«Вони думають не про докази, а про те, як зберегти своє життя». Як українські суди розглядають позови громадян Афганістану проти міграційної служби

Малюнок: Анна Щербина, Ґрати
Малюнок: Анна Щербина, Ґрати

Міграційна служба України часто відмовляє громадянам Афганістану в статусі біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, та висилає їх із країни. Афганці не хочуть повертатися на батьківщину, яку контролює угруповання «Талібан», та оскаржують рішення міграційної служби в суді.

Афганці намагаються переконати спочатку міграційну службу, а потім і суди своїми історіями — розповідають про погрози з боку талібів, примус приєднатися до терористів, викрадення, полон і тортури.

Раніше суди частіше ставали на бік міграційної служби, аргументуючи свої рішення «стабільним та мирним становищем» в Афганістані, незважаючи на постійні теракти, або тим, що афганці не змогли довести свої побоювання. Але із середини серпня цього року, коли «Талібан» взяв під контроль весь Афганістан, ситуація змінилася на користь шукачів притулку.

«Ґрати» поговорили з експертами в міграційному праві, ознайомилися з судовими рішеннями та розповідають історії афганців, які намагаються залишитися в Україні.

 

В Україні афганці стикаються з тією ж проблемою, що й інші шукачі притулку — їм часто відмовляють у наданні статусу біженця Статус людини, яка стала жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, політичних переконань тощо, перебуває за межами своєї країни й не може користуватися її захистом або не хоче через переслідування або додаткового захисту Статус людини, яка потребує захисту, але не підпадає під визначення біженця. В Україні вона перебуває через загрозу її життю, безпеці чи свободі в її країні, через можливу смертну кару, катування, нелюдське поводження чи насильство в умовах збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини , каже Максим Буткевич із громадської ініціативи «Проєкт Без кордонів», яка працює з цією темою вже понад 15 років. Без статусу біженця чи додаткового захисту шукачам притулку складно орендувати житло, знайти роботу, влаштувати дітей у садок чи школу й навіть звернутися за медичною допомогою. Крім того, їх штрафують та примусово висилають на батьківщину.

«Відмова в наданні статусу виглядає як правило. А надання — як виняток, — коментує «Ґратам» Буткевич. — Найчастіше міграційна служба відповідає, що шукач притулку не відповідає критеріям такої статті закону — зазвичай йдеться про обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування, якщо людину повернуть на батьківщину. І камінь спотикання — слово «обґрунтовані». Якщо документальних підтверджень немає, міграційна служба вважає, що й підстав боятись у людини немає».

Міграційна служба може відмовити на трьох етапах — приймаючи заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлюючи документи для цього та надаючи статус, каже адвокатка громадської організації «Десяте квітня» Наталія Маркочева, яка представляє в судах інтереси шукачів притулку в Одесі.

Отримавши відмову, шукачі притулку звертаються до судів і, якщо необхідно, проходять усі три інстанції. За спостереженнями Буткевича, донедавна суди набагато частіше ставали на бік міграційної служби, проте ситуація змінюється.

 

«Побоювання підкріплюються історією, яка відбулася особисто із заявником»

Судові рішення на користь шукачів притулку стосувалися переважно тих афганців, які особисто зазнали переслідувань, а не лише побоювалися за своє життя в умовах війни, пояснює Олена Калашник, адвокатка благодійного фонду «Право на захист», який допомагає біженцям.

У судовому реєстрі «Ґрати» знайшли історію Ферузи (з міркувань безпеки редакція вказує в цьому тексті лише імена героїв — Ґ). Вона жила в провінції Фар’яб Провінція на північному заході Афганістану біля кордону з Туркменістаном разом із батьком, матір’ю, двома братами та двома сестрами. У 2016 році сім’я отримала листа від представників «Талібану». Батька звинуватили в «навчанні в СРСР, членстві в партії НДПА Народно-демократична партія Афганістану — марксистсько-ленінська партія, надалі перейменована на «Ватан» за влади колишнього президента Афганістану Наджибулли Мохаммед Наджибулла — президент Афганістану з 1987 до 1992 року й генсек правлячої партії НДПА, був повалений моджахедами і вбитий прихильниками «Талібану» та пропаганді проти ідей мусульман».

Таліби вимагали від чоловіка сорок тисяч доларів та його дітей — синів «для участі в боротьбі проти державної влади», а дочок «як дружин». У разі невиконання вимог пригрозили вбити всю сім’ю.

Сім’я виїхала до сусідньої провінції Балх, звідти до Таджикистану та України — спочатку до Києва, а потім до Харкова. Феруза звернулася до регіонального управління міграційної служби із заявою про визнання її біженкою або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтувавши його війною в Афганістані та страхом переслідувань із боку «Талібану». Але заяву в неї не прийняли «через встановлений факт, що вона видає себе за іншу особу» — це одна з формальних підстав для відмови, передбаченої законом про біженців та осіб, які потребують захисту.

Це рішення Феруза оскаржила в центральному управлінні міграційної служби. Регіональне управління прийняло заяву, оформило документи, але потім відмовило їй у наданні статусу. Жінка намагалася оскаржити й це в суді, але їй відмовили і в першій, і в другій інстанції.

У 2019 році Феруза знову звернулася до міграційної служби, і там знову вирішили не оформлювати документи. Як і минулого разу, вона поскаржилася до центрального управління, але отримала відмову. У результаті Феруза звернулася до Харківського окружного адміністративного суду — просила скасувати рішення міграційної служби та зобов’язати її оформити документи.

У січні 2020 року суд відхилив її позов. Тоді Феруза звернулася до апеляційного суду, але він залишив рішення чинним. На думку судів, наявність збройного конфлікту в Афганістані не є основою надання жінці додаткового захисту. До того ж, афганка не змогла аргументувати, чому вона не може повернутися на батьківщину, довести переслідування з боку талібів та відмову офіційної влади захистити її, зазначив суд.

Феруза звернулася до касації з проханням скасувати попередні рішення та направити позов на новий розгляд. На її думку, суди першої та другої інстанцій, як і міграційна служба, не врахували, що в Афганістані триває воєнний конфлікт, а вона може стати об’єктом переслідування як «прихильниця західного способу життя» та «порушниця норм та цінностей ісламу».

У березні цього року Верховний суд частково задовольнив позов Ферузи — зобов’язав міграційну службу повторно оформити документи для набуття статусу. Суд вказав на порушення міграційної служби — «не здійснено вичерпну оцінку громадянина-іноземця», і судів попередніх інстанцій — не врахували аргументів афганки. Вона, у свою чергу, справді не надала доказів своїх слів, проте, з огляду на обставини, і не мала цього робити, підтвердив суд.

«Ситуація в країні походження є доказом того, що суб’єктивні побоювання стати жертвою переслідування повністю обґрунтовані, тобто підкріплюються об’єктивним становищем у країні та історією, яка сталася особисто із заявником», — зробив висновок суд.

 

«США й «Талібан» прагнуть до позитивних відносин одне з одним»

Суди часто відмовляють шукачам притулку, бо, як і нерідко міграційна служба, не враховують інформацію про країну походження чи трактують її неправильно, вважає Максим Буткевич із «Проєкту Без кордонів». У судовому реєстрі «Ґрати» знайшли кілька таких рішень, ухвалених за останній рік, з аргументацією про «стабільне та мирне становище» в Афганістані. Хоча ще до теперішньої ескалації ситуація з безпекою дуже відрізнялася залежно від регіону країни та часу.

Мохаммад Заріф жив у провінції Газні в центральному Афганістані. У 2018 році таліби почали переслідувати його та погрожувати. Чоловіка викрали, два дні тримали в полоні та катували. Після звільнення він залишив країну — спочатку вилетів до Дубаї, а звідти до Києва. Пізніше переїхав до Одеси.

Малюнок: Ганна Щербина, Ґрати

У 2018 році Мохаммад Заріф звернувся до міграційної служби з проханням надати йому статус біженця або додатковий захист. Пояснив, що не може повернутися на батьківщину через бойові дії, страх нових переслідувань і примус приєднатися до бойовиків. За два роки він отримав відмову — на думку міграційної служби, він не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань на батьківщині.

У жовтні 2020 року Мохаммад Заріф звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з проханням зобов’язати міграційну службу визнати його біженцем. Але в червні цього року суд погодився з міграційною службою — вирішив, що побоювання афганця не обґрунтовані, а в його справі є суперечлива та неправдоподібна інформація, постановив суд.

Мохаммад Заріф подав апеляцію. На його думку, суд першої інстанції не врахував ситуацію в його країні. Але наприкінці липня цього року апеляційний суд відмовив афганцю, обґрунтовуючи своє рішення, зокрема інформацією про те, що відбувається в Афганістані.

«Ситуація з безпекою залишається непростою, проте афганські сили оборони та охорони правопорядку докладають великих зусиль для того, щоби гарантувати безпеку країни та унеможливити її перетворення на притулок терористів», — цитував голову військового комітету НАТО суд.

Крім того, він зазначив, у лютому 2020 року США та «Талібан» уклали мирний договір, у якому прописали, що «прагнуть позитивних відносин одне з одним».

«Мирна угода може стати великим кроком для закінчення війни», — зробив висновок суд. Але додав, що цього літа ситуація в країні погіршилася, тому афганець може повторно звернутися до міграційної служби.

Однак здебільшого суди враховують нову, актуальну інформацію про країну походження, навіть коли розглядають відмови міграційної служби, винесені до погіршення ситуації в Афганістані, каже адвокатка Наталія Маркочева.

«Хоча ситуація в Афганістані постійно змінюється», — додає юристка.

Мохаммад Заріф подав касацію, але Верховний суд навіть не відкривав провадження. Це часта практика, наголошують адвокати, які ведуть справи шукачів притулку.

 

«Не довів факт переслідувань чи погроз переслідуваннями»

Як випливає з рішень, які дослідили «Ґрати», суди, відмовляючи шукачам притулку, часто говорять про необґрунтованість та недоведеність їхніх побоювань повернутися на батьківщину.

«У таких справах дуже складно довести небезпеку. Люди терміново виїжджають і беруть із собою в кращому разі лише документи та гроші. Вони думають не про докази, а про те, як зберегти своє життя», — у коментарі «Ґратам» каже Олена Калашник із «Право на захист».

Малюнок: Ганна Щербина, Ґрати

Хоча правозахисники вважають, що шукачі притулку не зобов’язані надавати докази своїх побоювань — зрештою, часто це просто неможливо.

«Для цього й існує інформація про країну походження з достовірних джерел щодо ситуації з дотриманням чи порушенням прав людини чи окремих груп: доповідей міжнародних організацій, повідомлень у міжнародних ЗМІ. Потрібні сили та знання, щоби в цьому розібратися», — коментує Максим Буткевич із «Проєкт Без кордонів».

Ахмад Самім жив у Гераті Місто на північному заході Афганістану, третє за населенням у країні , його батько працював в управлінні нафти та газу. У 2008 році хлопця викрали невідомі люди, ймовірно, таліби. Вони хотіли, щоби його батько «дав їм нафти та газу й щоби він допомагав їм у їхніх справах на чорному ринку».

Після звільнення Ахмада Саміма батько відправив його до Таджикистану, де той прожив до 2013 року. До 2016 року він мешкав у різних країнах. Потім зупинився в Україні, в Одесі.

Через два роки Ахмад Самім звернувся до міграційної служби із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Причиною виїзду з Афганістану вказав своє викрадення. Але у 2020 році йому відмовили — побоювання нібито не обґрунтовані та не були доведені.

Афганець звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з проханням зобов’язати міграційну службу ухвалити рішення на його користь. Але в липні цього року суд відмовив йому. Він погодився з міграційною службою — афганець не довів факт переслідувань чи погроз ними. Йому пригадали й те, що впродовж двох років, перебуваючи в Україні, він не просив захисту.

«Факт досить тривалого зволікання зі зверненням за міжнародним захистом ставить під сумнів реальність загрози життю позивача і вказує на те, що це звернення зумовлене лише необхідністю в легалізації на території України», — дійшов висновку суд.

Крім того, він зазначив, що в Афганістані Ахмад Самім не був членом політичних, релігійних, громадських чи військових організацій і не постраждав від насильства, пов’язаного з його расовою, національною, релігійною належністю чи політичними поглядами, а на територію України в’їхав з особистих причин.

Афганець подав апеляцію. У жовтні, незважаючи на ескалацію конфлікту, П’ятий апеляційний адміністративний суд не задовольнив його скарги. У рішенні цитується безліч статей в іноземних ЗМІ щодо ситуації в Афганістані та рекомендації Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), наводиться інформація про мирну угоду між США та «Талібаном» та про подальшу ескалацію конфлікту. Але апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції — побоювання необґрунтовані й не доведені.

 

«У країні громадянського походження склалася небезпечна для життя ситуація»

Ескалація конфлікту в Афганістані все ж значно вплинула на судові рішення за позовами афганців проти міграційної служби, зазначають експерти.

«Стало більше позитивних рішень і в першій, і в другій інстанціях. Касація почала приймати скарги до розгляду, хоча раніше рідко відкривала провадження. Стало легше доводити побоювання афганців повернутися на батьківщину», — каже Олена Калашник із «Право на захист».

За її спостереженнями, судді почали частіше брати до уваги інформацію про країну походження та рекомендації УВКБ ООН. Цьому їх навчають на тренінгах, організованих «Право на захист».

«Ми ділилися досвідом, тією практикою, яка напрацьована нашою організацією. Розповідаємо, де шукати інформацію про країну походження, які джерела є релевантними. Обговорюємо судову практику. Ми бачимо, що такий формат спілкування є корисним — самі судді просять анонсувати тренінги», — розповідає Калашник.

Одне з позитивних рішень, ухвалених після ескалації щодо К. (він попросив не називати не лише його прізвище, але й ім’я через побоювання за свою безпеку — Ґ) з Кундуза Місто та столиця однойменної провінції на півночі Афганістану . Якось до нього в крамницю прийшли четверо талібів і заявили, що він родич афганського командира, з яким вони були сусідами. Чоловік заперечував. Але таліби вимагали, щоби він вирушив до їхнього керівництва й сам це розповів.

Малюнок: Ганна Щербина, Ґрати

«Мені зав’язали очі, побили та кинули до автомобіля. Я не знаю, куди мене везли, ті місця мені невідомі. Спочатку мене висадили в лісі, потім залишили в якійсь кімнаті та почали ставити запитання. Мене питали про командира. Мене прив’язали за ноги й підвісили вверх ногами», — розповідав К. на співбесіді з міграційною службою.

За його словами, у полоні його утримували понад два місяці, звільнили внаслідок урядової операції проти талібів. Але невдовзі терористи знову захопили провінцію Кундуз. Додому до К. приходили таліби, питали його дружину, де він. Чоловік переїхав до Мазарі-Шарифа, де проживав майже рік.

Але таліби знайшли його й там — сказали його дружині, яка залишилася вдома, що знають, де він, і часто навідувалися до нього на роботу. У 2018 році К. переїхав до Таджикистану. Незабаром таліби сказали його дружині, що знають і про цей переїзд.

Тож у 2020 році афганець вилетів до України, поселилися в Одесі. Він звернувся до міграційної служби із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує захисту. Але отримав стандартну відмову — не обґрунтував причини виїзду, не довів загрози своєму життю.

Цього року К. звернувся до Одеського окружного адміністративного суду. Просив зобов’язати міграційну службу визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Й у вересні суд повністю задовольнив позов — врахував рекомендації УВКБ ООН, адресовані Верховному суду.

«УВКБ ООН стурбоване небезпекою можливих порушень прав людини щодо цивільних осіб, зокрема жінок і дівчат, а також щодо афганців, яких «Талібан» вважає такими, що пов’язані або раніше були пов’язані з афганським урядом, з присутніми в Афганістані міжнародними військовими силами або міжнародними організаціями, які здійснювали свою діяльність у країні. Суд зазначає, що наразі в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та можливі переслідування», — зазначив суд.

Але міграційна служба із судом не погодилася та подала апеляцію. Суд розгляне її в грудні.

 

«За допомоги терору та вбивств «Талібан» остаточно взяв під контроль владу над усією територією Афганістану»

Задоволення позовів афганців у повному обсязі, як у випадку К. з Кундуза — рідкість. Якщо суди все ж задовольняють такі позови, то частково — зобов’язують не надати статус біженця чи додатковий захист, а лише переглянути рішення міграційної служби, зазначає адвокатка Наталія Маркочева.

«Суд вважає, що саме міграційна служба має вирішити, який статус надати — це її повноваження. Тож зобов’язує лише повторно розглянути заяву. Але якщо суд уже раніше зобов’язував міграційну службу повторно розглянути заяву та міграційна служба не врахувала позицію суду, тоді суд розглядає справу по суті та може зобов’язати міграційну службу надати статус чи додатковий захист», — пояснює Наталія Маркочева.

Джан Хабіб жив у провінції Хост Провінція на сході Афганістану, на кордоні з Пакистаном . Він мав крамницю з мобільною та радіотехнікою, де також її ремонтував. Одного разу один із клієнтів, ймовірно, таліб, запропонував афганцю приєднатися до нього «для ремонту техніки та можливого виробництва вибухівки». У разі відмови погрожували.

У жовтні 2018 року Джан Хабіб вилетів до Таджикистану, потім — до України, в Одесу. За кілька місяців, у березні 2019 року, його знайшли працівники міграційної служби. На нього склали адмінпротокол про порушення правил перебування іноземців у країні та ухвалили примусово повернути його до Афганістану.

Джан Хабіб оскаржив рішення про видворення в суді. Але суди й першої, і другої інстанцій відмовили йому.

Поки тривав судовий розгляд, афганець звернувся до міграційної служби з проханням надати йому статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Як обґрунтування своїх побоювань розповів про випадок у його крамниці. Сказав, що боїться талібів, які йому погрожували. Крім того, на батьківщині триває війна — там постійно відбуваються теракти та немає роботи.

На співбесіді в Джана Хабіба запитали: «Чи можуть щодо вас бути застосовані тортури в разі повернення до країни громадянської належності?». На що він відповів: «Таліби можуть. Вони можуть навіть відрубати голову».

Але в лютому 2020 року чоловікові однаково відмовили в оформленні документів. Причина стандартна — його побоювання не обґрунтовані.

Джан Хабіб вирішив, що міграційна служба розглянула його звернення формально, і в березні звернувся до Одеського окружного адміністративного суду. Просив зобов’язати міграційну службу оформити документи для отримання статусу.

У травні цього року суд відмовив — на його думку, зазначені афганцем обставини «не можуть бути належними підставами» для надання статусу. Джан Хабіб подав апеляцію.

У вересні П’ятий апеляційний адміністративний суд частково задовольнив позов — зобов’язав міграційну службу повторно розглянути заяву афганця «з урахуванням наведених у цьому судовому рішенні висновків». Наразі вже шаблонно суд послався на позицію УВКБ ООН та врахував інформацію про ситуацію в Афганістані.

«Внаслідок дій екстремістського угруповання «Талібан» у квітні 2020 року в Афганістані загинули 208 цивільних осіб, унаслідок операцій афганських силових служб — 172 особи. 15 серпня 2021 року за допомоги терору та вбивств Талібан остаточно взяв під контроль владу над усією територією Афганістану. Таліби збираються відновити «Ісламський емірат Афганістан» (назва Афганістану з 1996 до 2001 року). Наразі спостерігаються збройні напади на мирних жителів, що є серйозним порушенням міжнародного гуманітарного права. Громадяни Афганістану залишають його через насильство озброєних талібів, які періодично здійснюють напади на мирних громадян», — зазначив суд.

Він додав, що неподання документальних доказів побоювань не має бути перешкодою для розгляду заяви.

Тим не менш, навіть після захоплення Афганістану талібами задоволення позовів афганців в українських судах не означає, що міграційна служба надасть статус, здатний їх захистити. Як зазначають юристи, звернення до міграційної служби та заперечення її рішень у судах можуть тривати роками.

2 місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання
2

місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду «Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

«Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів