Снайпер на вежі та загиблі квіти. Як селище під Харковом опинилося на «лінії вогню», але так і не було окупованим

Керівник Харківської окружної прокуратури Олександр Ільєнков біля снаряду в дворі дитячого садка у Рогані. Фото: Ганна Соколова, Ґрати
Керівник Харківської окружної прокуратури Олександр Ільєнков біля снаряду в дворі дитячого садка у Рогані. Фото: Ганна Соколова, Ґрати

Наприкінці лютого російська армія окупувала Вільховку та Малу Рогань, села на південний схід від Харкова. До сусідньої Рогані росіяни не дійшли. Коли танкісти, що вибралися з розбитого танка, забігли на околицю селища, місцеві жителі дали їм води і попросили тут не затримуватися. Росіяни зупинилися у посадці та звідти артилерією обстрілювали Рогань.

«Ми не знайшли тут жодного військового об’єкта», — кажуть прокурори, які розслідують руйнування житлових будинків та цивільної інфраструктури у селищі.

Журналістка «Ґрат» побувала у Рогані разом із прокурорами. Як жило селище біля позицій російської армії — в її репортажі.

 

«Ніхто не буде з вас сміятися. Впали і лежимо», — прокурор Ігор Чуб розповідає колегам, як поводитись під час обстрілу, який може застати їх у дорозі.

Він проводить інструктаж перед виїздом до Рогані, де прокурори та криміналісти оглядатимуть руйнування. Просить не заходити в аварійні будівлі та не чіпати підозрілі предмети.

«Геройство не вітається», — суворо каже Чуб.

Прокурори вивчають карту Роганської громади. Фото: Ганна Соколова, Ґрати

Вже на місці прокурори і криміналісти діляться на групи. На капоті машини розгортають мапу Роганської громади та розподіляють між собою ділянки — хто де працюватиме. Від закритого кіоску, біля якого припарковано автівку, пахне протухлим м’ясом.

Група керівника Харківської окружної прокуратури Олександра Ільєнкова оглядає центр Рогані. Звідси видно водонапірну вежу з червоної цегли. За словами місцевих жителів, ще у березні на неї пробрався російський снайпер та розстріляв двох українських солдатів. Щоб вибити його, військовим довелося відкрити вогонь по вежі. Тепер вона розбита, і до верхніх поверхів сусідньої дев’ятиповерхівки не доходить вода.

У багатьох будинках вибиті вікна. Будинок культури посічений уламками, на подвір’ї дитячого садка залишки снаряду від реактивної системи залпового вогню «Смерч». Але забрати його як речовий доказ прокурор не може.

«Щоб його витягти, потрібно демонтувати паркан. А щоби демонтувати паркан — потрібні гроші. А грошей у селищній раді немає», — пояснює Ільєнков.

Керівник Харківської окружної прокуратури Олександр Ільєнков. Фото: Ганна Соколова, Ґрати

Він розглядає снаряд і зізнається, що не розуміється на боєприпасах.

«Ми — цивільна прокуратура. Раніше займалися звичайними злочинами — економічними, проти екології, — каже він. — А тепер слухаємо семінари про те, як виглядає той чи інший снаряд і де шукати його уламки».

Руйнування будинків та цивільної інфраструктури кваліфікують як  порушення законів та звичаїв війни частина 1 статті 438 Кримінального кодексу України . Для розслідування важливо не лише описати самі руйнування та поговорити з очевидцями, а й знайти снаряд чи його частини. На них можуть бути серійні номери, за допомогою яких можна дізнатися, хто і звідки їх запускав.

 

Громада

До Роганської об’єднаної територіальної громади входить селище Рогань та ще шість сіл. На північ звідси — Малороганська громада, яка була окупована у перші дні повномасштабного вторгнення.

Після окупації. Репортаж зі звільнених сіл під Харковом

«27 лютого колона російських танків пройшла через Вільхівку та Малу Рогань. Вони мали вийти і на наше селище, але цього не сталося, — розповідає голова громади Марія Черненко. — Ми зрозуміли, що вони причаїлися десь між нами та Малою Роганню — у посадці. Звідти наше селище видно як на долоні. Тож ми й були під постійними обстрілами. У нас була лінія вогню».

Російські солдати пробиралися і в Рогань — шукали їжу в покинутих будинках. Під час обстрілів місцеві жителі намагалися не виходити з підвалів. Але навіть так у Рогані та сусідніх селах загинуло понад 20 людей.

Населення громади — близько восьми тисяч людей. Під час бойових дій залишалося трохи більше тисячі. Евакуацією займалася селищна рада.

«З усього колективу нас залишилося тут п’ятеро, і лише двоє могли керувати машиною, — розповідає начальник юридичного відділу селищної ради Радіслав Руденко. — Заїжджаємо у двір, кажемо: «Евакуація». Хто хоче, сідає. П’ять-шість рейсів на день. У мене в сім’ї два медики, то вони мені в телефонному режимі пояснювали, як надавати допомогу. Одному чоловікові голову зашивав — взяв звичайну голку, нагрів на запальничці, вставив нитки, замочені у спирті, і зробив 11 стібків. Шрами лишились, але принаймні людина жива».

Автомобілі мешканців Рогані, що постраждали під час обстрілів. Фото: Ганна Соколова, Ґрати

Під час евакуації Руденко кілька разів потрапляв під обстріл — обидві його машини тепер відремонтувати. А салон службової, на яку він пересів пізніше, досі у плямах крові.

Співробітники селищної ради патрулювали Рогань — «охороняли магазини та примотували мародерів до стовпів». Якщо помічали підозрілих людей, затримували та передавали військовим.

Марія Черненко була впевнена, що Рогань не окупують, але щоранку ходила до селищної ради — перевіряти, чи на місці український прапор.

Сусідню Малороганську громаду звільнили наприкінці березня. Тоді й припинилися обстріли Рогані та сусідніх сіл. Місцеві мешканці почали поступово повертатися додому.

«Намагаються садити городи, — каже Черненко і сміється. — Хати нема, але город посаджений».

 

Околиця

Найбільше постраждало Чапаєве — північно-східна околиця Рогані. Її обстрілювали не лише із систем залпового вогню, а й ракетами. Одна з них потрапила прямо в дах житлової двоповерхівки.

«Пережили тут пекло. Бомбили — до підвалу бігали, з дітьми, з онуками», — розповідає місцева жителька Лариса Судейко.

У дворі її двоповерхівки — сад, лавочки та стіл. Металева стільниця — як решето. Її пошкодило уламками снаряду, що прилетів. У цей час Лариса разом із сім’єю обідала у себе на кухні. Племінниці посікло обличчя битим склом, інших контузило.

Мешканець Рогані Євген Судейко біля пошкодженого будинку. Фото: Ганна Соколова, Ґрати

«Ми ще тиждень не могли нормально розмовляти», — згадує чоловік Лариси Євген.

У будинку перебило газову трубу — почався витік. Ще раніше зникла електрика та вода. Сім’я швидко зібрала речі і машиною друзів вирушила до Харкова.

«Під обстрілами, — уточнює Євген. — По нас із танка стріляли».

Через кілька днів він дізнався, що ще один снаряд потрапив у дах гаража та розбив його машину. Євген показує маленький гараж, заставлений інструментами та дитячими іграшками. Чи можна полагодити машину — чоловік не знає. Уламки снаряду вже забрали прокурори.

Через два місяці сім’я Судейко повернулася додому. Тепер, сидячи під під’їздом разом із сусідами, Євген згадує перші дні російського вторгнення.

«Ось там загинула подружня пара та ще двоє чоловіків, — Євген показує в бік ще однієї зруйнованої двоповерхівки. — Їх частинами збирали. Чоловіка та дружину в одну труну поклали. Голову одного з чоловіків лише за тиждень знайшли — собаки тягали. А труни як довго стояли! Росіяни не давали їх вивезти, спеціально по них стріляли!».

Мешканка Рогані Валентина Ільченко. Фото: Ганна Соколова, Ґрати

Його сусідка Валентина Ільченко каже, що бачила російські танки з балкону. Ще до перших вибухів — о другій ночі.

«Росіяни заходили до цієї частини селища, — розповідає Валентина. — Їхали танками трасою. Коли один із танків підбили, солдати вибігли сюди, на нашу вулицю».

«Троє танкістів, усі обгорілі, — продовжує Євген. — Один із пістолетом, двоє з гранатами. Сусіди дали трилітрову банку води та сказали, щоб тікали звідси. Що нам тут із ними робити?».

Більше спогадів місцеві мешканці не мають — майже весь час вони ховалися у підвалах. Євген Талашко вийшов лише один раз, щоб зарядити телефон, і одразу потрапив під обстріл. Уламок снаряда влетів йому в поперек, розсік кишечник і вийшов через живіт. Сусіди занесли його назад до підвалу, де всю ніч робили перев’язки. Тільки на ранок чоловіка змогли вивезти у напрямку Харкова, на зустріч швидкій.

 

Університет

Аграрний університет в Докучаєвському. Фото: Ганна Соколова, Ґрати

Сусідне село Докучаєвське виросло навколо аграрного університету, названого на честь вченого Василя Докучаєва. Тут прокурори оглядають учбові корпуси, пошкоджені під час обстрілів на початку березня.

Асфальт блищить на сонці — він весь усипаний битим склом, що хрумтить під ногами. Криміналісти фотографують вирви, пошкодження вікон та фасаду. За допомогою компаса визначають напрямок пострілів. Чим саме обстрілювали університет, прокурори не знають. Рятувальники вже знайшли залишки снарядів та направили їх на експертизу.

Комендантка університету Галина Ладиженська ходила на роботу щодня. Коли її будинок у Рогані почали обстрілювати, вона разом із чоловіком перебралася до підвалу одного з навчальних корпусів. Зараз комендантка знову на роботі — прибирає бите скло і годує кішок, які приносять їй впольованих мишей.

«Ми сюди знесли всю оранжерею — дерева, троянди, — Галина показує хол одного з корпусів. — А коли був удар, все розлетілося. Квіти загинули».

Один зі снарядів потрапив у студентський гуртожиток. Ніхто не постраждав. На той час у підвалі ховалися 14 людей — студенти та викладачі, які відмовилися від евакуації у перші дні бойових дій.

Зруйнований гуртожиток аграрного університету в Докучаєвському. Фото: Ганна Соколова, Ґрати

Коли прокурори та криміналісти закінчують свою роботу в Докучаєвському та Рогані, керівник Харківської окружної прокуратури Олександр Ільєнков підбиває підсумок: провели огляд, допитали свідків, вилучили докази.

«Знайшли місця влучання снарядів систем залпового вогню «Град» та «Ураган». Знайшли уламки від двох «Градів» із серійними номерами, — радісно повідомляє Ільєнков. — Це вже робота із певним рівнем досвіду, коли ми не просто шукаємо частини металу, а ідентифікаційні дані. Можливо, надалі встановимо, хто його випустив та дав таку команду».

Керівник Богодухівської окружної прокуратури Ярослав Коптєв у лекційній залі аграрного університету в Докучаєвському. Фото: Ганна Соколова, Ґрати

«Була обстріляна лише цивільна інфраструктура. Ми не знайшли тут жодного військового об’єкта», — додає прокурор.

 


Цей репортаж є частиною серії про воєнні злочини в Україні, створеної у партнерстві з JusticeInfo.net — Fondation Hirondelle.

2 місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання
2

місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду «Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

«Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів