Окружний суд Гааги ухвалив вирок у кримінальній справі щодо вбивства 298 пасажирів та членів екіпажу боїнга «Малайзійських авіаліній» у небі над Донецькою областю 17 липня 2014 року. Трьох обвинувачених — росіян Ігора Гіркіна, Сергія Дубінського та українця Леоніда Харченка — суд заочно засудив до довічного ув’язнення. Обвинуваченого росіянина Олега Пулатова неочікувано виправдав.

Та для багатьох родичів загиблих значно важливішим було те, що суд підтвердив роль Росії у трагедії: пасажирський літак збили з російського зенітного комплексу «Бук», ракету запустили з поля поблизу Первомайського під контролем «ДНР». Розслідування про те, хто передав «Бук» бойовикам, і хто натиснув кнопку, — триває.

«Ґрати» слідкували за оголошенням вироку в Юридичному комплексі Схіпхол у Нідерландах і розповідають, як це відбувалося та що думають про вирок родичі загиблих. Ми пояснюємо рішення суду і розповідаємо про перспективи продовження розслідування.

 

Міжнародний конфлікт

У залі суду панувала цілковита тиша, коли головуючий суддя Хейндрік Стейнгаюс зачитував рішення у справі.

«Було напружено на початку. Тому що ми всі були готові почути те, що, можливо, ми не хотіли почути», — ділиться враженнями вже після вироку Том Шансман, батько загиблого в катастрофі Квіна.

Понад 240 родичів загиблих приїхали в Амстердам, аби почути рішення суду.

«Коли суд оголосив, що Росія причетна, з Росії доставили ракетний комплекс «Бук», ми відчули: ось він, доказ, на який ми чекали», — розповідає Шансман.

«Ми аплодували, ми були щасливі, що нарешті після восьми років почули правду від шановного міжнародного суду тут, у Нідерландах», — каже він за себе та інших потерпілих.

Нідерландський суд встановив, що приблизно з середини травня Росія контролювала сили «ДНР», а тому відтоді війна на Донбасі — це міжнародний збройний конфлікт. Росія заперечує свою причетність як до катастрофи, так і до бойових дій на території України до 2022 року.

Суддя Хендрік Стейнгаюс на засіданні детально пояснив, на чому ґрунтується така заява суду. Він наголосив, що насамперед він у своїй промові звертається до родичів загиблих.

Суд встановив, що певна кількість на той момент лідерів «ДНР» були громадянами Росії, а деякі з них, у тому числі Гіркін і Дубінський, працівниками російських спецслужб — перший був працівником ФСБ, а другий служив у ГРУ. У своїх інтерв’ю Дубінський розповідав, що воював в Афганістані і Чечні, де й познайомився з Гіркіним.

Керівництво «ДНР» має тісні зв’язки з Росією. Бойовики регулярно згадують у телефонних розмовах про контакти з високопосадовцями РФ — їх називають «Москва» або конкретніше «Кремль». Слідство має десятки таких «перехоплень» — записів, які зробила і передала СБУ.

У матеріалах справи задокументовані, наприклад, чи не щоденні контакти Олександра Бородая, тоді прем’єрміністра «ДНР» з Владиславом Сурковим, особистим радником Володимира Путіна з червня по серпень 2014 року. Бородай говорив про Суркова як про «нашу людину в Кремлі». Лідери «ДНР» також контактували з Сурковим з приводу міністерських призначень. 16 травня 2014 року СБУ записала розмову Бородая, він говорив, що буде оголошено склад уряду «ДНР», а Москва здивувала, призначивши його прем’єрміністром.

Крім того, Росія надавала військову та фінансову підтримку «ДНР». Це випливає з перехоплених телефонних розмов між бойовиками та російськими чиновниками, а також задокументовано у звітах ОБСЄ і правозахисної організації Human Rights Watch.

Керівники «ДНР» не лише звітували Москві про ситуацію на місці, про свої невдачі та успіхи, але з деяких їхніх розмов зрозуміло, що російська влада брала участь у плануванні військових операцій. Наприклад, під час розмови між Бородаєм та Сурковим 11 липня 2014 року радник Путіна обіцяв підтримку: він спілкувався з людьми, відповідальними за «усю цю військову історію», і ті сказали, що працюють над підготовкою і збираються все прискорити.

В одній із розмов 4 липня 2014 року йдеться про Слов’янськ: у Москві не хочуть, щоб місто здали українській армії. Однак без військової підтримки Гіркін та його бойовики, які захопили Слов’янськ у квітні 2014 року, залишають місто і переносять свій штаб у Донецьк.

21 липня 2014 року, через чотири дні після збиття рейсу МН17, Бородай дзвонив на російський номер і просив поговорити з «начальником», бо йому потрібні інструкції, як розбиратися з наслідками катастрофи: наприклад, як вчинити з вагонами-рефрижераторами з останками загиблих та «чорною скринькою» з підбитого літака. Бородай також хотів знати, що йому казати на пресконференції. Він припустив, що «наші сусіди» щось захочуть сказати з цього приводу. Зважаючи на обставини, суд вважає, що начальник, якого хоче почути Бородай, є представником Росії.

Ще один доказ того, що конфлікт мав міжнародний характер, — артилерійські обстріли України, які велися з території Росії з початку липня 2014 року. У справі є й свідчення про те, що російська техніка та війська перетинали кордон з Україною, вели вогонь по ЗСУ, а потім відступали додому. 17 липня 2014 року Пулатов у розмові з Дубінським каже, що Росія «може наступати на повну», а Дубінський відповідає, що Росія битиме по позиціях українських сил зі свого боку.

Вплив на політичні призначення, військову та фінансову підтримку, координацію військових операцій на українській території — це докази того, що Російська Федерація контролювала «ДНР». Таким чином, суд дійшов висновку, що з середини травня і далі, зокрема 17 липня 2014 року, відбувався міжнародний збройний конфлікт між Україною та «ДНР», яка перебувала під контролем Росії. У таких умовах командири «ДНР» попросили в Росії «Бук» та організували його доставку з Курська коридором до Сніжного та до місця запуску в полі під Первомайським, а потім забезпечили його безпечне повернення в Росію.

Для багатьох родичів загиблих роль Росії у конфлікті очевидна із самого початку: із захоплення Криму та початку бойових дій на Донбасі. Тепер, коли цей факт встановлений судом, потерпілі кажуть, що хочуть, щоб Росія визнала свою відповідальність в збитті боїнга.

«Я не очікую, що під керівництвом Путіна це станеться, — вважає Томас Шансман. — Я думаю, що він дуже дріб’язковий, щоб це зробити. Він недостатньо значимий. Бо якщо ти важливий, якщо ти справжній світовий лідер, то ти можеш, коли це потрібно, визнати. Але він не може це зробити. Він має піти. Він піде, це може зайняти рік, два, п’ять років, а потім наступний уряд, я сподіваюся, визнає свою роль у тому, що сталося».

Деякі родичі загиблих висловлюють більш песимістичні прогнози.

«Якщо Росія визнає свою роль, це буде дивом!» — каже Антон Котте.

Для нього особливо важливо, що суддя у своєму рішенні висловився про роль РФ досить чітко.

«Я не думав, що він наважиться це сказати. Можливо, [думав я], скаже не прямо. Але він сказав це прямо! Тепер цілий світ знає, ґрунтуючись на доказах, що Росія винна у транспортуванні «Бука» з Курська на схід України!» — пояснює Котте.

Він сподівається, що лідери країн світу зможуть, посилаючись на рішення цього суду, запитати у Росії, чому вона відмовляється нести відповідальність за трагедію.

В авіакатастрофі загинув старший син Антона Котте — Оскар разом зі своєю родиною: дружиною Мірандою та маленьким сином Ремко. Після цієї трагедії Котте більшу частину часу займається справами Фонду допомоги жертвам катастрофи МН17: він — член правління і скарбник.

Російське МЗС зробило заяву в день вироку: на думку відомства, в основі судового розгляду в Нідерландах очевидне політичне замовлення про причетність Москви.

«Москва шкодує, що суд Гааги знехтував принципами неупередженого правосуддя у справі MH17 для політичної кон’юнктури», — цинічно заявили в міністерстві, продовжуючи заперечувати відповідальність Росії в трагедії, що забрала 298 життів.

 

Довічний термін

Те, що суд визнав конфлікт міжнародним, і за правилами ведення війни Міжнародного гуманітарного права сторонам дозволено застосовувати зброю, не звільнило трьох обвинувачених від відповідальності.

Суддя Стейнгаюс під час засідання детально пояснював, чому.

Дійсно, солдати регулярної армії можуть посилатися на імунітет комбатанта, а отже, не підлягають кримінальному переслідуванню. Але оскільки і російська влада, і обвинувачені не визнають своєї участі у розпалюванні війни у 2014 році в Донецькій та Луганській областях, то й сили «ДНР» не можна вважати частиною російської армії. На цій підставі суд вирішив, що бойовики не можуть користуватися імунітетом.

Ігоря Гіркіна, Сергія Дубінського та Леоніда Харченка судили не лише за воєнний, а й за кримінальний злочин. Його кваліфікували як багаторазове вбивство Стаття 289 Кримінального кодексу Нідерландів та дії, що призвели до падіння літака, внаслідок чого загинули люди на борту Стаття 168 КК Нідерландів .

Перед тим, як почати зачитувати вирок, суддя Стейнгаюс зробив перекличку трьох обвинувачених: щоб ще раз переконатися, що їх немає в залі суду.

Весь процес щодо них був заочним. Гіркін, Дубінський та Харченко на початку відмовилися співпрацювати зі слідством та ігнорували суд, хоча знали про нього. У ЗМІ та соцмережах вони коментували перебіг кримінального процесу, категорично заперечуючи свою причетність. Це посилило їхній вирок.

«Ставлення та позиція обвинувачених… визнані позбавленими поваги та невиправдано жорстокими щодо родичів загиблих», — заявив суддя Стейнгаюс.

Кваліфікацію їхніх дій та ролі у злочині слідство та суд встановили на підставі перехоплень телефонних розмов, фото і відеоматеріалів.

«У мене 30% особового складу немає! Це цирк, Миколайовичу. Нахера нас сюди кинули як м’ясо?!» — кричав у слухавку Харченко своєму командиру Дубінському 16 липня 2014 року під час боїв під Маринівкою.

Українські сили мали перевагу у повітрі: винищувачі атакували бойовиків. Тому «ДНР» був потрібен ефективний захист — система ППО.

Після цієї розмови вночі завезли з Росії «Бук». Рано-вранці 17 липня його перевезли з Донецька на лінію фронту поблизу Сніжного. А вдень перекинули під Первомайським.

Суд вважає, що дійсно ракетний комплекс планували застосувати проти української армії, але в результаті збили пасажирський літак — рейс MH17. І після того, як бойовики зрозуміли, що сталося, «Бук» оперативно і таємно вивезли назад у Росію, щоб запобігти міжнародному скандалу.

На думку суду, всі докази вказують на те, що Дубінський, заступник Гіркіна, ініціював поставку «Бука» з Росії. Він же організував його транспортування до місця запуску і назад. Дубінський контролював весь процес: тримав тісний зв’язок із Харченком та екіпажем комплексу.

Харченко за наказом Дубінського був відповідальним за транспортування і сам супроводжував «Бук» по дорозі з Донецька до Первомайського, забезпечував його охорону на місці запуску, а потім організував вивезення в Росію.

«Супровід ЗРК «Бук» під час транспортування на місце запуску та його охорона є важливим завданням і робить суттєвий внесок у встановлення та застосування ЗРК «Бук», — зазначив суддя Стейнгаюс, продовжуючи читати вирок.

Таким чином, ухвалив суд, Дубінський та Харченко — співучасники злочину.

Дії Гіркіна суд кваліфікував по-іншому — як «функціонального учасника злочинних дій, скоєних у співучасті». Суддя Стейнгаюс детально пояснив, що це означає.

Встановлено, що у липні 2014 року Гіркін був Міністром оборони та командував силами «ДНР». Він відповідав за комплектацію та розгортання всього військового арсеналу, а також за дії підпорядкованих йому військ: керував бойовими операціями з великою кількістю жертв проти української армії, і для цього радився зі своїми командирами на місцях, давав їм стратегічні доручення. У тому числі бойовики «ДНР» завдавали ударів по літаках та вертольотах супротивника. Також Гіркін вів переговори з «ЛНР» та відповідальними особами у Москві, і заручився підтримкою Кремля на ведення боїв. Зв’язок між Гіркіним і Москвою був регулярним. Обговорювали постачання техніки, військову підтримку, у тому числі у вигляді засобів протиповітряної оборони з підготовленими фахівцями — для утримання позицій на сході України. 17 липня та в період до і після Гіркін активно займався військовою операцією із забезпечення коридору до російського кордону на півдні.

Зважаючи на посаду Гіркіна, можна допустити, що він був співучасником злочину, як Дубінський і Харченко, але суд вважає, що це не так. З доказів не випливає, що 17 липня, до того, як запустили ракету, Гіркін знав про наявність ЗРК «Бук» у сил «ДНР». Але суд не сумнівається, що Гіркін, враховуючи його високу посаду, допускав і дозволяв дії, які, як і внаслідок атаки ракетою «Бук», призвели до загибелі безлічі людей. Після атаки на МН17, замість того, щоб засудити застосування «Бука», Гіркін активно намагався якнайшвидше позбутися доказів, щоб запобігти можливому скандалу.

За свої дії, попри різну кваліфікацію, Ігор Гіркін, Сергій Дубінський та Леонід Харченко отримали довічний термін. Таким чином, суд повністю задовольнив клопотання прокуратури і потерпілих, які просили найсуворіше покарання.

Самі вони не прокоментували вирок.

 

Один виправданий

Суд виправдав Олега Пулатова.

«Не існує доказів, що Пулатов особисто сприяв застосуванню ЗРК «Бук». І Пулатов у цьому випадку не несе кримінальної відповідальності за дії інших осіб. Звідси випливає, що Пулатов має бути виправданий за кожним із пред’явлених йому варіантів обох злочинних дій», — читав суддя Стейнгаюс рішення й далі детально пояснив, як суд його обґрунтовував.

Згідно з версією прокуратури, четверо обвинувачених, у тому числі Пулатов, входили у злочинну групу і мали завдання: забезпечувати захист сил «ДНР» від української авіації. Група «планомірно та організовано» збивала літаки, і дії обвинувачених прокуратура оцінювала з огляду на їхній колективний задум збити літак.

Однак, суд вважає, що прокуратура не надала доказів цьому, тому вирішив розглядати лише особисту роль чотирьох обвинувачених у злочинах. Зрештою, суд не знайшов доказів сприяння Пулатова у застосуванні «Бука».

У липні 2014 року Пулатов був польовим командиром, перебував на околицях Сніжного і відповідав за забезпечення коридору до російського кордону. Вранці 17 липня Дубінський телефоном повідомив Пулатову, що Харченко привезе йому «Бук». Дубінський пояснив йому, де встановити ракетний комплекс і наказав координувати процес. Незадовго до цієї розмови Дубінський дав схоже завдання Харченку: той мав переправити «Бук» до Першотравневого й охороняти там установку.

Із матеріалів справи випливає, що Харченко, отримавши від Дубінського наказ, спочатку повіз «Бук» до Сніжного і домовився зустрітися з Пулатовим у місцевому супермаркеті «Фуршет».

Як підтверджують дані телефонних дзвінків бойовиків, зустріч Харченка та Пулатова у супермаркеті відбулася вдень 17 липня, коли Харченко прибув туди з колоною з «Буком» — Пулатов бачив ЗРК. Однак у матеріалах справи немає інформації, що між ними сталося та про що вони говорили. Але після цієї зустрічі Харченко поїхав із «Буком» без Пулатова. Оскільки обидва були підлеглими Дубінського, суд вважає, що Харченко продовжив виконувати наказ, який отримав від Дубінського. У справі немає доказів, що Харченко поїхав у Первомайський за наказом Пулатова. Суд зазначив, що Пулатов не зупинив Харченка.

Незабаром після цієї зустрічі у «Фуршеті» Пулатов зателефонував на номер телефону, який належав комусь із екіпажу ЗРК «Бук». Але розмова не відбулася. Пулатову передзвонили з цього ж номера, але він не взяв слухавку. Тобто, вирішив суд, обвинувачення не довело, що Пулатов — сполучна ланка між розвідкою «ДНР», з одного боку, та екіпажем «Бука», з іншого. Сам факт дзвінків не доводить, на думку суду, активну чи навіть вирішальну роль Пулатова у виконанні доручення Дубінського щодо «Бука». Хоча Пулатов і знав про застосування ЗРК «Бук» в операції і не виступив проти, наказ виконав Харченко.

Немає конкретних доказів, що Пулатов координував розміщення, охорону чи застосування зенітно-ракетного комплексу. Але достатньо доказів того, що Пулатов не був поруч із «Буком» під час запуску ракети. Тому суд вирішив, що Пулатов не може бути співучасником злочину, як Дубінський і Харченко.

Він також не може бути функціональним співвиконавцем як Гіркін. Суд пояснив, що незалежно від того, які саме ієрархічні відносини були між Пулатовим та Харченком 17 липня 2014 року, і чи міг Пулатов взагалі віддавати Харченку накази, немає доказів, що Пулатов мав повноваження змінювати або скасовувати наказ Дубінського, який той дав Харченку. І те, що Пулатов координував сили у військовій операції із забезпечення коридору, не ставить його рангом вище Дубінського.

Олег Пулатов — єдиний із обвинувачених, хто брав участь у суді. Він робив це через своїх нідерландських адвокатів. У залі суду не зʼявлявся, побоюючись переслідування. Давав вибіркові свідчення, записані на відео, які адвокати демонстрували суду.

Останнє слово, в якому просив виправдати його, Пулатов також записав на відео.

«Я не винен. Я не маю жодного відношення до катастрофи 17 липня 2014 року. Пройшовши весь цей шлях, будучи несправедливо обвинуваченим у цьому жахливому злочині, я сподіваюся на справедливий суд», — говорив Пулатов, дивлячись у камеру прямо, він очевидно читав текст із суфлера. — Прошу мене виправдати».

Його захисники насамперед намагалися переконати суд, що прокуратура порушила презумпцію невинуватості, коли оприлюднила результати досудового розслідування, зокрема в ЗМІ, до початку розгляду справи в суді, що могло вплинути на суд і сформувати громадську думку так, як вигідно стороні обвинувачення. Суд частково погодився, але не вважав це серйозним порушенням з боку прокуратури.

Адвокати Пулатова також стверджували, що було порушено процесуальні норми, коли їхнього підзахисного викликали в суд без попереднього повідомлення. Тобто було порушено право на захист.

Прокуратура у дебатах пояснювала, чому. Були побоювання, що Росія раніше за слідство оприлюднить інформацію про підозрюваних. Так відбувалося з іншими запитами на правову допомогу — Росія оприлюднила їх до передачі результатів Нідерландам. Для слідства це було неприпустимо. Крім того, Росія провела своє розслідування у 2018 році, деталі якого відмовилася розкривати Нідерландам, а за його результатами заявила, що російські громадяни не причетні до катастрофи.

Суд вирішив, що прокурор має право викликати підозрюваного до суду без попереднього повідомлення.

Крім того, захист стверджував, що слідство було необ’єктивним, оскільки керувалося доказами СБУ, що представляла одну зі сторін конфлікту. Адвокати Пулатова припустили, що на свідків, які перебувають під слідством в Україні за участь у війні та допомозі Росії, чинили тиск, щоб отримати потрібні слідству свідчення.

Суд з цим не погодився: у Нідерландах детально перевірили всі докази, які надавала українська сторона, та маніпуляцій не знайшли.

Захист висунув ще один аргумент: прокуратура вибірково внесла документи до матеріалів справи — лише ті, що їй були потрібні для підтвердження своєї версії. Адвокати заявляли, що їх дуже обмежили у правах на допити свідків і таким чином вони не змогли повною мірою реалізувати право на захист Пулатова. Однак суд вважає, що це було обґрунтовано з огляду на необхідність захистити життя та здоров’я свідків.

«Судовий розгляд був справедливим», — підсумував відмову щодо всіх претензій захисту суддя Стейнгаюс на засіданні 17 листопада.

Присутні у залі суду схвально кивали.

Крім того, захист оскаржив кожний доказ обвинувачення. На думку адвокатів, слідство навмисно сфокусувалося лише на версії з російським «Буком», замість того, щоб ретельно розслідувати інші можливі сценарії, такі як: атака на пасажирський літак українським винищувачем СУ-25; використання рейсу МН17 українським бойовим літаком як живого щита; або постріл з ЗРК «Бук» української армії.

Прокуратура ще на підготовчій стадії процесу пояснила у деталях, що перевірила всі альтернативні версії. Але в результаті дійшла висновку, що вони непідтверджені, тому й сфокусувалася на основній версії.

Захист заперечував окремі факти справи, тоді як обвинувачення вказувало, що ці докази слід розглядати у сукупності.

Під час оголошення вердикту, хоч це була і скорочена його версія, суддя Стейнгаюс перерахував основні докази, на які спирався суд, коли встановлював, що рейс МН17 збили з Первомайського ракетою «Бук».

Перший доказ — фотографії димового сліду від ракети у небі. Відповідно до аналізу ландшафту, зображеного на фотографіях, їх зробили у Торезі, а слід веде з боку. Слідство знайшло і допитало автора фото: він підтвердив, що зробив їх із балкона свого будинку в Торезі, о 16:25 17 липня — час катастрофи МН17. Файли фотографій, фотоапарат та карту пам’яті вивчили щодо маніпуляцій у Нідерландському інституті судової експертизи — редагування не виявили. Час, коли були зроблені фотографії, підтвердив Королівський нідерландський метеорологічний інститут.

Цей доказ підтверджують свідчення засекреченого свідка М58 та супутникові знімки з місця запуску ракети.

М58 — російський громадянин, який був очевидцем запуску «Бука» з поля під Первомайським. У вересні 2018 року він сам зв’язався зі слідством електронною поштою. Його допитали кілька разів: слідча група, слідча в рамках досудового слідства, а потім ще раз слідчий у присутності захисту і прокуратури. Останній допит тривав чотири дні. Свідок повідомив, що служив у силах «ДНР», входив до розвідувальної групи під командуванням Харченка. Коли збили літак, він був поряд — чергував на блокпості біля перехрестя на дорозі між Сніжним та Маринівкою. Він стояв біля палатки неподалік поля, коли почув звук гусениць танка, а трохи пізніше — гучний вибух і побачив ракету, що летить зигзагоподібно і залишає за собою димовий слід. М58 також бачив, як після вибуху ракети на землю впав літак. Потім на полі помітивши «Бук», в обоймі якого не вистачало однієї ракети. Виїжджаючи з місця запуску, ЗРК проїхав повз нього.

Свідчення цього свідка, зокрема, підтверджують супутникові знімки зі слідами гусениць тягача і слідами пожежі на полі після запуску ракети, а також з палатками на перехресті, де стояв блокпост.

Адвокати Пулатова попросили нідерландського юриста-психолога провести аналіз свідчень цього очевидця. Його висновок, що свідчення недостовірні, захист надав суду. На думку психолога, свідок плутався, його свідчення були суперечливими, на них вплинули питання слідства чи інформація із пресконференцій, чи інших джерел.

Прокуратура у відповідь вказувала, що автор звіту здебільшого ставив собі завдання у тому, щоб демонструвати, що слідство не виконало свою роботу належним чином, а не у тому, щоб неупереджено та неупереджено оцінювати фактичні допити. Прокуратура знайшла інші його оцінки свідчень, які містили упередження проти поліції. Звіт по свідку М58, доводила сторона обвинувачення, містить безліч фактичних помилок і власних припущень психолога. Суд з цим погодився і не взяв до уваги цей аналіз захисту під час винесення вердикту.

Як доказ суд прийняв записи телефонних розмов бойовиків 17 липня, на яких ті кажуть, що «Бук» прибув і його потрібно доставити до Первомайського. Зміст цих розмов підтверджують дані телекомунікаційних веж, що реєстрували телефони бойовиків, які супроводжували «Бук» по всьому маршруту: від російського кордону до Донецька через Макіївку, Зугрес і Торез — до Сніжного. Суд оцінив як прийнятні докази фото та відео від випадкових свідків, знайдені слідством і перевірені щодо маніпуляції нідерландськими експертами. На кадрах знято, як «Бук» із зеленими ракетами із боєголовками білого кольору перевозять на вантажівці «Вольво» із білою кабіною. Туди він везе чотири ракети, назад уже три. На іншому відео ракетний комплекс їде своїм ходом зі Сніжного у бік Первомайського — тобто готується до встановлення та запуску ракет.

Слідство надало суду як доказ запису телефонних розмов зі згадкою «Бука», на яких звучить голос і Пулатова. Захист разом із Пулатовим спробував переконати суд, що сказане варто сприймати як дезінформацію противника. Нібито по відкритих телефонних лініях бойовики намагалися ввести противника в оману і створити враження, що «ДНР» має «Бук», хоча його не було, а потім: «Бук» був, але несправний. Суд не зрозумів логіки пояснення Пулатова і, посилаючись на інші докази, вважав його версію неправдоподібною.

Врешті суд обґрунтував своє рішення, що рейс МН17 збили з «Бука», посилаючись на результати експертиз Нідерландського інституту судової експертизи та Бельгійської королівської військової академії унікальних уламків ракети, знайдених на місці катастрофи. Йдеться про вражаючий елемент у формі метелика з боєголовки «Бук», який виявили в тілі одного з пілотів. А також два уламки, що застрягли в уламках літака. Зелений уламок, знайдений у рамі лівого вікна кабіни пілотів, відповідає опорній плиті ракети «Бук» як старого, так і нового типу. Металевий уламок, що застряг скрученим в уламку ребра жорсткості літака, — частина від шторки, яка також є тільки в «Буку» — обох типах ракети.

«Ці об’єкти, на підставі їхніх зовнішніх характеристик разом з їхнім металургійним складом, ідентифікують цю зброю як ракету «Бук». Жоден із таких пов’язаних із причиною катастрофи уламків не вказує на іншу зброю, окрім ракети «Бук». Саме тому суд оцінює ці докази як більш переконливі», — продовжував читати вирок суддя Стейнгаюс.

У рішенні суду підтверджується, що всі докази взаємопов’язані та узгоджуються між собою.

Адвокати Пулатова зазначили, що експертизи, проведені нідерландськими фахівцями, не змогли однозначно довести, що літак збила ракета «Бук». Захист засумнівався в компетенції експертів слідства, оскільки ті раніше не працювали з таким видом зброї. Наприклад, згідно з висновком російського виробника ЗРК «Бук» — «Алмаз-Антея», знайдений у тілі уламок, не може бути унікальним вражаючим елементом з боєголовки «Бука», оскільки він надто легкий. Але суд вирішив, що довіряє нідерландським експертам, а також вважає результати випробувань на полігонах в Україні та Фінляндії достовірними. Вони доводять, у тому числі що уламки боєголовки «Бука» внаслідок детонації розпадаються на дрібніші частини.

Російський виробник ЗРК заявив, що лише в одному випадку можливо, щоб «Бук» влучив у боїнг: якщо його запустили зі Зарощенського. Щоб це підтвердити, російський концерн провів власні полігонні випробування на пасажирському літаку Ілюшина — Іл-86. У відповідь нідерландські експерти, що проводили полігонні тести з підривом «Бука» і реконструювали з уламків літаки, заявили, що результати випробувань з Ілюшиним не можна просто перенести на боїнг: літаки дуже різні за технічними характеристиками та конструкцією.

При цьому на допиті слідчого судді російський експерт несподівано погодився з нідерландськими колегами: «Я повністю згоден, що експеримент із Ілюшиним мав переважно демонстраційний характер, а не слідчий».

Попри це, захист продовжив використовувати висновки зі звіту, де йдеться, що місце запуску встановили за результатами полігонного тесту, тобто з Ілюшиним.

«Алмаз-Антей» не пояснив у первинному звіті, яким чином розрахували місце запуску. Зрештою, на допиті слідчого судді радник головного конструктора концерну Михайло Малишевський все ж таки пояснив суть методу. Виявляється, схему пошкоджень боїнгу, яка вказувала на напрям вибуху та місце наближення ракети до літака, визначили на основі двомірних фото і креслень. Потім цю інформацію ввели в тривимірну модель як фактичне пошкодження, що надалі використовували для порівняння зі змодельованим пошкодженням.

«Як детальне 3D-зображення схеми пошкоджень MH17 можна зробити з 2D-фотографій і технічних креслень; як можна малювати прямі лінії на плоских фігурах, якщо ці фігури призначені для зображення тривимірних об’єктів?» — дивувалася в дебатах прокуратура.

Адвокати Пулатова також передали звіти «Алмаза-Антея» щодо катастрофи МН17 американському експертному бюро на перевірку, і отримали висновок, що розрахунки концерну — правильні. Захист Пулатова, посилаючись на дані американського бюро, вказав на допустимий, на його думку, альтернативний сценарій: український ЗРК «Бук» міг здійснити запуск ракети із зони поблизу селища Зарощенське по літаку компанії Air India, який перетнув кордон із Російською Федерацією зі сходу, але радар наведення ЗРК перемикнувся на рейс «Малайзійських авіаліній».

Суд визнав цю версію «з області фантастики». Розрахунки «Алмаз-Антея» щодо місця запуску ракети суд назвав непереконливими, як і звіт американського бюро, в якому тільки повторюються висновки російського концерну без критичного аналізу.

Суд погодився з обвинуваченням, яке засумнівалося в об’єктивності російської експертизи, зазначаючи, що «Алмаз-Антей» — держпідприємство під контролем російської влади, а Росія постійно перешкоджала слідству і поширювала дезінформацію. Сам концерн перебуває під санкціями, у зв’язку з катастрофою рейсу MH17, і зацікавлений у вигідних для нього результатах розслідування. Крім іншого, «Алмаз-Антей» так і не зміг обґрунтувати свої висновки так, щоб їх можна було перевірити.

Але це не вплинуло на рішення суду виправдати Пулатова. Суд зняв із нього всі обвинувачення. Адвокати росіянина привітали таке рішення.

Він і колега Сабіна тен Дуссхате вийшли з будівлі суду після оголошення вироку, щоб поспілкуватися з пресою й учасниками процесу. Тен Дуссхате співчутливо тримає за руку потерпілого Антона Котте, коли вони спілкуються.

«Ми відчуваємо полегшення, радість, тому що, на нашу думку, це був єдиний вірний вердикт, який суд міг винести у випадку з Пулатовим», — каже адвокат Бауден ван Ейк.

На питання, як відреагував сам Пулатов на рішення суду, адвокат відповів, що надіслав повідомлення російській колезі Олені Кутьіной, оскільки вона безпосередньо контактує з Пулатовим.

«[У неї] була така сама реакція, як у мене зараз. Велике полегшення», — сказав адвокат.

Бауден ван Ейк каже, що два з половиною роки, доки він із колегою представляли обвинуваченого Пулатова, були для них емоційно важкими. Весь час відчувався тиск, який лише посилився після повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

«Уся увага була на цей процес. У Нідерландах — сильні настрої проти Росії, і ми захищаємо російського громадянина. І це ускладнювало ситуацію певною мірою для нас, але, зрештою, це не вплинуло на зміст нашої роботи», — пояснює ван Ейк.

Тепер він відмовляється говорити про визнання судом участі Росії у катастрофі.

«Це більше стосується інших обвинувачених. І я не хочу коментувати справи інших обвинувачених», — ухиляється від відповіді адвокат Пулатова.

Попри виправдання Пулатова, прокуратура заявила, що також задоволена вердиктом. Представниця обвинувачення прокурорка Дігна ван Ботзелер також вийшла до преси із будівлі суду після вироку.

«Ми вважаємо, що рішення — дуже важливе, тому що незалежний суд підтвердив низку фактів, — сказала ван Ботзелер і додала. — Сьогодні чудовий день, у нас є чудовий вердикт».

Головне питання — чи буде апеляція ще не вирішене. Обвинувачення має на це два тижні. Прокурори хочуть порадитися про це з потерпілими. Процес для Пулатова може завершитися, якщо прокуратура не оскаржуватиме вирок.

Потерпілі довіряють суду у рішенні щодо Пулатова.

«Такий вирок. Немає свідчень, що він зробив це. Це закон. Більше нема, чого сказати», — коротко коментує цю частину вердикту Джона Віверс.

Він племінник загиблого у катастрофі Глена Томаса.

«Ми припускали, що за Пулатовим найважче довести [вину]. І [виправдувальний] вирок йому не був великим шоком», — каже Джейн Малколм, яка втратила в катастрофі МН17 свою матір Керолін та вітчима Майкла.

«Три з чотирьох — непоганий результат», — вважає вона.

Напередодні вироку Джейн разом з іншими сім’ями загиблих із Австралії заїжджала до меморіалу жертвам катастрофи та сфотографувалася там із українським прапором. Вдома в Австралії вона регулярно ходить на протести на підтримку України. Так, каже, вона також бореться за своїх рідних.

Потерпілий Томас Шансман, попри вердикт, вважає Пулатова винним.

«Але ми не можемо покарати його, — каже він. — Добре, суд уважно розглянув той факт, чи є достатньо доказів, щоб засудити Пулатова. Але він був там, і він там був не для того, щоб до церкви сходити чи у відпустку, він був там, щоб допомогти розгорнути та запустити «Бук», який убив мого сина».

 

Розслідування триває

«Щоб доводити вину чотирьох на лаві підсудних, не потрібно знати причини і точний перебіг подій під час запуску ракети», — говорила прокурорка Манон Ріддербекс у суді восени минулого року.

Тепер, після оголошення вироку, слідство цікавить екіпаж «Бука», а також чому і за чиєю командою було здійснено запуск ракети. Крім того, розслідують причетність вищого командування російських військ, яке дозволило відправити «Бук» на територію України і використати його на користь бойовиків.

Прізвища підозрюваних ще не називали. Прокурорка Дігна ван Ботзелер, коментуючи вирок, повідомила, що нова інформація щодо цієї частини справи буде не раніше початку наступного року. Але насамперед про неї дізнаються родичі загиблих.

Слідство вже встановило, що зенітно-ракетна установка, з якої збили МН17, належала 53 бригаді ППО збройних сил РФ, і на Донбас її супроводжував екіпаж російських кадрових військових, але їх не ідентифікували. Нідерланди просили Росію дозволити допитати командира бригади полковника Сергія Мучкаєва, але їм прогнозовано відмовили. Тоді слідство та прокуратура 2 вересня звернулася до мешканців Курська, зокрема до військовослужбовців частин, що дислокуються у цьому регіоні, із закликом надати будь-яку інформацію, пов’язану з «Буком». Про результати цього звернення слідство поки що не говорить.

«Ситуація в Україні не полегшує нам роботу», — каже Пітер Крозьєр, помічник комісара федеральної поліції Австралії — однієї з п’яти країн, що входять до Об’єднаної слідчої групи у справі МН17 разом із Нідерландами, Україною, Бельгією та Малайзією.

На оголошення вироку він прийшов одягнений у поліцейську форму. Крозьєр хвалить українських колег, які попри все продовжують брати участь у розслідуванні. Тисне руку і каже, що захоплений стійкістю та силою народу України.

«Це розслідування доводить, що не можна ніколи здаватися. Якщо працювати спільно, співпрацювати, можна отримати результат. Я вважаю, що це [має] важливе значення», — каже Крозьєр.

Представники українського слідства відмовилися від коментарів щодо справи і вироку, хоча були присутні на засіданні в Окружному суді Гааги.

 

Компенсації

«Страждання, які описують потерпілі сторони, у жодному разі не можуть бути виражені в грошовому еквіваленті», — зазначив суддя Стейнгаюс на засіданні, переходячи до питання про компенсації родичам загиблих.

Потерпілі подали проти обвинувачених 306 позовів щодо компенсації моральної шкоди. Їхні суми розраховували, згідно з українським законодавством: 40, 45 та 50 тисяч євро. Прокуратура просила зменшити суму компенсацій: від 30 до 40 тисяч, посилаючись на нідерландське законодавство Декрет про моральну компенсацію .

Зрештою, суд задовольнив усі позови потерпілих, і загальна сума відшкодувань складе понад 16 мільйонів євро.

Їх зможуть отримати також одностатеві партнери, попри те, що в українському законодавстві цю норму не прописано — суд зазначив, що це дискримінація. Компенсації не отримають брати та сестри загиблих — це не прописано ні в нинішньому нідерландському, ні українському законодавстві. Але суд підтримав заклик родичів жертв, щоб у законодавство були внесені відповідні зміни.

Відповідальність за виплати поклали на трьох обвинувачених, чия вина була доведена. Їх оголосили у розшук. Українська розвідка пообіцяла 100 тисяч доларів за передачу Гіркіна в український полон, щойно стало відомо у жовтні, що бойовик знову пішов на фронт. Проте про місце його дислокації не повідомляють. Де зараз Сергій Дубінський, також достеменно невідомо, але нідерландські журналісти з’ясовували у 2020 році, що він має будинок у Ростові-на-Дону, а в жовтні 2019 року відпочивав у Криму. Про українця Леоніда Харченка, який до 2014 року жив у Костянтинівці, відомо ще менше: за даними джерел ВВС, він отримав російське громадянство і виїхав із Донецької області.

«Затримати їх складно, вони не тут — у Нідерландах, а Росія не видає своїх громадян. Однак строки цих вироків ніколи не спливуть. І щойно ситуація зміниться, в Україні, наприклад… Ми не залишимо спроби відправити цих людей за ґрати», — обіцяє Енді Краг, голова національного кримінального департаменту Нідерландів.

Він як учасник Об’єднаної слідчої групи також прийшов на оголошення вироку.

Коли його просять прокоментувати, чи продовжуються переговори з Росією про видачу Гіркіна, Дубінського і Харченка, Краг каже: «Якби були переговори, то це було б таємно».

Родичі розуміють, що питання компенсацій вирішиться нескоро. Крім того, вони подали близько 480 позовів до ЄСПЛ проти Росії. Триває розгляд справи у Міжнародній організації цивільної авіації.

Піт Плуг, голова Фонду допомоги жертвам катастрофи МН17, виступав на початку цього року у Страсбурзі, де почали розглядати позови України та Нідерландів проти Росії. У своїй промові він нагадав про виступи потерпілих у вересні і листопаді минулого року в Окружному суді Гаазі. Родичі та близькі загиблих у катастрофі тоді розповідали про горе, яке переживають досі, через вісім років, у тому числі через те, що досі ніхто не взяв на себе відповідальність за збиття літака, а Росія не тільки відмовляється співпрацювати зі слідством, але й розповсюджує фейки.

«Наступні п’ять-дев’ять років ми матимемо чимало справ», — прогнозує Плуг.

«Я завжди кажу, що наші родичі, за фактом перші неукраїнські жертви війни, що почалася вісім років тому», — додає він.

Плуг одним із останніх виходить із суду після оголошення вироку. Юридичний комплекс Схіпхол, де винесли історичне рішення — фактично перше про напад Росії на Україну на сході у 2014 році, поступово порожніє і потопає у вечірній темряві.