Упродовж майже трьох років «Ґрати» слідкували та описували кожне засідання Окружного суду Гааги у справі про катастрофу пасажирського боїнга «Малайзійських авіаліній», а тепер приїхали в Нідерланди, щоб почути вирок.
Родичі загиблих, які сьогодні відвідали Меморіал жертвам катастрофи, розповіли про свої очікування і про те, що змінилося для них після повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Близько 240 родичів загиблих у катастрофі МН17 приїхали в Амстердам, щоб 17 листопада почути вердикт, який оголосить Окружний суд Гааги. Протягом чотирьох років тут розглядали справу про вбивство 298 пасажирів та екіпажу боїнгу «Малайзійських авіаліній», і в четвер суд поставить у ній крапку. Обвинувачені — росіяни Ігор Гіркін, Сергій Дубінський, Олег Пулатов та українець Леонід Харченко. Слідство встановило, що вони відповідають за організацію доставки з території РФ зенітно-ракетного комплексу «Бук», з якого збили літак у небі над Донецькою областю 17 липня 2014 року. Обвинувачення просило суд про довічне ув’язнення для всіх чотирьох. Пулатов, що єдиний, хто бере участь у процесі, решту судять заочно, попросив його виправдати.
Напередодні фінального судового засідання родичі загиблих відвідали реконструкцію боїнгу на авіабазі «Гільзе Рейн» — зібрана слідством із уламків літака. Вони також прийшли до Меморіалу жертвам катастрофи МН17 неподалік аеропорту Схіпхол, з якого востаннє вилетів рейс МН17 «Амстердам-Куала-Лумпур».
298 дерев — за кількістю загиблих — висаджені у вигляді жалобної стрічки. Біля кожного — табличка з ім’ям убитого, на деяких деревах прикріплені фото, поряд лежать іграшки, кам’яні ангели. Є статуї Будди — серед загиблих багато малазійців.
«Дерева підросли, приємно бачити, як все росте», — говорить Джейн Малколм з Австралії, озираючись на меморіал.
Вона була тут у 2017 році, коли відкривали меморіал. Джейн втратила в катастрофі свою матір Керолін і вітчима Майкла. Вони працювали вчителями у початковій школі. У 2014 році вперше поїхали в Європу, щоб відсвяткувати вихід Майкла на пенсію, і загинули.
Джейн намагається не мати жодних очікувань щодо завтрашнього засідання. Але для неї важливо, що суд установить правду про катастрофу.
«Щоразу, коли ми питали, вони нам говорили щось інше… Мене постійна брехня Росії вразила більше, ніж те, що сталося з МН17. Роки брехні про це», — зізнається Джейн.
Біля меморіалу вона сфотографувалася з українським прапором. З лютого, коли Росія вторглася в Україну, Джейн виходить на протести на підтримку українського народу.
Розмову починає зі слів: «Слава Україні — героям слава!».
«Все стало масштабнішим. Я дуже шкодую, що ситуацію у 2014 році не сприйняли настільки серйозно, коли все це почалося. Австралія і Нідерланди начебто були серйозно налаштовані, але це не було настільки серйозно, як мало бути. Усі вторгнення в Крим не сприйняли настільки серйозно, як мали. Дуже сумно. Може, сьогодні було б усе по-іншому», — говорить Джейн.
Біля меморіалу не відчувається пригнічений чи жалобний настрій, скоріше дружня атмосфера. Родичі загиблих жваво спілкуються між собою, фотографуються. Їхній візит організований офіційно, заходи відбуваються у закритому від преси форматі. Родичів супроводжує Піт Плуг, голова фонду допомоги жертвам катастрофи. Він також втратив брата, невістку і племінника в аварії МН17.
Деякі родичі відмовляються розмовляти з журналістами, що прийшли до меморіалу, інші — погоджуються. Чимало з них, як і Джейн Малколм, каже, що завтра для них важливо почути від суду результат 8-річного слідства, імена винних і які факти встановлені.
«Горе за нашим сином ніколи не закінчиться. Ніколи. Але що важливо для нас у цьому суді, це встановити правду. Бо було стільки брехні, дезінформації. І я сподіваюся, що світу скажуть: ось це сталося насправді, це — відповідальні», — кажуть батьки загиблого 25-річного Джека Обраяна.
Обвинувачений Пулатов у своєму останньому слові на відео, яке продемонстрували суду його адвокати, заявив, що «бути несправедливо обвинуваченим у страшному злочині — найважча ноша».
«Знаєте що, він — ще живий. Пулатов може стояти і говорити. На відміну від людей тут», — каже у відповідь росіянину мати Джека і показує на дерева довкола.
Дерево її сина прикрашене його портретом, шарфом і прапорцем Австралії.
На піджаку Джона, батька Джека, — шпилька з прапорцем України.
«Коли Росія вторглася в Україну, ми спостерігали, як це відбувалося, — згадує він. — Ми всі зворушені тим, як українці співчували нам. Говорили, як шкодують, що ми були залучені в їхній конфлікт. Наразі страждання збільшилися у сотні тисяч разів в Україні. Дикість і жорстокість Росії — тепер весь світ чітко це побачив».
«У нас дуже сильний зв’язок з Україною. І ми відчуваємо, що розуміємо трагедію, яку переживають українці», — каже Нателі Рассел.
Її чоловік Адам і два його брати Метью і Девід втратили в катастрофі МН17 обох батьків.
Із самого початку, кажуть вони, було зрозуміло, що сталося у липні 2014 року, і хто збив пасажирський літак, називаючи причетною до всього Росію.
«О, ми знаємо правду. З самого початку. В Австралії це все ясно, що відбувається. Це навіть не питання. Для нас особисто також. Сподіваюся, ми зможемо отримати якесь правосуддя. І щось станеться, щоб зупинити Росію від того, що вона робить», — каже сім’я про свої очікування.
З ними погоджується Йолонда де Фош, нідерландка, у якої катастрофа забрала сина Мартена.
«Найважливіше, щоб суд сказав, що обвинувачені винні. Це не тільки для нас, а також для них, для Путіна, щоб він зрозумів, що не може псувати життя інших людей. Це найважливіше. І цей меседж ми маємо відправити Путіну: Ти не можеш розпочати війну, збити літак!» — каже жінка.
Вона — волонтерка, допомагає доглядати меморіал. Сьогодні вона з іншими волонтерами організувала перед входом на алею намет, де рідні загиблих — дехто приїхав сім’ями — міг відпочити і перекусити. Завтра вона буде з іншими родичами у суді, аби почути вирок. Яким він буде, вона не береться прогнозувати.
«Після всіх цих років ми вистояли», — каже Йолонда. У її голосі змішані гордість і смуток.
Суд завтра також вирішить питання щодо компенсації. Родичі просили заплатити їм суми від 40 до 50 тисяч євро за моральну шкоду. Обов’язок щодо виплат лежатиме на обвинувачених, але як їх змусити це зробити — незрозуміло, вони й досі на волі.