ОБСЄ запустила «Московський механізм» щодо цивільних заручників з України. Як це може допомогти людям повернутися додому

В останній день лютого цього року Організація з безпеки та співробітництва в Європі оголосила про запуск «Московського механізму» щодо цивільних заручників з України, яких утримують у Росії та на окупованих нею територіях. Таке рішення підтримали делегати із 45 країн-учасниць ОБСЄ. 

Йдеться про розгортання короткотермінової місії незалежних експертів, які мають почати роботу найближчим часом, аби проаналізувати інформацію щодо системності незаконних затримань, насильницьких зникнень, катувань та вбивств цивільних на окупованих Росією територіях, встановити факти та надати рекомендації.   

«Ґрати» розповідають, що може означати проведення цієї процедури ОБСЄ, і чому українські правозахисники покладають на неї надії як на перший крок до звільнення цивільних заручників та притягнення до відповідальності причетних до злочинів проти них у міжнародних судах.  

«Перший крок до того, щоб побудувати кейс про злочини проти людяності»

«Московський механізм» щодо подій в Україні країни ОБСЄ запускають учетверте. Перші дві доповіді, підготовлені у результаті роботи запрошених експертів, стосувались подій російського повномасштабного вторгнення в Україну з 24 лютого до квітня 2022 року і від 1 квітня до 25 червня 2022 року, а третя — насильницького переміщення і депортації українських дітей від початку війни у 2014 і до 2023, коли проводилось це дослідження. 

Усі три документи підтвердили на рівні ОБСЄ факти численних порушень Росією законів і звичаїв війни та вчинення дій, які можуть становити злочини проти людяності та воєнні злочини. 

Тепер на ці дані можна спиратися під час розгляду справ у міжнародних судах, включно із Міжнародним кримінальним судом у Гаазі, а також у дипломатичній роботі, пояснює експерт із міжнародного права, консультант «Медійної ініціативи за права людини» (МІПЛ) Андрій Яковлєв.  

МІПЛ була серед правозахисних організацій, що послідовно просували ідею застосування «Московського механізму» ОБСЄ до теми поводження з цивільними заручниками, яких Росія захоплює на окупованих нею територіях, фабрикуючи проти декого з них кримінальні справи, тоді як інших утримуючи взагалі без жодного статусу чи правових підстав.  

Становище цих людей в цілому ще ніхто не оцінював на такому високому рівні, хоча практика насильницьких зникнень і свавільних затримань в окупації існує ще з 2014 року. Міжнародні організації, включно з ОБСЄ, публікували заяви стосовно окремих людей, постраждалих від цих злочинів, наприклад, викраденого у 2017-му в окупованому Донецьку журналіста Станіслава Асєєва. 

Між тим, українські правозахисники наголошували, що йдеться про масове явище, і це не «ексцес виконавця» нібито з ініціативи окремих солдатів чи навіть підрозділів, а системна і послідовна політика терору в окупації, що має на меті упокорення і залякування місцевих громад.

Після 24 лютого 2022 року ситуація ще більш ускладнилась, бо Росія окупувала нові території і поширила цю політику на них.

Катівня в Балаклії на Харківщині, 19 вересня 2022 року. Фото: Станіслав Юрченко, Ґрати

У щорічній доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця за 2022 рік наводяться дані про понад вісімнадцять тисяч громадян, які зникли безвісти в умовах війни, серед яких 921 були цивільними, що зникли під час окупації Донецької, Запорізької, Київської, Луганської, Сумської, Харківської та Херсонської областей. Частину із них становлять ті, кого російські військові викрадали або свавільно затримували на окупованих територіях, однак точну кількість встановити дуже складно — ситуація постійно змінювалась: когось нового затримували, когось відпускали, когось згодом знаходили мертвим. 

На думку Андрія Яковлєва, у питаннях про захоплення Росією цивільних заручників мова йде про злочин проти людяності. 

«Але коли ми говоримо, що це — злочини проти людяності, то це «ми» говоримо, це держава Україна тільки говорить. А на міжнародному рівні це поки що незрозуміло. Вони кажуть: спробуйте ще це довести. І от «Московський механізм» — це такий перший крок до того, щоб побудувати кейс про злочини проти людяності, щоб на міжнародному рівні підтвердили: так, те, що говорить Україна, що говорять її громадські організації, має місце», — зазначає він. 

На думку Яковлєва, якщо експерти «Московського механізму» підтвердять факти системного викрадення і тримання в заручниках цивільних осіб, їхнього переміщення, катування чи жорстокого поводження щодо них з боку Росії, то це може стати першим кроком до покарання за ці злочини. 

Правозахисники сподіваються, зокрема, що Міжнародний кримінальний суд зможе взяти до уваги результати дослідження у тих провадженнях, які він уже розслідує, або навіть виділити захоплення цивільних у заручники і жорстоке поводження з ними в окрему справу проти російських високопосадовців на зразок окремого розслідування депортації дітей, де підозрюваними виступають російські президент Володимир Путін та уповноважена з прав дитини Марія Львова-Бєлова. 

Як відбувається дослідження в рамках «Московського механізму»

На відміну від багатьох інших процедур міжнародних організацій, дослідження в рамках «Московського механізму» триває недовго — близько трьох тижнів з моменту утворення експертної групи. Найближчим часом ОБСЄ має обрати експертів зі списку кандидатур, які подають країни-учасниці, після чого вони приїдуть в Україну збирати дані щодо насильницьких зникнень та свавільних затримань на окупованих Росією територіях від початку війни у 2014 році. 

За словами голови «Медійної ініціативи за права людини» Ольги Решетилової, найімовірніше, що крім офіційних звітів від державних органів, для дослідження використовуватимуться свідчення, зібрані правозахисниками.  

«З досвіду їхньої попередньої роботи щодо депортації дітей ми знаємо, що протягом двох днів вони призначали зустрічі різним громадським організаціям, а цього разу ми сподіваємось також, що вони знайдуть час поспілкуватися з жертвами свавільних затримань, звільненими заручниками, щоб із перших вуст почути, що ті переживали», — каже Решетилова. 

Окрім того, зауважує правозахисниця, експерти ОБСЄ звертатимуться із запитами і до російської влади, але Росія здебільшого доступу до місць несвободи, де вона тримає військовополонених і цивільних заручників, не надає навіть спеціально створеним для такого моніторингу організаціям, таким як Міжнародний Комітет Червоного Хреста. 

«І що далі, то більше у нас інформації про смерті в полоні: від тортур і через ненадання медичної допомоги люди там вмирають. І ті військовополонені, і ті цивільні, що дивом були звільнені з полону, говорять, що якби були хоч якісь спостерігачі, якби хоч хтось мав доступ до цих таємних в’язниць, так би над нами не знущалися», — зазначає Решетилова. 

 

«Невидимки в юридичному полі»

Загалом МІПЛ вже встановила понад 100 місць несвободи у Росії, на окупованих нею територіях України та в Білорусі, де утримували українських військовополонених та цивільних заручників. Однак, за словами Ольги Решетилової, таких місць може бути значно більше, бо Росія постійно переміщує затриманих, розширюючи географію своїх секретних в’язниць. 

Так сталося, зокрема, із відомим у Херсоні волонтером та громадським діячем, громадянином Іспанії Маріано Гарсія Калатаюдом, якого викрали два роки тому, у березні 2022-го, коли він повертався додому з мітингу проти російської окупації. А коли згодом російські війська відступали з Херсона, то забрали Калатаюда з собою разом з іншими цивільними заручниками.  

Маріано Гарсія Калатаюд. Фото: з архіву Тетяни Маріної

Після тривалих і наполегливих пошуків його цивільна дружина Тетяна Маріна виявила, що Маріано перевезли до окупованого Криму і помістили у Сімферопольське СІЗО, однак жодних звинувачень окупаційна влада йому так і не висунула, а на запити російського адвоката, якого найняла Тетяна, відповідала відписками. Іноді вдавалося щось дізнатись від людей, що виходили звідти на волю. 

«Новини із тюрми якщо доходять, то з великим запізненням, бо Маріано —  він же в’язень без статті, йому нічого не інкримінують, він сидить із такими самим в’язнями, як і сам, із «невидимками» в юридичному полі», —  каже вона. 

Але приблизно у вересні минулого року Тетяна перестала отримувати будь-які новини після того, як їй надійшов лист від російської прокуратури у відповідь на один із чергових запитів, де було зазначено, що першого червня 2023 року Маріано Гарсія Калатаюд «перетнув кордон між Кримом і Херсонською областю у напрямку Херсонської області». 

«Адвокат мав надію, що його просто випустили, але він дізнався по своїх каналах, що на Маріано оформлювали папери, тобто фактично його перевели в іншу тюрму, — розповідає Тетяна. — Перевели його у Чонгар. Про це я теж дізналась через адвоката, але у Чонгарі я не маю жодних зв’язків, і якщо його вирішать етапувати ще кудись, в іншу тюрму… Фактично я займаюсь зараз наново його пошуками». 

Адвокат також подавав цивільний позов про бездіяльність правоохоронних органів Росії щодо пошуку Маріано Гарсія Калатаюда як зниклої особи, але, за словами Тетяни Маріної, 5 березня вона отримала рішення: суд відмовив у початку кримінального провадження.

«Адвокат каже, що це ще не кінець, що ми не вичерпали всі засоби. Він буде ще подавати оскарження. Росія не підтверджує, що Маріано — у них, і для мене це дуже печально, тому що із цього сімферопольського напрямку принаймні за час повномасштабного вторгнення ніхто із цивільних не був обміняний. Але разом з тим я знаю, що при обмінах часом віддають і тих, хто був офіційно безвісти зниклим, а вони, оп, і на обмін потрапили. Тому вся надія на це», — говорить жінка.

 

Що роблять в Україні, аби цивільні заручники повернулись додому

Обшуки у будинках кримських татар в окупованому Криму, Бахчисарай, вересень 2023 року. Фото: «Кримська солідарність»

Свавільні затримання і насильницькі зникнення на окупованій Росією території тривають і нині, але збирати інформацію про них стає дедалі складніше, бо люди в окупації бояться про це говорити, а ті, хто погоджується про щось розповісти, наражаються на серйозну небезпеку, зазначає керівниця відділу документування Центру прав людини ZMINA Єлизавета Сокуренко. 

За словами правозахисниці, затримання і насильницькі зникнення на окупованих територіях часто здійснюють або російські військові, або ймовірні представники ФСБ.

«Це абсолютно поза правовою процедурою відбувається. Часто це поєднується із фізичним насильством, психологічним тиском. Велика кількість людей, які були незаконно позбавлені особистої свободи, також є потерпілими від катувань», — каже вона. 

Встановити точну кількість українських цивільних заручників, яких утримує Росія, дуже складно. За даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими станом на кінець січня цього року, йдеться про понад 1600 осіб, про яких є підтвердження, що вони у заручниках, а ще тисячі людей мають статус зниклих безвісти. 

У свою чергу МІПЛ задокументувала перебування у заручниках близько 1550 цивільних осіб, яких захопили росіяни після початку їхнього повномасштабного вторгнення в Україну. Окрім цих людей, за даними організації, йдеться ще про близько 300 цивільних заручників, захоплених у попередні роки на окупованих Росією територіях Донецької і Луганської області, та 140 затриманих чи засуджених за політично вмотивованими звинуваченнями на території окупованого Криму. Більшість із цих людей досі за ґратами, а дехто утримується без зв’язку із зовнішнім світом, тож неможливо встановити ні точне місце їхнього перебування, ані умови утримання, немає інформації про стан здоров’я та можливість доступу до медичної допомоги.

За увесь час із числа цивільних заручників звільнено менш ніж п’ятисот людей, каже Ольга Решетилова. За її словами, єдиної логіки чи якогось зрозумілого алгоритму для цього немає: декого Росія помилково чи зумисне назвала комбатантами і включила у списки на обмін військовополонених, когось звільнили через дуже поганий стан здоров’я. 

«Наприклад, Микита Горбань, у якого обморожені ноги були через те, що росіяни тримали їх [цивільних, затриманих у Київській області у березні 2022 року] кілька днів на полі в сильний мороз без взуття — вони їх роззули, — розповідає правозахисниця. —  Він кілька місяців утримувався у Курську, і, вибачте за такі подробиці,  у нього пальці ніг почали відпадати. Йому не надавали тривалий час медичну допомогу, потім його забрали у військовий госпіталь, ампутували йому пальці і відправили додому зі словами начальника госпіталю, мовляв, з такими травмами ніхто тебе тут утримувати не збирається, хай тебе утримує родина».

Раніше Україна намагалась вести перемовини з Росією щодо звільнення військовополонених та цивільних заручників або хоча б моніторингу умов їхнього утримання на рівні омбудсманів, а також за участі представників третіх країн, зокрема, Туреччини, але сталих результатів саме щодо цивільних ця робота не дала. 

На відміну від військовополонених, поводження з якими і, зокрема, можливості звільнення яких регулюють Женевські конвенції, свавільно затримані цивільні залишаються наче поза правовим полем, бо міжнародне гуманітарне право не містить інших норм, окрім заборони захоплення заручників, яку Росія регулярно порушує. 

«Механізму звільнення цивільних на сьогодні немає. Тому ми дуже вітаємо створення коаліції держав, яка наприкінці лютого з’явилась за ініціативи України, щодо звільнення саме цивільних. І ми дуже сподіваємось, що поки що така декларативна мета буде наповнена дуже конкретними кроками», — говорить Ольга Решетилова.

За інформацією офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, до згаданої коаліції — Міжнародної платформи за звільнення незаконно утримуваних Російською Федерацією цивільних осіб — увійшли наразі 52 учасники з різних країн світу. Перша зустріч платформи відбулася 26 лютого 2024 року у Києві.