Війна і «Мирна хода». З чого почалися розстріли на Майдані, хто за це відповів, а хто пішов на підвищення

«Мирна хода» і зіткнення в Києві 18 лютого 2014 року, що слідували за нею. Фото: Радіо Свобода (RFE/RL)
«Мирна хода» і зіткнення в Києві 18 лютого 2014 року, що слідували за нею. Фото: Радіо Свобода (RFE/RL)

Запеклі вуличні бої на Майдані, що забрали життя понад ста людей, почалися з «Мирної ходи». Так протестувальники назвали свою демонстрацію, що розпочалася вранці 18 лютого 2014 року. Тисячі маніфестантів вирушили від Майдану до Верховної Ради — вимагати від депутатів урізати повноваження президента Віктора Януковича. Біля парламенту протестувальники зіткнулися з силовиками, і «Мирна хода» одразу перетворилася на збройне протистояння.

До шестиріччя Євромайдану «Ґрати» з’ясовували, яким чином ці події розслідувалися після перемоги революції. Як бійці «Беркуту» отримали свинцеву картеч під виглядом гумових куль, а головний обвинувачений у розгоні демонстрації пішов на підвищення і став одним із керівників Нацгвардії.

 

— Повторюйте за мною: я присягаю говорити суду тільки правду… — звертається суддя Подільського райсуду Києва Юрій Зубець літньому чоловікові з сивою бородою, що стоїть за трибуною.

— Я присягав тільки Богу! Мої діти в армії служать і то не складають присягу, — обурюється старий.

— Тобто ви заперечуєте проти приведення вас до присяги? Так чи ні? — запитує суддя роздратовано.

У залі на кілька секунд повисає тиша.

— Я буду говорити правду і нічого крім правди, — знаходить вихід чоловік.

Суддю задовольняє така відповідь, і він оголошує про початок допиту. Чоловік за трибуною — священник євангелістської церкви Іван Бубляс. 18 лютого 2014 він отримав важку травму під час демонстрації Євромайдану. І, через шість років після цих подій, суд викликав його, щоб допитати як потерпілого у справі командира роти харківського «Беркуту» Сергія Шаповалова, обвинуваченого в силовому розгоні ходи.

 

Революція очима священника

 Священник євангелістської церкви Іван Бубляс. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

17 лютого 2014 року, згадує Іван Бубляс, він почув зі сцени Майдану, що на наступний ранок запланована велика маніфестація — «Мирна хода» до Верховної Ради. З метою вимагати від депутатів повернути Конституцію зразка 2004 року і тим самим урізати повноваження президента Віктора Януковича.

Наступного дня Бубляс засидівся в церкві і прибув на Майдан із запізненням, коли там уже майже нікого не було. До цього багатотисячні колони вирушили до парламенту вулицями Грушевського та Інститутською. У цей момент Верховну Раду оточили внутрішні війська й бійці «Беркуту», а довколишні дороги силовики перегородили вантажівками.

Коли демонстранти підійшли до оточення, між сторонами одразу почалися зіткнення. Силовики застосували водомет і світло-шумові гранати, протестувальники закидали їх камінням і коктейлями Молотова. Хто застосував силу першим, залишається невідомим — пізніше на допитах представники обох сторін звинувачували в цьому один одного.

Коли Бубляс підійшов до перехрестя Інститутської і Шовковичної, бої були вже в розпалі. Там священник зустрів свою дочку, яка стояла в натовпі з червоно-чорним прапором. За його словами, подивившись на дахи будинків, вони побачили на них бійців «Беркуту», які кидали вниз світло-шумові гранати і стріляли з помпових рушниць.

«Мирна хода» і зіткнення в Києві 18 лютого 2014 року, що слідували за нею. Фото: Радіо Свобода (RFE/RL)

«Я побачив, як інший священник вийшов на перехрестя — показати тим, хто стріляв звідти, що тут мирні люди. Я також зняв свій головний убір — кашкет і вийшов туди, до того священника, показуючи, що наші голови відкриті, чисті», — згадує Бубляс.

Через кілька хвилин священник раптом відчув сильний удар у скроню. Зверху йому в голову прилетіла граната, але не розірвалася. Бубляс упав, його підхопили інші маніфестанти й повели до машин швидкої допомоги, що чергували неподалік. Там йому надали першу допомогу, після чого разом із дочкою він вирушив назад на Майдан.

Тим часом на перехресті Інститутської і Шовковичної тривали запеклі бої. Майданівці почали звертатися до медиків із вогнепальними пораненнями. Як з’ясувало пізніше слідство, «Беркут» стріляв у демонстрантів із помпових рушниць Форт-500. Офіційно в МВС ця зброя значилася як «спецзасоби для відстрілу боєприпасів несмертельної дії». Але деякі бійці «Беркуту», як встановила прокуратура, того дня зарядили рушниці не гумовими кулями, а мисливськими патронами зі свинцевою картеччю.

Бої також відбувалися в Маріїнському парку, де на боці силовиків брали участь бійці антимайдану — тітушки, які били протестувальників битами й металевими прутами.

Перше правило «Бійцівського клубу». Як тітушки здавали один одного в судах у справах Майдану

Спустившись на Майдан, Іван Бубляс із дочкою вирушили до Жовтневого палацу, де протестувальники обладнали медпункт.

«Мене одразу підхопили й відвели до лікаря. Тоді там були вже сотні поранених, дуже багато, я ще такого не бачив. Лікар бігав від одного до іншого, надавав допомогу. Переважно поранення були в голову, очі та ноги», — згадує священник.

Лікар зашив йому рану, після чого дочка повела його додому. Там Бубляс дізнався зі ЗМІ про те, що в боях на Кріпосному провулку, де в нього кинули гранатою, загинули троє протестувальників. Смертельні поранення картеччю отримали 44-річний охоронець із Києва Сергій Шаповал, його ровесник із Кременчука Ігор Сердюк і 57-річний підприємець із Київської області Володимир Кіщук.

«Мирна хода» і зіткнення в Києві 18 лютого 2014 року, що слідували за нею. Фото: Радіо Свобода (RFE/RL)

За підрахунками офісу верховного комісара ООН, усього під час розгону «Мирної ходи» загинули 14 людей, 11 із яких — учасники протесту. Вони померли не тільки від кульових поранень, а й від побиттів силовиками й тітушками, а також від травм, отриманих у тисняві. При штурмі Майдану загинули також двоє солдатів внутрішніх військ — їх застрелили з пістолета Макарова. Ще один загиблий — Віталій Захаров, інженер офісу Партії регіонів, якого підпалили розлючені протестувальники. Він задихнувся чадним газом.

Після розгону «Мирної ходи» в місті ще два дні тривали запеклі бої, які завершилися загибеллю ще 82-х людей і втечею президента Віктора Януковича. Іван Бубляс дізнавався про ці події, перебуваючи в лікарні. Коли він повернувся з Майдану додому, йому стало гірше, голова розпухла, і його госпіталізували. В результаті священник пережив кілька операцій, одну з яких проводили в Німеччині, й отримав третю групу інвалідності по зору.

Поки він лікувався, в країні змінилася влада, і генпрокуратура створила департамент спецрозслідувань, що займався тільки справами Майдану. Серед іншого він узявся розслідувати події «Мирної ходи» — шукати винних у масових побиттях і вбивствах того дня.

 

Доля «Беркуту»

«Мирна хода» і зіткнення в Києві 18 лютого 2014 року, що слідували за нею. Фото: Радіо Свобода (RFE/RL)

«Мирна хода» була окремим напрямком нашої роботи, — згадує в розмові з «Ґратами» колишній голова управління спецрозслідувань Сергій Горбатюк. — Чи проводилися допити свідків і потерпілих, судово-медичні, балістичні експертизи, виїмка документів у МВС міста Києва щодо розташування підрозділів і завдань, які вони отримували».

Судячи з матеріалів справ про «Мирну ходу», позиція слідства будувалася на тому, що 18 лютого 2018 року учасники Євромайдану організували мирну демонстрацію «з метою припинення свавілля державних органів». Однак президент Віктор Янукович «вирішив здійснити розгін цієї акції правоохоронними органами», бажаючи «залякати протестувальників і тих, хто їх підтримує». За версією прокуратури, для цього він віддав міністру внутрішніх справ Віталію Захарченку наказ «на застосування працівниками МВС надмірного насильства до мітингувальників із метою їхнього залякування і силового придушення протесту».

Як вважає слідство, голова МВС залучив до цього свого заступника Віктора Ратушняка і керівників київського главку міністерства Валерія Мазана й Петра Федчука. Всім їм, включно з Януковичем, прокуратура оголосила підозру в перевищенні повноважень, убивствах і нанесенні тілесних ушкоджень учасникам протесту. Але ніхто з них не був затриманий — усі п’ятеро втекли до Росії.

Всього у справі про розгін «Мирної ходи» прокуратура оголосила 20 підозр. 11 фігурантів утекли, а 9 — залишились у країні. Першими з них були затримані бійці харківського «Беркуту», які 18 лютого зачищали від протестувальників Інститутську. Підозри отримали командир батальйону Владислав Лукаш і його колишній підлеглий — начальник оперативної роти №2 Віктор Шаповалов.

Командир роти харківського «Беркуту» Віктор Шаповалов. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Прокуратура розслідувала їхні провадження окремо. У березні 2016 року Подільський райсуд Києва почав розглядати справу командира роти Шаповалова.

Він звинувачувався в перевищенні повноважень і перешкоджанні мітингам. У слідства немає даних про те, що особисто він побив або вбив когось із протестувальників. Позиція обвинувачення будується на тому, що Шаповалов, будучи командиром роти, брав участь у розгоні «Мирної ходи» на Інститутській, а значить побічно винен у всіх скоєних там побиттях і вбивствах — у смерті трьох протестувальників від пострілів картеччю і нанесенні тілесних ушкоджень 107 майданівцям. Один із них — священник Іван Бубляс, який свідчив у суді над Шаповаловим.

Справа командира роти слухається вже 4 роки. Майже весь процес він перебував у СІЗО. Тільки в листопаді 2019 року суд відпустив його під домашній арешт, посилаючись на те, що ексбоєць «Беркуту» відбув під вартою майже весь термін, передбачений статтями, які йому закидають.

У 2016 році на допиті Шаповалов частково визнав провину й вибачився перед потерпілими. Він підтвердив, що бійці харківського «Беркуту» жорстоко били протестувальників і стріляли свинцевою картеччю по натовпу з помпових рушниць Форт-500. Обвинувачений також назвав прізвища 12-ти товаришів за службою, яким видавалися рушниці. За його словами, товаришам видали гумові кулі вперемішку з мисливською картеччю за день до «Мирної ходи».

«Ми стояли біля Кабінету Міністрів, приїжджала машина та ж. Це було 17 лютого. Лукаш (командир батальйону, затриманий того ж дня, що і Шаповалов — Ґ) зібрав особовий склад із «фортами» і туди до цієї машини повів… Особовим складом «фортами» командував Лукаш, і команди «форти вперед» — це все він», — сказав Шаповалов.

Він додав, що сам не намагався зупинити товаришів за службою, тому що боявся осуду й помсти від Лукаша. За словами Шаповалова, комбат заздалегідь попередив підлеглих, що після повернення до Харкова «розбиратиметься» з тими, хто не виконає його наказів.

Колишній командир харківського батальйону «Беркуту» Владислав Лукаш. Фото: Олексій Арунян, Ґрати

При цьому, на відміну від Шаповалова, Лукаш вийшов із СІЗО швидко — вже через пів року після затримання. Суд відпустив його під особисте зобов’язання за клопотанням прокурора за співпрацю зі слідством.

Суд над комбатом почався тільки через три роки після затримання. До цього його справа кілька років переходила з одного районного суду Києва до іншого. За цей час Лукаш встиг змінити адвоката і лінію захисту, і тепер, перебуваючи на волі, повністю заперечує провину і не співпрацює зі слідством. Свідчення Шаповалова про те, що він причетний до роздачі свинцевої картечі, захист комбата називає брехнею.

Із 2016 року прокуратура затримала ще двох рядових бійців харківського «Беркуту» Віталія Гончаренка й Олександра Бєлова. Їхні прізвища Шаповалов назвав серед тих, хто розстрілював учасників протесту мисливськими патронами. Експертиза їхніх рушниць підтвердила, що з них стріляли свинцевою картеччю. Після затримання суд відправив Гончаренка і Бєлова під варту за підозрою в замаху на вбивство майданівців.

Самі спецназівці не визнали провину, а їхні адвокати почали домагатися звільнення підзахисних. У результаті їм це вдалося: суд відпустив Бєлова під домашній арешт у грудні 2016 року, а Гончаренка — у квітні 2017-го. Після цього вони втекли до Росії. Звідти вони записали звернення, в якому пояснили свою втечу тим, що на батьківщині не сподіваються на справедливий суд.

 

«Ми офіцери харківського «Беркуту». Наша професія — захищати закон і охороняти правопорядок. А на Майдані ми виконували свій конституційний обов’язок», — каже на відео Гончаренко.

Крім харківського «Беркуту» в зачистці Інститутської брали участь спецназівці зі Львова. Командиру їхнього батальйону Ростаславу Пацелюку також оголосили підозру. Він перебуває на волі, суд над ним тягнеться понад три роки.

 

Закон один не для всіх

Леонід Бібік. Фото: сторінка Бібіка в фейсбуці

За шість років, що минули з розгону «Мирної ходи», вирок за ці події отримав тільки один боєць «Беркуту». І його справа унікальна не лише тим, що вона доведена до кінця, але і звинуваченнями, які йому пред’явила прокуратура. Суд визнав спецназівця винним у тому, що він побив демонстранта за кілька секунд до того, як його вбив інший протестувальник.

Під час боїв в урядовому кварталі 18 лютого учасники Євромайдану зупинили вантажівку внутрішніх військ на початку вулиці Грушевського. Демонстранти викинули з кабіни водія і пасажира, після чого один із учасників протесту — Леонід Бібік сів за кермо.

На захопленому ГАЗі він поїхав угору вулицею Грушевського і звернув у Фортечний провулок. На перехресті на швидкості майданівець збив двох бійців внутрішніх військ. Вони впали й отримали сильні гематоми, а Бібік продовжив рух.

Він заїхав у Фортечний провулок, де тривав бій між протестувальниками й «Беркутом». Бібік спробував наїхати на спецназівців, що стояли групами на проїжджій частині. Пізніше на суді він розповість, що таким чином хотів «відвернути увагу на себе й допомогти протестувальникам». У відповідь бійці «Беркуту» почали стріляти по водію й поранили його в лопатку та руку. Тоді Бібік зробив розворот і помчав Кріпосним провулком назад на Грушевського.

За хвилину до цього на перехресті Кріпосного і Грушевського спецназівці накинулися на іншого демонстранта — голову івано-франківської сотні партії «Свобода» Сергія Дідича. За даними слідства, бійці «Беркуту» не «менш ніж п’ять разів» ударили його кийком. Дідич спробував утекти і рвонув від силовиків у бік Грушевського.

Адвокатка Леоніда Бібіка на засіданні Печерського суду Києва. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Демонстранта, який біг, зауважив боєць харківської роти «Беркуту» Андрій Ефімін. Намагаючись зупинити сотника, спецназівець ударив його палицею по голові. У момент удару ні боєць «Беркуту», ні майданівець Дідич не бачили, що позаду на них на всій швидкості мчить вантажівка Бібіка. Через кілька секунд ГАЗ збив спецназівця й переїхав сотника «Свободи». В результаті Ефімін зламав ногу, а Дідич загинув на місці від отриманих травм.

Розслідуючи смерть Дідича, 2015 року прокуратура затримала спецназівця Ефіміна і пред’явила йому підозру в перевищенні службових повноважень — за версією слідства, він необґрунтовано застосував до Дідича спецзасіб і не надав йому медичної допомоги.

Ефімін на суді визнав провину й уклав угоду з прокуратурою. На допиті він сказав, що наказ на застосування спецзасобів йому і його товаришам за службою віддав командир батальйону Лукаш.

«Прошу суд суворо мене не карати, так як я визнаю вину в повному обсязі, щиро каюся. Маю неповнолітню дитину, у мене хворіє батько. Також свого часу був у зоні антитерористичної операції», — звернувся до суду боєць «Беркуту».

4 травня 2016 року суддя Подільського районного суду Києва Олена Павленко визнала Ефіміна винним і засудила до 5 років позбавлення волі з випробувальним терміном три роки. Також на три роки вона заборонила спецназівцю працювати у правоохоронних органах.

У справі про вбивство Дідича прокуратура спробувала притягти до відповідальності не тільки Ефіміна, а й Леоніда Бібіка, який переїхав загиблого. У 2015 році йому оголосили підозру в порушенні правил дорожнього руху, що спричинило смерть людини.

Справа Бібіка потрапила до Печерського районного суду Києва. Він став єдиним учасником Євромайдану, якого судили за злочини, вчинені під час акцій протесту. Прокуратура звинуватила Бібіка в тому, що він незаконно заволодів вантажівкою внутрішніх військ і, порушуючи правила дорожнього руху, наїхав на двох солдатів, спецназівця Ефіміна та демонстранта Дідича.

На суді адвокат Бібіка подав клопотання про звільнення його від відповідальності. Захисник посилався на закон про недопущення переслідувань учасників Майдану — Верховна Рада ухвалила його 21 лютого 2014 року. Учасники Євромайдану звільнялися від відповідальності за злочини за умови, що «дії цих осіб пов’язані з участю в акціях протесту».

У березні 2016 року суддя Світлана Шапутько задовольнила клопотання захисту і звільнила Бібіка від відповідальності. Дружини загиблого Дідича не було на цьому засіданні. Вона не погодилася з рішенням суду, і її представниця — адвокатка Євгенія Закревська — подала апеляцію.

Адвокатка Євгенія Закревська на засіданні Печерського суду Києва. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

На її думку, до Бібіка не можна застосовувати закон про амністію учасників Євромайдану, оскільки дія цього документу не поширюється на злочини, вчинені одним учасником протесту проти іншого.

«Логіка закону — виключити відповідальність за діяння, які вчиняються в умовах, близьких до військового протистояння, в умовах повстання. І в цій ситуації заподіяння шкоди своїм — умисне або з необережності — явно не охоплюється логікою цього закону», — пояснила Закревська свою позицію «Ґратам».

6 вересня 2016 року Київський апеляційний суд задовольнив її скаргу і відправив справу на повторний розгляд до Печерського суду. Своє рішення судді обґрунтували формальною причиною — суд першої інстанції ухвалив рішення про зняття з Бібіка кримінальної відповідальності у відсутності потерпілих, що неприпустимо за Кримінально-процесуальним кодексом.

Але, незважаючи на це, Бібіка так і не засудили. У 2018 році він просто перестав відвідувати засідання. Суд оголосив його в розшук, і тільки в березні 2019 року прокуратура знайшла підсудного в Одеській області, де він працював на будівництві. Після цього обвинувачення просило на час слухань відправити Бібіка в СІЗО, але суд відмовився це робити й відпустив майданівця під особисте зобов’язання. Після цього він продовжив прогулювати засідання і, крім усього іншого, загубив паспорт. Тепер, навіть якщо він приходить на засідання, їх відкладають, бо суд не може встановити особу Бібіка.

Останнє засідання в його справі було призначене на 4 березня. Бібік на нього знову не прийшов.

 

Головний підозрюваний

Начальник департаменту громадської безпеки Нацгвардії Володимир Гриняк. Фото: Олексій Арунян, Ґрати

У грудні 2016 року прокуратура оголосила ще одну підозру в розгоні «Мирної ходи» — генерал-майору Нацгвардії Володимиру Гриняку. Це найбільш високопоставлений підозрюваний у цій справі, який після зміни влади 2014 року залишився в Україні.

Під час протестів він був заступником начальника департаменту громадської безпеки МВС Віктора Ратушняка, якого слідство вважає одним із основних координаторів усіх силових акцій влади проти Майдану. Але попри це після перемоги революції Гриняк продовжив роботу в органах. І не просто продовжив, а пішов на підвищення.

2 березня 2014 року новий міністр внутрішніх справ Арсен Аваков призначив його головою департаменту громадської безпеки. А через 5 місяців президент Петро Порошенко присвоїв Гриняку звання генерал-майора. Через рік Гриняк перейшов на роботу в Національну гвардію, де обійняв ту ж посаду, що й раніше в МВС — начальник департаменту громадської безпеки.

А ще через рік прокуратура вручила йому підозру у причетності до нічного штурму Майдану й розгону «Мирної ходи». Слідство заявило, що Гриняк, як один із ключових чиновників у департаменті громадської безпеки, координував силовиків 18 і 19 лютого.

Прокуратура звернулася до суду з клопотанням про арешт генерала. Але несподівано за нього заступилися четверо народних депутатів від фракції «Народний фронт»: Володимир Соляр, Андрій Левус, Микола Величкович і Михайло Бондар, які під час Майдану були в керівництві «Самооборони». Вони заявили, що під час протестів Гриняк був на стороні майданівців і негласно інформував їх про дії силовиків.

«Можливо, комусь в органах прокуратури хочеться задовольнити свій психологічний комплекс залежно від популярності в соцмережах, і для цього була обрана сакральна жертва — цілий генерал у в’язниці «за злочини проти Майдану». Вважаю, що свідомо чи ні Горбатюка підставили. Це штанга. Володимир був із нами в дні Майдану, і тому є багато свідчень і свідків», — заявив депутат Андрій Левус, колишній голова комендатури «Самооборони Майдану»

Суд відмовив прокуратурі в арешті генерала, і віддав його депутатам на поруки. Однак згодом заяви депутатів про співпрацю Гриняка з Майданом не підтвердилися. За словами ексголови управління спецрозслідувань Генпрокуратури Сергія Горбатюка, ні генерал, ні його поручителі на допитах не змогли пояснити, коли, кому і яку інформацію він передавав під час протестів. Більше того, Гриняк відмовився свідчити проти своїх колишніх керівників і підлеглих.

«Мирна хода» і зіткнення в Києві 18 лютого 2014 року, що слідували за нею. Фото: Радіо Свобода (RFE/RL)

«На Майдані він нібито допомагав, а після Майдану він нічого не знає. Він же нагорі був, у міністерстві, на нарадах Ратушняка, Захарченка й усіх інших! Тривалий час ми його допитували як свідка, намагалися достукатися. Є стаття про організовану злочинну групу: той, хто розповів про все, може бути звільнений від відповідальності. Ну розкажіть, як усе було, а ми підемо назустріч. Але ніфіга!» — сердиться в бесіді з «Ґратами» Горбатюк.

У 2018 році слідчий передав справу Гриняка до суду. Прокуратура звинуватила генерала в незаконному перешкоджанні мітингам і перевищенні влади при розгоні Майдану 18 і 19 лютого 2014 року, а також у вбивстві й нанесенні ушкоджень 381 людині.

Під час розгону «Мирної ходи» Гриняк із ранку до вечора був в урядовому кварталі. На підтвердження цього слідство зібрало масу фото і відео. За версією прокуратури, основна роль Гриняка того дня зводилася до того, що він отримував вказівки від керівника департаменту громадської безпеки Рутушняка й передавав їх заступнику начальника міліції Києва Федчуку. А останній уже віддавав безпосередні накази щодо силового розгону демонстрантів.

Слідство підтверджує це даними мобільного оператора про дзвінки Гриняка: за день він зідзвонився з Ратушняком 42 рази й постійно був на зв’язку з іншими керівниками міліції громадської безпеки та «Беркуту». Прокуратура вважає, що Федчук віддав наказ жорстко зачистити урядовий квартал після того, як це розпорядження передав йому Гриняк.

Сам генерал провину заперечує. Він каже, що 18 лютого 2014 року взагалі не ніс службу, а в урядовому кварталі був, бо там була розташована його службова квартира. Рік тому знімальна група «Слідства.інфо» запитала Гриняка, про що він говорив під час численних дзвінків із Ратушняком. Генерал ігнорував питання, але журналісти не відставали, і тоді генерал роздратовано відповів, що «говорили про любов».

Остаточну оцінку діям Гриняка на Майдані має дати суд, але вже два роки він стоїть на місці. Через брак суддів із Печерського районного суду Києва справа Гриняка перейшла до Шевченківського. Там засідання проходять рідко, вже понад рік прокурори читають обвинувальний акт.

«У справі понад 300 потерпілих, із такими темпами, як вона розглядається, це ще на 20 років, якщо не на 30», — скаржиться колишній керівник управління Генпрокуратури у справах Майдану Сергій Горбатюк.

Його підопічні тричі подавали клопотання про відсторонення Гриняка з посади на час слідства, але суди щоразу їм відмовляли. На думку Горбатюка, генерал залишився на своїй посаді і взагалі на свободі завдяки своєму нинішньому начальнику — голові МВС Арсену Авакову, якому він допомагав узяти під контроль особовий склад міліції після революції.

 

За 6 років, які минули з розгону «Мирної ходи», суди винесли лише один вирок — харківському спецназівцю Ефіміну, який ударив кийком протестувальника Дідича.

Втім, ці події не залишилися без наслідків для керівництва МВС і безпосередніх учасників зачистки. Першим особам міністерства й десяткам спецназівців довелося бігти з країни, окремі бійці «Беркуту» відсиділи в СІЗО від декількох місяців до п’яти років.

Із протестувальників прокуратура намагається притягнути до відповідальності лише Леоніда Бібіка, який на смерть збив соратника. Слідство не встановило, хто з демонстрантів причетний до смерті працівника офісу Партії регіонів і вбивства двох солдатів внутрішніх військ.

А найголовніший фігурант справи про розгін «Мирної ходи» Володимир Гриняк не тільки перебуває на волі, але й займається тим, чим і під час Майдану — командує силовиками, які несуть службу на мітингах і демонстраціях.

214  осіб незаконно позбавлені волі на непідконтрольних територіях
214

осіб незаконно позбавлені волі на непідконтрольних територіях

Слідчий поліції про те, як коронавірус заважає розслідуванню вбивств «У таких умовах щось планувати просто неможливо»

«У таких умовах щось планувати просто неможливо»

Слідчий поліції про те, як коронавірус заважає розслідуванню вбивств

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів