«Не існує міжнародної поліції, яку можна відправити заарештувати державу». Експертка Московського механізму ОБСЄ про відповідальність Росії

Еліна Штейнерте — латвійська юристка-міжнародниця, докторка філософії, членкиня підкомітету ООН із запобігання катуванням та іншим жорстоким, нелюдським та таким, що принижують гідність, видів поводження та покарання. Вона також залучалась як експертка Московського механізму ОБСЄ, який було задіяно чотири рази з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022-го щодо перебігу російської агресії. Перші дві доповіді були присвячені подіям російського повномасштабного вторгнення в Україну з 24 лютого до квітня 2022 року і від 1 квітня до 25 червня 2022 року,  третя — насильницькому переміщенню і депортації українських дітей від початку війни у 2014 і до 2023, а четверта — становищу цивільних, яких росіяни викрадають на окупованих ними територіях України. Докторка Штейнерте брала участь в роботі останніх двох місій Московського механізму.

Місія експерток механізму дійшла висновку, зокрема, що свавільне позбавлення волі цивільних на окупованих Росією територіях може становити воєнний злочин та злочин проти людяності за Римським статутом, а поводження з такими людьми включає, зокрема, тортури, сексуальне насильство та позасудові страти, що порушує міжнародне гуманітарне право і міжнародне право прав людини. Це вперше було засвідчено з боку незалежних експертів на такому високому рівні.

«Ґрати» поспілкувались з Еліною Штейнерте в рамках Українського тижня міжнародного кримінального правосуддя, організованого Центром громадянських свобод, та публікує її монолог щодо роботи та знахідок Московського механізму ОБСЄ, а також того, як притягнути до відповідальності представників держави, що ігнорує конвенції, які коли-небудь підписувала.  

Про системність російської практики переслідування цивільних під окупацією

Я була однією з трьох експерток, уповноважених проводити Московський механізм ОБСЄ щодо цивільних, свавільно позбавлених свободи. Також були залучені професорка Вероніка Білкова та докторка наук Сесілія Геллествейт. 

Основним висновком цього механізму, який проводився щодо України вчетверте від початку російського повномасштабного вторгнення, стало, власне, підтвердження масовості і системності практики свавільних затримань цивільних українців російською владою, як кадровими військовими, так і проксі із так званих «ДНР» та «ЛНР». При цьому людей затримують без жодних підстав, передбачених міжнародним правом, та утримують без можливості скористатися правовими гарантіями і запобіжниками [проти катувань чи інших злочинів щодо них] на зразок доступу до адвоката, можливості повідомити родині про своє місце перебування. Також важливим було документування того, як з людьми поводяться у такому ув’язненні, як довго їх утримують. 

Ми дійшли висновку, що вся ця практика свавільних затримань насправді є однією із визначальних рис російської війни проти України: це надзвичайно широко поширено і відбувається не тільки з моменту повномасштабного вторгнення у лютому 2022-го, а можна простежити аналогічні практики Росії ще з 2014-го. Це дещо, що наша місія задокументувала як характерну практику в [окупованих Росією] Криму, а також Луганську та Донецьку, коли там встановлювалась влада так званих «народних республік». І ця практика триває донині — у цей момент, поки ми говоримо, теж. 

«Визначальна риса політики Росії на окупованих територіях». ОБСЄ опублікувала доповідь за результатами «Московського механізму» щодо цивільних заручників з України

Про найбільші виклики для дослідниць

Безсумнівно, дуже складним моментом була абсолютна відсутність доступу на територію Росії. Російська влада не йшла на жодну співпрацю, навіть не визнавала існування цього механізму. Як ми зазначили у звіті, ми зверталися до російської влади із намаганням проаналізувати всі наявні позиції, однак відповідей не отримали. 

Водночас із цим, хоча ми мали можливість приїхати до Києва, відвідати Бучу та Ірпінь, а також Львів, ми не змогли поїхати далі у східні регіони України через активні бойові дії. І це, звичайно, завадило нам зустрітись особисто з багатьма постраждалими та їхніми близькими, які мешкають чи перебувають у цих регіонах. Дехто з них зміг, однак, приїхати до нас на зустріч, і ми задокументували ці свідчення, але, звичайно, багато хто не мав такої можливості. 

Також ми контактували із громадськими активістами: українськими — не тільки з тими, хто нині базується в Україні, а й тими, які виїхали; російськими активістами, а також організаціями, які діють по всьому світу, чия діяльність пов’язана із проблематикою, що ми досліджували. Тож ми намагались проводити консультації якнайширше. 

Про те, чи пов’язані висновки попереднього Московського механізму щодо незаконної депортації українських дітей та ордери на арешт Путіна і Львової-Бєлової в МКС

Насправді, якщо дивитись на хронологію, виходить, що МКС оголосив про ордери на арешт за кілька днів до публікації висновків Московського механізму. Але тут можна дивитись на ці події як частини одного пазлу, яким є міжнародне право. 

Міжнародний кримінальний суд розглядав ситуацію із примусовою депортацією українських дітей з точки зору міжнародного кримінального права та несення особистої відповідальності. Московський механізм ОБСЄ у свою чергу розглядав її широко як явище, тобто не тільки з позиції міжнародного кримінального права, а й міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини. І ми дійшли висновку, що ця практика є абсолютно незаконною з точки зору усіх цих галузей права.

Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт Володимира Путіна та Марії Львової-Бєлової. У чому їх підозрюють, і що буде далі?

І те, як ці події хронологічно збіглися, хоча ми ніяк офіційно не координувались, поєднується також із тим, що ми дійшли однакових висновків. І це — унісон різних міжнародних структур, про який я казала раніше: попри різну специфіку роботи, підходи і методи, а також участь представників різних країн, ці різні структури доходять однакових висновків, що ці практики [Росії] незаконні, злочинні, і що дуже важливим є досягнення справедливості і притягнення причетних до відповідальності.  

І звісно, хоча я не можу знати, що роблять чи планують робити прокурори МКС, ми бачили в рамках роботи Московського механізму ОБСЄ, що ідентифіковані практики свавільного позбавлення волі цивільних теж мають ознаки воєнних злочинів. Тут, звісно, ми повинні пам’ятати, що у міжнародному кримінальному праві йдеться насамперед про індивідуальну відповідальність. Методологія Московського механізму ОБСЄ не дозволяє ідентифікувати конкретних злочинців, однак розслідування МКС може це зробити. 

Про трибунали, МКС та універсальну юрисдикцію 

Перед тим, як говорити про окремий спеціальний трибунал для російських воєнних злочинців, варто згадати про те, що стало поштовхом для заснування Міжнародного кримінального суду. Однією з  основних причин, чому міжнародне співтовариство вирішило, що такий суд необхідний, були виклики і складнощі щоразу створювати трибунали ad hoc (лат. «для цього», щось для конкретно взятого випадку), а саме: час, витрачений на створення окремої нової структури, забезпечення її легітимності в очах світової спільноти, її фінансування, врешті-решт, питання, де ця структура буде діяти, як забезпечити у її діяльності принцип верховенства права, незалежність, об’єктивність і так далі, і так далі. 

«Міжнародний кримінальний трибунал — це відповідь міжнародного правосуддя на війну». Монолог судді ЄСПЛ від України про необхідність спецтрибуналу та перспективи скарг проти Росії

Якщо ми поглянемо на спецтрибунали щодо колишньої Югославії, щодо Руанди, то побачимо, що це було дуже непросто — організувати їхню роботу. Тож метою створення МКС було мати структуру, готову до таких викликів, готову одразу почати діяти і реагувати на злочини, як-от ті, що були скоєні у колишній Югославії чи Руанді. Звісно, часом виникають питання мандату, юрисдикції тощо, що може цей суд розглянути, а що не може, і це потрібно враховувати. 

Ще одним механізмом, який може допомогти притягнути до відповідальності воєнних злочинців, є універсальна юрисдикція, і ми в рекомендаціях четвертого Московського механізму заохочуємо інші країни використовуючи їхні внутрішні потужності розслідування, якщо їхнє законодавство дозволяє це робити. Викликом тут, однак, є те, що не кожна країна має у своєму законодавстві передбачене використання універсальної юрисдикції та експертизу проводити такі розслідування. 

Злочини для всього світу. Як звірства Росії в Україні розслідують іноземці за універсальною юрисдикцією 

Про відсутність доступу до утримуваних Росією людей з боку Червоного Хреста чи інших міжнародних моніторів

Міжнародне право побудоване на взаємному розумінні держав, що правильно, а що ні. Особливо це стосується міжнародного гуманітарного права. У такого роду ситуаціях неможливо потрапити на територію якоїсь держави за допомогою сили, аби розслідувати ймовірні правопорушення, якщо держава не хоче тебе пустити. 

Єдиний спосіб — дипломатичний тиск, і він, як видається, наразі застосовується щодо Росії. Також є інші види тиску, зокрема, економічний тиск, санкції, і ми знаємо, що такі заходи також вживаються. Але боюсь, окрім цього, не існує іншого способу, міжнародне право цього не передбачає. 

Російська катівня в Балаклії, виявлена після деокупації Харківщини, 19 вересня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Ми зараз говоримо про війну, що триває більше десятиліття. І очевидно, що теперішні заходи не досягають тих результатів, на які ми сподівалися. Я зараз не маю пропозицій, що ще можна робити, але не маю сумнівів, що ці заходи повинні посилюватись, і ситуація абсолютної неповаги до міжнародного права має припинитись.   

Про те, що можна протиставити Росії, яка не реагує на міжнародні заяви і документи

Дійсно, як видається, Росія ігнорує принципи міжнародного права, які світова спільнота вважала, можна сказати, священними протягом десятиліть. І в цій ситуації складно щось запропонувати, бо немає «магічного рішення»: чогось, що можна зробити, щоб усе виправити, повернутись до верховенства права та змусити Росію виконувати зобов’язання, які вона раніше взяла перед світовою спільнотою. 

Водночас важливо розуміти, що коли ми поглянемо на роботу міжнародних чи регіональних організацій, таких як ООН, Рада Європи, ОБСЄ, то бачимо, що більшість їхніх країн-учасниць через ці організації говорить спільно, одним голосом, так би мовити: що це все неприпустимо, що це однозначно є порушенням міжнародного права. І тут важливо також розуміти, що коли йдеться про міжнародне право, то воно створюється саме державами, створюється практикою. І це спільне відторгнення того, що робить Росія, спільне засудження її дій, показує, що вони — неприпустимі, відповідно до міжнародного права.

Наслідки російської ракетної атаки по Києву, 8 липня 2024 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати

Іноді мої студенти запитують: а чи не є міжнародне право тут просто безпорадним, чи не варто нам забути про міжнародне право у цій ситуації? І я кажу: що ж, а чи не буває у нашому внутрішньому правозастосуванні ситуацій, коли злочинець уникає покарання за вбивство, наприклад? Невже ніколи так не відбувається? Так, вони погоджуються, таке часом трапляється, рідко, але буває, що злочинця не карають. Та чи варто через це відмовитись від суспільного договору про незаконність убивства? Можливо, це груба і приблизна аналогія, але зараз відбувається те саме. Те, що хтось порушує закон, не означає, що цей закон є марним, непотрібним. 

Хоча тут ситуація набагато складніша, бо ми говоримо про державу. Не існує міжнародної поліції, яку можна відправити заарештувати державу, чи тюрми, де можна ув’язнити державу на покарання за злочин. І це робить ще важливішим збереження спільної позиції міжнародного співтовариства із визнання і засудження злочину. Це означає, що справедливість для жертв злочину настане. Рано чи пізно, але обов’язково настане.