«Політики викрутять, а люди будуть винні». Як за донбаський референдум відповіли інженери та пенсіонери

День референдуму в Маріуполі 11 травня 2014. Фото: Петро Шеломовський, Ґрати
День референдуму в Маріуполі 11 травня 2014. Фото: Петро Шеломовський, Ґрати

У травні 2014 року проросійські бойовики провели референдум «про самовизначення Донбасу» і згодом захопили частину міст Донецької й Луганської областей. Щодо організаторів голосування українські правоохоронці відкрили кримінальні справи. Так на територіях, які згодом повернулися під контроль Києва, під слідством опинилися десятки місцевих жителів, які працювали у виборчих комісіях. «Ґрати» з’ясовували, хто ж поніс відповідальність за події весни 2014 року на Донбасі.

 

Пенсіонеркою й управдомом із Краматорська Наталією Кравченко правоохоронні органи зацікавилися восени 2017 року. Тоді їй повідомили про підозру в організації референдуму 11 травня 2014 року. За версією слідства, яке вела СБУ, жінка очолювала дільничну виборчу комісію №22 у приміщенні Краматорського вищого професійного торгово-кулінарного училища №42 на вулиці Ювілейній.

Наприкінці листопада 2017 року працівники СБУ прийшли до неї додому з обшуком, під час якого, згідно з протоколом, у Кравченко знайшли й вилучили два надрукованих на аркуші формату А4 шаблони протоколу дільничної комісії від 11 травня 2014 року, на яких вказане ім’я голови комісії – «Кравченко Н.Б.», а також телефон марки «Нокія». У ньому, зокрема, виявили фото військової техніки, а також смс, датовану 12 квітня 2014 року з текстом «Допомога потрібна?». Адресатом був Денис Пушилін, нинішній голова «ДНР».

Протокол разом із експертизами, складеними після вивчення знайдених предметів, звинувачення пред’явило в суді в якості доказів вини Кравченко. 17 травня 2018 року в суді жінці зачитали обвинувальний акт.

Однак, Наталія Кравченко не визнала провину й вирішила відстоювати свою позицію в суді до кінця.

 

«Я там ніяким боком не це саме»

Краматорськ, як і низка інших міст Донбасу, був захоплений проросійськими бойовиками на момент проведення референдуму. З адміністративних будівель зняли українські прапори й замість них вивісили російські триколори та прапори «республік».

11 травня 2014 року в школах та інших держустановах відкрилися дільниці для голосування, на яких чергували в тому числі й люди зі зброєю. У бюлетені, надрукованому на принтері, місцеві жителі повинні були відповісти «так» чи «ні» на одне питання «Чи підтримуєте ви акт про державну самостійність Донецької Народної Республіки»? Ні Київ, ні міжнародні організації не посилали своїх спостерігачів на Донбас. Результати голосування не були визнані, так як місцевий референдум про самовизначення не передбачений українським законодавством.

У виборчих комісіях часто задіяли людей, які брали участь у них і раніше – під час президентських, парламентських і місцевих українських виборів.

Пенсіонерка Неля Богатир неодноразово працювала у виборчкомах, що розташовувалися в Краматорській школі №25. Перед референдумом їй зателефонували з виконкому Краматорської міськради й запропонували очолити комісію №30 у цьому ж будинку, й вона погодилася. У вересні 2019 року жінка постала перед судом, де її визнали винною в “посяганні на територіальну цілісність”. Свою вину вона визнала й розкаялася, зрештою отримала умовний термін – п’ять років позбавлення волі з випробувальним терміном один рік.

Лариса Бурова, теж пенсіонерка, протягом 30 років працювала у виборчій комісії, що засідала в будівлі школи №16 у Краматорську. Наприкінці квітня 2014 року їй так само, як і Богатир, зателефонували й запропонували взяти участь у референдумі за гроші. Так як у жінки, за її словами, було «важке матеріальне становище», вона прийняла пропозицію й очолила комісію №1, що працювала в тій же школі. Серед доказів, представлених обвинуваченням у суді – відео з ютубу, на якому голова комісії звітує про хід голосування на дільниці №1. Жінка визнала вину й розкаялася. Суд засудив її до 5 років умовно, з випробувальним терміном два роки.

На відміну від Богатир і Бурової Наталія Кравченко заперечувала, що керувала комісією на референдумі.

«Про те, що я займалася виборами з 2010 року, так, підтверджую, було – (працювала – Ґ) головою від партії Батьківщина, – свідчила вона в суді. – У референдумі я участі не брала. Я там ніяким боком не це саме».

На засіданні в грудні 2018 року Кравченко пояснила, чому вона не могла бути на виборчій дільниці.

«На момент, коли все це відбувалось у місті, в мене була у важкому стані мати. У зв’язку з усіма цими бомбардуваннями, з усім іншим, там почалося роздвоєння особистості, і мені довелося в неї бути весь час, так би мовити. Тому бути присутньою на референдумі ніяк не могла», – розповіла Кравченко, яка, за її свідченнями, перебувала вдома 10 і 11 травня 2014 року.

Своє смс Пушиліну жінка пояснила тим, що вона з 2011 року була в структурі МММ, яку він очолював.

«Він сюди до нас часто приїжджав, і вирішували ми свої питання, які виникали в нас там по ходу роботи. Остання там була фаза МММ-а з лютого місяця, й він нам сюди обіцяв оплатити офіс – тому що офіс нам не було за що утримувати. І ми йому надсилали смски, просили, щоб він нам міг фінансово оплатити», – свідчила обвинувачена.

Стосовно надрукованих протоколів комісії, знайдених у неї вдома під час обшуку, вона сказала, що не знає, «звідки це все взялося».

До суду Кравченко відмовлялася давати свідчення слідчим, бо вважала, що вони ставилися до неї упереджено й порушували Кримінально-процесуальний кодекс.

Співробітники СБУ прийшли до неї додому з обшуком, коли вона святкувала 60-річчя, і жінка вважає цей збіг невипадковим. Під час візиту силовиків Кравченко стало погано, і їй викликали швидку. Вона також скаржилася на дії слідчого СБУ, який, за її словами, прийшов до неї додому за два місяці до обшуку й повідомив, що в нього є інформація про її участь у референдумі, але при цьому не пред’явив своє посвідчення, попросив її номер мобільного і сказав, що зателефонує і призначить зустріч. Жінка казала в суді, що слідчий також порушив КПК України, коли написав рапорт про виявлення ознак кримінального злочину тільки через 22 дні після того, як уперше звернувся до неї. Про це Кравченко повідомила в Генпрокуратуру. Відповідь їй прийшла з управління СБУ – там не знайшли жодних порушень у діях працівника.

 

Свідки референдуму

Виборча дільниця на референдумі в Маріуполі 11 травня 2014. Фото: Петро Шеломовський, Ґрати

В основу підозри Кравченко, крім речових доказів, лягли покази свідків, які впізнали її за фотографією 15-річної давності. На думку жінки, це також не доводить її вину.

Кравченко стверджувала, що не була знайома зі свідками, котрі виступали проти неї в суді. За її словами, вони впізнали обвинувачену лише після того, як на неї їм вказав прокурор.

Свідками у справі Кравченко виступили учасники тієї ж комісії, яку, за версією слідства, очолювала обвинувачена.

Жінка припустила, що правоохоронці могли чинити на них психологічний тиск, і вони дали проти неї свідчення в обмін на те, щоб самим не потрапити за ґрати. За її словами, про тиск повідомили самі свідки в розмові з захисником Кравченко.

«Коли про розмову адвоката зі свідками дізналися працівники СБУ, вони направили заяву на дисциплінарну комісію, з приводу нібито тиску з його боку на свідків. На засіданні комісії свідки повідомили, що написати заяву з приводу тиску на них їм порадили працівники СБУ, і претензій до мого захисника вони не мають», – повідомила Кравченко в суді.

Під час їхніх допитів у суді в червні, жовтні і грудні 2018 року всі семеро докладно розповідали про те, як і чому потрапили на дільницю, як проходили інструктаж, і що вони робили в день референдуму. Тільки троє свідків впевнено вказали на те, що Кравченко – та сама жінка, яка очолювала комісію у день референдуму.

«Вона була. Є люди, яких завжди можна запам’ятати, які на все життя. А є люди, яких бачиш – і через тиждень забув», – філософськи зазначив у суді Юрій Р. (імена всіх свідків змінені, а прізвища не розголошуються з міркувань їхньої безпеки – Ґ). Сам чоловік у день референдуму був черговим на дільниці.

«Ось ці папірці, які бюлетені, вона розкладала… Всі рахували (бюлетені – Ґ), і вона в тому числі, а потім пакувала», – стверджувала Олена П.

