«Задля помсти». У Криму пенсіонерка облила кров’ю могилу російського військового, протестуючи проти війни, і вже два місяці перебуває у СІЗО

Малюнок: Катерина Мініх, Ґрати
Малюнок: Катерина Мініх, Ґрати

На початку квітня батьки гранатометника 810-ї бригади морської піхоти РФ Валентина Ісайчева, який загинув на кораблі «Орськ» у порту Бердянська, виявили, що хтось облив його могилу на цвинтарі села Сонячна Долина в Криму кров’ю та фекаліями. Розслідування зайняло лише день — поліцейські затримали мешканку села Валерію Гольденберг. З того часу вона перебуває в СІЗО. Її обвинувачують у  нарузі над місцем поховання з мотиву політичної ворожнечі . Гольденберг назвала свій вчинок помстою за вторгнення і вбивства в Україні.

«Ґрати» розповідають, як кримська пенсіонерка виступила проти війни та опинилася під арештом.

 

Помста

Валерія Гольденберг народилася у Полтаві, але вже 17 років мешкає у Криму. У 2014 році і вона, та її уже покійний батько Михайло Гольденберг, анексію не підтримали, говорили про це відкрито і збиралися поїхати на материкову частину України. Батько помер через рік, а Валерія так і не поїхала. Вона пояснювала це тим, що не могла продати будинок, а сидіти на шиї у дочки, яка живе в Черкасах, не хотіла.

Валерія працювала електромонтеркою на заводі «Титан» в Армянську, а потім вийшла на пенсію і жила у Сонячній долині неподалік Судака, періодично відвідуючи доньку. Востаннє була в неї влітку минулого року.

Коли наприкінці лютого почалося повномасштабне вторгнення російських військ, Гольденберг почала стежити за новинами. Вона хвилювалася за доньку, друзів та близьких — у Полтаві, Одесі, Харківській області. У березні вона дізналася, що у Ворзелі Київської області загинув разом із усією родиною її однокласник Олександр Кадильников. «Ґратам» не вдалося підтвердити його загибель — в обласній прокуратурі оперативно відповісти редакції не змогли. Згодом вона пояснювала слідчому, що загибель близьких та інформація про злочини російських військових у Київській області її так стривожили, що вона вирішила помститися.

«Оскільки я — проти того, що Росія напала на Україну, то приблизно 4 квітня 2022 року, коли я дізналася, що військовослужбовці звільнили Бучу, Ірпінь, Гостомель Київської області, вирішила облити кров’ю могилу військовослужбовця Росії, який воював та загинув на території України, — говорила Гольденберг слідчому і додала, — Там військовослужбовці Росії вбивають мирних людей».

Її приятелька — сусідка Олена Муртазаєва розповіла, що якраз 4 квітня вони востаннє пили з Гольденберг каву. Про політику та війну, стверджує вона, не йшлося.

«Ми спокійно поговорили, і Гольденберг пішла додому», — згадувала Муртазаєва.

Наступного разу вони зустрілися вранці аж 9 квітня — Гольденберг попросила чоловіка сусідки заварити її мангал. Розмов про війну також не було. Того ж дня Гольденберг затримали поліцейські у неї вдома.

 

Кладовище

Два дні до цього, в обід 7 квітня, на цвинтарі Сонячної долини за кілометр від села, прийшла пара — Вадим і Тетяна Ісайчеви. Тут 31 березня поховали їхнього сина — 21-річного Валентина Ісайчева. Він служив у російській армії як призовник, потім підписав контракт і наприкінці лютого його як гранатометника відправили воювати в Україну у складі 810 бригади морської піхоти із Севастополя.

Через місяць, 24 березня, українські війська в порту Бердянська підірвали великий десантний корабель «Орськ». На ньому був й Ісайчев. «Смерть настала під час проходження реальної військової служби», — йдеться у свідоцтві про смерть. За тиждень його поховали — біля могили поставили дерев’яний хрест із його портретом у військовій формі, поклали вінки, зокрема від російського Міністерства оборони.

Батьки відвідували могилу сина щодня і, коли прийшли через тиждень після похорону, виявили, що могила сина залита кров’ю та фекаліями — забризканий його портрет, вінки і земля. Вони почали все чистити і прибирати, Ісайчевій стало погано.

Ісайчева стверджує, що наступного дня повідомила про це місцевому воєнкому у Судаку. 8 квітня  написала заяву в поліцію і там розпочали перевірку — опитали її та оглянули цвинтар, взяли зразки крові і фекалій, що залишилися на вінках. Але поліція має іншу версію: вранці 8 квітня черговому зателефонував працівник судакського управління ФСБ Автунов і повідомив про подію на цвинтарі. Якщо це так, то заяву до поліції Ісайчева написала вже після цього, і, швидше за все, поліцейські самі з нею зв’язалися. 21 квітня вона подала позов про відшкодування моральної шкоди — мільйон рублів (461 тисяча гривень).

 

Зізнання й арешт

Невідомо, як поліцейські вийшли на Гольденберг, — вони стверджують, що виявили її «оперативним шляхом». 9 квітня до неї додому прийшли двоє — старший оперуповноважений Костянтин Ніколаєнко й оперативник Олександр Суворін. Розмову з нею знімали на телефон.

Вони почали питати, чи причетна вона до подій на цвинтарі — поліцейські стверджують, що Гольденберг одразу зізналася і розповіла, як усе було.

Вранці 7 квітня вона налила в банку кров із курячої печінки, у тетрапак з-під молока зібрала фекалії і пішла на цвинтар. Вона чула, що за тиждень до того там поховали військового з її села, що воював в Україні. Гольденберг не знала, де саме він був похований, тому, опинившись на цвинтарі, розгубилася і пішла до могил своїх батьків. Там вона трохи постояла, і вже хотіла йти і викинути все, що принесла, до урни біля входу, але побачила свіжу могилу з портретом молодого військового у формі. Пенсіонерка вилила на неї кров, розкидала фекалії — частина потрапила на портрет та вінки. Після цього пішла.

«Своїм вчинком Гольденберг задовольнила свою душу», — цитує розмову з нею оперативник Ніколаєнко.

Поліцейський стверджує, що тоді Гольденберг захотіла написати явку з повинною. Її затримали і відвезли до поліції. Явку з повинною вона підписала вже там, але чомусь на ній вказана дата на день раніше — 8 квітня.

11 квітня Гольденберг обвинуватили в оскверненні могили за мотивами політичної ненависті і наступного дня заарештували. Їй загрожує до п’яти років ув’язнення. У мережі є відео, де вона стоїть у вузькій залізній клітці і вибачається перед сім’єю Ісайченка.

«Задля помсти і співчуття до народу України», — пояснила свій вчинок Гольденберг.

Зараз вона перебуває у СІЗО, 7 червня розпочнеться судовий розгляд її справи.

«Ця справа політизована, над нею, швидше за все, буде показовий суд, — каже її адвокат Марлен Халіков. — Порушення — середньої тяжкості, а вона сидить у СІЗО, що не є нормально».

Адвокат сподівається, що визнання вини буде враховане судом як пом’якшувальна обставина.

2 місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання
2

місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду «Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

«Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів