Суд у Львові заборонив 16 проросійських партій. «Ґрати» (детально) розповідають, як це було і що чекає на їхніх депутатів

Заходи з нагоди Дня перемоги над нацизмом у Києві, 9 травня 2021 року. Фото: Ґрати
Заходи з нагоди Дня перемоги над нацизмом у Києві, 9 травня 2021 року. Фото: Ґрати

Впродовж останніх двох місяців Восьмий апеляційний адміністративний суд у Львові заборонив 16 політичних партій. Серед них — парламентська «Опозиційна платформа — За життя», Соціалістична партія, «Партія Шарія», Опозиційний блок, «Наші» та менш відомі політичні сили. Суд також заборонив Комуністичну партію України, хоча багато хто думав, що її вже давно ліквідували. Судді вирішили, що ці партії працюють на користь Росії і несуть загрозу для конституційного ладу.

 «Ґрати» вивчили судові рішення та розповідають, як і за що забороняли партії, і що тепер буде із депутатами, які від них обиралися до місцевих рад.

 

Нові правила

«Воєнний час дуже добре показує мізерність особистих амбіцій тих, хто намагається поставити власні амбіції, власну партію чи кар’єру вище за інтереси держави, інтереси нашого народу… Будь-яка активність політиків, спрямована на розкол чи колаборацію, не матиме успіху, але отримає жорстку відповідь!» — заявив 20 березня у своєму щоденному відеозверненні президент Володимир Зеленський.

Такими словами він випередив повідомлення про рішення, яке того дня прийняла Рада національної безпеки та оборони. РНБО заявила про зупинення роботи «Опозиційної платформи — За життя», «Партії Шарія», «Опозиційного блоку» та інших політсил за проросійську діяльність.

Рішення було виключно символічним — Рада не має повноважень призупиняти або забороняти роботу партій навіть у воєнний час. Це може зробити лише суд. Насправді судові процеси із заборони партій тривають роками. І щоб реалізувати рішення РНБО, 3 травня Верховна Рада внесла зміни до законодавства та спростила процедуру заборони партій.

Восьмий апеляційний адміністративний суд. Фото: Олексій Арунян, Ґрати

Якщо раніше такі справи розглядав Окружний адміністративний суд Києва, то на період воєнного стану депутати перевели такі процеси до Львова — Восьмого апеляційного адміністративного суду Колишнього Львівського адміністративного апеляційного суду . Згідно зі змінами, судді зобов’язані розглянути справу протягом місяця з моменту подання позову.

Верховна Рада також доповнила список підстав, за якими можна заборонити партію. Раніше серед них були, наприклад, діяльність, спрямована на позбавлення України незалежності, насильницьке повалення конституційного ладу, зазіхання на здоров’я населення чи пропаганда комуністичного режиму Норма з'явилася у 2015 році разом із законом про «декомунізацію» . За новими правилами, партію можна заборонити також за «пропаганду російського нацистського тоталітарного режиму», виправдання російської агресії чи героїзацію російських військових та їхніх пособників.

Щойно Зеленський підписав законопроект, міністерство юстиції подало до львівського суду позови про заборону 16 партій.

 

За коротке життя «Опозиційної платформи»

Найбільша з партій, щодо якої подали позов, — «Опозиційна платформа — За життя». На останніх парламентських виборах вона посіла друге місце з результатом 13,05%.

Партія утворилася 2018 року внаслідок об’єднання частини «Опозиційного блоку» на чолі з Юрієм Бойком та партією «За життя» Вадима Рабіновича. Тоді ж членом і головою політради ОПЗЖ став Віктор Медведчук — бізнесмен, кум Володимира Путіна та головний проросійський політик України.

У програмі партії декларується поновлення торговельних відносин із Росією та СНД, політичне врегулювання конфлікту на Донбасі і прямі переговори Києва з лідерами сепаратистів. Кілька разів лідери ОПЗЖ були у Москві і зустрічалися з прем’єр-міністром Росії Дмитром Медведєвим та іншими чиновниками.

Віктор Медведчук у Печерському райсуді Києва, 13 травня 2021 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у партії відбулися зміни. Суд заарештував Віктора Медведчука за підозрою у держзраді, Вадим Рабінович зник із публічного поля. 8 березня замість Медведчука головою політради ОПЗЖ став Бойко. Він розкритикував двох інших лідерів за проросійську позицію, засудив дії Москви і підтримав участь однопартійців у територіальній обороні.

15 березня Рада з ініціативи Бойка позбавила мандата найодіознішого депутата від ОПЗЖ — Іллю Киву. Він відкрито підтримав напад Росії, втік до Москви і навіть закликав президента Росії «фізично ліквідувати» Володимира Зеленського.

Але чистки не вберегли ОПЗЖ від заборони. Суд задовольнив позов Мін’юсту 20 червня. Із рішення випливає: позивач просив заборонити партію, оскільки її окремі представники «демонстративно підтримують та популяризують агресивну антиукраїнську політику Росії». На думку Мін’юсту, це підтверджується тим, що Віктора Медведчука підозрюють у держзраді, сепаратизмі і сприянні тероризму. Позивач також підтверджує свою позицію антиукраїнськими заявами і діями Іллі Киви.

Народний депутат Юрій Бойко під час засідання у Печерському райсуді Києва, 13 травня 2021 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Як підставу для заборони Мін’юст навів інтерв’ю Юрія Бойка, яке він дав за день до російського вторгнення виданню Gazeta.ru. Позивачу, зокрема, не сподобалося, що політик звинувачував Україну в невиконанні Мінських угод і тим самим виправдовував визнання Путіним «ДНР» і «ЛНР».

Юристи ОПЗЖ на суді просили відхилити позов і назвали його безпідставним. Вони наполягали: партія засуджує російську агресію та завжди виступала за територіальну цілісність країни. За словами відповідача, кримінальна справа проти Медведчука не може бути підставою для заборони партії, оскільки, по-перше, він вважається невинуватим, поки суд не виніс йому обвинувальний вирок. А, по-друге, Медведчука звинувачують у діях, які він скоїв ще до вступу в ОПЗЖ.

Відповідач також заявив, що партія виключила із фракції Іллю Киву і тепер не несе за нього відповідальності.

Проте суд вирішив, що нові проукраїнські заяви партії не скасовують її антиукраїнську діяльність у минулому. Судді вказали у рішенні: члени ОПЗЖ знали про погляди Медведчука і його зв’язки з російською верхівкою, але все одно обрали його лідером у 2018 році. На думку суду, партія має відповісти і за діяльність Іллі Киви. Судді зазначили: він робив антиукраїнські заяви і до виключення із фракції і зараз продовжує бути членом ОПЗЖ.

Суд вважав, що «Опозиційна платформа» загрожує демократії і конституційному порядку, заборонив партію та передав усі її кошти та майно державі. Рішення ще не набуло чинності. Партія має 20 днів на апеляцію.

ОПЗЖ розкритикувало рішення і назвало його «політично вмотивованим переслідуванням».

«Партія засуджує російську військову агресію проти України. Ці факти було наведено у суді. Щодо зрадників, то їх виявилося більше в інших політичних силах, у тому числі при владі. І щодо таких партій ні РНБО, ні Міністерство юстиції не приймають жодних рішень і не звертаються до суду щодо їхньої заборони», — заявила «платформа».

Тим не менше, фракція ОПЗЖ у Верховній Раді вже припинила існування. Натомість Юрій Бойко створив депутатську групу «Платформа за життя». До неї увійшли 24 депутати із 43, які були у складі ОПЗЖ. Усі вони збережуть мандат. Згідно з Конституцією, заборона партії не передбачає позбавлення повноважень народних депутатів, які від неї обрались.

 

Золото Компартії

Напевно, найвідоміша політсила, яку заборонив Восьмий апеляційний суд — Комуністична партія України. Влада намагається її заборонити з 2014 року, після перемоги Євромайдану.

Цей процес дуже затягнувся. Де-юре КПУ досі залишається чинною партією, але де-факто не може брати участь у виборах. 2015 року Верховна Рада ухвалила закон про «декомунізацію». Після цього Мін’юст видав наказ про те, що цьому закону суперечить назва, символіка, статут і програма КПУ. Посилаючись на цей документ, Центрвиборчком постійно відмовляв комуністам у реєстрації на виборах.

Паралельно Мін’юст подав позов щодо заборони КПУ. Його спочатку розглядав адміністративний суд Києва, а згодом Київської області. Судді так і не встигли винести рішення у справі, й у травні її передали на розгляд до львівського Восьмого суду, який впорався з ним за кілька засідань.

Причиною для заборони стало те, що у березні 2014 року фракція КПУ у Верховній Раді відмовилася голосувати за невизнання так званого референдуму щодо приєднання Криму до Росії. Також судді звинуватили Компартію в тому, що кримський республіканський комітет Компартії підтримав російське вторгнення на півострів.

Петро Симоненко і Володимир Путін, 18 березня 2002 року. Фото: kremlin.ru

Підставою для заборони стали, зокрема, і висловлювання лідера партії Петра Симоненка про те, що після Майдану в Україні встановився «націонал-фашистський режим, який вбиває мирне населення», і «негайно потрібно ухвалити рішення про зміну Конституції та федералізацію країни».

«Криваві злочини націонал-фашистів в Одесі 2 травня 2014 року проти мирних громадян, у тому числі людей похилого віку та жінок, призвели до трагедії… Самі ніколи не змиримося зі спадкоємцями фашистських загарбників та їхніми націоналістичними пособниками і не віддамо Заходу ні п’яді своєї землі», — ще одна заява Симоненка 2014 року, в якій суд знайшов порушення.

Судді вирішили, що такі заяви «загрожують безпеці держави, суверенітету і територіальній цілісності, сприяють незаконному захопленню влади».

Представники Компартії на суд не прийшли і не висловлювали позицію щодо прийнятого рішення. Заборона КПУ також ще не набула чинності — партія може подати апеляцію.

Поки тривали суди, лідер КПУ Петро Симоненко разом із однопартійцями створив ще одну партію для участі у виборах. Вона називається «Ліва опозиція». 5 липня Восьмий суд заборонив і її.

Ще одна відома ліва партія, яка опинилася під забороною, — Соціалістична партія України. До 2012 року її очолював Олександр Мороз, разом із яким СПУ чотири рази проходила до парламенту.

Ілля Кива. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

У 2017 році новим лідером Соцпартії став Ілля Кива У той період у партії виникла боротьба за лідерство. Крім Киви у ній брав участь народний депутат Сергій Каплін та політик Петро Устенко. Останні звинувачували Киву в підробці документів і рейдерському захопленні партії — майбутній депутат від ОПЗЖ і палкий прихильник Росії. 2019-го він вийшов із СПУ, але зберіг контроль над партією. Зараз її головою значиться Віктор Заїка. Він же очолює Благодійний фонд Іллі Киви «Визволення». Посилаючись, зокрема, на це львівські судді і заборонили Соцпартію.

1999 року від СПУ відкололася частина організації, яка створила свою політсилу — Прогресивну соціалістичну партію України. Її лідеркою стала Наталія Вітренко. Вона завжди виступала проти НАТО і за союз України з Росією та Білоруссю.

У перший день повномасштабного російського вторгнення Вітренко дала інтерв’ю ютуб-каналу «Pravda.ru» і заявила, що в цьому винна влада України, яка відмовилася виконувати Мінські угоди.

«Я чудово бачила, як вогонь війни розпалюють Сполучені штати Америки і Великобританія. Саме вони могли змусити владу України виконувати «Мінські угоди», — сказала Вітренко.

29 червня Восьмий суд визнав цю заяву виправданням російської агресії і, зокрема, на підставі цього заборонив ПСПУ. Судді також конфіскували майно партії на користь держави, як і щодо інших вищезгаданих політичних сил.

Аналітик партійних фінансів руху ЧЕСНО Ігор Фещенко у розмові з «Ґратами» зазначив: саме у Компартії, СПУ та ПСПУ — найбільше власності серед партій, які потрапили під заборону.

«Найбільше власності у Компартії України. Це близько 60 об’єктів нерухомості. І вони розкидані по всій країні від Закарпаття та Тернопільщини до Луганщини, зокрема у Києві є досить велике приміщення у власності на 800 метрів. Але більшість об’єктів — в окупації, зокрема, у Луганську, Макіївці і Лисичанську», — сказав експерт.

За його словами, від ПСПУ держава може отримати офіс на Хрещатику, а від СПУ — квартири у Чернівцях, Миколаєві і Сумах.

Восьмий суд також заборонив ще три менш відомі ліві партії: «Союз лівих сил» , «Соціалісти» Причиною для заборони стало те, що, на думку Мін'юсту та суддів, партію досі контролює Андрій Клюєв — голова адміністрації президента Віктора Януковича, який втік до Росії і «Робоча партія (марксистсько-ленінська)».

 

Обурений Шарій

Мін’юст також подав позов про заборону «Партії Шарія». Її лідер — блогер Анатолій Шарій, який ще у 2012 році виїхав до Європи після затяжного конфлікту з МВС та отримав там статус біженця. У 2014 році він створив канал на ютубі, який став популярним у противників Євромайдану.

Він критикував нову владу і звинувачував українські ЗМІ у дезінформації та пропаганді. В Україні багато хто вважає, що Шарій роками працює на Кремль і сам розповсюджує фейки та маніпулює інформацією. Він постійно відкидає ці звинувачення.

Свою партію він зареєстрував у 2019 році. На парламентських виборах вона отримала 2,23%, останніх місцевих — 0,12%. Зараз у Шарія — 52 депутати у міських радах.

Позов Мін’юсту про заборону партії ґрунтується на експертизі постів та відеоблогів Шарія, яку провів спеціаліст СБУ. Йому, зокрема, не сподобалися пости блогера про те, що суд у Харкові відпустив праворадикалів, яких підозрюють у нападі на соратників Іллі Киви з «Опозиційної платформи». Експерт СБУ розцінив ці публікації як «неправдиву інформацію про працівників Харківської обласної прокуратури».

Розпалювання ворожнечі і «пропаганда багатомовності». В чому СБУ підозрює блогера Анатолія Шарія

Ще одна підстава для заборони партії — відео Шарія 2014 року, де він допускає ксенофобські висловлювання щодо мешканців заходу України. Зокрема, він використовує вирази «неукраїнці», «напівкровки», «наполовину угорці, наполовину ХЗ що». Наразі ролик видалили з каналу Шарія, але в інтернеті залишилися копії.

Мін’юст висунув претензії ще щодо кількох відеоблогів Шарія, але яких саме — незрозуміло. У рішенні суду не зазначені їхні назви та вказані неактивні посилання. При цьому в документі йдеться про те, що один із роликів «спрямований на дестабілізацію політичного життя в державі та дискредитацію Національного агентства з протидії корупції». Інший — «містить елементи маніпулювання свідомістю шляхом перекручування історичних фактів і подій».

Суд вирішив, що ці матеріали доводять: Партія Шарія загрожує конституційному ладу.

Сам блогер обурився ухваленим рішенням і назвав його безпідставним. Він зазначив: відео і пости, за які заборонили партію ніяк не порушують законодавство та є вираженням його думки. Блогер вважає: ні він, ні його партія не зробили нічого, що є підставою для заборони партії, згідно з законодавством.

«Ця заборона партії на підставі якихось відео, що суперечить законам України, — це перебір навіть для Зеленського. Я не буду, як інші усілякі лідери партій, миритися з таким свавіллям», — сказав він.

Мітинг «Партії Шарія» біля Окружного адмінсуду Києва. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Представників «Партії Шарія» в суді не було. Адвокат Валентин Рибін клопотав про участь по відеозв’язку, але судді йому відмовили, хоча задовольнили аналогічне прохання представнику СБУ, який виступав на суді третьою стороною.

Журналістів і спостерігачів на суд також не пустили — не лише щодо «Партії Шарія», а й на більшість інших процесів. Наприклад, координатор громадської мережі «ОПОРА» у Львівській області Тарас Рать намагався потрапити на 16 засідань, але його пустили лише на чотири. В основному судді пояснювали відмову карантинними обмеженнями, хоча, за словами спостерігача, самі працівники суду їх не дотримуються і ходять без масок.

Координатор громадянської мережі «ОПОРА» у Львівській області Тарас Рать у фойє Восьмого апеляційного адмінсуду. Фото: Олексій Арунян, Ґрати

«Можливість журналістів висвітлювати перебіг судового процесу, очевидно, має формувати довіру суспільства до держави, до Мін’юсту, до суду як інституції з приводу того, наскільки держава вміло може захищати інтереси свої і нас як громадян. Але як ти можеш у цьому переконатись, якщо тебе не пускають на судові засідання?» — обурився Рать у розмові з «Ґратами».

Ми також намагалися потрапити на одне із засідань — про заборону «Робітничої партії». Але судді відхилили клопотання, а розпорядник не назвав «Ґратам» причину.

 

Опоблок, «Наші» та ноунейми

Ще один позов Мін’юст подав проти «Опозиційного блоку» — партії, до якої після перемоги Євромайдану перейшло чимало функціонерів «Партії регіонів». На виборах 2015 року «Опоблок» сформував фракцію у парламенті. Але у 2018 році партія розкололася і зараз фактично припинила існування, хоч у місцевих радах південного сходу країни у неї залишається багато депутатів.

8 червня суд підтримав позов Мін’юсту. Підставою для заборони стало те, що «Оппоблок» у програмі виступає за відмову від вступу в НАТО, надання російській мові статусу офіційної, скасування законів про мову та декомунізацію. Судді вирішили, що ці програмні цілі суперечать Конституції. Представники партії не брали участь у суді й не коментували рішення.

Євген Мураєв (зліва в піджаку та окулярах), 9 травня 2019 року. Фото: Vasyatka1, Wikimedia

Ще 2016 року «Оппоблок» покинув один із лідерів — бізнесмен Євген Мураєв. Незабаром він купив телеканал новин «НАШ» і створив партію зі схожою назвою — «Наші». Мураєв називав Євромайдан державним переворотом, війну на Донбасі — громадянським конфліктом, виступав проти НАТО і за компроміси у відносинах із Росією.

25 лютого, у другий день повномасштабного вторгнення, він заявив, що те, що сталося, — це вина української влади, яка відмовлялася виконувати «Мінські угоди».

«Мене обзивали зрадником, коли я закликав розійтися миром із невизнаними республіками, виконати Мінські угоди та жити з повагою до права на іншу думку. «Війна до переможного кінця», говорили опоненти. Загальна мілітаризація і закручування гайок. Вони здобули свою війну і Мінськ-3 буде вже зовсім іншим. Якщо буде», — написав політик у телеграмі.

Де Мураєв зараз, — невідомо. Це була його остання публічна заява. Вона й стала однією з підстав для заборони партії «Наші», рішення щодо якої Восьмий суд ухвалив 14 червня. Судді вирішили, що Мураєв «відстоював позицію країни-агресора щодо припинення війни на Донбасі у вигідному для РФ руслі та капітуляції України».

Судді також заборонили ще п’ять маловідомих партій: «Справедливість і розвиток», «Держава», «Блок Володимира Сальдо», «Русь Єдина» та «Щаслива Україна».

Якщо всі ці рішення набудуть чинності, заборонені партії будуть ліквідовані і більше не зможуть брати участь у виборах і займатися іншою політичною діяльністю. Але депутати всіх рівнів, які від них обиралися, продовжать роботу.

Нині, згідно з законодавством, заборона партії не є підставою для складання мандату. Але ситуація може змінитись. Наприкінці червня Кабмін подав до Верховної Ради законопроект про те, щоб таки позбавляти повноважень депутатів заборонених партій.

Якщо його ухвалять, то в деяких місцевих радах на південному сході країни залишиться менше половини депутатів. Відповідно до урядового законопроекту, в такому разі міськради замінять військово-цивільні адміністрації, які призначить президент.

Поки що парламент не починав розгляд цього законопроекту.

2 місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання
2

місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду «Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

«Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів