«Як зранку першого січня». Як працюють слідчі у районі Харкова, який найбільше обстрілюють

Заступник начальника слідчого управління Дмитро Сойма, 6 травня 2022 року. Фото: Ганна Соколова, Ґрати
Заступник начальника слідчого управління Дмитро Сойма, 6 травня 2022 року. Фото: Ганна Соколова, Ґрати

«Труп у підвалі гаражного кооперативу, попередньо — отруєння чадним газом», — зачитує ранкове повідомлення в поліцію начальник слідчого управління Сергій Болвінов.

Місце події — Північна Салтівка. Це околиця колись найбільшого спального району Харкова. Російська армія обстрілює його з перших днів повномасштабного вторгнення. Снаряди потрапляють у багатоповерхові панельні будинки і неглибокі підвали, де ховаються місцеві мешканці. Кожну смерть поліцейські документують як воєнний злочин.

Журналістка «Ґрат» поїхала у Північну Салтівку разом із Сергієм Болвіновим та його колегами, слідчими і криміналістами, щоб розповісти Обережно — у тексті є описи та фотографія, які ви можете вважати неприйнятними , як вони працюють у районі Харкова, який найбільше обстрілюють.

 

Усе гаразд

«Тут мешкало понад 400 тисяч людей», — розповідає начальник слідчого управління Сергій Болвінов, коли ми заїжджаємо на Салтівку.

Район щільно забудований багатоповерховими панельними будинками, але мешканців не видно. Багато хто поїхав, а ті, що залишилися, майже не виходять із підвалів. Та й нема чого — магазини або зруйновані, або зачинені.

«Як зранку першого січня», — жартує криміналіст Богдан Бурбело.

На Північній Салтівці, околиці району, діє незвичне швидкісне обмеження. Тут треба їхати якомога швидко — від 80 кілометрів на годину.

«Увага, обстріли!» — як попередження написано на пом’ятому авто, що залишилося на дорозі.

Ринок, що згорів на Північній Салтівці, 6 травня 2022 року. Фото: Ганна Соколова, Ґрати

У цій частині району не залишилося непошкоджених будинків. Руйнування різні — від тріснутих вікон до наскрізних дір у стінах. Ми зупиняємося біля багатоповерхівки, яку місцеві називають ляльковим будинком. Лицьові панельні стіни впали, і квартири тепер схожі на відкриті коробки. Видно килим на стіні чиєїсь вітальні і каструлі у відкритому холодильнику на кухні.

Сусідній будинок постраждав менше — у ньому лише вибиті вікна. Під під’їздом — величезна вирва і повалена береза. Біля входу стоїть Володимир, чоловік літнього віку в окулярах і навушниках, з яких долинає український телеефір. На цій вулиці, на відміну від сусідніх, є зв’язок та інтернет.

«Живі, поголені і добре пахнемо. Усе гаразд», — бадьоро каже Володимир.

Під час обстрілів він ховається у підвалі, де грає із сусідами в нарди та шашки. Виїжджати звідси не хоче. На обидва будинки — а це вісім під’їздів — залишаються семеро мешканців. Продукти і засоби гігієни їм привозять волонтери.

Зруйнований будинок на Північній Салтівці, 6 травня 2022 року. Фото: Ганна Соколова, Ґрати

Слідчі опитують Володимира про руйнування через обстріл напередодні ввечері і відчувають запах газу. Володимир запевняє, що все гаразд — так само бадьоро. Але поліцейські все ж таки вирішують повідомити про витік комунальникам — вони сьогодні ж відключать газ. Світла тут немає вже більше двох місяців. Вода ще є.

 

Гості

У сусідньому кварталі немає ні газу, ні світла, ні води. Пахне багаттям та їжею.

«Хочете окрошки?» — питає Зінаїда, коли ми повертаємо у двір, схований за розлогими деревами.

Жінка літнього віку сидить на стільці біля грилю, зробленого з цегли і решітки, знятої з холодильника. Біля входу в будинок — акуратно складені дрова, заготовлені з повалених дерев. Будинок посічений уламками, у деяких стінах — величезні діри.

Мешканки Північної Салтівки готують їжу на вогні, 6 травня 2022 року. Фото: Ганна Соколова, Ґрати

Чотири жінки літнього віку готують тут їжу для мешканців усього кварталу. Продукти їм привозять волонтери. Воду набирають у колонці, ночують у підвалі, не знімаючи верхнього одягу. Їхні квартири — в аварійному стані.

«Цілий день у нас гості, — радісно каже Ольга, яка сидить на лавці навпроти гриля. — Ми тут потрібні, ми годуємо весь район».

На вибухи, які постійно долинають із різною гучністю, ніхто не реагує. Сирени тут не чути, а телефони жінки зрідка заряджають від генератора, який їм позичають військові.

«Не хочуть їхати, — із розумінням каже Болвінов, коли ми відходимо від двору. — Це їхня земля, вони тут виросли».

 

Картопля

Гаражі в кооперативі, куди напередодні ввечері прилетів снаряд, покручені. На землі розкидані частини снаряда, слідчі позначити їх як речові докази. Біля згорілого гаража, огородженого стрічкою, нервово курить Віта Власова. Тіло її батька щойно дістали з підвалу в цьому гаражі. Мама також там була, але вижила, швидка відвезла її до лікарні.

Пара жила в сусідньому будинку. Коли російська армія обстріляла їхнє житло, вони переїхали до друзів в інший район. Але після того, як черговий снаряд влучив біля гаража, вони вирішили забрати з підвалу свої запаси — банки з консервацією та мішок картоплі. Хотіли віддати їх дочці та онуку, які залишаються на Північній Салтівці.

Поліцейські у гаражному кооперативі на Північній Салтівці, 6 травня. Фото: Ганна Соколова, Ґрати

«Ми довго кричали, що нам не потрібна ця картопля», — зітхає Віта.

«Я сам волонтер! Я би привіз їм цю картоплю! — обурюється син Влад, що метушиться біля матері. На ньому футболка з написом: «Російський військовий корабель, йди нахуй».

Окрім запасів, у погребі були каністри з бензином. Через розрив снаряда тара тріснула, і пальне розтеклося по підлозі. Щоб отруїтися, людям літнього віку вистачило кількох хвилин.

Уламки снарядів — речові докази, 6 травня 2022 року. Фото: Ганна Соколова, Ґрати

Слідчі і криміналісти хочуть відібрати зразки ґрунту у підвалі, але Віта вмовляє їх туди не спускатися. Запевняє, що це небезпечно. Тоді Богдан Бурбело знаходить у гаражі сапку і нею піднімає ґрунт із підвалу.

На цьому польова робота завершена — інших викликів із цього району не надходило.

 

Плита

Дорогою до автомобіля зустрічаємо чоловіка, який буденно повідомляє про труп у сусідньому під’їзді.

Туди напередодні ввечері також прилетів снаряд. Він потрапив глибоко в будинок і зруйнував одну з панельних плит. Вона впала і придавила місцевого мешканця, що в той час був на сходовому майданчику.

Загиблий під час обстрілу Північної Салтівки, 6 травня 2022 року. Фото: Ганна Соколова, Ґрати

«Ну, я піду?» — запитує чоловік, що привів нас на місце. Він спускається вниз бадьорою ходою. Під пахвою несе хліб.

Несподівано через поручні верхнього поверху виглядає старший чоловік. Він називає ім’я та прізвище загиблого, каже, що той жив сам.

— Ви тут досі живете? — дивується заступник начальника слідчого управління Дмитро Сойма, що, очевидно, не очікував побачити тут мешканця.

— Та ні, просто зайшов подивитися, як там моя квартира, — добродушно відповідає чоловік.

Щоб вийти з квартири, йому доводиться перелазити через плиту, яка накрила тіло сусіда. З-під неї видно лише голову.

Слідчі не можуть оглянути тіло — через загрозу обвалів плиту мають підняти рятувальники. Поліцейські чекають їх у дворі, засипаному битим склом, по якому, голосно нявкаючи, ходять покинуті коти.

Начальник слідчого управління обласної поліції Сергій Болвінов, 6 травня 2022 року. Фото: Ганна Соколова, Ґрати

«Це — найболючіше місце нашого міста, — оглядаючись, каже Болвінов. — Із самого початку війни ми виїжджаємо на місця, оглядаємо їх, фіксуємо загиблих і збитки. Збираємо доказову базу агресії Російської Федерації».

За матеріалами поліцейських Служба безпеки відкриває справи щодо порушення законів і звичаїв війни Стаття 438 Кримінального кодексу України . За словами Болвінова, у Харківській області розслідують уже понад 1200 таких справ.

Поки чекаємо рятувальників, вибухи лунають дедалі ближче.

«Така робота — виїжджаємо на виклик і не знаємо, чи не прилетить сюди», — спокійно реагує Болвінов.

Коли на місце прибувають рятувальники, ми знову — зі швидкістю не менше 80 кілометрів на годину — їдемо з Північної Салтівки.

2 місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання
2

місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду «Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

«Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів