«Все робилося… ніби зі страхом». Російського танкіста, який обстріляв житловий будинок, допитали у чернігівському суді

Михайло Куліков у Деснянському райсуді Чернігова, 24 червня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Михайло Куліков у Деснянському райсуді Чернігова, 24 червня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Суд допитав Михайла Кулікова — російського танкіста, якого обвинувачують в обстрілі багатоповерхівки на околиці Чернігова. Ще на першому засіданні Куліков визнав себе винним і розкаявся, а під час допиту в суді пояснював, що наказ стріляти йому дав командир танкового батальйону майор Леонід Щьоткін.

«Ґрати» розповідають, що ще говорив росіянин на засіданні 19 липня у Деснянському райсуді Чернігова.

 

Вторгнення в Україну

Михайло Куліков — оператор-навідник танка, старший сержант 35-ї окремої гвардійської мотострілецької бригади 41-загальновійськової армії РФ. Свої свідчення в суді він почав із розповіді, як він на танку Т-72Б із бортовим номером 500 у складі колони техніки вторгся в Україну.

За словами Кулікова, 23 лютого він та інші військовослужбовці в частині отримали наказ озброїтися, їм роздали аптечки та сухпайки на три дні. Опівночі їх вишикували і сказали: «Відправляємось на посилення кордону».

Танк Кулікова перебував у резервній колоні з п’яти танків, одного БТРу та двох чи трьох БМП. Дали завдання: охороняти комбрига. У танку Кулікова був командир батальйону — майор Леонід Щьоткін. Рушили о другій годині ночі. В Україну зайшли через Сеньківку, пункт пропуску на стику кордонів Білорусі, Росії та України. Це місце відзначене монументом «Три сестри» — Куліков у суді згадав цю назву. Коли розвиднілось, він зрозумів, що в Україні: за табличками з українськими назвами населених пунктів.

Російський військовий зазначив, що вже тоді він та його товариші по службі почали ставити питання командиру, куди їдуть і чому. Той відповів, що сам нічого не знає.

Весь день 24 лютого колона рухалася територією України. Куліков не уточнив, якою саме дорогою, тому що місцевості він не знає, а огляду в танку не було. У командира батальйону був GPS навігатор. За словами Кулікова, населені пункти «зазвичай не проїжджали», і зупинку на нічліг зробили у лісі. Там же «був прийом їжі».

Вранці 25 лютого колона продовжила рух, але із зупинками — техніка грілася і ламалася. Надвечір під’їхали до населеного пункту, де мали перетинати міст у напрямку Чернігова. Але міст уже був підірваний. Порадившись, командири наказали зупинитися на нічліг. Тим часом інженери почали зводити переправу.

Куліков сказав, що це було в селі Товстоліс, що за сім кілометрів від межі міста Чернігів, але помилився, бо там немає мосту через річку. Ймовірно, все відбувалося в районі Терехівки, села, розташованого на річці Замглай, притоці Десни. Куліков у своїх свідченнях згадував і Терехівку.

 

Перестрілка біля лісу

Наступного дня вранці російська колона вирушила в об’їзд і потрапила під артилерійський обстріл. Куліков отримав наказ спостерігати, звідки ведуться постріли, всім сказано було роз’їхатися в різні боки в полі. Щьоткін наказав Кулікову тричі вистрілити у бік лісосмуги.

«Аргументував це він, щоб налякати артилеристів, якщо такі там є. Нікого там я не бачив. Три постріли я зробив», — сказав Куліков суду.

Прокурор Артем Дикий уточнив, чи бачив Куліков, куди летіли снаряди: чи там цивільні, чи військові. Той відповів, що нікого не бачив.

«Це була лісосмуга, мабуть, з тополь, метрів 400. І ось у три сторони я зробив постріли. Після усіх трьох пострілів я бачив розриви», — уточнив Куліков і додав. — Пострілів у відповідь не було. Після вистрілу артилерії пострілів не було, чутно було лише вдалині автоматно-кулеметні черги. А за нами лише вогонь артилерії і все».

Після цього резервна колона повернулася на дорогу і поїхала вперед, у бік Чернігова. Що було з рештою батальйонно-тактичних груп, Куліков не знає.

Перед Черніговом колона знову зупинилася. Вона вже складалася не з п’яти, а чотирьох танків — один підбили біля Терехівки. Військовослужбовці знову запитали командира, що відбувається і чому.

«Він нам сказав, що ми маємо проїхати в аеропорт міста Чернігова і закріпитися там», — згадував у суді його відповідь Куліков.

Для чого це було потрібно, командир не уточнював.

«Ми — рядовий сержантський склад, такої інформації нам ніхто не дав, не дає і не давав ніколи. Нам не казали», — пояснив Куліков.

 

Вистріл в житловий будинок

Кулікова обвинувачують в обстрілі багатоквартирного житлового будинку на вулиці Рапопорта на північній околиці Чернігова. Цей злочин кваліфікували як порушення законів та звичаїв війни частина 1 статті 438 Кримінального кодексу України . Танкісту загрожує від 8 до 12 років ув’язнення. Під час допиту в суді Куліков докладно розповів, як і чому він зробив постріл, чудово розуміючи, що це — цивільний об’єкт.

Після того, як російські танки перетнули межу міста, вони об’їхали багатоповерховий будинок, виїхали на асфальтовану дорогу.

Житловий будинок, який обстріляв із танка Михайло Куліков, 24 червня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Проїхавши близько 100 метрів, командир Щьоткін крикнув: “РПГ, ззаду, у багатоповерховому будинку!”. То була житлова новобудова на вулиці Рапопорта. Щьоткін, за словами Кулікова, сказав координати квартири, той розвернув вежу танка і вистрілив.

«Все робилося швидко, на автоматизмі. Як би зі страхом. Було страшно за себе, за екіпаж. І ось так ось я зробив постріл», — пояснив Куліков.

У нього це зайняло не більше як хвилину.

«У нас обстрілів ніяких не було. Військових об’єктів також я не бачив», — сказав танкіст, відповідаючи на запитання прокурора.

Він підтвердив, що розумів, що стріляв у житловий будинок.

«Після пострілу я побачив лише своє влучення і одразу розвертав вежу [танка] вперед», — сказав Куліков.

Майора Леоніда Щьоткіна на момент початку суду вже обміняли. На відео його розмови з блогером Юрієм Золкіним Щьоткін різко заперечує, що його танки стріляли по людях чи житлових будинках.

 

Полон

Танк, у якому перебували Куліков і Щьоткін, після пострілу продовжував рух і через сто метрів був підбитий: назустріч виїхав український танк.

«Як повернув вежу, стався одразу постріл по нас…Танк усередині спалахнув, зупинився, система управління вогнем відмовила, гармата впала. Усередині все спалахнуло, я почав вилазити з танка. Подивився на механіка — він загинув. Подивився на командира, не міг вилізти, зачепився, був поранений. Я виліз, відчинив люки, допоміг йому вилізти. Впали», — описував Куліков, що відбувалося після влучення.

Місце, де підбили танк Михайла Кулікова у Чернігові, 24 червня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Оскільки снаряди в танку могли здетонувати, Куліков і Щьоткін шукали місце, щоб сховатися від вибуху. Вони відповзли до паркану неподалік. Куліков перестрибнув через нього, озирнувся і допоміг перелізти Щьоткіну. Вони опинилися на подвір’ї приватного будинку. Куліков знайшов сарай з курами та дровами, де він і командир могли сховатися. Військові сховалися за дровами і просиділи там кілька годин, допоки їх не виявила власниця будинку — 68-річна Олена Савенок. Куліков у свідченнях називав її «бабусею». На минулому засіданні вона свідчила і сказала, що коли випадково побачила солдатів у своєму сараї, один з них погрожував їй пістолетом. Чи був це Куліков, вона не змогла сказати: було темно, і вона не роздивилася обличчям. Обвинувачений стверджував у суді, що Савенок погрожував Щьоткіна, оскільки тільки він мав пістолет, який йому, Кулікову, не передбачено мати, згідно зі статутом. А його автомат залишився у підбитому танку.

Свідок Володимир Кужиль, який також надавав свідчення на минулому засіданні, розповідав, що бачив Кулікова та Щьоткіна одразу після їхнього затримання українськими військовими. За його словами, поряд на тротуарі лежало два пістолети, патрони до них, два військові квитки і два шприци з якоюсь рідиною.

Повністю визнав вину. У Чернігові судять російського танкіста за обстріл житлового будинку

«Почули розмови жінок. Після чого, бабуся прийшла до сарайу, нагодувала курей, але не побачила нас. Через 20 хвилин вона прийшла знову, тільки вже до дров’яника, — розповідав Куліков у суді про те, як усе відбувалося. — І оскільки командир, я не знаю, був не в собі, контужений, поранений, — у нього був пістолет. І він постійно смикався з цим пістолетом: [через] страх, я не знаю. Він сидів попереду мене. Я трохи позаду. Зайшла бабуся. Він направив на неї пістолет. Ну, я рукою вниз відсмикнув його, але бабуся вже розвернулася. Я спробував заговорити з нею, щоб вона нічого [нікому] не казала. Але вона вже розвернулася і, йдучи, каже: «Я нічого не бачила, нічого не знаю, мені потрібні були сходи». І все. Вона більше нічого. Ми зрозуміли, що за нами прийдуть».

Куліков згадував у суді, що за хвилин 20 у двір зайшов молодик 35 років і представився власником будинку. Потім їм сказали: «Росіяни виходьте з піднятими руками». Куліков вийшов першим і ліг на землю, командира витягли. Їх обшукали, зв’язали руки і повели повз танк, який уже здетонував, через що вежа скотилася вперед корпусом.

«Ми об’їхали його і нас посадили на якомусь перехресті. Там витягли все з кишень, зняли форму, командир не міг говорити. Мені ставили запитання. Я що зміг — розповів. Після цього нас посадили в автомобіль і відвезли до лікарні, де надали медичну допомогу. Потім відвезли в СІЗО чи я не знаю куди», — завершив свою розповідь Куліков.

 

Про злочинні накази

Під час допиту сторони додатково уточнювали у Кулікова про накази, чи міг він їх не виконувати.

— Чому ви, знаючи, що перетнули кордон нашої держави, не висловили своє обурення? Можливо, не виконували б накази, які, на мою думку, були злочинними? Починаючи з верху, з вашого президента. Чому ви все одно виконали цей наказ? Чому ви стріляли по цивільній інфраструктурі? — запитував адвокат Олександр Данич, представник власниці розстріляної квартири Ірини Кушнаренко.

— Я склав присягу. Нас до цього привчили. У присязі прописано виконувати накази командирів і начальників. Я служу у збройних силах десять років, і ми просто до цього привчені, — відповів йому Куліков.

— А у вашій присязі прописано те, що ви можете розстрілювати цивільне населення? — уточнив Данич.

— Ні, звісно, ​​— погодився Куліков.

Адвокат Павло Костюченко запитав у підзахисного, чи той знає про документ, чи нормативний акт, на який він міг би послатися і не виконати наказ командира. Куліков повторив, що може діяти лише за статутом, тобто зобов’язаний виконувати накази командирів та начальників.

— Тобто ви вважаєтеся залежною людиною? Оскільки ви служите в армії, ви маєте беззаперечно виконувати накази свого командування? — уточнив Костюченко.

— Так, — коротко відповів Куліков.

Суддя Деснянського райсуду Чернігова Микола Кузюра, 24 червня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Суддю Миколу Кузюру цікавило, чи розумів танкіст, що таке злочинний наказ.

— Ви якісь військові закони вивчали там у Росії? Загальні правила ведення війни? — питав він обвинуваченого.

— Ні, — відповів Куліков.

— Чи ви тільки запам’ятали, що наказ командира треба виконувати?

— Це… — зам’явся Куліков.

— Ну, якби [був наказ] убивати людей, дітей, людей похилого віку? Ви б теж виконували? — уточнив Кузюра.

— Ні, — відповів танкіст.

— А чому ні? Ви ж стріляли в будинок, ви розуміли, що це житловий будинок? — наполягав суддя.

— То була моя перша така ситуація. З того моменту я шкодую й досі, — запевнив Куліков.

Михайло Куліков у Деснянському райсуді Чернігова, 24 червня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Наприкінці допиту він знову сказав, що кається.

«Прощення хочу попросити у бабусі, якій ми нерви, злякали її. Ірина Миколаївна, власниця квартири, також. Перепрошую. Перед жителями України вибачаюсь, що вторглися сюди, це було неправильно з нашого боку. І за свій постріл — я дуже шкодую, що його зробив. І в подальшому я не виконував би таких наказів, оскільки вони є злочинними. У мене все, Ваша честь», — сказав російський танкіст.

На цьому суд оголосив перерву. На наступному засіданні 4 серпня відбудуться дебати сторін.

2 місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання
2

місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду «Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

«Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів