«Щоби зняти напругу». Одеський суд вирішив, що вимога виселити ромів із села Лощинівка — це самоврядування

27 серпня 2016 року в селі Лощинівка Одеської області стався погром ромських будинків. Півтори сотні селян зносили паркани, били вікна та намагалися підпалити один із будинків із криками «Цигани, геть!». Приводом для цього було жорстоке вбивство восьмирічної дівчинки, у якому підозрювали одного з ромів — Михайла Чеботаря. Ніхто з ромів під час погрому не постраждав, вони встигли залишити село ще до його початку. Наступного дня відбулися збори селян, де вони вимагали виселити ромів із Лощинівки. Їм дали змогу забрати свої речі та змусили покинути село.

Семеро виселених ромів звернулися до суду із позовом проти сільського голови та поліції, вимагаючи визнати їхні дії під час погрому протиправними. Позов розглядали двічі, доки 6 січня Одеський окружний адміністративний суд повністю їм не відмовив.

«Ґрати» розповідають, як суд пояснював законність виселення ромів.

Позов

Позивачі — Юлія та Єфросинія Чеботарі — родички підозрюваного, Руслан та Олена Чурар, Зінаїда Дамаскіна, Зінаїда Мунтян та Зінаїда Халевич — до погрому жили в Лощинівці 10 років. Загалом у селі було майже 50 ромів. Позивачі звинуватили Головне управління Нацполіції в тому, що воно не гарантувало безпеку та охорону прав та свобод людини вночі з 27 на 28 серпня. У позові йдеться, що працівники ГУНП були на місці погрому, але не втручалися в те, що відбувалося. Роми просили суд визнати бездіяльність поліції протиправною.

Також позивачі просили визнати протиправними дії сільського голови Віктора Паскалова. Вони зазначили, що на зборах мешканців Лощинівки 28 серпня Паскалов виголосив у промові, що проблеми з ромами назрівали в селі давно. За його словами, і дорослі роми, і діти, скоюють у Лощинівці злочини, і ні він, ні інші жителі села не хочуть, щоби роми далі жили з ними поряд. Паскалов оформив та оголосив рішення № 1 «Про вимогу мешканців села Лощинівка про подальше не проживання представників ромської національності на території села Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області».

Сім’ї вимагали стягнути з поліції та Паскалова по 700 тисяч гривень моральної шкоди — по 100 тисяч для кожної людини. Роми наполягали, що в день погромів були порушені їхні права на особисту недоторканність, мирне володіння своїм майном, недоторканність житла, вільний вибір місця проживання та право не зазнавати дискримінації. Нині вони живуть у переповненому та непристосованому житлі та змушені звертатися до лікарів та психологів.

Одеський окружний адміністративний суд вже розглядав цю справу. У серпні 2018 року суд визнав рішення Паскалова незаконним, але шодо інших вимог позивачам відмовив. У квітні П’ятий апеляційний адміністративний суд визнав провину й Паскалова, і поліції, і присудив позивачам 10 тисяч гривень компенсації моральної шкоди від обох відповідачів. У травні 2020 року Верховний суд скасував рішення апеляції та знову відправив на розгляд до першої інстанції.

Поліція

Справу слухали в письмовому провадженні, тобто без прямої участі сторін лише за допомогою поданих ними документів. Представник Нацполіції зазначив, що припинення масових заворушень не входить до повноважень працівників, згідно із законом «Про Національну поліцію» та іншими підзаконними актами. Про це йдеться в «Інструкції щодо дій органів, підрозділів внутрішніх справ, військових частин внутрішніх військ, вищих навчальних закладів МВС України з ліквідації масових заворушень». Проте адвокат зазначив, що воно не відповідає положенням законів «Про Національну поліцію» та «Про Національну гвардію України», тому фактично втратило свою дію, хоча він і визнав, що не було скасоване.

Погром ромських будинків у Лощинівці, 2016 рік. Фото: Думська

Проте він зазначив, що повідомлення про масові заворушення до поліції надійшло о 19:45. На місце прибули 10 працівників Ізмаїльського відділу та о 20:30 заворушення припинили.

Адвокати позивачів — Юлія Лісова та Володимир Кондур — заперечили, що в позовній заяві йдеться не про масові заворушення, а про загрози життю, здоров’ю та публічній безпеці. Вони зазначили, що справді протиправні дії розпочалися ще до прибуття поліції, але тривали й у їхній присутності. Роми, за словами адвокатів, залишили будинки з початком заворушень і, зокрема, через бездіяльність поліції.

Голова коаліції ромських неурядових громадських організацій «Стратегія 2020» Володимир Кондур написав скаргу на роботу Ізмаїльського відділу поліції. Поліція перевірила, але підтвердження бездіяльності своїх працівників не знайшли. Представник поліції, наголошуючи на цьому, ставив питання — як ГУНП сприяло виселенню ромів, якщо працівників управління в селі не було?

Представник поліції також зазначив, що 28 серпня, наступного дня після погрому, правоохоронці відкрили кримінальну справу щодо навмисного знищення або пошкодження майна частина 2 статті 194 Кримінального кодексу України . Під час слідства поліція з’ясувала, що лише один будинок належав ромській сім’ї, інші їм не належали.

Адвокати ромів не погодились із результатами перевірки. Вони зазначили, що вона стосувалася лише працівників Ізмаїльського відділу поліції, а не Головного управління, яке займається організацією роботи своїх підрозділів. До того ж, Ізмаїльський відділ поліції не може бути самостійною юрособою, тому позов подано саме проти ГУНП.

Сільський голова

Віктор Паскалов у своєму відгуку на позов написав, що був в Ізмаїлі, коли поліція заарештувала Миколу Чеботаря за підозрою у вбивстві восьмирічної дівчинки. Жителі Лощинівки та прилеглих сіл почали збиратися в центрі села. Мітингувальники зателефонували Паскалову та о 19:00 він приїхав до села. За словами Паскалова, «частина людей зі стихійних зборів та інші люди пішли попередити осіб, які порушували звичаї та традиції селян, про необхідність залишити територію сільської громади». Але коли вони прийшли до ромських будинків, там уже не було нікого.

Наступного дня за вимогами мітингувальників та «щоби зняти напругу» в сільраді ухвалили рішення «… про подальше не проживання представників ромської національності…».

Паскалов заявив, що діяв згідно із законом, бо зобов’язаний підписати будь-яке рішення зборів мешканців. Якщо чиїсь права від цього буде порушено, рішення можна оскаржити.

Сільський голова заявив, що більшість населення Лощинівки — болгари. Зараз там мешкають дві ромські сім’ї, і до них претензій немає, стверджував сільський голова, — їхня поведінка відповідає нормам моралі. Він заявив, що відбувається «штучне створення міжнаціонального конфлікту» та утиск ромів, хоча це не так. Жителі села, на думку Паскалова, просто «висловили свої претензії» до тих, хто порушував закон, звичаї та принижував місцеве населення, але до національності це не має жодного стосунку.

Паскалов зазначив, що позивачі самі виїхали із села до того, як туди прийшли мітингувальники. Якщо роми вважають, що місцеві жителі завдали їм шкоди, то, на думку Паскалова, судитися варто саме з ними.

Паскалов також зазначив, що п’ятьом позивачам не належали будинки в Лощинівці, вони не були в них зареєстровані і, на його думку, не були жителями села.

Представники позивачів заперечили щодо цього, мовляв, відсутність реєстрації місця проживання не забирає права проживати в селі та не дає права комусь силоміць виселяти людей із їхнього житла, не має значення, перебуває воно у власності чи ні. На їхню думку, Паскалов мав бути гарантом законності, але натомість підтримав незаконні настрої місцевих жителів та легітимізував їх, підписавши рішення про виселення.

На думку сільського голови, позивачі також не надали до суду доказів того, що вони зверталися за допомогою до лікарів та психологів, що вони хворіли, чи потребували іншої допомоги.

Адвокати позивачів зазначили, що знищення будинків стало можливим лише завдяки бездіяльності поліції та позиції Паскалова.

Суд

У рішенні суд зазначив, що 27 серпня була субота — вихідний день, у дільниці було лише 10 поліцейських. Їх усіх направили на місце заворушень. Але місцевих жителів було набагато більше, аніж правоохоронців. Тому капітан Олександр Суржик вирішив виставити поліцейські пости спостереження «на безпечній відстані від епіцентру подій», щоби попереджати ромів про небезпеку. Троє поліцейських постійно рухалися з натовпом і гасили підпали.

Суд вирішив, що позивачі не обґрунтували, які саме дії мала вчинити поліція, щоби дотриматися прав ромів, але не вчинила. На думку судді, правоохоронці за короткий період часу мінімізувати наслідки протиправних дій учасників заворушень — наприклад, підпалів. Суд погодився, що головне управління здійснює організацію та контроль за діяльністю своїх структурних підрозділів. Але зазначив, що це не стосується рішень на місці подій, які приймаються з урахуванням оперативної ситуації.

О 20.30 27 серпня Паскалов запропонував учасникам заворушень вирішити питання законним чином наступного дня, після чого порушення припинилися повністю — йдеться в рішенні суду. За десять хвилин до дільниці прибули решта працівників поліції, яких викликали з відпочинку, та отримали спеціальні засоби захисту, але їх вирішили не спрямовувати на місце події, бо заворушення тоді вже закінчилися.

Суд у рішенні посилається на закон про місцеве самоврядування, у якому йдеться, що загальні збори мешканців є формою їхньої безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення.

Погром ромських будинків у Лощинівці, 2016 рік. Фото: Думська

Суд також звертає увагу на те, що збори жителів Лощинівки вирішили доручити виконкому «повідомити представників ромської національності, які проживають на території села Лощинівка, про вимогу жителів села про подальше не проживання їх на території села». Суддя у своєму рішенні пише, що Паскалов не приймав це рішення особисто. Його ухвалила сільрада, а голова лише підписав, що, на думку суду, самостійного значення в порушенні прав ромів не має. Підпис голови, на думку суду, лише легітимізував це рішення.

Суд зазначив, що рішення не було враховане в роботі сільської ради та на його підставі інші рішення ради або виконкому не приймалися. Більше того, на думку судді, роми залишили Лощинівку ще до ухвалення рішення, тобто самостійно. Тому зв’язку між зборами селян і вимушеним від’їздом ромів із Лощинівки суддя не знайшов.

Суд відмовив позивачам у всіх позовних вимогах. Адвокатка Юлія Лісова написала на своїй сторінці у фейсбуці, що вони вже подали апеляційну скаргу. Лісова назвала рішення найрегресивнішим за всю історію розгляду цієї справи в судах.

Володимир Кондур у коментарі «Ґратам» сказав, що вони з колегою були дуже здивовані, прочитавши рішення суду. Адвокат назвав його антиконституційним і таким, що порушує права людини, нацменшин та міжнародні стандарти.

«Настільки протизаконного рішення ми ще не зустрічали у своїй практиці», — підсумував Кондур.

За словами адвоката, суддя у своєму рішенні просто прописав ті аргументи, на які посилалися відповідачі.

«Були рішення в цій справі, які частково задовольняли [вимоги], але якось розуміли, що не можна відмовити, як би на них не тиснули всі ці адміністративні рівні влади», — заявив Кондур.

Щодо компенсації, яку присудив апеляційний суд, Кондур пояснив, що позивачі отримали частину суми. Але в будь-якому разі, якщо нове рішення не буде скасоване, компенсацію заберуть.

Також, за словами адвоката, у 2019 році вони подали скаргу до ЄСПЛ через кримінальні справи щодо заподіяння шкоди майну. Кондур пояснив, що якісь справи закривалися, за іншими просто затягувалися терміни розслідування. Рішення щодо цієї скарги ще немає.