«Мене під дулом автомата вивезли з будинку і, в результаті, я зараз депортований» — виступ кримськотатарського блогера Нарімана Мемедемінова в суді

Наріман Мемедемінов. Фото Антон Наумлюк, Ґрати
Наріман Мемедемінов. Фото Антон Наумлюк, Ґрати

Кримськотатарський активіст і блогер Наріман Мемедемінов виступив у російському Апеляційному військовому суді, де сьогодні розглядалася скарга на його вирок. Мемедемінова засудили в Росії до двох із половиною років за звинуваченням у виправданні тероризму (частина 2 статті 205.2 Кримінального кодексу РФ) за кілька відео-роликів, опублікованих на його ютубі-каналі.

«Ґрати» публікують його промову на сьогоднішньому засіданні повністю й без купюр.

 

«Я, Мемедемінов Наріман Ібраімовіч, кримський татарин, мусульманин, громадянин України, вимагаю:

1. Припинити брехати, називаючи це кримінальною справою і, нарешті, називати це політично мотивованим переслідуванням;

2. Зупинити судове провадження щодо мене, зняти всі обвинувачення і звільнити, виправдавши повністю;

3. Офіційно вибачитися перед моєю матір’ю, родиною й родичами;

4. Принести офіційні вибачення всьому кримськотатарському народу, який огульно звинувачують, заарештовуючи й переслідуючи мене й мені подібних соціально-позитивних людей.

Трохи подробиць. У конституції Росії немає таких понять як «справедливість» або «справедливий судовий розгляд», як немає і єдиного принципу справедливості. А дарма, знаєте!

Тому що в римському праві, а саме його ви перейняли разом із гербом у римлян і на римське право постійно посилається президент Путін, справедливість трактується як «суб’єктивна категорія, а саме як постійна й неухильна воля віддавати кожному його права».

У Південному окружному військовому суді, один із конвоїрів мені якось сказав: «Часто ви почали до нас приїжджати».

А я йому відповів: «Це в першу чергу ви зі своїми законами до нас приїхали, а потім нас почали сюди насильно привозити».

Однак якщо сказати це мовою реальною, то вийде наступне: «Коли до Криму потрапила крапля російського закону, кримські татари, як і всі «інакодумці», раптом стали «терористами» й «екстремістами».

Обшук у будинках кримських татар. Лютий 2017 року. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати

У цьому положенні справ про жодну справедливість і не йдеться. Але дуже дивно виходить, навіть зараз, коли потрібно показати всім, як ви успішно боретеся з деструктивними елементами, суди закриті під різними приводами. Сьогодні — це коронавірус, вчора — якісь постанови, позавчора — це уявна безпека учасників процесу. Судді, які, як каже Кримінально-процесуальний кодекс Росії (стаття 5), «уповноважені здійснювати правосуддя», є заручниками політичної кон’юнктури. Але ж Вам усе одно! Така байдужість і вражає.

Справедливість — необхідність загальнолюдського стану, і ця необхідність ясна всім. Так, термін оточений деякими доповненнями й умовами, залежно від світогляду, але, в загальному, у всіх людей, у різних країнах, на всіх континентах, у всі часи, розуміння необхідності справедливості однакове і це триває століттями.

Але! У 2014 році жителів Криму посадили, ні, не в середньовіччі, а в нелюдяності, бо про жодну адекватність, про жодне правосуддя і права немає й частки слова.

Репресії, вандальні обшуки, політично-мотивовані кримінальні справи, гоніння за національною й релігійною ознакою, заборона Меджлісу кримськотатарського народу, заборони святкових заходів, арешти імамів і штрафи для них, якісь списки «заборонених книг», списки з «забороненими людьми», регулярні адміністративні штрафи та попередження активістам, журналістам — це мала частина того, що відбувається протягом останніх шістьох років у Криму.

Обшуки у кримських татар. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати

«Єдине, що потрібно для тріумфу зла, — щоб хороші люди нічого не робили» — фраза відома.

Це, якщо завгодно, закон життя людського. Саме тому так званим охоронцям безпеки не вдається затвердити черговий ярлик на мій кримськотатарський мусульманський народ. Так як досвід народного мирного ненасильницького руху за свої права переданий нам батьками й дідами.

І тому, слава Богу, хороші люди не діяли, а повсюдно стали на бік політв’язнів наших днів, підтримували й зараз підтримують нас і наші сім’ї. Як і раніше, сьогодні в моєму народі утворився активний чисельний прошарок активістів, журналістів, правозахисників, оглядачів, які в народі й повсюдно з народом відгукуються на беззаконня і продовжують мирний ненасильницький рух за свої права й інтереси мого мусульманського народу. І це прекрасно, це природно, так як проявляється в усі часи однаково активно і стрімко. Сьогодні весь сучасний світ вражений стійкістю, єдністю й солідарністю кримських татар, мусульман Криму.

День народної єдності у Криму, 2017 рік. Фото: Антон Наумлюк, ҐратиЄдине, чого домоглися ті, хто намагається сьогодні очорнити добре ім’я мого народу, — це ще більшої недовіри й абсолютного до них самих неприйняття.

І ще сліз. Ці бандити домоглися сліз десятків матерів і батьків. Сотень дітей.

А знаєте чому сльози солоні? Сльози солоними створив Всевишній, щоб вони не мерзли при мінусовій температурі. Уявляєте?!

Милість Господа Бога, яка проявляється, в тому числі, в особливості організму, однакова і щодо ката, і щодо несправедливо пригнобленого. Тобто, коли наші близькі й усі небайдужі приходять до місць обшуків або будівель судів, то ці заплакані очі дітей, очі матерів залишаються такими тривалий час.

Так само й у ката, який у масці і з автоматом виламав двері, вдерся в будинок… У ката також.

Ось тільки положення тиранів і тих, хто на шляху істини і правди, різний!

Наприклад, із 1936 року сумнозвісні трійки НКВС виносили вироки на «порожньому місці» мільйонам доль. А вже 1938 року, тобто через два роки, ці трійки самі були репресовані. Мабуть, через непотрібність. Одним словом задумайтеся, адже ті НКВСні трійки вже дуже на вас схожі.

А сльози мого народу — вони не замерзають і, звичайно, не забуваються, а ще вони лише зміцнюють його.

Через чотири дні, тобто 18 травня, — трагічна дата в історії кримських татар — день депортації, злочинного діяння, вчиненого мерзотником Сталіним і його помічниками 1944 року. Тоді нікчемний Сталін зробив максимально для утисків мого народу і величезної кількості населення Криму. Але ці зусилля були марні! Адже мій народ оговтався від нанесених йому ран, піднісся і, зібравшись силою, духом і молодими енергійними активними позитивними людьми, повернувся на свою землю, Хвала Всевишньому!

Святкування Дня перемоги в Криму, 2018 рік. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати

Сьогодні також, будьте впевнені. Будьте впевнені, всі недруги мого кримськотатарського народу!

Російський Інститут Стратегічних Досліджень випустив якийсь звіт, а я його прочитав у лютневому номері однієї з кримських газет. Там ішлося: «Політика депортації при Сталіні — це не традиція російської державності…».

Дійсно?! Поясніть тоді мені, що сьогодні я тут роблю? В гостях?

У жодному разі! Мене під дулом автомата вивезли з будинку і, в результаті, я зараз депортований із Криму.

«Ехал, постепенно плавясь» — как проходит этап из Крыма в Россию. Монолог Наримана Мемедеминова

А як же Четверта Женевська Конвенція 1949 року? Парадоксально, але в судах РФ, протягом 26 місяців я спостерігаю безпрецедентне порушення всіх міжнародних договорів, меморандумів та, звісно, внутрішнього законодавства. Наприклад, порушення статті 15 Конституції РФ, статті 1 Кримінального кодексу, статті 1 Кримінально-процесуального кодексу — і це тільки порушення загальних положень, а приватних у десятки разів більше. Але ж вам усе одно!

Єдино виправданий і вкрай необхідний шлях для судів Російської держави — це відхід від незаконних, злочинних шаблонів, а також припинення відкритого нехтування своїм же законодавством.

Зверніть увагу на те, що міжнародні договори особливо не дотримуються і всяк, кому не лінь, узяв його — цей міжнародний договір — і порушив. Потім починають прийматися різні резолюції… Це, звичайно, необхідно. Але страждання людей у цих обставинах порушень міжнародних договорів не закінчуються. Страждає сотнями і тисячами простий народ. Ось у Криму вже шість років матері лишаються без синів, діти лишаються без батьків, родичі без своїх близьких. А на федеральних каналах транслюють якогось «щасливця», який говорить: «Тепер хоч каміння з неба, головне ми в Росії». Дуже непереконливий актор. «Не вірю!», як казав Станіславський.

Акція на підтримку Нарімана Мемедемінова в Києві. Плакат тримає журналіст Тарас Ібрагімов, якому російська влада заборонила в’їзд до Криму. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Залишимо нечисту на руку і слово «жовту пресу» федерального ТБ.

У цьому положенні повсюдних механізмів популізму реальні журналісти, журналістські спільноти й об’єднання, громадянські журналісти і блогери перебувають в авангарді мирного протистояння репресіям. Це й була моя журналістська діяльність. Справжні, щирі, правдиві ЗМІ сьогодні показують світові, що дійсно відбувається там, де орудує беззаконня. Сьогодні ми — журналісти, як літописці, хронографи, що жили в минулому, плодами дій яких користується весь світ і знає про те, що було.

Також і плодами нашої журналістської діяльності користуються люди і відають про те, що відбувається.

День пам’яті депортації кримськотатарського народу. 2019 рік. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати

Тому, моїм колегам журналістам необхідно приділяти велику увагу питанню Криму та переслідувань у Криму населення й активістів за національною і релігійною ознакою, а журналістів і правозахисників — ще й за професійною. Обговорення цього питання в різних ЗМІ, на міжнародних майданчиках, буде тільки на користь і благо тим, хто сьогодні під катком репресивної машини.

І так як свої вимоги викладені мною на початку, я закінчую словами Господа: «Прийшла істина і зникла брехня. Воістину, брехня зникає!». (Коран глава 17, вірш 81).

За сім усе».