«Як може бути не винною людина, яка заробляла на цьому гроші?». Що говорили в суді родичі загиблих у пожежі в харківському геріатричному пансіонаті

Обвинувачений Славік Акопян у Ленінському райсуді Харкова, 7 жовтня 2021 року. Фото: Ганна Соколова, Ґрати
Обвинувачений Славік Акопян у Ленінському райсуді Харкова, 7 жовтня 2021 року. Фото: Ганна Соколова, Ґрати

Ленінський районний суд Харкова продовжує розглядати справу про пожежу в приватному геріатричному пансіонаті, у якому загинули 15 його мешканців. У порушенні пожежної безпеки, що спричинило загибель людей, звинувачують власника будівлі Славіка Акопяна, орендаря В’ячеслава Кравченка, директорку пансіонату Ольгу Кравченко й адміністратора Ігоря Мирончука.

7 жовтня суд допитав сімох родичів мешканців, які загинули в пожежі.

«Я з почуттям провини за смерть свого батька буду жити до кінця життя», — зверталася до обвинувачених Ольга Давиденко.

«Як може бути не винною людина, яка заробляла на цьому гроші?» — міркував Владислав Мартиненко і просив суд покарати всіх, крім адміністратора пансіонату, який «витягав людей з пожежі».

А Ольга Совенко й зовсім не висловила претензій ні до кого з обвинувачених:

«Вони робили добру справу. Є суд вище»

«Ґрати» розповідають сім сумних історій про те, як люди потрапляють у пансіонати і як родичі переживають їхню втрату.

 

«Не було встановлено наявність вогнегасників»

Пожежа в приватному геріатричному пансіонаті «Золотий час», де проживали орієнтовно 30 осіб, сталася 21 січня цього року. Ще до прибуття пожежників мешканці сусідніх будинків відчули дим і кинулися рятувати мешканців пансіонату, багато з яких мали інвалідність або були паралізовані.

«Тут було справжнісіньке пекло. Уся вулиця була в диму. Я побачила цих людей у памперсах, які не можуть рухатися, вони не самостійні. Просто хотілося їх зігріти, хоч якось допомогти», — розповідала мешканка сусіднього будинку Ксенія Нескромна.

15 мешканців загинули, ще п’ятеро потрапили до лікарні. Поліція відкрила провадження про порушення пожежної безпеки, що призвело до загибелі людей частина 2 статті 270 КК . Крім того, Держбюро розслідувань відкрило провадження про службову недбалість, що спричинила тяжкі наслідки частина 2 статті 367 КК , з боку працівників Держслужби з надзвичайних ситуацій. Як з’ясувалося, пансіонат був нелегальним.

Пожар в гериатрическом центре. Харьков, 21 января 2021 года. Фото: Павло Пахоменко для «Ґрат»

Підозру в порушенні пожежної безпеки оголосили чотирьом — Славіку Акопяну, який здав свій будинок в оренду під пансіонат, орендарю В’ячеславу Кравченку, директорці пансіонату Ользі Кравченко й адміністратору Ігорю Мирончуку. Їм загрожує до восьми років позбавлення волі. Усіх чотирьох заарештували. У суді вони висловлювали співчуття родичам загиблих.

У червні прокуратура завершила розслідування й передала матеріали справи до Ленінського районного суду Харкова. Слідство встановило, що напередодні пожежі в пансіонаті зламався газовий котел, тому будівлю опалювали за допомоги нагрівачів. Це призвело до перевантаження електромережі і, як наслідок — займання. Четверо обвинувачених — Акопян, подружжя Кравченків і Мирончук, відповідальні за пансіонат — не гарантували там пожежну безпеку, через що загинули 15 мешканців.

«Внаслідок досудового розслідування не було встановлено наявність вогнегасників та інших протипожежних засобів», — прокоментував обвинувачення прокурор Асхат Саліхов.

Власник будинку Славік Акопян пояснював, що, згідно з договором про оренду, дотримання правил пожежної безпеки було обов’язком орендарів. Орендар В’ячеслав Кравченко сказав, що він здавав будинок у суборенду своїй дружині Ользі — директорці пансіонату. Вона припустила, що в пожежній безпеці в пансіонаті «щось, може, не допрацювали, не встигли». А Ігор Мирончук, якого слідство називає неофіційно працевлаштованим адміністратором пансіонату, і зовсім заперечував свою роботу в закладі — нібито допомагав там як волонтер.

Обвинувачені Ольга і В’ячеслав Кравченки та Ігор Мирончук у Ленінському райсуді Харкова, 7 жовтня 2021 року. Фото: Ганна Соколова, Ґрати

Щодва місяці суд продовжує арешт обвинувачених, незважаючи на їхні скарги на здоров’я і прохання відпустити під домашній арешт.

У справі 17 потерпілих — родичі загиблих. Четверо з них заявили до обвинувачених також цивільні позови від 200 тисяч до 4 мільйонів гривень. Представник Міністерства внутрішніх справ також звернувся до суду з проханням стягнути з обвинувачених 420 тисяч гривень, витрачених на ліквідацію пожежі.

7 вересня суд допитав перших потерпілих — Валентину Павлюк і Володимира Паланта. Обидва позитивно відгукувалися про умови в пансіонаті. А адвокати обвинувачених намагалися перекласти відповідальність за загибель батька Павлюк на неї саму — через те, що вона помістила його до пансіонату. «Це ваша необачність, виходить?», «Ви улюбленого батька пустили невідомо куди, десять днів не спілкувалися з ним. Як вам спалося?», «Як ви могли так вчинити з батьком?», — запитували адвокати. Жінка скаржилася на депресію і плакала, але ні прокурор, ні суддя адвокатів не зупинили.

«Це ваша необачність?». Суд у Харкові почав допитувати родичів мешканців геріатричного пансіонату, загиблих у пожежі

Паланту таких питань не ставили — на відміну від Павлюк, він вирішив не заявляти цивільний позов і відмовився від претензій до обвинувачених. На його думку, пожежа була нещасним випадком.

7 жовтня суд продовжив допит потерпілих і вислухав ще сімох. Влаштовуючи батьків до пансіонату, вони спілкувалися лише з двома обвинуваченими — директоркою Ольгою Кравченко й адміністратором Ігорем Мирончуком. Шестеро впізнали в залі суду Мирончука, з яким кілька разів зустрічалися в пансіонаті. З Кравченко потерпілі говорили лише телефоном. Водночас під договором стояв її підпис, підтвердили вони в суді.

Ніхто не бачив у пансіонаті вогнегасників. Деякі провідували рідних напередодні пожежі й зауважили електронагрівачі.

 

«Умови були нормальні» — Мар’яна Паніна

Влітку 2020 року Мар’яна Паніна вирішила переїхати з Харкова до Полтави. Оскільки її батько Віктор не міг самостійно піклуватися про себе, вона почала шукати для нього пансіонат. Вибирала серед схожих оголошень в інтернеті й зупинилася на «Золотому часі».

Тоді в пансіонаті було понад десять мешканців, за ними доглядали дві працівниці. Адміністратор Ігор Мирончук розповів Мар’яні про умови — харчування та догляд. Усе коштувало 5 500 гривень на місяць.

«Нам сподобалося. Умови там були нормальні — тепло, чисто, жодних запахів. Тому вирішили зупинитися там», — пояснювала суду Мар’яна.

Вона регулярно провідувала батька, який ні на що не скаржився. З початком карантину відвідувачів припинили впускати. Телефона в батька не було — він не вмів ним користуватися.

Мар’яна не надала до обвинувачених матеріальних претензій і навіть не припускала, хто винен у пожежі. Адвокатка Мирончука Наталія Хорунжа питала жінку, хто, на її думку, керував пансіонатом.

«Той, хто підписував договір на проживання мого батька — той і головний», — коротко відповіла Мар’яна.

 

«Двері замикають на замок» — Алла Запольська

Батькові Алли Запольської Федору Телегубу був 91 рік. Жінка планувала перевести його до себе до Первомайська в область, але він відмовився — хотів жити в Харкові.

Кілька разів батько забував закрити воду й затоплював сусідів. Вони скерували колективну скаргу до міськвиконкому. З перевірками до нього приходили соцпрацівники, а згодом і психіатр, який запропонував вибрати між лікарнею й геріатричним пансіонатом. Чоловік погодився жити в пансіонаті.

Потерпіла Алла Запольська в Ленінському райсуді Харкова, 7 жовтня 2021 року. Фото: Ганна Соколова, Ґрати

Щоби розмістити батька в державному пансіонаті, Алла звернулася до соцпрацівників, але ті порадили знайти приватний — так буде простіше. Знайомі дали контакти пансіонатів з оголошень в інтернеті, серед яких жінка вибрала «Золотий час». Догляд там коштував для неї 6 500 гривень на місяць.

19 січня цього року Алла привезла батька до пансіонату. Кімнату, де його розмістили, вона не подивилася — «було не до цього». Працівниця написала їй список необхідного — у ньому серед іншого були памперси. Жінку це збентежило, оскільки її батько не лежачий хворий. Проте вона вирішила не ставити питань і наступного дня все привезла. А ще через день дізналася про загибель батька.

«Він там пробув буквально дві доби, — зі сльозами на очах говорила Алла. — У мене склалося враження, що там двері замикають на замок. Якби двері були відчинені, мій батько би вийшов. Він би не згорів».

Вона подала цивільний позов — просить з обвинувачених 300 тисяч гривень. Чому саме таку суму — пояснити не змогла.

«Нас викликали до слідчого. Я сказала одну суму. А він сказав: «Ви шо? Я вам пишу ось цю», — чесно відповіла Алла.

 

«Я у важкому стані» — Валерій Чернов

Валерій Чернов не міг залишити свого батька Миколу без нагляду — восени 2020 року, після другого інсульту, у нього почалися проблеми з пам’яттю, і лікар рекомендував постійний догляд.

Валерій хотів узяти доглядальницю, але нікого не знайшов. Паралельно шукав геріатричний пансіонат, зупинився на «Золотому часі». Там було чисто й акуратно.

Потерпілий Валерій Чернов у Ленінському райсуді Харкова, 7 жовтня 2021 року. Фото: Ганна Соколова, Ґрати

Адвокати обвинувачених запитували, чи він переконався, що в пансіонаті дотримані правила пожежної безпеки.

«Я — не юрист, я — не пожежний, я — звичайна людина», — не без роздратування відповідав Валерій.

Він уклав договір усього на місяць — наприкінці року мав повернутися з Польщі його брат і забрати батька до себе. Але брат не зміг перетнути кордон через карантин, і Валерій продовжив договір до кінця січня наступного року.

Батькові подобалося в пансіонаті. Востаннє Валерій бачився з ним 5 січня — коли привіз торт до дня його народження і вмовив працівниць впустити його. Тоді побачення були заборонені через карантин.

«Словами це не описати. У мене нервовий розлад: я погано сплю, мене постійно переслідують якісь незрозумілі думки… Мені важко це говорити. Морально я дуже погано почуваюся, навіть зараз. Якщо суддя дозволить, я після цього опитування залишу приміщення», — говорив Валерій у суді.

Він просить обвинувачених компенсувати йому 4 мільйони гривень моральної шкоди.

«Я думаю, що така сума мене трохи заспокоїть», — обґрунтовував він суму позову.

Адвокатка Наталія Хорунжа відреагувала на це сміхом.

— Це вже не відшкодування, а бажання збагачення, — сказала вона.

— Це моральна компенсація за мої страждання, — парирував Валерій. — Коли я приїхав до моргу, щоби поховати батька, мені навіть не дали його впізнати. Було повністю обвуглене тіло. У вас таке було в родині?

 

«Він витягав людей із пожежі» — Владислав Мартиненко

Батько Владислава Мартиненка Георгій страждав деменцією — у нього поступово гіршали пам’ять, мова та координація.

«Спочатку був карантин, і він більш-менш сидів удома. Ми йому щодня привозили їсти, усе було нормально. Потім закінчився карантин, почали їздити електрички, і, перепрошую за вислів, татка понесло. Ми лягаємо спати — телефонують: «Ваш дідусь сидить на вокзалі, не знає, куди їхати». Вранці він обіцяє, що буде вдома, а в обід його вже немає», — розповідав суду Владислав.

Влітку 2020 року він почав шукати для батька пансіонат. Вільні місця знайшлися лише в «Золотому часі». Умови влаштували — «порядок, чисто, добре, прекрасне ставлення». Біля входу був великий вогнегасник, невпевнено сказав Владислав.

«Але, може, здалося», — додав він.

На момент пожежі його батько вже погано ходив — і не міг вийти з пансіонату самостійно.

Владислав заявив цивільний позов. Він просить стягнути майже 200 тисяч гривень із кожного з обвинувачених, крім Мирончука.

«Він витягав людей із пожежі», — пояснив виняток Владислав.

Обвинувачений Ігор Мирончук у Ленінському райсуді Харкова, 7 жовтня 2021 року. Фото: Ганна Соколова, Ґрати

«Як може бути не винною людина, яка заробляла на цьому гроші? Вона мала забезпечити порядок, — міркував він про провину подружжя Кравченків та Акопяна. — Коли я прочитав у матеріалах справи, що там була купа нагрівачів, я не повірив — там добре працювало опалення. Потім виявилося — не знаю, правда чи ні — що там три чи чотири дні просто не працювало опалення. Питання: куди дивилося керівництво? Адміністратор — так, пішов і доповів. Кому? Нагору. А ми сидимо на дупі й чотири дні не ремонтуємо котел. Мене ще здивувало, що жінки загинули. А вони були на першому поверсі. Найімовірніше, їх підняли нагору, бо на першому було холодно».

— Можна звернутися до вас особисто як до судді? — запитав він у судді Леоніда Проценка.

— Щодо процесу — неможливо, — відповів суддя.

Але Владислав однаково попросив суд не застосовувати до Мирончука покарання, пов’язане з ув’язненням.

— А як, на вашу думку, мав повестися Мирончук, коли він бачив, як горять люди? — обурився на це адвокат потерпілого Валерія Чернова Ігор Нагорний.

— Зателефонувати 102 і сидіти дивитися.

— Зрозуміло. Тобто це нормально?

— Далеко не кожен полізе в пожежу, — наполягав Владислав.

 

«Матеріальних претензій немає» — Олена Борович

У матері Олени Борович Валентини Пипченко також прогресувала деменція. Вона могла залишити відкритими газ і воду, забувала імена. Лікарі говорили, що її здоров’я буде лише гіршати.

«Я побоювалася навіть за життя сусідів», — пояснювала суду Олена.

Вона не могла залишити маму одну і взимку 2020 року почала шукати для неї пансіонат. В інтернеті Олена знайшла інформацію про «Золотий час» — увагу привернула реклама.

Дивитися пансіонат поїхала разом із мамою. Всередині було тепло й чисто. Мамі теж сподобалося, вона сама вибрала ліжко — біля вікна на другому поверсі, й одразу подружилася з іншими мешканцями та працівницями пансіонату.

За утримання матері Олена платила 9 000 гривень на місяць. Востаннє провідувала її в січні цього року — до цього не впускали через карантин.

Цивільний позов вона не заявляла. Матеріальних претензій до обвинувачених у неї немає, сказала суду Олена.

 

«Вони робили добру справу» — Ольга Совенко

Мати Ольги Совенко не могла ходити після травми ноги. Ольга доглядала за нею разом із донькою, але коли та переїхала жити до іншого міста, жінка зрозуміла, що не впорається.

У грудні 2020 року Ольга знайшла пансіонат «Золотий час». Умови й ціна — 6000 гривень — її влаштували.

Вона звернула увагу на високий паркан та ґрати на вікнах. Але пожежу в пансіонаті вважає нещасним випадком.

«Я вважаю, що примусово нас ніхто туди не змушував… Правильно? А те, що там сталося… Вони робили добру справу. А те, що так сталося… Є суд вище», — міркувала Ольга.

Цивільний позов вона не заявляла.

 

«Дивно, чому так мало персоналу» — Ольга Давиденко

Батько Ольги Давиденко Павло страждав деменцією. За ним доглядала дружина, але після перелому руки вже не осилила.

«Вона й так була дуже виснажена», — пояснювала Ольга.

Помістити батька до державного геріатричного пансіонату їй не вдалося. Знайома порадила приватний — «Золотий час». Умови Ольгу влаштували, місяць утримання там коштував для них 6 000 гривень.

Потерпіла Ольга Давиденко в Ленінському райсуді Харкова, 7 жовтня 2021 року. Фото: Ганна Соколова, Ґрати

Ольга звернула увагу на те, що всі кімнати зачинялися зовні. Але працівниці пояснили, що зачиняють їх, поки роблять вологе прибирання — щоби мешканці не травмувалися.

Батька поселили до пансіонату в червні 2020 року. Там за ним добре доглядали, вважає Ольга. Але її дивувала кількість персоналу — усього дві чергові працівниці на понад 20 мешканців.

«Мені було дивно, чому так мало персоналу на таку кількість людей. У них було дуже багато обов’язків. Не знаю, як вони це все робили, але робили добре», — говорила Ольга.

Про пожежу вона дізналася від сестри — та побачила в новинах.

— На одному із засідань вам поставили запитання, чи визнаєте ви свою провину. Ви всі сказали, що ніхто не визнає… — звернулася до обвинувачених Ольга.

— Частково, — намагалася заперечити їй Ольга Кравченко, але потерпіла її не слухала.

— А я з почуттям провини за смерть свого батька буду жити до кінця життя. Можете мені нічого не говорити, ні на що не відповідати. Відповідайте собі. Самі собі — не збрешете, — сказала вона й заплакала.

Суд оголосив перерву для виклику ще вісьмох потерпілих. Наступне засідання заплановане на 2 листопада.

2 місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання
2

місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду «Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

«Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів