«Хто зміг — поїхав, хто не зміг — причаївся». Як живе окупований Куп’янськ

Проукраїнський мітинг 8 березня 2022 року. Фото: група «Куп
Проукраїнський мітинг 8 березня 2022 року. Фото: група «Куп'янськ — це Україна» у фейсбуці

Ще наприкінці лютого російські війська увійшли до Куп’янська — міста на північному сході Харківської області. Мер Геннадій Мацегора поскаржився, що українські силовики покинули місто і погодився на співпрацю з росіянами.

Прокуратура порушила проти мера кримінальну справу, а місцеві мешканці вийшли на протест. Щоб розігнати людей, російські військові стріляли у повітря та кидали димові шашки. Скориставшись метушнею, вони викрали організатора мітингу — депутата міськради та ветерана війни на Донбасі Миколу Маслія. Потім провели обшуки ще в кількох активістів і змусили їх видалити публікації у соцмережах — раніше ті публічно виступали проти російської окупації.

«Хто зміг — поїхав, хто не зміг — причаївся», — описує ситуацію в Куп’янську місцевий активіст, який тепер змушений ховатися.

«Ґрати» поговорили з мешканцями окупованого Куп'янська З метою безпеки ми не називаємо їхніх справжніх імен . Як вони живуть, — у нашому матеріалі.

«Не вигадуй, Путін не нападе»

Батьки 16-річної Альбіни до останнього не вірили у повномасштабне вторгнення Росії на територію України.

«Це смішно», — так вони коментували новини про загрозу нападу.

Незважаючи на анексію Криму та окупацію частини Донбасу, багато місцевих мешканців не вважали Росію агресором, каже Альбіна. Нещодавно вона переїхала до Тбілісі, де вивчає політологію.

«У міжнародних відносинах є поняття жорсткої сили та м’якої сили. Так от Росія протягом багатьох років застосовувала м’яку силу проти української мови та культури. І це добре відчувалося на сході України, — розмірковує Альбіна. — Покоління моїх батьків пропагандувалося, і це призвело до того, що вони перестали думати самостійно».

44-річна підприємниця-косметологиня Наталія ніколи не цікавилася політикою. Проте її налякали новини про ймовірне російське вторгнення.

— Не вигадуй, Путін не нападе, — заспокоював її чоловік Юрій.

— Нападе! — запевняла його Наталія.

24 лютого російські війська справді вторглися на територію України. Щоб не пустити їх до Куп’янська, українські військові підірвали міст через залізничні колії. Деякі містяни виїхали у безпечні регіони, решта — ховалися в укриттях.

«Хочу вас заспокоїти, місто Куп’янськ — це територія України. У нас на флагштоку — прапор України, прапор міста Куп’янська. Я — на місці», — запевняв меканців міста мер Геннадій Мацегора .

«Буде порядок у місті»

Але вже через три дні російські військові увійшли до Куп’янська, і мер Мацегора погодився з ними на співпрацю. Про це він розповів у відеозверненні, опублікованому на сторінці міськради у Фейсбуці. На відео він сидить у своєму кабінеті, на столі — прапори України та Куп’янська. Зв’язатися з мером «Ґратам» не вдалося.

«Сьогодні надійшов дзвінок від командира батальйону російських військ з пропозицією переговорів, інакше місто будуть штурмувати з усіма наслідками. Я вирішив брати участь у переговорах, щоб уникнути людських жертв та руйнувань у місті, — пояснював на відео Мацегора. — Ми обговорили дії військових, які мають на меті зайти до міста. Вони переконали мене, що це ніяк не вплине на життєдіяльність міста — буде порядок».

«Буде порядок у місті». Куп’янськ у Харківській області перейшов під контроль Росії — обласна прокуратура відкрила справу проти мера

Мер поскаржився, що в Куп’янську залишилися лише поліцейські, решта силовиків нібито виїхали. У силових органах його слова не прокоментували.

«Сміливо вилазьте з підвалів, — звертався Мацегора до мешканців міста. — Про серйозні бомбардування нас інформуватимуть. Повертаємося до життя, налагоджуємо побут і стаємо сильнішими».

Обласна прокуратура відкрила проти мера справу про державну зраду частина 1 статті 111 Кримінального кодексу України і зазіхання на територіальну цілісність та недоторканність України особою, яка є представником влади . Згідно з нововведеннями до кримінального кодексу, Мацегорі загрожує термін ув’язнення аж до довічного.

 

«Я тільки зараз зрозуміла, з ким живу»

Вже наприкінці лютого Куп’янськ справді повернувся до звичного життя. Дорослі пішли на роботу, діти — до школи. Магазини знову відкрилися, хоча ціни зросли, а продуктів на полицях поменшало. На вулицях почали роздавати гуманітарну допомогу, яку привезли з Росії. По телебаченню транслюють російські телеканали — багато хто дивився їх і до війни.

Декілька місцевих мешканців, з якими зв’язалися «Ґрати», підтримали рішення мера піти на співпрацю з росіянами.

«Кажуть, що він зрадник… У мене запитання: ви хочете, щоби нас бомбили, як Харків?» — обурюється Андрій.

«Ситуація є неоднозначною, — погоджується Олександр. — Там така орда йшла, що ми їх не втримали б».

«Політика мене не цікавить», — найпоширеніша відповідь.

Батьки Альбіни залишилися в Куп’янську і, як і раніше, підтримують Росію.

Мешканці Куп’янська отримують російську гуманітарну допомогу. Фото: група «Куп’янськ — це Україна» у фейсбуці

«Я не можу їх переконати. Пропаганда — сильніша. Росія довго вдосконалювала свої навички і досягла у цьому майстерності», — каже дівчина.

А ось Наталя, яка вважала себе аполітичною, стала активісткою. Вона не підтримала рішення мера, почала висловлюватися проти російських військових у соцмережах та брала участь у проукраїнському мітингу.

«Я тільки зараз зрозуміла, з ким я живу — побачила мешканців свого міста, — каже Наталя. — Я не ходила на вибори, навіть не знала, хто в нас мер. Ні, не можна сказати, що тут більшість проросійських, але багато хто з позицією: «Моя хата скраю, я нічого не знаю». Це нас і занапастило».

Наталія впевнена, що не зможе займатися бізнесом через свою проукраїнську позицію.

«Клієнтки читають мої пости, нічого не коментують, але я розумію, що вони більше не прийдуть до мене. Та я не хочу їх бачити», — визнає жінка.

Вона залишається у Куп’янську через чоловіка — він не хоче їхати з рідного міста та вірить, що його звільнять.

 

«Він хотів пояснити, що на них тут не чекали»

«Куп’янськ, вставай! Збираємось завтра на центральній площі міста», — писав у місцевому чаті депутат міськради та ветеран війни на Донбасі Микола Маслій.

1 березня він зібрав до тисячі мешканців на мирну акцію на підтримку України. Протестувальники скандували: «Смерть ворогам», «Путін — хуйло» та співали державний гімн. На будівлю міськради повернули прапор України. Багато хто знімав те, що відбувається, на відео і вів прямі ефіри в соцмережах.

Микола Маслій. Скріншот з відео на його сторінці у фейсбуці

«Я дізнався про мітинг випадково — напередодні у місті зник зв’язок», — розповідає громадський активіст Анатолій. У Куп’янську досі проблеми з мобільним зв’язком — з героями матеріалу «Ґрати» спілкувалися за допомогою месенджерів.

«Ми дізналися, що мер, ні з ким не порадившись, вступив у переговори з окупантами та ухвалив рішення про співпрацю з ними. Нас це обурило», — продовжує активіст.

Микола, як організатор мітингу, зголосився провести переговори з росіянами, які спостерігали за протестувальниками з найближчого блокпосту.

«Він хотів пояснити, що місто — українське, і що їх тут не чекали. Вийшов уперед і просив решту триматися на відстані. Але люди не послухалися і почали підходити до військових дуже близько. Після цього росіяни почали стріляти у повітря, кидати димові шашки, пускати сльозогінний газ», — розповідає Анатолій.

Проукраїнський мітинг 1 березня 2022 року. Фото: Олександр Ківшар

У цей момент військові скрутили Миколу, потягли за будівлю і кудись відвезли.

«Через дим ми втратили його з виду», — додає активіст.

Після цього у кількох активістів провели обшуки. Двох — затримали, але незабаром відпустили — з їхніх сторінок у соцмережах зникли публікації на підтримку України. Анатолій тепер мусить ховатися.

«Хто зміг — поїхав, хто не зміг — причаївся», — робить висновок він.

Під час наступного проукраїнського мітингу 8 березня зібралося вже значно менше людей — до 30, переважно жінки. Вони тримали в руках плакати з написами: «Українські матері — проти війни» і «Куп’янськ — це Україна». Російські військові їх не чіпали.

Тим часом, Микола Маслій не виходить на зв’язок вже три тижні.

«Він там, де потрібно. З ним працюють», — єдине, що сказали його рідним російські військові.