаття про терміни давності може застосовуватися тільки щодо осіб, які вчинили злочин. Тобто сам засуджений і його захисники опосередковано вказують, що Пукач скоїв злочини, які йому інкримінували», — сказав Троян

Суддя Станіслав Голобуцький теж вказав на протиріччя в касаційних скаргах Пукача.

«З одного боку ви заперечуєте провину, з іншого говорите, що пройшли всі терміни давності. Але якщо ви не винні, тоді питання про терміни відпадає. Що ви хочете від Верховного суду?» — запитав Голобуцький Пукача 10 червня. У відповідь той лише повторив, що не вбивав Гонгадзе, а був лише співучасником злочину.

Підсумки

Після виступу Пукача, у якому він просив суд пожаліти його та відпустити «на могили родичів», суддя Станіслав Голобуцький запитав його, яке ж рішення має прийняти Верховний суд.

«Згідно із законом ви повинні мене звільнити, а ви або залишите в силі, або перекваліфікуєте, або відправите на нове розслідування. Ви ж фахівці», — безнадійно відповів засуджений.

Судова колегія Верховного суду розглядає касацію Олексія Пукача, 27 травня 2021 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Прокурор Олег Троян на аналогічне питання судді відповів, що вирок колишньому генералу має залишитися чинним.

Останньою в суді виступила представниця Мирослави Гонгадзе — Валентина Теличенко.

«Ми не бачимо каяття в його поведінці, — сказала вона про Пукача й додала. — Він не просив вибачення ні в Гонгадзе, ні в його родини. Він не вибачався перед своєю сім’єю й дітьми, яким також завдав болю своїми діями. Він досі розповідає, що Гонгадзе шпигун. Часу, який він провів за ґратами йому не вистачило для того, щоб усвідомити міру своєї провини й покаятися».

Теличенко попросила суд залишити вирок чинним.

Олексія Подольського на розгляді касаційних скарг не було. Ще під час підготовчих засідань суддя вилучив його з процесу за неповагу до суду.

2 липня Верховний суд оголосив своє рішення: вирок залишити чинним, рішення остаточне й оскарженню не підлягає.