Вона і ще один свідок у справі Ольга Г. працюють інженерами-конструкторами на місцевому машинобудівному заводі «НКМЗ».

«На роботу ходила пішки, йшла повз площу Леніна, і там, ось це, жінки пропонували підробити. Два-три дні, недовго», – розповіла Олена П. про те, як опинилася на дільниці.

«Кажуть, посидьте (в комісії – Ґ), це саме. Я кажу: я ж не знаю (як працювати членом комісії – Ґ). Вони кажуть: нічого, вам все розкажуть. А потім там телефон комусь дали, надрукували бланки ось ці ось. Потім подзвонили, сказали такого-то числа прийти на інструктаж в училище», – свідчила Олена П.

Ольга Г. розповіла свою версію того, як потрапила до виборчкому.

«Після 9 травня, після свят, ми йшли з роботи з моєї працівницею. Вона дізналася, що на референдумі можна бути членом комісії. Там не вистачає людей у місті. Я погодилась. Зайві гроші не завадять, тим більше, вирішили, що все це буде швидко і як опитування. Таким чином і потрапили ми на нашу дільницю», – говорила в суді Ольга Г.

У день референдуму вона займалася реєстрацією виборців. При цьому списку не було, і все доводилося заповнювати вручну. Про те, що відбуватиметься голосування, жінка також чула по телевізору.

«Про це говорили всі – ці депутати з Партії Регіонів», – уточнила Ольга Г.

Свідок Ігор К. допомагав облаштовувати виборчу дільницю.

«Цвях забив, мотузку натягнув. За годину буквально зробили. Виставили все, розставили ці парти, дівчатка сіли», – розповідав він у суді.

Ігор К. так само, як і Ольга Г., дізнався про майбутній референдум зі ЗМІ. Як і інші свідки, він вказав, що набір до дільничних комісій проводився в будівлі міськради Краматорська.

«На слуху було (що проводиться референдум – Ґ), як прийти, як взяти участь. Потім після цього було сказано, що у виконкомі на третьому поверсі, здається, збирають анкети (охочих увійти до комісії – Ґ). Я пішов до виконкому, показав паспорт, мене пропустили. Вперше ступив на корабель, заповнив папірець. Через час мені перетелефонували, сказали підійти в таку-то школу. Запитали, де б ти хотів (працювати – Ґ). Я хотів, де я прописаний, на селищі. І за місцем, де я працював на той момент», – розповідав К.

У день референдуму більшу частину часу він провів на першому поверсі – «направляв людей на вихід».

«Ми порахували, стали колом навколо столу, перерахували, повантажили в коробку назад, в одну з коробок, і акуратно забрали, забрали. Потім ми посиділи, якісь люди приїхали… Нас на вулицю не випускали, ми сиділи всередині. Через певний час чи нам подзвонили, чи хтось приїхав і сказав, що все», – розповів свідок.

Свідок Тетяна П. працювала на виборах різного рівня з 2004 року, її призначали навіть заступником голови комісії. День референдуму для неї був «звичайним виборчим днем».

«Я, можна сказати, практикуючий учасник виборів. Десятого числа мені зателефонували – це було в другій половині дня… Ось ви знаєте, голос, по-моєму, жіночий був. Я вже не пам’ятаю як (запрошували попрацювати – Ґ). Кажуть, ви раніше брали участь у виборах, будь ласка, допоможіть нам, візьміть участь у референдумі», – розповіла Тетяна П. суду.

«Я в місті бачила запрошення, вибори там, регіональні, Донецька народна республіка. Ну, і ви знаєте, завжди це було винагороджено. Ми завжди гроші отримували, і нам так у принципі непогано допомагали. Думаю, ну запросили, значить, треба йти», – пояснювала свідок.

Ще одна причина, з якої Тетяна П. погодилася брати участь у комісії – важке фінансове становище. Жінка була після операції, в неї була 8-місячна дитина і, за її словами, «на той момент дитячих грошей не давали через бойові дії, що починалися».

Після того, як свідки закінчили свідчити, Кравченко звернула увагу суду на те, що жодному з них не пред’явили звинувачення в участі у виборчій комісії.

Виступаючи з останнім словом у суді, жінка продовжувала стверджувати, що її вина не доведена.

«У діях Кравченко Н.Б. можуть бути присутні ознаки злочину, передбачені ч. 1 ст. 110 КК України. Докази присутності ознак злочину, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України, інкримінованого Кравченко Н.Б., відсутні повністю», – читала обвинувачена свою промову, складену адвокатом, з листа.

Проте, суд вирішив, що слова свідків і надані прокурором речові докази більш переконливі, ніж аргументи Кравченко.

Після півроку розглядів Краматорський міський суд виніс жінці вирок. 21 грудня 2018 року її визнали винною за частиною 2 статті 110 – посягання на територіальну цілісність. Їй призначили покарання у вигляді п’яти років позбавлення волі умовно, з випробувальним терміном на три роки. Суд тоді не став засуджувати Кравченко до реального терміну, взявши до уваги те, що жінка пенсіонерка.

Однак, зі своїм вироком Кравченко не стала погоджуватися, після чого в неї почалися ще більші проблеми.

Після рішення суду першої інстанції Кравченко в надії отримати виправдувальний вирок подала апеляцію. Але скаргу подав і прокурор, вважаючи вирок суду першої інстанції занадто м’яким, адже обвинувачена не зізналася й не каялася.

14 березня 2019 року Донецький апеляційний суд ухвалив рішення на користь обвинувачення – жінці скасували умовний термін і залишили п’ять років утримання під вартою. З того моменту Кравченко залишила Краматорськ і вирішила переховуватися.

На липень 2019 року в Донецькій області вироків за статтею «сепаратизм» із реальними термінами ув’язнення під вартою було два, в Луганській – чотирнадцять.

 

Правосуддя з конвеєра

Результати референдуму послужили формальною підставою для бойовиків проголосити «республіки». Після чого на сході України почалася повномасштабна війна, що забрала життя вже 13 тисяч осіб, і люди продовжують гинути донині. Майже півтора мільйона людей були змушені залишити свої будинки в результаті цієї війни й анексії Криму Росією.

У спробі протистояти захопленню регіону в квітні 2014 року Верховна Рада посилила кримінальну відповідальність за сепаратизм. 29 травня 2014 року за «фактом організації і проведення незаконного референдуму на території Донецької області», правоохоронні органи відкрили велику кримінальну справу, з якої далі виділяли провадження стосовно учасників виборчкомів.

Як правило, участь у референдумі кваліфікують за статтею 110 – «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України». На липень 2019 року СБУ розслідує 1478 кримінальних проваджень за цією статтею, а в суди вже направили 602 обвинувальних акти щодо 655 обвинувачених.

Щотижня в судах Донбасу слухають десятки таких справ. Зазвичай засідання відбуваються при порожніх залах. У більшості випадків інтереси обвинувачених на таких процесах представляють адвокати Центру безоплатної правової допомоги. У суді їхні підзахисні або заявляють про каяття, або допомагають слідству, або ж ідуть на угоду з прокурором. Як правило, вистачає трьох судових засідань, включно з підготовчим, щоб суд виніс свій вердикт. Обвинувачені отримують м’які вироки – умовні терміни з випробувальними періодами від одного до трьох років.

Виборча дільниця на референдумі в Маріуполі 11 травня 2014. Фото: Петро Шеломовський, Ґрати

Процеси, в яких обвинувачені не йдуть на угоду з прокурором, тривають роками, а підсудні тим часом залишаються за ґратами. Так колишня голова Слов’янська Неля Штепа, яку обвинувачення вважає причетною до проведення незаконного референдуму і створення умов для діяльності терористичних груп, пробула за гратами близько чотирьох років, а розгляд її справи в суді так і не дійшов до вироку. Європейський суд із прав людини, в який вона звернулася з позовом проти України, нещодавно постановив виплатити їй компенсацію за затягування термінів попереднього ув’язнення й судового розгляду.

За даними з єдиного реєстру судових рішень, щодо організаторів референдуму в Краматорську й околицях суд виніс уже 28 вироків. Вони всі умовні та стосуються тільки голів і членів дільничних виборчих комісій. Як і в справі Кравченко, обвинувачені – це звичайні місцеві жителі: пенсіонери, багатодітні матері, майстри й конструктори місцевих машинобудівних заводів «НКМЗ» і «КЗЕМ», слюсарі та штукатури-маляри. Умовний термін за участь у референдумі також отримали дитячий лікар-травматолог і викладачка школи мистецтв.

«І зараз, і тоді я шкодую про те, що пішли, розкаялася. Використовували людей, звичайно, політики. І всім зараз говорю: ніколи не ходіть нікуди. Не беріть участі ніде, бо залишитеся крайніми. Не варте того. Політики викрутять, а люди будуть винні в цьому», – скаржилася вже в суді інженер-конструктор Ольга Г., яка працювала у виборчкомі і свідчила у справі Кравченко. Багатьох членів комісії, за їхнім зізнанням, на дільницю привела обіцянка грошової винагороди, але й цього вони не отримали.

«Заводили справи на вчителів, або, таких ось, знаходять, які пішли від поганого життя на блокпост – навіть там зброї в руках не тримав», – каже журналіст і активіст із Лиману в Донецькій області Роман Пунін. Навесні 2014 року його місто, яке тоді ще називався Червоний Лиман, як і Краматорськ, захопили проросійські бойовики. А перед цим у місті відбувалися проросійські мітинги, за якими Пунін спостерігав у ролі журналіста.

«Я нещодавно фотографії переглядав – березневі, квітневі події наші. Нинішні депутати з георгіївськими стрічками гарцюють на цих мітингах. Щодо них судових справ не було», – розповідав він в інтерв’ю «Ґратам» навесні цього року.

Проукраїнські активісти на Донбасі спершу охоче співпрацювали зі слідством, сподіваючись, що таким чином зможуть захистити свій регіон від повтору подій 2014 року. Однак, їхній ентузіазм зійшов нанівець, коли вони переконалися, що організатори, скоріше за все, не будуть покарані.

Висновки про те, що місцеві чиновники, які сприяли проросійським силам у регіоні 2014 року, в більшості своїй уникають правосуддя й навіть залишаються на своїх посадах, містить і дослідження «Правосуддя на сході України в умовах збройної агресії Російської Федерації». На думку його авторів, чиновники уникають покарання з кількох причин: через корупцію, зв’язки місцевих силовиків із владою або під впливом погроз родичам правоохоронців і суддів, які проживають на територіях, підконтрольних сепаратистам.

Є й інші серйозні проблеми з правосуддям в умовах війни на Донбасі: перевантажені суди внаслідок реорганізації й реформування судової системи, а також недосконале законодавство, яке не співвідноситься з міжнародними стандартами правосуддя, що в результаті дозволить оскаржити вироки в судах вищої інстанції та Європейському суді.

«Нам усім потрібно знати, що насправді сталось у 2014 році, хто в цьому винен, хто в цьому брав участь. І ми всі разом повинні забезпечити подолання цього беззаконня і невідворотність покарання за, те що відбулося в 2014 році», – сказала під час акції під будівлею Шевченківського районного суду в Києві Ольга Решетилова, координаторка «Медійної ініціативи за права людини», яка моніторить пов’язані з війною на Донбасі судові процеси.

Суд уже кілька разів переносив початок розгляду у справі щодо Романа Лягіна, голови Центрвиборчкому «ДНР» і одного з основних організаторів референдуму, затриманого цього літа. Учасники акції, активісти, правозахисники й потерпілі побоюються, що Лягін буде ще одним у низці «високопоставлених» учасників тих подій, хто зміг уникнути покарання.

Поки Наталія Кравченко переховується, кримінальним провадженням щодо неї займається син, Денис Кравченко. Рішення апеляційного суду він сподівається оскаржити в Касаційному суді. Якщо й там жінку не виправдають, то Кравченко планує звертатися до Європейського суду з прав людини.

Провадження щодо учасників «ініціативної групи», які в будівлі міськради Краматорська рекрутували людей до виборчих комісій, досі перебуває на стадії розслідування. Судячи з даних із єдиного реєстру судових рішень, справи щодо цих людей ще не передали до суду.

 

*Голосування, проведене на Донбасі в травні 2014 року, за законодавством України “референдумом” не є, незважаючи на те, що так його називають проросійські бойовики

57880 випадків перевищення швидкості зафіксовано в Києві за першу добу роботи камер автофіксації
57880

випадків перевищення швидкості зафіксовано в Києві за першу добу роботи камер автофіксації

Начальник поїзда про кишенькових злодіїв, дебоширів і повернення поліції в потяги «Скільки пасажирів побито, скільки провідників порізано»

«Скільки пасажирів побито, скільки провідників порізано»

Начальник поїзда про кишенькових злодіїв, дебоширів і повернення поліції в потяги

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів