«Приставили пістолет біля вуха». Монолог кримського татарина, якому інсценували розстріл, а сьогодні ув’язнили на 17 років

Раїм Айвазов. Фото: «Кримська солідарність»
Раїм Айвазов. Фото: «Кримська солідарність»

Навесні 2019 року на російському пропускному пункті адмінкордону «Армянськ» зник мешканець Сімферопольського району, активіст об’єднання «Кримська солідарність» Раїм Айвазов. Він займався організацією передач у СІЗО ув’язненим кримськотатарським активістам. Родичі та друзі втратили з ним зв’язок та понад 10 годин не знали, що з ним відбувається.

Наступного дня Айвазов зв’язався з сестрою та повідомив, що перебуває у кримському управлінні ФСБ. 18 квітня 2019 року Київський районний суд Сімферополя заарештував його за звинуваченням в участі в терористичній організації частина 2 статті 205.5.2 КК РФ . Айвазова включили до складу наймасовішої кримінальної справи проти 29 кримських татар щодо належності до ісламської партії «Хізб ут-Тахрір». У 2003 році її визнали в Росії терористичною, але в Україні та більшості європейських країн вона діє вільно. Справу 29 кримських мусульман у Криму називають «другою Сімферопольською групою».

Затриманих активістів вивезли до Ростовської області в Росії та розподілили у п’яти СІЗО. Потім їх знову привезли до Криму для слідчих дій, а до суду повернули до Росії. Четверо з них досі перебувають у розшуку, ще одного заарештували у червні 2019 року. Усіх підсудних розділили на п’ять груп, і кожну справу розглядає Південний окружний військовий суд. Першій п’ятірці, до якої входить і Раїм Айвазов, сьогодні ухвалили вирок.

Адвокат Раїма — Марія Ейсмонт заявила про тортури свого підзахисного в день затримання. Ще троє фігурантів цієї справи — громадянські журналісти Осман Аріфмеметов та Ремзі Бекіров, а також активіст Владлен Абдулкадиров розповіли у суді, як на них чинили фізичний та психологічний тиск.

«Ґрати» публікують монолог Раїма Айвазова про те, як оперативники ФСБ погрожували йому розстрілом перед тим, як звинуватили в тероризмі, а потім посилили звинувачення за відмову піти на угоду зі слідством. 

 

У ніч із 16 на 17 квітня 2019 року я рухався до адміністративного кордону з Херсонською областю. Приблизно опівночі приїхав до Армянська. Прийшов на російський КПП, передав свій паспорт прикордонній службі. Мені сказали, що треба чомусь почекати, що хтось хоче приїхати і зі мною поговорити. Документи мої не повертали. Я чекав майже дві години.

Приїхали троє людей. Вони були у цивільному: у кепках та джинсах. Мене завели до якоїсь кімнати і почали запитувати: «Куди я їду?», «Навіщо я їду?». Я розповів, що їду до Одеси до друга. Вони взяли мої три паспорти — російський внутрішній, два українські — і мобільний телефон, і сказали, що мені необхідно проїхати з ними до Сімферополя для спілкування з якимось слідчим. Я погодився.

Ми пішли до виїзду з пункту пропуску. Підійшли до їхнього автомобіля — чорного «Шевроле Круз», без номерів. Мої речі поклали в багажник, відчинили задні двері, я сів, з іншого боку сів чоловік. Так я опинився посередині машини. На ліву руку мені одягли наручники, я не зрозумів, що відбувається, почав опиратися. У цей момент вони намагалися почепити наручники на праву руку — заламали її за спину. Я чинив опір, після чого один із цих працівників коліном вдарив мене в обличчя. Коли я отямився, на мені ззаду були застебнуті наручники, і я сидів головою в підлогу. Вони підняли мене за волосся і показали електрошокер. Включали його перед обличчям — лякали. Почалися розмови, що ми з тобою зараз зробимо. Водієві вони кричали, мовляв, вези до озера, «зараз вбиватимемо його».

Раїм Айвазов. Фото: «Кримська солідарність»

Їхали ми десь п’ять хвилин у напрямку від Армянська до Сімферополя. Десь за хвилин п’ять ми з’їхали з траси буквально метрів на 50, так що я бачив машини, що проїжджали поруч. Зупинились у полі. Після чого мене витягли за волосся з машини, у мене набрякли ноги, я їх не відчував. Я впав навколішки. На мене натягнули капюшон і почали не сильно бити.

Били по спині, по нирках. Били по потилиці. Певне, кулаком. Чим я точно не знаю. Після чого дістали, як я пізніше зрозумів, пістолет, ударили його рукояткою по потилиці, приставили біля вуха… Людина, яка стріляла, стояла ззаду. Я точно не знаю, хто це був — Валіулін Ренат Валіулін — оперативник кримського управління ФСБ або, можливо, Скібін Олександр Скібін — старший оперуповноважений кримського управління ФСБ . Я не знаю, хто саме стріляв, не бачив. Почали стріляти між ніг. Звісно, було темно. Були помітні іскри, запах пороху, у вухах шуміло. Я не розумів, що відбувається. Вони мені почали кричати: «Ви там усі злякалися, що ми вас почали садити татар. Так от, ми вас пересаджаємо всіх». Вони акцентували увагу саме на національності. Про кримських татар кричав Валіулін, оперативник ФСБ, який мене затримував. Він кричав: «Ми вас усіх пересаджуємо, твоїх друзів посадили і тебе посадимо. Якщо ти не будеш свідчити щодо них, тут поруч є якесь озеро чи ставок, тебе там вб’ємо, і ти не побачиш більше своїх дітей».

У мене не було вибору. Я погодився. Мене посадили назад в автомобіль. Ці погрози розстрілом тривали майже пів години, можливо менше, я точно не пам’ятаю, бо був тоді в такому стані… Згадати всі деталі складно.

Листування з телефону Айвазова, яке вів оперативник ФСБ. Скріншот з відео: Антон Наумлюк

Ми поїхали до Сімферополя. З мого телефону Валіулін писав моїй дружині замість мене, від мого імені. Телефонувала дружина, схвильована, щоб спитати, де я і що зі мною. Вона була вагітною, ми чекали на другу дитину. Валіулін відповідав смс-повідомленнями у вайбері, що «все добре», «я їду в автобусі, не можу говорити», «передзвоню пізніше, як доїду» і так далі.

Вже почало світати. Ми під’їхали до Сімферополя. Очі у мене були заплющені, я не бачив, куди ми їдемо, але приблизно знаю своє рідне місто. Ми заїхали на Франка, 13, тобто до управління ФСБ. Я сидів у машині. Підняв голову, коли вони вийшли, щоб озирнутися. Вони стояли ззаду — чотири-п’ять чоловіків, про щось говорили. Мене вивели з машини, провели до кабінету. Там є такі «стакани» — кімнатки, може півтора на півтора метри, із залізними дверима. Посадили туди. Я сидів там майже дві години в очікуванні слідчого.

Потім мене завели до кабінету. Прийшов адвокат Олег Глушко. Я спитав у нього, що відбувається. На що він мені почав говорити, що «все погано, тобі треба підписувати всі документи». Дивно, що замість юридичної допомоги він чинив такий самий психологічний тиск, нагнітав. Але я вперше опинився в такій ситуації, багато чого не знав, плюс — нашарувався реальний страх за життя.

Адвокат Олег Глушко. Фото: сторінка Глушка у фейсбуці

Він сказав, що треба підписати свідчення, тоді все швидше скінчиться. Після чого мене завели до кабінету до слідчого, але його там ще не було. Стояв Валіулін, Скібін та третій, не знаю його прізвища. В одного з них, точно не пам’ятаю в кого, був мій телефон, і вони намагалися з кимось зв’язатися по ньому. У мене стояла там українська сім-карта, яку я поставив, бо виїжджав. Вони намагалися комусь зателефонувати, планували поїхати на кордон, бо тут українська сім-картка не ловила. Один із них забрав телефон і поїхав. Вони між собою казали, що «тут зв’язок не ловить, треба доїхати на кордон, на кордоні він ловитиме».

Залишилися Валіулін та другий, точно не пам’ятаю, хто. Вони знову почали бити мене — Валіулін бив по потилиці, казав, що зараз прийде слідчий, і я все маю розповідати.

Прийшов слідчий, поклав листок із прізвищами. Там були зазначені прізвища хлопців зі статтями, хто має якусь частину. За цим списком я перераховував прізвища. Це були приблизні свідчення, як і що відбувалося — як вони хотіли. Начебто, коли я відвідував мечеть у Кам’янці, до мене підійшов чоловік і запропонував вивчати релігію. Все те саме, що говорили в суді приховані свідки. Якщо порівняти мої свідчення та свідчення цих наших прихованих шістьох свідків, які присутні у матеріалах кримінальної справи, текст ідентичний, тільки прізвища свідків різні. Але текст ідентичний: події в тому ж місці, того ж місяця, того ж року — все однакове. Де збиралися, вивчали та читали якусь літературу — все однакове, тільки прізвища змінюють — замість, наприклад, Рамазанова стоїть Айвазов.

Мене вивели до іншого кабінету, де роздрукували цей текст. Це вони записували на відеокамеру. В іншому кабінеті сидів ще один слідчий, він склав, надрукував це все і дав мені підписати.

До речі, слідство стверджує, що тоді мене запитували: «Вас змушували поставити підпис силоміць?». Я казав — «ні, підписував сам». Але мене до цього вже побили і геройствувати там не було сенсу, ніхто не знав про моє затримання і де я взагалі перебуваю, я був сам.

Все це відбувалося до обіду. О першій годині дня мені дозволили повідомити додому, що я перебуваю в управлінні ФСБ Криму. Згідно з матеріалами справи, мене тоді й затримали — о 13:00 або о 13:30 фактично. Після цього мені дали зателефонувати додому до сестри. Я сказав їй, де я перебуваю.

Раїм Айвазов. Фото: «Кримська солідарність»

Цьому адвокату Олегу Глушку я віддав гроші, кількадесят тисяч рублів, 200-300 доларів, і орієнтовно 2000 гривень. Попросив передати батькам. Я розумів, що у слідчому ізоляторі їх заберуть. Згодом я дізнався, що цей адвокат віддав не всі гроші. Рублі та долари віддав, а гривні — ні.

Мені сказали, що треба підписати документ про зізнання. Я також її підписав. Я погоджувався на все. Мені було страшно за життя, нічого невідомо. Тож я ні від чого не відмовлявся, все підписував.

Після цього, мене відвезли до слідчого ізолятора, де я морально зібрався та заспокоївся. Хлопці у камері підтримали, казали: «Не хвилюйся, все нормально буде». Я усвідомив, що сталося: я під величезним тиском обмовив хлопців на користь слідства — деяких із них я знаю, деяких із них взагалі не знав. Можливо, один раз у житті бачив.

До мене знову приїхав працівник органів, не знаю його прізвища, щодо угоди про співпрацю. Він у мене перепитав: «Ти хочеш, не хочеш?». Я сказав, що не хочу і написав відмову від співпраці зі слідством. Після чого до мене знову прийшли троє: Валіулін, Скібін та хтось третій. Мене вивели до іншого кабінету в СІЗО. Вони зайшли і сказали: «Ми дізналися, що ти відмовляєшся». Я пояснив, що усвідомив те, що я деяких людей навіть зовсім не знаю. Вони сказали: «У такому разі ти матимеш частину першу — не участь, а організацію [терористичного осередку]». До цього була друга, але, розлютившись, вони вирішили перекваліфікувати. Я сказав: «Ну давайте, подивимося, що ви на мене знайдете».

В управлінні ФСБ вони мені тикали якимось відеозаписом, на кшталт — ось ти на ньому є. Але вони не могли знайти, перемотували відеозапис і казали, що ми тебе зараз знайдемо. Зрештою, навіть експертиза не знайшла мене на відеозаписі.

Зрештою, одного дня, коли у нас проходили слідчі дії, до мене підійшов слідчий ФСБ Сергій Махнєв і повідомив, що у них є аудіозапис з моєю розмовою. Я говорив там про важливість часу, як і на що його витрачати, тобто не займатися дурницями, а якимись добрими справами. Слідство провело експертизу цього запису та вирішило, що ця розмова доводить мою належність до терористичної організації. Під час дебатів моя адвокатка Марія Ейсмонт показала ідентичну розмову, буквально слово в слово — десь у Росії, імам від муфтіяту проповідував перед п’ятничною молитвою.

Раїм Айвазов та адвокатка Марія Ейсмонт. Фото: «Кримська солідарність»

Слідство, проаналізувавши аудіозапис, вирішило, що цей текст ґрунтується на ідеях ісламської політичної партії «Хізб ут-Тахрір», яка заборонена в Росії з 2003 року. У Крим ця заборона прийшла разом із Росією.

Із того дня я вже третій рік перебуваю в СІЗО.

Військовий суд у Росії засудив п’ятьох активістів «Кримської солідарності» у справі Хізб ут-Тахрір. Вони отримали від 15 до 19 років ув’язнення

Суть справи така: ми заявляємо, що це не боротьба з терором, а боротьба з нашою релігією, Ісламом. Нам кажуть — ні, це не боротьба з Ісламом, це ви — погані. Хоч вони й кажуть, що країна є багатонаціональною, що в Росії — свобода віросповідання, що це країна і для мусульман — це все брехня. Ми — небажані їм саме нашою вірою та прагненням жити за нормами Ісламу.