У Росії засудили кримських мусульман. Знову

Кримські мусульмани в суді. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати
Кримські мусульмани в суді. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати

У Південному окружному військовому суді Ростова-на-Дону прозвучав уже четвертий за рахунком вирок у кримській справі Хізб ут-Тахрір. З початку 2014 року її фігурантами стали 63 людини – в основному, кримські татари. 16 уже засуджені, а інші перебувають під слідством і очікують вироку в СІЗО. Всім їм інкримінують частину 1 і 2 статті 205.5 КК РФ – організація і участь у діяльності організації, що визнана терористичною за законодавством РФ, а кілька років тому почали додавати звинувачення у спробах захоплення влади. Максимальне покарання, яке їм загрожує – довічне ув’язнення. Йдеться про ісламську партію Хізб ут-Тахрір, визнану терористичною в Росії в 2003 році і не заборонену в Україні й більшості європейських країн.

«Ґрати» відповідають на головні питання в цій справі.  

 

Що таке Хізб ут-Тахрір і як вона стала забороненою в Росії

Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі або «Партія ісламського відродження» заснована 1953 року ісламськими фундаменталістами. Своєю кінцевою метою партія проголосила відновлення ісламської держави на традиційно мусульманській території. При цьому методи повинні бути ненасильницькі – проповідь і власний приклад. Організація також пропагувала традиційний і строгий спосіб життя згідно з шаріатом і повне ігнорування світського, не ісламського, політичного життя.

У більшості країн Європи діяльність організації не заборонена. Крім Німеччини, де суд у 2006 році ухвалив остаточне рішення про заборону діяльності через заперечення права Ізраїлю на існування, а також декларованого антисемітизму.

На пострадянському просторі часткова заборона діє в Узбекистані – заклики до участі в партії в цій країні караються законом. У лютому 1999 року саме на Хізб ут-Тахрір, разом із опозиційною партією «Ерк», влада поклала відповідальність за теракт у Ташкенті, що забрав життя 16 людей. Це стало початком жорсткого переслідування прихильників Хізб ут-Тахрір у Центральній Азії. В результаті багато з них виїхали до Росії.

У Росії партію Хізб ут-Тахрір Верховний суд визнав терористичною організацією у 2003 році, нарівні з півтора десятками інших, серед яких були рух «Талібан», «База» або «Аль-Каїда», «Брати мусульмани» та інші. При цьому в резолютивній частині судового рішення немає жодного прикладу терористичної діяльності Хізб ут-Тахрір, тільки твердження про те, що діяльність партії є «войовничою ісламістською пропагандою, що поєднується з нетерпимістю до інших релігій; активним вербуванням прихильників, цілеспрямованою роботою щодо внесення розколу в суспільство (насамперед пропагандистською з потужним фінансовим підкріпленням)». Після того, як організацію заборонили в РФ, почалися арешти мусульман, яких звинувачували в належності до партії.

 Переслідування кримських мусульман. Фото: Антон Наумлюк, Ґратии

Статистики щодо кількості мусульман, які зазнали переслідувань за звинуваченням в участі в Хізб ут-Тахрір із 2003 року, немає. Є дані на червень позаминулого року, зібрані російським правозахисним центром «Меморіал», згідно з якими 237 осіб були позбавлені волі за цим звинуваченням, із них 108 були засуджені, а інші перебували під слідством. Близько ста фігурантів таких справ «Меморіал» визнав політв’язнями. Судячи з оцінок правозахисників, інші також можуть отримати цей статус – за жодним не значиться насильницьких дій.

Питання про те, чи дійсно заборона Хізб ут-Тахрір у Росії правомірна, виникло у правозахисників одразу після рішення Верховного суду. У 2004 році в Москві відбулася правозахисна конференція, де зокрема йшлося про необґрунтованість заборони Хізб ут-Тахрір, а також про порушення закону в рамках антитерористичної діяльності російських спецслужб – правозахисники заявляли про фальсифікації кримінальних справ і застосування тортур. Через кілька днів після конференції в «Московському комсомольці» опублікували статтю Світлани Метельової «200 днів у джихаді», в якій авторка стверджувала, що партія планує «розколоти Росію по лінії Волги і встановити Великий Халіфат на «споконвічно мусульманських землях», а також говорила про об’єднання партії з озброєними бойовиками Союзу башкирської молоді, схронах зброї і вибухівки. Однак нічого з цього за п’ятнадцять років, що минули з моменту виходу статті, не підтвердилося, при цьому Метельова виступала згодом основним свідком звинувачення у справі узбека Юсупа Касимахунова, який, не приховуючи своєї приналежності до Хізб ут-Тахрір, давав журналістці для її статті інтерв’ю про те, чим займається партія. У суді Метельова жодну з тез своєї статті не згадала, але підтвердила партійну приналежність Касимахунова, який був засуджений разом зі своєю дружиною. Прокуратура просила також перевірити на можливу співучасть у приналежності до партії журналіста «Радіо Свобода», московського правозахисника і якогось генерала у відставці.

Хоч це й була одна з перших публічних справ про приналежність Хізб ут-Тахрір у Росії, але тенденції проявились одразу – в суді державне обвинувачення не доводило можливу терористичну діяльність Касимахунова, а лише його приналежність до забороненої партії, і це не завадило Московському міському суду засудити його до восьми років ув’язнення.

2013 року Європейський суд із прав людини виніс постанову за скаргою Касимахунова – суд вказав, що вчення Хізб ут-Тахрір є несумісним із демократичними цінностями, але при цьому визнав, що Росія засудила Касимахунова без законної підстави. Згодом Касимахунова екстрадували в Узбекистан, а на правозахисника Бахрома Хамроєва, який представляв його інтереси і подавав скаргу в ЄСПЛ, був скоєний напад.

 

Чому Хізб ут-Тахрір переслідують у Криму

В Україні Хізб ут-Тахрір з’явилася приблизно з 2003 року – в Криму. Своїх прихильників організація знаходила в громаді місцевих мусульман, кримських татар.

Попри те, що представники Хізб ут-Тахрір завжди послідовно підкреслювали, що не планують будувати ісламську державу на території України, а лише займаються популяризацією ісламського способу життя, організація одразу привернула увагу українських спецслужб. Відносини між ними складалися складно – СБУ при цьому повторювала основні тези російських силовиків. Наприклад, це добре видно з заяви відомства 2009 року про те, що спецслужби України в результаті спецоперації не допустили появи представництва «терористичної» партії.

З матеріалів кримінальних справ, які почали відкривати в Криму проти мусульман після анексії півострова, стає зрозуміло, що співробітники СБУ активно стежили за членами партії. Саме дані прослушки і зовнішнього спостереження українських спецслужб послужили підставою для першої після 2014 року справи проти Хізб ут-Тахрір у Криму – так званої «Севастопольської групи».

 «Севастопольська група Хізб ут-Тахрір». Фото: Антон Наумлюк, Ґрати

Справу відкрили ті ж співробітники ФСБ, які стежили за членами партії, будучи в українському відомстві. За словами ексголови комітету Верховної Ради з питань національної безпеки Сергія Пашинського, з Криму на материкову частину України переїхали лише 10% працівників СБУ.

Починаючи з літа 2014 року в мечетях Криму співробітники ФСБ і Центру з протидії екстремізму МВС Росії проводили обшуки й вилучали літературу й газети, випущені видавництвом партії. Це стало першим і чітким сигналом для виїзду прихильників Хізб ут-Тахрір із півострова. За словами начальника главку МВС РФ із протидії екстремізму Володимира Макарова, до 2015 року кількість членів партії в Криму знизилась із 10 до 2,5 тисяч людей.

У січні 2015 року відбулися перші затримання російськими спецслужбами кримських мусульман за звинуваченням в участі в Хізб ут-Тахрір – тоді після обшуків у селі Орлине під Севастополем заарештували Руслана Зейтуллаєва, Нурі Примова, Рустема Ваітова й Ферата Сайфуллаєва. Зейтуллаєву закидали створення осередку партії в Севастополі (частина 1 статті 205.5 КК РФ), іншим – участь в організації (частина 2 статті 205.5 КК РФ).

У вересні 2016 року тоді ще Північно-Кавказький окружний військовий суд у Ростові засудив Руслана Зейтуллаєва до семи років позбавлення волі, вважаючи, що його вина як організатора осередку не доведена. Решту фігурантів засудили до п’яти років колонії суворого режиму. Держзвинувачення вирок Зейтуллаєву оскаржило й домоглося збільшення його до 15 років ув’язнення.

Цей вирок став першим у справі Хізб ут-Тахрір у Криму. Як і в справі Касимахунова, в суді сторона обвинувачення не доводила терористичну діяльність кримчан, а лише причетність до партії. Ніхто з фігурантів провини не визнав, а суд виніс вирок на підставі матеріалів прослушки зустрічей мусульман, де вони обговорювали те, що відбувається в Сирії, лаяли західні ЗМІ й говорили про переслідування Хізб ут-Тахрір у Росії. Ніяких свідчень підготовки терактів кримчани не згадували. Але слідству цього й не треба було, щоб звинуватити їх у причетності до терористичного співтовариства.

Зараз за звинуваченням у приналежності до Хізб ут-Тахрір затримані – засуджені й перебувають під слідством – 63 кримських мусульман. Майже всі вони кримські татари, але у справі Хізб ут-Тахрір переслідують і уродженців Центральної Азії, і слов’ян, які прийняли іслам. У жовтні 2018 року Північно-Кавказький військовий суд, куди надходять на розгляд всі кримські справи терористичної спрямованості, засудив до 15 років ув’язнення Акрамджона Абдуллаєва, і на 13 років – Нематджона Ісроілова – етнічних узбека і таджика, затриманих у Севастополі за звинуваченням у приналежності до Хізб ут-Тахрір і «пропагандистській роботі серед населення». Характеристику ісламської партії, судячи з матеріалів їхньої справи, надав імам Євпаторії і Сак Ескендер Меметов. Звинувачення ґрунтувалося на свідченнях етнічного араба Аднана Масрі, який брав участь як свідок обвинувачення і в Севастопольській справі.

Якщо проаналізувати судові процеси за звинуваченнями в участі або організації Хізб ут-Тахрір у Криму, можна помітити, як звинувачення використовувало один і той же набір доказів: негативну характеристику партії від представників Кримського муфтіяту, підконтрольного російській владі, покази засекречених свідків – оперативних співробітників силових відомств і мусульман, вимушених до дачі показів, і експертизи, складені одними й тими ж експертами. Незважаючи на те, що свідки, які проходять у справах, часто відмовлялися від своїх перших свідчень, заявляли про примус із боку ФСБ, а експертизи піддавалися критиці з боку незалежних експертів, жодного виправдувального вироку за п’ять років винесено не було.

 

Як слідство доводило провину фігурантів «Ялтинської групи Хізб ут-Тахрір»

У лютому 2016 року співробітники ФСБ провели обшуки в будинках кримських татар на всьому півострові – зламували двері, розбивали вікна. Одночасно затримали дванадцять людей, але до вечора більшість відпустили, залишивши Мусліма Алієва, Вадима Сірука, Інвера Бекірова й Еміра-Усеіна Куку. Через три місяці, після чергових обшуків затримали Арсена Джеппарова й Рефата Алімова. Всі вони стали фігурантами одного провадження, яке згодом почали називати «Ялтинською справою Хізб ут-Тахрір».

Усім фігурантам цієї справи спочатку пред’явили звинувачення в організації й участі в терористичній організації. Однак справа була відправлена ​​з суду назад до прокуратури для виправлення помилок. У підсумковій версії звинувачення додали спробу захоплення влади.

За матеріалами справи, Муслім Алієв організував на території Ялти й Алушти осередок Хізб ут-Тахрір, куди «схиляв місцевих жителів, впливаючи на їхні релігійні почуття». Для того, щоб показати організаційну роль Алієва, звинувачення прописувало, як він агітував вступати в партію, розподіляв обов’язки тим, хто вступив, організовував «халакати» – зібрання вірян, які у версії ФСБ перетворилися в наради членів партії. Алієву закидають залучення до партії всіх інших фігурантів справи. За версією звинувачення, Інвер Бекіров, Вадим Сірук та Емір-Усеін Куку в свою чергу мали створити свої осередки партії, але звинувачення в цьому пред’явили тільки Бекірову.

«Ялтинська група Хізб ут-Тахрір». Південний окружний військовий суд. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати

Звинувачення і тут використовувало традиційний набір доказів: прослушку зустрічей і розмов, експертизи записаних розмов і свідчення засекречених свідків.

При цьому прослушку розмов слідчий ФСБ Сергій Махнєв, який вів справу, аналізував «творчо». Свої висновки він надав у якості доказів у суді. Так у справі з’явилися три етапи побудови Халіфату – ісламської держави, якої намагається досягти Хізб ут-Тахрір. Під час першого партія нібито набирає прихильників, далі – проводить пропаганду «підготовки скоєння організованих масових екстремістських дій», а під час третього етапу збирається «об’єднати території Російської Федерації з теократичною унітарною державою – «Халіфат».

У прослуховуванні також було і про зустріч 18 вересня 2015 року Мусліма Алієва й Інвера Бекірова у Краснокам’янській школі, де Бекіров працював охоронцем. Тоді вони обговорювали іслам, говорили, що весь світ належить Аллаху, а Крим – це територія, яка належить корінному народу – кримських татар, кримським мусульманам, вона була незаконно відібрана, у зв’язку з чим кримські татари воюють із Росією вже протягом 300 років.

5 жовтня до розмови приєднався Сірук, і мова знову йшла про анексію. Вони говорили між собою про ймовірність, що якась мусульманська країна, наприклад Туреччина, оголосить Росії війну і приєднає Крим.

Таких розмов було багато, іноді йшлося про Хізб ут-Тахрір, але частіше говорили про іслам і його норми, політику й події, що відбуваються в усьому світі. Ці розмови були записані й передані слідством для лінгвістико-релігієзнавчої експертизи.

Експерти Башкирського державного педуніверситету, й на цьому наголошував у дебатах адвокат Сергій Локтєв, обрали довільно ті записи, які аналізували на приналежність фігурантів до Хізб ут-Тахрір. Серед експертів був тільки один релігієзнавець, інші – лінгвісти. Кожен із них вивчав окремий запис розмов, розшифровану до того ж невідомим представником слідства, але підписали зрештою один загальний обвинувальний висновок.

Претензії захисту стосувалися не тільки прослушки розмов обвинувачених і експертизи, але найбільше – показів свідків, особливо тих, кого слідство намагалося засекретити. Свідки відмовлялися від своїх слів, або свідчили в суді кілька разів.

Наприклад, 30 вересня 2019 року під час допиту в суді свідок Руслан Кудрявцев несподівано заявив, що протокол огляду документів слідства підписаний не ним. Підписів було багато, жоден із них свідок не визнав своїм.

За кілька днів до цього в суді допитували свідка Асана Курбанова. Він говорив про Вадима Сірука як про «добру людину», а Джеппарова не знав зовсім. А за кілька днів до цього допитували засекреченого свідка під псевдонімом Мехметов.

«Це один і той же чоловік, – стверджував тоді адвокат Айдер Азаматов. – В обох випадках при допиті в нього була досить специфічна, я б навіть сказав, агресивна манера відповідей на питання. Він постійно намагався сперечатися з захистом, а іноді навіть відповідати питанням на питання. Саме це його видало. Крім того, в нього особливість мови – він гаркавить. Наші підзахисні також заявили, що це один і той же чоловік. Але суд вирішив, що це припущення».

Тоді він розповідав, що бачив, як Арсен Джеппаров «дає клятву члена Хізб ут-Тахрір».

 «Ялтинська група Хізб ут-Тахрір». Фото: Антон Наумлюк, Ґрати

Серед тих, хто був затриманий із-поміж 12 кримських мусульман у лютому 2016 року – Дамір Мінадіров.

«Обходить мене, накидає пакет на голову, затягує й починає душити. Я вдих зробив, пакет до губ прилип. Я його прокусив і вдихнув, а він зверху рукою заліпив і тримає-тримає-тримає. Уже відчуваю, що від’їжджаю, починаю смикатися і в цей момент він відпускає», – розповідав потім Мінадіров про те, як із ним поводився слідчий ФСБ Олександр Компанійцев.

«Усе буде нормально, зробимо таємним свідком. Подумай про сім’ю, у тебе ж діти. А не захочеш – ми тебе втратимо, поїдеш на кілька днів на яму», – цитував Мінадіров слідчого. Кримчанин відмовився співпрацювати і поїхав із Криму.

Разом із Мінадіровим затримали кримського татарина Шаміля Ільясова. Його слідчий шантажував кримінальним переслідуванням дочки, чоловік якої зник на Близькому Сході, про що кримчанин розповів «Ґратам» сам. Шаміль погодився свідчити на фігурантів «Ялтинської справи» як засекречений свідок, але в суді несподівано заявив, що збирається брати участь відкрито й повністю свої свідчення спростував.

«Свідки у справі залякані, скомпрометували себе, є секретними чи офіційними співробітниками ФСБ, ЦПЕ або «ополченцями», плутаються у власній брехні. Протоколи слідчих дій – відверта фальшивка з підробленими підписами», – охарактеризував в останньому слові свідство Емір-Усеін Куку.

12 листопада 2019 року Південний окружний військовий суд у Ростові засудив Мусліма Алієва й Інвера Бекірова до 19 і 18 років колонії суворого режиму. Вадим Сірук засуджений до 12 років ув’язнення, Рефат Алімов і Арсен Джеппаров – до 8 і 7 років кожен. Емір-Усеін Куку отримав 12 років колонії суворого режиму. Захист уже заявив, що подаватиме апеляцію на вирок.

 

Хто такий Емір-Усеін Куку й чому про нього всі говорять

Емір-Усеін Куку – найвідоміший із фігурантів «Ялтинської справи», мусульманський правозахисник і член Контактної групи з прав людини. Після його арешту організація була змушена припинити свою роботу.

 Емір-Усеін Куку. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати

Правозахисною діяльністю Куку почав займатися до 2014 року, відстоюючи права кримських татар у Ялті й Алушті з найрізноманітніших питань. Навесні 2014 року він увійшов до Контактної групи з прав людини, яка намагалася перешкодити викраденню людей.

Люди почали зникати одразу після появи російських збройних сил у Криму – українські активісти, учасники «Автомайдану», кримські татари. 3 березня на площі Леніна в Сімферополі учасниками «Самооборони Криму» – мілітаристського формування, яке допомагало російським військам – був викрадений Решат Аметов, який стояв в одиночному пікеті проти анексії. Пізніше його знайшли вбитим і спотвореним. Кримськотатарські правозахисники створили тоді Контактну групу, яка мала спробувати налагодити діалог із російською владою, в першу чергу для того, щоб запобігти викраденню людей. У групі був і Емір-Усеін Куку. З Контактною групою кілька разів зустрічався Сергій Аксьонов, який очолив Крим у російському уряді.

У квітні 2015 року Емір-Усеін Куку вийшов із дому в ялтинському селищі Самота, дійшов до траси, щоб сісти на автобус. Несподівано до нього підбігли кілька людей у ​​цивільному, скрутили йому руки й почали бити. Зупинилися кілька автомобілів, у тому числі мікроавтобус зі спецназом ФСБ, куди його затягли й відвезли для обшуку. Потім його привезли додому, провели обшук, вилучили кілька книг і телефон. Після чого відпустили.

«Це схема напівофіційного викрадення людини», – розповідав адвокат міжнародного об’єднання «Агора» Олександр Попков. У Куку потім діагностували відбиті нирки. Правозахисник подав заяву в поліцію, але перевірку про застосування насильства до представника влади почали відносно самого Куку.

Менш ніж через рік, 11 лютого 2016 року, Куку знов опинився в руках ФСБ – тепер йому вже пред’явили звинувачення у приналежності до Хізб ут-Тахрір і заарештували.

У спробах врятувати свого колегу, Контактна група навіть спробувала зустрітися з Аксьоновим і прокурором Криму Наталією Поклонською, але вони від зустрічі відмовилися. Про цей епізод розповідав правозахисник Абдурешит Джеппаров, який також входив до групи.

У Куку двоє дітей – старший Бекір і молодша Софіє.

У квітні, після арешту Куку, до школи його 8-річного сина Бекіра прийшов Насімі Багіров, який став одним зі свідків обвинувачення. Багіров підійшов до хлопчика і почав йому говорити, що його батько «сяде за тероризм» і називав цифру – 12 років.

Бекір Куку. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати

Сім’я Куку розцінила це як тиск на Еміра-Усеіна, щоб він визнав провину. Розібратися з ситуацією спробував брат Куку – Ебзер. Несподівано під час розмови Багіров зізнався йому, що зустрітися з дитиною його попросив слідчий Компанійцев, погрожуючи самому Багірову переслідуванням за звинуваченням у причетності до діяльності «Ісламської держави».

«Мене просили, брате, на нього написати, почекай, просили на нього в протокол написати на Еміра-Усеіна, щоб у нього провели затримання, щоб йому підкинули вибухові речовини, – говорив майбутній свідок обвинувачення. – Мені загрожує більш ніж десять років. Це терористична діяльність «Ісламської держави». Більш ніж десять років, брате. Я не сяду, звичайно, але є серйозний злочин. Це злочин більший, ніж у Емір-Усеіна… Мене мучили, знущалися в психіатричній лікарні. Я теж знаю, що це таке».

Його зізнання Ебзер записав на відео.

Сім’я спробувала заявити про тиск на дитину в поліцію, але у відповідь органи опіки почали перевірку щодо самого Куку, який перебував у СІЗО, у зв’язку з тим, що він допустив присутність чужого чоловіка поруч зі своїм сином. Перевірка закінчилася нічим. Адвокат Сергій Локтєв спробував долучити до матеріалів справи відео розмови з Багіровим як свідчення ангажованості свідків, але суд йому не дозволив, мотивувавши це тим, що відео не відноситься до матеріалів справи.

На самому початку судового процесу за Куку, як за правозахисника, що піддався переслідуванню, заступилася міжнародна «Amnesty International».

«Під час розслідування й судових засідань не було надано ніяких переконливих доказів того, що Емір-Усеін Куку й інші обвинувачені вчинили будь-які міжнародно визнані злочини. Емір-Усеін Куку й інші обвинувачені є в’язнями сумління, яких необхідно негайно й безумовно звільнити і зняти з них усі звинувачення», – йшлося в петиції, яку організація опублікувала у вересні 2019 року перед вироком.

26 червня 2018 року Куку слідом за режисером Олегом Сенцовим оголосив голодування з вимогою відпустити всіх українських політв’язнів і припинив його на прохання дружини майже через місяць.

«Ці суди вже відбувалися й раніше над нашими предками. Брат моєї бабусі Куку Небі, автор пісні «Урал даг’и», наставник Джафера Сейдаметова – військового міністра Кримської республіки, представник кримських татар у дворі передостаннього Османського султана 1918 року, засуджений більшовиками як турецький шпигун до розстрілу. Мій дід, Адаманов Амет, засуджений за спротив співробітникам НКВС у 1937 році, живим не повернувся. Батько – Куку Кемал, переслідувався КДБ за участь у національному русі кримських татар, засуджений у 1971 році. Протягом трьох поколінь моя сім’я переслідується російською владою, конкретно органами ФСБ, які є спадкоємцями КДБ і НКВС», – говорив Емір-Усеін Куку в останньому слові в суді.

Емір-Усеін Куку, як і обіцяв його синові Насімі Багіров, отримав 12 років колонії суворого режиму.

 

Попри заклики міжнародних організацій і правозахисників звільнити кримських фігурантів справи Хізб ут-Тахрір, арешти на півострові тривають. Через два дні в тому ж Південному окружному військовому суді розпочнеться черговий процес. Обвинувачені – «Друга бахчисарайська група» – кримські татари, в тому числі координатор громадської організації «Кримська солідарність» Сервер Мустафаєв. Ще двадцять п’ять фігурантів «Другої сімферопольської групи» очікують закінчення слідства. Жоден із уже засуджених у справі Хізб ут-Тахрір не потрапив до «великого обміну» ув’язненими між Росією і Україною.

57880 випадків перевищення швидкості зафіксовано в Києві за першу добу роботи камер автофіксації
57880

випадків перевищення швидкості зафіксовано в Києві за першу добу роботи камер автофіксації

Начальник поїзда про кишенькових злодіїв, дебоширів і повернення поліції в потяги «Скільки пасажирів побито, скільки провідників порізано»

«Скільки пасажирів побито, скільки провідників порізано»

Начальник поїзда про кишенькових злодіїв, дебоширів і повернення поліції в потяги

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів