З анкети арештованого можна дізнатися, що він - уродженець італійського міста Пола (зараз Пула, Хорватія – Ґ ). На момент народження Вільгельма Габсбурга в 1895 році це була територія Австро-Угорщини, але з відчутним італійським впливом внаслідок тривалого панування тут Венеціанської республіки. Після Першої світової війни Пола відійшла Італії. Приблизно за рік до описуваних подій місто стало належати соціалістичній Югославії. Очевидно, по старій пам’яті Вільгельм сказав чекістам, що це Італія).
Австрієць, громадянин Австрії. Соціальне походження - з “поміщиків”. Фаху та професії не має. Це неправда - на той момент він був підприємцем. Не судимий, що також не відповідає дійсності: визнаний винним у шахрайстві на території Франції. Член Австрійської народної партії (яка існує досі, маючи третину місць в обох палатах парламенту нинішнього скликання). До арешту жив у Відні, на вулиці Фазангассе - це поруч із палацовим комплексом Бельведер, у британському секторі* (*після Другої світової війни Відень, як і вся Австрія, був поділений на окупаційні зони, які контролювали країни-союзники - Велика Британія, СРСР, США та Франція).
На допиті підозрюваний перерахував мови, якими добре володіє: німецька, українська, англійська, французька та італійська. Ще одну або забув назвати, або не назвав принципово - польську.
До України Габсбурга та Новосада везли разом, вони проходили по одній справі. Міністерство державної безпеки підозрювало їх у роботі на французьку розвідку та зв'язки з Організацією українських націоналістів. Проте за Василем Вишиваним тягнувся набагато довший “шлейф” - ворогом радянської влади він був вже давно.
Ерцгерцог та “розбишаки” Та спочатку Вільгельм став другом українців. Він зростав у батьківському маєтку в польському містечку Живець у західній Галичині (у ті часи це були землі Австро-Угорщини). Батько нашого героя був патріотом Польщі* (*незалежної польської держави на початку 20 століття не існувало, але були перспективи її відродження), і в його оточенні не дуже любили українське населення імперії - зокрема як потенційних конкурентів у боротьбі за Галичину. Юний ерцгерцог був начуваний про українців як про бандитів, “розбишацьке плем’я”. У 1912 році Вільгельм, якому виповнилося 17 років, вирішив на власні очі побачити той загадковий народ. Він сідає на потяг та інкогніто їде у Ворохту, а далі мандрує гуцульськими селами, так і не знайшовши ніяких розбійників. Тоді у ньому й народилася любов до всього українського, що зберігатиметься все життя. Поки Вільгельм Габсбург вчився у військовій академії у Відні, почалася Перша світова війна. У 1915 року, після випуску, він іде служити на фронт та очолює роту 13-го уланського полку австро-угорської армії. Бійцями полку були переважно українці з Золочівщини. Українських солдат ерцгерцог вважав одними з найкращих у світі. У цьому оточенні Вільгельм вчить українську мову та починає читати твори Грушевського, Франка, Шевченка та інших. Солдати його роти носили синьо-жовті стрічки та подарували командиру вишиванку, яку той став носити під одностроєм. Габсбург просить називати себе Василем, а трохи пізніше за сорочку отримує прізвисько Вишиваний. У цей період неодноразово йому доводилося захищати галицьких українців, яких місцеві адміністрації, що складалися переважно з поляків, арештовували за підозрою в нелояльності до Австро-Угорщини. У 1916-му Вільгельма-Василя відкликають з фронту. Досягнувши 21-річного віку він, як і будь-який Габсбург чоловічої статі, автоматично став депутатом австро-угорського парламенту. Тепер Вільгельм знайомиться з багатьма українськими політиками (а також із митрополитом Андреєм Шептицьким) та лобіює українські інтереси на високому політичному рівні. Зокрема перед новим імператором Карлом, якого знав з дитинства, і в якого на початку 1917-го побував на аудієнції. Найбільш прийнятним шляхом вирішення українського питання Вільгельму в цей час здавалося створення автономного Великого князівства України у складі реформованої на федеративних засадах габсбурзької монархії. До цього князівства могли увійти не лише Східна Галичина (а Західна, відповідно, Польщі) з Буковиною, а й українські землі, що належали Росії, і які ще треба було відвоювати. Частина дослідників вважає, що сам Вільгельм у майбутньому бачив себе на чолі цього князівства. Він дійсно виглядав ідеальним претендентом на цю роль: з одного боку - член правлячої династії, з іншого - знає мову і вже здобув авторитет серед українців. До речі, коли в 1916 році було створено Королівство Польське, першим кандидатом на корону вважався батько Вільгельма Штефан. На думку інших істориків, Василь Вишиваний особисто не претендував на український престол. Пізніше він сам писав про це, підкреслюючи, що погодився б очолити Україну лише тоді, коли б цього забажала більшість її мешканців. Тим часом Російська імперія зникає, а в українців, що жили на її землях, з’являється шанс збудувати власну державу - було створено Українську народну республіку. За Берестейським мирним договором 1918 року Австро-Угорщина та Німеччина мали підтримати її в боротьбі з більшовиками, надіславши свої війська, що невдовзі і сталося. Василь Вишиваний очолив “Бойове утворення Ерцгерцог Вільгельм”, до якого увійшов зокрема легіон Українських січових стрільців* (*українське військове формування, створене в складі австро-угорської армії на початку Першої світової війни), і вирушив на південь України, де йшли бої з більшовиками. Загони на чолі з Вільгельмом спочатку увійшли у щойно звільнений Херсон, а потім на два місяці затрималися в Олександрівську (нині Запоріжжя). Тут ерцгерцог розгорнув бурхливу діяльність: налагоджував мости між стрільцями-галичанами та місцевими мешканцями, співпрацював з “Просвітою”, для підняття духу відвідував разом із підлеглими знакові місця козацької історії. Зблизилися бійці Василя Вишиваного і з військовими-“східняками”, зокрема бійцями Запорізького корпусу армії УНР. У квітні в Україні стався державний переворот - почалася епоха Гетьманату Павла Скоропадського. Гетьман, ставленик Німеччини, не подобався запорожцям та січовим стрільцям. У колах офіцерів Запорізької дивізії визрів план: влаштувати ще один переворот і поставити на чолі держави Вільгельма Габсбурга. Найактивніше цю ідею відстоював знаменитий полковник Петро Болбочан. Ерцгерцог на таку пропозицію відповів непевно й став радитися з імператором. Той добро не дав - такий розвиток подій неодмінно розсварив би Австрію з німцями. Гетьмана непокоїло зростання популярності Вільгельма. Занепокоєння виливалося у скарги, які Скоропадський регулярно відправляв до Берліна. Восени 1918 року, після кількох місяців суперечок та інтриг, Вишиваного нарешті відкликають з Української держави та посилають до австрійської Буковини, де він невдовзі потрапив у госпіталь. Ерцгерцог взагалі не відрізнявся міцним здоров’ям. Найсерйознішою з його хвороб був туберкульоз. Поки Вільгельм лежав у чернівецькій лікарні, змінилася епоха. Австро-Угорщина програла війну та розпалася, Габсбурги втратили трон. На Галичині проголосили Західноукраїнську народну республіку. Українці Буковини намагалися приєднати її до ЗУНР, однак край захопила румунська армія - Вільгельм, аби уникнути арешту, втік до Львова. Невдовзі довелося їхати і звідти - місто захопили поляки. Згодом був повалений режим Скоропадського, але на зміну Гетьманату прийшла відновлена УНР, трон Габсбургу вже ніхто не пропонував. Приблизно півроку Вільгельм пробув у західноукраїнських монастирях, а у червні 1919-го, під час мандрівки Карпатами, був арештований румунськими військовими. Після трьох місяців полону