13 квітня Організація з безпеки і співробітництва в Європі — ОБСЄ — оприлюднила звіт про порушення міжнародного гуманітарного права і прав людини на території України від початку повномасштабного російського вторгнення і до 1 квітня — результат роботи Місії організації. У звіті на 108 сторінках перераховано практично все, що ми бачимо в новинах — викрадення, тортури, позасудові страти. Ми вирішили, що переказувати його повністю не варто. Натомість хочемо звернути вашу увагу на те, що багато дій, які шокують людей — наприклад обстріл цивільної інфраструктури або використання фосфорних бомб — за певних умов є допустимими з точки зору міжнародного гуманітарного права. Хоча і містить чимало застережень.

«Ґрати» детально вивчили звіт і розповідають, що можна, а що не можна робити на війні.

Чим все це регламентується

Як йдеться у звіті ОБСЄ, Росія та Україна зобов’язані дотримуватися чотирьох Женевських конвенцій та Додаткового протоколу I, підписантами яких вони є. Крім того, на них поширюються норми звичайного міжнародного права, які застосовуються під час збройних конфліктів. Також Росія та Україна є учасниками Гаазької конвенції IV 1907 року з Положенням про закони і звичаї сухопутної війни, що додається до неї.

До того ж Росія та Україна є сторонами Гаазької конвенції про культурні цінності 1954 року та Протоколу I до Гаазької конвенції про культурні цінності, який, зокрема, регулює зберігання і переміщення культурних цінностей у разі окупації та війни.

На Росію та Україну поширюються договори, що регулюють використання певних видів зброї поза загальними нормами міжнародного гуманітарного права. Це — Протокол II Конвенції про конкретні види звичайної зброї (ККЗ — Ґ) 1983 року, який забороняє зброю, що завдає надмірних руйнувань або має невибіркову дію. Він обмежує використання наземних мін і забороняє деякі міни-пастки. Для обох країн діють ще кілька протоколів — про запальну зброю Протокол III ККЗ щодо запальної зброї 1980 року та інші Протокол V ККЗ щодо вибухонебезпечних пережитків війни 2003 року , Протокол I ККЗ про невиявлені уламки 1980 року, Протокол IV ККЗ про засліплювальну лазерну зброю 1995 року .

Наслідки окупації Чернігова. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Також Росія та Україна не можуть застосовувати біологічну і хімічну зброю, згідно з Конвенціями про їх заборону 1972 і 1993 років.

Оттавська конвенція про протипіхотні міни 1997 року має обов’язкову силу лише для України.

Конвенція Осло щодо використання касетних боєприпасів 2008 року та Договір про заборону касетних боєприпасів 2017 року не були прийняті ні Росією, ні Україною, але обидві країни повинні дотримуватися загальних договірних і звичайних норм щодо застосування будь-якої зброї: потрібно відрізняти мирне населення від воєнних, дотримуватися запобіжних заходів і проводити атаки співмірні до своїх цілей.

ОБСЄ вважає, що Білорусь не є стороною збройного конфлікту, тому що не бере участі безпосередньо у бойових діях, а лише дозволяє Росії використовувати свою територію для нападу на Україну. Так само стороною конфлікту не є країни НАТО, хоч і поставляють зброю і діляться з Україною розвідданими. Але, йдеться у звіті, і Білорусь, і НАТО несуть підвищену відповідальність за «забезпечення дотримання» міжнародного гуманітарного права сторонами, які вони підтримують. Відповідальність за дії «Л/ДНР» несе Росія.

Що можна робити на війні

Конфісковувати майно

ОБСЄ вказує, що окупант має право конфіскувати 53 і 55 статті 4 Гаазької конвенції 1907 року все рухоме суспільне майно для військових потреб і використовувати всю суспільну нерухомість, включаючи магазини, запаси на складах, ліси та ферми. Це регламентується правилами узуфрукта — правом користування чужим майном із правом привласнення доходів від нього, але за умови збереження його цілісності, цінності і господарського призначення.

Наслідки окупації Ірпеня. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Евакуювати населення

До 14 квітня Росія вивезла з України, у тому числі з «Л/ДНР», 798 237 осіб, з яких 149 419 — діти. ОБСЄ нагадує, що насильницька депортація, у тому числі, якщо мирне населення не мало іншого вибору, окрім як виїхати до Росії, — це воєнний злочин. Але при цьому зазначає, що держава-окупант може евакуювати населення з житлових районів для безпеки або «з невідкладних військових причин». У будь-якому разі, вивозити людей за межі окупованої території можна лише в тому випадку, якщо уникнути такого переміщення неможливо.

«Беруть із Маріуполя людей і силою вивозять». Монолог мешканки маріупольського селища, яку примусово вивезли в Росію

Примушувати працювати на окупанта

Міжнародне гуманітарне право також дозволяє окупанту зобов’язати мешканців захоплених територій виконувати роботу для потреб армії чи місцевого населення, якщо ця робота не пов’язана зі службою в окупаційних військах.

При цьому забороняється пропаганда добровільного вступу до окупаційних сил. Офіс Генпрокурора України повідомляв, що на Херсонщині роздавали листівки від окупаційної адміністрації місцевим поліцейським, рятувальникам і мисливцям, закликаючи їх вступати до «нової міської поліції» з обіцянками про різні пільги. ОБСЄ невідомо, чи буде ця «поліція» прикріплена до збройних або допоміжних сил РФ, також не має інформації про завдання, які ця «поліція» буде виконувати. Тому незрозуміло — чи порушують такі дії міжнародне гуманітарне право.

Оточувати місто

Нічого протизаконного, зважаючи на міжнародне гуманітарне право, немає і в облозі міста, як це відбувається у Маріуполі чи Ізюмі. Відповідно до МГП не забороняється оточувати район, де знаходяться лише сили противника, блокувати їх підкріплення або заважати поповненню запасів, у тому числі — добиватися їх капітуляції загрозою голодної смерті.

Маріуполь в оточенні. Фото: Едуард Зарубін, Ґрати

Але у Маріуполі та в інших заблокованих містах — не лише військові, а й мирні мешканці. ОБСЄ визнає, що запеклі бої в оточеному місті, а також відсутність світла, опалення, води, їжі та ліків впливають не лише на військових, а й на мирне населення. У звіті пояснюється, що МГП намагається примирити законність облоги з необхідністю захищати цивільне населення трьома способами.

• Той, що оточив населений пункт, повинен дотримуватися кількох правил — відмінності, пропорційності і запобіжних заходів, а сторона, що обороняється, не повинна використовувати цивільних як живий щит. Люди повинні мати можливість залишатися у своїх будинках і не бути вимушеними тікати. Не треба евакуювати цивільних, щоб військові могли безперешкодно вести бойові дії — це військові мають вести бойові дії з огляду на присутність цивільних.
• Сторона, що оточила місто, повинна пропускати гуманітарну допомогу, але тільки для цивільного населення. Це неминуче викликає проблеми з тим, хто цю допомогу розподілятиме.
• У мирного населення все ж таки має залишатися можливість виїхати. У звіті зазначено, що це викликає проблему примусової депортації. Росія стверджує, що українські сили заважають евакуювати населення, щоби не полегшувати захоплення міста. Українська сторона також неодноразово звинувачувала російську армію в тому, що вона нападає на мешканців, які намагалися евакуюватися, і взагалі — всіляко заважає їхньому порятунку.

Стріляти по озброєному населенню

Масова роздача зброї населенню, яка при цьому не є частиною Збройних сил, робить її законними об’єктами для атак, але не дає їм привілеїв комбатантів, нагадує ОБСЄ. У звіті визнають, що цивільні могли стихійно взятися за зброю і не встигнути оформитися в регулярні збройні формування при підході російських військ. Тоді, якщо вони носять зброю відкрито і поважають закони та звичаї війни, у разі захоплення можуть бути військовополоненими, але втрачають захист від нападів у вигляді статусу цивільної особи.

«Коктейлі Молотова», які приготували мешканці Києва для оборони. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

ОБСЄ вказує, що це, втім, не стосується заклику української влади до населення знайти зброю і готувати «коктейлі Молотова» для боротьби з російськими окупантами. Не можна вважати, що такі мирні мешканці взялися за зброю спонтанно. Отже, зазначають у звіті, такий заклик був недоречний, відповідно до міжнародного гуманітарного права, тому що вони втратили захист від нападів, не отримавши при цьому статусу комбатантів.

«Якщо російським силам доводилося очікувати, що кожен мирний мешканець готовий зустріти їх з «коктейлями Молотова», це викликало ризик нападу й щодо інших цивільних осіб і житлових будинків», — йдеться у звіті.

Застосовувати «украй небезпечну зброю»

ОБСЄ отримала інформацію про 134 випадки використання касетних боєприпасів в Україні. Конкретні випадки у звіті не наводяться, але зазначені посилання на публікації правозахисної організації Human’s right watch про обстріл касетними бомбами Миколаєва, Харкова, Вугледара. Через те, що Росія та Україна не є сторонами Конвенції Осло про використання касетних бомб, — це загалом не заборонено. Але, йдеться у звіті, існує думка про те, що касетні бомби заборонені загальними правилами — через невибіркової дії, в тому числі бомби, що й після війни вбивають мирних мешканців. ОБСЄ не хоче займати будь-яку позицію в цій суперечці, але зазначає, що не може повірити, що застосування таких бомб у густонаселених районах не завдавало надмірних збитків мирним мешканцям у порівнянні з очікуваним військовим ефектом.

«Навіть військові держави, які не оголосили касетні боєприпаси поза законом, вважають, що застосування касетних боєприпасів виправдане лише для ураження великих за площею або розосереджених цілей, таких як неброньовані автомобілі, скупчення військ, бойові машини і деякі види бронетехніки», — йдеться у звіті.

Те саме Місія стверджує про установки «Град», які використовують обидві сторони, про протипіхотні наземні міни, що використовує Росія, яка не є учасником Оттавської конвенції, що забороняє їх, про використання Росією термобаричної зброї Боєприпаси, що використовують розпилення паливної речовини у вигляді аерозолю та підрив отриманої газової хмари , оскільки, зокрема, США не вважають його забороненим. І про застосування обома сторонами білого фосфору, який деякі західні військові не визнають забороненим, але визнає Росія, і ОБСЄ з нею згодна.

Наслідки атаки за Києвом. Фото: Ґрати

Говорячи про важке озброєння — вогнеметну систему ТОС-1А «Сонцепек» і використання білого фосфору, Міжнародний комітет червоного хреста вважає, що звичайне міжнародне гуманітарне право вимагає виявляти особливу обережність під час застосування запальної зброї, щоб уникнути випадкової шкоди цивільному населенню. Також забороняє застосування такої зброї проти піхоти, «якщо таке застосування завдасть непотрібних страждань» або, іншими словами, «якщо можна використовувати менш небезпечну зброю, щоб вивести з ладу комбатанта».

Протокол III до Конвенції про конкретні види звичайної зброї обмежує використання запальної зброї, якщо це становить небезпеку для цивільних осіб. Але документ визначає запальну зброю як «будь-яку зброю або боєприпас, які в першу чергу призначені для підпалу об’єктів або заподіяння опіків людям внаслідок дії полум’я, тепла або їх поєднання». Тобто, протокол не поширюється на зброю, яка може випадково підпалити — освітлювальні ракети або димові системи. Він також не забороняє боєприпаси, «призначені для поєднання проникаючої, фугасної або осколкової дії з додатковою запалювальною дією», за винятком випадків, коли запальна дія «спеціально призначена для заподіяння опіків людям».

Обстріл мирного населення

ОБСЄ визнає, що місії не вдалося дати детальної оцінки більшості тверджень щодо порушення міжнародного гуманітарного права та виявити воєнні злочини. Але при цьому виявила очевидні закономірності порушень МГП російськими військами.

У звіті роз’яснюють, що законність обстрілу залежить не від результату — куди потрапив снаряд, а від того, куди цілилися ті, хто атакував. Тобто, в міжнародному гуманітарному праві враховується не те, що було знищено або було вбито або поранено, а те, що і хто став мішенню. Важливо встановити, чи були порушені принципи відмінності, чи було дотримано правило пропорційності і чи були вжиті всі можливі запобіжні заходи для захисту цивільного населення.

ОБСЄ визнає, що часто для аналізу потрібно знати військові плани обох сторін, що, звісно, ​​неможливо. Але при цьому, очевидно, вказує ОБСЄ, що один госпіталь міг бути атакований помилково, але коли знищено 50 госпіталів — це вже закономірність.

Принцип відмінності

Обстріл мирних людей або цивільні об’єкти — це воєнні злочин. Але ОБСЄ змогла підтвердити лише деякі випадки нападів на цивільних, у тому числі журналістів, які перебували на вулиці і були застрелені. У разі обстрілу будівель із артилерії або авіабомбами автори доповіді не мають доказів, що українські військові не захищали ці будівлі, тобто, що всередині не було військових. У звіті наголошується, що українські сили можуть цілком законно захищати кожну свою будівлю, але це робить її військовою ціллю. При цьому в ОБСЄ визнають «надзвичайно малоймовірним», що так багато цивільних будівель, що розташовані далеко від бойових дій, обстріляних росіянами, були зайняті українськими військовими. Також малоймовірно, що в них потрапили помилково, стріляючи по реальних військових об’єктах — багато хто з них не знаходився поруч із військовими базами.

Наслідки обстрілу Київської телевежі, 1 березня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

У звіті описують обстріл Київської телевежі та телевеж у Рівному і Вінниці. Обстрілювати телевежі незаконно, але Росія стверджує, що на Київській телевежі був 72-й Головний центр інформаційно-психологічних операцій ЗСУ, який спільно з підрозділами Служби безпеки України проводив кібероперації. Якщо звідти справді проводилися кібератаки проти Росії, телевежа була військовим об’єктом. У звіті сказано, що тоді не очевидно, чи були п’ять убитих та п’ять поранених цивільних надмірними втратами порівняно з військовою ціллю. ОБСЄ вказує на те, що не може встановити, як використовували телевежі в момент нападу.

При цьому ОБСЄ вказує, що Росія не може пояснити масштабні руйнування цивільних об’єктів, які, судячи з траєкторії обстрілу, боєприпасів та уражених об’єктів, були зроблені нею. Твердження про те, що українці самі себе обстрілюють, йдеться у звіті, не мають будь-яких підстав.

Принцип пропорційності

Навіть якщо мирне населення чи цивільні об’єкти постраждали через обстріл військових цілей, це все одно може бути незаконним, якщо втрати явно надмірні. Але для того, щоб це встановити ОБСЄ, повинні знати, якої переваги добиваються атакуючі сили — організація не має такої інформації. Проте, визнає ОБСЄ, враховуючи кількість убитих та поранених мирних мешканців і зруйнованих цивільних будівель, вкрай неправдоподібно, що обстріл мирного населення був виправданий воєнними цілями. ОБСЄ нагадує, що на правило пропорційності не впливає наявність або відсутність точної зброї. Якщо атакуюча сторона не має достатньо точної зброї, щоб дотриматися правила, атака є незаконною і її не можна здійснювати.

Запобіжні заходи

Міжнародне гуманітарне право наполягає, що нападник повинен:

• переконатися, що його ціль законна,
• попередити цивільне населення про напад, якщо це можливо,
• скасувати або призупинити напад, коли «стає очевидним», що він порушить міжнародне гуманітарне право,
• вибрати мету, а також засоби та методи ведення війни, які несуть найменший ризик для цивільного населення.

У ОБСЄ немає інформації про те, які запобіжні заходи вживали сторони, але, визнають автори звіту, судячи зі зброї, яку використовували в густонаселених районах, цих заходів навряд чи взагалі дотримувалися.

«Неправдоподібно, що країна з такими передовими технологіями озброєння, як Росія, яка завдає ударів у густонаселених районах, не могла обрати іншу зброю, боєприпаси, тактику та час нападу», — вважає ОБСЄ.

Последствия оккупации Чернигова. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Наприклад, застосування касетних бомб, боєприпасів з великим радіусом ураження, таких як великі бомби або ракети, некерованих ракет — артилерійських та мінометних, реактивних систем залпового вогню, некерованих бомб, скинутих з літаків, можливе застосування запальної зброї, білого фосфору, термобаричних або вакуумних бомб у густонаселених районах — навряд чи було в кожному разі єдиним варіантом ведення бойових дій.

«Відсутність можливих запобіжних заходів сама по собі не є воєнним злочином, але може свідчити про ступінь нерозсудливості, достатньої для того, щоб свідчити про навмисний напад на цивільне населення і цивільні об’єкти або на явне порушення правила пропорційності, яке є воєнним злочином», — йдеться у звіті.

Окремо ОБСЄ вказує на повторний обстріл, який порушує всі правила гуманітарного права. Наприклад, у звіті згадують обстріл Харківської обласної адміністрації. У неї потрапили російською крилатою ракетою «Калібр», а за 5-7 хвилин, коли рятувальники вже прибули на місце, туди ж випустили ще одну ракету. Це доводить, що рятувальників і постраждалих внаслідок першого удару обстріляли цілеспрямовано — йдеться у звіті.

Маріуполь

ОБСЄ у звіті зупинилося окремо на двох масштабних атаках, що сталися у Маріуполі. Перша — обстріл Маріупольського пологового будинку. ОБСЄ вказує, що навмисна атака лікарень і місць збору хворих та поранених є воєнним злочином. Згідно з докладним звітом, підготовленим Єльською школою громадської охорони здоров’я, російські сили регулярно і систематично завдавали ударів по українських медустановах і потрапляли в них внаслідок невибіркових обстрілів і, в деяких випадках, навмисно цілячись у них. Моніторингова місія з прав людини підтвердила 74 атаки, внаслідок яких постраждали медичні установи, у тому числі 46 лікарень та сім психоневрологічних закладів. У результаті 54 медзаклади було пошкоджено, 10 повністю зруйновано, а два — пограбовано.

9 березня в Маріупольському пологовому будинку було зайнято 390 ліжок. Всі неросійські джерела говорять про те, що лікарня працювала в момент обстрілу і була чітко розпізнаваною здалеку. ОБСЄ дійшло висновку, що обстріл був навмисним. У звіті наводиться опис того, як спочатку Росія звинуватила Україну в інсценуванні. Пізніше заявила, що будинок зайняв батальйон «Азов», і всі пацієнти були евакуйовані після попередження, зробленого Росією в Раді Безпеки ООН 7 березня. Російські ЗМІ показали фотографію танка і озброєних людей перед будинком, але, заявляє ОБСЄ, ця будівля не відповідає жодній будівлі клінічного містечка в межах кілометра від пологового будинку.

Будівля драмтеатру до авіаудру з написами «діти». Фото: MAXAR TECHNOLOGIES

Ще одним кричущим порушенням міжнародного гуманітарного права ОБСЄ називає удар по маріупольському Драмтеатру. Росія звинуватила в атаці «Азов», але Місія не знайшла цьому підтверджень. У Драмтеатрі ховалося 1300 людей, 150 із них змогли вибратися після удару, 300 визнано загиблими. Відсутність інформації про решту Місія пояснила неможливістю зібрати дані — облога Маріуполя триває, а багато людей, які вижили, травмовані настільки, що їх неможливо опитати.

«Немислимо, щоб було вбито і поранено таку кількість мирних мешканців, і стільки було б пошкоджено чи знищено цивільних об’єктів, включаючи житлові будинки, лікарні, культурні цінності, школи, багатоповерхові житлові будинки, адміністративні будівлі, пенітенціарні установи, поліцейські дільниці, водопровідні станції та системи електропостачання, якби Росія дотримувалася своїх зобов’язань з міжнародного гуманітарного права щодо проведення відмінностей, пропорційності і запобіжних заходів під час ведення військових дій в Україні. Крайнім прикладом є оточення Маріуполя», — йдеться у підсумках звіту.