«Такі люди не вміють правильно злитися». Хто і навіщо надсилає в Україні неправдиві повідомлення про мінування

Ілюстрація: Анна Щербина, Ґрати
Ілюстрація: Анна Щербина, Ґрати

Українська поліція щодня отримує повідомлення про підготовлювані вибухи й теракти, які в результаті не підтверджуються. У 2019-му таких дзвінків і листів було майже дві тисячі, цьогоріч — надійшло понад 600. Більшість авторів цих повідомлень залишаються безкарними. Поліція ловить тільки 10-20% від загальної кількості «мінерів» — лише тих, хто телефонував із власних мобільників. «Ґрати» з’ясували, хто і навіщо повідомляє про мінування, що їм за це буває, і чому жорсткість покарання не зменшить кількість таких порушень.

 

У новорічну ніч різноробочий Владислав Биков приїхав на залізничний вокзал у Києві. Він збирався до іншого міста до приятеля, але потяг пішов на 5 хвилин раніше заявленого часу.

«Мені стало прикро, я дуже сильно розлютився на вокзал», — згадує Биков у розмові з «Ґратами».

Владислав поскаржився в касу й зажадав, щоб йому повернули гроші. Однак касирка відмовила Бикову і сказала, буквально, що «поїзд пішов, і це його проблеми».

«Ну ваші проблеми, так ваші проблеми. Я взяв телефон, подзвонив працівникам поліції і сказав: вокзал заміновано, через такий-то час станеться вибух», — розповідає Владислав.

Потім Биков відключив телефон і вирушив випивати з друзями — святкувати Новий рік. Тим часом, поліція евакуювала вокзал. На місце прибули вибухотехніки, але бомби, зрозуміло, не знайшли.

Поліція відкрила кримінальне провадження за частиною 1 статті 259 Кримінального кодексу — завідомо неправдиве повідомлення про мінування. Вона передбачає від двох до шести років позбавлення волі. Вже наступного дня Биков був затриманий.

 

Дзвінок за 300 тисяч гривень

Биков прокинувся, протверезів, увімкнув телефон і йому тут же подзвонила поліція.

«Мені сказали: «Дядьку, в тебе два варіанти: або ти сам приїжджаєш, або ми приїжджаємо за тобою, і називають точну адресу мого місця перебування», — згадує Владислав.

Биков обрав перший варіант. Слідчий зачитав йому підозру, й уже через півтора місяці справу розглянув Солом’янський районний суд Києва. На засіданні Владислав визнав провину й розкаявся. Він пояснив, що повідомив про замінування, оскільки через злість «не міг контролювати емоції».

Ніхто не заперечував обвинувачення, тому суд не став вивчати інші докази, — весь процес зайняв один день. 18 лютого суддя засудила Бикова до двох років позбавлення волі умовно з випробувальним терміном в один рік. Згідно з вироком, умовне покарання, — оскільки Биков визнав провину, розкаявся й раніше не був засуджений.

Офіс генпрокурора України повідомив у відповідь на запит «Ґрат», що всього з січня по серпень 2020 року було відкрито 615 проваджень за статтею про неправдиве замінування. У цих справах поліція встановила 137 підозрюваних.

2019 року правоохоронці відкрили 1843 провадження і вручили 221 підозру. Тобто поліція розкриває тільки 10-20% справ про неправдиве замінування, велика частина порушників залишаються без покарання. МВС заявляє, що основна частина повідомлень — це анонімні електронні листи і дзвінки з-за кордону, авторів яких встановити неможливо. Міністерство і СБУ стверджують, що більшість мейлів та дзвінків надходить із Росії та непідконтрольної території Донбасу для «дестабілізації обстановки».

Щоб дізнатися, кого ж поліції вдається зловити, «Ґрати» вивчили вироки за цією статтею за минулий і поточний роки. Виявилося, правоохоронці, як правило, встановлюють особи тільки тих «мінерів», які пригрозили вибухом із власного мобільного телефону. Зазвичай люди роблять так, коли напиваються.

Ілюстрація: Анна Щербина, ҐратиОдин із таких випадків стався 14 травня 2018 року в Києві. Місцевий житель Ігор Савчишин цілий день випивав у дворі багатоповерхівки в районі Сирець. Увечері біля «Фольксвагена», припаркованого поруч, спрацювала сигналізація. Як пізніше пояснив Савчишин у свідченнях слідчому, гучну сирену дуже довго ніхто не вимикав. Йому це набридло, він вирішив, що сигналізація заважає відпочивати мешканцям будинку. Савчишин подумав, що якщо зателефонувати в поліцію й повідомити, що «Фольксваген» заміновано, — це вирішить проблему.

5 червня 2020 року його справу розглянув Шевченківський суд Києва. На засіданні Савчишин визнав провину. Суд також не став розглядати інші докази й одразу виніс вирок — три роки позбавлення волі з випробувальним терміном в один рік.

Нерідко трапляється так, що «мінери» випивають не одні, а в компанії, і до дзвінка їх підбурюють друзі. Так було, наприклад, зі студентом із Дніпра Владиславом Свиридовим. 8 листопада 2019 року він випивав із другом поруч із торговим центром «Терра», посперечався, що повідомить у поліцію про мінування ТЦ, і зрештою так і зробив.

Поліція евакуювала відвідувачів, власник центру оцінив збиток у 300 тисяч гривень. Поліція одразу знайшла Свиридова. 31 серпня його справу розглянув Кіровський суд Дніпропетровська. Процес відбувся за точно таким же сценарієм, як і два попередніх випадки. Підсудний визнав провину, й суддя одразу виніс вирок — 5 років позбавлення волі з випробувальним терміном 3 роки. Власник центру не вимагав від Свиридова відшкодувати збиток. Суд стягнув із нього тільки 1 256 гривень, витрачених на експертизу у справі.

 

«Мінери»-рецидивісти

Ілюстрація: Анна Щербина, Ґрати

Серед підозрюваних у «мінуванні», звичайно, є й ті, хто телефонував у поліцію, будучи тверезим. Як правило, в цих випадках люди погрожують вибухом, перебуваючи в підвищеному емоційному стані.

Так було, наприклад, із робочим із Кривого Рогу Гавриїлом (він попросив не вказувати його прізвище в тексті — Ґ). У липні 2019 року він повідомив про замінування дитячого кістково-туберкульозного санаторію, де працювала його дівчина. На суді він пояснив, що посварився з подругою й «замінував» заклад, щоб її раніше відпустили з роботи, і вони могли б помиритися.

Обговорювати цей випадок із «Ґратами» Гавриїл не захотів.

«Не хочу про це згадувати, мені неприємна ця ситуація, це вийшло зовсім випадково», — сказав він телефоном і попросив більше не дзвонити.

Часто люди повідомляють про замінування поліцейських дільниць. Зазвичай вони так роблять, коли незадоволені роботою поліції. Наприклад, пенсіонер із села Богородчани Львівської області Роман Мартинюк у грудні 2018 року чотири рази повідомляв про бомбу, закладену в місцевому райвідділі. На суді він пояснив, що вчинив так, оскільки його побили в 2015 році, а поліція це не розслідувала.

А в травні 2019 року двічі повідомляв про замінування райвідділу житель Запоріжжя Юрій Гугніл. Він пояснив свій вчинок тим, що не міг додзвонитися до дружини й дочки, а поліція не реагувала на заяву про їхнє зникнення.

У всіх цих випадках підозрювані визнали провину й отримали умовні терміни. Якщо обвинувачений не був до цього судимий, процеси за статтею про неправдиве замінування ніколи не закінчуються реальним позбавленням волі.

Але умовний термін не завжди стримує засудженого від нових порушень. Так, у листопаді 2019 року житель Полтавської області Олександр Ткаченко чекав на поїзд на залізничній станції «Ромодан», подзвонив у поліцію й повідомив про бомбу в пасажирському потязі, що стоїть на пероні.

«Він напився, і біс його поплутав, — згадує в розмові з «Ґратами» його адвокат Артем Тарадін. — Він неблагополучний, грошей немає, з дружиною щось не вийшло в нього. Хотів, чи що, щоб на нього увагу звернули».

Ткаченко визнав провину і уклав угоду з прокурором. 6 грудня Миргородський міськрайонний суд затвердив угоду та засудив «мінера» до двох років умовно.

Через чотири місяці Ткаченко знову напився і знову повідомив у поліцію про мінування — цього разу магазину «АТБ» у містечку Глобине, звідки він родом. Слідчий оголосив йому підозру в повторному неправдивому повідомленні про мінування, за 2-ю частиною тієї ж статті. Вона передбачає вже більше покарання: від 4 до 8 років позбавлення волі. У травні Глобинський суд засудив його до реального терміну — 4-х років в’язниці.

Психологи, опитані «Ґратами», вважають, що неправдиві повідомлення про мінування залишають люди, які не можуть терпіти та контролювати свої емоції. Лікарка-психотерапевтка і психоаналітикиня Євгенія Стрілецька зазначає, що для таких людей характерна імпульсивна поведінка.

«Наприклад, якщо таку людину щось засмутило, розлютило, їй стало нудно, вона не може контролювати цю емоцію. Є висока ймовірність того, що під впливом цієї сильної емоції вона вчинить необдуману імпульсивну дію, про яку згодом шкодуватиме. Крім подібного роду дзвінків про замінування це може бути бійка, алкогольний ексцес — напився від нудьги, смутку, злості, перепив зайвого, тому що не міг зупинитися», — каже Стрілецька.

Гештальт-психологиня Оксана Сідун звертає увагу, що в вищеописаних випадках, як правило, люди повідомляють про замінування з мотивів помсти.

«За помстою стоїть злість. У нас у суспільстві це не дуже соціально прийняте почуття. Ми не знаємо, як його висловлювати в стосунках, про що воно сигналізує. А говорить воно зазвичай про порушення якихось наших потреб. Злість — це енергія, яка дана нам, щоб їх задовольнити. І якщо вона направляється в помсту, це говорить про те, що людина просто не вміє правильно, добре і соціально адаптивно злитися на інших людей», — пояснює вона.

 

Покарання замість профілактики

Ілюстрація: Анна Щербина, Ґрати

У переважній більшості випадків обвинувачений у неправдивому мінуванні визнає провину, й суди в таких справах тривають усього один день. Але якщо підсудний не згоден із обвинуваченням, процес може бути довгим, а вирок — суворішим. Так було, наприклад, із жителем міста Шостка Сумської області Максимом Дорошенком.

У вересні 2014 року він дізнався в новинах про запеклі бої під Іловайськом і пішов воювати на Донбас добровольцем. Після декількох тижнів у зоні бойових дій він узяв відпустку на тиждень. Повернувшись додому в Шостку, Максим запив і назад на Донбас уже не повернувся. Спершу завадило те, що дорогою до його частини вибухнув міст, і туди стало складно доїхати. Коли міст полагодили, Максим так нікуди й не поїхав.

Через два роки додому до Дорошенка прибули працівники військової служби правопорядку. Поліція оголосила йому підозру в самовільному залишенні частини. 30 серпня 2016 року Волноваський районний суд Донецької області засудив його до 2 років умовно.

Після вироку Максим не міг знайти роботу й домогтися, щоб йому видали посвідчення учасника бойових дій. 26 листопада 2016 року він напився у своїй квартирі, вийшов до під’їзду, сів на сходинки, подзвонив у поліцію і сказав, що сховище боєприпасів у місцевій військовій частині заміноване.

«Грубо кажучи, хотілося звернути на себе увагу, — пояснює Максим «Ґратам». — Якось образливо стало. Ми ж утрьох [зі товаришами на службі] пішли [на війну] найперші в Шостці».

Того вечора він телефонував тричі: о 22:10, 22:17 і 22:36. Слідчий оголосив йому підозру в повторному повідомленні про мінування — за другою частиною статті 259, з більш жорстким покаранням.

На суді Максим визнав провину, але його адвокат не був згоден із кваліфікацією. На думку захисника, повідомлення про мінування не було повторним, це було одне — з однаковим змістом, просто Дорошенко направив його тричі з інтервалом у 10 хвилин.

Процес тривав кілька років, і 4 лютого Шосткинський суд усе-таки вирішив, що повідомлення було повторним і засудив Максима до реального терміну — 4-х років позбавлення волі. Суддя визнав обтяжливою обставиною те, що Дорошенко скоїв порушення під час випробувального терміну минулого вироку.

Адвокат Максима подав на вирок апеляцію. Поки суд її не розгляне, рішення не вступить у силу. До цього Дорошенко перебуватиме на волі, Шосткинський суд не обрав йому запобіжний захід.

Зараз єдине покарання за неправдиве повідомлення про мінування — позбавлення волі. Але Міністерство внутрішніх справ хоче його посилити й додати до тюремного терміну ще й конфіскацію майна.

Також МВС пропонує посилити відповідальність за повідомлення про мінування органів влади, освітніх і медичних установ. Якщо зараз за це можна отримати від 2-х до 6-ти років, то, за пропозицією міністерства — вже від 4-х до 8-ми. Кабмін подав відповідний законопроєкт у парламент у липні, поки що депутати його не розглядали.

Психологиня Оксана Сідун скептично ставиться до пропозиції МВС і вважає, що посилення покарання не зменшить кількість неправдивих повідомлень про замінування. Вона звертає увагу на те, що нинішнє покарання і так жорстке, але воно не зупиняє людей, які вирішили щось «замінувати». Як правило, в цей момент вони не в силах боротися з емоціями.

На думку Сідун, зменшити кількість неправдивих мінувань можна не за допомогою посилення покарання, а завдяки профілактиці. Наприклад, якби Україна використовувала досвід західних країн, які пропонують програму з реабілітації людей із залежністю, які вчинили нетяжкі злочини.

«Наприклад, у США, якщо людина залежна і щось вкрала або п’яною сіла за кермо, їй пропонують: або ти йдеш до в’язниці, або платиш штраф, або йдеш на реабілітацію. Обирай, — наводить приклад Сідун. — Вони розуміють, що людину треба ресоціалізувати, привести в норму. А в нас така альтернатива не надається. Держава не займається питаннями реабілітації людей і профілактикою. І тому стикається з таким явищем».

57880 випадків перевищення швидкості зафіксовано в Києві за першу добу роботи камер автофіксації
57880

випадків перевищення швидкості зафіксовано в Києві за першу добу роботи камер автофіксації

Начальник поїзда про кишенькових злодіїв, дебоширів і повернення поліції в потяги «Скільки пасажирів побито, скільки провідників порізано»

«Скільки пасажирів побито, скільки провідників порізано»

Начальник поїзда про кишенькових злодіїв, дебоширів і повернення поліції в потяги

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів