«Я визирнула у вікно, а там літають шахеди так красиво». Наслідки нічної атаки російських дронів на Одесу

У ніч на 10 червня росіяни атакували Одесу вісьмома дронами «Шахед». За даними оперативного командування “Південь”, всі дрони були збиті. Проте один із них упав між житловими будинками на дитячий майданчик. За даними міської влади, троє людей загинули, ще 27 отримали поранення, пошкоджено 290 квартир в 11 будинках. Міська влада привезла плівку та фанеру, щоб люди могли тимчасово захистити свої будинки. Внаслідок атаки загинула пара — Юлія та Юрій Антоненко, переселенці з Бахмута.

В Офісі генерального прокурора повідомили, що у зв’язку з атакою відкрито кримінальне провадження про порушення законів та звичаїв війни.

Журналісти «Ґрат» побували на місці падіння російського дрона-камікадзе та поспілкувалися з місцевими жителями.

Поворот до вулиці, де на подвір’ї впав дрон, перекритий поліцейськими автомобілями. Пропускають лише міські служби, журналістів та тих, хто мешкає в навколишніх будинках. Решті рекомендують обходити і об’їжджати перекритий квартал. Звідти доводиться йти пішки майже півкілометра. Уздовж тротуару стоять ятки зі свіжими овочами та ягодами, біля них черги по кілька людей. Проходимо трохи далі і бачимо поворот на подвір’я, що затягнутий обмежувальними стрічками. Поруч стоять військові та поліція. Всередину не пропускають, радять обійти, біля вирви від дрона, що впав, досі працюють криміналісти.

Поруч із обмежувальною стрічкою стоїть натовп людей. Переважна більшість витріщак із сусідніх будинків прийшли, щоб подивитися на наслідки — чимало людей похилого віку, деякі навіть з дітьми.

Наслідки обстрілу Одеси, 10 червня 2023 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

«Воно так шарахнуло, що просто триндець», — каже одна жінка, дивлячись на наслідки падіння дрона.

Вирва знаходиться між будинками, на дитячому майданчику. Поруч із нею стоять кілька людей у поліцейській формі та цивільному одязі, і звіряють якісь дані. До обмежувальної стрічки підходять люди у формі комунальної служби і перепитують у поліцейських, де перш за все потрібна їхня допомога — вони прийшли, щоб нарізати плівку та фанеру та закрити розбиті вікна. Їм радять обійти будинок, який найбільше постраждав — у дворі розгорнули штаб допомоги мешканцям. 

Комунальники допомагають мешканцям різати плівку та фанеру, і разом йдуть у під’їзди. Поруч стоять самоскиди, куди викидають пошкоджені віконниці, двері та уламки скла. Люди стоять у черзі до довгих столів, за якими сидять волонтери.

Нікос Ксандінов — менеджер Одеського відділення гуманітарної організації Acted.

«Ми зідзвонились із місцевою владою о 8-й ранку, скоординувались з ОСББ і приїхали сюди, щоб людям було зручно. Коли я приїхав, побачив людей, яких переповнюють емоції. Негативні емоції», — розповідає він.

За його словами, за пів дня роботи його колеги зареєстрували понад 50 осіб, яким необхідна допомога, але скільки їх буде ще сказати складно. Тим, кому не встигнуть оформити допомогу фізично, організація оформить дистанційно за списками місцевої влади.

Волонтери організації Acted видають постраждалим допомогу 10 червня 2023 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

«Загалом ми надаємо допомогу у розмірі 6660 гривень на одного члена сім’ї, це фіксована сума. Це багатоцільова фінансова допомога, вона може використовуватись на свій розсуд, ми її видаємо на картки людям безпосередньо», — розповідає він.

Організація працює не лише в Одесі, а й у багатьох інших регіонах. Надають як фінансову, так і гуманітарну допомогу, наприклад, роздають гігієнічні набори. Acted працює в Україні з 2015 року, перші програми реалізовували на Донеччині. Нині мають понад десять баз по всій країні та кілька десятків проектів, у тому числі допомогу у відновленні інфраструктури.

Заходимо до сусіднього будинку. У під’їзді висить оголошення з проханням закривати вікна, щоби не залітали голуби та не вмирали на технічному поверсі. Зараз ці вікна вибиті, на сходах — незважаючи на те, що багато що встигли прибрати, — все ще розкидані уламки битого скла. Ольга на третьому поверсі допомагає чоловікові виносити з квартири будівельне сміття, яке колись очевидно було меблями. Двері від вибуху пошкоджені настільки, що вирвало замок, а килим відійшов від стіни сантиметрів на п’ять.

«На щастя, нас тут не було. Коли ми увійшли, тут було стільки скла, що стати не було куди. Подзвонили сусіди. Вхідні двері вирвало. Тут двері вже винесли пацани, ці теж треба виносити», — каже вона.

Повертаємось у двір. Поруч сидять втомлені комунальники, кажуть, що працюють на ліквідації з сьомої ранку. Розповідають, що переважно у людей вибило вікна, і позривало двері і дуже багато поранених уламками скла. Дві жінки виносять віконниці від пластикового вікна. Кажуть, що радіють з того, що їх не було вдома під час атаки, і показують пробитий уламками дрона пластик — у ньому помітні дірки розміром з палець.

Одна з жінок на подвір’ї каже: «У наш район ще так не прилітали. Шахеди літали, ми чули, їх збивали, але тут уперше. Взагалі, в Одесі це, напевно, перший такий приліт, коли вибило стільки вікон. На Великдень ракета прилетіла, а це вдруге таке, щоб масштабно. Поранених дуже багато виносили».

https://graty.me/uk/gallery/odesa-pid-udarom-na-misczi-vluchennya-raketi-praczyuyut-ryatuvalniki-ta-kriminalisti-z-pid-zavaliv-distali-dvoh-lyudej-i-ryatuyut-tvarin/

У невеликому продовольчому магазині навпроти робітники знімають пошкоджені рами і шибки, та забивають вікна. Жінка-продавчиня спочатку досить агресивно просить не знімати, але коли ми пояснюємо їй, що журналісти, відступає. Говорить, що магазин працює.

«Люди хочуть їсти і пити, все шоковані, але повинні якось працювати і допомагати», — каже вона, і повертається назад до магазину.

На подвір’ї поряд з нами зупиняється жінка похилого віку. Ірина з собакою Адою розповідає, що вікна пошкодило й у найближчих школі та дитячому садку. Вона сама чула вибух.

«Я через дорогу живу, так бабахнуло, що ми підстрибнули усі. А потім ми побачили, що біля паркування поряд із магазином люди йдуть, цілий натовп. Ось уже видно, як бабахнуло, вони злякалися і пішли туди», — згадує попередню ніч.

Будинок, який постраждав від російського обстрілу, 10 червня 2023 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

«Ми сиділи у туалеті, у нас укриттів тут немає. У мене онуки. Я ще визирнула у вікно, а там літають шахеди так гарно. І потім цей “бум”. Як новий рік! Я думала, воно десь далі [упало], а це зовсім поряд», — розповідає вона і додає, що тепер розуміє: треба ховатися.

«Я навіть позавчора ходила у філармонію стрес знімати на симфонічну музику. Так людей було багато», — ділиться вона. А потім саркастично додає: «Ось позавчора ходила, а вчора зняла стрес».

Собака поряд у цей час підставляє голову і голубиться, важко дихає — спекотно на вулиці. Поруч люди діляться водою з літнім чоловіком із перев’язаною рукою.

На парапеті поруч сидить чоловік похилого віку і нервово намагається відкрити пачку цигарок. Каже сумішшю української, російської та англійської. Представлятися та фотографуватися не хоче, каже, зайва увага журналістів йому не потрібна. Сам він народився тут, але більшість життя прожив у Каліфорнії. Приїхав на кілька тижнів до рідних місць. Жив він у квартирі своїх друзів на другому поверсі, але вікна виходять у двір, тож квартира вціліла.

«Я був у ліжку, і воно як гупнуло. До цього нічого не було чути. Я думав, що щось вибухнуло. Вони сказали, що щось упало, але там такі ушкодження, що, мабуть, щось вибухнуло. Буває, збивають і просто падають уламки, а тут пряме вибухнуло. Добре, що залишився живим», — каже він і повертається до будинку.

З під’їздів будинків комунальники виносять пошкоджені двері та вікна. Якась жінка каже, що вони прийшли допомогти сусідам, радить піднятися в один із під’їздів, які сильно постраждали від вибуху. У сусідній ходити не радить — там була пожежа.

Постраждалі від обстрілу Одеси, 10 червня 2023 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Піднімаємося сходами вгору. На восьмому поверсі пахне димом, але слідів від вогню немає. В одній із квартир відчинені двері, у двері виглядає жінка. Представляється Ольгою. Ми питаємо, чи можна зняти наслідки вибуху. Погоджується, і пропускає нас усередину.

У просто обставленій квартирі одна з кімнат досі сповнена будівельного пилу, а в коридорі відчувається сильний запах гару. В одній із кімнат вже прибрано, але немає дверей — їх вибило вибухом. У стіні під шпалерами вибоїна — сила була такою, одвірок вирвало «з м’ясом». Жінка каже, що тут були старі радянські двері.

“Вчора були”, — нервово посміхається вона.

Сервант зі склом у кімнаті вцілів, з нього тільки вигрібали уламки скла. Вікна тут ще не забиті, Ольга каже, що чекають, доки вивітриться запах диму.

Поряд з жінкою порядкують два високі кремезні хлопці. Один із них — її син, Артем. Він був тут у момент, коли дрон впав на дитячий майданчик.

Артем у своїй квартирі, яка зруйнована внаслідок обстрілу, 10 червня 2023 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

«Я сидів вечеряв, дивився кіно. Нічого такого не було, ну стріляли колись їх збивали, але це звичайна справа в Одесі. Почув, як скло розбилося, вибіг і зрозумів, що треба збиратися і йти з квартири, доки не прилетіло вдруге», — згадує вчорашній вечір.

Артем розповідає, що звуку вибуху не було, але його могли чути ті, хто живе в квартирах нижче.

Артем показує домашній чат. Перше повідомлення — о 23:55. У ньому сусідка питає, що відбувається. Загалом, за повідомленнями видно, що паніки серед мешканців спочатку не було — вона почалася, коли в сусідньому під’їзді спалахнула пожежа.

«У мене тут було вимкнене світло, я пам’ятаю, вибіг і перше, що побачив — скло та яму. Якби це була ракета, напевно, була б велика воронка. І людей було чути. Коли я вийшов сюди (у кімнату на боці прильоту — Ґ), я почув, що люди кричать і метушаться, крики «допоможіть». Відчуття було, що вони кричать у нашій квартирі. Зібрався, мама підказала, що треба вимкнути електрику та газ у квартирі, вимкнув та вийшов», — розповідає хлопець.

«Загалом мені пощастило, що дрон впав не з того боку, де я вечеряв. Ще будинок як колодязь. Коли літали ракети, я ховався в коридорі, бо в мене і з цього, і з того боку правило двох стін. Я живий, і це найголовніше. Якби я був з іншого боку, мене б точно посікло уламками», — каже Артем.

Хлопець вийшов із квартири та допомагав пораненим сусідам.

«Коли я вийшов із квартири, у під’їзді вже серпанок такий з’явився, пил, як пелена. Хтось кричав “допоможіть підняти родича”, я піднявся на дев’ятий поверх. Там людина практично на балконі стояла в момент вибуху. Я не знаю, чи він вижив. У той момент він був ще свідомий, але казав, що не відчуває ніг. Ще одного сусіда на той момент уже винесли на сходовий майданчик, я допоміг винести, він був весь у крові. Я не готовий був брати на себе таку відповідальність, щоби когось нести і він помер у мене на руках», — розповідає хлопець.

Його мати додає, що в новинах розповіли, що якраз на дев’ятому поверсі загинули люди — у цьому чи сусідньому під’їзді.

Піднімаємось поверхом вище. З відчинених дверей квартири виглядають діти. У деяких із них наклеєні пластирі, у одного хлопця перев’язана рука. Всередині двокімнатної квартири пораються кілька жінок — метуть, бігають із пилососом, щось витирають. Одна з них, невисока жінка у шортах, погоджується з нами поговорити. Виглядає стомленою, але зібраною. Представляється Анею. Це її квартира, де вона жила із сином та чоловіком Владиславом. Каже, що в них не лишилося жодного цілого вікна.

Розповідає, що коли впав дрон, дитина спала у спальні на ліжку.

«Дитина заснула на нашому ліжку. Ми повечеряли, посиділи, почалася тривога. Спати ніхто не лягав. Бігти нам нікуди, бо ми не маємо жодних сховищ, де ми могли б сховатися. Звісно, ми не думали, що таке може статися. Його трохи подряпало вщент розбитим склом. Він нічого не зрозумів, що сталося. Прокинувся тільки тоді, коли я підняла його, щоб оглянути, чи не поранило його уламками. Завела його до сусідів, — згадує вона та додає. — Мій чоловік Владислав отримав тяжке поранення, зараз у реанімації у стабільно тяжкому стані. Йому пробило легеню, зламане ребро. Мене зараз не пускають у реанімацію. Але я знаю, що він прийшов до тями. Не одразу зрозумів, що його поранило. Це вже потім сказав: «Виклич мені швидку, мене поранило». І тоді впав».

Анна показує руйнування у своїй квартирі, 10 червня 2023 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Уламки на кухні пошкодили витяжку. У стіні теж застрягли дрібні шматочки скла — якщо провести по стіні долонею, відчуваються дрібні гострі голочки.

«Якби ми були на кухні, ми б не вижили», — спокійно розповідає Аня, і ненадовго виходить із кухні, щоб витрусити зібране пилососом сміття.

На кухні залишається її сусідка. Жінка протирає витяжку, в якій помітна дірка від уламка дрону.

«Коли це вже все закінчиться, скільки можуть люди страждати. Хочеться жити нормальним життям. У мене дитина — чотири роки, запитує: «Мамо, це був сон?». Але ми не постраждали, просто допомагаємо. У нас тільки картина зі стіни впала, а вікна квартири виходять на інший бік надвір. Бідолашні люди стільки виносили. А там у кімнаті все в крові: балкон, ліжко, стіни, закривавлений килим ми викинули. У нас такого ще не було», — розповідає вона.

Повертається Анна. Щоб не заважати їй, продовжуємо розмову вже під час прибирання. Аня каже, що її чоловік був поряд із балконом, коли прилетіло.

— Мене посікло просто, а в нього щось потрапило, уламок якийсь. Сусіди допомогли його винести.

— То був Артем із 8 поверху?

— Так, але я настільки була шокована, що не відразу згадала, хто це. Ми бігали, шукали, хто міг би нам допомогти. Владислав під два метри на зріст, його так просто я б сама не витягла, та й не кожен його витягне», — каже вона.

Сліди крові у квартирі Анни, 10 червня 2023 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Жінка повернулася додому з клініки лише під ранок.

«Я всю ніч не спала, була із чоловіком у лікарні. Голова зараз не працює. Я не знаю, куди звертатися, бо всі зараз зайняті тим, що вікна та двері вибили, а що робити, якщо він у такому тяжкому стані? Я одна з дитиною, хто допоможе мені? Кого не питала, всі знизують плечима і кажуть — збирайте документи. Ми не були готові до того, що таке станеться. Як лікувати, як оплачувати. Добре, що є сім’я та друзі, я не знаю, як би я з цим усім впоралася одна з дитиною. Мені дуже прикро через те, що з нами таке сталося», — каже вона, і починає плакати.

Пропоную її обійняти, але вона відмовляється — каже, що тоді просто розридається, а їй треба триматися.

«Все, ми тримаємося», — зупиняє вона сама себе і повертається до прибирання квартири.