Близько пів тисячі адміністративних і кримінальних справ порушено протягом місяця, кадри жорстоких побиттів демонстрантів і два місяці безперервних протестів. Таку ціну грузинське суспільство платить за опір рішенню «Грузинської мрії», оголошеному 28 листопада, призупинити переговори з ЄС до 2028 року. Більша частина грузинського суспільства сприйняла цей крок як порушення Конституції країни і відмову від євроатлантичного курсу і вийшла на вулиці. Перша хвиля протестів спалахнула одразу після перемоги партії «Грузинська мрія» на парламентських виборах 26 жовтня 2024 року, які опозиція, президентка Саломе Зурабішвілі та сотні тисяч громадян назвали сфальсифікованими. Досі частина міжнародної спільноти відмовляється визнати їх легітимними. Протягом місяця на вулицях країни вимагали нових виборів. Затримання протестувальників стали буденністю, але все різко загострилося 28 листопада. Відповідь влади на народний гнів виявилася дуже жорсткою: мирних демонстрантів розганяли водометами, труїли сльозогінним газом і перцевими балончиками, а затримання супроводжувалися побиттями, з трансляцією їх у прямому ефірі. Уперше в історії грузинських протестів люди почали захищатися, запускаючи феєрверки в бік спецназу. Проспект Руставелі став епіцентром народного опору. Влада звинуватила в організації протестів так звану «Глобальну партію війни» — так вона таврує всіх, хто, на її думку, прагне втягнути Грузію в конфлікт: опозицію, неурядові організації (НУО) і Захід. Після початку війни в Україні та посилення критики з боку західних партнерів «Грузинська мрія» перейшла в контратаку, заявляючи, що «деструктивні сили» планують відкрити в Тбілісі «другий фронт» і приректи країну на долю України. Ці заяви стали частиною широкої кампанії із залякування суспільства та виправданням для придушення політичних опонентів. Події після 28 листопада стали зламним моментом для Грузії та її правоохоронної системи. Правозахисники називають побиття затриманих демонстрантів «тортурами» і вважають, що масштабні репресії та насильство потрібно кваліфікувати як злочини проти людяності.  

Правосуддя за шаблоном

У напівтемному фоє похоронного бюро в центрі Тбілісі відбувається тиха розмова.

«Те, що ви для мене зробили, я навіть не знаю, як висловити свою подяку», — говорить жінка в чорному — Інга Мірцхулава, стискаючи руку адвокату Омару Пурцеладзе.

Він прийшов не лише вшанувати пам'ять покійного чоловіка Інги — ветерана Ілії Мірцхулави, який помер від тривалої хвороби, — а й обговорити з нею можливість тимчасового звільнення з СІЗО її сина Гурама в день похорону.  Про смерть батька 32-річний копірайтер і перекладач Гурам Мірцхулава дізнався, перебуваючи в СІЗО. Поліція затримала чоловіка біля власного будинку 5 грудня. За два дні Тбіліський міський суд відправив його під арешт. За тиждень прокуратура висунула Мірцхулаві обвинувачення в [suggestion title="участі в груповому насильстві" text="частина 2 статті 225 КК Грузії"]. Санкція статті передбачає від 4 до 6 років позбавлення волі. Дії, інкриміновані Гураму, не містять ознак кримінального злочину, наполягав у суді адвокат Омар Пурцеладзе, коли підзахисному обирали запобіжний захід. Він наголошував, що на відео, яке суду надала прокуратура як доказ причетності Мірцхулави до злочину, зафіксовано лише те, що учасник протесту нахиляється до асфальту, бере до рук дуже маленький, ледь помітний предмет і робить кидок нібито в бік поліції.

«Але відео не підтверджує, що цей предмет досяг мети, або завдав якоїсь шкоди. Сам предмет настільки малий, що навіть на записі неможливо визначити, що саме було піднято і кинуто. Руху предмета в повітрі не зафіксовано. Незважаючи на це, прокуратура інтерпретувала його як важкий об'єкт, що загрожує заподіянням шкоди. Таким чином, висунуте обвинувачення явно не відповідає змісту відеозапису», — наполягав Пурцеладзе.

Попри доводи захисту, суд став на бік прокуратури і слідства. Звільнити Гурама в день похорону не вдалося. Він досі перебуває під арештом, його справу почнуть слухати по суті в березні. Унаслідок протестних акцій за кримінальними обвинуваченнями було заарештовано понад півсотні людей. Інтереси трьох із них захищає Омар Пурцеладзе. Він приватний юрист, спеціалізується на кримінальному праві. У перші дні протестів, коли почали надходити повідомлення про масові затримання і порушення прав людини, він запропонував свою допомогу ініціативній групі з чотирнадцяти НУО. Вони створили гарячу лінію для підтримки затриманих. Основні статті, які інкримінують учасникам протестів — це [suggestion title="організація або участь у груповому насильстві" text="частина 1 або 2 статті 225 КК, санкція частини 1 – від 6 до 9 років позбавлення волі, частини 2 – від 4 до 6 років колонії"], [suggestion title="заподіяння шкоди здоров'ю поліцейських під час виконання службових обов'язків" text="частина 2 статті 353 КК – караються штрафом, або домашнім арештом на строк від шести місяців до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років"]. Але є й інші кваліфікації. Наприклад, чотирьох активістів обвинуватили у злочинах, [suggestion title="пов'язаних із наркотиками" text="стаття 260 КК"] — затримані стверджують, що поліція підкинула їм заборонені речовини під час обшуку. У справі про участь у груповому насильстві, крім Гурама Мірцхулави, фігурує й інший підзахисний Омара Пурцеладзе — Джано Арчаія. Арчаія — людина з серйозними проблемами зі здоров'ям, йому постійно потрібно приймати медикаменти. Він працює водієм таксі. Під час акцій чоловік дбав про те, щоб його дочка з друзями могли безпечно дістатися до місця протестів і повернутися додому.

«Це штучно створена справа, настільки необґрунтована, що навіть експертиза не потрібна. В обвинуваченні представлено примітивно змонтоване відео. На одному з кадрів нібито поруч з автомобільною покришкою лежить камінь, який, за версією прокуратури, мій підзахисний мав кинути. Однак факт лишається фактом: на вулиці Чичинадзе, де перебували десятки тисяч людей, ніякого автомобіля не було. Монтаж настільки грубий і очевидний, що сперечатися з ним навіть немає сенсу. Це лише підтверджує необґрунтованість висунутих обвинувачень», — розповідає «Ґратам» Пурцеладзе.

Навіть якщо припустити, що хтось вчинив цю дію, її слід кваліфікувати як дрібне хуліганство в рамках адміністративної справи, а не як насильство, зауважує адвокат. За аналогічні дії, наприклад, кидок каміння, або словесні образи, затримали понад 400 осіб, і більшість із них притягнули до адміністративної відповідальності. Адвокат Омар Пурцеладзе в суді, Грузія. Фото: Netgazeti

«Виникає питання: чому в цьому конкретному випадку дії стали підставою для кримінальної справи, тоді як в інших — для адміністративної? Така вибірковість викликає сумніви в об'єктивності та рівності правосуддя», — вважає Пурцеладзе.

Прокуратура розглядає дії затриманих як злочини, скоєні групою, з імовірними організаторами та виконавцями. Однак, як стверджують адвокати обвинувачених, до судових процесів вони не були знайомі ані одні з одними, ані з «організаторами». Про це на одному із судових засідань заявив і сам обвинувачений, 28-річний актор Андро Чічінадзе:

«З частиною хлопців я познайомився сьогодні, а з рештою — на попередньому засіданні. І хочу сказати, що дуже хороші люди зібралися».

Прокуратура стверджує, що обвинувачені контактували між собою і брали участь у насильницькій групі заради вигоди.

«Єдиний доказ, за версією прокуратури — це свідчення поліцейських, які ґрунтуються на невизначених джерелах, що вся ця група нібито діяла узгоджено», — каже Пурцеладзе, називаючи такі докази незаконними та неприйнятними.

Звинувачення, за словами адвоката, складено за принципом «копіпасту»: змінюються тільки імена та прізвища.

«Ми маємо справу не зі звичайним судовим процесом або кримінальним переслідуванням, а з організованим політичним рішенням, яке реалізують через прокуратуру», — впевнений Пурцеладзе.

Його третього підзахисного — 22-річного офіціанта Даніеля Мумладзе — обвинуватили у псуванні семи камер зовнішнього спостереження, які встановив техдепартамент МВС на прилеглих до парламенту вулицях за кілька днів після початку акцій. Мумладзе інкримінують статтю про [suggestion title="пошкодження або знищення майна групою осіб" text="підпункт “г” частини 3 статті 187 КК"]. Максимальне покарання — до 6 років позбавлення волі. Сума збитків становить 12100 ларі (близько 4300 доларів). Попри сімейні обставини Мумладзе — він батько дворічної дитини і єдиний годувальник у сім'ї — суд відправив його до СІЗО. Арешт як найсуворіший запобіжний захід застосовувався судом практично у всіх випадках розгляду кримінальних справ.

 «Судді використовують арешт не відповідно до законних цілей, а з політичних мотивів», — вважає Пурцеладзе.

Проєвропейський протест у центрі Тбілісі, Грузія. Фото: Хатіа Хасаіа

«Дивний процес»

Ранок 10 січня 2025 року в Тбіліському міському суді гучний: як усередині, так і зовні. На вулиці збираються сотні людей. У руках у них плакати: «Свободу в'язням режиму», «Усюди поліція, правосуддя — ніде», «Режим дістанеться кожного». Біля входу в будівлю суду поліція шикується кордоном. У суді розглядатимуть питання про продовження запобіжного заходу 11 учасникам протестів. Раніше справи арештованих були розділені на два окремі провадження, але тепер об'єднані в одне — прокуратура вирішила, що вони пов'язані спільним контекстом. Їх обвинувачують в участі в груповому насильстві проти поліції під час протестів. Серед обвинувачених є двоє підзахисних Пурцеладзе: Джано Арчаія і Гурам Мірцхулава. Фігурантами тієї самої справи стали відомий актор Андро Чічінадзе та гуморист Онісе Цхададзе, а також інші громадяни, люди різних професій, студенти, чиї імена тепер також знає вся Грузія: Руслан Сіваков, Лука Джабуа та Реваз Кікнадзе, Валерій Тетрашвілі, Георгій Терішвілі, Іраклій Керашвілі та Сергій Кухарчук. У коридорі суду, який веде до зали засідань, — тиснява. Родичі обвинувачених не можуть потрапити на слухання. Для нього обрано залу номер три — одну з найменших. Охоронець просить присутніх відступити.

— Немає місця, відійдіть. — Мене це не хвилює, я маю увійти. Я що, не маю права побачити брата? Зараз вийде адвокат, і тоді мене впустять, — відповідає сестра одного з обвинувачених.

За кілька хвилин до присутніх виходить один з адвокатів і пропонує спочатку пропустити в залу членів сімей обвинувачених. Він визнає, що, найімовірніше, місця всім не вистачить. Адвокати ще до початку слухання намагалися переконати суддю змінити залу, але Кетеван Джачвадзе відхилила їхнє прохання. У цей час найбільша зала на 150 осіб залишалася вільною. Суддя послалася на «технічні проблеми», через які не можна перенести слухання туди, але не стала роз'яснювати, які саме.

«Відкрийте першу залу», — починають скандувати присутні в будівлі.

Вимога перетворюється на невеличку протестну акцію. Засідання починається з годинним запізненням, але триває недовго. Після виступів адвокатів суддя Кетеван Джачвадзе все ж таки ухвалює рішення перейти до більш просторого приміщення. Охорона заводить до зали затриманих. У повітрі — напруга та емоції. Ув'язнені та їхні сім'ї спілкуються жестами, поглядами і виразами облич: вони махають одне одному, складають пальці у формі серця, висловлюючи любов. Рідні підсудних, хоч і налаштовані стримано-песимістично, все ж сподіваються на те, що суд ухвалить рішення про звільнення під заставу.

«Це радше показове покарання, мета якого — заподіяти якомога більше страждань», — каже «Ґратам» батько одного з обвинувачених, поки засідання не почалося.

На судовому процесі правом на слово скористаються троє затриманих. Один за одним усі 11 обвинувачених встають з лави підсудних і заявляють, що не визнають своєї провини.

— Усі протести починаються з вимоги звільнити політичних в'язнів, і ви можете своїм рішенням заспокоїти обстановку, — звертається до суду адвокатка актора Андро Чічінадзе, Натія Котрікадзе.

Вона закликає суддю змінити арешт щодо Чічінадзе на заставу.

— Андро стояв у першому ряду, поліцейський кинув пляшку з водою, яка впала перед ним. Андро підняв цю пляшку і повернув її назад, після чого вона впала посередині. Про яку шкоду йдеться? <...>. Шановний суддя, я б не хотіла, щоб ваше ім'я опинилося в списку тих, хто потрапили під санкції. Я дбаю про вашу репутацію. Андро — актор. Соромно, що така освічена й розумна людина сидить на лаві підсудних.

Ще один адвокат Чічінадзе Торніке Мігінеішвілі зазначає, що відсутні будь-які докази, що виправдовують утримання його підзахисного під вартою. Він підкреслює, що від початку розслідування минув уже місяць, але особу потерпілого досі не встановлено. Сам Чичинадзе встає і коротко звертається до суду:

— Це дуже дивний процес... Нас як людей формує не тільки минуле, а й те, як ми сприймаємо і бачимо майбутнє.

Слово бере гуморист Онісе Цхададзе. За його словами, капсула сльозогінного газу, яку він, за версією обвинувачення, нібито кинув у бік поліцейських, насправді ледь не влучила йому самому в ногу. Цхададзе саркастично пропонує оштрафувати його за спробу самогубства.

— Хоча у в'язниці важко перебувати, мене не хвилює, чи залишите ви мене тут. Люди вмирали за цю країну, і я не хочу робити для країни менше... Якщо засудити мене до максимального терміну [за статтею], то вийде, що я отримаю на 9 місяців менше, ніж [suggestion title="Вано Мерабішвілі" text="ексміністр МВС, соратник Саакашвілі, який провів в ув'язненні 6 років і 9 місяців. Його засудили за обвинуваченням у перевищенні посадових повноважень у справі про вбивство співробітника «Об'єднаного банку Грузії» Сандро Гіргвліані. Сам Мерабішвілі провини не визнав і заявляв, що справа проти нього — політичне переслідування"]. По-вашому, я буду трохи меншим злочинцем, ніж він, — звертається до судді Оніси Цхададзе.

Наприкінці виступу гуморист кидає коробку сірників у бік прокурорів та іронічно зауважує: якщо за кидок пляшки йому загрожує від 4 до 6 років в'язниці, то за це він готовий отримати ще три місяці. Студент Реваз Кікнадзе, користуючись своїм словом, каже, що «цих хороших і патріотичних людей уперше побачив на суді», але як запобіжний захід готовий заплатити певну заставу, заради спокою батьків.

— Єдине, чого я не прийняв би — заборони приходити на проспект Руставелі. Решту — будь ласка, можете заборонити мені відвідувати будь-які місця, або залишати Тбілісі. Не розумію, за що нас карають: стільки людей, які горять любов'ю до Батьківщини. Нас карають за любов до країни? Нас карають за те, що ми не хочемо в Росію? За те, що не плескаємо тут у долоні тим, хто танцює під дудку Путіна? За те, що віддаємо перевагу Європі перед Іраном, Китаєм і темрявою? Ви самі, напевно, смієтеся, коли бачите аргументи, представлені прокуратурою. Ви засуджуєте людей до 4-6 років позбавлення волі за кинутий камінь, пляшку або зім'яту паперову кульку? Я не був у цирку попередні шість років і не думав, що в 27 років тут опинюся.

Дев'ять годин потому суддя виносить рішення: всіх затриманих лишити під вартою. Родичі та друзі обвинувачених залишають будівлю суду, вигукуючи на адресу судді та прокурорів:

«Раби!».  

Проєвропейський протест у центрі Тбілісі, Грузія. Фото: Хатіа Хасаіа

А хто судді?

Судова система Грузії переживає кризу, а «клановий» контроль над судами продовжує посилюватися. Після зміни влади у 2012 році уряд домовився із суддями, які, за їхніми даними, ухвалювали незаконні рішення за колишньої влади. Суддів вирішили не карати в обмін на реформи для поліпшення судової системи. Було створено Вищу раду юстиції, яка, на думку НУО «Асоціація молодих юристів», зосередила три механізми контролю в руках так званого «суддівського клану». Це призначення суддів за принципом особистих зв'язків; призначення голів судів на основі особистих інтересів; дисциплінарне переслідування незалежних суддів для їхнього покарання. Судді, які очолюють «клан», потрапили під санкції Держдепартаменту США. Водночас грузинська влада ігнорує вимоги Європейського Союзу про судові реформи. Після підписання Грузією Угоди про асоціацію з ЄС у 2014 році партія «Грузинська мрія» пообіцяла забезпечити незалежність судової системи до 2018 року. Однак цього так і не сталося, і через десять років західні партнери продовжують критикувати проведені реформи. Згідно з опитуванням CRRC-Грузія 2024 року, 34% респондентів не довіряють судовій системі, 29% заявили, що «ані довіряють, ані не довіряють», а довіряють судам 23% опитаних. Наступного дня після ухвалення рішення щодо продовження запобіжного заходу одинадцятьом ув'язненим їхні батьки та ще десятки демонстрантів збираються біля ресторану «Бабіло», де судді проводять корпоративну вечерю. Чоловіки в костюмах і жінки в ошатних сукнях намагаються пройти до входу в ресторан. Але щоб потрапити всередину, їм доводиться подолати кілька перешкод: пройти через «коридор ганьби», створений протестувальниками, і низько нахилятися, щоб пройти під великим білим банером із написом: «Корумповане правосуддя руйнує демократію і права людини». Протестувальники не стримуються, і в бік суддів летять яйця під крики: «Раби! Горіть у вогні, раби!». Матері ув'язнених, разом з іншими учасницями протесту, блокують шлях суддям і змушують одних заходити через службові входи ресторану, а інших — взагалі розвернутися. Незабаром на місце прибуває загін спецназу, щоб охороняти судову трапезу. Пізно ввечері суддів довелося виводити з ресторану у поліцейському оточенні — протест не вщухав. На місці навіть з'явився глава відділу особливих доручень Звіад Харазішвілі, який перебуває під санкціями США. Уздовж вулиці вишикували водомети. Поліцейські почали відтісняти активістів від входу і в результаті затримали дев'ятьох людей за «дрібне хуліганство» і «непокору поліції». Серед затриманих виявилися і молоді політики: троє представників опозиційної партії «Єдиний національний рух» Тіте Геденидзе, Шако Маградзе і Бека Папашвілі. Суд відправив їх під адміністративний арешт.   Проєвропейський протест у центрі Тбілісі, Грузія. Фото: Хатіа Хасаіа

Моніторинг порушень

Неурядова організація «Асоціація молодих юристів» уважно стежить за судовими процесами щодо протестувальників і регулярно публікує звіти про порушення. Серед основних проблем: застосування запобіжного заходу взяття під варту без урахування індивідуальних особливостей обвинувачених, порушення стандарту обґрунтованого припущення під час розгляду справ, штучне затягування процесів, допит неправдивих свідків і випадки неналежного поводження з обвинуваченими. Тамар Оніані, керівниця програми з прав людини в «Асоціації молодих юристів», аналізує та висвітлює судові процеси. У правозахисників у нових умовах не лишається практично жодної вільної хвилини, тож, щоб не гаяти час, ми говоримо з нею телефоном. Детальна інформація про випадки насильства під час затримань з боку поліції, як вона каже, буде доступна до кінця лютого. Але вже зараз первинні дані показують тривожну тенденцію: більшість затриманих повідомляють про фізичне насильство, образи та психологічний тиск. За даними Народного захисника Грузії, з 28 листопада до 16 грудня представники Омбудсмена відвідали 362 людини, які перебувають у тимчасових ізоляторах і медичних установах і яких було затримано на протестах. З них 227 затриманих повідомили про випадки неналежного поводження, а у 158 було зафіксовано видимі тілесні ушкодження. За інформацією від адвокатів і самих затриманих, випадки насильства часто траплялись під час транспортування.

«Затриманих били в маршрутках, у яких спеціально прибирали задні сидіння, а також піддавали словесним приниженням і образам. У разі транспортування в автомобілях насильство продовжувалось. Особливо викликає стурбованість інформація про сексуальні домагання. Одна з постраждалих розповіла мені як адвокатці, що співробітники правоохоронних органів обговорювали, куди слід везти затриману, і потім коментували: "Пощастило тобі", супроводжуючи це натяками на сексуальний характер дій», — розповідає юристка Тамар Оніані.

Судовий підхід до розгляду заяв про насильство має вкрай формалізований і технічний характер, відзначає вона. За даними моніторингу, в деяких випадках суддя, заслуховуючи постраждалих, ставив запитання, намагаючись розділити інциденти побиття на адміністративні та кримінальні справи.

«Наприклад, якщо затриманий заявляв про насильство, суд цікавився, чи відбувалося воно в процесі адміністративного затримання, чи вже в рамках кримінального провадження. Така штучна сегрегація дозволяє суду формально ігнорувати певні епізоди насильства, особливо якщо вони мали місце в адміністративному контексті», — зазначає Оніані.

Деякі жертви дій, які принижують гідність, з боку спецназу також повідомляють про вилучення їхніх особистих речей. За словами постраждалих, це не фіксувалося у рамках слідчих чи процесуальних дій.

«Затримані вказують, що речі фактично були вкрадені, оскільки досі жодне відомство не надало інформації про долю цих предметів. Серед вилучених речей називають мобільні телефони, навушники, особисті документи і навіть взуття», — каже юрист.

Деякі демонстранти продовжують відстежувати свої телефони за допомогою спеціальних програм спостереження. Іноді їхні мобільні пристрої активуються на околицях сусідніх міст та на території бази Департаменту особливих доручень МВС Грузії.

«Прийдеш ще на акцію?»

Дата Хараїшвілі — 28-річний перекладач, який уже не перший рік виходить на акції протесту. Його фото з набряклим і посинілим від ударів обличчям опинилося практично у всіх грузинських ЗМІ. Грузинський активіст Дата Хараїшвілі після побиття. Фото з соціальних мереж Хараїшвілі Вночі 3 грудня, коли його затримали, Дата опинився сам біля будівлі парламенту. Коли почався розгін на проспекті Руставелі, він загубив своїх друзів. Через кілька хвилин вирішив пройти на паралельні проспекту вулиці, аби дістатися своєї машини, припаркованої на площі Свободи, і поїхати додому. Дорогою він помітив групу людей і зрозумів, що це спецназ. Дата розвернувся, щоб знайти інший маршрут, але в цей момент силовики почали рухатись у його бік. Він прискорився, зійшов на сусідню вулицю, але випустив телефон. Дата повернувся, щоб його підняти.

«Коли я нахилився, на мене напали люди у масках. Я не вважаю це затриманням, бо затримання — це вже більш формальна частина, яка відбулася пізніше. На них був спецодяг, але досить простий: протигази та чорний одяг, без жодних розпізнавальних знаків поліції. Коли мене впіймали, вони вирвали мій телефон з рук. Вони не говорили багато, переважно ображали мене: мат був їхнім єдиним способом спілкування. Вже під час затримання мене почали бити. Потім мене перенесли у горизонтальній позиції, здається, у бік задньої частини парламенту, де стояла маршрутка. По дорозі вони говорили: "Ти навіть не уявляєш, в яку колотнечу ти потрапив. Ти не знаєш, що на тебе чекає". Вони намагалися мене налякати. Поки тягли мене до маршрутки, зняли з мене куртку та рюкзак, забрали годинник з руки, телефон та ключі від машини, які були у кишені штанів», — розповідає він «Ґратам».

Біля маршрутки Дату поставили на ноги, силою зірвали з його вуха сережку і закинули його до салону. Багато учасників протестів, які пережили насильство під час та після затримання, неодноразово згадували про спеціальні маршрутки без сидінь, які використовувалися для каральних заходів. Один зі співробітників спецназу повернувся до Дати і запитав у колеги: «Цього вже пробивали?», маючи на увазі, чи його били.

«Я думав, що вже дуже побитий, але виявилося, що мене недостатньо побили, і процес продовжився. То були тортури. Мені казали: "Прийдеш ще на акцію?", "Скажи: "Хай живе [suggestion title="Хареба" text="прізвисько голови департаменту МВС з особливих доручень Звіада Харазішвілі"]!", і раунд побиття тривав. У мене було відчуття, ніби я опинився в полоні під час війни. У маршрутці вони знімали відео та фотографії зі спалахом, напевно, щоб краще було видно наші ушкодження», — згадує Дата.

Потім його передали співробітникам кримінальної поліції, які спілкувалися з ним у більш формальній манері. Вже у відділку вони хотіли помістити Дату до ізолятора на 24 години, а потім доставити до суду. Проте він наполіг на виклику лікаря.

«Лікар перевірив мене на струс і сказав поліції, що вони не зможуть прийняти такого пацієнта. Це їм не сподобалося, вони не хотіли переводити мене до лікарні. Але все ж викликали швидку, і мене відправили до лікарні. Там навіть намагалися приставити до мене поліцейського, але лікар не дозволив. Я провів у лікарні 48 годин. Крім струсу мозку, у мене зламаний ніс, пошкодження біля ока, але зір не постраждав. На голові та тілі — синці та гематоми».

За кілька днів відбулося судове засідання у справі Дати — чоловіка звинуватили у дрібному хуліганстві, образі поліцейських. Свідками звинувачення виступили співробітники поліції. Одного з них Дата побачив уперше тоді, коли його пересадили з маршрутки до «Шкоди», а другого — в ізоляторі. Під час свідчення другий свідок сильно плутався. На питання, коли акція перестала бути мирною, він відповів, що це сталося близько пів на третю дня. Потім його запитали про точний час затримання Дати, і він відповів, що це було на початку першої.

«Спочатку він стверджував, що акція була мирною, але мене затримали. Тоді він сказав, що я ображав його, стояв за кілька метрів і був агресивний, кидав пляшки в їхній бік. При цьому він стверджував, що на ньому не було спеціального одягу і він сказав співробітникам спецназу, щоб мене затримали. Його спитали, коли я зазнав ушкоджень. Він відповів, що до затримання вони вже були. Виходить, що я зі зламаними кістками обличчя опинився на акції».

І затримані, і їхній захист звертають увагу на поширену практику надання неправдивих свідчень. Значна частина обвинувачень ґрунтується на свідченнях співробітників поліції, яких обвинувачені ніколи раніше не бачили. Проєвропейський протест у центрі Тбілісі, Грузія. Фото: Хатіа Хасаіа Правозахисні організації «Європейська орбіта Грузії» та «Центр верховенства закону» опублікували список поліцейських, які, за даними цих організацій, надавали хибні свідчення проти протестувальників. За твердженнями НУО, такі співробітники часто надають свідчення, використовуючи шаблонні фрази для опису правопорушень. У ряді випадків їхні показання у різних справах збігаються дослівно. Як зазначають правозахисники, ця практика не нова.

«Ці ситуації практично не відрізняються від минулих затримань в адміністративному порядку. Бо завжди, коли людей затримували на акціях та відправляли до суду, достатньо було свідчень двох поліцейських, щоб людину оштрафували. Найчастіше під час таких процесів у суді виступають поліцейські, які насправді не брали участі у затриманні цих осіб. Це робить їхні свідчення неправдивими. Таку практику зафіксовано у звітах минулих років. Поліцейські можуть говорити будь-що, а суд автоматично сприйме їхні свідчення за істину», — йдеться у спільній заяві цих неурядових організацій.

Суд визнав Дату правопорушником та виніс йому словесне попередження. Проте не всім так «пощастило». Було заведено понад 400 справ щодо адміністративних правопорушень двох типів: [suggestion title="непідкорення законній вимогі співробітника поліції або його образу" text="частина 1 статті 173 АК"] і [suggestion title="дрібне хуліганство" text="частина 1 статті 166 АК"]. Покарання варіювалося від 500 до 3 000 ларі штрафу (від 180 до 1070 доларів) та до 15 днів арешту. Близько 95% довелося виплатити ці суми та провести кілька днів за ґратами. Проєвропейський протест у центрі Тбілісі, Грузія. Фото: Хатіа Хасаіа

Люди в чорному

У контексті порушень, пов'язаних із затриманнями та заявами про насильство, Спеціальна слідча служба мала б відігравати центральну роль. Проте, стверджують в «Асоціації молодих юристів», систематична бездіяльність служби викликає підозри щодо її можливої співучасті у насильстві проти протестувальників. Представники партії «Грузинська мрія» стверджують, що насильство під час протестів було спрямоване не лише проти демонстрантів, а й проти працівників МВС. За їхніми даними, в ході акцій постраждали понад 100 правоохоронців, з яких четверо потребували медичної допомоги. Як підтвердження було опубліковано кілька кадрів, на яких у поліцейських пошкоджені пальці рук. Застосування сили проти учасниць протестів, навпаки, було зафіксовано на багатьох фото та відео, стрімах у соцмережах та у прямих етерах медіа. Проте жоден випадок насильства щодо мирних демонстрантів досі не було розслідувано, і жоден із правоохоронців не був притягнутий до відповідальності. Тим часом опозиційний телеканал «Мтаварі» отримав від своїх джерел у МВС список спецназівців та їхніх командирів, які брали участь у жорстоких розгонах та насильницьких затриманнях протестувальників. Імена силовиків було опубліковано.

«Спецназівці Іванішвілі діють без ідентифікаційних номерів та в масках, щоб приховати свої обличчя. Однак тепер їхні імена відомі всій Грузії, а також їхнім сім'ям, друзям та близьким. Ми вважаємо, що всі мають знати імена тих, хто жорстоко б'ють протестувальників, використовують газові гранати, застосовуть заборонені хімікати та жорстоко поводяться із затриманими навіть після арешту», — йдеться у заяві телеканалу.

Ця практика потребує особливої ​​уваги. Вперше на цих акціях з'являється контингент, призначення якого залишається невідомим. Вони одягнені у чорне та не мають ідентифікаційних знаків. Голова Спеціальної слідчої служби Карло Кацитадзе в інтерв'ю опозиційному телеканалу «ТВ Пірвелі», коментуючи питання ідентифікації винних у насильстві над протестувальниками спецназівців, сказав:

«Ми намагаємося з'ясувати за допомогою наявних у нас засобів. Але якщо немає номерів, то як ми це зробимо, так?»

Ця заява викликала критику з боку правозахисників. Вони вважають, що відсутність у спецназу розпізнавальних знаків вигідна Спеціальній слідчій службі, оскільки дозволяє стверджувати, що розслідування зробило все можливе, але не досягло результату з об'єктивних причин. Голова Управління оперативного планування Департаменту особливих доручень МВС Грузії, який очолював його до 3 грудня 2024 року, Іраклій Шаїшмелашвілі в інтерв'ю телеканалу «ТВ Пірвелі» висловив підозру, що люди в чорному одязі та масках, які агресивно поводяться на протестах, не є співробітниками звичайних підрозділів МВС. На його думку, це можуть бути спеціальні групи, які спрямовують на акції не для забезпечення порядку, а з метою спровокувати заворушення. Шаїшмелашвілі називає таких спецназівців «робокопами».

«"Робокопи" діють у складі колони, яка зачищає проспект Руставелі з використанням водометів. Друга група — це підрозділи для затримань. Однак на кадрах я бачив людей у ​​джинсах, які точно не є співробітниками Департаменту особливих доручень. Я не знаю, хто ці люди. Такого департаменту не існує, цей департамент ніколи не робив нічого подібного», — сказав Шаїшмелашвілі, додавши, що він навіть не впізнає їхніх облич.

Телеканал опублікував інтерв'ю лише після того, як Шаїшмелашвілі залишив країну з міркувань безпеки. Це перший випадок, коли високопосадовець МВС відверто розповів про своє рішення піти з відомства через протести, з якими він не зміг миритися.

«Останні події стали для мене своєрідним переломним моментом. Я не зміг витримати ні фізично, ні емоційно, ні морально», — зізнався Шаїшмелашвілі, який служив у силових структурах понад 20 років.

Він також зазначив, що насилля щодо демонстрантів було цілеспрямованим та організованим, і не сталося через те, що «когось не вдалося контролювати». Шаїшмелашвілі не хотів більше бути частиною системи, яка використовує насильство проти мирних людей. Це стало першим випадком, коли високопосадовець залишив силові структури на знак протесту. Протест був і серед пересічних співробітників держорганів, включаючи поліцейських. Наприклад, Ніні Гогінашвілі, колишня співробітниця МВС, пішла з поліції та написала у Facebook:

«Я пишалася формою, а тепер пишаюся, що вже не ношу її».

На тлі подій після 28 листопада у відставку подали посли Грузії у кількох країнах, співробітники Генштабу Міноборони та інші, а сотні людей що працювали у держустановах публічно засудили політичні рішення та дії влади. Проєвропейський протест у центрі Тбілісі, Грузія. Фото: Хатіа Хасаіа

Два місяці репресій

У грузинській реальності важко згадати випадки, коли влада так інтенсивно використовувала різні репресивні механізми проти громадян протягом більше як місяць. Це не лише розгін вуличних протестів, а й напади та незаконні затримання активістів, викрадення з вулиць, приховування місцезнаходження затриманих на кілька годин. Це і законодавчі ініціативи на кшталт заборони на носіння масок та використання піротехніки на акціях, які швидко пройшли всі етапи схвалення — лише за тиждень. Паралельно з акціями в центрі Тбілісі в офісах і будинках активістів проводилися обшуки, причому поліція відмовлялася пред'являти ордери, або не мала їх. У більшості випадків активісти робили прямі трансляції у Facebook, аби процес став публічним. Це часто забезпечувало їм певний рівень безпеки. Під час одного з таких рейдів було затримано та заарештовано на 12 діб Ніку Гварамію, лідера опозиційної «Коаліції за зміни». Його звинуватили у дрібному хуліганстві та непокорі законним вимогам поліції. Політика винесли з його офісу і помістили в поліцейську машину в непритомному стані й відвезли до відділення. Дослідника Фонду Ронделі Вато Бжалаву правоохоронці у цивільному одязі затримали прямо біля будинку, коли він вигулював собаку. Поліцейські не дозволили йому відвести домашнього улюбленця додому, залишивши його прив'язаним у дворі. Офіційна причина затримання: за непокору до законної вимоги співробітника поліції. Адвокат надав у суді відеозапис, на якому видно, що Вато Бжалава не чинив опору. На вулицях почали орудувати тітушки. Вони нападали на учасників акцій, іноді на очах у поліцейських, які не робили жодних спроб втрутитися.

«Полювання на журналістів» 

Демонстрації після 28 листопада відзначилися фізичними атаками на представників медіа як із боку силовиків, так і тітушок. Так, наприклад, напад на журналістів опозиційного телеканалу «ТВ Пірвелі» викликав широке громадське обурення. У прямому ефірі невідомий у масці підкрався ззаду, вдарив журналістку та збив її з ніг. Після цього люди у чорному напали на оператора. В результаті обидвоє отримали черепно-мозкові травми. На акціях протесту журналісти стали однією з головних цілей. За даними НУО «Міжнародна прозорість — Грузія», яка веде моніторинг нападів на журналістів під час протестів, 28 листопада по 30 грудня постраждали близько 90 представників медіа, багато з них зазнали фізичного насильства, у тому числі з боку силовиків. Деякі з постраждалих отримали травми, які потребують хірургічного втручання. На журналіста опозиційного телеканалу «Формула» Гурама Рогава спецназівець напав цілеспрямовано, в результаті журналіст отримав переломи лицьових кісток та дуги 7-го шийного хребця. Журналіст «Публіки» Олександр Кешелашвілі отримав перелом носа. Давид Цагарелі постраждав від рук спецназу — момент його цілеспрямованого побиття був зафіксований у прямому ефірі, який він вів для грузинської служби Радіо Свобода. Журналіст грузинського бюро Радіо Свобода Давид Цагарелі під вас нападу на нього на акції протесту в Тбілісі. Скріншот з відео Радіо Свобода Давид Цагарелі — досвідчений журналіст із багаторічним досвідом роботи у гарячих точках. Він висвітлював дві війни в Карабаху, війну в Україні, спецоперації на вулиці Габріела Салосі, а також революції у Вірменії 2018-го та Туреччині 2016-го років. Давид Цагарелі активно висвітлював протести в Грузії у попередні роки, де застосовували сльозогінний газ, гумові кулі та водомети. Проте демонстрації, що розпочалися восени 2024 року, запам'яталися йому «полюванням на журналістів». Ми сідаємо для розмови з Дато у тісній студії для звукозапису Радіо Свободи.

«Журналістів немовби взяли під приціл, покарали за те, що вони говорять і показують. До цього в мене такого досвіду не було. Я ніколи не відчував себе незахищеним у своїй власній країні. І не думав, що поліцейські могли б піти на таке, силовики. Я й раніше висвітлював протести, ковтав газ, потрапляв під водомети. Але такого не було. Коли за тобою біжать, збивають тебе. Або просто людину, що йде, б'ють по животу», — розповідає він.

28 листопада Давид Цагарелі працював усю ніч. Біля шостої ранку почався розгін протестувальників. Він увімкнув пряму трансляцію і розповів про те, що відбувається: як хапають, б'ють та арештовують людей на акції. Під час цього один зі спецназівців наказав йому не виходити на проїжджу частину та залишатися на тротуарі.

«Я спокійно знімав, як ловлять, як б'ють. Розповідав про це. Є 10-хвилинне відео у прямому ефірі. Вже десь поряд із метро Руставелі я йшов, тримав телефон у правій руці. Був сфокусований на правий бік, бо поправляв кадр. Говорив про те, що я бачу у кадрі. І з лівого боку я помітив, як по діагоналі до мене йде якась чорна тінь. На мить повернувся і побачив, що це спецназівець. Але не звернув особливої уваги, бо я та мої колеги були одягнені у куртки з логотипом Радіо Свободи, у нас були бейджики. Один тримав камеру. Тобто було зрозуміло, що ми журналісти. Я навіть не міг припустити, що таке може статися. Але він підійшов і грубо вилаявся. В той же момент ударив мене по животу. Я впав. По-моєму, навіть знепритомнів на кілька секунд, тому що того, що відбувалося, я не пам'ятаю, а людей, які були поруч, теж не пригадав. Потім, коли прийшов до тями, не міг підвестися. Я був наче прикутий і валявся на цьому тротуарі. Не міг підвестися. Мене хотіли підняти, але біль був нестерпним. Я просто не міг підвестися. У цей момент проходили ще спецназівці. Один наступив на мене, як на недопалок. Розтоптав мене, вилаявся і пройшов. Інші просто ногою зарядили мені по стопі. Сказали щось на кшталт "дознімався". Сміялися, лаялися».

На одному з брифінгів прем'єр-міністр «Грузинської мрії» Іраклій Кобахідзе назвав насильство над журналістами «сумним фактом», але при цьому подякував поліцейським за їхню роботу. Він лише закликав співробітників правоохоронних органів виявляти максимальне терпіння та уникати зайвого застосування сили.

«Вчора сталося кілька неприємних інцидентів, яких ми не маємо допустити у майбутньому. Нагадую, що будь-які подібні інциденти використовуються радикальною опозицією та її насильницькими угрупованнями для прикриття їхнього жорстокого насильства», — заявив Кобахідзе.

За годину після нашої розмови Давид одягне на себе протестну журналістську екіпіровку і піде на проспект Руставелі висвітлювати події.   Проєвропейський протест у центрі Тбілісі, Грузія. Фото: Хатіа Хасаіа

Від протигазів до соціальної допомоги

Нанука Жоржоліані протягом майже всіх днів протестів перебуває на проспекті Руставелі — у центрі подій. Вона то роздає протестувальникам їжу і воду, то на одній із точок поруч із церквою Кашветі передає черзі, що вишикувалася до неї, тисячі протигазів і респіраторів. Але зараз вона зосереджена на іншому важливому завданні — наданні фінансової допомоги тим, хто її потребує. Нанука — популярна в Грузії телеведуча. У рамках своєї програми вона започаткувала «Фонд Нануки», який у прямих ефірах збирав пожертви від глядачів на порятунок життів людей. У травні, коли в країні розгорнулися напружені політичні події, пов'язані із законом про іноагентів, фонд вирішив взяти активну участь у процесі та приділити увагу учасникам протестних акцій.

«Нашою початковою мотивацією була турбота про здоров'я учасників акцій. Потім ми почали займатися питаннями харчування, оскільки їхні потреби змінювалися. Пізніше виникла потреба привозити учасниць із регіонів. Найбільшими видатками стали засоби для забезпечення безпеки: протигази, окуляри тощо, оскільки масштаб ситуації був значним. Ми були вражені тим, як аудиторія миттєво поповнювала наші витрати», — розповідає Нанука.

Від постачання учасникам демонстрацій засобів захисту Нанука та її команда з початком масових затримань перейшли до підтримки тих, хто опинився під вартою.

«Ми повинні піклуватися про сім'ї затриманих, тому що багато хто з них є соціально незахищеними. Із 50 сімей лише сім відмовилися від допомоги, решта — це студенти, які ще не встигли оплатити навчання. Це були повнолітні, які забезпечували свої витрати на навчання, оренду житла та підтримували сім'ї. Наприклад, один хлопець працював кур'єром. У деяких випадках затримані були єдиними годувальниками. Ці сім'ї втратили найцінніше — свободу своїх близьких, і до цього додалися соціальні проблеми. Ми зрозуміли, що наша основна турбота тепер має бути спрямована на них».

Кошти для підтримки цих сімей надходять до «Фонду Нануки» через різні канали, головним чином через заклики у соціальних мережах. Артисти передають виторг від своїх концертів, а також проводяться аукціони, гроші з яких ідуть у фонд. Крім того, плануються заходи, на яких збиратимуть кошти від багатьох інших груп людей і громадян. Фонд допомагає ув'язненим та їхнім сім'ям не лише фінансово, а й вирішенням їхніх повсякденних проблем. Наприклад, чиїйсь мамі купують дихальний апарат, комусь оплачують кредити, когось забезпечують одягом, що відповідає тюремним вимогам. Підтримують і анонімні люди з бізнесу. Також фонд має групу в соцмережах, де обговорюються потреби сімей ув'язнених. Це не просто перекази грошей, а постійна участь у їхньому житті та справах, якими зазвичай займалися їхні близькі. Нанука сприймає цих людей не як довгострокових бенефіціарів, а як тих, кому потрібна підтримка на цей момент для спільної боротьби та перемоги. Вона підкреслює, що допомога цим людям така ж важлива, як і те, що самі ці люди необхідні грузинському суспільству, що бореться. Популярна у Грузії телеведуча Нанука Жоржоліані. Фото з Facebook Жоржоліані

«Ці процеси створили неймовірну єдність у грузинському народі. Вони дали початок новій Грузії. Тільки заради цього варто було пройти через це пекло, щоб зрозуміти, хто ми такі, як ми виросли і наскільки справді є частиною Європи. Ми бачимо цей процес як щось, що незабаром скінчиться. Нас часто порівнюють із Україною, але мені це не подобається. Незважаючи на те, що Україна для мене завжди була прикладом героїзму, я зрозуміла, що мені не треба заздрити, бо наш народ здатний на такий самий героїзм у сучасній Грузії. Мені не подобається це порівняння, тому що кожен процес у різних країнах має свій характер. Українці борються з їхнім характером, з неймовірною сміливістю та мужністю, у Білорусі — зі своєю, а в нас — із нашою. Що більше нас б'ють, тим більше нас виходить на вулиці. Це грузинська справа, і згодом інші країни наводитимуть нас як приклад важких, але героїчних днів боротьби Грузії за свободу».

Боротьба протестувальників триває другий місяць. За цей час у країні змінився президент — ним став колишній футболіст Леван Кавелашвілі. Однак його легітимність не визнають ані п'ята президентка Саломе Зурабішвілі, ані опозиція, ані значна частина населення, ані низка міжнародних організацій. Вже в перші тижні свого правління він підписав багато репресивних законів, які запропонувала «Грузинська мрія». Наприклад, тепер необхідно заздалегідь повідомляти владу про спонтанні акції, заборонено ображати держслужбовців та депутатів, заборонено носити маски на демонстраціях, а за адміністративне правопорушення можна отримати арешт не на 15 днів, а на два місяці. Перекриття важливих доріг після спроби демонстрантів заблокувати одну з магістралей тепер вважається кримінальним злочином. У цій справі вже є вісім затриманих. Поки що їх відпустили під заставу. Серед них є колишній мер Тбілісі — Ґіґі Уґулава. У в'язницях деякі затримані активісти оголошують голодування на знак протесту. Вже понад 30 днів голодує журналістка, засновниця видань «Батумелебі» та «Нетгазеті» Мзія Амаглобелі. Її затримали під час акції у Батумі 11 січня 2025 року за вказівкою начальника поліції міста Іраклії Дгебуадзе. Амаглобелі звинувачують у тому, що вона дала ляпас начальнику поліції. Їй загрожує від 4 до 7 років позбавлення волі. 14 січня суд ухвалив взяти її під варту, а апеляційний суд відмовився розглядати скаргу. На тлі безкарності співробітників МВС, викритих у жорстокому насильстві, та тітушок, журналістка опинилася за ґратами за «напад» і тепер чекає на свій вирок. Тим часом уже 76-й день поспіль на головному проспекті Руставелі мирні демонстранти й демонстрантки перекривають рух. Щодня там звучать ті самі вимоги: «Нові вибори!» та «Свободу політув'язненим!».