«А що поганого у взаємодії громадянина України зі спецслужбами своєї держави?». У Росії судили донеччан за вбивство Мотороли та замах на Захарченко
Василь Чурілов та Олександр Погорєлов в російському суді. Фото з державних агенцій РФ
Українських громадян Олександра Погорєлова, Василя Чурілова, Олександра Тимошенко та Артема Єну Південний окружний суд у Ростові-на-Дону визнав причетними до вбивства командира батальйону бойовиків «Спарта» Арсена Павлова відомого під позивним Моторола, а також у підготовці замахів на голову «ДНР» Олександра Захарченко, російського полковника та інших бойовиків «ДНР». Обвинувачені не визнали своєї вини — зізнавальні покази змусили надати під тортурами.
Погорєлов отримав довічне ув’язнення у колонії особливого режиму, а Тимошенко, Чурілов та Єна — відповідно 12 років, 13 та 17 років колонії строгого режиму. Чоловіків судили у Росії за обвинуваченнями, висунутими органами «ДНР» за кілька років до початку повномасштабного вторгнення. Докладніше про долю чотирьох донеччан — у матеріалі «Ґрат».
Викрадення на блокпості
Процес у російському Ростові-на-Дону розпочався у вересні 2023 року у Південному окружному воєнному суді. На першому засіданні Погорєлов повідомив про себе, що йому 46 років, він мешканець Донецька та громадянин України, російського паспорта не отримував. Має вищу технічну освіту, розлучений і не має дітей. Працював неофіційно, самозайнятим. До кримінальної відповідальності раніше не притягався.
30 листопада 2017 року Погорєлова затримали на КПВВ Оленівка (до повномасштабного вторгнення Новотроїцьке-Оленівка — один з чотирьох коридорів через лінію розмежування для сполучення з окупованою частиною Донецької області, розташований у Волноваському районі за 24 км від Донецька).
«Мене затримали не пояснюючи причини, зв’язали і відвезли на автомобілі. Привезли на закриту територію, одягли мішок на голову, обмотали руки та ноги скотчем», — повідомив Олександр у суді.
Він розповів, що після затримання його майже два тижні тримали у будівлі так званого управління по боротьбі з організованою злочинністю (УБОП) «ДНР» у Донецьку. Там його катували — зламали праве передпліччя, декілька ребер, та перенісся. Погорєлов зазначив, що у справі є «експертиза з ДНР», яка підтверджує його травми.
З УБОПу Олександра перевезли до донецького СІЗО. Там його тримали наступні п’ять років, доки справу не почали слухати у російському суді.
Олександр Погорєлов в російському суді. Фото державних агенцій РФ
У 2020 році мати Погорєлова Римма Іванівна, яка мешкала на окупованій території, розповіла «Медійній організації за права людини» (МІПЛ), що її син працював будівельником, переважно жив у Києві, але час від часу приїздив до Донецька — провідати її та рідних.
«Того дня він мав повертатися, я провела Сашу на автобус, він обіцяв подзвонити, як перетне лінію розмежування, — розповідала мати Олександра, — Але того вечора дзвінка вже не було».
Римма Іванівна подумала, що син не встиг до закриття КПВВ, тож залишився до ранку у «сірій зоні», а телефон міг розрядитися. Однак новин від нього не було і наступного дня. Тоді вона разом з дочкою пішла до місцевої «міліції». Там порадили написати повідомлення про розшук та розмістити його у соцмережах. Сестра Погорєлова так і зробила, але пошуку це не допомогло. Після того жінки ходили по різних інстанціях, однак жодної інформації про нього їм не надали.
Через два з половиною місяці, 17 лютого 2018 року, вони випадково дізнались, що Олександра тримають у донецькому СІЗО.
«Ми просто запитали, чи можна передати Олександру Погорєлову передачу, і її взяли», — згадувала Римма Іванівна у розмові з МІПЛ.
Майже через рік після затримання Олександра, 17 вересня 2018 року, мати вперше побачила його — у сюжеті новин по телевізору. На відео її сина з мішком на голові заводили до кабінету, де людина, що залишилась за кадром ставила йому запитання. У відповідь Олександр визнавав, що з 2014 року співпрацює з СБУ, має позивний Легіонер та проходив спеціальну підготовку у Києві. Крім того, Погорєлов сказав, що у 2016 році отримав завдання від кураторів з української спецслужби ліквідувати голову «ДНР» Олександра Захарченка і того ж року здійснив спробу вбити лідера бойовиків заклавши вибухівку у ресторані «Пушкін» у Донецьку.
Спільники
Трьох інших обвинувачених викрали на вулицях Донецька влітку-восени 2017 року. Про це вони розповіли у суді.
Василь Чурілов — найстарших з чотирьох підсудних, йому 68 років. У суді згадував, що його викрали у центрі міста 21 липня 2017 року.
«Я йшов з роботи, і мене затримав УБОП, мене викрали незаконно. Десять днів тримали в ізоляторі тимчасового утримання Донецька, потім перевели до СІЗО», — розповів Чурілов.
