Пацани у чорних шапочках та баули зі зброєю. Свідки у справі про розстріли протестувальників на Майдані розповіли, як вивозили «беркутівців» та ховали зброю

Керівник громадської організації «Ніхто крім нас» Олександр Ковальов. Фото: сторінка Ковальова у фейсбуці
Керівник громадської організації «Ніхто крім нас» Олександр Ковальов. Фото: сторінка Ковальова у фейсбуці

Троє учасників об’єднання ветеранів війни в Афганістані «Ніхто крім нас» свідчили у 2016 році про події 23 та 24 лютого 2014 року та впізнали командирів «Беркута» Дмитра Садовника та Сергія Кусюка. Лише зараз їх заслухали у суді.

 

Влітку 2015 року на Жуковому острові у Києві правоохоронці виявили розрізану на частини зброю зі спиляними ідентифікаційними номерами. Слідство встановило, що це зброя київського полку спецпідрозділу МВС «Беркут», яка зникла після того, як з неї стріляли на Майдані.

Справу «Чорної роти» «Беркута», бійців якої звинувачують у розстрілах протестувальників 20 лютого 2014 року, розглядає Святошинський райсуд Києва. Лише наприкінці минулого року суд долучив знайдену зброю до матеріалів справи. Про це просила сторона потерпілих.

Раніше цього не зробили, оскільки експертизи зброї провели вже після закінчення досудового розслідування. До того ж процес зупинився майже на рік через участь обвинувачених — київських «беркутівців» Олега Янішевського, Сергія Зінченка, Павла Аброськіна, Сергія Тамтури та Олександра Маринченка в обміні ув’язненими між Україною та підконтрольними Кремлю «республіками».

У квітні цього року, суд розглянув протоколи огляду Жукового острова, результати експертиз знайденої зброї та заслухав свідчення трьох свідків, які вказали на схов. Вони детально розповіли, як допомагали «беркутівцям» втікати з Києва та ховати зброю.

 

Що знайшли на Жуковому острові

У середині серпня 2015 року слідство СБУ два дні обшукувало Жуків острів у Голосіївському районі столиці. Спецслужба виявила зброю, втоплену в річці Віта та закопану на березі.

З дна річки водолази підняли розрізані на частини дула та металеві приклади, затвори, коробки з ударно-спусковим механізмом і частини цівкових коробок. За допомогою металошукачів на березі виявили ще два закопаних поліетиленових пакети, в яких також були частини зброї: цівкові коробки та покришки, газовідвідні трубки з накладками, затвори, руків’я, шомполи, пружини поворотного механізму.

Експерти слідства дійшли висновку: це частини зброї, яку «Беркут» використовував на Майдані проти протестувальників. У 2016 році СБУ показала знайдену зброю громадськості та передала її до Департаменту спецрозслідування генпрокуратури (ГПУ), який займався «справами Майдану».

Слідство ГПУ продовжило пошуки. У травні та червні 2016 року дно річки та берег знову перевірили, за допомогою потужних магнітів. У результаті знайшли ще 30 частин вогнепальної зброї. Їх також віддали на експертизу.

Висновки експертів зачитали у Святошинському райсуді у квітні 2021 року. Як з’ясувалося, у річці втопили 23 автомати Калашникова АК-47 та модифікації АКМС — зі складним прикладом — калібру 7,62×39 мм, снайперську гвинтівку Драгунова калібру 7,62×54 мм та мисливську рушницю ІЖ-К. Експерти встановили, що зброю розрізали на частини шліфувальною машиною — «болгаркою».

Майже все маркування на знайденій у 2015 та 2016 роках зброї було знищено — збереглися лише декілька серійних номерів. Відбитків пальців на частинах зброї також не знайшли.

«Люди, які це робили, хотіли приховати важкий злочин і унеможливити притягнення до відповідальності», — говорила у суді адвокатка потерпілих Євгенія Закревська.

Колишні працівники «Беркута» Павло Аброськін (ліворуч), Олександр Маринченко (у центрі) та Олег Янішевський (праворуч) під час засідання Святошинського районного суду про розстріли на вулиці Інститутській у Києві. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

До комплексної експертизи залучили фахівця, який зміг прочитати зачищені номери на зброї завдяки методу магнітно-оптичної візуалізації. Вони відповідали номерам табельної зброї, що належала спецназівцям міліції, зокрема й одному з обвинувачених — Олександру Маринченку.

У 2016 році суд вивчив інші експертизи — куль та їхніх фрагментів, витягнутих із тіл загиблих та поранених 20 лютого 2014 року. Слідство встановило, що у людей на Майдані стріляли з автоматів спецроти «Беркута», записаних на конкретних бійців, зокрема на обвинувачених у справі.

 

Хто допоміг знайти зброю?

СБУ знайшла зброю через півтора року після подій на Майдані завдяки інформації, яку отримала від членів громадської організації ветеранів війни в Афганістані «Ніхто крім нас». Вони допомагали «беркутівцям» ховати зброю, а також вивозили їх із Києва. У суд

Колишній командир «Беркута» Сергій Кусюк у формі російського ОМОНу на мітингу в Москві, серпень 2019 року. Фото: Марія Карпухіна, телеканал «Дождь»

Вони зрозуміли це лише побачивши у ЗМІ фотографії командирів «Беркута» — Дмитра Садовника та Сергія Кусюка, яких слідство підозрює у розстрілах протестувальників. Тоді мобілізовані до АТО воїни-«афганці» розповіли своїм командирам про те, чим займалися та кого бачили у лютому 2014 року.

«Ми стояли в Авдіївці. В інтернеті почали показувати фото, цей процес пішов. І по фото я впізнав людину, яка була присутня — він тоді вуса поголив, Сергій Кусюк, командир полку «Беркута». Зіставивши це все, ми зрозуміли, що йшли хлопці з цього «Беркута». Я доповів за командою, органам розвідки, безпосередньо командиру», — розповідав у суді Володимир Сердюк, заступник голови організації «Ніхто крім нас».

Він та Олександр Бован разом з Ігорем Шикуновим дали свідчення слідчому судді Печерського райсуду Києва у 2016 році й тоді ж взяли участь у слідчих експериментах на Жуковому острові.

 

Як вивозили «беркутівців»

У суді свідки розповіли, що організація «Ніхто крім нас» мала офіси у Київському зональному науково-дослідному інституті експериментального проектування. Учасники об’єднання воїнів-«афганців» були працівниками інституту: Бован та Шикунов — технічними директорами, а Сердюк — виконавчим директором.

Саме на територію інституту на Лівому березі за адресою проспект Возз’єднання, 15/17 перевезли «беркутівців» з їхньої бази у Києві пізно ввечері 23 лютого 2014 року. Звідси наступного дня їх відправили з Києва на таксі.

Судячи зі свідчень, питання вивезення вирішувалося на зустрічі в офісі Олександра Ковальова, голови організації «Ніхто крім нас», за адресою бульвар Лесі Українки, 26 буквально за кілька годин до початку операції — ввечері 23 лютого.

Беркут на Майдані. Фото: Євгеній Фельдман, Ґрати

Задля цього Бовану та Шикунову довелося припинити святкування Дня Радянської Армії — на роботі вони смажили шашлики. Шикунов зізнався, що на той час уже випив. Їм подзвонив Сердюк та попросив приїхати до Ковальова. Діставалися двома мікроавтобусами: Бован своєю Маздою, а Шикунов на службовому Пежо.

Зустріч у Ковальова не була «прихованою таємною операцією» — розповідав у суді Сердюк. Крім колег, було кілька незнайомих людей.

Сердюк описав чоловіка 35-40 років: «Дорого вдягнений. Я навіть не подумав, що він працівник міліції. Так, добрий бізнесмен». Шикунов про нього ж казав: чоловік був «міцненький, з залисиною», у дорогій шкіряній куртці. Бован погано запам’ятав його обличчя, але розповів, що чоловік був на зріст 175-180 см, «чорненький», віком приблизно 40 років. Він також зауважив шкіряну куртку з коміром — «очевидно, що дорога». Чоловік, як запам’ятав Бован, спілкувався російською мовою.

Він назвався Сергієм — прізвища не сказав. Пізніше, під час слідства, свідки впізнали його за фотографіями, як працівника міліції Сергія Яковенка.

«Я бачив його двічі. Мені нічого не казали, я не знаю. Часи були такі безладні, що міг бути будь-хто. Я міг припускати. Ми якийсь час займалися дитячими таборами, і всі ці табори відбувалися на базі МВС — «Барса», «Тигра»… Тоді думати можна було все що завгодно», — говорив Бован у суді.

На зустрічі Шикунов запам’ятав ще одного незнайомця: худорлявий, у темному одязі та черевиках, він простягнув Шикунову ліву руку для вітання і сказав, що у нього немає правої кисті — замість неї протез. Шикунов зауважив чорну шкіряну рукавичку. На впізнанні за фото він упізнав командира спецроти «беркутівців» Дмитра Садовника.

На цій зустрічі Ковальов попросив своїх людей допомогти Сергію (Яковенку — Ґ) перевезти людей — «допомогти пацанам».

«Треба розуміти, що відбувалося у Києві. Міліції не було, були блокпости», — нагадав Сердюк.

«Тоді організація була дружньою — якщо треба допомогти, то питань не ставили», — пояснював Бован слідчому судді.

Бован і Шикунов забрали «пацанів» з проспекту Валерія Лобановського, навпроти газової станції, та вивезли до закинутого цеху кераміки на проспекті Возз’єднання, розташованого в одному комплексі будівель з інститутом.

Близько 22:00 23 лютого, коли Шикунов під’їхав за адресою, він телефоном повідомив про це Ковальову. Після цього до його машини підійшов хлопець, постукав у двері та попросив від’їхати і стати на аварійку. Потім прийшли «хлопці досить міцненькі», зі собою мали спортивні сумки, одягнені були у цивільний одяг та усі в чорних шапочках.

«Я здивувався, що вони були в шапочках», — розповідав Шикунов у суді.

До його машини сіли 10 людей, і він поїхав на проспект Возз’єднання. Шикунов висадив їх біля покинутого цеху кераміки у 500 метрах від інституту, та поїхав.

Бован виїхав трохи пізніше, ніж Шикунов. Зупинився біля газової заправки ліворуч за світлофором на проспекті Лобановського, як і домовлялися. Чекав не більше 10 хвилин. До автобуса підійшли 5-6 хлопців у цивільному одязі, в руках у них були сумки. Дорогою до проспекту Возз’єднання, коли проїжджали міст Патона, Бован бачив, як його пасажири викинули щось з вікна: «не дуже об’ємне, але важке». Конкретніше він розгледіти не зміг — було вже темно.

Бован висадив пасажирів біля того ж будинку керамічного цеху. 

«Вони вийшли, там світло горіло. Вони пішли всередину, а я поїхав далі святкувати», — розповів суду свідок. Бован повернувся до інституту.

Поки Шикунов та Бован вивозили людей, Сердюк разом з Яковенком заїхали до магазину: купили хліба, ковбаси, сиру, лапшу-«мівіну», консерви, води — все у розрахунку на 15 осіб. Коли вони під’їхали до цеху після 23:00, звідти вийшли двоє «беркутівців», щоб допомогти донести пакети з їжею.

Про те, що було з «пацанами» далі, розповідав Сердюк. З території інституту їх вивозили наступного дня, 24 лютого, з 8-9 вечора і до ночі. Оскільки людей не можна було вивезти через блокпости на мікроавтобусах, їм викликали таксі. Виїжджали по 2-3 людини.

Сердюк шукав номери в інтернеті, а Яковенко домовлявся з водіями. Машини викликали до лабораторного корпусу інституту. Коли машина приїжджала, Яковенко дзвонив «хлопцям», і вони йшли до таксі близько 800 метрів. Сергій узгоджував з таксистами маршрут. Кінцевим пунктом був Крим, але доводилося робити пересадки у Кривому Розі та Миколаєві: не всі таксисти погоджувалися їхати на таку відстань.

Яковенко розраховувався з таксистами та давав гроші тим, хто їхав — все у доларах.

«Наприклад, екіпаж — 2 людини у машині. 100 доларів давав. 3 людини — 200 доларів давав», — згадував Сердюк.

Беркут на Майдані. Фото: Євгеній Фельдман, Ґрати

Він стверджував, що на всю операцію виділили 8 тисяч доларів. Їх дістав Сергій Яковенко.

«Він вирішував телефоном — спочатку не виходило, називав різні прізвища. «Попроси у Ратушняка з “общака” дати грошей» — була така фраза. Після цієї розмови Сергій привіз гроші», — розповідав у суді Сердюк.

Він уточнив, що знав це прізвище, оскільки на ім’я Віктора Ратушняка, начальника міліції громадської безпеки Києва, учасники організації «Ніхто крім нас» писали повідомлення про свої акції. 

24 лютого під час виїзду «беркутівців» з території інституту на проспекті Возз’єднання Сердюк бачив Дмитра Садовника. Він їхав останнім — близько другої ночі вже 25 лютого.

«Коли вони з Сергієм прощалися, він простягнув ліву руку. А на правій була рукавичка. Я одразу визначив, що це протез», — розповів свідок.

Тоді ж він бачив Сергія Кусюка. Протягом 15 хвилин той був «у його полі зору». Сердюк стверджує, що вони не розмовляли.

Під час засідання у Святошинському райсуді сторона звинувачення нагадала, що свідки не бачили Кусюка у місці перебуванні частини після 21 лютого. Однак Сердюк свідчив про те, що 24 лютого Кусюк все ще був у Києві разом з Садовником.

«Тобто намагалися приховати злочин», — зробила висновок сторона звинувачення. 

 

Як ховали зброю

Бован та Шикунов розповідали у суді, що не вивозили «беркутівців» з Києва. 24 лютого був для них звичайним робочим днем. Десь біля обіду їх покликав до себе Володимир Гончар — ще один учасник організації «Ніхто крім нас». Він був у приміщенні колишнього медпункту на першому поверсі одного з будинків інституту.

«Він сказав: хлопців, подивіться, що нам принесли», — згадував Бован у суді.

Бойцы «Беркута» стоят возле баррикады под пешеходным мостом на улице Институтской, 18 февраля 2014 года. Фото: Радіо Свобода (RFE/RL)

Він показав дві сумки парашутного типу, захисного кольору. Шикунов та Бован з цікавості заглянули всередину — «бо там залізо непідйомне».

«Одну з них розкрили, і я трохи отетерів», — розповідав Бован про свої враження.

Колишні військовослужбовці одразу впізнали вміст: там лежали порізані на запчастини автомати Калашникова та його модифікації, номери були знищені.

Після того як Гончар відкрив сумки, він подзвонив Сердюку.

«У нас повний інститут зброї», — сказав він йому. Сердюк негайно приїхав.

У суді Сердюк пояснював, що ці «баули» на територію інституту привезли з собою «беркутівці» ще 23 числа. А наступного дня чотири людини перенесли їх «до основної будівлі», де був Гончар, для того, «щоб з ними щось зробити».

«Я приїхав, — продовжував Сердюк розповідати суду. — Подзвонив Ковальову. Кажу, Саша, у нас надзвичайна ситуація. Зброя порізана. Він мені: давай щось зробимо, треба кудись скидати. Приїхав Сергій і сказав, пацани, я сам її заберу. І не морочте голову. Я вирішу проблему. Єдине — треба допомогти з машиною».

Сергію Яковенку знову допомогли. Мішки зі зброєю завантажили до Мазди Бована. Він же був за кермом. Сердюк сів поруч, а Яковенко — позаду. Так вони поїхали на Жуків острів — дорогу показував Сергій.

Асфальтованою дорогою машина заїхала вглиб острова, за мостом з’їхала з неї та по ґрунтовій дорозі виїхала до річки. Там розвернулися, відкрили багажник. Яковенко попросив від’їхати і повернутися через 20-30 хвилин, що вони й зробили. Потім вони забрали його і повернулися на проспект Возз’єднання.

Сердюк розповів, що наступного дня, коли операція з вивезення людей була завершена, він разом з іншими учасниками організації «Ніхто крім нас» ще раз поїхав на Жуків острів.

«Ми ж розуміли, що це зброя. Всі мали бути в курсі усього цього», — пояснив він.

Коли всім трьом свідкам показали відео, записане на Майдані 20 лютого, з людьми у чорній формі з жовтими пов’язками та з автоматами в руках, свідки підтвердили, що такого ж типу зброя була у мішках, вивезених на острів. 

 

Слідство щодо «Ніхто крім нас» 

У 2016 році голові об’єднання Олександру Ковальову слідство повідомило про підозру в приховуванні злочину.

У відповідь він заявив, що дійсно організував вивезення «беркутівців» з Києва, проте не знав ні про зброю, ні про те, що саме ці співробітники спецназу причетні до розстрілів на Майдані. Він також заперечував, що був у змові з керівництвом МВС.

Керівник громадської організації «Ніхто крім нас» Олександр Ковальов. Фото: сторінка Ковальова у фейсбуці

«Це був розсудливий громадянський акт, щоб випустити людей. Тому що тоді вони виконували свої службові обов’язки», — говорив Ковальов в інтерв’ю телеканалу 1+1.

У 2019 прокуратура зняла підозру з Ковальова. Як розповів «Ґратам» Сергій Горбатюк, який до жовтня 2019 року очолював департамент спецрозслідування ГПУ, справу Ковальова закрили через брак доказів: один з ключових свідків змінив свідчення, а частину з них не змогли підтвердити. На цьому інтерес слідства до ветеранського об’єднання вичерпався.

Навесні 2019 року Ковальов брав участь у парламентських виборах та переміг в окрузі №51 у Зайцевому Донецької області. Він потрапив до Верховної Ради і входить до депутатської групи «Довіра».

Як повідомив «Ґратам» Ігор Земсков з прокурорської групи, яка представляє обвинувачення у суді щодо вбивств протестувальників на Майдані, зараз йде заочне слідство стосовно Сергія Яковенка — співробітника МВС, впізнаного учасниками організації «Ніхто крім нас».

80 відсотків українців вважають, що в суді виграє багатший або більш впливовий
80

відсотків українців вважають, що в суді виграє багатший або більш впливовий

Начальник поїзда про кишенькових злодіїв, дебоширів і повернення поліції в потяги «Скільки пасажирів побито, скільки провідників порізано»

«Скільки пасажирів побито, скільки провідників порізано»

Начальник поїзда про кишенькових злодіїв, дебоширів і повернення поліції в потяги

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів