«Мужність і рішучість, що викликають захоплення у всьому світі». Про що сперечалися судді Міжнародного суду, коли заборонили Росії вести війну в Україні

16 березня Міжнародний суд ООН зобов’язав Росію негайно припинити воєнні дії в Україні. Росія виконувати це рішення не збирається — прес-секретар Володимира Путіна Дмитро Пєсков заявив, що вони не братимуть до уваги рішення суду.

«У Міжнародному суді є таке поняття, як «згода сторін». Тут жодної згоди не може бути», — прокоментував він.

Однак це рішення — тільки початок великої справи України проти Росії. Україна звернулася до міжнародного суду ООН, щоб довести — на Донбасі не було геноциду російськомовного населення. Путіну, що часто на це публічно посилався, просто треба було якось виправдати початок війни. Тому Україна звернулася до суду з позовом про тлумачення, застосування і виконання Конвенції 1948 року «про попередження і покарання злочину геноциду».

Негайно припинити війну — це терміновий захід, який Україна вимагала вжити разом із поданням позову. Розгляд справи по суті займе не один рік, і відмова Росії дотримуватись вимог суду може вплинути на фінальне рішення і суму компенсації.

До зобов’язання деякі судді додали свої заяви — з них можна зрозуміти, яка дискусія відбувалася під час ухвалення рішення.

«Ґрати» розповідають, про що йшлося.

Рішення

За негайне припинення війни проголосувало 13 суддів. Проти були лише двоє — віце-президент суду, російський дипломат, Кирило Геворгян і китайська суддя Сюе Ханьцінь.

У своєму рішенні суд зазначив, що він не має доказів, що підтверджують слова Росії про акти геноциду в Україні. До того ж, суд сумнівається, що Конвенція могла б дозволити одностороннє застосування сили однієї країни на території іншої, щоб запобігти або покарати геноцид.

Суд визнав, що мирне населення України зараз надзвичайно вразливе. Що те, що Росія називає «спецоперацією», призвело до численних жертв серед цивільного населення. Україна зазнає значних матеріальних збитків — руйнуються будівлі та об’єкти інфраструктури. Атаки тривають і створюють важкі умови життя для населення — багато людей не мають доступу до їжі, електрики, тепла і ліків. Величезна кількість людей намагається втекти з найбільш постраждалих міст у вкрай небезпечних умовах.

Тому Росію зобов’язали зупинити воєнні дії. Через те, що постпред Росії в ООН Василь Небензя нагадав про прохання «ЛНР» та «ДНР» надати військову підтримку, на яку формально відреагувала Росія, суд зобов’язав зупинити також будь-які військові чи нерегулярні збройні формування, організації та осіб під її контролем чи керівництвом.

Україна також просила зобов’язати Росію не робити нічого, що може зашкодити розгляду справи про геноцид у майбутньому. Суд у відповідь зобов’язав обидві сторони утримуватися від цього.

У проханні України зобов’язати Росію надати суду звіт про вжиті заходи через тиждень після такої ухвали суд відмовив.

До рішення п’ять суддів додали свої зауваження. Один суддя — висловив окрему думку.

Втиснений аргумент

Суддя Кирило Геворгян у своїй заяві зазначив, що не голосував за припинення війни виключно з юридичних підстав. Геворгян погодився з позицією Росії — її представники не прийшли в суд, але відправили листа, в якому наполягали, що суд не має юрисдикції розглядати цей позов. Геворгян вважав, що суть юридичної суперечки — у застосуванні сили, і жодного зв’язку з геноцидом це не має.

«Щоб оминути цю проблему, Україна стверджує, що Конвенція закріплює право «не зазнавати воєнних операцій іншої держави на своїй території на підставі нахабного зловживання першою статтею Конвенції про геноцид», — написав Геворгян.

Суддя заявив, що так Україна може будь-яку дію, зокрема застосування сили, втиснути в будь-який договір із політичних міркувань.

Геворгян вважав, що суд мав відхилити прохання України про тимчасові заходи. При цьому він проголосував за те, щоб і Росія, і Україна не ускладнювали спір своїми діями.

Його підтримала китайська суддя Сюе Ханьціна. На її думку, Україна звернулася до суду, щоб домогтися рішення щодо незаконності визнання Росією «ЛНР» та «ДНР». Як і російський колега, вона також послалася на позицію Росії — що вона розпочала «воєнну операцію» не на основі Конвенції про геноцид, а на підставі звичайного міжнародного права і статті 51 Статуту ООН про самооборону.

«Чи може Російська Федерація здійснювати самооборону, як вона стверджує, — у цих обставинах, мабуть, це не регулюється Конвенцією про геноцид», — вважає Сюе.

Геноцид у руках пропагандистів

Марроканський суддя Мохамед Беннуна написав, що підтримати прохання України його змусила «трагічна ситуація, в якій завдають жахливих страждань українському народові». Але він також сумнівається, що суперечка між країнами лежить у рамках Конвенції про геноцид.

Беннуна написав із цього приводу особливу думку. Концепцією геноциду зловживали і застосовували без розбору різні пропагандисти, розпочав суддя. Він зазначив, що суд має обґрунтувати право України не наражатися на воєнну агресію одним із положень Конвенції про геноцид, яке, як вона стверджує, порушила Росія. І на думку Беннуни, суд не впорався із цим завданням.

«Фактом залишається те, що штучна прив’язка спору про незаконне застосування сили з Конвенцією про геноцид ніяк не зміцнює цей документ», — заявив він.

Засідання Міжнародного суду ООН щодо позову України. Скріншот трансляції

Беннуна зазначив, що 1999 року Югославія подала аналогічний позов проти низки країн НАТО, які завдали повітряних ударів по Белграду, і тоді суд дійшов висновку, що порушення не підпадають під Конвенцію про геноцид. Він нагадав, що після цього у 2005 році в ООН ухвалили концепцію «відповідальності щодо захисту» — на кожну державу покладається обов’язок захищати своє населення від масових порушень прав людини, зокрема від геноциду, і за необхідності інші держави можуть втрутитися з санкціями Ради Безпеки.

Але, каже Беннуна, практично ця концепція відповідає своїй меті.

«Коли 17 березня 2011 року Рада Безпеки уповноважила держави-члени завдавати ударів з повітря для захисту цивільного населення Лівії, сили НАТО відхилилися від свого початкового мандату, віддавши перевагу зміні режиму в цій країні. Це поклало край концепції відповідальності щодо захисту», — зазначив суддя.

 

Оборона чи захист?

Ямайський суддя Патрік Ліптон Робінсон написав особливу думку, в якій пояснив, чому юрисдикції суду все ж таки цілком вистачає для розгляду українського позову. Робінсон повторив доводи української сторони — з 2014 року заяви про порушення Україною Конвенції з’являлися у прес-релізах Слідчого комітету, підконтрольних російській владі ЗМІ, про геноцид говорили високопосадовці, зокрема й сам Володимир Путін перед початком війни.

Суддя зазначив, що суперечка між Україною та Росією розпочалася не 24 лютого, а у 2014 році. Робінсон упевнений, що реальне питання — не в застосуванні сили, а в твердженнях Росії про геноцид. Росія у своїй відповіді суду вказувала, що заяви Володимира Путіна про причини війни не стосувалися Конвенції, він мав на увазі поняття геноциду у звичайному міжнародному та національному праві, як Росії, так і України. Але Робінсон не згоден — адже кримінальні справи, які від 2014 року порушував Слідчий комітет Росії, стосувалися саме Конвенції.

Незважаючи на те, що Путін у своєму зверненні перед початком війни посилається на 51 статтю Статуту ООН, він також каже, що мета «спецоперації» — захистити людей, які зазнали геноциду з боку київського режиму за останні вісім років.

«З цього зрозуміло, що, незважаючи на можливі оборонні цілі спеціальної воєнної операції, вона має чітку захисну мету, зокрема, вона спрямована на захист від імовірних актів геноциду», — зазначає Робінсон.

Робінсон сперечається зі своїм марроканським колегою з приводу югославської справи. У тому випадку суд не мав юрисдикції, тому що Іспанія і США, чиї війська брали участь в атаці, зробили застереження до 9 статті — вона наділяє суд юрисдикцією вирішувати суперечки відповідно до Конвенції. А Україна та Росія ратифікували Конвенцію без застережень.

До того ж, щодо ще восьми держав-відповідачів суд продовжив розглядати югославську справу. Югославія, каже Робінсон, визначила предмет суперечки як «дії [відповідача], якими він порушив своє міжнародне зобов’язання щодо заборони застосування сили проти іншої держави», а також інші норми міжнародного гуманітарного і міжнародного права в галузі прав людини, у тому числі — «зобов’язання не створювати навмисно умов, розрахованих на фізичне знищення будь-якої національної групи». Тоді суд не знайшов доказів наміру знищення, тому вважав, що Конвенцію тут застосовувати не можна.

Але Україна, зазначає Робінсон, не ставить перед судом питання законності застосування сили Росією. Україна запитує суд — чи «надає стаття І Конвенції підставу для застосування Росією військової сили проти України для запобігання та покарання можливого геноциду». Він зазначив, що країни-учасниці Конвенції можуть діяти лише мирними засобами і відповідно до принципів справедливості в межах міжнародного права врегулювання спорів.

У цьому його підтримав німецький суддя Георг Нольте. У своїй заяві він також зазначив, що позов Югославії стосувався того, чи можна визнати застосування сили державами, що вторглися, «геноцидом». Він також визнав, що деякі держави тоді були близькими, щоб виправдати свої дії наміром запобігти геноциду, але це не було заявленою метою військової операції. Тому суд визнав, що справа не підпадає під дію Конвенції. А Росія сама підтвердила, що «спецоперація» потрібна для запобігання геноциду.

Робінсон підтримав негайну зупинку війни. На його думку, не було підстав накладати на Україну зобов’язань не ускладнювати спір, хоч і проголосував за це рішення, як і всі інші судді.

Робінсон написав, що суду було б непогано періодично вивчати звіти Росії про те, як вона виконує покладені зобов’язання припинити агресію. Він шкодує, що цього не буде.

Мужність та рішучість

Французький суддя Ів Доде був проти, щоб накладати зобов’язання не ускладнювати ситуацію і на Україну — він написав, що шкодує про це і нагадав, що Генеральна Асамблея ООН визнала Росію винною в агресії. При цьому суддя голосував «за», бо «проголосувати проти, щоб пожаліти Україну, означало б водночас реабілітувати Російську Федерацію, що було б найгіршим рішенням».

Французький суддя Ів Доде. Скріншот трансляції судового засідання

Доде вважає, що щодо України це голосування взагалі безглуздо — як Україна може загострити конфлікт, коли тільки Росія постійно посилює воєнні дії і робить їх з кожним днем ​​все більш болючими та трагічними для дедалі більшої кількості українців.

«У нинішньому конфлікті очевидно, що ескалація конфлікту в міру його розвитку день за днем багато в чому пов’язана з контролем неба російською авіацією, яка може бомбити будь-яку ціль в нових і нових частинах України, — міркує Доде.

Суддя наполягає, що Україна може вести лише оборонну війну і чинити опір, як може, від нападу другої за величиною армії світу.

«Якщо російська воєнна операція проходить не так гладко, як сподівався президент Путін, то це безумовно не тому, що українці ескалують конфлікт, і не тому, що їм це загрожує, а просто тому, що вони демонструють мужність і рішучість, що викликають захоплення в усьому світі. Я сподіваюся, що вони не розцінять позицію Суду як форму образи їхньої мужності, чого він явно не мав наміру робити», — пояснив Доде.

Нелогічно вказувати українцям не ускладнювати спір, бо їхнє найзаповітніше бажання полягає в тому, щоб він припинився — щоб жінки та діти, яким довелося тікати, могли повернутися до мирної країни і возз’єднатися зі своїми чоловіками та батьками, що пішли на війну, — зазначив французький суддя. Щоб жити у світі свободи та демократії, яких їх позбавила Росія.