«Він сказав, що все добре, не бійтеся, тримайтеся». У суді виступив свідок смертельного поранення майданівця Ігоря Пехенька

Мелітополець Максим Андрєєв був поруч з Ігорем Пехеньком, коли того поранили в груди біля Жовтневого палацу 20 лютого 2014 року.

Андрєєва розшукала адвокатка сімей Небесної сотні Євгенія Закревська. У 2018 році вона опублікувала фото евакуації Пехенька на Майдані та написала, що шукає свідків його поранення. Максим Андрєєв впізнав себе на фото, зв’язався із Закревською та приїхав до Києва, щоби розповісти про події, свідком яких він був. Потім він брав участь у слідчому експерименті та передав відео, яке зняв на Майдані. 14 грудня він свідчив у Святошинському райсуді Києва, де судять п’ятьох колишніх працівників «Беркуту»: Сергія Тамтуру, Сергія Зінченка, Павла Аброськіна, Олега Янішевського та Олександра Маринченка. Їх звинувачують у вбивстві 48 активістів Майдану та в пораненні ще 80 учасників протесту вранці 20 лютого 2014 року. Процес перебуває на стадії доповнення доказів.

Евакуація пораненого Ігоря Пехенька на Майдані 20 лютого 2014 року. Скріншот публікації у фейсбуці Євгенії Закревської

Коли розпочався Майдан, Максиму Андрєєву, мешканцю Мелітополя, було 30 років. Уперше він приїхав до Києва в грудні 2013 року. Залишався на Майдані на Новий рік, а потім повернувся 19 лютого 2014 року, коли почалися розстріли.

«Я приїхав підтримати протестувальників», — так він відповів на запитання, чому опинився у вирі революційних подій.

Ігор Пехенько, 43-річний житель Вишгорода Київської області, був працівником Київського зоопарку та цирку, а також їздив в експедиції з інститутом археології Національної академії наук. На Майдані він був із перших днів, входив до третьої сотні Самооборони. 30 листопада, коли «Беркут» розганяв протестувальників, зазнав серйозних травм. 18 лютого під час «Мирної ходи» його знову побили силовики разом із тітушками. 20 лютого він отримав вогнепальне поранення та помер. Кулю так і не знайшли.

Про те, що робили майданівці 20 лютого

Штурм Майдану, лютий 2014 року. Фото: фейсбук Максима Андрєєва

20 лютого Максим прокинувся біля шостої ранку від сильного холоду. Цю ніч він провів у наметі на Майдані. Поснідавши, вийшов до барикади напроти Монумента Незалежності. Напередодні в цьому місці протестувальників поливали з гідранту силовики, незважаючи на морози. Струмінь води добивав аж до пам’ятника засновникам Києва — Максим це добре пам’ятає. Силовики кидали світлошумові гранати, їм відповідали феєрверками. З обох боків летіла бруківка.

«20 числа вони вже не поливали, вони відходили», — розповідав свідок.

Відступ «беркутівців», за його словами, розпочався біля дев’ятої години ранку.

«Беркутівці, які стояли під стелою — Монументом Незалежності, почали відходити, виходити нагору. І всі люди почали переходити наперед. Я так розумію, щоби зайняти місце, де вони були раніше, де були намети, і почали підніматися», — описував те, що відбувалося, Андрєєв.

Він теж пішов угору Інститутською й почав знімати відступ на камеру. Біля мосту в кадр потрапила людина, яка лежала в крові, потім її підняли та понесли.

Дорогою підібрав щит «беркутівців». Уже з ним Андрєєв підійшов під міст біля Жовтневого палацу.

Цей момент, за його словами, потрапив на чиєсь відео. Він впізнав себе на ньому — того дня він був у чорних штанях, темній куртці з рюкзаком оливкового кольору. На голові — пластмасова помаранчева каска.

Прокурор запитав Андрєєва, навіщо йому потрібен щит, і той відповів: щоби захищатися від силовиків. Відступаючи вгору Інститутською «Беркут», за словами свідка, закидав протестувальників гранатами зі сльозогінним газом.

Потім деякі люди почали проходити вперед, і я пішов із ними. Але нас зупинили, сказали ні, стоїмо тут, тут буде наша барикада», — розповідав свідок.

З цього місця він бачив, як біля Жовтневого палацу займали позиції люди в чорній формі з автоматами та жовтими пов’язками. Андрєєв чув постріли, але не бачив, хто стріляв, бо ховався за щитом.

Невдовзі протестувальники, разом із ними й Максим, почали підніматися пагорбом із квітковим годинником, до Жовтневого палацу. Андрєєв дійшов до металевого паркану й зупинився там.

Праворуч від нього стояв інший протестувальник.

«Йому було дуже страшно. Постійно були вибухи. І тут я побачив, як людину поранили в сідницю і вона скотилася вниз», — згадував Андрєєв.

Про поранення Ігоря Пехенька

Максим Андрєєв показує, де поранили Ігоря Пехенька 20 лютого 2014 року. Фото: фейсбук Євгенії Закревської

Поряд з Андрєєвим опинився ще один протестувальник — Ігор Пехенько. Тоді він не знав його імені.

Запам’ятав, що на Пехеньку був сірий светр, такого ж кольору куртка та штани. Ігор був без каски та з дерев’яним щитом. Йому також запам’яталося, як було страшно, й Ігор підбадьорив його та інших протестувальників.

«Він сказав, що все добре, не бійтеся, тримайтеся», — згадує свідок.

Після цього вони перелізли через залізний паркан і піднялися на пагорб, ближче до Жовтневого палацу.

Тоді Андрєєв побачив, що біля колон стоять силовики в чорній формі, із жовтими пов’язками та зі зброєю, «схожою на автомат Калашникова».

Адвокат запитав у свідка, чому демонстрація зброї не зупинила його та не злякала? Андрєєв пояснив, що відчував адреналін через відступ «беркутівців».

«Було дуже страшно, але йшов адреналін», — сказав він.

Раптом Андрєєв помітив, як протестувальник впав і сказав, що його поранили. Звідки стріляли — не встиг помітити.

«Він почав дивитися на мене й щось сказав, чи-то погано, чи щось таке, нерозбірливе, — розповідає свідок, — Я його схопив, почав тягнути до сходів. Стягнув униз, у нього ще штани спали, бо я сам його тягнув. Я намагався їх назад натягнути, але не вийшло. Потім якийсь хлопець почав допомагати мені. Я перевірив його пульс — він був. І він був поранений у груди, там кров була, під светром було видно кров».

Вдвох вони понесли Пехенька в бік Майдану. Дорогою зустріли медика, той його перевірив і сказав нести до Головпоштамту.

«Було дуже важко, — каже Андрєєв, — я когось попросив допомогти, але ніхто не допомагав. Було дуже тяжко вдвох його нести. Постійно вислизав із рук».

Коли вони перейшли через барикади зі спалених шин, підійшли люди та піднесли дерев’яний щит. На нього поклали Пехенька й так понесли до пошти. У будівлі пораненого поклали на стіл, і ним зайнявся медик.

«У мене вже руки тремтіли і я погано почувався. Зайшов до кафе, мені дали води, помитися. Я помився і вирішив, що з мене досить і повернувся до Мелітополя», — сказав Андрєєв.

Адвокат допитувався у свідка, як би він назвав дії протестувальників через сім років: протест, демонстрація, масові заворушення?

«Це була революція», — відповів він.

Ще раз до Києва Андрєєв приїхав уже в березні, коли революція завершилася, а уряд Януковича втік із країни. Він намагався з’ясувати, чи зміг урятувати того пораненого, але в нього не вийшло: він не знав імені пораненого, лікаря також не запам’ятав.

«У мене був шок, я не вдивлявся в обличчя», — пояснив Андрєєв.

Лише у 2018 році, коли він побачив публікацію адвокатки Закревської та впізнав себе на фото, Андрєєв зрозумів, кого він виніс з-під вогню й що та людина не вижила.

https://graty.me/uk/news/vseohopne-vidchuttya-bezkarnosti-poterpili-v-spravi-pro-rozstrili-na-majdani-vimagayut-173-miljoni-griven-kompensaczi%d1%97-vid-obvinuvachenih-i-derzhavi/