«Чоловікам — вийти, а жінки і діти хай лишаються у погребі». У Чернігові за розстріл полонених засудили до довічного увʼязнення російського військового

За розстріл полонених українських військових у березні 2022 року під час російської окупації села Слобода на Чернігівщині засудили Аржаана Сата із 55-ї окремої мотострілецької бригади тактичного сполучення сухопутних військ Росії, яка дислокується у республіці Тива. Деснянський районний суд Чернігова 13 червня визнав його винним у порушенні законів та звичаїв війни частина 2 статті 28, частина 2 статті 438 Кримінального кодексу України та засудив до довічного увʼязнення. Сата впізнали місцеві жителі, які переховували українських бійців. Суд відбувався in absentia — без присутності обвинуваченого. Особи інших російських військових, причетних до цих подій, слідство не встановило.

«Ґрати» відстежували перебіг суду і розповідають подробиці. 

«Не бійтесь, ми свої» 

Загиблі українські військові Михайло Лошак та Олег Сніжко служили за контрактом у 58-й окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського. Михайло Лошак мав медичну освіту, працював фельдшером «швидкої допомоги» у Конотопі на Сумщині, у 2019 році підписав контракт зі ЗСУ. Олег Сніжко пішов до війська з університету у 2020-му. Обоє служили операторами зенітно-ракетної установки. 

У листопаді 2022-го президент України нагородив їх та 9 інших військовослужбовців із Сумщини орденом «За мужність» ІІІ ступеню посмертно. 

За матеріалами слідства, 5 березня 2022 року українські військові рухалися колоною через село Слобода на Чернігівщині, однак були атаковані росіянами і розосереджені. Як зазначили свідки у справі, Сніжко і Лошак розповіли, що їхній транспортний засіб згорів, і всередині залишилась їхня зброя. 

Свідок у справі, пенсіонер із села Слобода Анатолій Мірошник, розповів на суді, що 5 березня 2022-го росіяни прорвалися в центр їхнього села і вступили у бій з українськими військами. Сам він, пояснив чоловік, разом із родиною ховався від вибухів у погребі на своєму подвір’ї. 

Пізно вночі Анатолій Мірошник сильно змерз під землею і піднявся нагору подивитись, що з будинком. Помітив, що двері відчинені, щось там світиться. Зайшов усередину — там двоє чоловіків, а світло — від екранів їхніх телефонів. 

«Я із-за рогу виглянув — вони помітили, кажуть, не бійтесь, ми свої. Ну, свої — не свої, а страшно. Я підійшов, кажуть, зіткнулися з росіянами. Так вони лишились до ранку», — розповів Анатолій на засіданні 12 травня.

Військові назвались Мішею і Олегом, сказали, що обоє — із Сумщини, з Конотопа. Були у військовій формі, але без зброї при собі. 

Пізніше Мірошник дізнався, що їхню машину розбили біля ринку в селі, на повороті, але їм вдалося врятуватися — ховалися під мостом майже годину. Зброя залишилася в згорілій техніці. Військовослужбовці попросили сховати їх. 

За словами Анатолія Мірошника, вранці вони кудись телефонували, попросили його зв’язатись із місцевою ТРО, аби їх забрали. 

Мірошник каже, що намагався це зробити, але там йому сказали, що вивезти їх найближчим часом не зможуть, порадили поки що дати чоловікам цивільний одяг.

«Коротше кажучи, ми їх перевдягнули, і так хлопці у мене були від 5 до 9 березня, ховались [із нами] у погребі», — пригадує Анатолій. 

А потім увечері 9 березня перед їхнім двором зупинилась російська армійська колона, і росіяни почали обшукувати обійстя. 

«Вони одразу зайшли, чоловік десять, у погріб до нас, ліхтариками світять, — каже чоловік. — Телефони позабирали, кажуть: чоловікам — вийти, а жінки і діти хай лишаються у погребі. Нас вивели на вулицю, роздягнули, поставили там через два метри: я, Міша, Олег і мій син. Спочатку сказали роздягнутись по пояс, а потім кажуть: знімайте штани. І тут в Олега виявилось, що він не зняв оцю білизну армійську — як воно, «підштаники» називається? Той питає, звідки взяв. Він каже, волонтери дали. «Які волонтери?». Там гул був страшенний: там на вулиці два танки стояли, інша техніка. Майже нічого не було чути». 

Мірошник каже, запитання ставив керівник групи російських військових, а обшукував чоловік азійської зовнішності, якого потім він та інші свідки впізнали на фотографії під час слідчих дій — Аржаан Сат. 

Військовослужбовець 55-ї окремої мотострілецької бригади тактичного сполучення сухопутних військ Росії Аржаан Сат. Світлина з розслідування Слідство.Інфо

Потім самого Анатолія з сином, за його словами, завели назад у двір, а українські військові залишились на вулиці. Він бачив, що Олега Сніжка змусили показати, де у скрині у дровітні на подвір’ї вони з Мірошником сховали їхню військову форму і документи. 

«Забрали вони ці форми, хлопців вивели. Вже бачив, [у них] зав’язані очі і руки були зв’язані. І так, коли ми стояли, то хвіртка була відкрита, їх провели у той бік, де сарай. Провели, далі я не бачив, куди їх поділи. Потім пройшло трохи часу, хвилин п’ять, не знаю, чутно було постріли. Коротко. Тоді пострілів було багато, а це було чутно, що тут десь стріляли, поряд. А тоді колона рушила, заходить росіянин [на подвір’я] і каже: мы здесь будем жить», — розповідає Анатолій Мірошник. 

