«Був настільки побитий, що жодних вражень від електроструму». Як на Херсонщині росіяни викрадали мера та інших мешканців міста Гола Пристань

На Херсонщині майже два місяці тому зник Олександр Бабич — мер міста Гола Пристань. 28 березня російські військові увірвалися до нього додому і відвезли у невідомому напрямку. Загалом, за даними мерії Голої Пристані, у полоні росіян побувало понад десять місцевих мешканців. Здебільшого, це ветерани АТО і ті, хто відкрито висловлювався проти окупації. Один із колишніх полонених, староста села Стара Збур’ївка Віктор Маруняк, після звільнення заявив, що його жорстоко били і катували струмом.

«Ґрати» поговорили з колегами і родичами зниклих та розповідають, що відбувається у Голій Пристані і довколишніх селах.

Мер

Про те, що російські війська вторглися до Херсонської області з Криму, мер міста Гола Пристань Олександр Бабич дізнався у поїзді. Тієї ночі він повертався з Києва до Херсона. Прямо з купе він записав відеозвернення до городян і закликав не панікувати.

«Всіх чоловіків, гідних захищати свою країну, прошу записуватись у територіальну оборону. І ще раз наголошую: жодної паніки. Ворог розраховує виключно на паніку», — сказав він.

Його місто, де мешкає близько 13 тисяч людей, знаходиться за 11 кілометрів від Херсона на узбережжі річки Конка — притоки Дніпра. Російські війська захопили обласний центр 2 березня — на четвертий день війни. До цього з Херсона виїхав голова обладміністрації, поліція та СБУ, проте на місці залишився мер міста, як і голови інших міст і сіл області.

Бабич також нікуди не поїхав і щодня записував відеозвернення у фейсбуці про ситуацію у місті. На його прохання в Голій Пристані було створено громадські формування, які патрулювали місто і стежили за порядком замість поліції. Російські військові спочатку не заходили у місто, але заїжджали до сіл, що входять до складу Голопристанської громади.

Мер Голої Пристані Олександр Бабич, серпень 2021 року. Фото: фейсбук Олександра Бабича

«Заїхали рашики на територію двох округів… Як вони поводяться? Насамперед я хотів би сказати, що вони самі налякані. Тому я би просив їх самих не лякати, бо вони дуже налякані. І заїхали в село, щоб вільніше себе почувати. Тому, друзі, зберігайте спокій і гідність… Ще раз наголошую: все буде Україна», — заспокоював односельців Бабич в одному з відеозвернень.

Двічі він скликав мешканців міста на проукраїнські мітинги біля мерії.

20 березня російські військові на броньованому автомобілі під’їхали до одного з блокпостів. Росіяни звинуватили їх у тому, що ті стежать за пересуванням техніки і забрали двох чоловіків. Увечері того дня їх відпустили. За словами Бабича, військові «їх трохи пом’яли», але звільнені «цілі і сповнені бадьорості».

Через два дні мер заявив, що росіяни викрали ще трьох мешканців села Стара Збур’ївка, яке входить до складу голопристанської громади. А 28 березня приїхали за самим Бабичем.

«Зранку прокинулося все місто, тому що все місто гуділо. Зайшла техніка з російськими військовими, десь під дві тисячі, напевно. По всім вулицям та провулкам з технікою та озброєними військовими обхід робили. Це страхіття, прокинутися від такого» — згадує у розмові з «Ґратами» перша заступниця мера Світлана Лінник.

За її словами, кілька бронемашин під’їхали до будинку Бабича. Близько 30 росіян зайшли всередину, забрали мера і повезли до будівлі виконкому.

Туди ж викликали двох його заступниць. За словами однієї з них — Світлани Лінник, на розмову їх викликав старший групи, що представився Олексієм. Він запропонував жінкам співпрацю.

«Зайшов здалеку: «Радянській союз, хорошо же жилося. А що, вам, погано жилося? А давайте все повернемо. Ви ж розумієте, це все буде Росією. Це вже Росія. Це ісконно російські землі». Тобто те, що зараз на російському телебаченні, те було озвучено», — розповідає Лінник.

За її словами, вона та її колега відмовилися від співпраці.

«Я сказала: «Минулого ми не повернемо, ми крокуємо вперед. Це наш вибір. Президент Зеленський вам подобається, не подобається, але це наш президент і вибір більшості українців. Можливо, і ми комусь не подобаємося, як місцева влада. Але це вибір більшості». Тоді вони зрозуміли, що це все марно і співпраці з нами не буде», — розповідає заступниця мера.

Після цієї розмови росіяни поїхали. За словами Лінник, вони вивели Бабича під дулами автоматів, посадили в мікроавтобус і відвезли в напрямку села Нова Збур’ївка.

Староста Старої Збур’ївки

Через три дні, 31 березня, мешканці Голої Пристані зібралися в центрі міста на мітинг з українськими прапорами і вимогою звільнити їх мера та решту полонених. На той час їхня кількість зросла до шести.

Один із тих, хто виступав на мітингу, — літній чоловік, сказав, що, коли йому було чотири роки, він застав у Голій Пристані фашистську окупацію. За його словами, тоді загарбники розстріляли у місті всіх євреїв та активних комуністів, «щоб закрити рота людям».

Староста Старої Збур’ївки Віктор Маруняк. Фото: Юлія Сердюкова

«Я пережив ту війну, мені вже осталось зовсім мало жить. І ці падлюкі такі самі! Вони такі самі! І не важно на якій мові [вони розмовляють], він робить те, що вони робили. І меня тепер знову закінчувати життя, так як воно починалося? Холод і голод. Холод і голод» — виступав старий.

Одним із полонених, звільнити якого вимагали голопристанці, був Віктор Маруняк — староста села Стара Збур’ївка і, мабуть, найвідоміший мешканець їхньої громади. 2015 року вийшов документальний фільм режисера Романа Бондарчука «Українські шерифи» з Маруняком у головній ролі. Україна висувала його на «Оскар».

Мешканці Старої Збур’ївки обирають Маруняка головою села з 2006 року. Він — колишній шкільний вчитель і прихильник ідей самоорганізації та самоврядування. У Старій Збур’ївці не було свого дільничного поліцейського і тоді Маруняк призначив двох громадських інспекторів — «шерифів». Вони виїжджали на виклики, розслідували правопорушення, крім кримінальних, і згодом завоювали довіру мешканців села.

Як розповів сам Маруняк в інтерв’ю «Суспільному», 6 березня до його села заїхала група російських військових. За словами старости, росіяни боялися, що їх обстріляють, тож частина з них залишилася на ніч у будівлі старостата, а інші — у нього вдома. Телефони у сім’ї Маруняка забрали, побоюючись, що ті наведуть на них українських військових.

Наступного дня росіяни на кілька днів перебралися до школи, будинку культури та туристичних баз, після чого поїхали. Через два тижні вони знову повернулися і ввечері 21 березня приїхали додому до Маруняка і відвезли машиною на чуже подвір’я.

«Там вже було три заарештовані людини. Молоді хлопці, вже побиті. Місцеві, я їх знав. Потім трошки вони й мені дали, тому що вирішили, що я — «главар банди», — розповів староста.

Звідти його та інших полонених перевезли на турбазу «Збурівський кут», де протримали три доби у холодному приміщенні. За словами Маруняка, військові щодня били його та інших полонених. Вони підозрювали, що староста керує диверсійною групою і вимагали все про неї розповісти. Під час допиту іноді роздягали полонених догола або підносили пістолет до скроні та погрожували пристрелити.

«Потім кажуть, зараз підемо до річки, попливеш і сам утопишся. Або на когось з наших направляють пістолет і кажуть: «Будеш говорити чи не будеш? Зараз його застрелимо». Зразу б’є одночасно дві, три людини. В організмі є якийсь запобіжник, який в цей момент спрацьовує. Якби не він, то витримати було б неможливо. Я не втрачав свідомість. Але якийсь такий стан, що ти знаходишся чи з боку чи зверху цього всього», — сказав Маруняк.

На четвертий день росіяни перевезли його в Херсон — в одиночну камеру в головному управління поліції. Там його продовжили бити і катували струмом.

«Вони спочатку зі смачними коментарями одягають провода на великі пальці рук. Потім їм видається мало і одягають на великі пальці ніг. І поливають на голову воду, щоб вона текла по спині. Чесно кажучи, я був настільки побитий, що вражень від електротоку ніяких. Я навіть не пам’ятаю, що воно таке», — розповів староста.

12 квітня росіяни його відпустили. За його словами, працівник ФСБ поставив перед ним умову: у селі не має бути проукраїнських мітингів.

Після полону медики діагностували у Маруняка перелом 9 ребер і запалення легенів. Він пролежав 10 днів у лікарні у Голій Пристані, після чого йому вдалося виїхати з Херсонської області. Зараз Маруняк — за кордоном.

Ветеран АТО

Після обіду 2 травня 37-річний мешканець Голої Пристані Юрій Бугайов повернувся з риболовлі і разом із дружиною Юлією рвав бур’ян на городі. Раптом до їхнього двору під’їхало кілька машин: бронетранспортери та «Газель» із літерою «Z».

Юрій та Юля побоювалися і чекали цього візиту. Бугайов — ветеран АТО, чотири роки відслужив на Донбасі. До війни працював пекарем, а нещодавно намагався влаштуватися далекобійником.

Ветеран АТО Юрій Бугайов. Фото надане Юлією Бугайовою

«Він (Юрій — Ґ) почав до них йти, а вони кричать: «Лягай і руки за голову!». Ну, ми й лягли на землю», — згадує Юлія Багаєва у розмові з «Ґратами».

Росіяни оточили їхнє подвір’я. Троє озброєних військових зайшли всередину і наказали парі підвестися. Юлія залишилася у дворі, а Юрія вони завели усередину. Там його допитували 15-20 хвилин, після чого поїхали.

«Я зачекала хвилинку, щоб вони поїхали. Заходжу до хати. У доньки питаю: «А де Юра?». А його нема. У домашньому, у чому він був — у тому його й забрали», — зітхає жінка.

Наступного ранку до них у двір знову приїхав бронеавтомобіль «Тигр». Звідти вийшли військові і пішли на город. Там вони викопали його заховані документи: посвідчення учасника бойових дій, військовий квиток і трудову книжку. Юрій закопав папери, побоюючись, що його викриють, і, мабуть, повідомив, де саме заховані документи під час допиту.

Військові забрали документи і пообіцяли Юлії, що відпустять чоловіка за кілька днів. З того часу минуло вже понад два тижні, і вона досі не знає, де Юрій.

«Ми чекаємо. Сидимо вдома. Два тижні взагалі з двору не виходили, бо будь-якої миті можуть привезти, може прийти. Сподіваємось і чекаємо, що все буде добре. Батьки також щодня дзвонять, переживають», — сказала Юлія.

За даними заступниці мера Голої Пристані Світлани Лінник, з 24 лютого російські військові викрали більше десяти мешканців голопристанської громади, точну цифру встановити складно.

«Там різні причини [затримання] є. Хтось свою позицію висловив не в тій формі. Там є АТОшники, правоохоронці, колишні, діючи, які за великим рахунком припинили діяльність. Вони (російські військові — Ґ) підготовлені, у них є інформація про військових, навіть тих, які давним-давно на пенсії. І до них також їздили», — розповіла Лінник.

Більшість полонених вже відпустили. За словами Лінник, багатьох залякували і били. Станом на 23 травня, у полоні залишаються, як мінімум, п’ять мешканців їхньої громади.

Окрім ветерана АТО Бугайова, у полоні — підприємець Микола Басюк, мешканець Нової Збур’ївки Ігор Дворний та Максим Татаров зі Старої Збур’ївки. Також у полоні залишається і мер міста Олександр Бабич. Про його долю нічого не відомо вже майже два місяці.

«Викрадення Бабича — напевно, це психологічний, моральний і фізичний тиск, — вважає Світлана Лінник. — Він у нас дуже активний був і такий, знаєте, прямий. Іноді навіть там, де треба було стриматись, він говорив прямо. У нього тут величезна підтримка. І, звісно, ​​його й забрали для того, щоб зменшити вплив на свідомість громади щодо ситуації, яка склалася в нашій державі».