«Колошматять струмом і кажуть: зізнавайся, що ти — фашист». Монолог депутата і волонтера з Херсона, який провів у російському полоні 54 дні

Роман Баклажов. Фото: Олексій Арунян, Ґрати
Роман Баклажов. Фото: Олексій Арунян, Ґрати

У липні російські військові увірвалися додому до депутата Корабельної райради Херсона Романа Баклажова. 54 дні він провів в ізоляторі тимчасового тримання на вулиці Теплоенергетиків, де росіяни утримували і катували десятки херсонців: ветеранів АТО та їхніх родичів, чиновників, що відмовлялися співпрацювати, та учасників проукраїнського руху.

«Ґрати» зустрілися з депутатом у звільненому Херсоні. Ми публікуємо розповідь Романа про те, як наглядачі годували його та інших полонених гнилим хлібом, катували струмом і змушували співати гімн Росії.

 

«Правий сектор»

Я народився і виріс у Херсоні. Раніше до жодних політичних процесів не мав відношення. Займався бізнесом, маю меблевий цех. Але коли Росія напала на Крим і згодом на Донбас, я став волонтером. А до цього невеликий час перебував у «Правому секторі».

Мій товариш Руслан Кушнір давно був у радикальних організаціях. У 2014 році після перемоги Майдану лідер «Правого сектору» Дмитро Ярош призначив його координатором організації у Херсонській області. Руслан збирав команду і покликав мене. Я тоді, чесно кажучи, навіть не знав, що це таке.

Ми почали набирати людей, запустили роботу офісу. Люди самі йшли, ми їх записували. Всі думали, що ми тут будемо виносити продажних суддів, кидати в смітники. Але це все незаконно, а Майдан стояв за те, щоб усе було законно і чинно. Ми говоримо: «Хлопці, зрозуміло, що той злодій, цей злодій. Але треба все робити згідно із законом. Ми ж не Господь Бог і не суддя, щоб вирішувати. Ну злодій він, але це ще треба довести, а потім садити».

Ми закрили точки з ігровими автоматами, нелегальні заправки, нічого кримінального ми не робили. Коли закривали, викликали відповідні органи: поліцію і податкову. Готувалися до виборів. І в організацію зайшли незрозуміло хто, кримінальні елементи. Надходили пропозиції, до прикладу, захопити корабель із волоським горіхом у порту. Кушнір усі ці пропозиції бортував, а в інших містах це вже почало відбуватися. Хлопці бачать, що гроші йдуть крізь пальці, і почали керівництву в Києві на нього накидувати.

Поїхали розбиратися, і він сам склав повноваження. Сказав: «Якщо ви такі розумні, самі займайтеся». І ми вийшли із «Правого сектору» після цього. Я став волонтером, а Руслан пішов працювати. Він, до речі, загинув третього дня вторгнення під Києвом.

Через вісім років за участь у «Правому секторі» мене схопила ФСБ. Їм я розповів приблизно те саме, але ще, що я люблю Росію. Бо якщо там говоритимеш щось інше, що Степан Бандера — наш герой, то звідти не вийдеш. Казав, що я від цього відійшов, що Україна — наша країна, і ми не ходимо тут не зігуємо. Ми самі засуджуємо тих, хто зігує, бо фашизм засуджує весь світ.

 

Гуманітарний центр

У 2015 році я пробував стати депутатом, але на виборах не пройшов. Виграв 2020-го — став депутатом райради від «Європейської солідарності».

На початку року всі кричали, що наближається війна. 20 лютого пішов у супермаркет, купив купу їжі. Ми її потім два місяці їли. Але в голові все одно не лягало, що буде війна. Наче це не з нами відбувається.

24 лютого маманька зранку відчиняє двері: «Все, війна почалася». Ридає. Ми стали запасати воду і вирішувати: виїжджати чи залишатися. Вирішили залишитись.

Чергова частина з ізолятором тимчасового тримання, де росіяни утримували і катували херсонців, 25 листопада 2022 року. Фото: Ніна Ляшонок, Ґрати

На початку березня росіяни зайшли в місто. Відразу обікрали магазини з елітним алкоголем, захопили адміністрацію. Наші люди вийшли на мітинги. Росіяни не розуміли, що робити. Натовп на них іде, вони тікають. Кадри, як мужик заліз на їхній БТР, облетіли весь світ.

Потім вони почали кидати світло-шумові гранати, стріляти по ногах. Люди переживали за свою безпеку і перестали ходити на мітинги.

Перший тиждень після окупації я приходив до тями. Потім зателефонувала моя колега Ірина Дерев’янко і каже: «Давай організовувати гуманітарний центр». Я погодився. Тоді ще працювала українська міськрада під керівництвом мера Колихаєва. Він виділив під мою відповідальність 23-ю школу.

Спершу думали просто зробити там волонтерський центр. Але так вийшло, що товариш віддав мені 100 тонн зіпсованої картоплі. І ми почали роздавати її задарма всьому місту. До нас почали приїжджати волонтери, кажуть: «Давайте готувати їжу». Так все пішло-поїхало.

Ресурсами херсонські підприємці забезпечували. Хоча спочатку місто було заблоковане, і було важко. Але ж у нас забиті склади були, на цьому виїхали. А наприкінці березня росіяни дозволили їздити в села на лівий берег, і вже пішла картопля, перець і таке інше. Спочатку ми людей сто на день годували, а зараз уже до чотирьохсот. Центр працює безперебійно з 15 березня і досі.

Все це в такому богом забутому районі, що росіяни туди не сунулися. Хоча одного разу був обшук. Хтось на нас настукав, що там збираються гроші для партизанів. Але робити це у вересні перед референдумом — це треба бути самогубцем. Усе перевернули-перерили і, зрештою, сказали: ви робите добру справу.

 

Викрадення

У моїх друзів обшуки були ще у березні. Я побоювався, що на мене це також чекає, і ховався. Потім дивлюся, ніби не чіпають і повернувся додому.

Але 6 липня вони вдерлися до мене в хату. Було два ФСБшники і, на мою думку, чотири росгвардійці. О пів на восьму почали тарабанити в хвіртку, ми їх запустили. Почався обшук. Запитують: «Де зброя? Кажу: «Немає у мене зброї». Вони мені показують фотографію із «ВКонтакте», де я тримаю саморобну гранату. Я про неї вже давно забув. Кажуть: «Не прикидайся шлангом, ми знаємо, що ти в темі». 

Камери ізолятора тимчасового тримання, де росіяни утримували і катували херсонців, 25 листопада 2022 року. Фото: Ніна Ляшонок, Ґрати

Вони шукали докази моєї участі у «Правому секторі». І знайшли подяку від «ПС» моєму благодійному фонду, і там ще лежав їхній прапорець. І кажуть: «Ну все, поїхали».

Відвели мене в машину, там трохи потріпали, пару підсрачників дали. Це у них стандартна процедура. АТОшників чи хлопців, у яких знаходять зброю, пресують жорсткіше. Відразу і струмом б’ють, і кийками. А оскільки я ні до чого такого стосунку не мав, і вони це чудово знали, мене ще більш-менш легко потріпали, чисто для профілактики.

Привезли в ізолятор на вулиці Теплоенергетиків. Зняли шнурки, пояс, ланцюжок із хрестиком. Завели в камеру. Коли трохи відійшов, дивлюся: там уже всі побиті. Запитують: «Тебе за що затримали?». Кажу: «Я був у «Правому секторі». А вони: «Ну все, тобі пиздець». При тому, що вони самі там усі фіолетові.

Далі повели на попередній допит. Кажуть: «Ти знаєш, хто ми такі? Знаєш, за що ти сюди потрапив?». А я вже зрозумів, за що, після того, як вони знайшли цю подяку, я ж не дебіл. Кажу: «За участь у «Правому секторі».

А вони: «Ти нам все розповіси. Ти — нацист, фашист». Я кажу: «Звісно, я вам все розповім, якщо згадаю. Це був 2014 рік. Я там пробув півтора місяці у тому «Правому секторі» і забув про нього. А ви й досі пам’ятаєте».

Ці мене не били, але сказали: «У нас є спеціальні люди, які люблять «Правий сектор». Тут я зрозумів, що я з ними обов’язково зустрінуся.

 

Камера

У камері було п’ять нар і стіл. Я був шостий і спав на підлозі. Де спати, було байдуже, бо на нарах не було матраців. Що на підлозі, що на нарах — різниці ніякої. У камері було дуже жарко і на підлозі було навіть краще — прохолодніше. Був туалет і кран, можна було якось обтертися.

Камери ізолятора тимчасового тримання, де росіяни утримували і катували херсонців, 25 листопада 2022 року. Фото: Ніна Ляшонок, Ґрати

Одним із моїх співкамерників був колишній поліцейський. Другий — 60-річний мужик, колишній АТОшник. Він не воював, а працював на оборонному заводі у Миколаєві. Його здав сусід на початку весни, і цей дід там увесь час у підштанниках ходив. Ніхто не знав, де він. Якщо нас згодом почали знаходити, то до цього діда і поліцейського ніхто не приходив. З рідними не було жодного зв’язку. Решта — звичайні хлопці, у яких знайшли зброю.

Ще коли мене завезли, затримали пацана-блогера. Він знімав, як машини в’їжджають та виїжджають із ІТТ, де нас тримали. А коли випускали, запитали: «Ну що, ще будеш знімати?». А він, звісно: «Ні, не буду».

Спочатку щодня давали одну порцію гречаної каші. Вони її пересолювали спеціально. Ми її ділили на два рази, щоби ще ввечері поїсти. Ще вранці давали гнилий хліб із пліснявою. Їсти його було неможливо. Увечері або нічого не давали або склянку окропу із трьома чаїнками, скажімо так, підфарбовану воду.

Камери ізолятора тимчасового тримання, де росіяни утримували і катували херсонців, 25 листопада 2022 року. Фото: Ніна Ляшонок, Ґрати

Потім почали давати макарони. Одні макарони ми їли три тижні і запивали водою з-під крана, щоб шлунок не став. Їх уже готували полонені. Вони старалися, бо самі їх і їли.

Пізніше відбулася ротація. Військові поїхали і заїхали їхні мєнти. Тоді настав відносний порядок. Вони почали питати, як самопочуття, навіть ліки давали. Дозволили обрізати нігті, чого я не робив близько місяця. Дозволили передачі. Щоправда, наглядачі крали їжу. Забирали більшу частину сигарет: усім передавали по блоку, а доходило 3-4 пачки.

У мене спочатку була заборона на передачі. Але дружина пішла в комендатуру, знайшла, де базуються ФСБшники, і цілий день їх довбала, що я хворий і мені треба передати ліки. Наступного дня їй зателефонували і сказали: «Можете приносити».

Камери ізолятора тимчасового тримання, де росіяни утримували і катували херсонців, 25 листопада 2022 року. Фото: Ніна Ляшонок, Ґрати

До ротації катували з 11 до 3 ночі у коридорі, і всі це слухали. Потім вони виводили вибивати зізнання до підвалу, і ми вже цього не чули.

Чули лише, коли приїжджали ФСБшники і катували людей на другому поверсі, там було відчинене вікно. Ми могли снідати, починалися тортури, і у всіх одразу пропадав апетит. Людина кричить, і ти розумієш, що завтра на її місці може бути будь-хто з нас. Звичайно, їсти було неможливо.

Катування

Деяких затриманих били одразу, якщо людина не сподобалася. Якщо це представники «блатного світу», їх били і змушували ходити навприсядки гуськом. Якщо продавали наркотики, їх також дубасили конкретно.

Якщо це якийсь АТОшник чи військовий, також одразу били. Декого змушували повзти в камеру на животі, як розвідники.

У мене було чотири допити. Катування були під час другого. Вони хотіли, щоб я зізнався, що я — нацист, фашист і все таке.

Камери ізолятора тимчасового тримання, де росіяни утримували і катували херсонців, 25 листопада 2022 року. Фото: Ніна Ляшонок, Ґрати

Це було так. Відчинилися двері камери. У цей момент усі мають стати в рядок уздовж нар і крикнути: «Слава Росії! Слава Путіну! Слава Шойгу!». Такий порядок. Вийшов, мені одягли шапку на очі. Вели по коридору, дивилися, щоб не впав.

Завели на другий поверх. Там було троє людей, один весь час мовчав, другий приходив-йшов, третій вів допити. У них улюблене слово — «пиздиш». Постійно одне й те саме: «Ти пиздиш, ти мені пиздиш, та що ти пиздиш, не пизди, ти поїдеш в «ДНР», тебе там розстріляють». Це у них стандартні фрази.

Мені причепили дроти на мізинець і на вухо. Кажуть: «Зізнавайся, що ти нацист!» І давай колошматити струмом. Це у них називається «північне сяйво». Мені здалося, що я підстрибнув на стільці. Може це так і було. Й іскри летять із очей, як у мультику «Том і Джеррі».

Таких розрядів було штук п’ять. Щось йому не сподобалося, подумав, що пиздиш, і тисне на кнопку.

Швидше за все, вони знали, хто я, що я ніякий не партизан. Тому мене вони питали лише про 2014 рік. Я намагався говорити лише про тих, хто виїхав, щоби ніхто не постраждав. ФСБшники все знали чудово, бо стежили за Херсоном і розробляли з 2014 року. Я це зрозумів, коли назвав прізвище однієї людини, яка поїхала, а ФСБшник пожвавішав і сказав: «Я його з 14-го року веду».

 

Звільнення

Після тортур відвели в камеру, і я продовжив сидіти. Серед полонених вони знаходили хлопців, які добре співали. Періодично вони їх виводили з камер у коридор і змушували співати «Виходила на берег Катюша». Коли співали гімн Росії, всі мали встати. А коли заспівали «Катюшу», всі мали аплодувати у своїх камерах.

А вони ходили і слухали, плескаємо ми чи ні. Якщо не плескаємо, дубасили палицею по дверях. Це — як піонер-табір для дорослих. Видавали всім гімн Росії і заставляли вчити. Дехто писав текст на стінах камери, щоб вивчити.

У вільний час читали книжки. Усі були про велич російської нації: Бунін, Лермонтов. Видно, у них хтось грамотний підбирав літературу. Ще ми зробили саморобні карти з пачок з-під цигарок і грали у бридж.

Хлопці, які там довго сиділи, плюс-мінус розуміли, як усе влаштовано. Ми вже знали, що, швидше за все, нас відпустять, тільки коли — незрозуміло. Діда і колишнього поліцейського відпустили, коли у них з’явився комп’ютер. Вони зробили електронну чергу і зрозуміли, що їх просто забули, бо ті нічого не зробили.

У поліцейського був родич у СБУ, він із ним переписувався. Якимось супер-агентом він не був. За цю переписку він 45 днів просидів.

Камери ізолятора тимчасового тримання, де росіяни утримували і катували херсонців, 25 листопада 2022 року. Фото: Ніна Ляшонок, Ґрати

У них ще якийсь пунктик з приводу дат був. На День народження могли випустити чи віддати машину, яку відібрали. Мені так не пощастило: свій день народження я там зустрів.

Одного вечора прийшли нові ФСБшники. Пішла чутка, що людей почали випускати: по п’ять, по десять на день. Так дійшла черга до мене.

Увечері мене викликали на допит. Як я зрозумів, ці ФСБшники не знали, про що я розмовляв із попередніми. Вони навіть не знали, хто взагалі такі ці попередні. І я не знав навіть їхніх позивних. Деяким вони говорили свої позивні, а мені — ні.

Ці вже допитували, щоб зрозуміти: покаявся я в скоєному чи ні. Хоча жодних законів там ніхто не порушував, а законів Російської Федерації — тим паче. Дослівно вони мене запитували: «Ну що, будеш ще хуйньой займатися?». Я сказав: «Звичайно, не буду». Там кожен скаже, що завгодно, аби тебе відпустили.

Каже: «Добре, будемо думати, що з тобою зробити, напевно, відпустимо». А потім запнувся і додав: «Або далі поїдеш або тут будеш сидіти». Але я вже зрозумів, що вони відпустять, тільки це питання часу.

Увечері наступного дня так і сталося. Це було 29 серпня. Зібрав речі, одягли шапку, щоб я нікого не бачив, вивели надвір і запитують: «До адміністрації закладу претензії є?». Відповідаю: «Звичайно, ні». Скажи вам, що є претензії. І все, пішов своєю дорогою.

 

Новий обшук і втеча

Ноутбуки, вилучені під час обшуку, мені не повернули. Гроші — десь 13 тисяч гривень — також вкрали, як і техпаспорт на машину.

Залишатися в місті було стрьомно. Якось до мене знову приїхали з обшуком. Знову зняли відео про те, як я був у «Правому секторі». Я вкотре сказав, що не підтримую їхньої ідеології і веду нормальне життя. Вони у відповідь кажуть: «Добре, ми поїхали». Між тим — вкрали у дружини 500 доларів і електронну книгу. Хоча головний у групі був адекватний і спілкувався культурно, оскільки я в них пройшов фільтрацію.

Камери ізолятора тимчасового тримання, де росіяни утримували та катували херсонців, 25 листопада 2022 року. Фото: Ніна Ляшонок, Ґрати

Потім я пару тижнів приходив до тями. І коли вже оголосили про референдум щодо приєднання Херсонської області, я вирішив їхати. Думав: якщо вони автоматично визнають громадянами Росії всіх, хто тут живе, то я що, піду воювати проти своєї країни? Тому разом із сім’єю зібралися і поїхали в Одесу.

Коли туди заїхали, була вже комендантська година і нас зупинили поліцейські. Кажуть: «Ви — з Херсона? Росіян бачили?» Усі засміялися. Кажемо: «Так, бачили, вони ж не прозорі».

Я вважаю, що те, що росіяни робили зі мною та іншими полоненими — це залякування. Вони залякують нас, щоб ми боялися. Вони нас ненавидять, бо ми — вольний народ. А вони такого не мають. Вони намагалися нас перевиховати, але нічого не вийшло. Ніхто їх не боявся і не боїться.