Верховний суд удруге розглянув касаційну скаргу 62-річної жительки Маріуполя Ольги Клименко. У травні 2017 року суд засудив її до 10 років ув’язнення за звинуваченням у підготовці диверсії на Придніпровській залізниці в Запоріжжі взимку 2015 року. Її спільника — 22-річного Павла Білоконя — Жовтневий райсуд Запоріжжя також засудив до 11 років ув’язнення. Ні Клименко, ні Білоконь не визнали своєї провини.

«Ґрати» розповідають історію теракту, що не відбувся в Запоріжжі.

Ольгу Клименко й Павла Білоконя затримали працівники запорізького управління СБУ на залізничному перегоні між станціями «Запоріжжя-2» і «Імені Анатолія Алімова» 6 лютого 2015 року. На рейках виявили «гальмовий башмак» — металевий пристрій із гранатою РГД-5 усередині. Того ж дня обшукали їхній готельний номер у Запоріжжі: там знайшли вибухівку, патрони, схему залізниці й документи «ДНР» — звільнення на ім’я Білоконя, видане «Міністерством оборони ДНР», спецпідрозділом «Кальміус» Шахтарської дивізії.

За версією слідства, Білоконь — бойовик «Інтернаціональної бригади №15» незаконного збройного формування «ДНР» — «Кальміус» — із позивним «Кіо». Разом із Клименко вони планували диверсію — хотіли пустити потяг під укіс.

Затримання було підготовлене заздалегідь — оперативники знали про плани диверсії, і граната була муляжем. Про це в суді розповів засекречений свідок із псевдонімом «Німець». Він сам звернувся до правоохоронних органів і розповів, що в Донецьку отримав пропозицію від бойовиків «ДНР» брати участь в організації диверсій у Запорізькій області. Для цього в «Німця», за його словами, були навички військової розвідки, він володів методами конспірації, різними видами зброї та мав навички проведення військових спецоперацій. Завдяки їм він отримав від керівництва «ДНР» завдання вивчити об’єкти інфраструктури в Запоріжжі, придатні для диверсій, але завдання не став виконувати і 6 січня 2015 року звернувся до СБУ. Далі спецоперацію бойовиків вела спецслужба, а «Німець» під її контролем продовжив виконувати своє завдання.

Протягом січня «Німець», уже під керівництвом СБУ, кілька разів телефоном обговорював із командиром «Бригади №15» із позивним «Сивий» плани диверсій. Він оглядав можливі місця для закладки «черевика», говорили про застосування гранат і пластиду, називаючи їх «яблуками» і «пластиліном». Наприкінці місяця він уже отримав чітку вказівку здійснити диверсію, і за домовленістю з бойовиками до нього в Запоріжжі приїхав ще один учасник групи — Павло Білоконь із позивним «Кіо». Вони разом оселились у готелі і продовжили готувати операцію. «Німець» дістав муляж гранати РГД-5 — його напарник при цьому вважав її справжньою. Біля станції «Запоріжжя-2» Білоконь зрізав «башмак».

5 лютого до них приєдналася Ольга Клименко. Вже втрьох у готелі вони обговорили заплановану на наступний ранок диверсію, розподілили ролі й позначили на карті ділянку дороги, де повинні були залишити «башмак» із гранатою.

За учасниками групи весь цей час стежила спецслужба. У готельному номері СБУ встановила приховану камеру — відео представили в суді як докази.

«Треба, щоб він ще і здетонував. Чи немає чим?» — запитує Клименко на відеозаписі. «Там, де поїзд падатиме, там можна розтяжку», — відповідає їй Білоконь. Зранку в день диверсії Клименко запитує про те, яке в неї завдання. Отримує відповідь, що потрібно потримати милицю, поки Білоконь забиватиме її в рельсу.

Весь цей час група пересувалася на таксі, водій якого згодом дав свідчення в суді. Як свідки також виступили начальник і працівник станції «Запоріжжя-2», а також власник квартири в Запоріжжі, де проживав «Німець» у грудні.

Клименко говорила слідству й суду, що вона звичайна пенсіонерка, в жодних диверсійних групах не брала участі, а до Запоріжжя приїхала випадково, рятуючись від обстрілів Донецька. Вона заявила, що працівники СБУ затримали невинних заради показників.

Обвинувачена розповіла в суді, що 2014 року жила в Маріуполі й часто їздила до сина в Донецьк, тому що в нього не було документів і він не міг приїхати до неї. У Донецьку вона допомагала постраждалим від бойових дій. Востаннє приїхала 30 грудня 2014 року й залишилася там до лютого 2015 року — не могла потрапити додому через обстріли й перекриті блокпости. 5 лютого Клименко домовилася з приватним перевізником доїхати до Запоріжжя — тільки цей напрям був відкритий для проїзду. Дістатися до Маріуполя їй погодився допомогти знайомий сина. Ним виявився «Німець», який зустрів її на автовокзалі в Запоріжжі й запропонував переночувати в готелі. Дорогою вони купили їжу та пляшку горілки, а потім у готельному номері в молодого чоловіка, якого вона раніше не бачила, повечеряли втрьох. При цьому вони не планували ніяких диверсій.

Рано вранці 6 лютого «Німець» запропонував жінці піти на вокзал і дізнатися розклад потягів, щоб виїхати в Маріуполь. Знайомий вийшов із машини, за ним — Білоконь, а вона залишилася в автомобілі. Через деякий час вона також вирішила вийти з машини, але її майже одразу затримали люди з автоматами, потягнули до залізничних колій, де вона побачила Білоконя — його били й погрожували кинути під поїзд. Їхні сумки обшукали, але знайшли тільки ліхтарик. Після цього їх повезли до будівлі СБУ, де в підвалі продовжили бити і звинувачувати у зв’язках із терористичними групами в Донецьку й участі в диверсії.

Павло Білоконь також не визнав своєї провини. У суді він пояснив, що до лютого 2015 року жив у Донецьку, навчався в технікумі. Його гуртожиток був розташований неподалік бази бойовиків «Кальміус». Оскільки в Донецьку оголосили комендантську годину, він попросив знайомих військових зробити йому документ, щоб уночі його не зупиняли патрулі, але насправді він не входив до жодних незаконних збройних формувань, у бойових діях участі не брав, на блокпостах не стояв. Наприкінці 2014 року в Донецьку він зустрів чоловіка з позивним «Німець», який запропонував роботу в Запоріжжі. Оскільки в Білоконя не було перепустки і грошей, виїхати з Донецька на підконтрольну територію він не міг. «Німець» познайомив його з людиною, яка пообіцяла вирішити проблеми. У перший день, коли Білоконь отримав запрошення на роботу й перепустку, він не зміг виїхати — не встиг зробити копію паспорта. Наступного дня автобусом він дістався до Запоріжжя — там його зустрів «Німець» і познайомив його з водієм Гришею й поселив у номері готелю. У Запоріжжі він постійно ходив разом із «Німцем», за його вказівкою купив у супермаркеті ножиці для металу, потім на залізничному вокзалі взяв гальмовий «башмак», запам’ятав місце на залізничній колії, яке в подальшому «Німець» наказав йому намалювати на карті.

У районі залізничної станції «Запоріжжя-2» працівники СБУ затримали двох диверсантів, які планували підірвати залізничні колії. Фото: СБУ

5 лютого приїхала Ольга Клименко. Раніше з нею він знайомий не був. Наступного дня вранці вони всі разом поїхали на залізничний вокзал, щоб дізнатися розклад потягів. За вказівкою «Німця» він вийшов із машини й чекав на нього, коли несподівано до нього підійшли чоловіки з автоматами й затримали, почали бити і звинувачувати у спробі підірвати потяг. Білоконь заперечує, що встановлював гальмовий башмак на рейки. Він тільки визнав, що в нього в сумці були 4 патрони, які він завжди зберігав «без будь-якої мети».

Дії Клименко слідство кваліфікувало як замах на диверсію за попередньою змовою групою осіб (за частиною 2 статті 28, частини 2 статті 15, статті 113 Кримінального кодексу України). Білоконю інкримінували участь у терористичній групі (частина 1 статті 258-3 КК), замах на диверсію за попередньою змовою групою осіб (за частиною 2 статті 28, частини 2 статті 15, статті 113 КК), а також придбання і зберігання вибухівки (частина 1 статті 263 КК).

У травні 2017 року Жовтневий районний суд Запоріжжя визнав їх винними.

Сторона захисту заявила, що вирок необґрунтований, і подала апеляцію. Показання свідків обвинувачення містять тільки суб’єктивні оцінки, а використовувати в якості доказів протоколи негласних слідчих дій неприпустимо — прокурор не підтвердив у суді законність стеження, — вважав захист. Однак, суд не погодився з доводами адвокатів і вирішив, що постанови відносяться до документів із грифом «секретно», тому їх і не надали в суді, але це не означає, що стеження було незаконним.

Після відмови в апеляції, адвокати Валентин Рибін і Нелла Ніконова подали касаційну скаргу й домоглися перегляду рішення апеляційного суду. 19 серпня 2019 року Запорізький апеляційний суд знову підтвердив вирок суду першої інстанції, хоч і виключив із доказів прослушку й результати негласних слідчих дій. Захист подав повторну касаційну скаргу, й Верховний суд задовольнив її частково — залишив вирок Клименко в силі, але виключив зі списку майна, що підлягає конфіскації, житло засудженої.