Він також підтвердив, що конвоював із двору українських військових чоловік, якого він впізнав і якого ідентифікували як Аржаана Сата. За словами Мірошника, командир, чию особу не встановили, і Сат були серед росіян, що зайняли їхній будинок, а він і його родина мали весь час перебувати у погребі: відпускали тільки в туалет і набрати води з колодязя, якщо попросити дозволу. 

«30 березня вони вийшли. А 31-го вранці ми із сином стали ходити дивитись, що там є. Я дивився на городі, бо там стояла була БМП, і він приходить, киває мені: йди сюди, щоб діти не бачили. Там в сараї, не в нас, а поряд з нашою ділянкою, в сараї, каже, трупи лежать», — каже чоловік.

Тоді, розповідає Анатолій Мірошник, він взяв велосипед і поїхав туди, де стояли на той час українські військові, розповісти про тіла. Він впізнав одяг, який дав Михайлу та Олегу. То були вони. 

Покази свідків, фото з «Вконтакті» та телефонні дзвінки

Слідство встановило, що Михайла Лошака та Олега Сніжка вбили пострілами у груди з ушкодженням серця, легень і ребер. Рани були наскрізні, і куль не виявили, однак на місці, де знайшли тіла, були гільзи від імовірно двох автоматів, а також сліди бурого кольору, схожого на кров, але вона була непридатна до ідентифікації, бо минуло багато часу. В одного із загиблих також була зламана стопа і прострелені обидві ноги. 

Ймовірне місце воєнного злочину — розстрілу українських військовополонених. Фото: Слідство.Інфо

Відповідно до повідомлень українського командування, наступ із території Гомельської області Білорусі у напрямку до села Слобода вело угруповання військ «Схід» російських збройних сил, куди входить і 55 окрема мотострілецька бригада центрального військового округу Росії. 

Також, як зазначається у рішенні суду, слідчі дізнались зі свідчень жителів Слободи опис зовнішності підозрюваного, якого ті характеризували як «чи то тувинець, чи бурят» і зазначили, що інші військові звертались до нього «Сат». Було виявлено його профіль у соцмережі «Вконтакті», а також встановлено, що мобільні оператори зафіксували два абонентські номери, якими ймовірно користувався Аржаан Сат, на території села Слобода на момент вчинення злочину, а згодом він перемістився до Донецької області і фіксувався поблизу Слов’янська. 

Свідки впізнали Аржаана Сата на фотографіях як того, хто перебував у групі російських військових, допитував Сніжка, Лошака, а також батька і сина Мірошників перед подвір’ям їхнього будинку, і згодом разом з іншими російськими військовими конвоював чоловіків геть із подвір’я. Більше українських військовополонених свідки не бачили, а дружині Анатолія Мірошника росіяни сказали, що «їх вивезли». Також свідки зазначили, що чули постріли приблизно за п’ять-десять хвилин після того, як полонених вивели з подвір’я. 

Прокурор у справі просила для Аржаана Сата довічне ув’язнення. Сторона захисту натомість висловила сумнів щодо достатності доказів, що саме він убив полонених, оскільки цього ніхто не бачив. 

Проте суд врешті визнав сукупність доказів достатньою для того, щоб поза розумним сумнівом стверджувати, що обвинувачений у групі з іншими російськими військовими свідомо вчинив напад на військовослужбовців Збройних Сил України, що припинили участь у бойових діях, були беззбройні, а отже набули статусу військовополонених за Женевськими конвенціями. Суд кваліфікував його діяння як порушення законів та звичаїв війни, поєднані з умисним вбивством, вчиненому групою осіб за попередньою змовою.

Аржаана Сата засудили до довічного позбавлення волі. Суд відбувався за заочною процедурою, адвокат обвинуваченому надавався в рамках безоплатної вторинної допомоги. Вирок набуває чинності, якщо протягом 30 днів ніхто не подасть апеляцію. 

Страту полонених у Слободі задокументувала місія ООН 

Якщо військовослужбовець здається в полон, він набуває статусу особи, яка не бере участь у бойових діях — «hors de combat», і відповідно як комбатант, що потрапив під владу супротивної сторони, користувався правами військовополоненого, з якими, згідно з положеннями статтею 13 Третьої Женевської конвенції, необхідно завжди поводитися гуманно. Вбивство людей, що здаються в полон, забороняється Женевською конвенцією про поводження військовополоненими та є тяжким міжнародним злочином.

Такі злочини з боку російської армії фіксують, зокрема, міжнародні організації. Так Моніторингова місія ООН заявляла про страту 15 українських військовополонених за перший рік повномасштабного вторгнення. Пізніше дані про нововиявлені випадки спостерігачі ООН фіксували у періодичних тримісячних доповідях. Зокрема, у доповіді за лютий-червень 2023-го згадується про шість позасудових убивств, вчинених полонених російськими військовими у 2022-2023 роках, зокрема, і в селі Слобода на Чернігівщині. 

У березні цього року місія опублікувала звіт, де задокументувала позасудові страти росіянами 32 українських військовополонених, скоєні за період з грудня 2023 по кінець лютого 2024 року.

Місія ООН задокументувала страти 32 українських військовополонених і принаймні одну смерть у російському полоні від тортур за цю зиму

У травні правозахисна організація Human Rights Watch заявила про задокументовані нею 15 страт українських військових з грудня 2023 до моменту публікації заяви. За висновками правозахисників, на основі раніше задокументованих ними воєнних злочинів російської армії у Чечні, Грузії, Сирії та України можна стверджувати про небажання російської влади розслідувати такі злочини. 

4 червня генеральний прокурор України Андрій Костін повідомив, що триває розслідування у 27 кримінальних провадженнях за фактами страти 61 українського військовополоненого. За цими даними, чотирьом особам повідомлено про підозру, до суду скеровано обвинувальні акти стосовно 2 осіб, і на той момент вже був принаймні один вирок.