Вбивство депутата Держдуми Росії Дениса Вороненкова: як слідство загубило замовника, а присяжні виправдали одного з обвинувачених

Вдова колишнього депутата Держдуми РФ Дениса Вороненкова Марія Максакова над тілом чоловіка. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Вдова колишнього депутата Держдуми РФ Дениса Вороненкова Марія Максакова над тілом чоловіка. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Шевченківський районний суд Києва ухвалив вирок у справі про вбивство колишнього депутата Держдуми РФ Дениса Вороненкова. У травні 2017 року в центрі столиці його вбив із пістолета доброволець із батальйону «Донбас» Павло Паршов. Його самого на місці злочину застрелив охоронець росіянина. Перед судом постали двоє обвинувачених у співучасті у вбивстві. 2 грудня колегія суддів та присяжних засудила до 12 років колонії праворадикала Ярослава Тарасенка, який, за версією слідства, був водієм кілера. Водночас суд виправдав харків’янина Олександра Лося, якого звинувачують у стеженні за колишнім депутатом.

«Ґрати» розповідають про перебіг слідства і про те, чому судді та присяжні ухвалили таке рішення.

 

«Знищити за будь-яку ціну»

Вранці 23 березня 2017 року працівник головного управління розвідки Міноборони Олег Петров на службовій машині заїхав до житлового комплексу «Діамант» на бульварі Шевченка в Києві. Тут жив колишній депутат Держдуми Денис Вороненков із дитиною та дружиною Марією Максаковою — оперною співачкою та теж колишньою депутаткою російського парламенту.

Петров був одним із чотирьох охоронців, яких напередодні для сім’ї політика виділило управління розвідки. Він домовився з Вороненковим, що той спуститься о 9 ранку, але росіянин спізнювався. Колишній депутат вийшов із дому за одинадцяту й сів до «ніссана квест» до охоронця. Він сказав, що йому треба на зустріч до готелю «Прем’єр Палас», що розташований поруч. До кого саме він не уточнив. Машина рушила. Петров мав супроводжувати політика разом із напарником, але той охороняв няню з дитиною Вороненкова, які пішли гуляти й ще не повернулися.

«Ми під’їхали до «Прем’єр Палас»… Там бордюр біля готелю був зависокий. Денис вийшов, подивився, чи може машина заїхати на бордюр. Він вийшов, я заїхав. Поки я закривав машину, брав особисті речі, Денис сам пішов далі», — згодом розповідав у суді Петров.

Охоронець наздогнав Вороненкова й почув, як хтось гукнув росіянина на ім’я. Вони обоє обернулися, і Петров побачив за метр від них невідомого чоловіка в капюшоні з пістолетом у руці. Він кілька разів вистрілив у Вороненкова, і той впав на тротуар. Охоронець спробував схопити нападника, але отримав кулю в живіт і теж впав на землю.

Кілер підбіг до Вороненкова, зробив ще кілька контрольних пострілів та спробував втекти. Але Петров, лежачи на землі, зміг дістати пістолет і вистрілив у нападника шість разів.

«Людина фактично йшла на самогубство. Це непрофесійно. Він ішов до кінця. [Він мав намір] — знищити [Дениса Вороненкова] за будь-яку ціну», — описав дії кілера Петров.

Після поранення охоронець втратив багато крові, пережив чотиригодинну операцію, але вижив. Денис Вороненков помер на місці.

Вбивство Дениса Вороненкова. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Він встиг прожити в Україні три місяці. Разом із сім’єю він втік до Києва в грудні 2016 року. Тут він виступив із різкою критикою Кремля, отримав український паспорт та дав свідчення проти колишнього президента Віктора Януковича в справі про введення російських військ у Крим.

Поява Вороненкова в Україні була несподіваною для всіх. Він не мав стосунку до опозиції і вважався політиком, цілком лояльним до російської влади. Вороненков завзято критикував Євромайдан, голосував за «приєднання» Криму й навіть закликав заборонити гру Pokemon Go, за допомоги якої, на його думку, Америка таємно стежила за росіянами.

Вороненкова обрали депутатом у 2011 році від Компартії. Російський бізнесмен Віталій Качур заявляв, що позичив йому 100 тисяч доларів на передвиборчу кампанію. Проте, за його словами, Вороненков не повернув гроші, і натомість запропонував йому купити будинок у центрі Москви за дешевою ціною. Качур погодився, але Слідчий комітет розцінив купівлю будівлі як рейдерське захоплення. У результаті Качура засудили до чотирьох років за шахрайство. Слідчий комітет намагався притягти до відповідальності й Вороненкова, але прокуратура двічі відмовлялася погоджувати зняття з нього депутатської недоторканності.

У 2016 році він не зміг переобратися на новий термін і тоді втік до України, побоюючись арешту на батьківщині. В інтерв’ю українським ЗМІ Вороненков заперечував провину в рейдерському захопленні та стверджував, що справа сфабрикована на замовлення Федеральної служби безпеки.

 

Спільники кілера

Від отриманих поранень вбивця Вороненкова помер у лікарні. Ним виявився 28-річний Павло Паршов. У його барсетці знайшли наказ про зарахування до Нацгвардії. Паршов воював на Донбасі в складі добровольчого батальйону «Донбас» із позивним «Боксер».

Він справді займався боксом, був тренером і до війни жив у Дніпрі. У 2011 році Паршов був підозрюваним у справі про відмивання грошей. Слідство вважало, що він був фіктивним директором фірм, які на замовлення переводили в готівку гроші, набуті незаконним чином. Паршов був у розшуку, але чомусь це не завадило йому потрапити до Нацгвардії.

За розслідування вбивства взялася прокуратура Києва. Слідчі вивчили маршрут кілера в день вбивства та з’ясували, що його спільником, ймовірно, був активіст праворадикальної організації «Тризуб імені Степана Бандери» Ярослав Левенець на прізвисько «Хантер». Він жив у місті Жовті Води та був тренером бойового гопака. Левенець близько спілкувався з Паршовим, воював у тому ж батальйоні та проходив підозрюваним у тій же кримінальній справі.

Його кілька разів заарештовували, і націоналісти влаштовували громадську кампанію на його підтримку, називаючи процес політичним переслідуванням. У 2016 році він вийшов на поруки народного депутата та колишнього командира Семена Семенченка.

Одразу після вбивства Вороненкова Левенець зник, його оголосили в розшук. А за п’ять місяців генпрокурор Юрій Луценко зібрав пресконференцію і з гордістю оголосив, що злочин розкрито.

«Ми впевнені, що вбивство Дениса Вороненкова пов’язане з його свідченнями щодо присутності російських військ на території України, а також у справі про держзраду Віктора Януковича. Щоби не допустити цих свідчень Вороненкова в українських та міжнародних судах, представники російських спецслужб підготували план його фізичного знищення», — сказав Луценко.

Він не назвав прізвища представників спецслужб, але заявив, що вони діяли разом з Володимиром Тюріним — російським кримінальним авторитетом та колишнім чоловіком Марії Максакової, вдови Вороненкова. За словами генпрокурора, Тюрін оплатив та організував вбивство «в обмін на преференції з контролю за кримінальними угрупованнями в Росії».

Олександр Лось (ліворуч) та Ярослав Тарасенко (праворуч) на засіданні Шевченківського райсуду Києва, 18 грудня 2019 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

За версією слідства, для організації вбивства він залучив свого давнього знайомого — «злодія в законі» з Харкова Юрія Василенка. А той, у свою чергу, долучив до справи свого знайомого — Олександра Лося, який мав судимість за розбій. За інформацією прокуратури, разом із Василенком він стежив за Вороненковим напередодні вбивства.

Лось був знайомий із праворадикалом із Жовтих Вод Левенцем на прізвисько «Хантер», і, за версією слідства, запропонував йому взяти участь у злочині. Левенець погодився й найняв кілером Паршова. «Хантер» також підшукав для виконавця водія. Прокуратура вважає, що ним став ще один праворадикал із Дніпропетровської області — лідер «Правого сектора» в Павлограді Ярослав Тарасенко із позивним «Фізрук».

Він також воював у АТО й теж мав проблеми із законом. У 2015 році його та інших націоналістів із Павлограда заарештували за підозрою в розбійних нападах на кілька будинків. Поплічники Тарасенка також мітингували на його підтримку та називали переслідування політичним. У березні 2016 року він вийшов із СІЗО на поруки народного депутата та відомого євромайданівця Володимира Парасюка.

У червні 2017 року поліцейські затримали Тарасенка за підозрою в співучасті у вбивстві Вороненкова, його заарештували. За два місяці та ж доля спіткала ще одного підозрюваного — харків’янина Олександра Лося.

Ймовірного організатора вбивства, «злодія в законі» Юрія Василенка затримати не вдалося, і, можливо, вже ніколи не вдасться. Після вбивства Вороненкова він поїхав до Москви. Там, у січні 2019 року, біля ресторану «Базилік» на нього напали четверо бандитів. Вони поранили його з пістолета, завантажили в мікроавтобус та вивезли в невідомому напрямку. Російські правоохоронці затримали трьох нападників. У травні 2021 року суд у Москві визнав їх винними у викраденні людини та призначив від 7 до 10 років позбавлення волі. Вони не повідомили, чи живий Василенко, і хто був замовником нападу.

 

Версія прокуратури

З усіх підозрюваних перед судом постали двоє — праворадикал Ярослав Тарасенко та харків’янин Олександр Лось. Процес розпочався у вересні 2018 року в Шевченківському районному суді Києва. Справу розглядала колегія із двох суддів та трьох присяжних.

Початкова версія слідства в справі про вбивство депутата Держдуми РФ Дениса Вороненкова. Інфографіка: Олексій Арунян, Стас Юрченко, Ґрати

Прокурори на засіданнях детально розповіли, як, за їхньою версією, готувалося та відбувалося вбивство. Вони стверджували: у березні 2017 року організатор злочину Юрій Василенко приїхав до Києва разом з Олександром Лосем та винайняв квартиру в житловому комплексі «Діамант», у якому жив Вороненков із сім’єю. Також він орендував автомобіль преміум класу «Тойота Ленд Крузер Прадо». За версією слідства, дорога машина була потрібна Василенку, щоби не привертати уваги. У «Діаманті» жили багаті люди, й у дворі були припарковані лише елітні авто.

За версією слідства, підсудний Олександр Лось під виглядом охоронця Василенка постійно перебував у дворі поряд із «тойотою». Прокуратура вважає, що там він стежив за Вороненковим та передавав інформацію про його пересування Василенку.

Як докази прокуратура надала відео з трьох камер відеоспостереження, встановлених у дворі. На них видно, як Лось перебуває біля ЖК «Діамант», періодично зустрічає Василенка біля під’їзду, виїжджає на «тойоті» та приїжджає назад. Двоє охоронців колишнього депутата та керівниця «Діаманта», допитані в суді, також сказали, що часто бачили Лося.

Поки Василенко та Лось стежили за жертвою, інший співорганізатор убивства, праворадикал Левенець на прізвисько «Хантер» напередодні винайняв для кілера Паршова квартиру на вулиці Трьохсвятительській і купив вживаний «деу ланос» із тонованими вікнами. Це підтверджують камери в під’їзді, які зафіксували й Паршова, і Левенця, а також свідчення колишнього власника «ланоса», який продав машину «Хантеру».

О 6-й ранку в день вбивства на центральний автовокзал Києва з Павлограда приїхав інший праворадикал — Ярослав Тарасенко. Телефон він залишив удома. Як вважає слідство для конспірації. Камери зафіксували, як його зустрічає Левенець. На записах вони йдуть на відстані 10 метрів один від одного. Прокуратура вважає: вони вдавали, що не знайомі, щоби приховати сліди.

За версією обвинувачення, поряд з автостанцією Тарасенко сів за кермо «ланоса» та о 8:54 приїхав на вулицю Сагайдачного, що неподалік від квартири Паршова. Камери зафіксували, як там він вийшов із машини та зайшов перекусити до кафе «Domino Pizza». Невдовзі до нього в машину сів Паршов, а Левенець пішов до орендованої квартири.

Потім, за інформацією слідства, Тарасенко повіз кілера ближче до будинку Вороненкова. Там вони кружляли і, як вважає прокуратура, чекали на сигнал від спільників.

Тим часом харків’янин Олександр Лось сидів у «тойоті» у дворі ЖК «Діамант». Об 11:10 з дому вийшов Вороненков та разом з охоронцем поїхав на зустріч. За версією обвинувачення, Лось передав це кілеру та його водію рацією. Ті знайшли машину росіянина та поїхали за нею до готелю «Прем’єр Палас», де об 11:25 Вороненков з охоронцем вийшли з автомобіля.

«Скориставшись перебуванням Вороненкова на відкритій місцевості та можливістю вистрілити в нього з пістолета, Тарасенко зупинив «деу ланос» поруч з автомобілем [Вороненкова] «Ніссан Квест». Паршов одягнув капюшон, привів пістолет у бойову готовність, помістив його в праву кишеню жилетки та вийшов з автомобіля», — сказав прокурор Олег Власов у суді.

Сталася стрілянина, Вороненков та кілер загинули. За версією слідства, після цього Тарасенко одразу поїхав на «ланосі» до рідного Павлограда й на виїзді з Києва викинув рацію. Наприкінці травня він відвіз машину знайомим Віталію Лебедю та його синові Володимиру до села Кочережки, щоби ті її розібрали. Поліцейські знайшли розібраний «ланос» у нього на подвір’ї. Під час обшуку в Тарасенка знайшли пістолет. Експертиза встановила, що він самостійно зібраний із деталей різної зброї та є вогнепальним.

26 листопада прокурор Власов попросив суд визнати обох підсудних винними в співучасті в замовному умисному вбивстві, вчиненому групою осіб частина 5 статті 27, пункти 6, 11, 12 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу , та призначити їм по 12 років позбавлення волі. Він також попросив три роки за незаконне зберігання пістолета частина 1 статті 263 КК для Тарасенка, але однаково попросив присудити 12 років, оскільки більший термін поглинає менший.

Вдова колишнього депутата Держдуми РФ Дениса Вороненкова Марія Максакова на місці вбивства. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Під час суду прокурори надали докази лише проти організаторів та виконавців вбивства. Але не пред’явили жодного матеріалу, який би підтверджував, що вбивство замовили російські спецслужби і Володимир Тюрін — колишній чоловік Максакової. До того ж, під час процесу ця версія розвалилася.

Вона будувалася на свідченнях Максакової, яка заявляла, що Вороненков «бісив до люті» Тюріна, і вони постійно конфліктували. Проте у вересні 2019 року в суді вона несподівано змінила свідчення. Вона заявила, що замовником вбивства була інша людина — колишній працівник Слідчого комітету Денис Панаїтов. За новою версією Максакової він пішов на цей злочин, щоби незаконно заволодіти квартирою її чоловіка в Москві. Через місяць Печерський районний суд Києва, посилаючись на нові свідчення Максакової, скасував підозру Тюріну щодо замовлення вбивства.

 

Виправдання підсудних

Обоє обвинувачених не визнали провину та розповіли свою версію подій. Ярослав Тарасенко не заперечував, що в день вбивства приїхав до Києва та зустрівся з Левенцем. За його версією, він прибув не для участі у вбивстві, а щоб обговорити з «Хантером» та іншими побратимами створення нової націоналістичної організації. Тоді ультраправі партії «Національний корпус», «Свобода» та «Правий сектор» планували об’єднатися, і, за словами Тарасенка, він хотів у цьому взяти участь разом із Левенцем.

Водночас він не зміг пояснити, чому під час зустрічі на вокзалі вони рухалися на дистанції один від одного.

«Зустрічав не я Левенця, а Левенець мене. Я не можу вплинути на дії іншої людини. Мені довелося наздоганяти його», — виправдовувався Тарасенко.

За його словами, телефон він забув удома через неуважність, а не для конспірації.

Ярослав Тарасенко на засіданні Шевченківського райсуду Києва, 18 грудня 2019 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Підсудний визнав, що на прохання Левенця сів за кермо «ланоса» й підібрав Паршова. Але Тарасенко заявив, що на момент вбивства його вже не було в машині. За його словами, вони безцільно кружляли на «ланосі» більше години, його це розлютило, і він вийшов із машини.

«[Паршов] поцікавився на станції заправки мапою міста, і в мене остаточно здали нерви. Сказав, як так можна пересуватися, я вже втомився… Ми посварилися, я вийшов з автомобіля. Після того, як Паршов сів за кермо, я його більше не бачив», — сказав Тарасенко.

За його словами, додому він повертався не на «ланосі», а на попутках. Ці заяви суперечать свідченням знайомих Тарасенка із села Кочережки Володимира та Віталія Лебедів. Вони сказав, що Тарасенко в травні привіз їм «ланос» та попросив розібрати. Але Тарасенко наполягав, що привозив їм іншу машину. За версією підсудного, він залишив автомобіль на зберігання й попросив розібрати машину жартома, що Лебеді зрозуміли буквально.

Прокуратура в суді надала ще один доказ, що спростовує версію підсудного. Це був запис неформальної зустрічі оперативників із Тарасенком, негласно записаний в ізоляторі тимчасового тримання. На відео поліцейські пропонують йому зізнатися за м’яке покарання.

«Для всіх ти будеш покараний, тобі злодії нічого не пред’являть», — умовляли його поліцейські.

Вони стверджували: Тарасенку пощастило, що поліцейські знайшли його раніше, ніж бандити. Оперативники стверджували, що зниклий Левенець, найімовірніше, був убитий організатором злочину Василенком.

На записі розмови з поліцейськими Тарасенко каже, що не знав про плани Паршова застрелити Вороненкова. Але повідомляє, що все ж був у машині в момент вбивства. За словами Тарасенка, він не бачив стрілянини, але зрозумів, що в ній бере участь Паршов, натиснув на газ і поїхав до Павлограда.

Проте в суді Тарасенко наполягав, що його провина не доведена. На його думку, прокуратура не надала доказів, що він привіз Паршова на місце злочину. Жодна із камер не зафіксувала, що він був за кермом у момент вбивства.

Тарасенко не визнав провини в незаконному зберіганні зброї. За його словами, під час обшуку в нього знайшли легальний шумовий пістолет. Він купив його в магазині, не переробляв та використовував для тренування собак. На думку Тарасенка, експерт помилково зарахував його до вогнепальної зброї.

Другий підсудний Олександр Лось також заперечував вину та просив його виправдати. За його словами, до вбивства він справді познайомився в Харкові з Юрієм Василенком, якого слідство вважає організатором злочину. Це сталося в спортклубі «Динамо», де Лось займався боротьбою. За його словами, Василенко запропонував йому роботу: поїхати до Києва та побути в нього охоронцем.

Він погодився, і десь за місяць Василенко відвіз його до столиці та поселив окремо від себе. Лось сказав, що до його обов’язків входило зустрічати замовника та супроводжувати на зустрічі. За словами підсудного, тому він постійно перебував біля ЖК «Діамант», де жив Вороненков.

Олександр Лось на засіданні Шевченківського райсуду Києва, 18 грудня 2019 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Лось стверджує, що не стежив за росіянином, не знав хто це, а про вбивство почув, коли його затримали. За словами Лося, тоді «він був приголомшений, і думав, що це жарт». Підсудний стверджує, що не знав, чим саме займався його роботодавець у Києві.

«Щодо цього я не маю права ставити жодних запитань чи ще щось. А щодо пересування, я ж кажу, він шеф, куди він поїде, туди і я поїду», — сказав Лось.

За його словами, він пробув у Києві майже 10 днів, потім Василенко відвіз його назад до Харкова та заплатив 10 тисяч гривень.

Адвокатка Лося Емма Целовальник додала: прокуратура не довела, що її підзахисний стежив за колишнім депутатом. За її словами, ніхто зі свідків не бачив у нього в руках рації та інших засобів зв’язку та стеження. На відео з камер спостереження він ходить двором ЖК «Діамант», приїжджає та їде зі своїм роботодавцем, і не робить нічого, що підтверджує версію слідства.

 

Несподіваний вирок

Колегія суддів та присяжних оголосила вирок 2 грудня. Головуючий Віталій Циктіч оголосив: свідчення обвинуваченого Тарасенка — непереконливі та нелогічні.

Колегія не повірила у версію Тарасенка про те, що він приїхав обговорювати із товаришем створення нової націоналістичної організації. Присяжні визнали не логічним те, що підсудний, приїхавши здалеку, раптом узяв і різко виїхав із міста, посварившись із Паршовим.

«До того ж Тарасенко свій раптовий від’їзд не погодив із Левенцем, що явно не відповідає задекларованій меті приїзду до Києва», — зачитав суддя Циктіч.

Суд вирішив, що підсудний навмисно використав методи конспірації: залишив удома телефон та під час зустрічі з Левенцем рухався на відстані від нього. На думку колегії, це свідчить про те, що «дії Тарасенка були погоджені з Левенцем та Паршовим, і спрямовані на досягнення єдиного злочинного наміру».

Колегія суддів та присяжних у справі про вбивство колишнього депутата Держдуми Росії Дениса Вороненкова, 16 листопада 2021 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Колегія визнала провину праворадикала доведеною і призначила йому 12 років колонії. Але вийти на волю він може набагато раніше. Тарасенка затримали 15 червня 2017 року — за день до скасування «закону Савченко». Відповідно до нього, день у СІЗО прирівнюється до двох днів ув’язнення. Оскільки Тарасенко сидить у ізоляторі вже чотири з половиною роки, йому зарахують їх як 9 років.

Більш несподіваним стало рішення щодо другого обвинуваченого. Суддя Циктіч заявив: прокурори не змогли спростувати свідчення Олександра Лося про те, що він був лише охоронцем Василенка. Колегія визнала недоведеним, що саме Лось передавав інформацію про пересування Вороненкова кілеру. Це не підтвердили ні записи з камер спостереження, ні охоронці загиблого. Вони говорили лише, що бачили Лося у дворі ЖК «Діамант», але він не викликав у них підозри. Через це суд повністю виправдав Лося.

Він був звільнений у залі суду, пробувши в СІЗО понад чотири роки. Лось відмовився спілкуватися з журналістами, сказавши, що «немає слів, одні емоції». Прокуратура вже заявила, що має намір оскаржити його вирок.

Олександр Лось на засіданні Шевченківського райсуду Києва, 18 грудня 2019 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

«Суд не дав належної оцінки тим доказам, які були зібрані», — сказала журналістам прессекретарка прокуратури Надія Максимець.

Апеляцію також збирається подати Ярослав Тарасенко. Поки він єдиний засуджений за вбивство Вороненкова. Формально розслідування злочину та пошуки замовників продовжуються, але про його ефективність судити складно.

Спочатку справу вела прокуратура, але у 2019 році вона втратила повноваження проводити досудові розслідування. Через це відомство передало провадження в поліцію. Воно потрапило не до головного слідчого управління, яке зазвичай займається резонансними злочинами, а звичайному слідчому до Шевченківського райвідділу.

Ще півтора роки тому «Ґрати» надіслали туди запит про те, які версії розробляють правоохоронці, і чи продовжують вважати замовником вбивства Тюріна. Слідство відмовилося відповідати на запитання, посилаючись на таємницю досудового розслідування. Відтоді поліція жодного разу не прозвітувала про результати розслідування. Майже за п’ять років від дня вбивства Вороненкова питання про замовників злочину залишається відкритим.

2 місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання
2

місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду «Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

«Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів