Після прочитання спалити. За якою секретною інформацією полюють іноземці в Україні

Малюнок: Олександра Тетеріна, Ґрати
Малюнок: Олександра Тетеріна, Ґрати

Наприкінці серпня Верховний суд остаточно затвердив вирок китайському вченому Шу Юаньцзе — за спробу викрасти в Дніпрі секретні документи він проведе у в’язниці 10 років. «Ґрати» вивчили цей та інші вироки за шпигунство і розповідають, за якими ж таємницями полюють іноземні розвідники в Україні.

 

В українському кримінальному кодексі дві статті передбачають покарання за шпигунство. Одна з них — стаття 111 «Державна зрада» — визначає шпигунство як вид підривної діяльності проти держави і застосовується тільки до українських громадян. За іншою — статті 114 «Шпигунство» — притягуються до відповідальності іноземці, які збирають і передають за кордон державні таємниці.

У Єдиному держреєстрі судових рішень «Ґратам» вдалося знайти лише сім вироків за статтею 114 КК. Порушених кримінальних проваджень за нею було набагато більше — багато справ вирішуються до закінчення офіційного розслідування дипломатичним шляхом. Так, наприклад, на свободу відпустили громадянина Білорусі Юрія Політика, якого 2019 року обміняли на українського журналіста Павла Шаройка, а до цього, 2011 року були видворені двоє чеських дипломатів.

Велика частина вироків за статтею про шпигунство засекречена. «Ґрати» відновили їхні матеріали за відкритими судовими документами й розповідають про секрети, які збирали іноземні шпигуни.

 

Ракетні технології

Малюнок: Олександра Тетеріна, Ґрати

Шу Юаньцзе, КНР. 10 років позбавлення волі, вирок Красногвардійського районного суду Дніпра

Професора Сіаньського НДІ сучасної хімії затримали 20 червня 2017 року в готельному номері в Павлограді. Там він уже майже пів року працював на місцевому хімзаводі — одному із стратегічних підприємств української ракетно-космічної галузі, на якому, зокрема, зберігаються запаси твердого палива для міжконтинентальних балістичних ракет «Молодець».

Між Павлоградським хімзаводом та НДІ Юаньцзе був офіційний контракт: український виробник мав постачати в Китай комплект обладнання для приготування гумових сумішей. Юаньцзе — автор низки наукових робіт із хімії вибухових речовин і вільно володіє російською мовою; для студентів російськомовних курсів свого інституту він навіть читав лекцію «Підготовка талантів у сфері іноземних мов у рамках міжнародних співробітництв у військовій сфері».

СБУ стверджувала, що піймала китайця на гарячому — в готельному номері він копіював технологічні регламенти з виробництва каландрування гумових сумішей, які застосовують при виготовленні обшивки ракет, а також дисертацію про підвищення фізико-механічних властивостей склопластиків. На обох документах стояв гриф «Таємно».

Ці роботи професору-іноземцю безпосередньо перед затриманням передав його колега з Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара. Але документи виявилися підробкою, виготовленою під контролем СБУ. Тим не менше, оригінальні матеріали були визнані державною таємницею, а інтерес до них китайця підтверджувало стеження, яке спецслужби вели вже декілька місяців.

Колега Юаньцзе, який передав йому нібито секретні документи, став головним свідком обвинувачення — його особистість засекретили в матеріалах справи і більшості судових слухань. Однак у рішенні Запорізького апеляційного суду згадується повна посада — йдеться про завідувача кафедри технології виробництва літальних апаратів ДНУ Анатолія Саніна. У розмові з «Ґратами» Санін підтвердив, що свідчив у суді проти Шу Юаньцзе, з яким познайомився під час відрядження до Китаю. Однак розповідати про подробиці їхніх стосунків і свою роль у кримінальній справі відмовився.

На той факт, що Санін літав до Китаю з лекціями ще до знайомства з Юаньцзе, вказував і захист обвинуваченого. Адвокати китайського професора відзначали, що кримінальну справу, за якою судять їхнього клієнта, було відкрито за іншими статтями: розголошення держтаємниці і держзрада. У причетності до цих злочинів очевидно підозрювали самого Саніна — 15 жовтня 2016 року після повернення з Пекіна спецслужби виявили в його валізі безліч науково-технічних документів. Зокрема і вже згадану секретну наукову роботу про поліпшення властивостей склопластиків, застосовуваних у ракетному виробництві.

Усе це, на думку захисту Юаньцзе, свідчило про те, що український вчений спровокував китайського колегу, щоб самому уникнути кримінальної відповідальності. У відповідь СБУ заявила, що ніколи не оголошувала Саніну про підозру офіційно. Матеріали про розголошення держтаємниці виділили зі справи Юаньцзе в окреме провадження, яке закрили наприкінці 2017 року.

У готельному номері Шу Юаньцзе знайшли ще один набір документів — копії технологічних регламентів виробництва твердого ракетного палива «Старт», «ОПАЛ» і «АП-65». Щодо їхньої секретності в суді розгорнулася ціла дискусія — експерти захисту вказували, що цим документам уже 40 років, і вони давно втратили актуальність. Зрештою, викрадення рецептів ракетного палива прибрали з обвинувачень професора.

У касаційній скарзі адвокат Юаньцзе Ілля Бондар відмовився від більшості претензій до вироку і вказував на основне, на його погляд, упущення — слідство і суд так і не встановили мотиви його підзахисного. З матеріалів прослушки китайського професора дійсно випливало, що він не розкривав Саніну те, для кого ж призначені секретні матеріали. Юаньцзе запропонував українському колезі варіанти: продати їх або відкрити власну компанію з виробництва ракетних комплектуючих.

Верховний суд відхилив скаргу Бондаря — як і суди попередньої інстанції, він дійшов висновку, що СБУ зібрала достатньо доказів того, що Шу Юаньцзе дійсно намагався викрасти секретні технології. За словами адвоката, засуджений перебуває у слідчому ізоляторі Дніпра.

 

Лі Тхе Кіль і Лю Рю Сонг Чоль, КНДР. 8 років позбавлення волі, Красногвардійським райсудом Дніпропетровська

За вісім років до справи Шу Юаньцзе Красногвардійський суд Дніпропетровська розглядав дуже схожу справу — СБУ звинуватила двох працівників білоруського торгового представництва Північної Кореї у викраденні ракетних секретів.

Обох затримали 27 липня 2011 року у звичайному дніпропетровському гаражі. На відеозаписі затримання, оприлюдненому шість років по тому, видно як двоє напівроздягнених азіатських чоловіків курять і фотографують якісь документи в задушливому приміщенні, після чого до нього вриваються контррозвідники.

СБУ стверджувала, що корейці фотографували кандидатські дисертації про «прогресивні технології, нові види технологічних процесів зі створення ракетних комплексів, рідинних ракетних двигунів, космічних літальних апаратів, систем постачання ракетного палива та відповідних комп’ютерних програм». Насправді, це були муляжі наукових робіт, виготовлених під контролем контррозвідки. Там дізналися про інтереси іноземців до секретних матеріалів усього за кілька місяців до затримання, як і у випадку з Шу Юаньцзе — від викладача Дніпропетровського національного університету.

Однак цікавилися ракетними технологіями північні корейці не перший рік. Так, один зі свідків — заступник генерального конструктора «КБ «Південне» — розповідав, що працівники білоруського торгпредставництва КНДР зверталися до нього з проханням організувати навчання фахівців-ракетобудівників ще в 2009-2010 роках. Корейці зверталися з проханням про навчання і в офіційний сертифікаційний центр «Південь Тест», але в обох випадках отримували відмову — КНДР перебувала під санкціями Ради безпеки ООН.

Лі Тхе Кіль і Лю Рю Сонг Чоль у суді визнавали, що намагалися купити в Дніпрі наукові матеріали на тему ракетобудування, але не знали про їхню секретність. Проте, свідки обвинувачення підтверджували, що вони щонайменше рік шукали вихід на пенсіонерів-конструкторів КБ «Південне», пропонуючи їм читати лекції саме про секретні технології, а деяким — навіть виїхати для цього в КНДР.

Наприкінці травня 2012 року Красногвардійський районний суд Дніпропетровська дав кожному по вісім років. Заперечувати вирок громадяни КНДР не стали, але 2016 року безрезультатно просили перерахувати їм термін «згідно із законом Савченко». «Справа північнокорейських шпигунів» набула несподіваного розголосу 2017 року, коли після випробувань балістичної ракети «Хвасон-14» американська газета New York Times написала про можливе використання Північною Кореєю українських ракетних комплектуючих — вирок колишнім торговим представникам у ньому згадувався як приклад полювання Пхеньяна за технологіями КБ «Південне».

«Дослідники вірять, що в хаосі післяреволюційної України Пхеньян спробував ще раз», — писала NYT.

Тоді СБУ була змушена виправдовуватися: північнокорейські шпигуни не викрадали і не змогли б викрасти секретні технології, — стверджували українські контррозвідники. Як доказ вони передали журналістам американського телеканалу CNN відеозаписи затримання «північнокорейських шпигунів». У сюжеті CNN анонімний працівник СБУ також говорить про п’ятьох громадян КНДР, які були депортовані з України за шпигунську діяльність у 2015 році. Журналістам навіть вдалося відвідати засуджених у колоніях Житомирської області, але ті відмовилися від коментарів. Обидва вийшли на свободу у вересні 2018 року, розповіли «Ґратам» в Офісі Генпрокурора.

 

Інші оборонні технології

Малюнок: Олександра Тетеріна, Ґрати

Алі Джадуей, Іран. 11 років позбавлення волі за рішенням Орджонікідзевського райсуду Харкова

Із Тегерана до Харкова 27-річний Алі Джадуей приїхав 2005 року — вивчати в місцевому авіаційному інституті біомедичну інженерію. Через шість років залишився в аспірантурі — досліджував нові методи вимірювання артеріального тиску, конструював у лабораторії прилади.

Але секретні документи, за які СБУ затримала іранця в серпні 2016 року, стосувалися зовсім іншої сфери знань — у них ішлося про засоби радіоелектронної боротьби. Наукову роботу з довгою назвою — «Фізичні основи, розробка, створення і використання надпотужних стаціонарних пучкового-плазмових шумових і імпульсних високочастотних і надширокосмугових генераторів у радіоелектронній боротьбі і протидії засобам розвідки, зв’язку і повітряного нападу іноземних держав» — Джадуей нібито купив у свого знайомого з Харківського фізико-технічного інституту (ХФТІ), головного НДІ національної програми ядерних технологій. За п’ять тисяч гривень той погодився прочитати її по відеозв’язку з Тегеранським технологічним університетом імені Шаріфа, але, насправді, повідомив про пропозицію іноземця контррозвідку.

Відеоконференцію влаштували прямісінько з харківської квартири іранця, де він жив із дружиною. Зміст роботи і цього разу підробили працівники СБУ; незабаром після початку лекції вони затримали Джадуея. З перших же запитів він відкидав звинувачення в шпигунстві, стверджуючи, що колега з ХФТІ «спровокував його наукову цікавість». Його адвокат Григорій Мар’яновський у 2018 році в розмові з кореспондентом «Ґрат» говорив, що інших свідків проти його клієнта в обвинувачення не було.

Справа Алі Джадуея слухалася в закритому режимі — СБУ наполягала на дотриманні держтаємниці. Вирок йому досі засекречений, відомо лише, що в червні 2018 року колегія Орджонікідзевського суду Харкова визнала його винним і призначила покарання у вигляді 11 років позбавлення волі. Григорій Мар’яновський подавав скаргу на вирок, але незабаром відкликав її — питання звільнення його підзахисного вирішувалося на дипломатичному рівні.

У січні 2019 року Україна вислала Джадуея в Іран. У Тегерані, в свою чергу, звільнили українського моряка Андрія Новічкова, якого місцева поліція звинувачувала в убивстві іранського матроса Мохаммеда Бахранпура під час рейсу в Південно-Китайському морі. Новічков також заперечував пред’явлені звинувачення і в розмові з кореспондентом «Ґрат» у 2018 році припускав, що його навмисно тримали в заручниках для обміну на іранського вченого.

 

Владислав Макаров, Росія. 9 років позбавлення волі вироком Деснянського райсуду Чернігова

40-річний Владислав Макаров приїхав до рідного Чернігова з Білорусі за п’ять років до арешту і швидко завів знайомство з місцевими міліціонерами і СБУшниками. Судячи з показів свідків, Макаров не приховував від українських силовиків, що раніше служив у російських спецслужбах. Він запропонував українським правоохоронцям свої послуги платного інформатора, незабаром отримав український паспорт на прізвище Шаповал і влаштувався на роботу в організацію «Антикорупційний комітет України» на звучну посаду уповноваженого з антикорупційної політики Східного регіонального управління.

«Антикорупційний комітет» видавав себе за державне відомство, але, судячи з усього, таким не був — про це йдеться у вересневому рішенні Голосіївського райсуду Києва 2012 року про скасування його реєстрації. Єдиним засновником комітету в держреєстрі вказана львівська благодійна організація «Міжнародний координаційний антитерористичний комітет». У реєстрі судових рішень є згадки про кримінальні справи про шахрайство і вимагання, в яких підозрюються працівники «Антикорупційного комітету України» та пов’язаних із ним організацій — «Служби соціального захисту ветеранів правоохоронних органів», «Державної служби правозахисту».

Владислав Макаров-Шаповал в «Антикорупційному комітеті України» був близько чотирьох років — новим знайомим він представлявся ветераном розвідки і працівником правоохоронних органів із високим рівнем доступу до держтаємниці. Один зі свідків обвинувачення — оперативник СБУ — стверджував, що Макаров-Шаповал просив його перевірити дані про деякі окремі організації Служби зовнішньої розвідки України. Ще один свідок розповів суду, що в лютому познайомив обвинуваченого з начальником конструкторського відділу Ніжинського науково-виробничого комплексу «Прогрес» — виробника ракетно-артилерійських систем наведення, що входить у концерн «Укроборонпром».

Конструктор, судячи з усього, був незадоволений своєю роботою на «Прогресі» — він збирався відкрити власну компанію з виробництва військових симуляторів. Макаров запропонував йому замість цього відкрити підприємство з виробництва зброї і пообіцяв знайти інвестора — високопоставленого росіянина «в погонах». За версією СБУ, вони близько року будували спільні плани, поки Макаров не попросив конструктора принести креслення системи наведення 152 мм артснаряди «Квітник-А» — нової розробки «Прогресу». При передачі підроблених СБУ креслень Макарова затримали в Чернігові 20 березня 2014 року.

Українські спецслужби стверджували, що підозрюваний намагався передати секретні технології РФ, використовуючи свої контакти з російською філією міжнародної організації ІКОКРІМ, що також називає себе «Міжнародним комітетом із боротьби з організованою злочинністю, тероризмом та корупцією». Листування з ІКОКРІМ знайшли в комп’ютері Макарова, СБУ вважала, що цю організацію російська розвідка використовує для прикриття. Втім, у Росії спецслужби вважали ІКОКРІМ шахраями, — через чотири дні після арешту шпигуна в Чернігові до офісів організації нагрянула з обшуками ФСБ, там заявили, що організація по суті продавала «корочки», схожі на документи справжніх спецслужб.

Сам Макаров у суді відкидав усі звинувачення, стверджуючи, що СБУ підставила його, бажаючи помститися за антикорупційну діяльність. У зброї, за його словами, він не розбирався, а від конструктора просив лише бізнес-план майбутнього спільного підприємства. Втім, прокуратура тоді стверджувала, що зібрала достатньо свідчень шпигунської діяльності обвинуваченого, які не увійшли в офіційне обвинувачення.

У квітні 2015 року, в розпал збройного конфлікту на Донбасі, Деснянський райсуд Чернігова засудив росіянина до дев’яти років позбавлення волі. Через пів року вирок підтвердив Чернігівський обласний апеляційний суд, але 2019 року це рішення скасував Верховний суд — виявилося, що колегія суддів була підібрана з порушеннями. Другий вердикт апеляційний суд виніс у грудні 2019 року — все ті ж дев’ять років позбавлення волі. Втім, через тиждень Владислава Макарова звільнили в рамках «новорічного обміну» ув’язненими між Україною та самопроголошеними «республіками».

 

Відомості про армію і маневри

Малюнок: Олександра Тетеріна, Ґрати

Олександр Валехідіс, РФ. 10 років рішенням Шевченківського райсуду Львова

Олександр Валехідіс хоч і народився у Львові, але довгий час жив у Мурманську, де отримав російське громадянство і служив в органах МВС. Після виходу на пенсію переїхав до Севастополя. Однак у липні 2014 року приїхав до рідного міста, де зв’язався з давнім знайомим — колишнім працівником СБУ. Згідно зі свідченнями цього знайомого, Валехідіс попросив його допомогти зробити підроблений український паспорт, а також передати дані про працівників СБУ, які виїжджають у зону АТО. При передачі підробленого розпорядження начальника облуправління СБУ росіянина і затримали 31 липня біля прохідної заводу «Мікроприлад».

Справа Валехіліса — єдине розслідування іноземного шпигунства, пов’язане з конфліктом на Донбасі, яке СБУ змогла довести до вироку. Майже всі судові рішення, пов’язані з ним, строго засекречені — спецслужби посилалися на те, що вони можуть містити конфіденційну інформацію про працівників, які воюють в АТО. Серед доказів провини, знайдених у підозрюваного, СБУ вказувало розписку про отримання грошей від представників Служби зовнішньої розвідки РФ. Крім цього, контррозвідка просила накласти арешт навіть на коробку з жіночими чобітьми, знайдену в нього у квартирі.

У рішенні про продовження арешту підозрюваному згадується дивна деталь. 5 серпня 2014 року, тобто вже перебуваючи під вартою, Валехідіс нібито телефоном зв’язався з представниками російських спецслужб і спробував отримати від них нове завдання.

У грудні 2014 року Шевченківський районний суд Львова визнав росіянина винним, але через п’ять місяців обласний апеляційний суд скасував вирок і відправив справу на повторний розгляд. Нового вердикту довелося чекати дев’ять місяців — Валехідіса засудили до 10 років позбавлення волі за шпигунство.

Із 2014 року пенсіонера кілька разів включали в списки на обмін, але відпустили тільки у вересні 2019-го.

«Шикарний був виїзд із аеропорту. Відчули, що прилетіли на Батьківщину», — сказав колишній львів’янин після прибуття до Москви.

 

Семен Нікулін, Молдова. 1 рік позбавлення волі за рішенням Приморського райсуду Одеси

Семен Нікулін — оглядач газети «Незалежна Молдова» і працівник пресцентру Об’єднаної контрольної комісії — тристороннього органу, що керує миротворчою операцією в Придністров’ї. На зорі незалежності України навчався в Одеському інституті сухопутних військ. Через 11 років після випуску, прочитавши статтю Нікуліна в газеті, з ним зв’язався однокурсник — підполковник Головного управління розвідки Міноборони Олександр Пономарьов. Протягом наступних кількох років друзі регулярно зустрічалися, відпочивали разом на базі під Татарбунарами, Нікулін відвідував однокурсника в Одесі.

У суді український розвідник виступав свідком і розповідав, що протягом п’яти років молдавський журналіст випитував у нього інформацію про особливості служби українських миротворців в Іраку, питав про пересування окремих військових частин, пропонував вирушити у відрядження у Придністров’я і навіть стати журналістом.

«Підсудний повідомив, що представляє інтереси «Центру незалежної журналістики», що фінансується урядом Великої Британії і здійснює оплату роботи своїх інформаторів. Із його слів, британці вкладають кошти в журналістську діяльність із метою збору необхідної для них інформації і втілення демократичних принципів в Україні», — стверджував Пономарьов.

Наприкінці 2011 року під час чергової зустрічі Нікулін попросив у однокурсника дістати інформацію про діяльність 73-го морського центру спеціального призначення військово-морських сил України, що базується в Очакові. Молдавського журналіста, серед іншого, цікавив порядок розвідувальних польотів української авіації над районами, що межують із Румунією і Молдовою. Олександр Пономарьов усвідомив, що йдеться про розголошення держтаємниці, але лише через три місяці доніс на товариша в СБУ. У суді виявилося, що контррозвідники стежили за обома вже кілька місяців.

У СБУ і цього разу вирішили влаштувати постановку. Вони підробили «План розвідки Повітряних Сил Збройних Сил України на 2012 рік» і 12 квітня влаштували зустріч однокурсників в одеській квартирі Пономарьова. Скопіювавши документи, Нікулін нібито запропонував товаришеві підписати контракт на посаду експерта в проєкті «Розвиток демократії в Республіці Молдова, Україні в контексті проблематики регіональної і міжнародної безпеки», після чого до квартири увірвалися працівники СБУ.

Семен Нікулін стверджував, що не винен. Через два роки після арешту, вже вийшовши на свободу, він дав інтерв’ю молдавській редакції «Московського комсомольця», яка, очевидно жартома, назвала його «першим і єдиним молдавським шпигуном».

«Я приїхав до Одеси до свого товариша… Він теж планував, залишивши службу, займатися журналістикою. В якийсь момент ця людина запропонувала мені ознайомитися з документами, які не носили ніякого секретного характеру», — розповідав Нікулін.

Втім, судячи з вироку, СБУ стежила за однокурсниками кілька місяців і представила відео- й аудіозаписи, на яких вони обговорюють передачу військових секретів. Адвокати обвинуваченого у відповідь стверджували, що це були лише «розмови за пляшкою коньяку».

У лютому 2013 року Приморський районний суд Одеси визнав Нікуліна винним у шпигунстві, але призначив небувало м’яке покарання — всього один рік позбавлення волі. У цей термін обвинуваченому зарахували перебування під арештом у слідчому ізоляторі й через два місяці звільнили. В інтерв’ю МК він стверджував, що при цьому йому не заборонили приїжджати до України в майбутньому.

57880 випадків перевищення швидкості зафіксовано в Києві за першу добу роботи камер автофіксації
57880

випадків перевищення швидкості зафіксовано в Києві за першу добу роботи камер автофіксації

Начальник поїзда про кишенькових злодіїв, дебоширів і повернення поліції в потяги «Скільки пасажирів побито, скільки провідників порізано»

«Скільки пасажирів побито, скільки провідників порізано»

Начальник поїзда про кишенькових злодіїв, дебоширів і повернення поліції в потяги

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів