Висновок лікаря. Як перший російський голова Мінохоронздоров’я Криму отримав 10 років за держзраду, але залишився на волі

Петро Михальчевський, липень 2019 року. Фото: Ґрати
Петро Михальчевський, липень 2019 року. Фото: Ґрати

Два роки Дніпровський районний суд Києва розглядав справу Петра Михальчевського — міністра охорони здоров’я в першому російському уряді Криму. Прокуратура доводила, що на цій посаді підсудний сприяв підривній діяльності Росії на півострові. Сам Михальчевський наполягав, що не шкодив Україні, а лише забезпечував безперебійну роботу лікарень у складний період. «Ґрати» розповідають, як суд засудив ексміністра до 10 років ув’язнення, але одразу відпустив, і чому колегія засудила Михальчевського за державну зраду, але визнала невинуватим у сепаратизмі.

 

27 лютого 2014 року в центрі Сімферополя було незвично тихо й безлюдно. Вранці прем’єр-міністр Криму Анатолій Могильов вийшов у прямий ефір і оголосив, що будівлі Ради міністрів і місцевого парламенту захопили невідомі озброєні люди. Потім стане відомо, що це був російський спецназ. Голова уряду оголосив вихідний і попросив сімферопольців не наближатися до захоплених будівель.

Увечері депутати зібрались у Верховній Раді, відправили Могильова у відставку і призначили новим прем’єром лідера партії «Русское единство» Сергія Аксьонова. Наступного дня в будівлі парламенту, утримуваній російськими спецназівцями, депутати замінили весь склад Ради міністрів. Посаду міністра охорони здоров’я в уряді Аксьонова отримав Петро Михальчевський, який до цього дня очолював республіканську лікарню.

Через три роки в Києві його затримають працівники Служби безпеки України й оголосять підозри у державній зраді та сепаратизмі.

 

Злети і падіння

 Адвокат Валентин Рибін і ексміністр охорони здоров’я Криму Петро Михальчевський, 1 лютого 2019 року. Фото: Ґрати

Петро Михальчевський народився 1959 року у Скадовську — курортному містечку в Херсонській області. Закінчив Кримський державний медичний університет у Сімферополі, де залишився жити і влаштувався хірургом у республіканську лікарню імені Семашка.

У 90-х очолив там відділення, у 2013 році став заступником головного лікаря, але хірургічну практику не кинув. Мав репутацію одного з найкращих фахівців у регіоні. Житель Керчі Микола в бесіді з «Ґратами» згадує, як Михальчевський поставив йому точний діагноз і виявив проблему, яку не могли знайти інші лікарі.

«Грошей Михальчевському за операцію особисто я не платив ні копійки! Моя дружина все платила в касу клініки! … Я заплатив би з вдячністю йому, але такої пропозиції не було!» — поділився Микола.

У 2012 році Михальчевський став головним лікарем республіканської лікарні, а через два роки, у фатальний момент для Криму, — міністром охорони здоров’я. На цій посаді він курирував перехід місцевої медицини з українських стандартів на російські.

В інтерв’ю Михальчевський заявляв, що від цих змін кримські медики і пацієнти тільки виграють. Лікарні отримають більше грошей і устаткування, зарплати лікарів виростуть, медицина буде по-справжньому безкоштовною, а важкі хворі зможуть отримувати висококласну допомогу в Росії.

«Наведу приклад. У Криму ендопротезування суглобів потребує 700 осіб… Нашими силами ми можемо виконати близько 150 операцій на рік. Тепер ми цих хворих зможемо направляти до центру високотехнологічної допомоги в Росії, де при наявності російського паспорта їм буде надана безоплатна медична допомога», — говорив Михальчевський в інтерв’ю.

Однак у кріслі міністра він протримався всього три місяці, поки не потрапив у корупційний скандал. Прем’єр Сергій Аксьонов звинуватив Михальчевського в тому, що гуманітарна допомога з Росії опиняється у приватному продажу, лікарі вимагають у пацієнтів «благодійні внески», а ціни в аптеках завищені. 9 червня 2014 року медик подав у відставку й повернувся до лікарської практики.

Через рік він зібрав речі й разом із дружиною і двома дітьми переїхав до Києва. «Мотивом мого переїзду була, в першу чергу, літня мама і сестра. Тому що, перебуваючи там, я не міг доглядати за ними», — пізніше розповість Михальчевський.

У Києві він продовжив хірургічну практику і став головним лікарем приватної клініки. Перші два роки у правоохоронців не було до кримчанина претензій. Але вранці 5 січня 2018 року працівники СБУ прийшли до Михальчевського з обшуком, вручили підозру в державній зраді й сепаратизмі, а також звернулися до суду з клопотанням про арешт.

На засіданні медик заперечував провину і просив залишити його на волі. Він переконував суддю, що не шкодив суверенітету України, а міністром став ще до того, як Росія оголосила про приєднання Криму. Однак суд до нього не дослухався і відправив у СІЗО.

 

Відмова від обміну

 Суд дивиться інтерв’ю Михальчевського, липень 2019 року. Фото: Ґрати

Через пів року справу Михальчевського почав розглядати Дніпровський районний суд Києва. Прокуратура вказала в обвинувальному акті, що Михальчевський у 2014 році «отримав від невстановлених представників Росії пропозицію зайняти посаду міністра охорони здоров’я Криму, яка є політичною посадою, в незаконно створеному органі окупаційної влади». Михальчевський погодився і, за версією обвинувачення, тим самим «надав Росії допомогу в проведенні підривної діяльності проти України» — тобто вчинив державну зраду (частина 1 статті 111 Кримінального кодексу).

Прокурори вказали, що на посаді міністра в Криму Михальчевський видав не менше п’яти наказів, «надаючи їм вигляд законних і правомірних, легітимізуючи таким чином діяльність окупаційної влади».

Прокуратура також звинуватила медика в посяганні на територіальну цілісність (частина 2 статті 110 КК). За версією обвинувачення, Михальчевський скоїв цей злочин, коли «дав вказівку всім медустановам Криму організувати на їхній території виборчі дільниці для проведення так званого референдуму, що відбувся 16 березня 2014 року». Прокурори стверджували, що Михальчевський вимагав від медиків «голосувати за відділення Криму від України і приєднання до Росії» і «звітував про це вищому керівництву органів окупаційної влади».

Підсудний і його адвокат заперечували всі звинувачення. Михальчевський заявив, що міністром його призначили не «невстановлені представники Росії», а Верховна Рада Криму, яка на той момент була легітимним органом української влади.

«Присяги на вірність народу Криму і Російської Федерації я не приймав. Головним підсумком своєї роботи в Криму в розглянутий період вважаю те, що ніхто з кримчан, як і раніше громадян України, не постраждав від ненадання медичної допомоги, жодна людина!» — говорив Михальчевський.

Його адвокат Валентин Рибін стверджував, що міністр забезпечував роботу цивільних лікарень під час військового конфлікту, і його не можна переслідувати за Женевською конвенцією про захист цивільного населення.

«Сторона обвинувачення вважає, що справжній громадянин України повинен був шкодити іншим людям, якщо залишився на півострові, або хоча б залишити півострів. Шановний суд, на жаль, не дивлячись на пряму заборону в міжнародному праві, на лаві підсудних перебуває особа, яка все своє життя присвятила наданню медичної допомоги людям, і врешті-решт саме за це його намагаються засудити», — сказав адвокат.

Він також додав, що обвинувачення Михальчевського в організації референдуму — це всього лише припущення прокурорів, яке нічим не підтверджується.

У липні 2018 року в Михальчевського з’явилася можливість опинитися на волі. Віцеспікерка Ради Ірина Геращенко опублікувала список осіб, яких Україна готова обміняти на політв’язнів у Росії. У переліку було прізвище медика. У відповідь Михальчевський звернувся до президента Петра Порошенка з вимогою виключити його зі списку.

«Я категорично проти участі в будь-яких обмінах із Російською Федерацією або будь-якою іншою державою світу», — заявив Михальчевський. Він повторив, що не винен у державній зраді, є громадянином України, і Конституція забороняє висилати його з країни.

 

Звільнення

Петро Михальчевський виходить із під варти після півтора року арешту, липень 2019 року. Фото: Ґрати

Незважаючи на всі протести Михальчевського, прокуратура наполягала на його винуватості. Щоб обґрунтувати свою позицію, прокурори викликали свідків. Ключовим був колишній головний лікар сімферопольського протитуберкульозного диспансеру Олег Тимченко, який 2014 року переїхав до Києва.

На допиті він сказав, що Михальчевський був прихильником Росії, примушував підлеглих отримувати російські паспорти й активно сприяв проведенню референдуму в лікарнях.

«Дільниці в лікарнях, звичайно ж, підконтрольні міністру охорони здоров’я. На різного рівня нарадах рекомендувалося провести з хорошими результатами цей референдум. Специфіка дільниць у лікарнях у тому, що головні лікарі можуть дуже активно агітувати серед хворих і своїх підлеглих, можуть мати вплив безпосередньо на виборчі комісії», — сказав Тимченко.

Колишній головний лікар сімферопольського тубдиспансеру Олег Тимченко, 1 лютого 2019 року. Фото: Ґрати

У той же час він визнав, що сам не був присутній на нарадах, де Михальчевський давав вказівки щодо референдуму. За словами Тимченка, про такі розпорядження він дізнався від інших головних лікарів. Михальчевський заявив, що покази свідка — брехня, і медик обмовив його через особисту неприязнь.

Ще одним доказом прокуратури була лінгвістична експертиза заяв підсудного на посаді міністра. Дослідження провела працівниця інституту судових експертиз СБУ Наталя Ковбасенко. Вона вивчила висловлювання Михальчевського про користь переходу кримської медицини на російські стандарти і вирішила, що вони містять «схвалення і публічне виправдання входження Криму до складу Росії» і «проросійську пропаганду».

Друга адвокатка Михальчевського Ольга Головіна стверджувала, що експертиза складена з порушеннями і просила визнати її недопустимим доказом. На думку захисниці, експертка інституту СБУ була упередженою і, щоб підіграти слідству, навіть змінила формулювання питань, на які її просив відповісти слідчий.

Адвокати наполягали, що звинувачення на адресу Михальчевського бездоказові, і постійно просили відпустити його з-під арешту. Однак, судді відмовляли, посилаючись на норму КПК, за якою обвинуваченим у державній зраді можна призначати тільки одну міру запобіжного заходу — тримання під вартою.

25 червня 2019 року Конституційний суд визнав це положення КПК протизаконним. Через два тижні, посилаючись на це рішення, адвокат Рибін знову попросив суддів звільнити Михальчевського. Цього разу судді пішли назустріч і після року й семи місяців утримання в СІЗО відпустили кримчанина під домашній арешт.

 

«Я нікуди не поїду!»

 Голова суддівської колегії Мирослава Марченко оголошує рішення, червень 2019 року. Фото: Ґрати

У серпні колегія знову пом’якшила Петру Михальчевському запобіжний захід і замінила цілодобовий домашній арешт на нічний. Це дозволило підсудному повернутися до лікарської практики. У жовтні адвокат Рибін заявив у суді, що іноді Михальчевському потрібно оперувати вночі, і попросив узагалі скасувати домашній арешт.

Судді знову пішли медику назустріч і відпустили його під особисте зобов’язання з’являтися до суду. Кожні два місяці колегія продовжувала цей запобіжний захід, але навесні прокуратура й зовсім не стала подавати клопотання про продовження, і термін особистого зобов’язання закінчився 3 квітня. Михальчевський опинився на волі.

Попри всі послаблення прокуратура від обвинувачень не відмовлялася й на фінальних дебатах запросила для медика 13 років позбавлення волі. Прокурор попросив визнати Михальчевського винним у державній зраді, але не притягати до відповідальності за сепаратизм у зв’язку із закінченням строків давності за цією статтею.

Сам Михальчевський стояв на своєму. «Прошу вас розглянути цю справу відповідно до законодавства, нарешті, винести справедливе рішення і виправдати мене, позбавити від цього ганебного клейма, яке на мене намагаються навісити», — звернувся він до суддів в останньому слові.

13 липня головуюча суддя Мирослава Марченко оголосила вирок. Не дивлячись на заперечення захисту, вона визнала покази свідків, експертизу та інші докази належними. Судді вказали, що уряд Сергія Аксьонова, в який входив Михальчевський, був нелегітимним органом і створений у результаті збройної агресії Росії. Суд відхилив аргументи захисту про те, що посада Михальчевського була політичною і він, як медик, перебуває під захистом Женевської конвенції.

Колегія дійшла висновку, що підсудний усе ж сприяв підривній діяльності Росії та вчинив державну зраду. Судді засудили його до 10 років позбавлення волі — мінімального покарання за цією статтею.

У той же час суд виправдав Михальчевського в сепаратизмі, оскільки звинувачення базуються на припущеннях. Колегія визнала недоведеним, що підсудний причетний до проведення референдуму в лікарнях.

У вироку судді не призначили ексміністру запобіжний захід. Це означає, що, попри суворий вердикт, Михальчевський залишиться на волі, поки рішення не вступить у силу. Це станеться тільки після рішення апеляційного суду. Адвокат Валентин Рибін уже заявив, що протягом 30 днів подасть туди скаргу, оскільки вважає вирок незаконним.

Петро Михальчевський, червень 2019 року. Фото: Ґрати

Сам Михальчевський явно не очікував такого жорсткого вироку, після оголошення знітився й на прохання «Ґрат» прокоментувати рішення відповів відмовою. Він сказав лише, що, хоч і перебуває на волі й може виїхати за кордон, не збирається тікати.

«Куди мені їхати? — сказав він роздратовано. — Я б уже давно виїхав, якби хотів. Я нікуди не поїду!»

 


Матеріал підготовлений за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені в тексті, не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.

57880 випадків перевищення швидкості зафіксовано в Києві за першу добу роботи камер автофіксації
57880

випадків перевищення швидкості зафіксовано в Києві за першу добу роботи камер автофіксації

Начальник поїзда про кишенькових злодіїв, дебоширів і повернення поліції в потяги «Скільки пасажирів побито, скільки провідників порізано»

«Скільки пасажирів побито, скільки провідників порізано»

Начальник поїзда про кишенькових злодіїв, дебоширів і повернення поліції в потяги

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів