У суботу, 20 червня, від вибуху на подвір’ї власного будинку в Іванопіллі Донецької області постраждала колишня полонена «ДНР»  Валентина Бучок. За словами жінки, це уже не перший замах, який вона пов’язує з участю в декількох  судових справах проти прибічників «ДНР». Утім, вона судиться і зі своїм колишнім роботодавцем — підприємством ДТЕК.

 «Ґрати»  поговорили з Валентиною Бучок про те, чому вона вважає замах терактом, і з’ясували, що могло стати причиною нападу.

«Воно вибухнуло, і я упала на спину»

Слідство вивчає місце вибуху. Фото: Національна поліція

Близько семи ранку Валентина Бучок вийшла на подвір’я, щоб нагодувати котів. Вона поспішала у найближче місто Костянтинівку — зробити копії декількох документів для подачі позову до суду. Жінка відчинила хвіртку і одночасно з вибухом помітила розтяжку.

 «Лівою рукою штовхаю хвіртку, — в середину подвір’я невеличка загорожа із віконної рами, — і я почула хлопок, — згадує Бучок. — Коли опустила очі до низу, побачила там штуку овальної форми сантиметрів 10 від землі. Я встигла тільки два кроки назад зробити, воно вибухнуло, і я впала на спину, почала кричати. Я не лікар, але, думаю, так відбувається контузія — у голові шум, я качалась у цьому пилу».

Вона змогла піднятися і зайти в будинок, по телефону повідомила про те, що сталося брату. Сусіди викликали швидку допомогу.

Окрім лікарів на місце прибули також і поліцейські. Правоохоронці попередньо кваліфікували подію як замах на  умисне вбивство (стаття 15 і стаття 115 УК України). Пресс-служба поліції Донецької області повідомила «Ґратам», що, за попередньою версією, предмет, що вибухнув — граната РГД-5.

Бучок отримала близько 30 уламкових ран рук та ніг.  Уламки потрапили також у щелепу, до грудей та живота. Зараз вона лежить в лікарні. Там її вже двічі опитали правоохоронці. Вони переписали номери її телефонів, а один забрали. У неї вдома поліцейські провели обшук.

 «Я дії поліції коментувати не стану, для мене це якась загадка. Вони у мене в будинку якісь дротики шукали, і, кажуть, що, ніби ці дротики, ідентичні тому, на якому граната встановлена», — розповіла жінка «Ґратам».

 «Не мрій про вільне життя»

Звільнені у результаті обміну 2017 году. Фото з фейсбук сторінки Петра Порошенко

Офіційних версій замаху поліція поки не озвучила. Сама постраждала пов’язує те що трапилося з участю в кримінальних справах проти бойовиків «ДНР».

 «Я думаю, усе тягнеться з «ДНР», звідти ноги ростуть. Тому що коли я ще там в полоні була, мені казали: «Приїдеш на вільну Україну — і не мрій про вільне життя. А так як довідка переселенця зі мною там була, то вирахувати адресу було елементарно. А ще я проживаю в регіоні, в якому кожний другий служить в «ДНР»,  можете собі уявити, яка я кістка в горлі. Плюс я ще даю свідчення, впізнання і тому подібне», — розповіла постраждала.

Валентина Бучок працювала у Донецьку електромонтером на підприємстві ДТЕК, у її обов’язки входило обслуговування лічильників і обхід лінії електропередач. Симпатії до нової фактичної влади міста вона не відчувала і не приховувала цього. Вона чекала переведення на підконтрольну українській владі територію, написала керівництву заяву, але відповіді так і не дочекалася. 3 лютого 2017 року вона йшла поговорити з керівництвом, але потрапила в полон.

 «Я йшла по Челюскінців і у мене була мапа, у мене було позначено, де мені треба піднятися вгору, і я прямо би виходила на вулицю Постишева, 99 (де знаходилося керівництво ДТЕК — Ґ). Я спустилась, подивилась який номер будинку. І тут же мене схопив за руку чоловік. Цивільна особа, дуже пильний мешканець «республіки». Йому не сподобалось, що я задирала голову, дивилася у різні сторони. Швидше за все, він за мною спостерігав. Він подзвонив у поліцію, відібрав у мене два телефони», —розповіла Валентина Бучок про те, як потрапила до місцевого відділення поліції.

Там їй на голову одягнули пакет і допитували протягом 20 годин. Після допиту Бучок відвезли на «Ізоляцію» — будівлю колишнього заводу, а після — галерею сучасного мистецтва, де прибічники «ДНР» облаштували в’язницю і утримували та продовжують утримувати людей. Жінку звинуватили у шпигунстві на замовлення СБУ і підозрювали у вбивстві бойовика «Моторолы» — Арсенія Павлова — він жив і загинув у будинку, де в день затримання вона зупинилася подивитись на мапу.

Мапа, переписка і графік роботи райвідділення міліції стали доказами, звинувачувальні покази вона підписала, як стверджує сама, щоб її додали у списки на обмін. Ці свідчення про нібито вербування та співпрацю з українськими спецслужбами МДБ «ДНР» записало на відео і виклало  в ютуб.

Бучок пояснює, що, перебуваючи в ув’язненні на непідконтрольній території, можна погодитись з будь-якими звинуваченнями, аби уникнути катувань. У той же час можливість «засвітитися» на відео ув’язненні часто використовують для того, щоб їх рідні зрозуміли, що вони живі і знаходяться в полоні.

Військовий трибунал на правах Верховного суду «ДНР»  засудив її за шпигунство до 17 років ув’язнення. Перед обміном полоненими у грудні 2017 року її помилували і передали на підконтрольну українській владі територію.

Повернувшись із полону Бучок відкрито розповідала журналістам про умови утримання в місцях ув’язнення «республік», катування та порушення прав людини на непідконтрольних територіях. Вона виступила свідком на судовому процесі по справі Романа Лягіна, звинувачуваного в організації незаконного референдуму на Донбасі, наполягаючи на визнанні фонду «Ізоляція» постраждалою стороною. Представники «Ізоляції» стверджують, що Лягін брав участь у захопленні території їх галереї, де бойовики влаштували в’язницю.

«Я, організатор референдуму». Як судять Романа Лягіна — сепаратиста, який розчарувався в Росії

Ще у двох кримінальних справах  про діяльність бойовиків у складі «ДНР» вона давала свідчення проти конкретних людей, але називати їх імена відмовилася.

На початку 2020 року Бучок разом з іншими звільненими в’язнями «Ізоляції» розповіла про життя у полоні в фільмі, який показали в Києві 9 червня. На 49-й хвилині  фільму можна побачити, як вона говорить про катування у в’язниці «Ізоляції».

 «Ось зовсім трошечки минуло і отримую гранату, щоби заткнулась,- Бучок впевнена, що замах, у тому числі, — відповідь на її участь у презентації фільму.

«Зараз я готую серйозний уже позов»

Валентина Бучок. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Валентина Бучок бере участь в судах не тільки проти бойовиків «ДНР», але і судиться з колишнім роботодавцем — енергетичним підприємством ДТЕК, яке належить SCM (System Capital Management) Limited  олігарха Ріната Ахметова.  Після звільнення з полону Валентина подала на підприємство до суду, щоб  отримати зарплатню за час проведений в полоні і провести експертизу стану її здоров’я. Суд першої інстанції позов задовольнив, але представники ДТЕК подали апеляцію, оскарживши рішення про необхідність медекспертизи. Зарплату майже за рік перебування в полоні — близько 30 тисяч гривень, підприємство вже виплатило. При цьому ніякої іншої допомоги колишня полонена від свого колишнього роботодавця не отримала. Саме тому зараз вона готує позов до ДТЕК про виплату моральної компенсації через порушення умов безпеки праці.

«Зараз я готую серйозний уже позов. Не встигла його подати (до замаху — Ґ ). Але я гадаю, я швиденько тут підлікуюсь, побіжу далі», — говорить Бучок. 

«Ґрати» звернулися до ДТЕК з проханням прокоментувати судові позови Бучок про оплату лікування та допомогу від підприємства, оскільки вона, як стверджує, постраждала під час роботи на непідконтрольних територіях. У відповідь представники ДТЕК опублікували «позицію щодо трагічної ситуації» на сайті підприємства.

У повідомленні компанія стверджує, що ніяких відкритих судових суперечок між ДТЕК та постраждалою зараз немає, а гроші по попередньому позову уже виплачені.

«У січні 2020 року ДТЕК Донецькі електромережі повністю виконав рішення суду та здійснив усі виплати стосовно В. Бучок, що передбачені рішенням суду», — сказано на сайті ДТЕК. 

При цьому підкреслюється, що після полону Бучок запропонували працювати на тій самій посаді на підконтрольній території, але вона відмовилась. Сама потерпіла пояснює це станом здоров1я після полону. 

Повертатися додому після одужання від ран після замаху жінка боїться, згадуючи, що це уже не перший замах. У травні 2018 року дах її будинку несподівано зайнявся, але до поліції Бучок не зверталась, хоча стверджує, що факт підпалу підтвердила експертиза. А в жовтні 2019 її чоловік — військовослужбовець виявив на подвір’ї розтяжку з гранатою. Він же знешкодив вибухонебезпечний предмет. У поліції «Ґратам» пояснили, що оформили випадок як «добровільну передачу» зброї та записали його пояснення. Правозахисники Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) — організації, яка надає правову допомогу Бучок, відзначають, що поліція визначила гранату як муляж та не стала відкривати провадження через «відсутність складу злочину».

«Люди, які згідно з службовим обов’язком мають охороняти наш спокій, — вони виконують роль статистів. Вони беруть заяву і нічого при цьому не роблять», — скаржиться постраждала, але офіційної заяви вона при цьому не подавала. 

Відсутність реакції зі сторони поліції засуджують в УГСПЛ. Ольга Решетилова, менеджерка проектів з підтримки і захисту громадянського суспільства в Україні, вважає, що поліція мала б відреагувати на публічні заяви та повідомлення в ЗМІ про замахи на Бучок.  

 «Сама Валентина не зверталась до правоохоронних органів з приводу попередніх замахів чи випадків. Це ніяким чином не применшує складності ситуації, тому що сигнали, дзвіночки були до цього, — говорить Решетилова. — І звичайно правоохоронні органи мали б якось відреагувати. Тим паче, вона проходить як потерпіла і як свідок по багатьох кримінальних провадженнях, пов’язаних з воєнними злочинами».

Дії правоохоронців після недавньої пригоди Бучок також критикує та вважає, що вибух потрібно кваліфікувати не як замах на вбивство, а як теракт. ЇЇ захисники з УГСПЛ вважають, що поки про висновки щодо кваліфікації говорити рано. Але звернулись в Офіс Генерального прокурора, щоби справою Бучок займалося обласне управління поліції.

 «Попередня кваліфікація — це замах на умисне вбивство. Я знаю, багато місцевих активістів вимагають зараз, щоб цю справу перекваліфікували, як теракт. Але по-перше, ми не впевнені. Ми маємо дати час досудовому слідству, розглянути усі версії. А по-друге, обставини не зовсім свідчать про те, що це теракт. І по-третє, ми повинні думати і про інтереси потерпілої. Нам би хотілось, щоб їй надали охорону. Я не знаю, наскільки це можливо у провадженні по теракту. У будь-якому випадку ми маємо дати слідству час розглянути усі версії», — пояснює позицію захисту Ольга Решетилова.

Правозахисниця зауважує, що звільнені з полону — і військовослужбовці, і цивільні — зазвичай після цього дають покази правоохоронним органам по кримінальним справам про катування, викрадення, та інші злочини на непідконтрольних територіях, називаючи при цьому конкретні прізвища. Але при цьому ніяких заходів безпеки щодо них не вживають, хоча це передбачає Кримінально-процесуальний кодекс.

 «Це може бути як безпосередня фізична охорона, так і якісь тривожні кнопки, надання зброї — варіантів багато. Але справа у тому, що держава за 6 років звільнення заручників так їми і не перейнялася, — каже Решетилова і нагадує, що напади у прифронтовому регіоні стаються досить часто. — У будь-якому випадку, атмосфера у прифронтових регіонах настільки напруженя, і ця проблема ніяк не знімається державною політикою».

Правоохоронці з Костянтинівки передали справу у головне управління нацполіції Донецької області. Там «Ґратам» відповіли, що не можуть розголошувати подробиці справи, поки триває слідство, але при цьому підтвердили, що раніше Валентині Бучок не надавали ніякої держохорони. Утім, вона про неї до останнього замаху і не просила. 

Матеріал підготовано за фінансової прідтримки Міністерства іноземних справ Чешської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у тексті, не відображають офіційну позицію МЗС Чешськой Республіки