«Перше запитання було: «Ми хоч виживемо?». Репортаж із Кривого Рогу, де російські ракети влучили в житлову п’ятиповерхівку

У ніч на 13 червня росіяни вчергове атакували ракетами українські міста. Найбільше постраждав Кривий Ріг. За даними міського голови Олександра Вілкула, по місту випустили шість ракет, п’ять із яких поцілили в цивільні об’єкти, у тому числі в житлову п’ятиповерхівку.

До 15:30 рятувальна операція у місті була завершена. За даними голови Дніпропетровської ОВА Сергія Лисака, від російських обстрілів у місті загинуло 12 людей Один постраждалий помер уже у лікарні , ще 36 поранено, з них 12 у лікарні. За фактом навмисного вбивства, а також порушення законів та звичаїв війни Дніпропетровська обласна прокуратура відкрила провадження.

Журналісти «Ґрат» поспілкувалися з мешканцями зруйнованого будинку, які пережили нічний обстріл.

Вночі моніторингові телеграм-канали повідомляють про загрозу нічного обстрілу. Ми у Кривому Розі та о 3:20 прокидаємося від потужного вибуху. Колега у сусідній кімнаті мовчки падає з ліжка на підлогу і відкочується подалі від вікна.

За вибухом лунає наступний. Такої сили, що у навколишніх автомобілях спрацьовують сигналізації. Перебираємося в коридор, пам’ятаючи правило «двох стін» Правило описує безпечне розміщення в помешканні, де можна сховатися від пострілів та вибухів. Між людиною та вулицею має бути як мінімум дві стіни. Перша стіна приймає на себе силу вибуху, друга захищає від осколків , і вже звідти чуємо решту вибухів. Вони звучать так, ніби ракети вибухають у дворі нашого готелю. Нервово переглядаємо місцеві ЗМІ, аби зрозуміти, що сталося. Пишуть про влучання у житлову багатоповерхівку. Знову починається тривога, повідомляють про можливість повторного ракетного удару. Чекаємо поки замовкне сирена і їдемо на місце влучання.

Будинок, що постраждав від російського обстрілу в Кривому Розі, 13 червня 2023 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

На дитячому майданчику перед будинком стоїть поліцейський кордон. За ним, поряд з барвистими гойдалками та карусельками, лежать чотири довгі предмети. Чотири пакети з тілами людей. Поруч слідчі та криміналісти вивчають понівечені металеві уламки — шматки російської ракети.

Жителі району кажуть, що це був другий вибух — під час першого багато хто встиг сховатися в коридорах. Сховищ тут небагато — лише підвали будинків та укриття у місцевій школі цього кварталу. Ракета впала перед одним із під’їздів — там видно глибоку вирву.

«Ще кілька метрів, і наслідки могли б бути зовсім інші», — каже один із чоловіків на дитячому майданчику своєму товаришеві.

Будинок, що постраждав від російського обстрілу в Кривому Розі, 13 червня 2023 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Постраждалий будинок стоїть із чорними порожніми вікнами-очима і балконами, що розвалилися. Біля нього працюють рятувальники — продовжують гасити пожежу зі шлангів, від чого в променях ранкового сонця виглядає наче довкола будинку з’явилася веселка. Із сусідніх під’їздів люди виносять уламки вікон, меблів та згорілі речі. Рятувальники згортають роботу і починають поступово запускати у згорілий під’їзд людей, які могли б забрати вцілілі речі. Хтось виносить дипломи, хтось медалі, мокру від води кігтеточку для котів та іграшки. Деякі з тих, хто виходить із під’їздів із невеликими клуночками, плачуть.

Підходимо до одного з чоловіків у зеленій футболці «Пума», який стоїть із розгубленим виглядом. У нього в руках металева рамка від радіатора, представляється Артемом. Він стоїть поряд зі своїм автомобілем, який вибуховою хвилею перемолотило в безформену кулю з металу та скла. Поруч із ним його товариш Сергій, невисокий і кремезний. Момент вибуху вони проспали, у сховище під час тривоги не ходили.

Артем поряд зі своєю колишньою машиною, 13 червня 2023 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

«Ми прокинулися від уламків у боці», — розповідає Сергій.

«Нас посікло друзками скла, просто нас уже підлатали трошки», — додає Артем.

Хлопці, перебиваючи один одного, бажають росіянам, щоб у них так починався кожен ранок.

«Щоб ви, підараси такі, повиздихали за це, і відчували такі ж емоції, як ми, — каже Сергій, потім трохи замислюється і додає саркастично. — Пиздун Арестович Олексій Арестович — колишній радник Офісу президента України та популярний блогер. Вважається, що його виступи заспокоюють українців. У тому числі він говорив, що статистично шанс загинути від російської ракети невеликий, а повномасштабна війна швидко закінчиться. Через низку скандалів, пов'язаних з його риторикою, на початку 2023 року звільнився з посади . Казав, що ймовірність потрапити у ДТП більше, ніж потрапити під ракету».

У школі поряд із будинком розгортають штаб допомоги. Люди метушаться, несуть туди гуманітарну допомогу, наливають постраждалим воду, чай, каву, вкривають ковдрами. Хтось пильнує за чужими тваринами. Поруч — волонтери організації «Азов Фемілі». Вони були одними з перших, хто прибув сюди з рукавичками, лопатами та іншим підручним інструментом розбирати завали. Волонтерів багато — я помічаю кількох минулорічних переселенців із Херсона, яких зустрічала у Криворізькому волонтерському центрі. Дехто згадує мене і вітається. Кажуть, що тепер вони допомагають Кривому Рогові, який дав їм притулок торік і став другим домом.

Гуманітарна допомога для постраждалих у Кривому Розі, 13 червня 2023 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Усередині школи — черга на реєстрацію серед постраждалих. Звертаються переважно по компенсацію за житло. Одна з жінок каже, що за необхідності тих, хто залишився без квартир, можуть тимчасово поселити в одну з місцевих шкіл, але поки що по таку допомогу ніхто не звертався.

Ще одна жінка, цього разу з котом на руках, розгублено тягне речі через двір. Вона мало не плаче. Наш фотограф кидається до неї та допомагає їй нести речі. Тварина перелякано сидить у неї на руках, і в метушні ми забуваємо навіть запитати, як її звати. Натомість з’ясовуємо, що кота звуть Сімба, він так злякався, що давно не пив. Води під рукою не опиняється, тому ми просимо її у молодого подружжя з дитиною. Ті охоче діляться водою з котом. Сімба не хоче, тож доводиться мастити водою йому мордочку, щоб змусити трохи попити. Жінці важко, вона мало не плаче. На щастя, діти та сім’я живі, але дім не вцілів. Фотограф обіймає її, вона погоджується і навіть усміхається.

Юлія з котом Греєм біля постраждалого будинку у Кривому Розі, 13 червня 2023 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Поруч із будинком стоїть жінка з сірим висловухим котом на руках. Юлія встигла врятувати не лише свою сім’ю з палаючого будинку, а й Грея.

«Встигли забрати лише речі першої потреби. Головне, кота встигли винести», — розповідає вона.

Говорить, що кота шукали з ночі, не могли знайти.

«Всіх просили, аби тільки за кота… Він же жива [істота], ну як же можна залишити», — каже вона обурено журналістам, які запитують, навіщо вона витрачала час на пошуки кота.

Рятувальники розбирають завали в будинку, що постраждав від обстрілу, в Кривому Розі, 13 червня 2023 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Житло їй не потрібне. Каже, що спочатку житиме у батьків, допоможуть друзі та родичі.

«Дитина у бабусі, ми о 4 ранку попросили у неї допомоги. Дитина як була в піжамі, так ми її і віддали, так злякалася. Почала плакати. Перше питання, яке було: «Ми хоч виживемо?», — згадує Юлія.

Вибратися з дому її сім’ї вдалося через вікно.

«Ми хотіли вийти, але двері були вже заблоковані. Був уже чад. Тому ми вилізли через вікно, щоб урятувати дитину», — каже Юлія.

Сусіди із навколишніх будинків розповідають, що пожежа була такою, що деякі люди вистрибували у вікна навіть з верхніх поверхів. Щонайменше одна жінка так зламала ногу.

Рятувальники допомагають виносити вцілілі речі місцевій мешканці з котом Сімбою на руках, 13 червня 2023 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Олені теж пощастило врятуватися. Жінка стоїть поряд зі школою з невеликою сумкою в руках і в чорних шльопанцях. Поруч із нею подруга, обіймає її. Квартира, де жили Олена з чоловіком, була на п’ятому поверсі під’їзду, знищеного пожежею. Каже, що тільки-но вони почули перший вибух, зіскочили з ліжка, побігли до коридору, і вже там їх заскочив другий вибух за 15 секунд. Квартира дуже швидко почала наповнюватися димом. Розповідає, що їхній балкон, що виходить на той бік, де впала ракета, просто розірвало.

«Почула вибух, коли ми вибігли з квартири, вже палали другий та третій поверх», — згадує вона.

Встигли вибігти лише з документами та в чому були. На щастя, вогонь не дістався до їхньої спальні, вікна якої виходять на протилежний бік.

«Ми в чому були, чоловік у трусах, схопили сумку, і все, — каже Олена, і починає плакати. — Ми з чоловіком, мабуть, у десяти сорочках народилися. Спускалися поверхами, нічого взагалі не було видно. На першому поверсі я вже ледве дихала, не було чим. А потім, коли ми вибігли з дому, пролунав третій вибух теж десь поруч. Потім нас направили [до штабу], ми одяглися трохи. Чоловікові зараз дали можливість піднятися, він забрав телефони. Вони дивом уціліли, все працює», — каже жінка, голос зривається від плачу.

Її волосся та одяг пахнуть димом від пожежі.

Деякі мешканці вже навчені досвідом інших міст. Ірина працювала у нічну зміну. Як тільки почалася тривога, вона попередила дітей, які залишилися вдома, що потрібно відчинити вхідні двері, щоб їх не заблокувало вибухом. Після першого вибуху син схопив маленьку сестру з дитячого ліжечка, яке склалося навпіл після другого удару. Прочинені двері дозволили їм швидко вибратися неушкодженими. Сама Ірина реагує на ситуацію спокійно. Каже, що чотири роки тому в їхній квартирі сталася пожежа, і вона дуже обгоріла і мало не загинула. Тепер ставиться до таких загроз спокійніше. Єдине — загубилася кішка Даша, руда та пухнаста. Втім, Ірина сподівається знайти улюбленицю.

Від вибуху та пожежі у будинку загинули четверо. Двоє — молода пара 22 років. Ще двоє, за словами сусідів, — чоловік та жінка похилого віку. Їхні родичі теж тут. На майданчику поряд стоять дві жінки похилого віку. Обидві у сльозах. Одна розповідає, що загинула її кума. На щастя, її дочка врятувалась. Друга жінка — Тетяна, вже не плаче, але на її обличчі помітний такий розпач, що хочеться її обійняти. Обіймаю. Вона розповідає, що приїхала, бо тут мешкає її родина. Дочка потрапила до лікарні, а її чоловік, якому через кілька тижнів мало виповнитися 50 років, загинув.

Тетяна приїхала на впізнання свого зятя, який загинув під час російського обстрілу Кривого Рогу, 13 червня 2023 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

«Його привалило, дочка змогла вибратися, а коли пішли витягувати його, з’ясувалося, що він задихнувся», — каже вона.

Дочка у лікарні, і жінка прийшла сюди, щоб опізнати зятя.

Вказую їй у напрямку дитячого майданчика та проводжу до поліцейських, які стоять поряд із пакетами. Жінка підходить і намагається з’ясувати, чи може вона побачити родича, називає його прізвище. До мене підходить інша поліцейська, запитує, як правильно пишеться прізвище, щоб звірити його з протоколом. Я повторюю за Тетяною, мене запитують про якісь особливі ознаки. Відповідаю, що я не з родини. Кремезний поліцейський пояснює Тетяні, що їй треба йти до школи, де розгорнули тимчасовий штаб допомоги постраждалим.

«Зайдіть до сьомого кабінету, скажете, що без черги на впізнання», — говорить він.

Проводжу засмучену жінку поглядом. За ці п’ять хвилин вона стала меншою і нижчою, стиснулася. Начебто намагається не дати розірвати її горю.