в Румунії його відпустили - цьому посприяло керівництво Української народної республіки. Вишиваний їде до тодішньої столиці республіки, Кам’янця-Подільського, і очолює відділ закордонних зв’язків головного управління Генерального штабу Армії УНР. Але для нього була настільки неприйнятна угода з поляками (за якою Польщі відходила Галичина), що у 1920-му він іде у відставку та їде до Відня. Наступного разу Україну він побачить вже у неволі. Формально Василь Вишиваний якийсь час лишався полковником Армії УНР і навіть отримував платню. Але невдовзі це припинилося: після його різких антипольських заяв, які надрукувала австрійська преса, уряд УНР, який теж перемістився за кордон, розриває з ним відносини. З тих самих причин його публічно зрікся батько. Вільгельм писав вірші українською - у цей час у Відні виходить його збірка “Минають дні”. В колах українських політемігрантів ще жевріла надія на те, що поразка ще не остаточна, і радянську владу вдасться здолати. У Відні Габсбург зближується з монархістами, які все ще бачили в ньому привабливу фігуру. Проте ніякого результату це зближення не принесло. За законами Австрійської республіки кожен із Габсбургів міг отримати громадянство та взагалі право на проживання в країні тільки в разі офіційного зречення від будь-яких претензій на правління. Вільгельм на таке зречення не пішов, тому не мав жодного громадянства та де-юре мешкав у Відні нелегально.. У 1922 році він роздобув порожній австрійський паспорт, куди вписав нове ім’я: Василь Вишиваний. Політика на деякий час зникає з життя Василя. Він залишає Відень та оселяється в Мадриді в гостях у дядька - короля Іспанії Альфонсо ХІІІ. У 1931-му Іспанія стає республікою, і Габсбург переїжджає до Парижа. У Франції Вишиваний поновлює спілкування з українцями - зокрема на нього вийшли люди з нещодавно створеної Організації українських націоналістів. Двічі відбулися його зустрічі з головою ОУН Євгеном Коновальцем. За допомогою Вільгельма націоналісти спробували отримати нові джерела фінансування. У Парижі добре знали, ким насправді є людина з паспортом на ім’я Василя Вишиваного. Його походження все ще дозволяло заводити корисні знайомства та знаходити гроші на життя. Він, зокрема, особисто знав промисловця Генрі Форда та банкіра Джона Моргана-молодшого. В Іспанії та Франції Габсбург намагався влаштувати різні комерційні оборудки, та успішного бізнесмена з нього не вийшло. У 1933 році помер батько, і брати Вільгельма, успадкувавши володіння у Живцю (броварню та земельні угіддя), погасили його борги та призначили щомісячну стипендію. У 1934-му Вишиваний раптово став фігурантом кримінальної справи. Його коханка, авантюристка Полетт Куйба, намагалася за допомогою фальшивого банківського чеку ошукати заможного француза, виробника алкоголю. На їхню зустріч був запрошений Габсбург - напевно для того, аби викликати довіру потенційної жертви махінації. Сам Вільгельм пізніше стверджував, що не розумів, що коїться. Арештована незабаром жінка спочатку визнала свою провину, а пізніше стала “перекидати” її на Василя Вишиваного, заявивши, що отримані нечесним шляхом гроші мали піти на повернення Габсбургів до влади (що в ті часи здавалося цілком реалістичним сценарієм). Цю версію підхопили впливові французькі ліві газети, яких дратувало саме монарше прізвище австрійця. “Вирок” преса винесла ще до суду. Вважаючи, що вердикт буде несправедливим, Вільгельм тікає до Австрії. Судді дали йому п’ять років в’язниці, а Куйба лишилася на волі. Американський історик Тімоті Снайдер, автор книги про Вільгельма Габсбурга “Червоний князь”, вважає його невинуватим у тому злочині. Дослідник, як і деякі сучасники Вишиваного, не виключає, що це була спланована акція спецслужб (польских, чехословацьких або радянських), яка мала вдарити по репутації Габсбургів та не допустити їхньої реставрації. Цю версію підтверджує і те, що Куйба невдовзі намагалася під чужим іменем та вигаданим приводом потрапити до Австрії - ймовірно, для того, щоб про це скандал дізналися вже у Відні. До країни її не пустили. Австрійська влада тепер стала більш прихильною до Габсбургів, ніж у 1920-х, і вже не вимагала від них зречення. Наш герой отримав громадянство справжній паспорт - вже на ім’я Вільгельма Габсбурга, а не Василя Вишиваного. Якийсь час Вільгельм вважав себе прихильником австрійських та італійських фашистів. Але наприкінці 1930-х його симпатії переходять до німецьких нацистів, яких всі інші Габсбурги не любили (що було взаємно). Справи в Європі йшли до нової великої війни, і тільки ця війна могла дати українцям ще один шанс на побудову власної держави. Серед всіх провідних держав тільки Німеччина, як здавалося, була зацікавлена у виникненні незалежної України. Василь Вишиваний вітав захоплення Австрії Третім Райхом (аншлюс) та офіційно визнав свою приналежність до німецької нації. Проте коли з’ясувалося, що створити українську державу (нехай навіть маріонеткову, як Словаччина чи Хорватія) гітлерівці не дозволять, його прихильність зійшла нанівець. До того ж німці ув’язнили брата Вільгельма, поляка Альбрехта, а його самого допитували в гестапо. І за деякий час Габсбург, лишаючись у Відні, долучається до антинацистського підпілля. Французи, англійці, бандерівці Ми не знаємо точно, коли і як Вільгельм почав працювати проти гітлерівців. Снайдер припускає, що на початку 1942 року він вже був агентом однієї з західних спецслужб - ймовірно, британського Управління спеціальних операцій, яка організовувала та підтримувала рухи опору по всій Європі. У 1944 році Габсбург знайомиться з молодим французом на ім’я Поль Маас. В деяких протоколах його прізвище звучить трохи по-іншому - “Массе”, але, ймовірно, це взагалі був псевдонім. Німці вивезли Мааса з Франції до Відня та примусили працювати на військовому авіазаводі - робити креслення. Поль мав зв’язки чи то з англійською розвідкою, чи то з французьким рухом Опороу (а може і з тими, і з тими), і передавав кураторам копії заводських схем деталей. Вільгельм прийняв пропозицію Поля боротися з окупантами разом. Завдяки знайомствам з німецькими офіцерами він став цінним джерелом інформації. Від нього француз отримував дані про пересування гітлерівських військ та військову індустрію німців у Австрії. Пізніше на допитах Габсбург казатиме, що ним керувала виключно ненависть до нацизму. У роки війни у Вишиваного з’явився новий близький друг - українець, студент Віденської музичної академії Роман Новосад. Він жив поруч, теж знав Мааса і іноді допомагав виконувати деякі прохання француза. Якось у 1944-му Вільгельм почув від Романа, що той познайомився з українкою Лідою Тульчин, яка виявилася зв’язковою керівництва “бандерівської” фракції Організації українських націоналістів (справжнє ім’я - Ганна Прокопович).У перших двох протоколах Габсбург розписувався на німецькому та вказував при цьому повне ім'я.
А починаючи з третього, коли допитувати почав Гончарук - кирилицею і тільки з прізвищем.
- Під час Першої світової війни “здійснював загарбницькі плани австро-угорських правлячих кіл та готувався стати гетьманом України”;
- Воював з Червоною армією (в документі вказано назву назву, актуальну на момент процесу - Радянською армією) у 1918 році;
- Служив у Петлюри;
- Розгорнув націоналістичну діяльність в еміграції;
- У 1944 році був завербований англійською розвідкою та виконував її завдання. Це дивний пункт - адже в обвинувальному висновку нічого не сказано про роль Габсбурга у налагодженні контактів Мааса з ОУН - лише про боротьбу з німцями. Тобто фактично одним зі “злочинів” Василя Вишиваного визнали боротьбу проти нацистів із “неправильним” союзником.
- З 1945 року був агентом французької розвідки, вербував агентів, організовував переговори з ОУН та Австрійською народною партією.
“Совєтське законодавство було ретроактивним та позатериоріальним, воно сягало через десятиліття до часу перед заснуванням Совєтського Союзу і через простір до земель, над якими Москва ніколи не мала суверенітету”, - слушно зауважує з приводу звинувачень Тімоті Снайдер.У Новосада список вийшов меншим: приналежність до націоналістичної організації “Січ” (у дійсності це товариство українських студентів у Відні, засноване ще у 1868 році), зв’язки з Габсбургом та ОУН, робота на англійську та французьку розвідки. В обвинувальному висновку вказано статті одразу двох кримінальних кодексів: на КК РСФСР спиралися чекісти у Відні, на КК УРСР - в Києві. Роману “шили” шпигунство та участь у контрреволюційній організації, Вільгельму - те ж саме плюс “збройне повстання або вторгнення в контрреволюційних цілях на радянську територію”. Це все були різні пункти однієї і тієї ж “контрреволюційної” статті. В українському кодексі це була стаття 54, у російському - стаття 58. Як і в більшості “контрреволюційних” справ того часу, долю Габсбурга та Новосада мав вирішити не суд, а Особлива нарада при МГБ СРСР. Це був позасудовий орган, що виносив рішення в режимі “конвеєру” - без самих фігурантів, свідків, адвоката. Фактично рішення прийняв Лімарченко, який підписував обвинувальний висновок: він просив Особливу нараду дати обом по 25 років таборів. На той момент це було максимальне покарання - роком раніше радянська влада на деякий час скасувала смертну кару. Тоді ж Лімарченко видав постанову, згідно якої Роман та Василь мали сидіти в особливому таборі МВС. Такі табори в системі ГУГАГу з’явилися кількома місяцями раніше, до них замість каторги (яку водночас скасували) відправляли політв’язнів. Особлива нарада, яка засідала в липні 1948-го, зробила так, як просило слідство - обидва отримали по 25 років ув'язнення.
При цьому Роман мав відбувати покарання в у таборі, а Вільгельм - у тюрмі, що значно важче. 12 серпня чекісти у Москві вирішили, де саме він сидітиме - у сумнозвісному Володимирському централі (ця тюрма якраз мала статус особливої).
“Фіделіс”
Романа Новосада відправили спочатку у Норильський, а потім у Озерний табір (Озерлаг) в Сибіру, де він працював на будівництві Братської ГЕС.Якщо рахувати з моменту викрадення у Відні, в неволі він пробув трохи більше дев’яти років. У 1956 році радянський лідер Микита Хрущов публічно засудив свого попередника Йосипа Сталіна за створення культу особи та репресії, і невдовзі у таборах з’явилися комісії з пересмотру політичних справ. Саме така комісія Озерлагу в липні того року вирішила звільнити Новосада, як “безпідставно засудженого”.
"Я переглядав повідомлення про ситуацію в регіоні, які Запорізьке управління КГБ відправляло до Києва, і саме серед них натрапив на згадку про Новосада. І зрозумів, що раніше вже чув це прізвище", - розповів дослідник “Ґратам”.Згодом від агента “Гомера” запорізькі чекісти дізналися, що Роман дозволяє собі антирадянські висловлювання та спілкується з націоналістами, зокрема з одним із колишніх керівників підпілля ОУН(р) Петром Дужим, який теж жив у Запоріжжі. У КГБ вирішили, що колишній в’язень знову взявся за старе. Запорізьке управління хотіло перевербувати його та використовувати в роботі проти націоналістів за кордоном. Але чи вийшло щось із того, незрозуміло - у тих документах, які знайшов Щур, про це нічого немає. Коли перебудова принесла нову хвилю переглядів справ жертв репресій, військова прокуратура повністю реабілітувала і Габсбурга, і Новосада. Це був 1989 рік, Роман тоді жив у Сімферополі.