Події на Майдані в 2013-2014 роках стали переломним моментом для новітньої історії України. Початок йому був покладений 30 листопада, коли бійці спецназу «Беркут» жорстоко розігнали мітингувальників, серед яких було багато студентів. У той час як слідство встановило організаторів розгону, кримінальні справи застрягли в судах. Тільки через п’ять років був винесений перший вирок — рядовому беркутівцю.

«Ґрати» в серії своїх матеріалів слідуватимуть за подіями Революції Гідності, щоб показати, що зараз відбувається зі справами Майдану в судах, хто покараний, а хто уникнув відповідальності.

Увечері 21 листопада на Майдані Незалежності розпочався мітинг. Люди вийшли в центр Києва на знак протесту проти рішення уряду України відновити активний діалог із Митним союзом Росії й заморозити підготовку до укладення угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Опозиція — партії Батьківщина, УДАР і Свобода — заявили про держзраду з боку президента й уряду, заблокували роботу Верховної Ради і скликали народне віче на неділю, 24 листопада. Але люди не хотіли чекати й вийшли на Майдан того ж дня.

Протестувальники на Майдані в листопаді 2013 року. Фото: Євген Фельдман, Ґрати

До самого закінчення саміту Східного партнерства, що відбувався 28-29 листопада у Вільнюсі, українські громадяни сподівалися, що президент Віктор Янукович усе-таки поставить свій підпис під угодою про асоціацію з Євросоюзом. Новина про те, що цього так і не сталося, принесла велике розчарування — на Майдані, де кожного дня протягом цього тижня збиралися люди, відчувалася розгубленість.

Тим часом до Києва з’їжджалися автобуси з учасниками антимайдану — у них були прапори і плакати Партії регіонів. Біля Маріїнського палацу, де збирався контр-мітинг, «тітушки» напали на кореспондентів ГромадськеТБ Дмитра Гнапа і Якова Любчича, а також атакували знімальну групу «5 каналу».

29 листопада близько опівдня нардеп від Батьківщини Олександр Турчинов заявив про можливий розгін мітингу силовиками в ніч на суботу. Ввечері Майдан знову наповнився людьми. Учасники Євромайдану визначилися з подальшими вимогами — вони затвердили резолюцію про відставку Віктора Януковича й уряду Миколи Азарова.

Після того, як працівники ДАІ заблокували машини для виступу на Майдані, відбувається невелика сутичка мітингувальників із «Беркутом». Під час бійки силовики розбивають голову Глібу Гараничу, журналісту інформагентства Reuters. Але крім цього на площі все більш-менш спокійно, і люди почали розходитися. На Майдані залишалися переважно студенти, які весь цей тиждень були активними учасниками протесту.

«Зачистка» Майдану почалася о четвертій ранку 30 листопада. Міліція вимагала від мітингувальників звільнити площу, щоб комунальники почали роботу зі встановлення новорічної ялинки, частини якої привезли на вантажівках. Разом із комунальниками на площі з’явилися кілька тисяч бійців «Беркуту». Після того, як стало зрозуміло, що мітингувальники йти не збираються, вони почали діяти. Беркутівці стали бити людей кийками, міліція пустила в хід світлошумові гранати і сльозогінний газ. Понад сотня студентів сховалися в Михайлівському Золотоверхому монастирі. «Беркут» пробував його штурмувати. Операція тривала менш ніж півгодини, після чого спустошену територію огородили заслонами.

Беркут на Майдані після розгону студентів. Фото: Євген Фельдман, Ґрати

У результаті дій правоохоронців постраждали 132 людини — отримали тілесні ушкодження, шестеро з них — середнього ступеня тяжкості.

Слідство Віктора Пшонки

Того ж дня Віктор Янукович і голова його уряду Микола Азаров публічно засудили розгін мітингу.

«Я глибоко обурений тими подіями, що відбулися вночі на Майдані Незалежності. Я засуджую дії, які призвели до силового протистояння і страждання людей. Кілька днів тому я перед усією країною заявив про підтримку громадянських ненасильницьких акцій. Ті, хто не почули слова Конституції і президента і своїми рішеннями й діями спровокували конфлікт на Майдані — будуть покарані», — таку заяву президента Януковича випустила пресслужба 30 листопада.

Він зажадав від Генпрокуратури терміново розслідувати інцидент, щоб покарати винних. Таким чином розслідування щодо розгону Майдану почала прокуратура, ще перебуваючи під керівництвом Віктора Пшонки.

На Майдані тієї ночі були провокатори, а не мирні протестувальники, їх і розганяв «Беркут» — таку версію подій озвучували пізніше Янукович і представники його уряду. Цю версію підтримав начальник головного управління МВС у Києві Валерій Коряк під час брифінгу після «зачистки».

На брифінгу Коряк заявив, що це він віддав наказ задіяти спецпідрозділи «Беркуту» для розгону мітингу.

«Я вирішив відправити «Беркут», щоб навести порядок», — пояснив Коряк. Він стверджував, що правоохоронців спровокували протестувальники, і ці правопорушення будуть розслідувані.

«До реєстру вже внесли інформацію за фактом вчинення злочинів із хуліганства, спротиву працівникам міліції, а також за статтею 365 (перевищення службових повноважень)», — повідомив Коряк. У день розгону міліція затримала 35 осіб: 34 людини доставили до Шевченківського відділу поліції, а одного — до Печерського, де на них склали протоколи.

14 грудня 2013 року Віктор Пшонка повідомив, що ГПУ вручила підозри в перевищенні влади у зв’язку з розгоном Майдану 30 листопада заступнику секретаря РНБО Володимиру Сівковичу, голові Київської міської державної адміністрації Олександру Попову, а також начальнику київської міліції Валерію Коряку та його заступнику Петру Федчуку. Тоді слідство встановило, що в ніч із 29 на 30 листопада в кабінеті Коряка перебували Сівкович і Попов.

«Саме вони, за даними слідства, схиляли його (Коряка) до застосування сили», — пояснили в прокуратурі.

До цього Сівкович приїхав із цією ж метою до Попова, вони зателефонували Коряку і приїхали до нього в кабінет до столичного управління міліції.

Колишній голова Київської міської державної адміністрації Олександр Попов. Фото: kyivcity.gov.ua

ЗМІ опублікували протоколи допиту чиновників. Під час додаткового індивідуального допиту Коряк повідомив, що 29 листопада ввечері йому зателефонував Попов із вимогою забезпечити проїзд техніки з обладнанням для проведення новорічних заходів і звільнити Майдан від мітингувальників, на що він йому заявив про небажаність цього, «так як на Майдані залишилося багато людей, і треба дочекатися ранку».

«На що він мені відповів, що він, тобто Попов, остаточних рішень не ухвалює, а виконує завдання, яке сам отримав від секретаря РНБО Андрія Клюєва і зараз передасть слухавку людині, яка курируватиме це питання. Після чого зі мною почав говорити Володимир Сівкович… З моєю пропозицією почекати до шостої години ранку Сівкович не погодився й наполіг, що це необхідно зробити зараз, тобто приблизно о 12 годині ночі. На це я сказав, що треба почекати до 2:30, щоб було менше громадян», — розповів начальник київської міліції.

14 грудня Янукович за клопотанням прокуратури відсторонив від посади Попова і Сівковича. Раніше міністр МВС Віталій Захарченко відсторонив від виконання обов’язків Коряка.

Опозиція тоді наполягала: підозрювані не були реальними організаторами й вимагала притягнення до відповідальності Захарченка, Азарова і Клюєва.

Тим не менше 31 січня 2014 року Печерський райсуд Києва за клопотанням Генпрокуратури звільнив від кримінальної відповідальності Сівковича, Коряка, Федчука і Мариненка. Підставою для цього став закон «Про усунення негативних наслідків і недопущення переслідування і покарань осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань». Його ухвалила Верховна Рада 19 грудня 2013 року, а через кілька днів підписав Янукович. За цим законом учасники акції протесту з 21 листопада по день набрання чинності закону звільняються від відповідальності, в тому числі й ті, хто порушив статтю 365 КК України — «Перевищення влади або службових повноважень». 7 лютого за цим же законом від відповідальності звільнили Попова. 21 лютого цей закон втратив чинність після того, як був затверджений новий.

За скаргою потерпілого — громадянина Польщі Яцека Забродського, директора регіонального відділу польської корпорації, який був серед тих, кого «Беркут» побив на Майдані, 2 квітня 2014 року Апеляційний суд Києва скасував рішення Печерського суду щодо Попова.

Справу передали на розгляд до суду першої інстанції. Апеляційний суд також скасував рішення суду першої інстанції про звільнення Коряка, Федчука й Мариненка й повернув матеріал на досудове розслідування. Щодо Сівковича суд досі не ухвалив рішення.

Ініціатори і виконавці

Влітку 2014 року розслідування злочинів Майдану очолив Сергій Горбатюк. У Генпрокуратурі створили Управління спецрозслідувань, що займалося справами, пов’язаними з протестами на Майдані, а також розслідуванням корупції «Сім’ї» — Віктора Януковича і його найближчого політичного оточення.

Слідство встановило обставини подій Майдану 30 листопада 2013 року і прийшло до висновку, що розгін був результатом діяльності злочинної організації, що складалася з високопоставлених чиновників на чолі з Віктором Януковичем. При цьому громадяни, зібравшись 21 листопада на Майдані Незалежності, реалізовували своє конституційне право на мирні зібрання. Більше того, 26 листопада 2013 року учасники програми протесту повідомили місцеву владу про проведення безстрокового мирного зібрання громадян на Майдані Незалежності. 27 листопада Київська міська держадміністрація (КМДА) зареєструвала під номером №40248 повідомлення про це, направлене Сергієм Мельниченком, головою правління громадської організації «Коаліція Учасників Помаранчевої Революції» (КУПР).

Саме президент ухвалював рішення про розгін, за версією слідства. Він керував, ініціював і погоджував застосування співробітниками спецпідрозділу МОП «Беркут» і внутрішніх військ МВС України надмірних силових заходів, зокрема, з використанням фізичної сили і спеціальних засобів.

«Бажаючи зупинити будь-які масові збори, мітинги, вуличні ходи й інші акції, які заважають президенту України Віктору Януковичу особисто вирішувати долю країни і можуть поставити під загрозу його наміри залишитися на другий президентський термін, останній приблизно в період із 22 по 29 листопада 2013 року, виконуючи повноваження Президента України, в порушення вимог статті 34 Конституції України організував вчинення правоохоронними органами України від 30 листопада 2013 року незаконного та силового розгону учасників мирної акції за євроінтеграцію, які перебували на Майдані Незалежності в Києві», — описує слідство мотивацію й дії Януковича в той період.

Янукович реалізовував свій план за допомогою ексміністра МВС Віталія Захарченка й секретаря РНБО Андрія Клюєва. Ті, в свою чергу, давали доручення заступнику секретаря РНБО Валерію Сівковичу, керівнику київської міліції Валерію Коряку й голові КМДА Олександру Попову. План зі встановленням ялинки для того, щоб витіснити протестувальників із Майдану в ніч із 29 на 30 листопада, придумав Андрій Клюєв.

«Згідно зі злочинним планом Андрія Клюєва, громадяни, які проводили акції на Майдані Незалежності в Києві, повинні бути витіснені працівниками правоохоронних органів під виглядом нібито правомірного забезпечення працівниками міліції безперешкодного доступу на територію Майдану Незалежності комунальної техніки і працівників комунальних служб для встановлення новорічної ялинки», — так описує слідство участь Клюєва.

Згідно з планом, Попов мав забезпечити прибуття комунальної техніки, Коряк — організувати витіснення мітингувальників «Беркутом», а Сівкович — координувати їхні дії й визначити час спецзаходів.

Розгін Майдану мав здійснювати київський «Беркут». Колишній заступник начальника Головного управління МВС у Києві Петро Федчук і заступник командира полку Сергій Кусюк залучили підлеглих їм командирів і роздавали накази про те, якими методами діяти під час розгону.

За даними слідства, отриманих під час допиту потерпілих, на Майдані тієї ночі була ще одна група людей — від 20 до 30 осіб, які незадовго до розгону протесту перебували біля пам’ятника засновникам Києва. Їхнім завданням нібито була провокація міліціонерів, щоб ті мали формальну підставу для застосування насильства. При цьому самі провокатори уникли побиття. До цього часу особи цих людей так і не встановлені. Проте, прокуратура уточнює, що вони не могли бути причиною розгону Майдану.

Також у прокуратурі визнають, що попри виконану роботу, вона не завершена, до кінця не встановлені ті, хто застосовував насильство 30 листопада 2013 року.

Хто уникнув відповідальності

В цілому, Генпрокуратура висунула підозри 34 імовірним учасникам розгону.

За даними ГПУ, що опубліковані на сайті відомства, 11 осіб перебувають у розшуку. Серед них — Янукович разом із Клюєвим, а також Сівкович, Коряк і Захарченко, які в лютому 2014 року втекли до Росії.

Влітку Андрій Клюєв спробував брати участь у виборах до Верховної Ради як кандидат у депутати від «Ліберальної партії України» по округу в Донецькій області. Спершу ЦВК йому відмовила в реєстрації, пославшись на те, що Клюєва не було в країні останні п’ять років. Однак його представники оскаржили це рішення у Верховному суді, заявивши, що він із 2014 року постійно проживає в Донецьку, який є частиною України, хоч і не контролюється Києвом. Суд зобов’язав ЦВК заново розглянути документи Клюєва й тоді його зареєстрували. Після громадянських протестів у Києві, ЦВК ще раз перевірила інформацію про перебування Клюєва в країні і все-таки не допустила його на вибори. Приводом стала інформація про те, що в травні 2019-го Клюєв, інформуючи Інтерпол, через який Україна оголосила його в розшук, про своє місцеперебування, вказав село Шульгіно Одинцовського району Москви.

Колишній полковник української міліції та заступник командира «Беркута» Сергій Кусюк після Майдану втік до Криму разом зі ще 60 беркутівцями. У червні 2017 року Кусюка виявили в Москві. Журналісти, які висвітлювали протести опозиції в Москві, сфотографували колишнього беркутівця — в формі ОМОНу. У МВС Росії він служить також у званні полковника.

У Москві в правоохоронних органах працює колишній заступник голови міліції Петро Федчук. Він також зберіг своє звання полковника. Зокрема, його помітили журналісти під час розгону мітингу прихильників опозиційного політика Олексія Навального в січні 2015 року.

Порожнеча в судах

Якщо слідство встановило майже всіх учасників конфлікту, то в судах поки що вдалося домогтися незначних результатів.

Олександр Попов, колишній голова КМДА, став єдиним чиновником серед обвинувачених у подіях 30 листопада на Майдані, чия справа дійшла до суду.

11 лютого 2015 року прокуратура направила обвинувальний акт до Шевченківського районного суду, де справу розглядають і досі. Колишньому голові міськадміністрації інкримінують незаконне перешкоджання проведенню мітингів і зборів, вчинене за змовою з групою осіб, а також пособництво в перевищенні влади співробітниками правоохоронного органу, що призвело до тяжких наслідків. Попов свою провину не визнає і просить прокуратуру зняти з нього звинувачення. У суді слухають потерпілих.

На сьогодні суд виніс тільки один вирок у справі про розгін Майдану 30 листопада. 28 серпня 2019 року Васильківський міськрайонний суд Київської області визнав винним беркутівця Дмитра Перінського, колишнього міліціонера-альпініста 1-го штурмового взводу роти спецпризначення полку міліції особливого призначення «Беркут».

