«У справі немає ні чіткого предмету, ні зримих меж». Суд у Мінську посадив на три роки українця Михайла Ференца за участь в акціях протесту

Михайло Ференц. Фото: сімейний архів Ференца, опубліковано правозахисним центром «Вясна»
Михайло Ференц. Фото: сімейний архів Ференца, опубліковано правозахисним центром «Вясна»

20 вересня Заводський районний суд Мінська засудив 33-річного українця Михайла Ференца до трьох років колонії загального режиму. Суддя Анжела Костюкевич визнала його винним в організації осквернення споруд і псування майна слово частина 4 статті 16, частина 4 статті 341 та участі в діях, що грубо порушують громадський порядок частина 1 статті 342 Кримінального кодексу Білорусі .

«Ґрати» поговорили з дружиною Ференца — Веронікою, ознайомилися з повідомленнями правозахисників та виступом засудженого в суді й розповідають, як українець отримав максимальне покарання за участь у білоруських протестах.

 

Марші та написи

У повідомленні білоруського правозахисного центру «Вясна» йдеться, що прокурор Михайло Мануїлов звинуватив українця в участі в трьох протестних маршах у Мінську минулого року: 30 серпня — у Марші миру й незалежності, 6 вересня — у Марші єдності та 13 вересня — у Марші героїв. На протестні акції білоруси вийшли протестувати проти фальсифікації результатів президентських виборів 9 серпня.

«Лукашенко чекав Майдану». Монолог білоруського міліціонера, котрий відмовився бити протестуючих і втік в Україну

Прокурор, якого цитує центр «Вясна», у суді стверджував, що Ференц перекрив дорогу й в такий спосіб заважав проїзду громадського транспорту й порушував спокій громадян, не підкорявся співробітникам міліції й порушував роботу підприємств. Обвинувачення назвало Михайла організатором і керівником групи.

Також Ференца звинуватили в тому, що, будучи адміністратором телеграм-каналу «Сміливі люди», він організував і керував групою невстановлених осіб, яка розписала фасади 30 будинків протестними написами і вивішувала біло-червоно-білі прапори у Фрунзенському районі Мінська.

«Він придбав, підшукав, виготовив засоби і знаряддя злочину, зокрема й чорну, білу, червону фарби, папір, білу та червону емаль, БЧБ-стрічки, трафарети, радіостанції, рукавички та інше. Після цього розподілив обов’язки та сам узяв участь у скоєнні злочину», — цитують Мануїлова правозахисники.

За версією обвинувачення, українець зіпсував майно житлово-експлуатаційної служби № 6 Фрунзенського району Мінська вартістю 52 611 рублів 50 копійок (орієнтовно 560 тисяч гривень).

 

Від депортації до колонії

Дружина Ференца — Вероніка розповідає, що її чоловік переїхав до Мінська дев’ять років тому. Він родом із Донецька, в Україні закінчив факультет журналістики і працював диктором на радіо. У Білорусі Михайло і Вероніка одружилися, у них є двоє дітей. Ференц займався бізнесом зі встановлення пластикових вікон. 16 вересня минулого року прямо на роботі його затримали й запроторили до ізолятора тимчасового тримання (ІТТ) у провулку Акрестіна в Мінську. Минулого року білоруські силовики масово звозили туди затриманих за підозрою в участі в акціях протесту проти фальсифікацій президентських виборів.

Спочатку Вероніка не знала, де тримають її чоловіка. Вона звернулася до відділу з громадянства та міграції Фрунзенського РУВС міста.

«Вони довго думали, знали, де він перебуває, але думали. А потім уже заступник керівника відділу міграції Фрунзенського району мені подзвонив і передав Михайлу слухавку. Він сказав: «Все нормально. Збери, будь ласка, документи, мене депортують із країни», — згадує Вероніка Ференц.

Вона передала міліціонеру документи чоловіка, той підтвердив, що того будуть депортувати.

«Тиждень-півтора і він поїде на батьківщину», — переказує Вероніка слова міліцейського керівника.