З 2014 року він працював охоронцем у готельному комплексі «Австрийский уголок» у Донецьку. Має три судимості за шахрайство. Перший строк — три роки — отримав ще на початку 1980-х. У 2001-му Чурілов знову потрапив за ґрати, однак того ж року був амністований. За три роки, знову був засуджений. Цього разу до десяти років позбавлення волі. Звільнився умовно-достроково у 2012-му.
Наймолодший з обвинувачених — 34-річний Олександр Тимошенко — у суді розповів, що невідомі викрали його 29 листопада 2017 року, за день до затримання Погорєлова.
«Хто саме мене затримав, я не знаю. Я постійно перебував у приміщенні з мішком на голові», — стверджував Тимошенко.
На момент затримання Тимошенко працював електрозварювачем на підприємстві «Донстроймонтаж». В особистій характеристиці Олександра, яку надав суду його адвокат, зазначалось, що сусіди характеризували його як неконфліктного чоловіка, який поважає чужу думку, не схвалює алкогольні напої, завжди акуратний та «не проходить повз чужу біду».
Тимошенко єдиний з обвинувачених має окрім українського також і російський паспорт. Крім того, тільки Тимошенка після майже шести років у СІЗО на період суду відпустили на свободу. 10 лютого минулого року він вийшов під підписку про невиїзд.
44-річний адміністратор СТО Артем Єна на відміну від інших обвинувачених, вже отримав строк за кількома епізодами цієї справи, які «слідчі» «ДНР» виділили в окрему справу. 12 серпня 2019 року його засудили у «ДНР» до 10 років ув’язнення за статтею про шпигунство. Тож на момент процесу в російському Ростові Єна відбував покарання у Донецьку.
Перекваліфікація за російським кримінальним кодексом
21 вересня 2023 року, прокурор генеральної прокуратури РФ Роман Рассказов зачитав у суді обвинувальний акт.
Головний обвинувачений — Олександр Погорєлов. За версією прокуратури, з 2014 року він був членом підпільної мережі СБУ, яка діяла в тимчасово окупованому Донецьку та вчиняла теракти.
Погорєлову інкримінували шість статей: проходження підготовки задля здійснення терористичної діяльності , участь у терористичній спільноті , здійснення терористичного акту , шпигунство , замах на життя державного діяча та незаконне зберігання зброї .
Членами тієї ж підпільної групи прокуратура РФ вважає й Василя Чурілова, Артема Єну та Олександра Тимошенко. Першого звинуватили в участі у терористичній спільноті з метою підготовки терористичного акту , Єну — у підготовці терористичного акту, а Тимошенко — у шпигунстві.
У суді Олександр Погорєлов, його адвокат Даниїл Бабков та інші обвинувачені разом з їхніми захисниками наполягали: судовий процес не може розпочатись через численні порушення під час слідства та обвинувачення.
Зокрема, Погорєлову прокуратура РФ офіційно не висунула обвинувачення: це у 2019 році зробила прокуратура «ДНР». Натомість 10 лютого 2023 року прокуратура РФ звернулась до суду Південного окружного воєнного суду РФ з клопотанням перекваліфікувати обвинувачення, висунуті прокуратурою «ДНР» усім фігурантам справи, за кримінальним кодексом РФ.
Суд це клопотання задовольнив попри те, що обвинувачення висували ще до того, як влада РФ визнала «ДНР» суб’єктом федерації. Сторона захисту наполягала, що російська прокуратура мала переслати до суду новий обвинувальний акт, а перекваліфікувавши обвинувачення, висунуті у «ДНР», тим самим вчинила службову підробку та перевищила власні повноваження.
Василь Чурілов, Артем Єна та Олександр Погорєлов в російському суді. Фото з державних агенцій РФ
Прокурор Рассказов у відповідь зазначив, що російське законодавство передбачає можливість перекваліфікації дій, які були кваліфіковані за кримінальним кодексом «ДНР», згідно з кримінальним кодексом РФ. Обвинувачення скористалось цим правом, подало відповідне клопотання, яке задовольнив суд.
«Порушень, оскільки кримінально-процесуальний кодекс у нас не має зворотної сили закону, допущено не було», — наполягав прокурор.
Судді відкинув аргументи захисту та погодився з прокурором.
Перші завдання СБУ
У суді прокурор Рассказов детально розповів, як саме за версією слідства обвинувачені здійснювали злочини.
За його словами, влітку-восени 2016 року керівник одного з підрозділів СБУ Анатолій Сандурський організував групу, яка мала діяти на території «ДНР». До її складу увійшли співробітники української спецслужби та цивільні.
При цьому СБУ прокурор Рассказов називав не інакше як «іноземною розвідкою».
Рассказов стверджував, що Погорєлов приєднався до агентурної мережі СБУ ще у липні 2014 року, бо відмовлявся визнавати «ДНР» («ДНР» була проголошена на окупованій частині Донеччини внаслідок незаконного «референдуму» 11 травня 2014 року).
За інформацією російського слідства, в той час Погорєлов перебував у Донецьку, проживав у багатоповерхівці по вулиці Островського. За власною ініціативою він повідомив СБУ координати розташування артилерії бойовиків, яку побачив з вікна свого дома. Телефон СБУ знайшов в інтернеті.
За кілька днів Погорєлову подзвонив чоловік, який представився співробітником СБУ, і запропонував співпрацю. Олександр погодився. Куратор одразу ж дав Погорєлову перше завдання: допомогти українському військовому, який втік з полону бойовиків і переховувався всередині нічного клубу «Лица» у Донецьку.
Того ж дня Олександр зустрівся з цим військовим в обумовленому місці, передав йому цивільний одяг і відвіз на таксі до магазину «Мельница» у Донецьку, де вони попрощалися. Про виконання завдання Погорєлов відзвітував куратору по телефону. Він також звʼязався з ним за тиждень, щоб повідомити про людей у військовій формі біля Донецького телецентру.
Далі прокурор перейшов до наступного, 2015 року. За словами Рассказова, у другій половині квітня на КПВВ «Мар’їнка» Погорєлов зустрівся з працівником СБУ і підтвердив, що готовий співпрацювати з українською спецслужбою. Того ж місяця, за версією обвинувачення, Погорєлов вирушив до Києва. У столиці він знову контактував із СБУ і вже надав письмову згоду на співпрацю та домовився зі своїм новим куратором, як тримати звʼязок.
Після цього Погорєлов повернувся до Донецька, де продовжив виконувати завдання української спецслужби: спостерігав за горлівським вокзалом та офісом компанії донецького оператора мобільного зв’язку, купував стартові пакети місцевого мобільного зв’язку та відвозив їх до Києва своєму кураторові тощо.
Полювання на Моторолу
Влітку 2016-го, стверджував прокурор, у Погорєлова зʼявився інший куратор — Сергій Моторін. Той доручив Олександру простежити, чи відвідує командир батальйону бойовиків «Спарта» Арсеній Павлов відділення травми ока республіканського травматологічного центру у центрі Донецька. За версією прокурора, Погорєлов сходив до цієї лікарні, однак не побачив там охорону Мотороли, про що відзвітував Моторіну.
У жовтні 2016-го, вважає обвинувачення, СБУ спланувало вбивство Павлова: підірвати командира бойовиків у під’їзді багатоповерхівки по вулиці Челюскінців у Донецьку, де він мешкав у квартирі на сьомому поверсі.
За версією обвинувачення, до цієї операції окрім Олександра Погорєлова СБУ залучила громадянина Польщі Зигмунта Махчинського та ще кілька осіб.
Командир батальйону бойовиків «Спарта» Арсен Павлов, відомий під позивним Моторола. Фото з державних агенцій РФ
Погорєлов зустрівся з Махчинським у Донецьку. Поляк представився як Юрій та пояснив Олександру, як саме вони діятимуть. Разом вони відправились до будинку Мотороли, зайшли у п’ятий під’їзд, де їх зустріли два охоронці командира бойовиків. Вони поверхнево оглянули Погорєлова та Махчинського, у тому числі сумку Зігмунда, та дозволили двом чоловікам пройти далі. Ті зайшли до ліфта та стали підніматись наверх.
«Махчинський спинив ліфт між поверхами, далі, використовуючи спеціальний ключ, відкрив двері кабіни та шахти ліфта. Погорєлов виліз на площадку поверху, — читав у суді обвинувальний акт прокурор, — Махчинський передав йому вибуховий пристрій — прямокутний предмет розмірами 10х20х5 см, який Погорєлов розмістив між металевими балками на даху кабіни ліфта. При цьому кінець електропроводу, що виходив із корпусу саморобного вибухового пристрою, дотримуючись вказівок Махчинського, вивів у кабіну ліфта через отвір у даху кабіни ліфта».
Встановивши вибухівку, чоловіки спустились вниз, пройшли повз охорону та вийшли на вулицю. Дорогою Махчинський дистанційно активував вибуховий пристрій: подзвонив з мобільного на номер сім-карти, встановленій в електронному ланцюжку вибухівки.
16 жовтня 2016 року, о 8 вечора, не встановлена слідством особа дистанційно підірвала вибухівку. В цей момент Моторола підіймався ліфтом разом зі своїм охоронцем Євгеном Гадлієм. Від вибуху обидва загинули.
Вибухівка у сауні
Після успішної ліквідації Мотороли СБУ, за версією обвинувачення, залучила Погорєлова до ще однієї операції: замаху на Олексія Видріна — у той час заступника командира 5-ї окремої мотострілкової бригади, російського полковника, який з 2015 року перебував на тимчасово окупованій частині Донецької області.
Прокурор Рассказов стверджував, що Видріна також планували підірвати — у сауні. Таке завдання Погорєлов отримав у грудні 2016 року в Києві від свого куратора. Повернувшись до Донецька, Олександр зателефонував до готельного комплексу «Надежда» у Макіївці та забронював для себе сауну на кілька годин на наступний день. Перед сауною він заїхав до офісу перевізника «Автолюкском» по передачу з Києва — посилку з продуктами. Там в пакеті з борошном знаходилась вибухівка.
За версією обвинувачення, вибухівку Олександр встановив у стелі більярдної, яка знаходилась в одному з приміщень сауни.
Підірвати Видріна того разу не вийшло. Через рік, вже після затримання Погорєлова, співробітники «МВС ДНР» обшукали сауну та виявили у більярдній вибуховий пристрій.
Замах на Захарченка
Прокурор стверджував, що у жовтні 2015 року Погорєлов орендував квартиру у будинку на розі проспекту Гринкевича та вулиці Щорса у Донецьку. З вікна квартири Олександр слідкував за рухом автівок на перехресті. Одного разу він зафільмував проїзд кортежу голови «ДНР» Олександра Захарченка: трьох джипів з однаковими номерами. Запис він того ж дня скинув на WhatsApp співробітнику СБУ. За пять-шість днів Олександр знову зафільмував проїзд кортежу Захарченка і так само скинув відео куратору.
СБУ отримало інформацію, що Захарченко мав лікувати зуби у стоматологічній клініці «Интерденталь» в Донецьку. Погорєлов отримав завдання обстежити клініку, аби з’ясувати, де можна закласти вибухівку. Він записався на прийом до лікаря. Під час візиту до клініки, стверджував у суді прокурор, Олександр оглянув її приміщення та дійшов висновку, що закласти в ній вибухівку неможливо. Тож у підсумку СБУ відмовилась від ідеї ліквідувати Захарченко під час його візиту до стоматолога.
У травні 2016-го, стверджував у суді прокурор, у СБУ виник новий план. Ліквідувати Захарченко мав снайпер під час виступу лідера бойовиків на площі у центрі Донецька. Для цього українська спецслужба вирішила придбати квартиру у багатоповерхівці по бульвару Пушкіна у Донецьку, вікна якої виходили на центральну площу міста. Погорєлова залучили до операції на етапі пошуку квартири. Також він мав доставити з Києва до Донецька дальномір та тепловізор для снайпера.
На початку липня 2017-го Погорєлов приїхав до Донецька із технікою. Через кілька днів він поїхав оглядати квартиру на 23 поверсі у будинку по бульвару Пушкіна. За легендою він був прорабом будівельної бригади, яка після придбання квартири мала зробити в ній ремонт.
На місці Погорєлов зустрівся з іншим агентом СБУ — Андрієм Садовничим — та передав йому тепловізор та дальномір. Після чого чоловіки вирушили оглядати квартиру разом з рієлторкою. Згідно з планом, Погорєлов мав відволікати рієлторку питаннями стосовно ремонту, щоб Садовничий мав можливість провести заміри та підготуватись до пострілу.
Голова «ДНР» Олександр Захарченко. Фото з державних агенцій РФ
Відволікати рієлторку не довелось — вона залишила чоловікам ключі від квартири та пішла. Садовничий виміряв дальноміром відстань до площі Леніна, де на трибуні під час публічних заходів виступав Захарченко, та двох ресторанів: «Пушкин» та «Гуси-лебеди», до яких час від часу ходив лідер бойовиків. Після цього Погорєлов та Садовничий пішли з квартири.
Через декілька днів, за версією обвинувачення, Погорєлов, за завданням Моторіна, обстежив ресторан «Пушкин», щоб з’ясувати, де там встановлені камери стеження. При чому до ресторану він прийшов з включеною прихованою відеокамерою у сумці.
На початку серпня 2017 року Погорєлов знов повернувся до ресторану «Пушкин». За версією обвинувачення, цього разу він мав закласти там вибухівку. В той час Олександр орендував у Донецьку квартиру, використавши паспорт на прізвище Воробйова, який отримав від куратора у Києві. У Донецьку він зустрівся з чоловіком, особа якого невідома російському слідству, той передав Погорєлову вибуховий пристрій та мобільний телефон для його активації.
Цього разу до ресторану «Пушкин» він відправився зі своїм знайомим фотографом, щоб провести фотосесію з трьома місцевими моделями. Це було орієнтовно 7-8 серпня, стверджував у суді прокурор. Поки Кравченко фотографував, Олександр пішов до чоловічого туалету і розмістив вибуховий пристрій під тумбою умивальника.
Наступного дня Погорєлов повернувся до Києва та передав телефон, яким активував вибухівку, своєму куратору Моторіну. Однак підірвати Захарченко не вдалось. Вибуховий пристрій виявили у ресторані під час обшуку через чотири місяці.
Окрім того, за версією російської прокуратури, Погорєлов передавав гроші іншим учасникам агентурної мережі СБУ на тимчасово окупованій території Донецької області. А у Києві Олександр проходив спецпідготовку СБУ на полігоні — саме там він навчився стріляти та закладати вибухівку, стверджував прокурор Рассказов.
Лідер бойовиків Олександр Захарченко зрештою загинув. 31 серпня 2018 року його підірвали у донецькому кафе «Сепар». Згодом бойовики «ДНР» стверджували, що його вбивство, як і ліквідацію Мотороли, організували Сергій Моторін та інші співробітники департаменту контррозвідки СБУ, який у той час очолював Роман Червінський. Українська спецслужба натомість оприлюднила аудіозапис, відповідно до якого вбивство Захарченка готував Денис Пушилін, в той час голова «Народної Ради ДНР». Ще один лідер бойовиків Олександр Бородай пізніше стверджував, що до ліквідації Мотороли причетні «стародонецькі бандити».
У 2023 році в інтерв’ю виданню «Українська правда» Роман Червінський підтвердив, що будучи керівником одного з підрозділів СБУ, відповідав за різні операції, після чого назвав ліквідацію Мотороли та командира підрозділу бойовиків «Сомалі» з позивним Гіві «одними з найуспісніших операцій з ліквідації терористів».
Докази обвинувачення
Окрім протоколів допитів обвинувачених прокурор Рассказов намагався довести їх вину за допомогою доказів.
На засіданні 23 жовтня минулого року прокурор зачитав протокол огляду ресторану «Пушкин» у Донецьку 1 грудня 2017 року, під час якого у туалеті ресторану вилучили вибухівку. Жодних доказів того, що вибухівку заклав саме Погорєлов прокурор не навів.
Так само він долучив до справи протокол вилучення вибухівки у сауні ресторану «Надежда» у Макіївці 4 грудня 2017 року.
Прокурор зазначив, що серед речових доказів у справі також були вилучені відеореєстратори з ресторанів «Пушкин» та «Барбери» у Донецьку, однак, що саме було на них зафіксовано, не вказав.
У суді Рассказов зачитав також протоколи огляду території республіканського травматологічного центру, на території якого у червні 2016 року було вчинено замах на Моторолу (в участі в ньому звинуватили Василя Чурілова), та під’їзду будинку, в якому зрештою ліквідували командира бойовиків. За словами прокурора, під час огляду обох місць знайшли фрагменти мобільних телефонів та карт пам’яті, сім-карти та рештки вибухових пристроїв. Жодних доказів того, що до вибухів причетний Погорєлов чи хтось інших з обвинувачених, прокурор не навів.
В суді прокурор також зачитав протоколи допиту двох охоронців Мотороли: Богдана Бондаренка та Сергія Маликіна, які чергували у під’їзді будинку Павлова в день вибуху. З протоколу слідувало, що охоронці не бачили, щоб хтось заходив до під’їзду перед вибухом, а тільки чули вибух, коли ліфт з Моторолою піднявся на п’ятий поверх. В свою чергу Погорєлов стверджував, що в матеріалах справи відсутній протокол його очної ставки з охоронцями Мотороли. Однак не повідомив її подробиць.
В ході обшуку в грудні 2017 року у Погорєлова вилучили ноутбук. Його оглянули тільки через понад рік після його затримання. Рассказов вказав, що ноутбук містив папку «Нужное», в якій було понад 20 фотографій, що було на них зображено, Рассказов у суді не зазначив.
За словами прокурора, у Погорєлова також вилучили комп’ютер, на якому під час огляду знайшли фотографію копії його українського паспорта, а також фото ще одного паспорта — громадянина України Володимира Воробйова з фотографією схожою на Погорєлова.
На одному з наступних судових засідань прокурор зачитав протокол допиту мешканця Донецька Володимира Засипкіна, свідка обвинувачення. Рассказов зазначив, що Засипкін вже помер. У його показах йшося, що на початку серпня 2017 року він здав квартиру у центру Донецька чоловіку на прізвище Воробйов. Коли наступного дня він зайшов до квартири, побачив там трьох невідомих чоловіків, яким орендар передав ключі. Засипкін подзвонив Воробйову, щоб з’ясувати ситуацію, той вибачився, однак згодом перестав відповідати на дзвінки, тож Засипкін змінив у квартирі замки. У протоколі не зазначалось, чи впізнав Засипкін у Воробйові Погорєлова.
На засіданні 14 листопада минулого року прокурор Рассказов зачитав протокол обшуку у квартирі Олександра Погорєлова, який провели у грудні 2017 року. Він стверджував, що тоді «правоохоронці ДНР» вилучили у приміщенні два фотоапарати, три флеш-накопичувачі, 22 сім-карти, блокнот, аркуші з записами та квиток на потяг «Київ-Маріуполь». Через пів року «слідчий» оглянув ці речі, однак, яка саме інформація містилась на аркушах та флешках прокурор в суді не розповів.
Зізнання під тортурами
«Я не скоював жодного злочину проти Російської Федерації і не знаходився на території Російської Федерації», — заявив Погорєлов під час судового засідання 10 жовтня минулого року. Він наголосив, що Росія визнала «ДНР» своїм суб’єктом тільки 30 вересня 2022 року. Тож своєї вини він не визнає.
Він також заявив, що його катували і змусили зізнатися у співпраці з СБУ, підготовці замаху на Захарченка. Він наполягав, що не причетний до вбивства Мотороли, але підписав всі папери, які дали йому бойовики. На допитах під час слідства йому не надали адвоката.
На вимогу захисту у суді допитали прокурора Олександра Герасименка, який вів у «ДНР» справу Погорєлова, Чурілова, Тимошенка та Єни. Погорєлов та його адвоката Даніїла Бобкова питали у Герасименка, на підставі яких саме доказів він звинуватив Олександра у вбивстві Мотороли та замаху на Захарченка.
«Які докази надало слідство, чи є дактилоскопічна експертиза, потожирова, що вказували б на мене?», — питав у суді Погорєлов донецького прокурора. Той у відповідь лише зазначив, що всі докази є у матеріалах справи.
Погорєлов наголошував, що обвинувачення не змогло довести, що він, Чурілов, Тимошенко та Єна діяли як організована група. Він звертав увагу, що їх звинуватили у тероризмі, однак в обвинувальному акті зазначено, що четверо донеччан були агентами СБУ. Водночас Роскомнадзор не визнав українську спецслужбу терористичною організацією.
Олександр Погорєлов в російському суді. Фото з державних агенцій РФ
Погорєлов наполягав, що версія обвинувачення базується тільки на його показах, які його примусили дати під тортурами співробітники «УБОП ДНР», зокрема слідчий на прізвище Захаров.
Виступаючи з останнім словом Погорєлов докладно описав, як саме його катували: прикріпили провід до пеніса, кутікулів, мізинця, мочок вух і били струмом. Коли він втрачав свідомість, відкачували. В перервах між катуванням струмом, його били по всьому тілу. Тим часом слідчий Захаров вимагав, щоб він взяв на себе вбивство Мотороли.
«Все тіло було — суцільний біль. Не знаю, як пояснити, але я відчував, що помираю. Після дуже тяжкого болю я відчув полегшення. Я крикнув їм: «Я помираю!», — згадував у суді Погорєлов, — Мене відкачали, дали мені перерву, а далі смажили мені мізки і я не витримав. Сказав, що підпишу все, що їм треба».
Слідчий погрожував застрелити Погорєлова, і двічі стріляв поряд з ним з гвинтівки з відстані чотирьох метрів. Після цього Олександр оглохнув на ліве вухо і якийсь час взагалі нічого не чув. Вимагаючи, щоб Погорєлов взяв на себе і решту епізодів, в яких його звинувачували, Захаров погрожував відправити його до сумнозвісної донецької катівні «Ізоляція».
«Він сказав, що там в них є двоє ручних геїв зі СНІДом, які будуть мене гвалтувати. Я відповів, що це не за поняттями, і я накладу на себе руки, якщо це трапиться. Він скинув мене зі стільця і став бити руками, ногами по всьому тілу», — розповідав у суді Олександр.
Суд дослідив відеозаписи декількох допитів Погорєлова. Його адвокат наголошував: на записах видно, що Олександр перебуває у кайданках, з видимими слідами тілесних пошкоджень. Крім цього на записах видно, що Погорєлов користується письмовими нотатками, однак до протоколу ці нотатки не доєднали.
— Ви особисто або у вашій присутності застосовували такі заходи: били, підключали струм, вдягали мішок на голову — ви це бачили? — цитувала питання адвоката Бабкова до донецького прокурора Герасименка на засіданні 21 травня цього року російське правозахисна організація «Меморіал».
— Я особисто цього не бачив, я особисто не застосовував, — стверджував той.
Натомість Погорєлов наполягав, що прокурор цікавився у нього, у яких місцях йому найбільш боляче відчувати катування електричним струмом, де саме в нього зламані ребра та права рука. Крім того, прокурор у присутності двох конвоїрів погрожував йому, що його знову відвезуть до УБОПу та будуть катувати.
Герасименко відповів, що нічого з цього не було, а покази Погорєлов надав добровільно.
Тимошенко та Єна
У суді прокурор Роман Рассказов стверджував, що інший підсудний Олександр Тимошенко — давній знайомий Погорєлова. У вересні 2014 році той повідомив Тимошенку, що співпрацює з СБУ і попросив допомогти йому знайти українського військового, який знаходився у лікарні Донецька. Тимошенко погодився.
Разом вони відправились до 6 корпуса Донецького клінічного територіально-медичного обʼєднання, де, як повідомили Погорєлову, мав перебувати військовополонений. Медзаклад два чоловіки відвідали під приводом того, що мають провідати бабусю Погорєлова. Натомість шукали, де перебувають бойовики «ДНР», які мали охороняти полоненого, однак у лікарні бойовиків вони не побачили, про що Погорєлов згодом повідомив куратора з СБУ.
Олександр Тимошенко в російському суді. Фото з державних агенцій РФ
У жовтні 2014-го Погорєлов та Тимошенко разом відправились до Петровського району Донецька, щоб з’ясувати, де саме там знаходиться артилерійська установка бойовиків, з якої обстрілювали українські позиції. Вони зясували, що бойовики стріляли поблизу терикона шахти №29, крім того, Тимошенко розповів Погорєлову, що повз його дім по вулиці Корганова регулярно пересувається техніка бойовиків. Зібрані дані вони нанесли на карту, яку переслали куратору з СБУ.
Артема Єну звинуватили у тому, що він брав участь у спробі вбивства згаданого вище російського полковника Олексія Видріна восени 2016 року у сауні ресторану «Надежда» у Макіївці. Прокурор стверджував, що Єна періодично відвідував цю сауну. У листопаді 2016 року за версією обвинувачення, Єна отримав по WhatsApp завдання від свого куратора з СБУ піти до сауни та зафільмувати її інтер’єр.
21 листопада того Єна вирушив до сауни разом зі своєю знайомою, зафільмував інтер’єр, а згодом, повернувшись до Донецька, залив файли на хмарний сервіс своєї електронної пошти та скинув посилання на них співробітнику СБУ. За тиждень Єна повернувся до сауни ресторану «Надежда». Цього разу він сфотографував шахту вентиляції у більярдній та виміряв її розміри. Нові фото він також передав куратору.
Артем Єна в російському суді. Фото з державних агенцій РФ
На одному з судових засідань по відеозвязку допитали 50-річну мешканку Макіївки Інну Єлагіну, яка зазначила, що певний час була цивільною дружиною Артема Єни. Вона стверджувала, що у 2016 році один чи два рази їздила з Артемом відпочити до сауни «Надежда». Жінка додала, що під час відвідин сауни Артем відлучався до парилки та басейну, однак в нього з собою не було фотоапарату і він нічого там не фотографував.
Олександр Тимошенко та Артем Єна у суді не визнали провини.
Чурілов
За версією обвинувачення, Василя Чурілова завербували ті самі співробітники СБУ, що й Олександра Погорєлова, на чолі з Анатолієм Сандурським. У Донецьку Чурілов взаємодіяв зі співробітником української спецслужби Володимиром Положенцевим.
Наприкінці травня — початку червня 2016 року той зустрівся з Чуріловим, якого знав раніше, у Донецьку. Потім Чурілов поїхав до Києва, де зустрівся з куратором — оперативним працівником другого відділу пятого управління СБУ Андрієм Муштою.
В суді прокурор Рассказов стверджував, що Чурілов був задіяний у підготовці операції з ліквідації Мотороли, а саме спробі вбити його у республікансько-травматологічному центрі.
Між 1 та 24 червня 2016 року Положенцев зустрівся з Чуріловим на території цього медзакладу і повідомив про підготовку операції з ліквідації командира бойовиків. Чурілов мав піти на консультацію до відділення травми ока та оглянути його, щоб з’ясувати чи перебуває там Моторола та скільки бойовиків його охороняє. Це завдання Чурілов виконав і всю інформацію передав Положенцеву при зустрічі.
Моторолу спробували вбити 24 червня 2016 року. Прокурор стверджував, що Чурілов разом з іншими учасниками групи СБУ дистанційно підірвали на території травматологічного центру вибуховий пристрій, коли поряд проїжджав автомобіль Павлова, однак той вижив і навіть не отримав поранень.
Після вибуху Чурілов розібрав мобільний телефон, яким керував вибухівкою, і викинув на території травматологічного центру, однак Положенцев наказав йому згодом повернутись туди і зібрати телефон та винести з території республіканського травматологічного центру, щоб не залишити доказів, однак відшукати частини телефона той не зміг.
У липні 2016-го, за версію обвинувачення, Чурілов був задіяний в операції з ліквідації ще одного ватажка бойовиків — командира «корпуса народної міліції «ДНР» Олександра Колосова, позивний Зоря. Чурілов мав спостерігати за готелем «Шахтар-Плаза», де зупинився Колосов і повідомити, коли той виїде з готелю.
Зоря приїхав до готелю ввечері 2 липня. Наступного дня Колосова підірвали у районі залізнодорожнього переїзду дороги Харцизк-Ханженково. Бойовик отримав поранення, від яких того ж дня помер у центральній клінічній лікарні Донецька.
Після вбивства Колосова Чурілов за наказом Положенцева з’їздив до Харцизска та забрав там сумку з речами учасників операції, яку у Донецьку передав Положенцеву.
Давній знайомий
Василь Чурілов у суді заявив, що не розуміє, у чому його звинувачують.
«Я громадянин України, проти РФ я нічого не робив, які до мене можуть бути обвинувачення?», — звертався Чурілов до судді Олександра Генералова.
Під час допиту в суді 9 квітня цього року Чурілов визнав, що ще з 1980-х років був знайомий зі Володимиром Положенцевим, у той час співробітником КДБ СРСР. Сам Чурілов тоді працював м’ясником. Після проголошення незалежності України Положенцев продовжив працювати у СБУ. Згодом у 2015 році Положенцев, за показами обвинуваченого, мав якесь відношення до так званого «МГБ ДНР», та час від часу знайомив Чурілова з лідерами бойовиків, зокрема Ігорем Гіркіним, Олександром Ходаковським.
Весною 2016 року Положенцев рекомендував Чурілову пройти обслідування у травматологічному центрі, а потім наполягав, аби той ліг до цієї лікарні на лікування, однак зрештою повідомив, що Олексій може цього не робити, оскільки людина, яка його цікавила, виїхала з Донецька. При тому жодних даних він не збирав.
Василь Чурілов в російському суді. Фото з державних агенцій РФ
Час від часу Чурілов лише забирав для нього посилки з підконтрольної Україні території та речі з квартири у Донецьку. За дорученням Положенцева, він їздив до Харцизька забирати з автомобіля сумку.
Після історії з лікарнею у травні того ж року, за словами Чурілова, Положенцев запропонував йому поспілкуватись із працівником СБУ. Він погодився, хоч і розумів, що це треба «Положенцеву, а не йому», однак той просив дуже наполегливо, тож він поїхав до Києва під приводом оформлення пенсії.
«Він мені назвав цифри, які потрібно було на КПВВ назвати, коли паспорт даєш на контролі. Я назвав, вони вбили в базу якусь і я в’їхав», — розповідав у суді Чурілов.
У столиці Чурілов подзвонив за номером, який йому дав Положенцев, і з ним зустрівся чоловік у цивільному, який назвав себе «відповідальним за АТО». Той спитав Василя, чи готовий він у майбутньому виконувати прохання Положенцева, якщо той до нього звернеться, Чурілов відповів ствердно. Після бесіди йому компенсували витрати на дорогу та допомогли придбати квиток до Курахово, звідки він мав вирушити додому.
Коли прокурор вчергове запитав Чурілова, чи усвідомлював він, що спілкується з представником СБУ, той здивувався.
«А що поганого у взаємодії громадянина України зі спецслужбами своєї держави?» — відповів Чурілов прокурору.
Він підтвердив, що Положенцев давав йому телефон і просив послідкувати за автомобілем, що мав виїхати з «Шахтар-Плаза», але хто буде в цьому автомобілі, він не знав. Чурілов погодився, приїхав на місце і слідкував, однак потім поїхав додому, бо боявся не встигнути до комендантської години, тож про виїзд автомобіля не повідомив. Про те що він бере участь в операції з ліквідації командира «корпуса народної міліції «ДНР» Олександра Колосова, він не знав.
За словами Чурілова, у грудні того ж року Положенцев попросив його забрати посилку, в якій були цигарки та алкоголь, та відвести її в підрозділ бойовиків «Спарта», що він і зробив. Однак згодом йому зателефонувала якась жінка і перепитала, чи не залишив він собі часом одну пляшку горілки, щоб він навіть не думав її пити, бо вона отруйна. Він подзвонив заступнику командира підрозділу бойовиків Володимиру Жозі, позивний Воха, якому передав пакунок і попередив його про це.
Після цього, стверджував Чурілов, з Положенцевим він спілкуватись перестав, оскільки зрозумів, що його «використовують в одну сторону» та повідомив про все у «МГБ ДНР», де його допитали та відпустили. Згодом він дізнався, що інформація про отруту підтвердилась. Тим часом Положенцев виїхав з Донецька на підконтрольную Україні територію.
Влітку 2017-го, розповідав Чурілов, його вперше викрали невідомі прямо у центрі Донецька: наділи мішок на голову та вивезли у невідомому напрямку.
На допиті на столі перед ним розклали засоби для катування — «тапік», «слонік», кайданки тощо — однак обійшлось без тортур. Він розповів «все що знав», у тому числі й про Положенцева та його завдання. Згодом покази Чурілова там оформили як явку з повинною.
За словами Чурілова, він сім років знаходився під вартою без вироку. З них п’ять років він провів у одиночній камері. Погорєлова, Тимошенка та Єну він не знав і познайомився з ними у тюрмі в Донецьку. Очних ставок з ними йому не проводили.
У суді прокурор Рассказов наполягав, що покази Чурілова суттєво відрізняються від тих, які він надав у явці з повинною. Де зокрема визнав, що співпрацював із СБУ і знав, що брав участь у невдалому замаху на Моторолу. В свою чергу Чурілов наполягав, що явку з повинною він написав під диктовку співробітників «УБОПа ДНР», і хоч до нього не застосовували тортури, відмовитись писати, те що йому диктували він не міг, оскільки боявся за своє життя. Він наполягав, що доказів його вини в обвинувачення немає.
Вирок
Під час дебатів 11 червня цього року прокуратура запросила суд, аби Олександру Погорєлову дали довічний строк, Василю Чурілову — 29 років, Артему Єні та Олександру Тимошенко — 28 та 24 роки відповідно. Адвокати просили суд винести виправдовувальний вирок.
Василь Чурілов, Артем Єна та Олександр Погорєлов в російському суді. Фото з державних агенцій РФ
Виступи обвинувачених з останнім словом знімали багато російських телеканалів. Погорєлов, Чурілов та Єна схудлі та бородаті посміхались в акваріумі та жваво спілкувались між собою, демонструючи, що не втрачають духу. Тимошенко чекав на вирок поряд з адвокатом, адже перебував під підпискою про невиїзд, — його арештували одразу ж після проголошення рішення.
19 червня цього року колегія суддів із головуючим Олександром Генераловим визнав Олександра Погорєлова за всіма пунктами обвинувачення та засудив до довічного увʼязнення. Решту трьох донеччан теж визнали винними за всіма звинуваченнями, однак засудили до менших термінів, ніж запросив прокурор. Василь Чурілов отримав 13 років, Артему Єні суд дав 17 років, а Олександр Тимошенко — 12 років. Олександр Погорєлов подав апеляцію.
***
Матеріал підготовлений завдяки підтримці Міністерства закордонних справ Нідерландів
Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