У суді встановили, що Перінський у ніч із 29 на 30 листопада сфальсифікував протоколи про правопорушення відносно одного з учасників протесту на Майдані — Олександра Єсипчука. Останнього доставили в Шевченківське відділення міліції після затримання «невстановленими працівниками «Беркуту». При затриманні до Єсипчука застосували силу: збили його з ніг на асфальт, схопили за руки й ноги, понесли в автозак на Інститутській, там нанесли йому два удари кулаком у живіт і кинули на підлогу спецавтомобіля.

Перінський сфальсифікував два рапорти про затримання Єсипчука за вчинення дрібного хуліганства та злісну непокору законним вимогам працівників міліції на Майдані Незалежності.

«Доповідаю Вам, про те, що 30.11.2013 року працюючи по ОГП в центральній частині міста «Майдан Незалежності» о 4 г. 10 хв. до нас звернулися представники Київської державної адміністрації з проханням забезпечити прохід через натовп до майданчика де встановлена ​​новорічна ялинка. Так як при спробі останніх пройти до зазначеного майданчика останніх, громадяни не пропустили і застосували фізичну силу і виштовхали на проїжджу частину на вул. Хрещатик. При повторній спробі Київської державної адміністрації при нашій присутності пройти до вищевказаного майданчика громадяни які зібралися повторно вчинили фізичний опір, а саме: виштовхували, кидали в їхній бік різні предмети (тротуарну бруківку, палиці, банки) на наші зауваження припинити протиправні дії не реагували», — повідомив Перінський у рапорті (орфографія і пунктуація збережені — Ґ). Він також уточнив, що при затриманні Єсипчука спецзасоби не застосовувалися.

На підставі рапортів склали протоколи про правопорушення за статтями 173 (дрібне хуліганство) і 185 КУпАП (злісна непокора законним вимогам працівникам міліції). Матеріали передали до Шевченківського суду Києва 2 грудня. Після розгляду суддя повернув протоколи начальнику Шевченківського відділення міліції для дооформлення відповідно до вимог статті 256 КУпАП.

Тоді Перінський склав додатковий помилковий рапорт від 4 грудня про затримання Єсипчука.

«До раніше поданого мною рапорту від 30.11.2013 р. хочу відзначити наступне, що під час припинення протиправних дій невідомих осіб із числа мітингувальників, які своїми діями перешкоджали працівникам КМДА встановлювати ялинку факт якого мав місце 30.11.2013 року близько 4 год., були виявлені особи, які вели себе найбільш агресивно, блокували проїзд транспорту, загороджували щитами майданчик, де мав здійснюватися монтаж ялинки. На неодноразові зауваження працівників міліції припинити хуліганські дії категорично відмовилися, на адресу міліції висловлювалися лайкою, кидали в них різні предмети, а саме тротуарну бруківку, консервні банки, дерев’яні кийки й інші предмети, які траплялися їм під руки. Під час виявлення хуліганських дій невідомими особами, нами був помічений найбільш активний учасник, одягнений у різнокольорову куртку з капюшоном, невеликого зросту, худорлявої статури», — повідомляв у рапорті Перінський (орфографія і пунктуація збережені — Ґ). Цього учасника, під яким мався на увазі Єсипчук, нібито затримав він сам.

Справу про правопорушення за статтею 173 КУпАП (дрібне хуліганство) розглянули в Шевченківському райсуді, і 24 грудня закрили у зв’язку з відсутністю в діях Єсипчука складу адміністративного правопорушення. 7 березня 2014 року Шевченківський райсуд також закрив справу за звинуваченням у непокорі законним вимогам працівникам міліції — в діях Єсипчука також не знайшли правопорушень за цією статтею.

Перінському інкримінували частину 1 статті 366 КК України (службове підроблення) та статтю 340 (незаконне перешкоджання проведенню мітингів). Також прокуратура інкримінувала йому зберігання боєприпасів, так як у 2016 році він придбав електродетонатор, ручну гранату та близько 100 грамів вибухівки гексоген. Крім того, встановлено, що ексберкутівець зберігав удома пакет із наркотичною речовиною — канабісом.

У серпні 2019 року суд затвердив угоду зі слідством про визнання провини і призначив ексбійцю «Беркуту» узгоджене покарання. Шляхом поглинання покарань у результаті його засудили на 5 років позбавлення волі умовно. Перінського звільнили від відбування покарання з випробувальним терміном 3 роки.

Крім Перінського, в суді слухають справи щодо інших працівників «Беркуту» й командування, пов’язаних із розгоном Майдану 30 листопада.

Одне з проваджень об’єднує чотирьох фігурантів — колишніх заступників командира полку міліції особливого призначення «Беркут» Андрія Дідюка, Миколи Тягнирядна, командира Євгена Антонова й заступника Юрія Шевченка оперативних рот полку. Їм інкримінують перевищення службових повноважень і незаконне перешкоджання мітингам під час масових акцій протесту. У жовтні 2017 року це провадження об’єднали зі справою щодо начальника управління громадської безпеки Головного управління МВС у Києві Олега Мариненка. Щодо 30 листопада Мариненку інкримінують організацію виконання явно незаконного наказу силової «зачистки» Майдану від учасників протесту. Він також фігурує як обвинувачений в інших справах щодо Євромайдану.

В окреме провадження виділена справа щодо колишнього заступника командира взводу однієї з оперативних рот «Беркуту» Руслана Марчука. Його звинувачують у перевищенні влади і службових повноважень і перешкоджанні законній діяльності журналіста. Серед потерпілих у справі — журналістка Марія Лебедєва, яку беркутівець хапав за руку і намагався вибити телефон, штовхав і вдарив ногою в стегно. Ключовий свідок і потерпілий — журналіст і активіст Дмитро Фортунатов, помер у грудні 2018 року. Він був автором фото, за яким впізнали нападника.

Марчук, який продовжує працювати у правоохоронних органах командиром взводу Нацполіції в Києві, також виступив свідком захисту у справі про розстріли 20 лютого 2014 року. На засіданні 5 листопада 2019 року він розповів, що ввечері 18 лютого був побитий протестувальниками й отримав травму ока.

Колишній командир 4-ї роти київського «Беркуту» Олег Бойко також перебуває під слідством. Обвинувальний акт щодо нього був направлений до Шевченківського райсуду 29 січня 2018 року. Його звинувачують у перевищенні влади і службових повноважень, незаконному перешкоджанні проведенню мітингів із застосуванням фізичного насильства. Бойко при цьому, відзначають у ГПУ, залишається працювати в поліції — він командир взводу полку поліції особливого призначення №1 головного управління в Нацполіції Києва, який замінив «Беркут» після його розформування. Він повернувся на службу після того, як пройшов переатестацію. При цьому прокуратура клопотала про відсторонення його від посади, але суд відмовив.

За даними ГромадськеТБ, отриманих у Нацполіції, 30% колишніх працівників спецпідрозділу «Беркут» пройшли переатестацію та продовжують служити в поліції. Близько 20 з них є фігурантами справ про злочини на Майдані.

У суді також розглядають справи щодо інших колишніх беркутівців — Віктора Ейсмонта й Володимира Мохоня. Обвинувальний акт прокуратура направила до суду 18 травня 2018 року. Один із потерпілих — Максим Федяй свідчив у суді, що Ейсмонт і Мохонь протягли його по землі близько 50 метрів від Стели Незалежності до вулиці Інститутської. Ексберкутівці також написали рапорти, вказавши, що Федяй здійснював хуліганські дії й не виконував вимог правоохоронців.

Ейсмонт продовжує служити в поліції, в полку спецпризначення №1 Нацполіції Києва, а в 2018 року був помічником нардепа від Народного фронту Євгена Дейдея. Коли про це стало відомо, Дейдей заявив, що Ейсмонт «тільки виконував наказ». Він також повідомив, що його помічник служив у зоні АТО й має статус учасника бойових дій.

У 2018 році прокуратура направила до суду обвинувальні акти стосовно колишніх бійців «Беркуту» Сергія Лободи, Максима Обмачевського, а також Юрія Зубкевича й Андрія Качмара, окремий акт щодо Віталія Хрулі та Дмитра Музики.

Крім цього, в суді також розглядають справи ще чотирьох беркутівців, чиї прізвища ГПУ не називає. Один із них — колишній міліціонер відділення №1 взводу №2 оперативної роти №1 «Беркуту». Ще двоє — колишні міліціонери відділення оперативної роти №4 київського «Беркуту».

Розгін активістів на Майдані в ніч на 30 листопада 2013 року. Скріншот із відео Мустафи Найєма

Своїх не здають

Під час розслідування справ Майдану влада так і не змогла показати, що стосовно порушень прав громадян із боку правоохоронців у держави буде нульова толерантність. Адвокатська дорадча група (АДГ), що представляє потерпілих учасників протестів, вважає це найбільшою проблемою і негативним підсумком розслідувань.

«З боку керівництва МВС немає ніяких сигналів для дій або створення ситуації, що така поведінка є неприйнятною. Що така поведінка буде безумовно покарана та припинена, що в першу чергу правоохоронці повинні дотримуватися закону. Ось такого фіналу не було, і я не бачу перспектив для нього в майбутньому при нинішньому керівництві», — каже Павло Дикань, один із адвокатів групи.

Жоден із правоохоронців так і не розповів слідству, що ж насправді відбувалося і як.

«Відсутність будь-якої співпраці зі слідством з боку людей, які зобов’язані в країні охороняти право, і які його порушили, і навіть ті, хто не порушили, в силу якоїсь корпоративної солідарності, свідчень не дають — це безумовно основний фактор, який заважає проведенню ефективного розслідування та встановленню об’єктивної картини злочину і винних осіб», — пояснює Дикань.

Із ним погоджується Сергій Горбатюк, під чиїм керівництвом до недавнього часу здійснювалося розслідування справ Майдану, в тому числі епізоду щодо 30 листопада 2013 року.

«Там, де дають злочинні накази, майже 100% ніхто ніколи не складає ніяких письмових документів, не підписують їх. Тобто ми можемо тільки таким шляхом довести вину — все будується на свідченнях. Якщо ми декількох правоохоронців, які дають свідчення — це одиниці з тисячі — змушені секретити, і вони бояться за своє життя і здоров’я… А це в першу чергу ставлення керівництва», — каже Горбатюк.

Навіть ті обвинувачені, які перебувають під вартою, що зазвичай призводить до того, що людина йде на угоду, щоб змінити запобіжний захід, навпаки на це не йдуть, тому що відчувають підтримку керівництва, — вважає Горбатюк.

Ставлення керівництва країни і правоохоронних відомств — комплексна проблема. На думку Горбатюка, як у минулого, так і нинішнього, справи Майдану не в пріоритеті. Як доказ він наводить нещодавнє розформування відділу спецрозслідувань у ГПУ, яке він очолював, і передачу справ новим слідчим у Держбюро розслідувань, оскільки прокуратура за законом втратила функції розслідування.

Генеральна передача справ. Що буде з провадженнями Генпрокуратури, що втратила функції слідства

«Це мотивація слідчих і прокурорів. Коли вони, крім самого розслідування, захищали його — писали скарги, коли втручався генпрокурор, відстоювали під загрозою звільнення. Коли такого ніколи не було в історії країни, щоб слідчий або прокурор писав скарги на дії генпрокурора. А на сьогоднішній день Генпрокурор показав своїми діями, що це не потрібно», — вважає Горбатюк.

Він вважає, що слідство у справах Майдану на сьогодні фактично зупинено. Генпрокурор Руслан Рябошапка заявляє протилежне й закликає потерпілих допомогти з інвентаризацією справ, щоб швидше й ефективніше передати слідство в Держбюро розслідувань. Прокуратура продовжить здійснювати процесуальний нагляд над справами.

У шосту річницю Майдану адвокатка у великій кількості справ Майдану Євгенія Закревська, протестуючи проти такого стану справ, оголосила голодування до того часу, поки Верховна Рада не ухвалить поправку до закону про Держбюро, яка дозволить колишнім слідчим у справах Майдану продовжити свою роботу в новій структурі.