«Закопав ніж під пальмою в Катманду». Суд в Одесі виправдав чоловіка й жінку, яких 10 років судили за вбивство та розбій

Ілюстрації: Анна Щербина
Ілюстрації: Анна Щербина

15 червня Київський районний суд Одеси виправдав місцевих жителів Осанну Литвіну та Олександра Кравчука, обвинувачених у розбійному нападі та вбивстві Лариси Єфімчук наприкінці 2010 року.

«Ґрати» вивчили рішення суду, поговорили з учасниками процесу та розповідають чому ця кривава історія тягнулася так довго, як одесити в результаті опинилися на волі та що сторони думають про вирок.

 

Вбивство

Сім’ї Осанни Литвіної та Лариси Єфімчук були знайомі з 1979 року й жили по-сусідству на вулиці Єврейській в Одесі. Литвіна була підприємницею на промисловому ринку «7 кілометр», Єфімчук — стоматологинею. Її чоловік Григорій Сташко — ювеліром.

29 грудня 2010 року дочка Єфімчук Інна Сташко приїхала додому. Двері квартири були незамкнені. У коридорі вона побачила тапки та сліди бруду. Дівчина ввімкнула світло й побачила засохлу розмащену смугу крові. Зайшла до залу й побачила на підлозі свою матір, яка лежала обличчям донизу. Праворуч від неї розтеклася велика калюжа крові. Сташко підійшла до матері та перевернула її на спину. Дочка намагалася опритомнити матір, одяг якої був просякнутий кров’ю, але та була мертвою. Сташко вибігла до коридору і викликала швидку допомогу. Речі у квартирі були розкидані, вочевидь, тут щось шукали. Пізніше стало зрозуміло, що зникли ювелірні прикраси, які зберігалися вдома.

Одразу запідозрили сусідку: кілька разів до цього вона спілкувалася телефоном зі Сташко та запитувала, коли прийде мама або тато, пояснюючи, що в неї до них є якісь справи. У розмовах вона дізналася код від під’їзду. Напередодні вбивства на домашній номер Єфімчук кілька разів телефонували й мовчали в слухавку. Як пізніше з’ясувалося, дзвонили з нового номера Литвіної.

За версією слідства, Литвіна неодноразово бувала у Єфімчук і знала, що вдома зберігаються коштовності. На початку грудня 2010 року вона вирішила пограбувати та вбити сусідку. Вона купила нову сім-карту, дізналася код від під’їзду та розпорядок дня членів сім’ї, і залучила до справи знайомого, який намагався влаштуватися вантажником до її магазину — Олександра Кравчука. Разом вони розробили детальний план злочину. Кравчук мав купити на «Привозі» кухонний ніж і полотняні рукавички та вбити Єфімчук. А Литвіна — організувати проникнення до квартири, знайти й забрати коштовності.

За версією слідства, 29 грудня Литвіна та Кравчук, прийшли до будинку Єфімчук, знаючи, що вона там одна. Підійшовши до квартири, Кравчук одягнув рукавички, а Литвіна подзвонила у двері. Єфімчук відкрила, почувши голос своєї давньої знайомої. Увійшовши всередину Кравчук почав наносити удари ножем Єфімчук у груди, поки вона не померла. Потім він перетягнув її тіло з коридору до однієї з кімнат. Після цього Литвіна та Кравчук забрали ювелірні прикраси вартістю 53 тисячі гривень.

2 січня 2011 року затримали Литвіну, а 8 лютого — Кравчука. Їх заарештували та відправили до СІЗО за підозрою у вбивстві пункти 6, 12 частини 2 статті 115 Кримінального Кодексу України та розбійному нападі частина 4 статті 187 КК .

За словами адвоката Кравчука Петра Гребенюка, у матеріалах справи немає відомостей про те, щоби правоохоронці перевіряли інші версії злочину.

«Швидше за все, інші версії й не відпрацьовувалися», — припустив він.

 

Суд. Олександр Кравчук

У квітні 2011 року обвинувальний акт направили до Приморського райсуду Одеси. Однак у серпні 2014 року справу відправили на дорозслідування. Прокуратура оскаржила це, і в листопаді того ж року апеляційний суд повернув справу до Приморського суду на новий розгляд. Але там не змогли зібрати колегію — багато суддів брали участь у досудовому розслідуванні. У січні 2015 року голова апеляційного суду передав справу до Київського райсуду. У червні 2016 року справу почали розглядати ще раз через те, що одна із суддів пішла у відставку, і сформували нову колегію.

За весь час, що справа перебувала в Київському райсуді, судді брали участь у люстрації та кваліфікаційному оцінюванні, прокурори — у двох реформах органів прокуратури. Прокурори неодноразово змінювалися, і їм був потрібен час для вивчення справи.

У жовтні 2016 року через занадто довгий термін утримання під вартою суд відпустив Литвіну і Кравчука під підписку про невиїзд.

Потерпілими в справі були визнані чоловік і дочка вбитої — Григорій та Інна Сташко.

Обвинувачення будувалося на зізнаннях Кравчука, свідченнях членів сім’ї покійної та свідків — деяких згодом, через декілька років, знайти вже не вдалося. А також на доказах: на черевиках Литвіної знайшли сліди крові, а сліди підошов цих черевиків — у квартирі вбитої; слідство з допомогою мобільних операторів визначило місцезнаходження телефонів Кравчука й Литвіної — вони були разом, зокрема, її телефон з новою сім-картою.

Кравчук у суді не визнав себе винним і відмовився від з’явлення зі зізнанням, яке він підписав під час слідства. За словами Кравчука, він одразу заявив міліціонерам, що не причетний до вбивства — він буддист і релігійні переконання забороняють йому вбивати живу істоту. Але вони катували його, тримали два дні у відділку без їжі та відпочинку, тому він обмовив себе, повторюючи версію правоохоронців. Зокрема, він підписав зізнання, згідно з якими, після вбивства Литвіна віддала йому всі коштовності та пішла додому. Він кілька днів носив ніж у кишені, а згодом вивіз його, коштовності та закривавлений одяг, у якому був у день вбивства, і сховав усе під камінням біля пальми в Непалі.

Ілюстрації: Анна Щербина

За словами Кравчука, адвокат, якого йому надали, виконував свої обов’язки лише формально й підписував протоколи слідчих дій, на які приїздив наприкінці, без зауважень.

Відмовляючись від зізнань, Кравчук заявив, що не має жодного стосунку до вбивства Єфімчук і того дня не був у її квартирі.

За його словами, 29 грудня 2010 року він був в Одесі в книжковому магазині «Терра Інкогніта» — готувався до паломництва до Непалу. Магазин розташовувався на вулиці Жуковського, неподалік від місця злочину — так він пояснив локацію свого телефону. Кравчук заявив, що слідчий не перевіряв його алібі або сліди злочину на його одязі. У січні 2011 року він поїхав до Тирасполя, звідки через Кишинів полетів до Катманду з пересадкою в Москві. Там він майже місяць відвідував священні буддистські місця. Коли він повернувся до України, його затримали, провели обшук у його будинку та будинку його матері, але нічого не знайшли.

Кравчук відмовився від першого адвоката, а новий — Петро Гребенюк, подавав численні скарги на дії слідчого і прокурора про порушення права на захист та застосування незаконних методів збору доказів. У прокуратурі відмовлялися порушувати кримінальні справи за цими скаргами, що Гребенюк безуспішно намагався оскаржити в суді. Він також звернувся зі скаргою до Європейського суду з прав людини, але ЄСПЛ не став комунікувати його заяву.

 

Суд. Осанна Литвіна

Осанна Литвіна в суді також не визнала провину. Вона заявила, що справа проти неї сфабрикована, докази перекручені та штучно підібрані під потрібний слідству результат, тому що правоохоронці силою змусили її та Кравчука обмовити себе. Литвіна розповіла в суді, що в день вбивства вона займалася сімейними справами, вранці була на «Привозі», опівдні — у ЖЕКу, а дорогою додому зайшла в магазин і зустрілася з подругою. За її словами, ці свідчення правоохоронці не перевіряли.

Литвіна підтвердила, що дзвонила Єфімчук додому, але через технічні проблеми й невміння поводитись із мобільним, дзвінки зривалися, вона передзвонювала, але її не чули.

Вона запевняла, що чоботи зі слідами крові, які в неї були вилучені, вона купила лише наступного дня після вбивства на ринку «7 кілометр» і вперше одягла, коли вранці після обшуку її повезли до поліції, а кров на них з’явилася вже після вилучення. Тобто фактично, звинуватила слідство у фальсифікації доказів. Чоловік Литвіної в суді підтвердив, що дружина купила чоботи тільки 30 грудня — він за візиткою розшукав продавчиню торгової точки на «7 кілометрі». Цю інформацію через адвоката він передав слідчому, але той не допитував продавчиню. Пізніше її все ж допитали в Приморському суді. Жінка підтвердила, що продала Литвіній «Уггі» чорного кольору з блискучими вставками. Та запам’яталася їй тим, що чекала, доки продавчиня повернеться з обіду. Товарознавча експертиза показала, що взуття виглядає новим, на ньому немає подряпин або протертих місць, ворс не зім’ятий, підкладка чиста. На підошвах є трохи бруду, як від нетривалого носіння або примірювання.

Ілюстрації: Анна Щербина

Як наслідок суд визнав недопустимим доказом висновок фахівця про кров на чоботях і залишених ними слідів у квартирі вбитої. Чоботи вилучили 2 січня, 3-го їх оглянув слідчий і не зазначив у протоколі, що на підошві є сліди крові. А фахівцю якось вдалося подивитися фото й чоботи 2 січня — дивувалися судді. Суд також зазначив, що 29 грудня в Одесі, за даними гідрометеорологічного центру, був туман і вологість — 90 %, що не дозволило б крові зберегтися на підошві при носінні.

Судмедексперти дослідили кров, знайдену на місці злочину — на підлозі, на ножі та ручці шафи. Очікувано виявилося, що швидше за все це кров Єфімчук. Для порівняння брали кров Литвіної, але кров Кравчука експерти не перевіряли. Як пояснив «Ґратам» адвокат Гребенюк, коли Кравчука затримали, усі зразки крові з квартири вже були витрачені. Одягу з плямами крові в Кравчука не знайшли.

Литвіна заявила, що з моменту її затримання на неї чинили «шалений» психологічний та фізичний тиск. Правоохоронці, за її словами, вимагали в неї гроші, щоби суд не відправляв її під арешт. Вона відмовилася й тоді вони почали погрожувати їй і застосовувати фізичне насильство, щоби примусити її зізнатися. Судово-медична експертиза 18 січня зафіксувала два синці на правій кисті Литвіної — вона вказувала це, як доказ насильства. Також Литвіна заявила, що її сім’ю обікрали під час обшуку, не знайшовши при цьому доказів провини.

Литвіна кілька разів оскаржила дії працівників Приморського райвідділу міліції — Кравченка, Белюги, Кочурова, Хоменка, Сергія Маковецького, Олександра Зубрицького, слідчої Ірини Бачу, Басенко, прокурорів Пімонова та Крикливого, експертів Шаталової та Кривди. Але прокуратура відмовилася порушувати кримінальні справи за цими скаргами. Литвіна оскаржила відмови в суді, справу порушили, але до моменту винесення вироку розслідування ще тривало. Правоохоронці, яких допитали в суді заперечували її звинувачення.

 

Рішення суду

За 10 років судового розгляду сторона захисту подала понад 75 клопотань. Суд, дослідивши всі докази, дійшов висновку, що провина Литвіної та Кравчука не доведена.

«Найцікавіше для всіх — те, що абсолютно непричетних осіб притягнули до кримінальної відповідальності. Усі аргументи захисту дуже довго не сприймали», — прокоментував адвокат Кравчука Петро Гребенюк «Ґратам».

Суд вирішив, що прокуратура не забезпечила Олександру Кравчуку право на захист, бо не перевірила факти, наведені в його скаргах — алібі, яке він зазначав, відсутність слідів злочину, і не надала щодо них відповідей. Суд також вказав у рішенні, що перевіряли ці скарги прокурори того ж району, у якому закінчувалося досудове розслідування й затверджувався обвинувальний акт, що вплинуло на незалежність, повноту й неупередженість перевірки.

Суд також зазначив, що відповідно до статті 65 КПК України (в редакції 1960 року) з’явлення зі зізнанням не є доказом.

Суд зазначив, що вже після передачі обвинувального акта до суду, до Кравчука в СІЗО приходив оперуповноважений Сергій Маковецький, який організаційно супроводжував цю справу. У суді Маковецький не зміг пояснити, навіщо він приходив, і хто йому дав на це дозвіл. Кравчук заявив, що Маковецький і раніше й під час цієї зустрічі погрожував йому розправою, якщо він у суді змінить свідчення і відмовиться від зізнання.

Слідча Ірина Бачу в суді сказала, що не пам’ятає всіх обставин давнього розслідування. За її словами, у матеріалах справи є всі необхідні процесуальні документи й зібрані слідством докази, яких, на її думку, достатньо для вирішення. Суд на це відповів, що в матеріалах немає доручень чи вказівок про відвідування Кравчука в СІЗО без дозволу судді.

Інші правоохоронці теж говорили, що не пам’ятають усіх обставин розслідування. Низка співробітників, на яких вказували Кравчук і Литвіна, опитати суду не вдалося — їх не доставили до суду.

Перший допит Кравчука як підозрюваного проводився з 21:55 8 січня до 1:50 9 січня. Незважаючи на письмову згоду Кравчука на допит у нічний час, суд зазначив, що він тривав безперервно чотири години, хоча для цього не було підстав — з моменту злочину минув цілий місяць. У цьому суд також побачив порушення права на захист.

Також суд зазначив, що обшук у квартирі в Кравчука почали проводити вранці 8 січня, після цього його затримали й до пізнього вечора він перебував у відділку міліції — протокол про затримання склали лише о 21:20. І лише після цього йому пояснили його права, зокрема, право мати захисника. Знайомство з адвокаткою, яка була приятелькою слідчого, відбувалося в присутності співробітників міліції — у Кравчука не було можливості поспілкуватися з адвокаткою конфіденційно. Суд погодився з твердженням Кравчука, що адвокатка фактично не надала йому жодної допомоги й ніяк не відреагувала на нічний допит. Тому протоколи допитів Кравчука, протокол слідчого експерименту за його участі, протокол очної ставки між ним і Литвіною — суд визнав неприпустимими доказами.

Щодо Литвіної суд теж дійшов висновку, що правоохоронці порушили закон під час розслідування. Суд визнав неприпустимими доказами протокол виявлення та вилучення її чобіт, бо їх вилучив оперуповноважений Маковецький, хоча за законом це мала робити жінка. Литвіній навіть не вручили копію цього протоколу. Суд також зазначив, що в протоколі немає інформації про наявність чи відсутність плям крові, і про те, як і в який пакет були поміщені черевики і як цей пакет був опечатаний. Дата на ньому була виправлена. Маковецький не зміг нічого щодо цього пояснити і сказав, що не пам’ятає, чи були на черевиках спочатку плями, як він їх опечатував і чи опечатував взагалі, і кому передавав. Слідча Бачу теж нічого про це згадати не змогла.

Адвокатка потерпілих Олена Єпіфанцева заявила, що правоохоронці не могли самі нанести на підошву черевиків кров Єфімчук, тому що вона з часом засохла. У відповідь суд вказав на велику кількість експертиз, для яких брали кров Єфімчук, тобто вона була в наявності слідства.

Зрізи нігтів Маковецький також вилучив без письмового доручення й без постанови слідчого, хоча це також мала робити жінка. Протокол вилучення судді також визнали недопустимим доказом.

Як і протокол допиту свідка Автанділа Кардава — суд засумнівався в його справжності. Свідок був понятим при складанні обох протоколів, однак свідчення дав через два місяці після слідчих дій. Суд вказав, що ці свідчення суперечать інформації про черевики, яка не була зазначена в протоколі — матеріал чобіт, їхній колір, наявність на них блискучих вставок, опечатування в поліетиленовому пакеті. Суд також зазначив, що стиль показань не відповідає написанню від руки — у ньому були помилки, які нібито свідчать, що автор погано знає або не знає російську мову взагалі. Свідок — іноземець, у справі є копія його іноземного паспорта без перекладу.

Аналогічне рішення суд ухвалив і щодо протоколу допиту ще одного понятого — записаного в матеріалах справи одного разу як Харабагадзе, іншого — як Харабадзе.

«Поняті були вигаданими. Не громадяни України. Їх намагалися знайти в процесі розгляду справи і в Приморському, і в Київському суді, їх було неможливо знайти», — припустив адвокат Литвіної — Валентин Атаманчук. За його словами, їхні адреси, зазначені в протоколах, були теж вигаданими — такі люди там не жили. Прокуратура також не змогла знайти доказів того, що ці люди колись перетинали кордон України.

Колегія суддів визнала неприпустимим доказом і протокол огляду квартири, у якій знайшли труп Єфімчук, тому що, за словами чоловіка покійної — Григорія Сташко, поліцейських і свідків, будинок оглядало більш ніж десяток правоохоронців, зокрема і працівники прокуратури, які розійшлися квартирою й шукали сліди злочину. Але даних про це в протоколі немає.

Сусід Єфімчук — Роман Маркін, якого правоохоронці запросили на обшук як понятого, розповів під час слідства, що деякий час сидів у кутку і спостерігав тільки за людьми, які були в тому ж приміщенні, що й він. Що відбувалося в іншій кімнаті, він не бачив. Потім йому це набридло, він пішов до себе у квартиру поверхом вище й заснув. Опівночі його розбудили, щоби він підписав протокол обшуку. За час судового розгляду Маркін помер, тому в суді вивчали тільки його письмові свідчення й аудіозапис допиту в Приморському райсуді.

Згадуючи день вбивства, Маркін розповів у суді, що вони з дружиною зібралися на ринок. Коли він відчинив двері під’їзду, з вулиці хтось теж спробував їх відчинити. Там стояла незнайома жінка, яка, побачивши його злякалася і відскочила назад. Впізнати цю жінку він не зміг. Маркін зазначив, що раніше кілька разів бачив Литвіну, і точно зіткнувся не з нею, хоча слідча в протоколі вказала інакше. Свідок сказав, що не перечитував документ і просто підписав, сподіваючись на добропорядність слідчої.

Ще один свідок — сусід Віталій Марачковский розповів, що голився у ванній, коли почув сильний шум у сусідів. Кілька разів Єфімчук крикнула «не чіпай мене, прибери свої руки». Потім він почув сильний вереск, двері у ванну грюкнули й настала тиша. Він і його рідні не надали цьому значення. Потім із квартири почав доноситися звук предметів, що падали на підлогу, причому з різних кімнат. Потім свідок пішов на роботу. У під’їзді була тиша. Сторонніх він не бачив. Він повернувся додому о шостій вечора — його одразу запросили бути понятим, а його батько, Василь, який згідно з документами був ще одним понятим, спав. О десятій вечора Марачковского викликали на допит. Коли він повернувся, батько і далі спав, тобто зовсім не брав участі в обшуку.

Суд зазначив, що відбитки слідів жіночих черевиків не вилучалися, їхнє фото не зробили. Водночас у супровідному листі експерту йдеться, що йому направляли фото слідів разом із черевиками для порівняльного аналізу. У матеріалах справи є лише копія фотографії, а оригінал і негативи в суд ні прокуратура, ні поліція не надали, попри вимоги.

Суд визнав недопустимим доказом протокол допиту свідкині Романової — швидше за все це псевдонім, оскільки була засекречена й перебувала під захистом держави. Її спеціально посадили в камеру до Литвіної, коли вона перебувала в ізоляторі, і якій та нібито зізналася в скоєнні злочину. Прокурор не зміг доставити її на засідання. Суд зачитав протокол її свідчень і прослухав аудіо допиту в Приморському райсуді — там її допитували не в залі суду, а з окремого приміщення. Водночас прокурор так і не зміг підтвердити її особистість. На питання Литвіної про її зовнішність, зачіску, довжину й колір волосся, розташування речей у камері та навіть номер камери, Романова відповідала суперечливо або взагалі уникала відповіді. У якийсь момент вона сказала, що не впізнає голос Литвіної, тому що чує його вперше. Романова розповіла, що більш ніж шість років дружить з оперуповноваженим Маковецьким через своє кримінальне минуле. За її словами, Литвіна зізналася їй у злочині 8 січня, але саму Романову ще 4 січня випустили з ізолятора, і суд врахував це протиріччя.

Ілюстрації: Анна Щербина

Через те, що ці протоколи визнали неприпустимим доказами, усі подальші експертизи, які проводилися на їхній підставі, суд також не прийняв керуючись «Доктриною отруйного дерева» Концепція, згідно з якою, якщо джерело доказів («дерево») є неналежним («отруйним»), всі докази, отримані з його допомогою («плоди»), також визнаються неналежними і не можуть бути доказами. Ця концепція розкривається в практиці ЄСПЛ в контексті дотримання права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод .

Відбитки пальців із місця вбивства не збіглися з відбитками Кравчука й Литвіної. Зниклі коштовності так і не знайшли. На місці злочину було знайдено два відбитки, але вони належали комусь іншому, а кому саме — так і залишилося нез’ясованим. Адвокат Валентин Атаманчук припустив, що це могли бути відбитки справжніх вбивць.

«Слідство не звернуло на це увагу й не намагалося шукати їх. Можливо ці пальці належать уже встановленим злочинцям, які є в базі даних» — міркував Атаманчук.

Адвокатка потерпілих Олена Єпіфанцева припустила, що це відбитки гостей або клієнтів Сташко. За її словами, Кравчук сам заявив, що вони були в рукавичках, тому їхніх відбитків там і не мало бути.

Чоловік убитої — Григорій Сташко в суді розповів, що сторонніх осіб його дружина у квартиру не приводила й не пускала. Конфліктів, за його словами, між ними не було, загроз ні від кого не надходило. У день вбивства від поїхав на роботу, а дружина залишилася вдома сама. О 16 годині йому подзвонила дочка і сказала про те, що трапилося. Сташко перерахував усі коштовності, які зникли з дому. Він заявив, що знає Литвіну як «Рузанну» — знайому своєї дружини. Вони були сусідами, конфліктів між ними не було, але і близько не спілкувалися. Водночас Литвіна неодноразово була в них вдома і зверталася до нього щодо ремонту ювелірних прикрас, а до самої Єфімчук щодо лікування зубів. Дочка розповіла йому, що Литвіна питала про розклад роботи його і дружини, але при зустрічі в середині грудня Литвіна не сказала, навіщо вона їх шукала. Інна Сташко розповіла в суді, як знайшла матір, і підтвердила список зниклих речей.

Вони обидвоє заявили, що під час слідчого експерименту Кравчук сам звернув увагу на відсутність приставного столу в коридорі, який був там у день вбивства, і на наявність у квартирі прихованої комори під підлогою кухні. На їхню думку, це говорить про те, що він був у квартирі раніше, наприклад — під час скоєння злочину. Але суд не звернув уваги і виключив протокол із матеріалів справи, тому що експеримент проходив із порушеннями — за участю самих Сташко.

Суд критично поставився до свідчень чоловіка й доньки, назвавши їх зацікавленими особами.

Потерпілі заявили 53 179 гривень матеріальної шкоди та 2 мільйони — моральної. Обвинувачені цивільний позов, як і провину взагалі, не визнали і далі стверджували, що до злочину не мають жодного стосунку.

На вулиці Єврейській розташована будівля управління Нацполіції з камерами спостереження, які охоплюють весь квартал, зокрема й будинок, де сталося вбивство. Але у відповідь на доручення слідчого оперативним співробітникам зібрати відео з навколишніх камер, було заявлено, що таких в окрузі немає.

Судячи з даних білінгу, Кравчук і Литвіна дійсно були поруч із місцем вбивства, але час з’єднання з базовими станціями роботи телефонів не збігається з часом злочину.

У підсумку, визнавши неприпустимими більшість доказів, суд вирішив, що прокурор так і не зміг довести участь Кравчука та Литвіної у вбивстві і 15 червня їх виправдав. Обидва адвокати захисту заявили, що вимагатимуть компенсації за незаконне переслідування після того, як вирок набере чинності. Поки що цього не сталося — і прокуратура, і потерпілі подали апеляцію на вирок.

Інна Сташко заявила «Ґратам», що однаково вірить у провину Литвіної та Кравчука.

«Запитайте у вбивць як вони почуваються після всього. Як живуть без каяття в скоєному», — написала вона кореспондентці «Ґрат» і відмовилася від подальших коментарів.

З Осанною Литвіною «Ґратам» зв’язатися не вдалося. Олександр Кравчук заявив, що прокоментує справу лише після спілкування зі своїм адвокатом, яке «напевно, буде нескоро».

Адвокатка потерпілих Єпіфанцева заявила, що вважає вирок неправомірним. За її словами, справу дійсно «розслідували не дуже», але й тих доказів, що вдалося зібрати — цілком достатньо.

«Суддя зарахував усі огріхи процесу на користь підсудних. За КПК 60-го року справу хоча б могли відправити на дорозслідування, щоби слідство ці огріхи прибирало. А зараз у нас як в Америці. Ти не довів — дають виправдувальний вирок, і добрий день. Те, що людини немає, те, що її вбили ці люди, але слідство не довело — це нікого не хвилює. Я десять років займалася цією справою й  у мене немає сумнівів у тому, що вбивство скоїли вони», — сказала вона після рішення суду.

 

 

 

80 відсотків українців вважають, що в суді виграє багатший або більш впливовий
80

відсотків українців вважають, що в суді виграє багатший або більш впливовий

Монолог голови Ради суддів Богдана Моніча «В Україні сформувалася традиція — в усіх проблемах звинувачують суди»

«В Україні сформувалася традиція — в усіх проблемах звинувачують суди»

Монолог голови Ради суддів Богдана Моніча

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів