«Володю, ти ж вмер!» Поліцейський із Хмельницької області, за словами очевидців, побив мешканця села до смерті, але залишився на волі і на службі

Володимир Михальчук з сім
Володимир Михальчук з сім'єю. Фото з сімейного архіву

У Хмельницькій області суд міста Шепетівка почав розглядати справу місцевого поліцейського Валерія Степанюка. За версією прокуратури, в січні 2018 року він жорстоко побив палицею, руками й ногами 55-річного жителя села Велика Рішнівка, якого родичка звинуватила в крадіжці бензопили. За кілька годин після побиття чоловік помер. Незважаючи на це, оперативник залишився на свободі і продовжив працювати в поліції. Тільки через два з половиною роки прокуратура оголосила йому підозру в перевищенні повноважень. Журналіст «Ґрат» вирушив у Шепетівський район і дізнався, чому поліцейський не був звільнений та може уникнути серйозного покарання.

 

Морозного дня 10 січня 2018 року мешканці села Велика Рішнівка Володимир Михальчук і його дружина Ніна сиділи на кухні. Жінка бесідувала з сусідкою, яка прийшла в гості, а її чоловік порався по господарству.

«Він туто стояв і зав’язки різав, щоб мішки з буряком зав’язати. Бо ж розсипляться буряки в хліву, як не зав’язаний мішок», каже Ніна Зотівна худорлява жінка з сумними очима.

Раптом, згадує вона, вхідні двері різко відчинилися, і на порозі став поліцейський. За його спиною Михальчуки та їхня сусідка побачили ще двох чоловіків у формі. За словами Ніни Зотівни, поліцейський грізно запитав у Володимира, чи він господар, і сказав, що до них надійшла заява від жительки села про крадіжку бензопили.

«Він сказав: де пилка?! А Володя відповів: там стоїть. Той йому: йди покажеш. І він пішов», каже жінка з гіркотою в голосі.

У той момент вона ще не здогадувалася, що її чоловік у великій небезпеці, і за кілька годин його не стане.

 

«Нащо ти його так побив?!»

Велика Рішнівка невелике село за 20 кілометрів від районного центру міста Шепетівка. Володимир і Ніна Михальчуки тут народилися і прожили майже все життя. У 1981-му одружилися, у них народилися два сини. Працювали в колгоспі, Володимир був трактористом. Коли колгосп розвалився, Михальчук час від часу виїжджав на заробітки до Росії.

Ніна Михальчук e своєму дворі. Фото Олексій Арунян, Ґрати

Вдома займалися господарством: тримали коней, корів, свиней та птицю.

«Діти порозходилися, ми собі були вдвох. То він щось зробить, то я, то й було щось», розповідає Ніна Зотівна.

У селі також жили її рідний брат Петро й сестра Надія Березенська. Петро мешкав у будинку покійних батьків, а сестра в хаті неподалік. Петро сильно випивав і наприкінці грудня 2017 року помер. Будинок перейшов до Надії сестри Ніни Зотівни. Жінки недолюблювали одна одну та конфліктували. Ніна Зотівна, розповідаючи про сестру, стверджує, що та «посадила в тюрму двох синів», і в селі з нею ніхто не спілкується.

10 січня 2018 року, за 2 тижні після смерті брата, Надія поскаржилася сільському старості Володимиру Космині, що її сестра Ніна разом із чоловіком забралася в батьківську хату, що перейшла до неї у спадок, зламала замки в хлівах і вкрали звідти кормовий буряк та бензопилу.

Ніна Зотівна стверджує, що сестра її оббрехала. За її словами, бензопила належала її брату Петру. Якось вона зламалася, і брат сам приніс її до Володимира, щоб той відремонтував. Буряки, як стверджує Ніна Зотівна, вони теж не крали. За її словами, у 2017 році в них із чоловіком завалився хлів, і не було де зберігати корм для худоби. Тоді Михальчуки перенесли буряки в батьківську хату, де на той час жив її брат. А 10 січня 2018 року, коли Петро вже помер, і хата перейшла до сестри Ніни Зотівни, забрали буряки назад.

Сільський староста Володимир Космина не став розбиратися, хто з сестер правий, і викликав поліцію.

«Те, що я викликав поліцію, це мої обов’язки. Я є староста на території села… А про що там сестри між собою домовлялися це їхнє. Чиї там буряки, не знаю, я їх туди не клав і не рахував», сказав староста «Ґратам».

Поліцейський Валерій Степанюк. Фото Олексій Арунян, Ґрати

На його виклик до Великої Рішнівки приїхали троє поліцейських з Шепетівки: оперуповноважений Валерій Степанюк, слідчий Сергій Панасюк і експерт-криміналіст Сергій Жовнер. Коли вони прийшли додому до Михальчуків, Володимир якраз підв’язував мішки з буряками з батьківської хати.

За словами Ніни Зотівни, про те, де пилка, її чоловіка запитав Степанюк найвищий серед поліцейських. Після цього Володимир разом із оперативником зайшли до сараю, а двоє інших поліцейських залишилися на вулиці. Ніна Зотівна із сусідкою сиділи на кухні. Незабаром їм здалося підозрілим, що Володимир довго показує пилку.

«І тут я почула крик, згадує Ніна Зотівна. Я біжу до цих хлопців, кажу: «Що це за крик такий?» А цей Панасюк мене тримає за рукав: «Почекайте, почекайте, вони там говорять». Я кажу: «А про що говорять, якщо він так стогне й кричить?».

Ніна Зотівна прорвалася до сараю, відкрила двері та побачила, що чоловік – увесь у крові. Він переступив поріг, вийшов на вулицю, і в цей момент, за словами жінки, Степанюк вдарив його по спині палицею. Володимир ледь встояв на ногах, згорбився й насилу втримував рівновагу. Тоді, каже Ніна Зотівна, до нього підійшов Степанюк і підхопив за руку.

Сарай, в якому, за словами Ніни Михальчук, поліцейський побив її чоловіка. Фото Олексій Арунян, Ґрати

«Я кажу: «Нащо ти його так побив?! За що ти його так побив?!». А він до мене матом каже: «Іди вмий його!». Сусідка вийшла, каже: «Нащо ви його так побили?». А Жовнер каже до неї тоже матом: «Ану звідси!» Вона каже: «Я що до тебе прийшла? Чого ти мене посилаєш, тобі скільки років?». Він каже: «Двадцять один». А вона відповідає: «У мене син такий як ти!», розповідає жінка.

За її словами, вона промила рани чоловікові, після чого Степанюк наказав напарникам взяти пилку й сказав Володимиру, який ледве тримався на ногах, щоб той ішов із ними.

Поліцейські підхопили Михальчука під руки й довели до будинку сестри Ніни Зотівни. Там на їхню вимогу Володимир підписав розписку, що більше не буде самовільно заходити до її хліва і що-небудь звідти забирати. Потім поліцейські відпустили Михальчука, і він пошкандибав додому.

За словами Ніни Зотівни, коли чоловік повернувся, він майже не міг говорити, тримався за груди і насилу забрався на ліжко.

«Я до його балакаю, знов балакаю, а він неживий, вмер, зітхає Ніна Зотівна. Я кажу: «Володю, ти ж вмер! Я до тебе балакаю, а ти мовчиш, ти ж вмер!». Я визиваю скору, поліцію визиваю, сусіди позбігалися. Скора приїхала, а він вже був неживий. Нема. Помер. І на тому кінець».

 

Слідство веде Шепетівка

Після смерті Володимира районна прокуратура порушила кримінальну справу про вбивство. Вона доручила слідство Шепетівському відділу поліції тому ж, де працювали Валерій Степанюк і його напарники. У своїх свідченнях оперативник заперечував, що побив Михальчука (копія протоколу допиту є в розпорядженні «Ґрат»).

Він сказав, що зранку з двома напарниками прибув на виклик до Великої Рішнівки. Там заявниця – Надія Березенська (сестра Ніни Зотівни), за словами поліцейського, поскаржилася їм, що Володимир Михальчук «постійно зловживає спиртними напоями і в стані алкогольного сп’яніння викрадає майно з будинку її покійного брата», зокрема, поцупив буряки і пилку.

На допиті поліцейський повідомив, що, коли він із напарниками прибув до Михальчука, той разом із дружиною і сусідкою «перебували в стані сильного алкогольного сп’яніння». За словами Степанюка, на його питання про бензопилу, господар будинку відповів, що вона належить йому. Поліцейський стверджує, що попросив Михальчука показати на неї документи. Тоді, за версією оперативника, Володимир попрямував до сараю, а він зайшов туди за ним.

Степанюк сказав, що в сараї Михальчук «за щось зачепився та впав».

«Після цього він підвівся на ноги, підійшов до стелажів і знову впав. Я думаю, що впав обличчям на підлогу, де був металобрухт, зокрема дроти, арматура та інше залізо, об яке він, можливо, подряпав обличчя, так як обома руками взявся за обличчя і почав лаятись», сказав оперативник.

Коли Михальчук підіймав бензопилу з полиці, він, за версією Степанюка, знову впав на металобрухт. Після цього, за словами поліцейського, вони вийшли на вулицю, де Михальчук хотів сісти на пеньок, але «не втримавши рівновагу, знову впав на праву сторону тіла на вказаний пеньок та сів на землю». Потім, як стверджував оперативник, він «допоміг Михальчуку піднятися на ноги» і разом із ним, напарниками та пилкою пішов до заявниці Надії Березенської. По дорозі, за словами Степанюка, Володимир «падав ще два або три рази на замерзлу землю».

«Ми прийшли на подвір’я Березенської Н.З. Михальчук В.П. почав Березенську нецензурно обзивати. Вона запитала у Михальчука, чому він лазить до її покійного брата у будинок, на що Михальчук сказав, що він там «хазяїн», вказав оперативник.

Після цього, за його словами, вони взяли з Михальчука розписку і поїхали, а Володимир сам попрямував додому.

Напарники Степанюка Панасюк і Жовнер підтвердили свідчення свого колеги і заявили, що Михальчука ніхто не бив. Але, за їхніми словами, «внаслідок його неодноразових падінь у нього був подряпаний ніс, вухо, брова, і він кривуляв на праву сторону». Більша частина свідчень усіх трьох поліцейських співпадають дослівно.

Наступного дня після смерті Михальчука слідчий призначив судово-медичну експертизу, її провів експерт з Шепетівки. Він вказав, що Володимир вмер не через побиття, а у зв’язку з загостренням ішемічної хвороби серця.

Експерт написав, що виявив на тілі багато тілесних ушкоджень, зокрема, перелом семи ребер і губчастої кістки. Проте спеціаліст зазначив, що такі травми «могли виникнути внаслідок непрямого масажу серця незадовго до смерті і в причинному зв’язку зі смертю не перебувають».

Експерт також знайшов багато синців на руках, тулубі й ногах, але написав, що вони «виникли від травмуючої дії твердих тупих предметів за 3-7 діб до настання смерті». Ще спеціаліст виявив садна на голові, руках, ногах й тулубі. Експерт вказав, що ці травми Михальчук отримав незадовго до того, як помер, але пошкодження не пов’язані зі смертю.

Ніна Зотівна була шокована результатами експертизи і свідченнями поліцейських. За її словами, чоловік ніколи не скаржився на серце, в день смерті був тверезий і взагалі випивав тільки на свята.

Шепетівський відділ поліції. Фото Олексій Арунян,  Ґрати

8 лютого, за місяць після смерті Володимира, вона отримала лист від начальника Шепетівського відділу поліції Василя Шкиндюка про результати службової перевірки. Він написав, що «об’єктивні дані, які б свідчили про неправомірні дії працівників поліції, не встановлені». Начальник додав, що питання про дисциплінарну відповідальність його підлеглих вирішуватиметься за результатами розслідування кримінальної справи.

Оперативник Степанюк і його напарники не понесли жодного покарання й залишилися на своїх посадах. А за місяць прокуратура забрала провадження про смерть Михальчука з Шепетівки й передала до головного слідчого управління поліції Хмельницької області, та в нового слідчого виникли запитання до того, як розслідувалася справа раніше.

 

Поворотний момент

Новий слідчий допитав Ніну Зотівну і подав клопотання про проведення повторної експертизи. Результати були готові в липні.

Дослідження проводив експерт з Хмельницького обласного центру. Він знову вказав, що причиною смерті Михальчука стала гостра серцева недостатність, викликана ускладненням ішемічної хвороби серця. Проте цього разу спеціаліст написав, що хвороба загострилася саме через переломи семи ребер і груднини. Експерт дійшов висновку, що ці переломи, найімовірніше, сталися одномоментно після удару тупого твердого предмету приблизно за годину до смерті. Експертиза також підтвердила, що в день смерті Михальчук був тверезий.

Після тієї експертизи слідчий все одно не став оголошувати Степанюку підозру, але подав клопотання про нову – комісійну експертизу. Таку називається дослідження за участю декількох експертів. Поки вони його готували, справа про смерть Михальчука перейшла до Державного бюро розслідувань органу, який був створений в 2019 році і розслідує, в тому числі, злочини працівників правоохоронних органів. Новий слідчий не проявив інтересу до цього провадження, розслідування знов стало на паузу.

У той же час, тим, що справа не рухається, занепокоївся двоюрідний брат покійного Володимира підприємець з Шепетівки. Він вирішив найняти для Ніни Зотівни адвоката. Договір з нею уклав Максим Шевчишин з Хмельницького.

Адвокат Максим Шевчишин. Фото Олексій Арунян, Ґрати

«З моменту мого вступу до справи ДБР ніяких слідчих дій у ній не проводило. Вона фактично лежала в ящику. Від слідчих я не чув слів про будь-які судові перспективи та можливість висунення обвинувачення винним, згадує адвокат Максим Шевчишин високий брюнет у строгому костюмі. Ознайомившись з матеріалами справи, я побачив, що для пред’явлення обвинувачення перспективи є».

Адвокат почав закидати суддю скаргами на бездіяльність слідчого. Він добився повторного допиту свідків й проведення слідчого експерименту за участю Ніни Зотівни.

Незадовго до того, як Шевчишин вступив до справи, до ДБР надійшли результати третьої, комісійної експертизи. Вона підтвердила, що Михальчук помер від загострення ішемічної хвороби серця, до якого призвели переломи груднини і семи ребер.

Адвокат Шевчишин продовжував закидати суд і прокуратуру скаргами. І в липні 2020 року слідчий все ж таки оголосив оперативнику Валерію Степанюку підозру в двох злочинах: незаконному проникненню до житла і перевищенні службових повноважень, що супроводжувалося насильством.

Адвокат Максим Шевчишин разом з сім’єю Михальчук. Фото Олексій Арунян, Ґрати

Слідчий допитав свідків, проаналізував експертизи й дійшов висновку, що, коли Степанюк зайшов до сараю слідом за Михальчуком, він «безпідставно наніс декілька ударів кулаками рук, взутими ногами та резиновою палкою ПР-73». За версією слідства, оперативник «не менше трьох разів» ударив Володимира по грудній клітці, і тим самим зламав йому ребра та грудину, що у підсумку призвело до загострення хвороби серця та смерті.

ДБР зазначило в підозрі, що Степанюк також вдарив Михальчука, коли той виходив із сараю, а потім ще раз біля будинку сестри Ніни Зотівни.

26 серпня 2020 року, за півтора року після смерті Володимира, поліцейський був тимчасово відсторонений від служби. Таке рішення прийняв Хмельницький міськрайонний суд. Слідчий також попросив суддю відправити Степанюка під цілодобовий домашній арешт. Але суд задовольнив це прохання частково й зобов’язав поліцейського перебувати вдома тільки вночі.

На початку жовтня ДБР завершило слідство й направило справу до суду.

 

Погрози і залякування

Справа слухатиметься в Шепетівському міськрайонному суді двоповерховій акуратній будівлі з хорошим ремонтом, яка розташована в п’яти хвилинах ходьби від райвідділу, де працює підсудний. Підготовче засідання відбулося 30 жовтня. Воно почалося з того, що суддя Оксана Козачук попередила: її чоловік працює поліцейським у тому ж відділі, й запитала, чи заявлятимуть учасники процесу їй відвід з цього приводу. Сторони сказали, що поки ні.

На засіданні прокурор та адвокат потерпілих Максим Шевчишин зробили ще одну важливу заяву.

«Під час досудового слідства свідки, які проживають у селі Велика Решнівка наголошували на тому, що працівники Шепетівської поліції приїжджають до них і відповідним чином погрожують з приводу надання свідчень», сказав Шевчишин.

Він не уточнив, хто саме, кому і як погрожував, але прокурор пообіцяв, що свідки розкажуть про це під час допитів на суді. Ніна Зотівна та її син теж кажуть, що поліцейські залякують їхніх односельчан.

«Ґрати» вирішили дізнатися, чи дійсно це так, у самих свідків. Журналіст разом із сином покійного Михальчука прийшли на подвір’я до Наталії Сірик сусідки Ніни Зотівни, яка була в неї у гостях під час візиту поліцейських. На допиті  під час досудового слідства вона сказала, що бачила, як Степанюк вдарив Володимира палицею по спині.

Поговорити з нею «Ґратам» не вдалося. Коли кореспондент представився, вона закричала, що нічого не скаже, швидко пішла з подвір’я і сховалася в будинку.

Схоже відреагувала на візит журналіста Надія Березенська сестра Ніни Зотівни, яка скаржилася старості на крадіжку буряків. Журналіст «Ґрат» підійшов до її воріт і покликав Надію, але ніхто не вийшов, хоча сусіди Березенської сказали, що вона вдома. Кореспондент не зміг зайти на подвір’я й постукати в двері, тому що дорогу перегородила злий собака.

Сам Степанюк теж відмовився спілкуватися з «Ґратами». Коли журналіст підійшов до нього поговорити після суду, він відскочив на кілька метрів, сказав, що Шепетівка в «червоній зоні» карантину, й попросив дотримуватися дистанції. Його адвокат Ігор Михайлов сказав, що «коментарі передчасні», і захист озвучить свою позицію вже на суді. «Ґрати» також зідзвонювалися зі Степанюком до засідання, і тоді він коротко прокоментував справу. Оперативник заперечував провину і сказав, що справа сфабрикована.

«Подіям більше, ніж три роки. Свідки, які були попередньо допитані, змінили свої свідчення за гроші. Є багато зацікавлених осіб, які разом зі слідчими ДБР сфальсифікували дану справу, от і все», сказав Степанюк, але не пояснив, що це за сторони, і чому вони зацікавлені в фальсифікації.

«Ґрати» також додзвонилися його напарникам: слідчому Панасюку і криміналісту Жовнеру. Проте вони теж відмовилися від коментарів. Жовнер сказав, що йому «ця справа вже в печінках сидить», а Панасюк що дасть інтерв’ю після рішення суду, і тільки якщо йому дозволить Степанюк.

Обидва поліцейських продовжують служити в Шепетівському райвідділі. Степанюк тимчасово відсторонений від роботи, але не звільнений.

 

«І як жити дальше? Не знаю»

Від дня смерті Михальчука в Шепетівському відділі поліції змінилося чотири начальники. Василь Шкіндюк, за якого відбулися ці події, пішов в серпні 2019 року і зараз керує відділом в сусідньому районі.

Нинішній начальник Олег Собко вступив на посаду тільки три місяці тому, з яких один не був на роботі хворів на коронавірус. На прохання «Ґрат» про інтерв’ю він одразу погодився і запросив до свого кабінету. Проте давати оцінку Степанюку, Панасюку і Жовнеру відмовився, пославшись на те, що недовго працює в Шепетівці, і ще не встиг добре зі всіма познайомитися. Особливо зі Степанюком, оскільки майже весь період роботи нового начальника оперативник був відсторонений від посади.

Начальник Шепетівського відділу поліції Олег Собко. Фото Олексій Арунян, Ґрати

Собко не бачить причин його звільняти. Начальник відділу каже, що не може судити про причетність оперативника до смерті мешканця Великої Рішнівки, оскільки не має доступу до матеріалів справи, а рішення суду ще не було.

«Знаєте, коли робиш висновок з того, що ти десь почув: там від того-то, там від того-то це необ’єктивно, каже поліцейський. Я 20 років пропрацював слідчим, і я не люблю таким займатися».

За його словами, він не чув про те, що його підлеглі залякують свідків з Великої Рішнівки, а «якщо б такі скарги надійшли, то реакція була б миттєвою».

Адвокат потерпілих Максим Шевчишин сказав «Ґратам», що дійсно поки не надсилав в шепетівську поліцію скарги на погрози, але збирається це зробити.

Він вважає, що на лаві підсудних незаслужено опинився тільки Степанюк. На його думку, слідчий Панасюк і криміналіст Жовнер також незаконно проникли на подвір’я, не зупинили напарника та мають понести за це відповідальність. Поки вони фігурують у справі тільки як свідки.

Але, в першу чергу, адвокат незадоволений тим, як слідчий кваліфікував дії Степанюка. На його думку, ДБР оцінило дії поліцейського занадто м’яко. Оперативника підозрюють у перевищенні повноважень, які супроводжувалися насильством. Це частина 2-га статті 365 Кримінального кодексу, яка передбачає від 3-х до 8-ми років позбавлення волі.

Та Шевчишин переконаний, що слідчий мав інкримінувати Степанюку перевищення повноважень, що спричинили тяжкі наслідки. Це інша, 3-тя частина цієї ж статті, яка передбачає суворіше покарання від 7-ми до 10-ти років ув’язнення.

«Мала бути частина третя, оскільки спричинені тяжкі наслідки померла людина. Він зламав йому сім ребер та грудину, людина фактично задихнулась», обурюється адвокат.

Ніна Михальчук в суді. Фото Олексій Арунян, Ґрати

Його довірителька Ніна Зотівна не розуміє всіх тонкощів кримінального процесу і на запитання «Ґрат», яке покарання, на її думку, заслуговує Степанюк, відповідає просто: «Як суд вирішить, хай так і буде».

Вона засмучена тим, що розслідування так затягнулося, і постійно скаржиться, як їй тяжко та самотньо в хаті, де два с половиною роки тому пішов з життя чоловік.

«Уже який рік, і ніякого кінця немає. І тягнуть, і волочать, скаржиться жінка. І як дальше без нього не знаю. Всі діти порозходилися, а мені що робити в цій долині самій? Просити когось, щоб хтось на городі допоміг? Нема до кого допроситися. Став могорич, плати. А скільки в мене тієї пенсії? І як жити дальше? Не знаю».

57880 випадків перевищення швидкості зафіксовано в Києві за першу добу роботи камер автофіксації
57880

випадків перевищення швидкості зафіксовано в Києві за першу добу роботи камер автофіксації

Начальник поїзда про кишенькових злодіїв, дебоширів і повернення поліції в потяги «Скільки пасажирів побито, скільки провідників порізано»

«Скільки пасажирів побито, скільки провідників порізано»

Начальник поїзда про кишенькових злодіїв, дебоширів і повернення поліції в потяги

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів