Не вбивати без потреби. Що відбувається з полоненими Російсько-української війни з обох сторін

«Якщо ваші близькі останніми місяцями вирушили на навчання і з ними немає зв’язку, ймовірно, вони беруть участь у нападі на Україну», — звернувся до росіян міністр оборони України Олексій Резніков.

За офіційними даними, лише у перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну в полон потрапили понад 200 російських військовослужбовців. Офіс Генпрокурора України вже відкрив проти них перші кримінальні справи. А Міністерство внутрішніх справ та Міноборони — запустили сайт з інформацією про полонених та гарячу лінію для їхніх родичів, на яку, за словами силовиків, надійшли вже сотні дзвінків.

«Ніхто нікого не шукає. Це російське населення, розумієте? Ну, в полоні — то в полоні», — водночас каже Валентина Мельникова з «Комітету солдатських матерів» — правозахисної організації, яка вже понад 30 років допомагає росіянам повернути своїх солдатів із зон бойових дій.

Тим часом на російських пропагандистських телеканалах показують українських військових зі Зміїного острова, які «добровільно склали зброю» і повернуться додому «після погодження з українською стороною».

«Ґрати» розповідають, що відомо про військовополонених з обох боків. Ми свідомо не публікуємо їхні фотографії, але супроводжуємо статтю свідченнями руйнувань, яких Україна зазнала у війні.

«Якого хуя йдете з нами воювати?» 

— Що вам казали командири, з ким йдете воювати? — суворо запитує голос за кадром.

— З Україною, — невпевнено відповідає чоловік із перев’язкою на руці вище плеча. На вигляд йому близько сорока років.

— Якого хуя? Нащо йдете з нами воювати? — голос за кадром зривається на крик.

— Не можу знати, — звучить типова солдатська відповідь.

Це Костянтин Буйнічєв — старшина розвідувального взводу 74-ї мотострілецької бригади з Кемеровської області. За інформацією Збройних сил України, весь цей взвод здався українським військовим під Черніговом у перший же день повномасштабного російського вторгнення, 24 лютого.

Наслідки боїв у Бучі Київської області. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

— Цього ніхто не думав, що ми їдемо вбивати. Воювати ми не збиралися, — суперечить собі військовий.

Як і решта затриманих солдатів, Буйнічєв зобов’язаний назвати свої особисті дані та військове звання, щоб набути статусу полоненого. Таке правило закріплено у Женевській конвенції.

— Військовослужбовці є військовополоненими незалежно від того, чи визнає сторона наявність збройного конфлікту, чи не визнає, — у коментарі «Ґратам» пояснює керівник міжнародної правозахисної групи «Агора» Павло Чиков. — Тобто незалежно від того, російська влада називає це збройним конфліктом, війною, військовою операцією або використовує якісь інші слова, що вона й робить, це не позбавляє військовослужбовців, затриманих українською армією, статусу військовополонених.

Тому на затриманих російських солдатів поширюються всі права військовополонених, включно з гуманним поводженням, медичною допомогою та харчуванням. 

«Завданням було захоплення Києва» 

25 лютого Служба безпеки України опублікувала фрагмент відео допиту 28-річного ОМОНівця із Новокузнецька Євгена Плотнікова. Він сидить на фоні українського прапора, говорить швидко та нервово. На щоці у нього бинтова пов’язка, яка частково прикриває синець під оком.

— 3 лютого 2022 року наш особовий склад — 80 осіб загону Новокузнецького ОМОНу з командирами Канигіним Євгеном Вікторовичем та Бєсєдіним Олексієм Олександровичем — вирушили до міста Кемерово, де до нас приєдналися місцевий СОБР та ОМОН, — детально розповідає Плотніков. — Наш старший — Огій Костянтин Анатолійович, полковник Росгвардії. З ним ми вирушили в Софріно, потім у Смоленськ. Зі Смоленська зайшли до Республіки Білорусь, місто Гомель, селище Нова Глебля. Там розбили намети. Впродовж 7-20 днів ми перебували у наметах. 23 числа було шикування і нам сказали, що захоплюватимемо Україну, прориватимемося через кордон.

Наслідки потрапляння ракети в багатоквартирний будинок у Києві. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Він відводить очі та витримує паузу.

— Після цього вночі 24-го почули літаки, стрілянину, вибухи — сил білоруських військ і наших, РФ, — продовжує Плотніков. — Вранці ОМОН та СОБР пішли вже у зачищений сектор. Дорогою до кордону побачили вже білоруських солдатів, нас спокійно пропустили, проїхали далі. Завданням було захопити Київ — вирушити туди та захопити. Перед тим нам видали георгіївські стрічки, сказали нашити на шеврони.

Із зав’язаними ззаду руками він обережно виставляє вперед плече і демонструє георгіївську стрічку.

— Заходили з боку Чорнобиля — там уже було зачищено військовими РФ. Просунулися далі ближче до Києва, віддалилися від військових, і в нас були постріли з мінометів та гранатометів з боку українських військ. У цей момент — хто залишився, хто поранений — розгубились, почали стріляти у відповідь. Потім скінчилися боєприпаси, почали відступати. І так згодом я потрапив у полон, — закінчує Плотніков.

На відео він каже, що кається, і закликає своїх товаришів по службі «не нападати на братні народи», маючи на увазі Україну, «жити дружно, мирно». 

«Коли отямився — потрапив у полон»  

37-річний Євген Спірідонов — ще один полонений ОМОНівець із Новокузнецька. Він виглядає гірше за свого товариша по службі — у куртці та одних трусах, нога повністю забинтована, через марлю просочується кров. Набрякле обличчя в синцях. Відео його допиту — теж на тлі українського прапора — СБУ опублікувала 26 лютого.

Як і Євген Плотніков, 3 лютого Спірідонов вирушив на «спільні з Білоруссю навчання». Про напад на Україну нібито не знав до останнього.

— О п’ятій ранку [24 лютого] розпочався артобстріл території України з боку Білорусі та авіаудари. Нас завантажили, і ми вирушили на територію України. Коли заїхали на КПП України, то все було розбите, там стояли білоруські військові і лежали трупи українських солдатів. Проїхавши через Прип’ять до Чорнобиля, там дали завдання, нібито можна зайти на вулиці Києва і допомогти збройним силам у захопленні території України. Ми вирушили і не доїхали до Києва, де нас підірвали, всю колону. Коли отямився — потрапив у полон, — розповідає Спірідонов.

Наслідки боїв у Бучі Київської області. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Наприкінці він звертається до російських військових:

— Хлопці, досить бомбардувати Київ, досить бомбардувати Україну. Тут дуже багато поранених, пожалійте хоча би їх. Якщо ви будете робити ці артобстріли, ви знищите своїх солдатів, ви знищите мирний народ. Це не наша війна. Матері та дружини, забирайте своїх чоловіків. 

«Щоб вас не зустрічали у цинкових трунах» 

У «навчаннях» брали участь і російські військові з Кемеровської області, на відео СБУ говорить 48-річний підполковник Росгвардії Дмитро Астахов. На ньому легкий светр, на обличчі не видно ран. Він дивиться в камеру згаслим поглядом, говорить спокійно.

— З боку Росії в навчаннях брала участь велика кількість регіональних росгвардійських підрозділів, зокрема й чеченські підрозділи Росгвардії, а також з боку Республіки Білорусь, — розповідає Астахов.

Наслідки боїв у Бучі Київської області. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

За його інформацією, кількість росгвардійців становила біля двох тисяч людей, а чеченські підрозділи очолювали Магомед Тушаєв та Хусейн Меджоєв — ті ж імена назвав і новокузнецький ОМОНівець Євген Спірідонов.

— Перед вильотом зі Смоленська в усіх забрали мобільні телефони та посвідчення. Легенду навчань нам ніхто не пояснював. Моєю метою було бойове злагодження всіх підрозділів Росгвардії. 24 лютого вранці на загальному шикуванні наш командир полковник Огій Костянтин Анатолійович дав нам завдання, що ми надаватимемо допомогу Збройним силам Російської Федерації у захопленні території України та забезпеченні контролю над нею, придушуватимемо можливий спротив громадян України, — говорив Астахов.

Під Києвом він потрапив у полон — разом із новокузнецькими ОМОНівцями. Як і вони, Астахов закінчує свою розповідь вибаченнями. Водночас намагається не дивитись у камеру.

— Хочу від себе особисто сказати, вибачитися, по-перше, перед громадянами України за те, що ми підступно зайшли на територію вашої держави. Причина була така, що ми не до кінця розуміли, куди їдемо, — виправдовується підполковник.

Документи загиблих солдатів. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

— Також хочу звернутися до солдатів та працівників армії Російської Федерації та підрозділів Росгвардії, — продовжує він. — Щоб склали зброю та припинили планомірне знищення мирного населення, а також військовослужбовців України, нашої, по суті, братської держави. Щоб не страждали ваші сім’ї — ні діти, ні дружини, ні батьки з матерями вас не зустрічали у цинкових трунах.

У зверненні до російських солдатів Астахов особливо довго підбирає слова. 

«Мамо, тато, я не хотів їхати на Україну» 

— Мамо, тату, я не хотів їхати на Україну, — каже молодий хлопець на відео, опублікованому СБУ.

Це Роман Гавріличєв, солдат із Ленінградської області. На ньому завелика куртка, обличчя та руки — у кіптяві.

— Сказали, що їдемо на двосторонні навчання. А потім уночі, 23 лютого, сказали, що їдемо в Україну перетинати кордон, — пояснює Гавріличєв. Він стоїть біля стіни з опущеними руками і нервово смикає пальцями.

— Ти зараз де? — запитує голос за кадром.

— Місто Харків.

— У полоні?

— Так, у полоні.

— Ну що, знайшов тут фашистів?

— Зовсім ні.

Камеру переводять на другого солдата Вадима Воробйова. Він виглядає спокійнішим. В руках у нього якийсь пакет, пляшка води та кілька скибок хліба.

— Ну що, мам, поїхали ми, словом, на навчання, приїхали до Харкова, України. Як виявилося, до нас тут було мирно, спокійно, — каже Воробйов.

— Про що ти хочеш попросити рідних? — знову питає голос за кадром.

Воробйов мовчить.

— Щоб… — натомість намагається відповісти Гавріличєв.

— Ти хочеш додому чи ні? — підганяє його голос за кадром.

— Так точно! Додому дуже хочу.

— Що для цього треба зробити?

— Нехай попросять головнокомандувача Путіна, щоб забрали мене звідси.

У Росії не називають кількість своїх солдатів, захоплених у полон українськими збройними силами. На пропагандистському телеканалі «Росія 24» інформацію про російських полонених взагалі назвали фейком. Проте журналісти ВВС відшукали жінку — Наталю Дейнеку із Саратовської області, яка підтвердила, що на одному з фото, опублікованому українськими силовиками, дійсно її син. Дейнека звернулася і до «Ґрат» із проханням допомогти знайти сина, стверджуючи, що зверталася на гарячу лінію, але відповіді не отримала.

— Ніхто нікого не шукає. Так само було й у 2014 році — ніхто нікого не шукав, — у коментарі «Ґратам» каже представниця російської правозахисної організації «Комітет солдатських матерів» Валентина Мельникова. З 1989 року «Комітет» допомагає росіянам знайти та повернути їхніх родичів із зон бойових дій.

Деякі батьки російських солдатів телефонували Мельниковій у грудні 2021 року. Вони скаржилися, що їхні сини на кордоні з Україною, у наметах та без зв’язку. Мельникова радила їм їхати туди та забирати дітей.

— Я розуміла, що ці війська не можуть не кинути через кордон. Ну, так не буває! — обурюється Мельникова. — Але ж ніхто не поїхав. І у 2014 році ніхто не поїхав. У 1995-му, 1996-му Перша Чеченська війна тривала з 1994 до 1996 року , 2002-му Друга Чеченська війна тривала офіційно з 1999 до 2009 року , коли ми говорили батькам: «Ваш хлопчик у полоні, ви можете його забрати, потрібно для цього зробити те й те», всі — абсолютно не замислюючись — робили те, що ми просили. І все виходило.

— Народ втратив біологічні інстинкти. Це — до психіатрів, — робить висновок правозахисниця. — Це російське населення, розумієте? Ну, в полоні — то в полоні.

На відео, поширеному в українських телеграм-каналах, голос за кадром звертається до російського солдата Вадима Воробйова:

— Чи готовий з нами воювати?

— Готовий, — впевнено відповідає Воробйов.

— За нас? Готовий одягнути форму і бити їх?

— Так точно.

Полонений дійсно має право перейти на бік армії, що захопила його, зазначає керівник міжнародної правозахисної групи «Агора» Павло Чиков.

— Заборони на участь у бойових діях для колишніх військовополонених немає. Вони просто перестають бути військовополоненими та стають комбатантами іншої сторони конфлікту. Але рішення має бути добровільним, примушувати до цього заборонено, — каже Чиков. 

«Більшість з вас такі самі російські люди, як і ми»

Скільки українських військових потрапили в полон, також невідомо. 28 лютого Служба безпеки України відкрила «Об’єднаний центр із пошуку та звільнення полонених».

— Наразі уточнюються списки зниклих, щоб знайти та повернути додому кожного українця, який потрапив у полон або зник безвісти. Крім того, Об’єднаний центр працює також для російських окупантів, — зазначають у СБУ.

Ще 26 лютого в ефірі російського пропагандистського телеканалу «НТВ» показали сюжет про 82 українських військових зі Зміїного острова, захопленого Росією — раніше Збройні сили України заявляли про їхню загибель. Однак із телесюжету важко зрозуміти реальну кількість полонених.

Прикордонників, які «добровільно склали зброю», доправили до Севастополя. Їх забезпечили всім необхідним, медичної допомоги ніхто не потребував, йдеться у сюжеті.

— Моряки Чорноморського флоту з повагою сприйняли рішення українських прикордонників, — коментує на камеру заступник командувача флоту Михайло Ясніков.

— Для них було опрацьовано безпечний коридор для виведення з району проведення операції. Після проходження короткочасних юридичних процедур та погодження з українською стороною військовослужбовці ЗСУ будуть направлені додому, в Україну, на підготовлених для цього автобусах.

Українські військові зі Зміїного острова справді живі та перебувають у полоні, 28 лютого підтвердили у Генштабі ЗСУ — там до останнього не знали про це через перерваний зв’язок. Точну кількість полонених у ЗСУ не назвали, але зазначили, що серед них є і цивільні — екіпаж судна, спрямованого на допомогу пораненим.

— Незаконне захоплення цивільного судна-некомбатанта, яке не здійснювало жодного військового завдання, є порушенням правил та звичаїв війни, міжнародного гуманітарного права, — зазначають у ЗСУ. — Вимагаємо від РФ негайного звільнення незаконно захоплених громадян України.

Ще один сюжет про українських полонених вийшов на пропагандистському телеканалі RT. Нібито 17 військових ЗСУ «добровільно склали зброю на території «Луганської Народної Республіки» та підписали «декларації про відмову від участі у бойових діях проти народних республік Донбасу».

— Ви перебуваєте на території Луганської Народної Республіки і перебуваєте під її захистом, — звертається до полонених якийсь чоловік із шевроном «Новоросія».

До 20 українських військових, нібито затриманих на території села Петрівське (станом на 24 лютого — території Донецької області, підконтрольної Україні), перебувають у полоні на території «ДНР», повідомляють у сюжеті пропагандистського телеканалу «Росія 24». Із ними поговорив голова «республіки» Денис Пушилін — кореспондент називає це «душевною розмовою».

— Я ще раз хочу, по-перше, підтвердити ті рішення президента Російської Федерації та керівництва Міністерства оборони, що ті, хто складе зброю, після закінчення бойових дій вирушить додому, — звертається до солдатів Пушилін. — Ми підтримуємо це рішення. Воно для нас непросте, чесно скажу, бо ви та ваші колеги виконували злочинні накази. Але водночас ми чудово розуміємо, що більшість із вас такі самі російські люди, як і ми. Хтось із вас був просто обдурений злочинним українським режимом, який малював ворога з нас, із Росії.

«Нова Пошта». Наслідки бою у Києві. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

У телесюжетах запевняють: із українськими полоненими поводяться гуманно. «Обстановка є максимально спокійною і навіть дружньою», — бадьорим голосом каже російський кореспондент із «ЛНР».

Але й російські полонені, принаймні на відео, не скаржаться на жорстоке ставлення.

— До мене добре ставляться брати-соратники українці, — каже російський солдат Євген Плотніков, із яким через гарячу лінію Міноборони зв’язалися його рідні. — Б’ємося ні за що, на чужій землі. Вмирати за що? 

«Вбивати без потреби нема сенсу» 

Місцеві прокуратури вже відкрили перші кримінальні провадження щодо російських військовополонених. Справи класифікують за такими статтями: про посягання на територіальну цілісність та недоторканність України частина 3 статті 110 Кримінального кодексу України , що призвело до загибелі людей, про планування, підготовку, розв'язання та ведення агресивної війни частина 5 статті 437 КК , про незаконне перетинання державного кордону України із застосуванням зброї частина 3 статті 332-2 КК . Харківська обласна прокуратура публікує особисті дані та фото полонених. Їх планують помістити у СІЗО.

Полонених можуть судити як на національному, так і на міжнародному рівні, у коментарі «Ґратам» пояснює юрист української неурядової організації «Центр політико-правових реформ» Євген Крапивін.

— Все залежить від того, в якому статусі вони закінчать цю війну, — наголошує юрист. — Якщо угода передбачатиме повернення всіх полонених, то в Україні вони вже не відповідатимуть. Тоді їх можуть судити за міжнародним правом. Якщо ж вони залишатимуться в Україні, то тут будуть судові процеси.

Кримінальні справи порушують і щодо полонених диверсантів — людей у ​​цивільному, які працювали на Росію.

— Якщо диверсанти відмовляються називатися та підтвердити належність до російських збройних сил — тоді на них не поширюватиметься статус військовополонених і щодо них може здійснюватися кримінальне переслідування відповідно до українського законодавства, — каже «Ґратам» керівник міжнародної правозахисної групи «Агора» Павло Чиков.

На деяких фото та відео у російських полонених заклеєні скотчем очі. А люди, які проводять допит, вигукують на їхню адресу образи.

— У заклеєних очах якраз немає жодного порушення. Це полонені, вони можуть втекти, їх можуть обміняти, і тоді вони викриють місце розташування будь-якої інфраструктури, — каже юрист Євген Крапивін. — Мене більше турбують заклики деяких представників української армії, які кажуть, що з полонених можна знущатися — лише без членоушкодження. Це виглядає не гуманно, як і тортури. Але й загалом образи, знущання — цього краще уникати.

Знущання з військовополонених підпадає під порушення правил і звичаїв ведення війни, зазначає юрист. За це можуть судити як на національному, так і на міжнародному рівні — як окремих людей, так і цілу державу.

Під публікаціями з допитами російських полонених люди залишають багато коментарів із закликами вбити затриманих. Але цього робити не можна, запевняє Крапивін.

— Це питання людської гідності. Вбивати людину без потреби немає сенсу. Навіть якщо це окупант, котрий хотів захопити нашу країну. Але якщо аргумент гідності та прав людини не підходить, то є раціональніші аргументи. Будь-який полонений — це ресурс, який можна обміняти на наших полонених або на інші блага та поступки з боку Росії. Крім того, є норми міжнародного гуманітарного права, які Україна теж визнає та які є у нас на законодавчому рівні. Якщо їх порушувати — Росія дипломатичним шляхом звинувачуватиме Україну в варварстві, у масовому вбивстві полонених, — каже юрист.

Він наводить ще один аргумент — полонених можна використовувати в психологічній війні, розповсюджуючи ролики, на яких вони каються і закликають своїх товаришів по службі кинути зброю.

— Щоби самі росіяни тиснули на свою владу і намагалися змінити режим там, — додає Крапивін.

«Ґрати» зв’язалися з кількома сім’ями російських полонених із Саратовської області та запитали, чи знають вони цих солдатів. Але редакції ніхто не відповів.