Паралельно вона звернулася до посольства України. Дипломати намагалися з’ясувати інформацію про Ференца в білоруських силовиків. Через три тижні ті підтвердили, що мають намір депортувати українця із забороною в’їзду до Білорусі на 10 років.

Через деякий час Вероніці повідомили, що її чоловік — підозрюваний у кримінальній справі, тому до суду його депортація неможлива. Посольство України подало через це ноту до МЗС Білорусі, але відповіді поки не отримало.

В ІТТ на Акрестіна Михайло Ференц просидів сім місяців. 20 квітня цього року пресслужба МВС Білорусі опублікувала відео з його зізнанням і каяттям. На записі, який триває 45 секунд, Михайло Ференц стоїть біля стіни й розповідає, що після виборів створив телеграм-канал, у якому закликав до мирних, а також насильницьких заходів протесту.

«Хочу попросити народ Білорусі заспокоїтися, перейти в мирне русло, спокійно почати нормальний діалог. Перестати розбурхувати країну й повернути її до спокійного режиму життя», — каже на відео Михайло.

Вероніка Ференц стверджує, що чоловік говорив їй, що текст звернення йому написали і змусили проговорити на камеру.

«Ти це скажеш і ми тебе депортуємо з країни. Якщо ти цього не зробиш ти будеш сидіти», — переказує розмову чоловіка з міліціонерами Вероніка.

Лише через рік після затримання Ференца, 10 вересня 2021 року почався судовий процес. Він тривав 10 днів і закінчився максимально можливим покаранням — українцю дали три роки колонії. Сім місяців, які він просидів в ІТТ на Акрестіна, у термін покарання суд йому не зарахував. Суддя мотивувала це тим, що в ІТТ Михайло провів час, чекаючи депортації, а не суду.

Вероніка Ференц сподівається, що МЗС Білорусі погодиться, щоби чоловіка все ж вислали в Україну — відбувати покарання на батьківщині. Вона сподівається, що там його звільнять. В Офісі президента Володимира Зеленського, куди зверталася Вероніка, їй відповіли, що знають про історію її чоловіка і тримають ситуацію під контролем.

 

Останнє слово

У суді Михайло Ференц провину не визнав і відмовився давати свідчення. 17 вересня він виступив з останнім словом. Вероніка Ференц записала слова чоловіка й передала запис «Ґратам». Ференц виступав 17 хвилин. Він підкреслив, що в суді обвинувачення не надало жодних доказів його провини.

«Я переконаний, що якби працівники — і ті, хто мене затримував, вони ж писали моє опитування, змушуючи його підписувати через застосування сили і психологічного впливу, і ті, що били людей на вулицях країни до кольору стиглої сливи, — якби всі вони у своїй більшості мали хоча б приблизне поняття моралі, честі й поваги чужої думки, я б перед вами тут не стояв. Високий суд, вважаю й категорично наполягаю, що моя справа й зібрані докази не говорять зовсім ні про що. Я цитую одного відомого ув’язненого: «У моїй справі немає ні чіткого предмету, ні зримих ​​меж».

Засуджуючи до терміну людей суспільно здорових і занурюючи їх до середовища антикультури та антицивілізації, де добро — це зло, де брехня — це правда, — мова йде про в’язниці, якщо незрозуміло, — де непотріб виховує непотріб, а пристойні люди відчувають себе глибоко нещасливими, так нічого й не можуть зробити всередині цієї огидної системи. Я не розумію, яку мету переслідують виправна й судова система, слідчий комітет і прокурор. Щоби було ще більше озлоблених людей, поламаних доль, недоглянутих дітей вихованих самотніми жінками та чоловіками, які через систему, штучно створену, недоотримають любові та виховання? Що взагалі відбувається? Спасибі всім за увагу, бажаю любові і благополуччя», — сказав у суді Ференц.

Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
  • Слухайте наші подкасти
  • Головне за тиждень — у поштовій розсилці «Ґрат». Підписуйтесь!