«Терористи — це вони, в масках, які прийшли до мене». Останнє слово кримського політв’язня Екрема Кроша в суді

Південний окружний військовий суд у російському Ростові-на-Дону ухвалив 29 квітня вирок шістьом кримським татарам із Джанкойського району, яких звинувачували в причетності до ісламської політичної партії Хізб ут-Тахрір Організація заборонена і визнана терористичною в Росії, незважаючи на відсутність насильницьких методів у її вченні та діяльності, але не заборонена в Україні та більшості європейських країн . Російська влада з 2015 року масово переслідує кримських татар за обвинуваченням у приналежності до організації. Правозахисний центр «Меморіал» визнає всіх їх політв’язнями.

Серед них ─ Екрем Крош, якого сьогодні засудили до 14 років позбавлення волі перші 4 роки ─ у в'язниці, далі ─ колонія, 1 рік обмеження волі . «Ґрати» публікують його виступ у суді повністю.

Останнє слово хотілося б мені почати зі слів подяки своїм рідним, близьким, своїй дружині, дітям, захисникам, сусідам — усім тим, хто знає мене, хто не знає, але вірить у те, що те, у чому мене звинувачують, — це брехня і фабрикація від початку і до кінця.

Хотів би ще раз повторитися: я не згоден із тим, як до мене прийшли о четвертій годині ранку додому ─ у масках, зі зброєю. Відчинивши двері, я, як зараз пам’ятаю, побачив, як направили на мене чотири автомати ─ мені в обличчя. І при цьому зараз мене звинувачують у тероризмі. У мене запитання і до державного обвинувача, і до вас, колегія суддів: хто з нас терорист?

О четвертій годині ранку я як мусульманин прокидаюся, щоб здійснити намаз, а до мене вриваються люди в масках, незрозумілі, щонайменше десять осіб, і направляють на мене чотири стволи. Хто терорист ─ я чи вони? Тероризм у моєму розумінні ─ це дія, яка наводить у суспільстві, де б вона не відбувалася, жах.

Тепер мене звинувачують у тому, що я терорист, нібито хотів захопити владу. Але за фактом, у реальності, до мене додому прийшли, налякали моїх дітей. Я сам не боюся, не лякався, навіть не здригнувся, але мої діти і моя дружина ─ вони злякалися. Терористи ─ це вони, в масках, які прийшли до мене.

Уся процедура так званого обшуку проходила так: розбрелися будинком, їх було щонайменше 20 осіб, по трьох кімнатах, і витягли в мене з-під ламінату дві брошурки, які я в очі ніколи не бачив. Пам’ятаю, що щось там було пов’язано з Америкою, з якимось журналом, але я його не бачив. У мене ніколи в домі не було такої літератури. Поняті були там, осторонь, на самому початку будинку, ніхто цього не бачив.

Коли ми приїжджали на слідчі дії, я безпосередньо поставив запитання своєму слідчому, який вів цю справу (і ось мої «подільники», усі, які тут є, — вони свідки). Я йому сказав: «Ви вірите в те, що ви там пишете? Що ми терористи?». Він — Грамашов Дмитро Сергійович — відповів: «Від моєї думки, від того, як я думаю, нічого, по суті, не змінюється. Мені дали справу ─ я її веду. Мені поставлено завдання ─ я його виконую». Я йому кажу: «У вас є своя особиста думка? Своє бачення? Ким ви нас бачите?». Він відповів: «Я нічого поганого про вас не можу сказати, але й нічого хорошого ─ я вас не знаю. Мені дали ─ я займаюся».

Далі — продовження арешту. На що я звертав увагу: суддя чув тільки слідство і державного обвинувача. Наші слова, мої слова у справі не бралися до уваги. Цю упередженість до себе я відчував.

Я можу багато розповісти про цю упередженість — і до мене, і до моєї родини. Це те, що я відчував. Несправедливість. І ось до сьогоднішнього дня — я не юрист, не вчився на юриста, у мене немає юридичної освіти — але ви, колегія суддів і державний обвинувач, ви в цій системі перебуваєте. І не мені вам говорити: ви самі все бачите, що немає жодних доказів, що я збирався з чотирма татарами захопити владу. Що нам завадило ФСБ. Що я беру участь у терористичній організації. Це брехня. Я не визнаю цього. Я сам засуджую терор.

Гимн России на тумбочке и синяк от начальника. Крымский татарин Экрем Крош заявил в суде об избиениях и применении электрошокера во время его пребывания в крымском СИЗО-2

Цей аудіозапис — я навіть не знаю, де його було зроблено. Те, що я там чув, — я такого не говорив. Я навіть свого голосу там не почув. Не знайшов у цьому аудіозаписі, що я там щось говорив. Може, пару слів десь є. Але якщо за аудіоспектрограмою я там і є, то себе я не впізнав. А те, що я там почув, — це були розмови про намази, як правильно читати намази, в який час, на що орієнтуватися. Потім — про піст говорили, що ми, як мусульмани, повинні тримати піст, і що таке щастя в Ісламі.

Це і є той самий аудіозапис, наскільки я зрозумів. Де ми говорили про намаз. Я не знаю, де це було. Я і зараз про це говорю. І дітей своїх так виховую, що намаз — це один зі стовпів Ісламу. Кожен мусульманин повинен читати намаз і тримати піст. Я й у в’язниці про це говорю. Де б ми не були, про це говоримо.

Якщо вже на те пішло, якщо хочете записати — записуйте. Якщо за намаз хочете посадити — це можна зробити в будь-який момент. У камеру жучки кинули — ви інших розмов там не почуєте. Ви не почуєте, що я закликаю когось убити, що я закликаю до захоплення, до ненависті.

Навколо мого будинку живуть росіяни. У мене немає мусульман по сусідству. І ви від жодного мого сусіда не почуєте, що я десь із кимось скандалив, лаявся, що я пив, вживав наркотики. Усі, хто мене знають, — ми дружимо. Немає того, що написано у звинуваченнях: що я проти інших віросповідань, що я когось налаштовував. Це брехня.

Що я хотів захопити владу — у мене навіть у думках такого не було. Кому це в голову прийшло — я не знаю. Але в мене в голові такого не було. Я себе не вважаю винним. Ми з 1988 року живемо в Криму відтоді, як приїхали. Я виріс у Джанкої, нікуди не виїжджав. І ніхто не скаже, що я, навіть до того як почав дотримуватися Ісламу, був у якихось конфліктах. Були бійки, але це було до Ісламу. А коли почав дотримуватися — і цього не стало.

Я вів здоровий спосіб життя. Ходив до мечеті, молився, працював, одружився, виховував дітей. Різні п’янки, гулянки — я цурався цього. Зневажав наркоманів, п’яниць. І навіть якщо говорив їм щось, говорив спокійно, щоб витягнути з цього болота. Тому що 90% проблем у суспільстві — це алкоголь і наркотики. Я міг тільки до доброго закликати.

Я займався ремонтом побутової техніки. Суспільству приносив користь. Про це знають не тільки в Джанкої та Джанкойському районі, а й у сусідніх містах. Але чомусь кільком особам, які мене не знають, десь, може, почули, що я ремонтую техніку, цього виявилося достатньо, щоб назвати мене терористом.

Це, можливо, навіть не слідчий, а хтось із ФСБ, щоб заробити собі медалі, звання, премії, зробив це. Щоб пустити мене і моїх «подільників» у це беззаконня. У правове беззаконня. Ми затримані незаконно. І, найімовірніше, будемо засуджені незаконно. Тому що за весь цей час я не побачив тут справедливості.

І мої «подільники» у справі — в обвинуваченні йдеться про те, що ми збиралися щотижня, кілька разів на тиждень. Але от, наприклад, наймолодшого з них — я навіть не знав, що він одружився. Коли нас заарештовували, у нього дитині було вже сім місяців. А я не знав, що він одружився. То з ким я зустрічався щотижня?

І з багатьма іншими — я їх довго не бачив. Джанкой — місто маленьке, іноді перетинаєшся: «Салам» — «Салам», і все. Ось найстаршого «подільника» [69-річного Халіла Мамбетова] я місяцями не бачив. Він працював на залізному ринку, продавав сантехніку. Я приїжджав — його немає, працює реалізатор. Я питав: «Де він?». А він, виявляється, в Америці, в гостях у родичів. І місяцями його не було. А я нібито щотижня з ним бачився. Це брехня.

Тому я не сподіваюся на виправдувальний вирок. Якби все було справедливо від початку, справа б не дійшла до суду. Прокурор би її не прийняв.

Моя думка щодо цієї справи, нашої справи: це не справа, це ганебна фабрикація. Особливо ось ця 278-та [насильницьке захоплення влади], ну і 205-та [участь у діяльності терористичної організації] теж — це ганебна стаття, яка не має місця бути і не має до мене жодного стосунку. І знаючи їх, «подільників», я і за них кажу: це не має жодного стосунку. Тому я кажу: щоб закрити цю справу і закрити це свавілля.