«Вриваються онуки НКВСників». Прогулянка з істориком Шукрі Сейтумеровим, чия родина пережила розстріли, депортацію і переживає арешти зараз

Сьогодні 18 травня — День пам’яті депортації кримських татар, що занапастила майже половину народу. Журналістка «Ґрат» Лутфіє Зудієва провела день у Бахчисараї разом із кримськотатарським істориком Шукрі Сейтумеровим, щоб нагадати про те, як репресії, які не отримали осуд, і безкарні злочини повторюються знову.

Ми їдемо по прохолодному старому Бахчисараю, де Шукрі Сейтумеров знає кожну вулицю. Він історик і колишній завідувач відділу охорони пам’яток Бахчисарайського історико-культурного музею-заповідника. Під час нашої розмови він відтворює хроніку подій столітньої давності. Здається, він усе знає про маленькі будинки з черепицею і місцевими мечетями, яких до СРСР тут було понад сорок.

Наш автомобіль зупиняється біля будівлі мечеті Тахтали Джамі. Вона побудована дочкою хана Селіма Гірая — Бекхан Султанхані ще в XVII столітті і розташована неподалік Ханського палацу. Будівельники прокладали між стінами дошки, тому її називають «Тахтали Джамі» — «Дощата мечеть». У 1923 році мечеть була закрита для відвідувань і релігійних обрядів, але в 1979-у її двері знову відчинилися для відвідувачів.

Шукрі Сейтумеров стоїть біля мечеті і довго не може продовжити розмову.

«Ми стоїмо біля будинку, з якого 1938 року забрали мого дідуся — Мустафу Муртаза. Дідусь із моєю мамою жили в будинку, якого вже немає, але територія досі належить до Тахтали Джамі. Одного вечора два працівники прийшли і забрали його. Згодом родичі дізналися, що його заарештував разом із кількома релігійними діячами Бахчисарайського райвідділу НКВС. Його двоюрідного брата — хірурга, який здобув освіту в Стамбулі, також заарештували. Донощики повідомили, що в одного побачили у неналежному місці газету з фотографією Йосипа Сталіна, а від другого почули невдоволення, коли він слухав виступ Сталіна по радіо. Після цього їх ніхто більше не бачив. Ось через ці двері діда відвели. Маму 1944 року депортували з Криму», — тихо каже Шукрі Сейтумеров.

Фото Мустафи Муртаза в руках його онука. Фото: Ґрати

Кримський татарин Мустафа Муртаза 1882 року народження був уродженцем старовинного села «Салачик», розташованого на околиці Бахчисараю. Він здобув вищу духовну освіту в Зинджирли медресе і був імамом-настоятелем у мечеті «Тахтали Джамі». В архівній довідці, яку Шукрі Сейтумеров показує мені, йдеться, що Мустафу Муртаза засудили до розстрілу у віці 56 років за «участь у контрреволюційній націоналістичній групі, що ставила перед собою завдання від’єднання Криму від Радянського Союзу і приєднання його до Туреччини, систематичне проведення контрреволюційної терористичної пропаганди». Це сталося 12 лютого 1938 року. Судова трійка НКВС обрала для нього найвищу міру покарання разом із повною конфіскацією майна. Розстріляли Муртазу 4 квітня 1938 року. До цього часу утримували в Катерининській в’язниці Сімферополя, зараз це — єдиний у Криму слідчий ізолятор.

«Судячи з матеріалів кримінальної справи мого діда, з яким мені пощастило познайомитися, дві людини були свідками. Їхні свідчення лягли у версію держзвинувачення. І ми знаємо ім’я одного з них, ми знаємо, тому що це передавалося нам з вуст в уста», — продовжує розповідь Шукрі Сейтумеров.

Другий — був засекреченим свідком, а допит після затримання проводив молодший лейтенант району Бахчисарайського районного відділу НКВС Стародубцев. Його також пам’ятають у сім’ї.

18 травня 1944 року сім’ю Мустафи Муртаза — 38-річну дружину Рейхан та двох дочок депортували разом із усім кримськотатарським народом із Криму до Центральної Азії. Декілька років вони змушені були прожити в Самаркандській області Узбецької РСР. За офіційними даними, а вони сильно відрізняються від відомостей істориків і правозахисників, 1944 року з Криму депортували 183 155 кримських татар, лише за перші півтора роки вигнання 46% із них загинули.

«5 липня 1990 року за висновком прокуратури Кримської області мій дід потрапив під дію Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року — «Про додаткові заходи щодо відновлення справедливості щодо жертв репресій, які мали місце в період 30-40-х і початку 50-х років». Його визнали незаконно засудженим і репресованим. Але ж нашій родині його ніхто не повернув. Так само не покарали тих, хто був причетний до його арешту і розстрілу», — з жалем каже мій співрозмовник.

Фото депонованої родини Шукрі Сейтумерова. Фото: Ґрати

Мечеть Тахтали Джамі стала для сім’ї Шукрі Сейтумерова роковим місцем. Через 82 роки минуле повернулося. Цього разу його позбавили ще двох близьких людей — синів.

«Ми, як і всі повернулися у Крим. Тахтали Джамі на початку 90-х років була відкрита для тих, хто хотів отримати, відновити знання про релігію, і саме там уперше почали проводити уроки, які називаються сухбетами. Ми прагнули навчитися тому, що втратили за останні 40-50 років через депортацію та репресії. Це бажання було природним. Ця мечеть для нашої родини є знаковою. З одного боку, вона стала місцем, де я сам, а потім мої діти, отримали основи ісламських знань. З іншого боку, це місце, з яким пов’язаний біль кількох втрат», — каже Шукрі Сейтумеров.

Діти Шукрі Сейтумерова — 29-річний Осман та 33-річний Сейтумер зараз у СІЗО. У березні 2020 року в Бахчисараї їх затримала ФСБ за звинуваченням у терористичній та антиконституційній діяльності. Мечеть — Тахтали Джамі, з якої назавжди пішов їхній прадід і в якій сини Шукрі Сейтумерова збиралися з іншими кримськими татарами помолитися, стала місцем, де працівники ФСБ таємно записували аудіо зустрічей і розмов мусульман. Прослуховування стали приводом для кримінальної справи та арешту. Разом із синами Шукрі Сейтумерова спецслужби затримали рідного брата його дружини — Рустема Сейтмеметова. У Криму зараз заарештовано вже понад 100 мусульман. Серед них багато хто є близькими родичами один одному.

За версією слідства, Сейтумерови готували “насильницьке захоплення влади шляхом тотальної ісламізації населення”. Звинувачення будується на двох оперативних прослуховуваннях у мечеті і свідченнях двох засекречених свідків під псевдонімами «Керімов» та «Османов», перевірити які неможливо. Зброї, вибухівки, боєприпасів і планів терактів чи захоплення влади у справі немає.

«Це парадоксально звучить, але моїх дітей звинувачують у відвіданні мечеті «Тахтали джамі», поклонінні і спілкуванні в ній на духовно-релігійні та історичні теми. Мій молодший син Осман, виступаючи в суді, дуже справедливо зазначив, що сьогодні мечеті стали забороненим місцем для мусульман, а спогади і розмови про трагічне історичне минуле народу — загрозою конституційному устрою Росії. Сьогодні мечеті в Криму перетворюються на царство страху, де ФСБ шукає собі нових жертв», — каже Шукрі Сейтумеров.

У мечеті справді ще з 90-х років проводяться сухбети — «бесіди» з кримськотатарської, святкові вечері до Рамадану, дуа щоп’ятниці. У вечірній час, між молитвами, парафіяни обговорювали історію кримських татар, політику і просто побут. Ніхто при цьому не ховався — навіть на оперативних записах прослуховування чути, як у мечеть заходять і виходять люди. Російський суд це не переконало.

«Навіть не змогли нічого нового вигадати. Вони намагаються нічим не поступатися своїм предкам, але забувають те, яка доля спіткала їхніх предків — Берію і йому подібних. Через 82 роки в нашу сім’ю вриваються онуки НКВСників під назвою ФСБ, заарештовують ще трьох чоловіків з однієї сім’ї і звинувачують точно за такою ж статтею, як і нашого прадіда. Так само вивозять і утримують у Катеринській в’язниці у Сімферополі, звинувачують, як і нашого прадіда, у відвідуванні мечеті. Наша сім’я повною мірою вкотре відчула всю глибину «щасливого» життя в Росії», — заявив син Шукрі Сейтумерова у суді, перш ніж суд засудив його до 17 років позбавлення волі.

Рустем Сейтмеметов, Осман Сейтумеров та Сейтумер Сейтумеров (зліва направо) у Південному окружному військовому суді Ростова-на-Дону. Фото: «Кримська солідарність»

Усього на три роки менше отримав його молодший брат Осман. Їхнього рідного дядька суд відправив до російської колонії на 13 років.

«Тоді була Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка, а сьогодні — Російська Федерація. Одна й та сама держава, тільки абревіатура змінилася, а суть того, що вони зробили з моїм дідусем і моїми дітьми майже через століття — однакова. Це винищення нашого народу», — каже батько Османа і Сейтумера.

Ми повертаємось додому. Він дістає тонку паперову папку із документами. Тут — небагато з того, що йому вдалося зібрати про свого вбитого дідуся — копії архівних довідок, чорно-білі фотографії, жовті копії протоколів із матеріалів справи. Для сім’ї Сейтумерових це важливий архів. Наразі він доповнюється свіжими документами.

«Розповіді про те, що в Криму — все нормально, що до кримських татар не застосовують жодних репресій, — неправда. Нехай приходить, хто так каже, я їм покажу ось ці документи, нехай вони мене переконають у тому, що мого діда було засуджено законно, а мої діти сьогодні законно утримуються в місцях позбавлення волі. Мене ніхто не зможе в цьому переконати, тому що історія нашого народу показує, що практика утисків проти нас має глибоке коріння. Все це почалося кілька століть тому, а сьогодні ми самі стали свідками цього. Діда розстріляли, маму депортували, синів відправили під арешт. Через 50 років після того, як розстріляли мого діда, прокуратура винесла рішення про те, що в його діях і тих, які були разом із ним засуджені та вбиті, немає складу злочину. Нам тепер ще 50 років треба чекати, коли хтось напоумиться, чи зміниться влада? Моє особисте життя і ті матеріали, які я зібрав, переконують у тому, що репресії поставлені на потік і спрямовані проти цілого народу. Кримінальна справа моїх синів — це не лише репресії щодо нашої родини, це трагічна реальність усього кримськотатарського народу сьогодні. З 2014 року сотні чоловіків потрапили до в’язниць і колоній за статтями про тероризм та екстремізм. Понад двісті дітей стали сиротами при живих батьках, мій онук росте без батька. Десятки тисяч вимушено емігрували, як це було наприкінці XVIII століття, у середині XIX і на початку XX століття. Це та сама державна політика», — закінчує він нашу прогулянку.